Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 668/12003/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 16.03.2023.
Дата набрання законної сили: 01.03.2023
Номер судового провадження: 61-3297ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова 
		Іменем України                                                     
		 
		01 березня 2023 року                                                                  
		м. Київ
		                                                                                
		справа № 668/12003/15-ц
		провадження № 61-3297св20 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Фаловської І. М., 
		суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О. Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
		 
		учасники справи:
		позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		треті особи: ОСОБА_5 , публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», головне територіальне управління юстиції у Херсонській області, 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Херсона від               04 березня 2016 року в складі судді Гонтар Д. О., та постанову Херсонського апеляційного суду від 15 січня 2020 року в складі колегії суддів: Радченка С. В., Бездрабко В. О., Вейтас І. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		Короткий зміст вимог                                                    
		У серпні 2015 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 04 липня 1989 року. В період шлюбу ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу придбано житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 
		Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 17 червня 2009 року з           ОСОБА_2 на користь відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ВАТ «Державний ощадний банк України») стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 428 120,66 грн. 
		На виконання вказаного рішення суду відкрито виконавче провадження, у якому описано та накладено арешт на вказаний будинок, який згодом було виставлено на прилюдні торги. 
		Відповідно до протоколу проведення прилюдних торгів № 13/093/12/1-1 від 24 вересня 2012 року їх переможцем став ОСОБА_5 
		27 вересня 2012 року складено та затверджено акт про реалізацію будинку, на підставі якого видано свідоцтво про придбання на прилюдних торгах вказаного житлового будинку з відповідними складовими.
		Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 02 грудня 2014 року в справі № 668/16424/13-ц прилюдні торги з реалізації будинку та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів визнано недійсними. 
		Однак до його ухвалення 17 жовтня 2014 року ОСОБА_5 продав придбаний будинок ОСОБА_3 . 
		З посиланням на те, що відповідно до частини другої статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ОСОБА_5 не є добросовісним набувачем нерухомого майна та не мав права його відчужувати ОСОБА_3 , позивачі просили витребувати від ОСОБА_3 на їх користь домоволодіння     АДРЕСА_2 .
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Справа розглядалася судами неодноразово.
		Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 04 березня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що лише власник майна має право на звернення до суду з віндикаційним позовом з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, а позивачі не довели своє право власності на житловий будинок з господарськими будівлями, оскільки свідомо порушили кредитні зобов`язання, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для витребування вказаного майна на їх користь.
		Постановою Херсонського апеляційного суду Херсонської області від 08 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 04 березня 2016 року залишено без змін.
		Суд апеляційної інстанції виходив з того, що приписами частини другої статті 388 ЦК України визначено неможливість витребування майна від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Ця норма фактично спрямована на повний захист інтересів добросовісного набувача, який набув у такому порядку майно, а відтак не допускає можливості витребування його власником за будь-яких умов.       ОСОБА_3  придбав нічим не обтяжений у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно житловий будинок ще до визнання торгів з реалізації арештованого нерухомого майна недійсними, а відтак є добросовісним набувачем. При цьому, судом також враховано, що задоволення позову матиме наслідком порушення права власності добросовісного набувача на належне йому майно.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		17 лютого 2020 року ОСОБА_2 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Суворовського районного суду        м. Херсона від  04 березня 2016 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 15 січня 2020 року. 
		У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить суд касаційної інстанції скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
		Короткий зміст вимог наведених у касаційній скарзі 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушені норми процесуального права. Суд першої інстанції безпідставно залучив до справи співвідповідача ОСОБА_4 , чим порушено вимоги частини першої статті 33 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК України). Окрім того, судом не досліджено та не надано оцінку наявним у справі доказам, не враховано, що у разі визнання прилюдних торгів недійсними, майно може бути витребуване від останнього набувача. Відповідні обґрунтування також підтверджуються рішеннями Верховного Суду України: від 03 жовтня 2011 року в справі № 3-98гс11, від 17 жовтня 2011 року в справі           № 3-103гс11, від 13 лютого 2013 року в справі № 6-174цс12, від 17 грудня 2014 року в справі № 6-143цс14, від 18 листопада 2015 року в справі № 6-1884цс15, а також в постановах Верховного Суду: від 01 жовтня 2019 року в справі                  № 910/3907/12, від 30 травня 2018 року в справі № 368/1168/16-ц, від                     07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 29 травня 2019 року в справі № 367/2022/15-ц, від 21 березня 2018 року в справі № 904/11074/16.
		Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
		Аргументи інших учасників справи
		03 червня 2020 року представник ОСОБА_3 та ОСОБА_4 -           ОСОБА_7 , надіслала до суду відзив на касаційну скаргу, в якій вказувала на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень. У зв`язку із цим просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів залишити без змін.
		У вересні 2020 року позивач ОСОБА_2 подав до суду заяву про необхідність врахування висновків Верховного Суду при розгляді подібних справ.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
		Справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року справу № 668/12003/15-ц призначено до судового розгляду.
		Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 461/12525/15-ц.
		Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі з             04 липня 1989 року.
		Відповідно до договору купівлі-продажу від 07 листопада 2002 року, зареєстрованого на Українській товарній біржі, дійсність якого встановлена рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 08 червня 2006 року в справі № 2-5316/2006, позивач ОСОБА_2 набув право власності на домоволодіння АДРЕСА_2 .
		Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 17 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від                01 жовтня 2009 року, з ОСОБА_2 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» стягнута кредитна заборгованість в розмірі 428 120,66 грн.
		Вказане судове рішення звернуто до примусового виконання в ході якого державним виконавцем описано, належне боржникові домоволодіння та реалізовано згідно протоколу із прилюдних торгів від 24 вересня 2012 року за ціною 388 327,28 грн переможцю торгів ОСОБА_5 . 
		Останній 27 вересня 2012 року отримав нотаріально посвідчене свідоцтво № 6240 про придбання спірного нерухомого майна - домоволодіння АДРЕСА_2 . (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 35293465101) з прилюдних торгів.
		17 вересня 2014 року ОСОБА_5 продав придбаний будинок ОСОБА_3 за ціною 149 000,00 грн згідно договору купівлі-продажу. 
		Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 02 грудня 2014 року в справі № 668/16424/13-ц за позовом  ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_8 до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області, приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», Херсонська філія», ОСОБА_5 , треті особи: ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Херсонського обласного управління, служба у справах дітей Суворовської районної у м. Херсоні ради, ОСОБА_2 , про визнання недійсними прилюдних торгів, свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 13 березня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення. Визнано недійсними прилюдні торги, проведені 24 вересня 2012 року Херсонською філією приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» з реалізації домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку літ. «А» загальною площею 94,1 м. кв, житловою площею 62,8 м. кв, гараж літ. «Ж» сараю літ. «З», туалету літ. «К», душу літ. «Л», огорож № 2, 4, мостіння І.
		Визнано недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, видане 27 вересня 2012 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Волкодав В. Г. на ім`я ОСОБА_5 про визнання за ним права власності на житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку літ. «А» загальною площею 94,1 м. кв, житловою площею 62,8 м. кв, гараж літ. «Ж» сараю літ. «З», туалету літ. «К», душу літ. «Л», огорож № 2, 4, мостіння І. Цим рішенням встановлено факт порушення порядку реалізації спірного нерухомого майна на торгах, встановлених пунктами 4.2, 7.1 прикінцевих положень Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5) (далі -Тимчасове положення), а саме проведення торгів за наявності лише одного покупця, що стало підставою для визнання вказаного правочину недійсним відповідно до частини першої статті 215 ЦК України.
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		У частині третій статті 3 ЦПК України зазначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються позивачем ОСОБА_2 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
		За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
		Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
		Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
		Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).
		Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.
		За статтею 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
		Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які 
		не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).
		Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності 
		є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права 
		чи обмежений у його здійсненні.
		Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як 
		в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
		Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу 
		до Конвенції застосовується з огляду на такі принципи: 1) у першому реченні першого абзацу закладається принцип мирного володіння майном, який має загальний характер; 2) принцип, викладений у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплений у другому абзаці принцип визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
		Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
		Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу 
		в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
		Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
		Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно 
		із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення 
		статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
		Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
		Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати 
		з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 100)). 
		Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.
		Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
		Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
		Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		За статтею 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
		Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивачі вказували на те, що у зв`язку із визнанням прилюдних торгів недійсними та визнанням недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, ОСОБА_5 не мав права відчужувати спірне майно відповідачу ОСОБА_3 . Спірне майно вибуло з власності ОСОБА_2 поза його волею, а тому підлягає витребуванню у останнього власника.
		Згідно з частиною другою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		За статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Відповідно до частини другої статті 16, частини першої статті 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою, третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.
		Згідно з правовим висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 21 листопада 2018 року у справі № 465/650/16-ц, від 23 січня 2019 року у справі  № 522/10127/14-ц, від 15 травня 2019 року, справа № 678/301/12, правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів, зазначене свідчить про оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.
		З урахуванням правової природи процедури реалізації майна на електронних (прилюдних торгах), презумпції правомірності правочину (оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на електронних торгах) позивачі не зверталися до суду з позовом про визнання їх результату недійсними.
		Таким чином, відчуження майна з торгів наступному власнику є правочином купівлі-продажу, який може визнаватись недійсним в судовому порядку з підстав недодержання в момент його вчинення вимог, які встановлені частинами першою - третьою, шостою статті 203 ЦК України на підставі частини першої статті 215 ЦК України.
		Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 02 грудня 2014 року в справі № 668/16424/13-ц за позовом  ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_8 до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області, приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», Херсонська філія», ОСОБА_5 , треті особи: ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Херсонського обласного управління, служба у справах дітей Суворовської районної у м. Херсоні ради, ОСОБА_2 , про визнання недійсними прилюдних торгів, свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 13 березня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення.
		Визнано недійсними прилюдні торги, проведені 24 вересня 2012 року Херсонською філією приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» з реалізації домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку літ. «А» загальною площею 94,1 м. кв, житловою площею 62,8 м. кв, гараж літ. «Ж» сараю літ. «З», туалету літ. «К», душу літ. «Л», огорож № 2, 4, мостіння І.
		Визнано недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, видане 27 вересня 2012 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Волкодав В. Г. на ім`я ОСОБА_5 про визнання за ним права власності на житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку літ. «А» загальною площею 94,1 м. кв, житловою площею 62,8 м. кв, гараж літ. «Ж» сараю літ. «З», туалету літ. «К», душу літ. «Л», огорож № 2, 4, мостіння І. Цим рішенням встановлено факт порушення порядку реалізації спірного нерухомого майна на торгах, встановлених пунктами 4.2, 7.1 Тимчасового положення, а саме проведення торгів за наявності лише одного покупця, що стало підставою для визнання вказаного правочину недійсним відповідно до частини першої статті 215 ЦК України.
		Рішення апеляційного суду набрало законної сили та не скасоване.
		Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Згідно з частиною другою статті 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
		Правило частини другої статті 388 ЦК України виключає будь-яку можливість витребування власником свого майна від особи, яка придбала майно в порядку, встановленому для виконання судового рішення, а також від особи, якій таке майно згодом було відчужено.
		Отже, позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті електронних (публічних) торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача.
		Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 17 травня 2022 року у справі № 640/14276/17, від 08 грудня 2022 року у справі № 352/1960/16-ц, від 15 лютого 2023 року в справі №592/19484/19.
		За частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		За частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Таким чином, оскільки наявне рішення суду від 02 грудня 2014 року, яке набрало законної сили, про визнання недійсним прилюдних торгів, за якими            ОСОБА_5 набув у власність спірне майно, наявні підстави витребування цього майна у відповідача ОСОБА_3 , який став власником спірного майна за договором купівлі-продажу від 17 вересня 2014 року, укладеним між ним та ОСОБА_5 .
		Однак у справі, яка переглядається, суди помилково застосували частину другу статті 388 ЦК України, оскільки у даному випадку прилюдні торги та свідоцтво при придбання майна з прилюдних торгів визнані недійсними. Тобто, спірне майно вибуло із власності ОСОБА_2 поза його волею, та підлягає витребуванню згідно з пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України.
		У даній справі позивачі подали спільний позов про витребування спірного майна, яке є їх спільною сумісною власністю як подружжя без визначення часток та без виділення їх в натурі. Вважається, що в такому випадку позивачі діють спільно і добросовісно відносно одне одного. Оскільки до вибуття із власності позивачів спірного майна, право власності на нього було зареєстроване за ОСОБА_2 , тому з метою дійсного виконання рішення суду про витребування майна, останнє має бути витребуване від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 .
		Захист прав власника у наведений спосіб не позбавляє можливості виконання рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 17 червня 2009 року про стягнення із ОСОБА_2 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» кредитної заборгованості в розмірі 428 120,66 грн у порядку виконання судових рішень, в тому числі і за рахунок належного боржникові майна.
		У постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо. 
		Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц. 
		Верховний Суд вважає, що у цьому конкретному випадку за обставин цієї справи витребування майна є законним, пропорційним та виправданим заходом, який переслідує легітимну мету та необхідний у демократичному суспільстві, а тому не порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.
		Разом із цим, відповідач ОСОБА_3 не позбавлений можливості на захист його прав відповідно до статей 22, 390, 661 ЦК України. Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, наведеному у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15 та висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/6211/14-ц та від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц.
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		Частиною першою статті 412 ЦПК Українивстановлено, що  підставою для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є те, що таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. 
		Згідно із частинами другою та третьою статті 412 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, а саме статті 388 ЦК України, тому Верховний Суд дійшов висновку, що у цій справі наявні підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, з ухваленням нового рішення про задоволення позову - витребування у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 домоволодіння АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 35293465101).
		Розподіл судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Таким чином, з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_2 підлягає стегненню судовий збір за подання позову в сумі - 1 490,00 грн, за подання апеляційної скарги - 1 639,00 грн та за подання касаційних скарг - 5 960,00 грн (2 980,00*2), а всього - 9 089,00 грн
		Керуючись статтями 389, 401, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
		Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 04 березня 2016 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 15 січня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.
		Позовні вимоги  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», головне територіальне управління юстиції у Херсонській області, про витребування майна, задовольнити.
		Витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 домоволодіння АДРЕСА_2 (реєстраційний номер обєкта нерухомого майна - 35293465101).
		Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 9 089,00 грн (дев`ять тисяч вісімдесят дев'ять гривень).
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийІ. М. Фаловська    Судді:В. М. Ігнатенко     С. О. Карпенко    С. Ю. Мартєв   В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...