Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/20637/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 15.03.2023. Зареєстровано: 16.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 17.03.2023.

Номер судового провадження: 2/761/4923/2023

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 761/20637/22
		Провадження № 2/761/4923/2023
		 
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		       15 березня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
		 
		головуючого судді:                        Волошина В.О.,
		при секретарі:                                Гюлалієвій Ф.Р.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації,
		в с т а н о в и в :
		 
		У вересні 2022р. позивачка ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва із вказаним позовом (а.с. 1-18 т.1) до відповідача ОСОБА_2 , в якому просила суд: 
		1) визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивачки інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачем на його особистій сторінці у соціальній мережі «Fасеbоок» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_7, а саме:
		- «Р.S. Родзинка на торті: ці дані Держстату використовуються лобістами забудовників, як та ОСОБА_1 ...»; 
		2) визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивачки інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 на його особистій сторінці у соціальній мережі «Fасеbоок» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_8, а саме:
		- «Знаєте, чим під час війни займається президентська партія Слуга Народу та особисто її голова ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 )? Вони обслуговують будівельних аферистів і захищають НЕзаконне будівництво - вже сьогодні ВР має протягнути в цілому Законопроект 5091 про захист інвесторів в житлове будівництво...»;
		- «Я зараз продемонструю лише одну новацію, яку з`явилася завдяки праці саме ОСОБА_1 у фінальному тексті... І Законопроект 5091 банально НЕ передбачає можливості скасування цього «визнаного державою» права у разі, якщо буде встановлена НЕзаконність будівництва. Купуєте у корумпованих чиновників папірець на НЕзаконне будівництво - і отримуєте беззаперечне, гарантоване імперативною нормою Закону, право ВИМАГАТИ добудови і введення в експлуатацію свого НЕзаконного будівництва.»;
		- «законопроект НЕ захищає інвесторів, а є банальною аферою...»,
		- «Історія, як при особистій участі ОСОБА_1 народжувався законопроект-афера із законопроекту, що мав шанси захистити інвесторів...»;
		3) визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивачки інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідачем на його особистій сторінці у соціальній мережі «Fасеbоок» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_9, а саме:
		- « ОСОБА_1 користується можливістю, щоб прорекламувати її власну аферу - законопроект про захист інвесторів 5091, який насправді розроблений в інтересах будівельної мафії і не захищає інвесторів.»;
		4) визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивачки інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідачем на його особистій сторінці у соціальній мережі «Fасеbоок» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_10, а саме: 
		- «...вже сьогодні можна очікувати чергову нахабну брехню прямо з трибуни ВР від голови партії Слуга Народу ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ). Пані ОСОБА_1 не вперше брехати своїм колегам»;
		5) визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивачки, поширену ІНФОРМАЦІЯ_5 відповідачем на його особистій сторінці у соціальній мережі «Fасеbоок» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_11, а саме: 
		- «... розганяти брехню, запущену аферистами на кшталт ОСОБА_1...»;
		6) зобов`язати відповідача протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію, поширену на його особистій сторінці у соціальній мережі «Fасеbоок» за вищезазначеними посиланнями, шляхом розміщення на власній сторінці соціальної мережі «Fасеbоок» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_6 повного тексту рішення суду (без знеособлення учасників справи) у цій справі таким самим шрифтом, як і спростована інформація, не допускаючи при цьому власних коментарів, із забезпеченням вільного доступу до спростування без вимоги внесення паролів та/або кодів, тощо, під заголовком «Спростування»;
		7) зобов`язати відповідача протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили видалити недостовірну інформацію поширену в мережі «Fасеbоок» за вищезазначеними посиланнями.
		Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що вищезазначена інформація, яка була поширена відповідачем в мережі «Fасеbоок», має негативний характер, містить недостовірну інформацію про неї і спрямована виключно на порушення особистого її немайнового права на недоторканість честі, гідності та ділової репутації. Вона є народним депутатом України від партії «Слуга Народу», головою політичної партії «Слуга Народу», заступницею голови Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування.
		Позивачка також зазначила у позові, що вона не є «лобістом» забудовників; не обслуговує будівельних аферистів; не захищає незаконне будівництво; не вчиняє дій щодо «протягування» законопроектів; не є аферистом; не бере участі у «народженні законопроектів-афер»; не рекламує афери-законопроекти; не створює законопроекти в інтересах будівельної мафії; не бреше та не розганяє брехню. Всі ці звинувачення, як зазначила у позові позивачка, абсолютно не узгоджуються з її поглядами, а навпаки суперечать їм, оскільки її депутатська діяльність направлена виключно на захист інтересів народу України. В нинішніх умовах вона разом з колегами працює над ухваленням багатьох законів, які спрямовані на покращення життя громадян України, рівня забезпеченості українців житлом, полегшення доступу до нового житла, що особливо важливо в нинішніх умовах, коли через російську агресію мільйони українців залишилися без даху над головою. 
		Позивачка вважає, що поширена відповідачем інформація є недостовірною, не відповідає дійсності та не підтверджується жодними доказами, має суто негативний характер, стосується безпосередньо позивачки, направлена на приниження її честі, гідності та ділової репутації, не носить оціночний характер та викладена у формі фактичних тверджень, які формують у читача про неї негативне уявлення.
		Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2022р. відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено процесуальний строк для подання заяв по суті справи.
		22 листопада 2022р. через електронну пошту від відповідача ОСОБА_2 судом отримано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив, зокрема, що позивачка ОСОБА_1 , яка є народним депутатом України Верховної Ради України ІХ скликання, є публічною особою, межа критики якої є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Одночасно вся спірна інформація є виключно критикою та оцінкою дій позивачки саме, як народного депутата України (публічного діяча) при здійсненні нею своїх повноважень, без жодного втручання її в приватне чи сімейне життя (а.с. 62-103 т.1).
		07 грудня 2022р. на адресу суду від позивачки надійшла відповідь на відзив (а.с. 121-142 т. 1), в якій позивачка, посилаючись на ч. 2 ст. 302 ЦК України, зазначила, що право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язку не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. 
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09 січня 2023р. заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_8 про виклик в судове засідання експерта залишено без задоволення. 
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09 січня 2023р. заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_8 про перехід до розгляду справи в порядку загального позовного провадження залишено без задоволення.
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09 січня 2023р. заяву Політичної партії «Народовладдя» про залучення до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача залишено без задоволення.
		03 лютого 2023р. на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив (а.с. 44-68 т. 2), в якому сторона відповідача проти позову заперечила, зазначивши, що поданий стороною позивача висновок експерта ІСТЕ СБУ № 6/1 від 28 грудня 2022р., як письмовий доказ не може бути взятий до розгляду судом, оскільки поданий з порушенням процесуального закону, зокрема ч. 8 ст. 83 ЦПК України. При цьому на думку сторони відповідача, зазначений висновок проведений з порушенням п. 3.6 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом МЮ України від 08 жовтня 1998р. за № 53/5. 
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 березня 2023р. заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_8 про виклик в судове засідання експерта залишено без задоволення. 
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 березня 2023р. заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_8 про перехід до розгляду справи в порядку загального позовного провадження залишено без задоволення.
		Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є народним депутатом України Верховної Ради України IX скликання, Головою політичної партії «Слуга Народу», заступницею голови Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування.
		Звертаючись до суду з вказаним позовом, сторона позивача зазначила, що відповідачем ОСОБА_2 були поширені у мережі Інтернет на його персональній сторінці в соціальній мережі «Facebook» наступні відомості, а саме: 
		1) ІНФОРМАЦІЯ_1. на його особистій сторінці у соціальній мережі «Fасеbоок» за посиланням:ІНФОРМАЦІЯ_7:
		- «Р.S. Родзинка на торті: ці дані Держстату використовуються лобістами забудовників, як та ОСОБА_1 ...»;
		2) ІНФОРМАЦІЯ_2 на його особистій сторінці у соціальній мережі «Fасеbоок» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_8:
		- «Знаєте, чим під час війни займається президентська партія Слуга Народу та особисто її голова ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 )? Вони обслуговують будівельних аферистів і захищають НЕзаконне будівництво - вже сьогодні ВР має протягнути в цілому Законопроект 5091 про захист інвесторів в житлове будівництво...»;
		- «Я зараз продемонструю лише одну новацію, яку з`явилася завдяки правці саме ОСОБА_1 у фінальному тексті... І Законопроект 5091 банально НЕ передбачає можливості скасування цього «визнаного державою» права у разі, якщо буде встановлена НЕзаконність будівництва. Купуєте у корумпованих чиновників папірець на НЕзаконне будівництво - і отримуєте беззаперечне, гарантоване імперативною нормою Закону, право ВИМАГАТИ добудови і введення в експлуатацію свого НЕзаконного будівництва.»;
		- «законопроект НЕ захищає інвесторів, а є банальною аферою...»,
		- «Історія, як при особистій участі ОСОБА_1 народжувався законопроект-афера із законопроекту, що мав шанси захистити інвесторів...»;
		3) ІНФОРМАЦІЯ_3. на його особистій сторінці у соціальній мережі «Fасеbоок» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_9: 
		- « ОСОБА_1 користується можливістю, щоб прорекламувати її власну аферу - законопроект про захист інвесторів 5091, який насправді розроблений в інтересах будівельної мафії і не захищає інвесторів.»; 
		4) ІНФОРМАЦІЯ_4 на його особистій сторінці у соціальній мережі «Fасеbоок» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_10: 
		- «...вже сьогодні можна очікувати чергову нахабну брехню прямо з трибуни ВР від голови партії Слуга Народу ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ). Пані ОСОБА_1 не вперше брехати своїм колегам»; 
		5) ІНФОРМАЦІЯ_5 на його особистій сторінці у соціальній мережі «Fасеbоок» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_11: 
		- «... розганяти брехню, запущену аферистами на кшталт ОСОБА_1...». 
		На підтвердження поширення саме відповідачем зазначеної вище інформації стороною позивача було надано експертний висновок за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет від 23 вересня 2022р. за № 181/2022-ЗВ (а.с.26-50 т. 1). Виходячи із змісту відзиву на позов, відповідач не заперечує та визнає, що оскаржувана інформація була ним поширена на його особистій сторінці у соціальній мережі «Fасеbоок».
		У відповідності зі ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.
		Статтею 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
		Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Згідно положень ст. 5 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
		Відповідно до ч. 1 ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
		В Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009р. за № 1 (далі по тексту - Постанова) зазначено, що фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		Вирішуючи дані спори суди повинні враховувати наступні відмінності:
		а) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною;
		б) спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.
		Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України у п. 6 Постанови, позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права.
		Відповідно до п. 15 Постанови при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:
		а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;
		б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
		в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;
		г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		Щодо факту поширення інформації, то під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
		Відповідно до п. 19 Постанови, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
		Відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		Не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
		Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй ч. 1 ст. 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
		Судом повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens v. Austria). Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria).
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
		Згідно чч. 1, 2, 4, 6 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім`ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам.
		Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
		Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.
		Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.
		Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.
		Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв`язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.
		Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.
		Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
		Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
		Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс , Гудвіна , Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання п. 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. Щодо політичного дискурсу, то межі прийнятної критики щодо політиків набагато ширші, ніж щодо приватних осіб, адже перші неминуче відкривають себе для ретельної перевірки їхніх слів і дій журналістами і суспільством загалом.
		На це варто зважати, оцінюючи захист їхньої репутації, коли вони виступають не як приватні особи.
		В матеріалах справи (а.с. 171-193 т. 1) міститься копія висновку експерта №909/09/2022 за результатами проведення лінгвістичної експертизи за інтернет-публікаціями стосовно ОСОБА_1 , складений 20 вересня 2022р. експертом Експертно-дослідної служби України Будко Т.В. Так, за даним висновком експерта оскаржувана інформація, яку просить спростувати позивачка у позові, є негативною інформацією стосовно ОСОБА_1 , яка несумісна із поняттям моральності, честі, гідності, авторитету, позитивної ділової репутації, позитивних ділових та особистих якостей. Оскільки оскаржувану інформацію можна перевірити на відповідність її дійсності, тому вона є фактичними твердженнями (твердженнями про факти). 
		Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
		Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
		Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
		При цьому судом критично оцінюється вказаний висновок, що оскаржувана інформація є фактичними твердженнями, оскільки зазначений висновок експерта не враховує правові позиції (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), які висловленні в рішенні Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс , Гудвіна , Прагер і Обершлік), враховуючи те, що відповідачем висловлені оціночні судження роботи позивачки саме як громадського діяча - народного депутата України.
		 
		При цьому стороною позивача, протягом всього часу розгляду справи не надано доказів того, що зазначені вище вислови і фрази є недостовірними. 
		 
		До того ж, частина висловів та фраз містить суб`єктивну думку відповідача щодо тексту відповідного законопроекту, зокрема: «…І Законопроект 5091 банально НЕ передбачає можливості скасування цього «визнаного державою» права у разі, якщо буде встановлена НЕзаконність будівництва. Купуєте у корумпованих чиновників папірець на НЕзаконне будівництво - і отримуєте беззаперечне, гарантоване імперативною нормою Закону, право ВИМАГАТИ добудови і введення в експлуатацію свого НЕзаконного будівництва…»; «… законопроект НЕ захищає інвесторів, а є банальною аферою...».
		Також, в процесі розгляду справи стороною позивача, було подано, в якості письмового доказу інший висновок експерта № 6/1 від 28 грудня 2022р., який було складено також ОСОБА_9 , як головним науковим співробітником ІСТЕ СБ України (а.с. 231-250 т. 1), при цьому на вирішення цієї експертизи, були поставлені аналогічні питання за змістом, що і в висновку експерта №909/09/2022 за результатами проведення лінгвістичної експертизи за інтернет-публікаціями стосовно ОСОБА_1 , від 20 вересня 2022р. 
		У клопотанні сторони позивача про приєднання до матеріалів справи зазначеного висновку від 28 грудня 2022р., не зазначені обставини того, що поданий вперше висновок від 20 вересня 2022р. є неналежним доказом, або в ході розгляду справи виникли додаткові питання, які слід було поставити на вирішення експертизи, при цьому зі змісту висновку від 28 грудня 2022р., експертом було зазначено, що висновок проведений за матеріалами цивільної справи № 761/20637/22 (однак, які саме копії матеріалів цієї справи були надані експерту, суду невідомо, і за текстом експертизи ця інформація відсутня), проте об`єктом дослідження зі змісту поставлених питань є лише вищезазначені фрази та вислови, які були поширені стороною відповідача на його сторінці в мережі «Fасеbоок».
		Так, судом зазначений висновок № 6/1 від 28 грудня 2022р. також оцінюється критично.
		Суд вважає необґрунтованими твердження сторони позивача, що обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається саме на відповідача, оскільки з внесенням 27 березня 2014р. змін до ЦК України, зокрема до ст. 277 цього Кодексу, принцип презумпції добропорядності (частину 3) було виключено, а тому доказування позивачем обґрунтованості свого позову, а саме поширення інформації відповідачем її недостовірності, має відбуватися у загальному порядку.
		При цьому, суд вважає, що оскаржувані відомості поширені відповідачем відносно позивачки є оціночними судженнями відповідача щодо її діяльності на посаді народного депутата України, про що неодноразово зазначав сам відповідач особисто в поданих ним процесуальних заявах по сутті.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
		Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
		В постанові Верховного Суду від 21 липня 2022р. у справі № 278/1638/19 зроблено висновки, що слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 42, 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).
		Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.
		Суд, враховуючи статус позивачки та зміст оскаржуваної інформації, вважає, що сторона позивача не довела, що інформація поширена відповідачем, була спрямована на приниження її честі, гідності та ділової репутації, оскільки така інформація носить характер критики посадових осіб, в тому числі позивачки, яка є публічною особою, межа допустимої критики якої є значно ширшою ніж окремої пересічної особи.
		Щодо меж допустимої критики публічних осіб, Верховний Суд у постанові від 29 липня 2020р. у справі № 607/2775/17 виклав правову позицію, відповідно до якої, за положеннями ст. 29 Закону України «Про інформацію» суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
		При цьому суспільство також має право на отримання інформації яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо, щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку, а з іншого була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб.
		За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.
		Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу. 
		У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі по тексту - Резолюція).
		У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
		У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
		Проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини.
		Застосовуючи положення ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у рішеннях «Газета «Україна-центр» проти України», «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.
		Також Верховний Суд зазначив у постанові, що посадова особа органу державної влади, погоджуючись на виконання владних повноважень, бере на себе обов`язок нести і поєднаний з цими повноваженнями тягар, до складу якого входить, зокрема, певний дискомфорт від критичного ставлення до влади, а тому межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи.
		А відтак, суд вважає, що поширена відповідачем інформація була його власними судженнями та вираженням суб`єктивної думки щодо підстав та наслідків прийняття законопроекту 5091 «Про гарантування речових прав на об`єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому».
		Враховуючи публічний статус позивачки та те, що поширена інформація стосувалася її публічної діяльності та мала суспільний інтерес, а отже, остання повинна бути терпимою до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
		Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідача не підлягає стягненню на користь позивачки понесені нею судові витрати.
		 
		Керуючись ст.ст. 3-5, 12,13, 76, 81, 89, 102, 110, 141, 258-259, 264, 265, 272-279, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. ст. 32, 34, 68 Конституції України; ст. ст. 15, 16, 201, 277 ЦК України, ст.ст. 5, 30 Закону України «Про інформацію»; ст. 17 Закону України « Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»; Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року за № 1, суд, -
		 
		в и р і ш и в: 
		 
		Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) про захист честі, гідності та ділової репутації - залишити без задоволення.
		Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		       Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...