Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 211/2582/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про виплату заробітної плати.
Надіслано для оприлюднення: 15.03.2023. Зареєстровано: 16.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 17.03.2023.
Дата набрання законної сили: 14.03.2023
Номер судового провадження: 22-ц/803/3335/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 22-ц/803/3335/23  Справа № 211/2582/22   Суддя у 1-й інстанції - Сарат Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Бондар  Я. М.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14 березня 2023 року                                м.Кривий Ріг
		 
		Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого судді Бондар Я.М.
		суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.
		сторони справи 
		позивач   ОСОБА_1 
		відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому порядку згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 грудня 2022 року, ухваленого суддею Сарат Н.О. у м.Кривому Розі, Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 21 грудня 2022 року,
		 
		ВСТАНОВИВ 
		 
		У серпні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої частини заробітної плати.
		Просив суд стягнути з відповідача на свою користь матеріальну допомогу на оздоровлення в сумі 12686,21 грн. та компенсацію втраченої частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою частки заробітної плати в сумі 2464,70 грн., що розрахована станом на жовтень 2022 року. 
		Вимоги за позовом обґрунтовано тим, що позивач по теперішній час працює машиністом електровоза у структурному підрозділі «Криворізьке локомотивне депо» (ТЧ-2) регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», є членом профспілкової організації ППО ВПЗУ КДЛ. 
		У 2017-2022 роках Позивачу надавалась щорічна графікова тарифна відпустка. З цього приводу Позивач звертався при наданні відпустки з особистою заявою до керівника з проханням надати матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до п.3.1.5 Колективного договору Криворізького локомотивного депо на 2011-2012, який є чинним по цей час, яка повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. 
		В порушення колективного договору не надавалась матеріальна допомога на оздоровлення Позивачу в розмірі мінімальної заробітної плати по Україні, а лише частково. 
		Матеріальна допомога на оздоровлення йому надавалась не в повному обсязі, а саме за 2017 рік у сумі 2678,92 грн. замість 3200 грн., за 2018 рік 2709,58 грн. замість 3723 грн., за 2019 рік 2986,17 грн. замість 4173,00 грн., за 2020 рік 2995,12 грн. замість 5000,00 грн., за 2021 рік у сумі 4540,00 грн. замість 6000,00 грн., за 2022 рік у сумі 0 грн. замість 6500,00 грн.,тобто в розмірі, що не відповідає розміру, встановленому умовами Колективного договору. Відтак, сума недоплаченої частки заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) за 2017-2022 становить 12686 грн. 21 коп. 
		Окрім того, позивач має право на компенсацію втраченої частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати або її частини, в порядку передбаченому Законом №2050 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою КМУ від 21.02.2001 року № 159. Та станом на жовтень 2022 року така компенсація становить 2464,70 грн., що підтверджено розрахунком згідно вказаної Постанови, але розрахунок компенсації провадиться станом на момент винесення рішення по справі.
		Рішенням Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 грудня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 , представник позивача  ОСОБА_2 , до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої частини заробітної плати задоволені.
		Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену частку заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) за 2017-2022 роки (включно) в сумі 12686 (дванадцять тисяч шістсот вісімдесят шість) гривень 21 копійок, компенсацію за втрату частини заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) у зв`язку із порушенням термінів її виплати у розмірі 2877 (дві тисячі вісімсот сімдесят сім) гривні 66 копійок.
		Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Держави судовий збір у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок.
		В апеляційній скарзі відповідач, АТ «Українська залізниця», посилаючись на незаконність і необґрунтованість судового рішення, ухваленого з порушенням норм матеріального права, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
		При цьому, скаржник зазначає, що ухвалою суду від 03 серпня 2022 року було відкрито провадження у даній справі, а ухвалою від 17 жовтня 2022 року позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху, однак після усунення недоліків, зазначених в ухвалі без руху, суд першої інстанції в порушення норм ч.12 ст.187 ЦПК України не постановив ухвалу про продовження розгляду справи.
		Також відповідач вказує на те, що суд першої інстанції, прийнявши наданий позивачем розрахунок компенсації втраченої частини доходів змінив предмет позову, при цьому стороні відповідача заява про зміну предмету позову не надсилалась, що позбавило іншу сторону надати суду обґрунтований відзив на змінений позов.
		Апеляційна скарга мотивована тим, що, дійсно, пунктом 3.1.5 Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів, в особі їх виборного органу, зареєстрованого за №60/11 від 24.10.2011 року, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. 
		Однак,з прийняттямЗакону України«Про внесеннязмін дозаконодавчих актів України»№1774-УІІІвід 06.12.2016року,було визначено,що мінімальназаробітна платапісля набраннячинності цимЗаконом незастосовується якрозрахункова величинау колективнихдоговорах таугодах усіхрівнів. Сторонам,які уклаликолективні договориі угоди,у тримісячнийстрок привестиїх нормиу відповідністьіз цимЗаконом згідноіз законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб. 
		При цьому, на переконання відповідача, з урахуванням положень статей 203 та 215 ЦК України, умови пункту 3.1.5 Колективного договору є недійсними з моменту прийняття закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» №1774-УІІІ від 06.12.2016 року та не створюють для відповідача обов`язку зі сплати матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. 
		Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ від 06.12.2016 року змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів), тобто цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат, шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з прийняттям Закону №1774-VІІІ в Україні було змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася, як розрахункова величина, мінімальна заробітна плата. Аналіз такого правового регулювання дає підстави зробити висновок про те, що законодавець заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати, про що зазначено у Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 04.11.2020 у справі № 200/9195/19-а. 
		Також, відповідач посилається на правові висновки Верховного Суду у справах №820/3145/17, №520/94/19 та №П/811/1009/17.
		У відповідності до зазначених змін у законодавстві, спільною вказівкою голови правління ПАТ «Укрзалізниця» В. Бальчуна, члена ОСОБА_3 та голови Профспілки залізничників і транспортних будівельників України Бубняка В.М. від 29.03.2017 року № Ц/6-25/713-17 та спільною постановою керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і президії Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці №Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року постановлено застосовувати з 01.04.2017 року замість величини «Мінімальна заробітна плата», розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб», тобто, замість застосування розрахункової величини у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, як було встановлено законом, спільною вказівкою було постановлено застосовувати величину-125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що свідчить про покращення становища працівників у порівнянні з становищем, встановленим законом. 
		Застосовуючи розрахунковий розмір матеріальної допомоги на оздоровлення у вигляді 125 % прожиткового мінімуму АТ «Українська залізниця» не порушується будь-який інший Закон, а, навпаки, вбачається саме дотримання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ від 06.12.2016 року.
		Також відповідач вважає, що рішення суду в частині стягнення компенсації втраченої частини доходіх згід із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050  ІІІ від 19.10.2000 є незаконним, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 не підпадають під дію цього Закону, оскільки позивачу компенсація не нараховувалась.
		Вказує, що судом не було враховано дію Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік», прикінцевими положеннями якого, з 01.01.2023 року зупинено дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», а тому не підлягає виконанню протягом дії Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік.
		Відповідач звертає увагу на те, що у 2022 році ОСОБА_1 була надана щорічна тарифна відпустка з 11.04.2022 по 04.05.2022 і матеріальна допомога на оздоровлення йому не нараховувалась у зв`язку з прийнятим Законом України №2136- ІХ від 15.03.2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а саме ст.11  зупинення дії окремих положень колективного договору (на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця). Вказує, що протокольним рішенням №Ц-54/21 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 ро «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Українська залізниця», а саме п.1.1.4 виплата матеріальної допомоги призупинена. Відповідач вважає, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення матеріальної допомоги за 2022 рік та застосовуючи тіж самі правові підстави, як і при задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної допомоги за попередні роки порушив норми матеріального права.
		Відзив на апеляційну скаргу не подано.
		Справа розглядається без повідомлення учасників справі, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менша 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляцйна скарга сторони відповідача підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 , працює машиністом електровозу у структурному підрозділі «Криворізьке локомотивне депо».
		Згідно довідки про надані відпустки працівникам депо, які є членами ППО ВПЗУ КЛД встановлено, що ОСОБА_1 надавались відпустки: 01.07.2017  10.08.2017 № 613, 10.12.2018  21.01.2019 № 1197, 03.09.2019 - 13.10.2019 № 795, 15.06.2020  26.07.2020 № 439, 01.10.2021 - 10.11.2021 № 881, 11.04.2022 - 04.05.2022 № 199.
		Згідно п.3.1.5 Колективного договору Криворізького локомотивного депо на 2011-2012 рік, який є чинним по цей час, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника, у розмірі 40 відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
		Відповідно наданих суду розрахунків заробітної плати позивачу була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення: за 2017 рік у сумі 2678,92 грн., за 2018 рік у сумі 2709,58 грн., за 2019 рік у сумі 2986,17 грн., за 2020 рік у сумі 2995,12 грн., за 2021 рік у сумі 4540,00 грн., за 2022 рік у сумі 0 грн.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, щоприйняття 31.03.2017 року спільної Постанови керівництва Регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року про застосовування з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000 грн., тому при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. №Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року, яка погіршує становище працівників, а п.3.1.5 Колективного договору. 
		При цьому, суд дійшов висновку, щоприйняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» №1774-УІІІ від 06.12.2016 року не створює юридичних наслідків щодо застосування п.3.1.5 Колективного договору, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» та спільним представницьким органом залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів виборного органу, зареєстрованого за №60/11 від 24.10.2011 року, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, Колективним договором.
		Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в частині стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) прийняв наданий позивачем розрахунок, з урахуванням ухвалення судового рішення у грудні 2022 року здійснив власний розрахунок компенсації на день винесення рішення, визначивши суму компенсації в розмірі 2877,66 грн. (липень 2017 рік (заборгованість 419,47 грн. * 74,3% / 100 = 311,67 грн. + грудень 2018 рік 815,80 грн. * 51,1 % / 100 = 416,87 грн. + вересень 2019 рік 955,40 грн. *46,1 % / 100 = 440,44 грн., червень 2020 року 1613,93 грн. * 42,4 % /100 = 684,31 грн., жовтень 2021 рік 1175,30 грн. * 27,5 % / 100 = 323,21 грн., квітень 2022 рік 5232,50 грн. * 13,4 % / 100 = 701,16 грн.), нараховані відповідно допостанови КМУ №159 від 21 лютого 2001 року.
		Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, однак частково погоджується і з доводами сторони відповідача викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на таке.
		Згідно ст.10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинногозаконодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
		Відповідно дост.13 КЗпП Українитаст.7 Закону України«Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.
		Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
		Згідност.18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.
		Відповідно до ч.2 ст.97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
		Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 3.1.5 Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів в особі їх виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011 року, який є чинним станом на 2021 рік, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
		Відповідно до спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. №Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року постановлено застосовувати з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».
		Згідно з п.1.4 Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а всі інші  на конференції трудового депо.
		Відповідно доЗакону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», тобто на момент прийняття спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн.
		Відповідно доЗакону України «Про державний бюджет України на 2017 рік»прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1600 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000 грн., мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн.
		Відповідно доЗакону України«Про державний бюджет України на 2018 рік»прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1762 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2205,50 грн., мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3723 грн.
		Відповідно доЗакону України«Про державний бюджет України на 2019 рік»прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2007 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2508,75 грн. мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4173 грн.
		Відповідно доЗакону України«Про державний бюджет України на 2020 рік»прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2197 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2746,25 грн., мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4723 грн.
		Відповідно доЗакону України«Про державний бюджет України на 2021 рік»прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2481 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 3101,25 грн., мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 6000 грн.
		Таким чином, прийняття 31.03.2017 року спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року про застосовування з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат, передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового колективу депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000 грн., тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва Регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.5 Колективного договору, й доводи апеляційної скарги в цій частині є неприйнятними та не спростовують наведеного.
		При цьому, судом першої інстанції вірно враховано положення статті 9 КЗпП України,згідно якої умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними, та констатовано, що вказана правова норма не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством, адже вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
		Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги відповідача про те, що пунктом 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, утримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		Так, стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		Проаналізувавши у сукупності положення ст.ст.22, 58 Конституції України, ст. 9 КЗпП України, колегія суддів дійшла висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема, призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю, не мають зворотньої сили.
		Як вже зазначалося вище, відповідно доЗакону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., тоді як прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був становлений на рівні 1600 грн.
		Відповідно доЗакону України«Про державний бюджет України на 2018 рік»прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1762 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2205,50 грн., мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3723 грн.
		Відповідно доЗакону України«Про державний бюджет України на 2019 рік»прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2007 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2508,75 грн. мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4173 грн.
		Відповідно доЗакону України«Про державний бюджет України на 2020 рік»прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2197 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2746,25 грн., мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4723 грн.
		Відповідно доЗакону України«Про державний бюджет України на 2021 рік»прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2481 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 3101,25 грн., мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 6000 грн.
		Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік» мінімальна заробітна плата по Україні 01 січня 2022 року була встановлена на рівні 6500 грн.
		Таким чином, Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив її право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотньої сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.
		Твердження ж відповідача про те, що після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, колегією суддів не приймаються, так як вказані зміни потягли зміну реального розміру допомоги, про що зазначено вище.
		Не можна погодитись й з посиланнями відповідача в апеляційній скарзі на положення статтей 203, 215 ЦК України, як підставу для визнання недійсним колективного договору, як такого, що суперечить умовам пункту 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», з вищенаведених підстав.
		До того ж, у даному випадку, варто зауважити й на тому, що Верховний Суд України у Постанові від 24 червня 2015 року у справі № 6-530цс15 дійшов висновку, що «враховуючи, що відповідно до статті 21 КЗпП України предметом трудового договору (контракту) є праця (трудова функція) особи, яка є об`єктом саме трудових правовідносин, які повною мірою врегульовані трудовим законодавством (зокрема статтями 3, 7, 9, 91 , 44 КЗпП України) положення ЦК України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв`язку з укладенням трудового договору (контракту). Установивши наявність між сторонами договору трудових правовідносин, які регулюються нормами трудового й спеціального законодавства, та факт укладення цього договору саме у зв`язку з існуванням трудових правовідносин, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що укладений договір не є правочином у розумінні статті 202 ЦК України, на який поширюються передбачені нормами статей 203, 215 цього Кодексу загальні вимоги щодо чинності правочину та який може бути визнаний недійсним із передбачених ЦК України підстав із застосуванням наслідків недійсності правочину». Подібного висновку дійшов і Верховний Суд у Постанові від 22 травня 2019 року у справі № 757/49315/16-ц, провадження № 61-28768св18.
		За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» від 06.12.2016 року не створює юридичних наслідків щодо застосування п.3.1.5 Колективного договору, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо" Криворізького локомотивного депо» та спільним представницьким органом залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011 року, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п.3.1.5 якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, а прийнята 31.03.2017 року спільна Постанова керівництва Регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року про застосовування з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», прийнята з порушенням вимог Колективного договору, отже не підлягає застосуванню при визначні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.
		Виходячи з наведеного вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що дії відповідача щодо невиплати позивачу частини матеріальної допомоги на оздоровлення, у період з 2017 року по 2021 рік, у розмірі 6186,21 грн. є неправомірними, тому заявлені позивачем позовні вимоги підлягають задоволенню.
		Посилання в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 04.11.2020 року у справі №200/9195/19-а, а також правові висновки Верховного Суду, викладені в Постанові у справі №377/4245/17, колегією суддів не приймаються, так як ці рішення не стосуються норм права при виконанні умов Колективних договорів, а стосуються суддівської винагороди, тобто інших правовідносин, тоді як, відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права.
		Відповідно до статі 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
		Згідно зі статтею 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
		Пунктами 2,3 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
		Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі і заробітна плата.
		Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
		Згідно із Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (пункт 4) сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
		За змістом статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
		Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
		01 січня 2016 року набули чинності зміни до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", якими у частину 1 статті 4 внесено зміни згідно із Законом №911-VIII від 24 грудня 2015 року та її редакція викладена таким чином: Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
		У статтях 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» зазначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
		Відповідно допостанови КМУ №159 від 21 лютого 2001 рокусума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013р. №9-рп/2013 у справі № 118/2013 за конституційним зверненням громадянина… щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України викладено наступний правовий висновок: в аспекті конституційного звернення положення ч.2 ст.233 КЗпП України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмежень будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем (п. 1 резолютивної частини рішення).
		Крім того, є також наступна судова практика з цього питання. Так, ВСУ роз`яснив, що Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. ВСУ зауважив, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
		Використане у статті 3 Закону та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення (постанова ВСУ від 11.07.2017 у справі № 21-2003а16).
		З урахуванням наведених вище норм права, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що позовні вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходів в сумі 2176,50 грн. не підлягають задоволенню, оскільки ця сума не була нарахована і відповідно не була виплачена, оскільки невиплачений грошовий дохід можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення, що і було проведено судом першої інстанції.
		Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача, колегія суддів вважає правильним, проте погоджується з доводами сторони відповідача, що у місцевого суду були відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 в сумі 6500 грн та відповідно компенсації за втрату частини заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення ) у зв`язку з порушенням термінів її виплати за 2022 рік в розмірі 701,16 грн., тому у цій частині рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, з огляду на таке.
		Щодо стягненняматеріальноїдопомогина оздоровленняза2022рікусумі 6500,00грн.тавідповідно стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у сумі 701,16 грн., колегія суддів виходить з наступного.
		Відповідно до Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», стаття 11, на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.
		В апеляційній скарзі сторона відповідача посилаючись на статтю 11 зазначеного вище Закону, вказує на те, що протоколом №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, прийнято рішення, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема у п. 1.1.4 вказано: «….. додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплата яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики», що зокрема підтверджено і наданими позивачем доказами, якими встановлено, що в період відпустки позивача в період з 11 квітня 2022 року по 04 травня 2022 року матеріальна допомога на оздоровлення роботодавцем взагалі не виплачувалась.
		Колегія суддів бере це до уваги та вважає, що у цій частині позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки у нашій країні з 24.02.2022 запроваджено воєнний стан та відповідно до вимог статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», АТ «Укрзалізниця» призупинила виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами. 
		Колегія суддів звертає увагу позивача на те, що виплата йому матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік була призупинена, а не відмовлено у її виплаті. Звернення позивача з цієї підстави до суду є передчасним та не позбавляє останнього у майбутньому, після закінчення воєнного стану або зміни рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», звернутися до суду з такими вимогами, у випадку якщо відповідач не проведе з ним відповідний розрахунок. Так як вимога про стягнення компенсаціївтратичастинигрошових доходівузв`язкузпорушеннямтермінів їхвиплати є похідною, тому у її задоволенні необхідно також відмовити.
		01 січня 2016 року набули чинності зміни до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", якими у частину 1 статті 4 внесено зміни згідно із Законом №911-VIII від 24 грудня 2015 року та її редакція викладена таким чином: Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
		З 01 січня 2023 року дію Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" зупинено на підставі Прикінцевих положень Закону України Про державний бюджет України на 2023 рік.
		У той же час, враховуючи дію Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік», Прикінцевими положеннями якого, з 01.01.2023 зупинено дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», колегія сіддів дійшла висновку, що рішення суду в частині стягнення компенсації втрати частини заробітної плати в розмірі 2176,50 грн. не підлягає виконанню протягом дії Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік».
		Доводи сторони відповідача про те, що місцевий суд, прийнявши наданий позивачем розрахунок компенсації втраченої частини доходів (після виконання ухвали без руху від 17.10.2022) змінив предмет позову колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на таке.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження №12-161гс19) вказано, що «предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу».
		Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача недоплаченої частки заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) за період 2017-2022 роки та виплата компенсації, втраченої частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою сум матеріальної допомоги на оздоровлення.
		Матеріалами справи встановлено, що 17 жовтня 2022 року (вже після відкриття провадження по справі 03 серпня 2022 року), суд першої інстанції виніс ухвалу про залишення позову без руху для проведення позивачем розрахунку виплат компенсації втраченої частини доходів, в порядку передбаченому Законом №2050 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту ІСЦ у відсотках із зазначенням суми такої компенсації (а.с.45).
		На виконання ухвали без руху 19 жовтня 2022 року стороною позивача суду надано обґрунтований розрахунок сум за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту ІСЦ у відсотках з зазначенням суми такої компенсації станом на жовтень 2022 року, яка склала 2464,70 грн. (а.с.47).
		13 вересня 2022 року відповідачем суду направлено відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому сторона відповідача виклала свою позицію з приводу заявлених позовних вимог і просила відмовити у їх задоволенні в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві (а.с.39-41).
		Отже, на час подачі відзиву на позов відповідач був обізнаний з вимогами позивача про стягнення недоплаченої частини матеріальної допомоги на оздоровлення за період 2017-2022 роки в сумі 12686,21 грн. та компенсації втраченої частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою цих сум, однак без визначення розміру компенсації, проте колегія суддів вважає, що сторона позивача, виконавши ухвалу без руху та провівши відповідний розрахунок компенсаційних виплат, розрахувавши розмір цих виплат - 2464,70 грн. (на час подачі заяви про усунення недоліків) не змінила предмет позову, а привела позовну заяву у відповідність вимогам ст.185 ЦПК України.
		Дійсно, суд першої інстанції, отримавши заяву про усунення недоліків у відповідності з положеннями ч.12 ст.187 ЦПК України повинен був постановити ухвалу про продовження розгляду справи, що судом першої інстанції зроблено не було, проте таке порушення норм цивільного процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи, тому доводи відповідача у цій частині колегія сіддів не бере до уваги.
		Отже, на підставі наведеного вище, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, рішення суду в частинні стягнення матеріальної допомоги і компенсації за втрату частини заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) у зв`язку з порушенням термінів виплати за 2022 рік підлягає скасуванню, з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
		Стягнуті судовим рішенням суми матеріальної допомоги на оздоровлення та компенсації за втрату частини заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) у зв`язку з порушенням термінів виплати, відповідно підлягають зменшенню: матеріальна допомога на оздоровлення з 12686,21 грн. до 6186,21 грн. (період 1017-2021 включно); компенсація за втрату частини заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) у зв`язку з порушенням термінів виплат з 2877,66 грн. до 2176,50 грн.
		Змінене рішення суду в частині стягнення компенсації втрати частини заробітної плати в розмірі 2176,50 грн. не підлягає виконанню протягом дії Закону України Про державний бюджет України на 2023 рік.
		Відповідно до ч. 13статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7,19,367,374,375,381,382,384 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,
		 
		ПОСТАНОВИВ
		 
		Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.
		Рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 грудня 2022 року в частині стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивача ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік в сумі 6500 грн та відповідно компенсації за втрату частини заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення ) у зв`язку з порушенням термінів її виплати за 2022 рік в розмірі 701,16 грн., скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
		Рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 грудня 2022 року в частині стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивача ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за період 2017- 2021 роки та відповідно компенсації за втрату частини заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення ) у зв`язку з порушенням термінів її виплати за період 2017-2021 року, підлягає зміні в частині зменшення цих сум, а саме матеріальної допомоги на оздоровлення з 12686,21 грн. до 6186,21 грн.; компенсації за втрату частини заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення ) у зв`язку з порушенням термінів її виплати з 2877,66 грн. до 2176,50 грн.
		Змінене рішення суду в частині стягнення компенсації втрати частини заробітної плати в розмірі 2176,50 грн. не підлягає виконанню протягом дії Закону України Про державний бюджет України на 2023 рік.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
		Повний текст судового рішення виготовлено 14 березня 2023 року.
		 
		Головуючий:
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...