Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 199/1467/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 17.03.2023.
Дата набрання законної сили: 22.02.2023
Номер судового провадження: 61-9471ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                               
		Іменем України                                        
		 
		22 лютого 2023 року                                                                    
		м. Київ
		                                                                                                           
		справа № 199/1467/21
		провадження № 61-9471св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Грушицького А. І., 
		суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Петрова Є. В.,                  Пророка В. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіна Олена Валентинівна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Шаган Олексій Анатолійович,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ворон Артем Ігорович, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Свистунової О. В., Пищиди М. М. 
		 
		у справі за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіна Олена Валентинівна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Шаган Олексій Анатолійович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіна О. В., приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Шаган О. А., в якому просила визнати виконавчий напис № 1395 вчинений 28 вересня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіною О. В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 972 644,25 грн таким, що не підлягає виконанню.
		На обґрунтування позовних вимог  ОСОБА_1  посилалася на те, що 16 грудня           2015 року між нею та ОСОБА_2 укладений договір позики, за умовами якого останній зобов`язався передати їй позику (грошові кошти) у сумі 707 500 грн, строком до 01 квітня 2016 року. 
		У листопаді 2019 року після ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження № 57908640, що перебуває на виконанні приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Шаган О. А., вона дізналась про те, що 28 вересня 2018 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіна О. В. вчинила виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі                               за № 1395, яким звернуто стягнення боргу з неї на користь ОСОБА_2 у розмірі 972 644,25 грн, що складається із: боргу (суми неповернутої позики) - 707 500 грн, 12 % річних - 55 999,11 грн, інфляційних втрат - 199 515 грн, витрат, пов`язаних із вчиненням виконавчого напису - 9 630,14 грн. Строк, за який провадиться стягнення - з 01 квітня 2016 року до 17 вересня 2018 року. 
		Вона вважає, що нотаріус не дотримався вимог актів законодавства України, які регулюють порядок вчинення виконавчих написів нотаріусом на документах, які свідчать про безспірність заборгованості, внаслідок чого порушив її права, а у відповідача відсутні підстави для звернення стягнення на заборгованість, оскільки виконавчий напис вчинений із порушенням вимог закону та порядку його вчинення, заборгованість не була безспірною, так як доказом на підтвердження безспірності вимог може бути лише документ, яким боржник визнає суму заборгованості перед кредитором, проте нотаріус цього не перевірив, а надані відповідачем документи не свідчили про безспірність боргу. Так, в порушення умов пункту 1.2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, не всі документи надано відповідачем нотаріусу. Крім того, нотаріус не врахувала, що вона, як боржник, не отримувала повідомлення-письмову вимогу про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису), що об`єктивно виключало можливість вчинення виконавчого напису і позбавило її можливості надати свої заперечення. Таким чином, виконавчий напис вчинено з порушенням чинного законодавства.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська рішенням                             від 28 грудня 2021 року позов задовольнив.
		Визнав таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 1395 вчинений               28 вересня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіною О. В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 972 644,25 грн.
		Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 908 грн.
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що сума основного зобов`язання є 707 500 грн, що визнано і представниками сторін у судовому засіданні.
		Водночас, підрахунок штрафних санкцій не є безспірним, що не заперечували сторони у судовому засіданні.
		В матеріалах наданих приватним нотаріусом Бунякіною О. В., на підставі яких вчинено виконавчий напис, міститься претензія направлена нотаріусом на адресу ОСОБА_1 17 вересня 2021 року. Водночас, відсутні докази отримання останньою такої претензії.
		Неотримання позивачем вимоги про усунення порушень об`єктивно позбавило її можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги стягувача.
		Суд врахував висновки щодо необхідності повідомлення боржника про усунення порушень, викладені у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №357/12818/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 201/11696/16, від 18 жовтня            2019 року у справі №591/6609/16, від 01 квітня 2020 року у справі № 236/2511/17.
		Дніпровський апеляційний суд постановою від 08 вересня 2022 року апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Ясира С. А., та приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіної О. В. задовольнив.
		Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська                          від 28 грудня 2021 року скасував.
		В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що правовідносини, які виникли між сторонами спору не регулюються підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яким передбачено необхідність надіслання повідомлення боржнику, оскільки у даному випадку позикодавець не є кредитором або фінансовою установою, та зобов`язання не були забезпечені іпотекою, тобто боржник не є іпотекодавцем.
		Вимога про повідомлення боржника стосується лише правовідносин, які існують між іпотекодержателем та іпотекодавцем.
		Таким чином, у даному випадку нотаріусом повністю дотримано процедуру вчинення виконавчого напису, а саме: отримано договір позики, розрахунок позичальника, направлено вимогу про усунення порушення, виконавчий напис вчинено у межах встановленого законом строку.
		Наявність боргу та сума заборгованості позивачем в позовній заяві не оскаржувалась.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У вересні 2022 року  ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ворон А. І., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
		Заявник вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі                            № 305/2082/14-ц, Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі                                         № 357/12818/17, від 27 серпня 2020 року у справі № 554/6777/17, від 13 жовтня           2021 року у справі № 554/6777/17.
		Суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином копії документів нотаріальної справи щодо вчинення виконавчого напису.
		Позивачем у своїй позовній заяві було зазначено, що позивач не визнає заборгованість за процентами та інфляційними втратами, проте апеляційний суд на вказане уваги не звернув.
		Разом з тим, неповідомлення належним чином позивача про вчинення виконавчого напису позбавило останню можливості сплатити борг у добровільному порядку, надати свої заперечення щодо самого розрахунку боргу та його складових.
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		У грудні 2022 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Коростельов С. В., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін.
		Вказує те, що неотримання вимоги про усунення порушення може бути пов`язане з недобросовісністю боржника при виконанні ним обов`язку за взятими на себе зобов`язаннями. Тому можна зробити припущення, що вимога про усунення порушення свідомо не отримувалось боржником за договором позики або інформація про її неотримання не відповідає дійсності.
		Приватним нотаріусом фактично враховано інтерес боржника та підтверджено безспірність заборгованості шляхом направлення боржнику повідомлення про усунення порушення в день надходження заяви кредитора про вчинення виконавчого напису та до моменту вчинення виконавчого напису.
		Чинним законодавством передбачено обов`язок направлення повідомлення боржнику при вчиненні виконавчих написів лише про звернення стягнення на заставне майно та на предмет іпотеки. При вчинені виконавчого напису за договором позики, обов`язок направлення повідомлення боржнику взагалі не передбачений.
		Разом з тим, позивач не спростовує розрахунок заборгованості належними і допустимими доказами, не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості, отже сума заборгованості позивачем не заперечується.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Верховний Суд ухвалою від 09 листопада 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Амур-Нижньодніпровського районного суду                    м. Дніпропетровська.
		Справа № 199/1467/21 надійшла до Верховного Суду 09 грудня 2022 року.
		Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 січня            2023 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		16 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловим М. Є. та зареєстрований в реєстрі за № 3477, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язався передати ОСОБА_1 позику (грошові кошти) у сумі                707 500 грн, строком до 01 квітня 2016 року.
		Згідно з пунктом 11 договору позики сторони домовилися, що документом, який підтверджуватиме безспірність заборгованості, буде заява позикодавця, передана зі зворотним повідомленням позичальникові у порядку, передбаченому статтею 84 Закону України «Про нотаріат». 
		ОСОБА_2 17 вересня 2018 року подав заяву приватному нотаріусу, в якому просив вчинити виконавчий напис на договорі позики від 16 грудня 2015 року, за яким стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму боргу у розмірі 963 014,11 грн.
		17 вересня 2018 року приватним нотаріусом Бунякіною О. В. направлена вимога про усунення порушень умов договору на адресу ОСОБА_1 
		28 вересня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіною О. В. вчинено виконавчий напис № 1395 про стягнення з                ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 972 644,25 грн.
		Сума основного зобов`язання є 707 500 грн, що визнано і представниками сторін у судовому засіданні.
		Водночас, підрахунок штрафних санкцій не є безспірним, що не заперечували сторони у судовому засіданні.
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України                          від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).
		Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
		Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
		Згідно із підпунктами 1.1, 1.2 пункту 1, підпунктами 3.1, 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
		Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
		Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.
		Згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів), для одержання виконавчого напису про стягнення заборгованості з підстав, що випливають з нотаріально посвідчених договорів, що передбачають сплату грошових сум, додаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.
		За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.
		Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого  напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.
		Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
		Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
		Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
		З урахуванням зазначеного та приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
		Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог боржника.
		Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
		Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
		Аналогічний правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження                              № 14-706цс19).
		Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Вирішуючи позовні вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає до виконання, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у їх задоволенні, оскільки надані ОСОБА_2 нотаріусу документи підтверджують безспірність заборгованості, яка виникла за вказаним договором позики, а іншого позивачем не доведено.
		При зверненні до нотаріуса для вчинення виконавчого напису ОСОБА_2 до заяви були долучені всі необхідні документи, передбачені Переліком документів, а нотаріусом було дотримано процедуру вчинення виконавчого напису, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису від 28 вересня 2018 року указана відповідачем заборгованість є безспірною.
		Згідно з підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.
		Враховуючи викладене, апеляційний суд правильно зазначив про те, що правовідносини, які виникли між сторонами, не регулюються підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки зобов`язання не були забезпечені іпотекою, тобто боржник не є іпотекодавцем, а виконавчий напис не стосувався звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Доводи касаційної скарги про те, що неповідомлення належним чином позивача про вчинення виконавчого напису позбавило останню можливості сплатити борг у добровільному порядку, надати свої заперечення щодо самого розрахунку боргу та його складових, колегією суддів не приймаються, оскільки переліком документів не встановлено обов`язку кредитора подавати нотаріусу такі докази із заявою про вчинення виконавчого напису щодо стягнення заборгованості, що виникла з кредитних правовідносин.
		Крім того, сторони у договорі позики (пункт 11) домовилися, що документом, який підтверджуватиме безспірність заборгованості, буде заява позикодавця, передана зі зворотним повідомленням позичальникові у порядку, передбаченому статтею 84 Закону України «Про нотаріат». 
		Згідно з матеріалами справи нотаріусом 17 вересня 2018 року було направлено із зворотнім повідомленням на адресу ОСОБА_1 вимогу № 165/02-20 про усунення порушень (а. с. 57-59), тобто дотримано порядок повідомлення про наявність заборгованості.
		Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 357/12818/17, від 27 серпня 2020 року у справі № 554/6777/17,                                   від 13 жовтня 2021 року у справі № 554/6777/17, судом касаційної інстанції відхиляються з огляду на таке.
		Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові                              від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі                                 № 305/2082/14-ц, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, яким відмовлено у задоволенні позову про визнання виконавчих написів приватного нотаріуса про звернення стягнення на нежитлову будівлю магазину та автомобіль такими, що не підлягають виконанню, виклала висновок про те, що … [позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення; не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості].
		Правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду                       від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, на який посилається заявник у касаційній скарзі, не релевантний до спірних правовідносин та не обов`язковий для застосування у справі, що переглядається.
		Верховний Суд упостанові від 30 вересня 2019 року у справі № 357/12818/17 зробив висновок про те, що …[суди попередніх інстанцій на підставі належним чино оцінених доказів, дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки товариствомне було надано приватному нотаріусу необхідних документів, що підтверджують безспірність заборгованості позивача. Для вчинення виконавчого напису нотаріусу надано кредитний договір у вигляді заяви позичальника, виписку з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості за кредитним договором, а також копію письмової вимоги про усунення порушень за кредитним договором від 17 вересня 2014 року № Z 19.232.70861. Не отримання позивачкою вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавило її можливості бути вчасно проінформованою про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги товариства. Позивачка не мала можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між нею та відповідачем щодо суми заборгованості, що об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису].
		Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції Верховний Суд у постанові від 27 серпня 2020 року у справі № 554/6777/17 виклав висновок про те, що … [cуди не встановили факт направлення позикодавцем листа-повідомлення з вимогою сплатити борг і отримання/неотримання позичальником такого листа, що має значення та унеможливлює вирішення спору по суті].
		Верховний Суд у постанові від 13 жовтня 2021 року у справі № 554/6777/17-ц залишаючи без змін постанову апеляційного суду зробив висновок про те, що … [вирішуючи позовні вимоги про визнання виконавчого напису таким, 
		що не підлягає виконанню, апеляційний суд, врахувавши висновки й мотиви Верховного Суду, висловлені при попередньому касаційному перегляді справи, встановивши відсутність доказів направлення позичальником листа-вимоги про повернення боргу та отримання боржником такого листа, дійшов обґрунтованого висновку про те, що встановлена законом процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики на підставі виконавчого напису нотаріуса не була дотримана (виконана), а саме боржник не був повідомлений про вимогу повернути заборгованість, що є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню].
		Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 357/12818/17,  від 27 серпня 2020 року у справі № 554/6777/17 та від 13 жовтня 2021 року у справі № 554/6777/17-ц, на які заявник також посилається у касаційній скарзі.
		Аргументи касаційної скарги про неналежну оцінку доказів судом апеляційної інстанції суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Отже, заявником не мотивовано та не доведено, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права щодо порядку та оцінки доказів, зокрема отримання доказів та/або дослідження доказів.
		Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
		Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
		Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржуване судове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, її доводи зводяться до переоцінки доказів та встановлення інших обставин ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, відповідно касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
		 
		Щодо судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ворон Артем Ігорович, залишити без задоволення.
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийА. І. Грушицький  Судді:І. В. Литвиненко   С. О. Карпенко   Є. В. Петров   В. В. Пророк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...