Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 750/2766/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 17.03.2023.
Дата набрання законної сили: 01.03.2023
Номер судового провадження: 61-12390ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		Постанова                                                           
		Іменем України                                    
		 
		01 березня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 750/2766/21
		провадження № 61-12390св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Грушицького А. І.,
		суддів: Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , на постанову Чернігівського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Євстафіїва О. К.,                     Скрипки А. А., Шарапової О. Л., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування та визнання права власності,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування та визнання права власності.
		 
		В обґрунтування своїх вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер  батько сторін    ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої входить, зокрема 11/30 часток житлового будинку з надвірними будівлями                 АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок), що належала йому на підставі свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок від 28 липня 1977 року, виданого на підставі рішення виконкому Деснянської районної ради від 29 червня 1977 року № 268. 
		 
		28 листопада 2009 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 належні йому 11/30 часток спірного житлового будинку, але рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 26 січня 2017 року в справі № 750/7334/16, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 17 липня 2019 року, визнано недійсним укладений останніми 28 листопада 2009 року договір дарування, у зв`язку з чим державним реєстратором скасовано реєстрацію права власності на 11/30 часток вказаного житлового будинку за відповідачем. 
		 
		За життя ОСОБА_4 заповіт не складав. Позивач та відповідач є спадкоємцями першої черги після ОСОБА_4 . 
		 
		Позивач звернувся до нотаріуса із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 . Однак нотаріус                     24 грудня 2020 року прийняла постанову про відмову у його видачі у зв`язку з відсутністю в Державному реєстрі речових право на нерухоме майно відомостей про зареєстроване право власності ОСОБА_4 на спірну частину будинку та наявністю реєстрації прав третіх осіб на неї. 
		 
		Незважаючи на те, що в указаному Реєстрі відсутні відомості про право власності ОСОБА_4 , він мав таке право у зв`язку з визнанням судом недійсним укладеного ним і ОСОБА_2 договору дарування                                  від 28 листопада 2009 року. 
		 
		Крім того, позивач вважав, що відповідача слід усунути від права на спадкування після смерті ОСОБА_4 відповідно до частини п`ятої                 статті 1224 ЦК України, оскільки він ухилявся та відмовлявся від надання допомоги спадкодавцю, знаючи, що він перебував у безпорадному стані і потребував такої допомоги в силу свого похилого віку та стану здоров`я. Відповідач не цікавився життям і здоров`ям батька за період його проживання у позивача і не брав участі у похованні батька. 
		 
		Також вказував на те, що ОСОБА_2 вчиняв протиправні дії відносно спадкодавця, знущався з нього фізично і морально в період його проживання у спірному будинку, забирав гроші, не давав їсти та в 2016 році вигнав батька зі спірного будинку, який є єдиним його житлом, де останній був зареєстрований та жив все своє життя, у зв`язку з чим позивач забрав батька до себе в                             с. Стольне Менського району Чернігівської області.
		Посилаючись на викладене, позивач просив суд усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом на 11/60 часток спірного житлового будинку після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавця ОСОБА_4 та визнати за ним право власності у порядку спадкування за законом на 11/30 частки житлового будинку.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Деснянський районний суд м. Чернігова рішенням від 04 жовтня 2021 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .  
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів перебування спадкодавця в безпорадному стані та потреби спадкодавця в допомозі саме відповідача, враховуючи його проживання разом із позивачем. У зв`язку з цим немає підстав для визнання права власності на 11/30 частки житлового будинку з надвірними будівлями за ОСОБА_1 , оскільки ця частина нерухомості є спадковим майном, що підлягає поділу між сторонами у рівних частках.
		 
		Чернігівський апеляційний суд постановою від 07 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 жовтня 2021 року скасував. Позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
		 
		Усунув ОСОБА_2 від права на спадкування за законом на 11/60 частки спірного житлового будинку після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавця ОСОБА_4 . 
		 
		У задоволенні решти позову відмовив.
		 
		Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 270,00 грн на відшкодування судових витрат.
		 
		Усуваючи ОСОБА_2 від права на спадкування за законом на 11/60 частки спірного житлового будинку, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спадкодавець перебував у безпорадному стані, потребував допомоги відповідача, який мав можливість її надавати, однак ухилявся від надання такої допомоги, що є підставою для усунення його від права на спадкування за законом.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання за позивачем права власності у порядку спадкування за законом на 11/30 частки житлового будинку, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач не позбавлений права звернутися до державного реєстратора, яким є також і приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Максак І. М., із заявою про реєстрацію права власності спадкодавця на спірне майно, що набуто ним за життя. У свою чергу державний реєстратор для видачі позивачеві свідоцтва про право власності у порядку спадкування за законом на 11/30 частки житлового будинку після померлого спадкодавця ОСОБА_4 зобов`язаний відновити в Державному реєстрі права власності на нерухоме майно запис про право власності спадкодавця на спірне майно та видати позивачеві відповідне свідоцтво. Крім того суд дійшов висновку про те, що постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 24 грудня 2020 року № 122/02/31 є незаконною.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		 
		У грудні 2022 року ОСОБА_3 , який діє від імені ОСОБА_2 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Чернігівського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 05 листопада 2020 року в справі № 552/4032/19, від 28 квітня 2020 року в справі                                        № 645/8921/15, від 29 квітня 2021 року в справі № 683/179/18, від 31 травня 2022 року в справі № 323/288/21, від 21 березня 2018 року в справі                                         № 337/6000/15, від 02 жовтня 2019 року в справі № 753/21559/15, від 25 квітня 2018 року в справі № 127/11015/17, від 24 лютого 2020 року в справі                                   № 676/2080/15. Суд не дослідив всіх обставин справи, не витребував та не дослідив матеріали справи № 750/7334/16 (пункти 1, 4 частини другої                     статті 389 ЦПК України).
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які свідчили б про те, що батько сторін дійсно перебував у безпорадному стані та потребував допомоги саме від відповідача, а також те, що відповідач у справі ухилявся від надання такої допомоги. Більш того, сам позивач у судових засіданнях суду першої інстанції своїми поясненнями повністю спростував предмет та підстави заявленого позову, що було враховано судом першої інстанції, проте залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції, який не надав жодної правової оцінки, як і письмовим доказами сторони відповідача, що свідчить про необ`єктивність судового розгляду в суді апеляційної інстанції та, як наслідок, ухвалення незаконного та необґрунтованого судового рішення.
		 
		Також звертає увагу на те, що допитані свідки як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача не підтвердили факту того, що померлий через свій похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво перебував у безпорадному стані, а навпаки підтвердили те, що спадкодавець до відповідача з приводу отримання допомоги ніколи не звертався, оскільки такої допомоги з боку саме відповідача не потребував, у безпорадному стані не перебував. Показаннями свідків також підтверджено те, що ОСОБА_2 вживав зі свого боку всіх необхідних дій та заходів з метою спілкування зі своїм батьком, а також надання йому матеріальної допомоги, однак позивач чинив йому перешкоди у спілкуванні з батьком та в наданні допомоги.
		 
		Крім того, звертає увагу на те, що, усуваючи ОСОБА_2 від права на спадщину, суд апеляційної інстанції мотивував свої висновки лише з посиланням на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 26 січня 2017 року у справі № 750/7334/16 за позовом ОСОБА_4 до                       ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування частини будинку. Однак такі висновки є помилковими, оскільки у справі № 750/7334/16 не встановлено обставину того, що ОСОБА_4 потребував саме сторонньої допомоги збоку свого сина ОСОБА_2 , звертався до нього за допомогою і йому було відмовлено. Крім того, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи не витребували та не досліджували  матеріали справи № 750/7334/16. А тому висновки апеляційного суду ґрунтуються на припущеннях.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		У лютому 2023 року ОСОБА_2 надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. 
		 
		Рух касаційної скарги та матеріалів справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи з Деснянського районного суду м. Чернігова.
		 
		Клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії судового рішення задоволено.
		Зупинено дію постанови Чернігівського апеляційного суду від 07 листопада                         2022 року до закінчення касаційного провадження. 
		 
		Справа надійшла до Верховного Суду у лютому 2023 року.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року призначено справу до розгляду.
		 
		Фактичні обставини, встановлені судами
		 
		Суди встановили, що позивач та відповідач є синами спадкодавця                  ОСОБА_4 , який з 15 листопада 2006 року мав І групу інвалідності, та який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 96 років (т. 1 а. с. 10-13, 26, 27).
		 
		За життя ОСОБА_4 належало 11/30 частки спірного житлового будинку з надвірними будівлями на підставі свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок від 28 липня 1977 року, виданого на підставі рішення виконкому Деснянської районної ради депутатів трудящих від 29 червня                  1977 року № 268 (т. 1 а. с. 17).
		 
		28 листопада 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Шібірін О. Г. за реєстровим № 306, та відповідно до якого ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 спірну 11/30 частку житлового будинку (т. 1 а. с. 14-16).
		 
		Згідно з листом Лікувально-профілактичного закладу «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» від 26 вересня 2016 року  № 719 ОСОБА_4 за період із 14 січня до 23 лютого 2016 року викликалась екстрена (швидка) медична допомога 4 рази за викликом самого ОСОБА_4 . Згідно з листом цього ж закладу від 30 листопада 2016 року № 736 екстрену (швидку) медичну допомогу за період із 01 березня до                                22 вересня 2016 року для ОСОБА_4 викликали 8 разів, з яких: сусіди -   5 разів, перехожий - 1 раз, сам ОСОБА_4 - 2 рази (т. 1 а. с. 29, 30).
		 
		Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 26 січня 2017 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 17 липня 2019 року, в справі № 750/7334/16 задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та визнано недійсним укладений ними договір дарування 11/30 частки спірного житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель                                         від 28 листопада 2009 року, який посвідчено приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Шібірін О. Г. за реєстровим номером 306 (т. 1 а. с. 11-13). У мотивувальній частині цього рішення, серед іншого, зазначено, що:
		 
		- необхідність отримання ОСОБА_4 сторонньої допомоги та догляду підтверджено в судовому засіданні у цій справі. Єдиним, хто міг надавати її ОСОБА_4 на той час, був ОСОБА_2 ;
		 
		- спірна частина будинку є єдиним житлом ОСОБА_4 і після укладення оспорюваного договору дарування він продовжував проживати в цьому будинку;
		 
		- ОСОБА_4 , укладаючи оспорюваний договір дарування, мав на меті укладення договору довічного утримання, оскільки він був особою похилого віку з І групою інвалідності та за станом здоров`я потребував сторонньої допомоги і догляду;
		 
		- наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття                             ОСОБА_4 фактичних обставин оспорюваного правочину, що вплинула на його волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, судом визначено не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в цьому житлі після укладення договору дарування.
		 
		Суд апеляційної інстанції встановив, що приблизно з середини 2016 року і до дня смерті спадкодавець мешкав разом з відповідачем у с. Стольне Менського району Чернігівської області, що випливає з наступних доказів:
		 
		- відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради від 12 вересня 2016 року                                          № 613037/020 ОСОБА_2 , зареєстрований на АДРЕСА_1 , перебував на обліку в цьому Управлінні з 08 грудня 2011 року до 01 червня   2016 року у зв`язку з призначенням допомоги за надання соціальних послуг особі з інвалідністю І групи ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а. с. 63);
		 
		- відповідно до висновку Чернігівського відділу поліції ГУНП в Чернігівській області від 25 липня 2016 року за зверненням ОСОБА_4 від 13 липня 2016 року щодо вжиття заходів до його сина ОСОБА_2 , який, на думку заявника, заволодів його будинком, встановлено, що ОСОБА_2 має всі законно оформлені документи на спірний будинок. Станом на 13 липня                    2016 року ОСОБА_4 мешкав у буд. АДРЕСА_2 , тобто за адресою, де згідно з позовною заявою мешкає позивач (т. 1 а. с. 28);
		 
		- відповідно до листа від 28 листопада 2016 року ОСОБА_2 просив батька повернутися додому й повідомляв батька, що після приїзду його додому він дасть батькові ключі від будинку, які ним були замінені у зв`язку з тим, що були зламані позивачем. Цей лист ОСОБА_2 направив у с. Стольне (т. 1 а. с. 58, 59).
		 
		Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09 листопада 2019 року № 188175716 встановлено, що державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 7/10 частки житлового будинку скасовано 17 жовтня 2019 року на підставі рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 26 січня 2017 року та постанови Верховного Суду від 17 липня 2019 року в справі № 750/7334/16 (т. 1 а. с. 22-25).
		 
		Згідно з копією постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 24 грудня 2020 року № 122/02/31 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Максак І. М. відмовлено ОСОБА_5 , яка діє від імені ОСОБА_1 , у задоволенні заяви про видачу останньому свідоцтва про право на спадщину за законом на частку спірного житлового будинку після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4 у зв`язку з відсутністю реєстрації за спадкодавцем у Державному реєстрі речових прав на спірне нерухоме майно та наявності реєстрації права третіх осіб на це майно (т. 1 а. с. 26).
		 
		Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , що видане ОСОБА_1 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Максак І. М. за реєстровим                   № 1472, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 після смерті батька успадкували кожен по 1/2 частці земельної ділянки площею 0,9487 га, що знаходиться на території Вознесенської сільської ради Чернігівського району та області, кадастровий № 7425585700:04:000:1345 (т. 1 а. с. 56). ОСОБА_2 зареєстрував своє право на підставі цього свідоцтва, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07 грудня 2019 року № 191983382 (т. 1 а. с. 57).
		 
		Відповідно до довідки Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради від 07 квітня 2021 року № 6013, виданої ОСОБА_2 , станом на 06 жовтня 2018 року у спірному житловому будинку зареєстровані: ОСОБА_2 - з 22 травня 1984 року та ОСОБА_4 - з 04 грудня                1974 року, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та знятий з реєстрації 25 жовтня 2018 року (т. 1 а. с. 64).
		 
		ОСОБА_2 перебуває на обліку в Чернігівському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію за віком, розмір якої за листопад 2018 року склав 1 435,00 грн, що підтверджується копією довідки цього Управління № НОМЕР_1 та копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 (т. 1 а. с. 66, 67).
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;                  2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.
		 
		Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). 
		 
		Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
		 
		Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		 
		Статтею 1223 ЦК України передбачено право на спадкування, яке відповідно мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
		Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
		 
		Підстави усунення від права на спадкування передбачені статтею 1224 ЦК України, зокрема, відповідно до її частини третьої не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
		 
		Частиною п`ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
		 
		Відповідно до частини шостої статті 1224 ЦК України положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов`язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.
		 
		Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
		 
		Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням, передусім, характеру поведінки відповідача.
		 
		Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
		Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). 
		 
		Крім того, підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
		 
		Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 02 березня                 2020 року в справі № 133/1625/18 (провадження № 61-1419св20), від 19 червня 2019 року в справі № 491/1111/15-ц (провадження № 61-14655св18),                                 від 04 липня 2018 року в справі № 404/2163/16-ц (провадження                                               № 61-15926св18).
		 
		Правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов`язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК України. Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку. Непред`явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування.
		 
		Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 31 січня                    2023 року в справі № 467/350/21 (провадження № 61-19847св21).
		 
		Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		 
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
		 
		Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
		 
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
		 
		Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		 
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що не доведені підстави, які б давали можливість усунути відповідача, який є спадкоємцем першої черги за законом, від права на спадкування після смерті батька.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та усуваючи відповідача від права на спадкування після смерті батька, апеляційний суд виходив з того, що спадкодавець перебував у безпорадному стані, потребував допомоги відповідача, який мав можливість її надавати, однак ухилявся від надання такої допомоги, що є підставою для усунення його від права на спадкування за законом.
		 
		Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
		 
		У справі, яка переглядається, установлено, що спадкодавець ОСОБА_4  в силу похилого віку перебував у безпорадному стані. З 2016 року спадкодавець жив з позивачем, який його доглядав. 
		 
		Позивач не надав переконливих та об`єктивних доказів на підтвердження того, що померлий ОСОБА_4 звертався до відповідача з проханням про допомогу, догляд та утримання. Крім того, позивач не надав переконливих та об`єктивних доказів на підтвердження факту ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцю, а саме доказів, які б підтверджували його винну поведінку, яка б свідчила, що спадкодавець дійсно потребував додаткової постійної допомоги саме від відповідача у зв`язку із безпорадним станом, звертався за допомогою до відповідача, а останній відмовив у наданні такої допомоги.
		 
		Отже, відповідач не вчинив умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю.
		 
		Доказів про те, що у зв`язку зі своєю хворобою спадкодавець перебував в неадекватному стані та був позбавлений можливості зробити розпорядження щодо спадкового майна на випадок своєї смерті, матеріали справи не містять.
		 
		Установивши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів належними, допустимими та безспірними доказами, що є його процесуальним обов`язком в силу статей 12, 81 ЦПК України, одночасного настання всіх передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України обставин, які б давали підстави для застосування такого крайнього заходу як усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті його батька ОСОБА_4 . 
		 
		З урахуванням встановлених обставин справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог про усунення відповідача від права на спадкування.
		 
		Отже, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та обставинам справи.
		 
		Апеляційний суд не навів обґрунтованих мотивів на спростування висновків суду першої інстанції, покладених в основу рішення, та доказів, наданих сторонами, і помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, яке ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.
		 
		Посилання апеляційного суду як на підставу для задоволення позовних вимог на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 26 січня 2017 року є помилковим, оскільки зазначеним рішенням не встановлено тієї обставини, що відповідач умисно ухилявся від надання допомоги спадкодавцю.
		 
		Верховний Суд наголошує, що лише в разі одночасного існування таких обставин, як перебування спадкодавця у безпорадному стані, умисне ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві та існування потреби спадкодавця саме у допомозі спадкоємця, за умови доведеності зазначених фактів у сукупності, спадкоємець підлягає усуненню від спадкування.
		 
		Отже, вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Суд апеляційної інстанції помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, не вказавши належних обґрунтувань про те, що висновки районного суду не відповідають встановленим обставинам та висловлені з порушенням норм матеріального права, здійснив переоцінку доказів, надану судом першої інстанції, при цьому не вказав, які норми процесуального права були порушені районним судом при наданні оцінки таким доказам.
		 
		За вказаних обставин Верховний Суд погоджується з аргументами касаційної скарги щодо законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		Оскільки апеляційний суд скасував законне рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного суду відповідно до статті 413 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.
		 
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:                     1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		 
		Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
		 
		У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		 
		Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою або тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
		 
		В касаційній скарзі ОСОБА_2 , зокрема, просив суд стягнути з позивача на його користь усі документально підтвердженні понесені ним судові витрати.
		 
		На підтвердження понесених витрат ОСОБА_2 надав суду: квитанцію про оплату послуг на суму 6 400,00 грн; акт-розрахунок наданої правничої допомоги адвокатом від 05 грудня 2022 року; ордер на надання правничої допомоги на підставі договору про надання правничої допомоги адвокатом від 12 квітня 2021 року, який міститься в матеріалах справи.
		 
		Відзив, надісланий адвокатом ОСОБА_1. на касаційну скаргу                      ОСОБА_2 , не містить доводів чи клопотань про непогодження з таким розміром чи його зменшення.
		 
		Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
		 
		Колегія суддів, вивчивши докази, подані ОСОБА_2 на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції, з урахуванням вимог частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України вважає їх співмірними із заявленими вимогами. При цьому колегія суддів зазначає, що позивач не скористався своїм правом, наданим йому положенням частини шостої статті 137 ЦПК України про зменшення їх розміру.
		 
		Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, розподіл судових витрат за подання відзиву на касаційну скаргу Верховним Судом не здійснюється.
		 
		Крім того, оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення апеляційного суду - скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції, сплачений ОСОБА_2 судовий збір при поданні касаційної скарги у розмірі 1 816,00 грн, що підтверджується відповідною квитанцією, підлягає стягненню з позивача на його користь.
		 
		Щодо вирішення питання про поновлення дії постанови Чернігівського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2023 року зупинено дію постанови Чернігівського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року до закінчення касаційного провадження.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		 
		Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови Чернігівського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року та залишення в силі рішення суду першої інстанції, відсутні правові підстави для поновлення дії постанови.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити.
		 
		Постанову Чернігівського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року скасувати, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 жовтня 2021 року залишити в силі.
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 816,00 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу, понесені у суді касаційної інстанції, у розмірі 6 400,00 (шість тисяч чотириста) грн.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    А. І. Грушицький 
		 
		Судді:                                                                                     В. М. Ігнатенко
		 
		І. В. Литвиненко 
		 
		Є. В. Петров
		                                                                                              
		В. В. Пророк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...