Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 603/8/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; спори про припинення права власності на земельну ділянку.
Надіслано для оприлюднення: 17.03.2023. Зареєстровано: 18.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 20.03.2023.
Дата набрання законної сили: 18.04.2023
Номер судового провадження: 2/603/40/2023

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 603/8/23
		Провадження №2/603/40/2023
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		(заочне)
		   "16" березня 2023 р. м. Монастириська
		 
		Монастириський районний суд Тернопільської області в складі:
		головуючого  судді Галіяна І.М.
		секретаря судового засідання  Б`єлі Д.С.
		розглянувши в судовому засіданні в залі суду цивільну справу
		позивач: Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області
		відповідач: ОСОБА_1 
		предмет позову: про конфіскацію земельної ділянки
		 
		в с т а н о в и в :
		 
		Позивач Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області звернувся до суду з позовом про конфіскацію земельної ділянки.
		Позовні вимоги мотивує тим, що спеціалістами Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області на підставі даних Державного земельного кадастру та відомостей Державного реєстру речових прав з`ясовано, що громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею 0,2391 га за кадастровим номером 6124255500:02:001:0617, яка розташована на території Коропецької селищної ради Чортківського району Тернопільської області. Враховуючи те, що відповідачем з 18.03.2019 року, тобто з дати отримання свідоцтва про право на спадщину, не відчужено земельну ділянку, вона підлягає конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області.
		Ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області від 05.01.2023 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
		Ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області від 22.02.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
		Представник позивача Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, у судове засідання не з`явився, направивши суду 16 березня 2023 року заяву, в якій просив позов задовольнити в повному обсязі, справу розглядати без його участі за наявними у справі матеріалами з ухваленням заочного рішення.
		Відповідач у судове засідання не з`явився, хоч про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином шляхом публікації на веб-порталі судової влади України. Від нього не надійшло повідомлення про причини неявки чи відкладення розгляду справи, а також не подано відзив на позовну заяву. Тому, відповідно до ст.280 ЦПК України суд, за згодою позивача, проводить заочний розгляд справи.
		Згідно із ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
		Враховуючи вищевикладене, судом ухвалено провести розгляд справи за відсутності позивача й відповідача.
		Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснювалось фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.
		Обставини встановлені судом.
		Відповідач ОСОБА_1 є громадянином Російської Федерації, що підтверджується копією паспорта Російської Федерації типу НОМЕР_1 (а.с. 30).
		ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати відповідача ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (а.с. 27).
		18.03.2019 року відповідачу ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті матері ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видане свідоцтво, складається із земельної ділянки площею 0,2391 га, кадастровий номер: 6124255500:02:001:0617, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства. Земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 70).
		Згідно інформаційної довідки № 318015606 від 19.12.2022 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно власником земельної ділянки із кадастровим номером: 6124255500:02:001:0617 є ОСОБА_1 . 
		Отже, земельна ділянка площею 0,2391 га, кадастровий номер: 6124255500:02:001:0617, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, перебуває у власності громадянина Російської Федерації  ОСОБА_1 .
		Суд розглянувши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги позивача потрібно задовольнити з таких підстав.
		Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. 
		Права іноземців гарантовані статтею 26 Конституції України, в якій зазначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
		Виходячи з вищевикладеного, законодавець розмежовує права і обов`язки громадян України та іноземців.
		Суб`єктами права приватної власності на землю згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України визначено громадян України та юридичних осіб. Проте з урахуванням змісту частини другої статті 81 та інших норм цього кодексу суб`єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни та особи без громадянства.
		Зокрема, іноземні громадяни та особи без громадянства відповідно до частини другої статті 81 Земельного кодексу України можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.
		Разом з тим, землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.
		Землями сільськогосподарського призначення єкатегорія земель земельного фонду України, до якої належать усі землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для вказаних цілей.
		Єдиною підставою, за якої іноземці та особи без громадянства можуть набувати право приватної власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, є спадкування.
		Втім, зазначені особи зобов`язані протягом одного року з моменту набуття права власності на таку земельну ділянку здійснити її відчудження. Саме такий імперативний припис передбачений частиною четвертою статті 81 Земельного кодкексу України.
		У статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов`язує. Аналогічні положення містяться у статті 319 Цивільного кодексу України. 
		Отже, власність не тільки надає переваги, а й покладає певні обов`язки на власників майна. Це конституційне положення гарантує принцип поєднання інтересів власника, суспільства та інших власників і користувачів об`єктами власності. Власність зобов`язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, всього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності.
		Положеннями статті 14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
		Таким чином, підставою виникнення зобов`язання є, зокрема, закон, що встановлює обов`язкові дії для того чи іншого суб`єкта. Невиконання обов`язкових дій цим суб`єктом, забезпечується відповідальністю. 
		Загальною юридичною підставою всіх видів юридичної відповідальності вважається порушення норми права. Фактично підставою цивільно-правової відповідальності є порушення як юридичний факт.
		У доктрині цивільного права цивільне правопорушення трактується як «протиправна дія або бездіяльність особи, що порушує норми актів цивільного законодавства або умови договору, і з якою договір або закон пов`язують виникнення цивільно-правової відповідальності». 
		Приписами статті354Цивільного кодексуУкраїни передбачено,що доособи можебути застосованопозбавлення прававласності намайно зарішенням судуяк санкціяза вчиненняправопорушення (конфіскація)у випадках,встановлених законом.  Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом.
		За приписами пункту «е» частини першої статті 140 Земельного кодексу України, невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом, є однією з підстав примусового припинення права власності на земельну ділянку.
		Примусове припинення прав на земельну ділянку шляхом її конфіскації, здійснюється у судовому порядку (пункт «в» частини першої статті 143 Земельного кодексу України).
		Положеннями частин другої та четвертої статті 145 Земельного кодексу України передбачено конфіскацію за рішенням суду земельної ділянки у власника який мав обов`язок її відчужити, але цього не зробив. Такий позов подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах, а ціна проданої земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику. 
		Оскільки поведінка відповідача ОСОБА_1 свідчить, що протягом року з часу переходу права власності на земельну ділянку площею 0,2391 га, кадастровий номер: 6124255500:02:001:0617, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, він її не відчужив, то право власності на цю земельну ділянку потрібно примусово припинити, шляхом конфіскації.
		Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
		Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
		Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
		Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
		Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
		ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий і навпаки встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
		Право держави примусово припиняти право власності земельної ділянки, яка мала бути відчужина її власником (примусово відчужувати), передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи, що регламентують ці процедури є доступними, чіткими та передбачуваними.
		З огляду на характер спірних правовідносин, встановлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави у право відповідача на мирне володіння майном, так і порушення принципу пропорційності, котрі сформовані у сталій практиці ЄСПЛ.
		Правовідносини, пов`язані з перебуванням у власності іноземних громадян земельних ділянок сільськогосподарського призначення, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність перебування у власності такої ділянки іноземного громадянина, такому суспільному інтересу не відповідає.
		Конфіскація земельної ділянки на користь держави переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів та за цільовим призначенням, що відповідає «суспільному», «публічному» інтересу і не порушує принцип пропорційності.
		Окрім цього, законодавством передбачено передачу колишньому власникові суми виторгу з вирахуванням витрат, пов`язаних з відчуженням майна. Таким чином забезпечується компенсаційна складова, і власник не нестиме надмірного тягаря.
		Тому суд не вбачає порушень статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
		Відповідно до вимог статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідача у користь позивача підлягають стягненню понесенні судові витрати.
		Отже, суд стягує з ОСОБА_1 в користь Головного управління Дергеокадастру у Тернопільській області 2481 гривень сплаченого судового збору (а.с. 4). 
		Керуючись ст.ст.139, 141, 263-265, 273 ЦПК України, суд,
		 
		у х в а л и в :
		Позовні вимови Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області до ОСОБА_1 - задоволити.
		Конфіскувати земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 0,2391 га за кадастровим номером 6124255500:02:001:0617 для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Коропецької селищної ради Чортківського району Тернопільської області, що належить громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області.
		Стягнути з ОСОБА_1 в користь Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області сплачений судовий збір в розмірі 2481 грн.
		Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
		Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.
		Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
		 
		Учасники справи:
		Позивач: Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області (код ЄДРПОУ 39766192), адреса: вул. Лисенка, 20а м.Тернопіль 46002.
		Представник позивача: Оленяк Віктор Ярославович, діє на підставі довіреності від 03.01.2023 року №31-19-0.92-18/2-23.
		   Відповідач:  ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_3 ), проживає за адресою: АДРЕСА_2 ., національний паспорт іноземця, серія та номер НОМЕР_4 , виданий 07.04.2003, видавник: 18 відділ міліції 782-018.
		Суддя  І. М.  Галіян

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...