Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/3300/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них; осіб з інвалідністю.
Надіслано для оприлюднення: 17.03.2023. Зареєстровано: 18.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 20.03.2023.
Дата набрання законної сили: 18.04.2023
Номер судового провадження: П/520/3799/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		Харків 
		17 березня 2023 року справа№ 520/3300/22 
		 
		Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григоров Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Управління праці та соціального захисту населення Куп`янської районної державної адміністрації Харківської області (пл. Центральна, буд. 12, м. Куп`янськ, Харківська область, 63701, код ЄДРПОУ03196506) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - 
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
		- визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Куп`янської районної державної адміністрації Харківської області щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги у меншому розмірі, ніж передбачено частиною п`ятою статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
		- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Куп`янської районної державної адміністрації Харківської області перерахувати і виплатити ОСОБА_1 разову грошову допомогу до 5 травня 2021 року як особі з інвалідністю внаслідок війни 2-ої групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з урахуванням висновку Конституційного Суду України, викладеному у рішенні від 27.02.2020 року №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) та здійснити виплату суми недоплаченої частини разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року з урахуванням раніше виплаченої суми.
		В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він має статус особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, інваліда війни, а відтак має право, відповідно до статті 13 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, на отримання до 05 травня одноразової грошової допомоги в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, проте, відповідачами йому було виплачено лише частину належної до виплати допомоги, що є порушенням прав та законних інтересів позивача.
		Ухвалою суду від 17.02.2022р. відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.
		В зв`язку із здійсненням діяльності Харківським окружним адміністративним судом з відправлення правосуддя в умовах ведення бойових дій на території Харківської міської територіальної громади, яка віднесена до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточені (блокуванні) згідно Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 25.04.2022р. № 75 (із змінами), розгляд справи було відтерміновано.
		Згідно з положеннями ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		Відповідач, повідомлений належним чином про відкриття провадження у справі, а також можливість надати до суду відзив на позовну заяву у встановлений судом строк, своїм правом на подання відзиву не скористався, без зазначення причин цього.
		Суд зазначає, що відповідно до положень ч.4 ст.159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
		З урахуванням викладеного суд вважає можливим розгляд та вирішення справи на підставі наявних у ній доказів, які є достатніми та належними.
		Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
		З наявних матеріалів справи вбачається, що відповідно до копії посвідчення серія НОМЕР_2 , позивач є інвалідом 2 групи, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
		Позивачем у 2021 році отримано разову грошову допомогу до 5 травня, відповідно до його статусу, у розмірі 3906,00 грн., що не заперечувалось сторонами у справі.
		Листом від 10.11.2021р. №02-44/3469 Управління праці та соціального захисту населення Куп`янської районної державної адміністрації Харківської області повідомило позивача, що виплати допомоги до 5 травня 2021 року було проведено позивачу відповідно до вимог чинного законодавства, а саме у розмірі 3906,00 грн.
		Не погоджуючись з розміром виплаченої допомоги, позивач звернувся до суду.
		Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
		Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
		Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон № 3551-XІI "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (надалі - Закон № 3551-XII).
		01 січня 1999 року набрав чинності Закон № 367-ХІV, яким статтю 12 Закону № 3551-XII доповнено частиною в такій редакції: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком".
		Підпунктом "б" підпункту 1 пункту 20 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 107-VI) текст вказаної вище частини статті 12 Закону № 3551-XII викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
		Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом "б" підпункту 1 пункту 20 розділу ІІ Закону № 107-VI, визнані неконституційними.
		Протягом 2012-2014 років на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 12 Закону № 3551-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		Конституційний Суд України Рішенням від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремі положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		При цьому, Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного Рішення, посилаючись на положення свого Рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, дійшов висновку про те, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
		Таким чином, на час виникнення спірних відносин Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 відновлено дію частини п`ятої статті 12 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.
		Водночас, Кабінет Міністрів України у Постанові № 325 встановив, що у 2021 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом № 3551-XII, проводиться у таких розмірах: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491,00 грн. (підпункт 1 пункту 1), тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено ст. 12 цього Закону.
		Отже, на час виплати позивачу у 2021 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон № 3551-XII і Постанова № 325.
		Виходячи із визначених у частині четвертій статті 7 КАС України, загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2021 році слід застосовувати не Постанову № 325, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.
		Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році повинна виплачуватися інвалідам війни у розмірі, встановленому ст. 12 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV.
		Вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.
		Відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
		Таким законом є закон України про Державний бюджет України на відповідний рік.
		Згідно із частиною четвертою статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
		Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком.
		Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
		Таким чином, при врегулюванні спірних правовідносин щодо обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня застосуванню підлягає саме частина перша статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV.
		Спірна разова грошова допомога є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
		Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04.11.1950р.), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
		Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014р. Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
		Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005р. №5-рп/2005, від 29.06.2010р. № 17-рп/2010, від 22.12.2010р. №23-рп/2010, від 11.10.2011р. №10-рп/2011).
		Положеннями статті 13 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту визначено, що щорічно до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
		Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112 Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань установлено, що виплату до 5 травня разової грошової допомоги, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань (далі - грошова допомога), проводить Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення), центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат).
		У Рішенні від 27.11.2008р. у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
		Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов`язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008р. у справі № 1-37/2008).
		Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов`язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
		При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010р. у справі № 21-399во10, від 07.12.2012р. у справі №21-977во10, від 03.12.2010р. у справі № 21- 44а10).
		Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002р. № 5-рп/2002, від 17.03.2004р. № 7-рп/2004, від 01.12.2004р. № 20-рп/2004, від 09.07.2007р. №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
		Зокрема, у рішенні від 09.07.2007р. № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
		Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006р. № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Європейський Суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.
		Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.
		Зокрема, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.
		У рішеннях ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (заява №70297/01) та у справі «Бакалов проти України» (заява №14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
		Суд зазначає, що доводи позовної заяви про вчинення протиправних дій щодо невиплати грошової допомоги з боку відповідача відсутні, оскільки діями можна вважати лише активну поведінку суб`єкта. Таким чином, констатуючи наявність протиправної бездіяльності в даній справі та обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд, з урахуванням ч. 2 ст. 9 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог, визнавши протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги у меншому розмірі, ніж передбачено частиною п`ятою статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту та зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі, обчисленому з мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
		Таким чином суд вважає, що позовні вимоги є обгрунтованими.
		Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по зразковій справі №440/2722/20, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову у повному обсязі.
		Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
		Керуючись ст.ст. 2, 77, 139, 241, 243, 246, 250, 255, 293 КАС України, суд, -
		В И Р І Ш И В:
		Адміністративний позов  ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Куп`янської районної державної адміністрації Харківської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
		Визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Куп`янської районної державної адміністрації Харківської області щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги у меншому розмірі, ніж передбачено частиною п`ятою статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
		Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Куп`янської районної державної адміністрації Харківської області перерахувати і виплатити ОСОБА_1 разову грошову допомогу до 5 травня 2021 року як особі з інвалідністю внаслідок війни 2-ої групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з урахуванням висновку Конституційного Суду України, викладеному у рішенні від 27.02.2020 року №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) та здійснити виплату суми недоплаченої частини разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року з урахуванням раніше виплаченої суми.
		Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Суддя Д.В. Григоров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...