Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 726/2166/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 21.03.2023.
Дата набрання законної сили: 15.03.2023
Номер судового провадження: 14-7цс23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		У Х В А Л А
		 
		15 березня 2023 року
		м. Київ
		 
		Справа № 726/2166/19
		 
		Провадження № 14-7цс23
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача -Штелик С. П., 
		суддів: Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С.,  Уркевича В. Ю.,   Чумаченко Т. А.,     
		 
		перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Скінтей Юлія Іллівна, про визнання договорів недійсними та застосування наслідків недійсності, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа: ОСОБА_4 , про визнання іпотечного договору припиненим
		за касаційною скаргою акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці у складі судді Асташева С. А.                                  від 29 квітня 2022 року та постанову Чернівецького апеляційного суду у складі колегії суддів: Одинака О. О., Кулянди М. І., Литвинюк І. М.,  від 22 серпня                     2022 року.
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		У листопаді 2019 року АТ «Альфа-Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Скінтей Ю. І.,                     ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними.
		На обґрунтування позовних вимог АТ «Альфа-Банк» зазначало, що 16 липня 2007 року між АТ «Промислово-Інвестиційний Банк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 1927, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 71 000,00 дол. США.
		На забезпечення належного виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором 17 липня 2007 року було укладено іпотечний договір з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, за умовами якого іпотекодавець ОСОБА_3 передав в іпотеку банку житловий будинок з належними до нього спорудами, розташованими за адресою: 
		АДРЕСА_1 , на підставі чого було внесено запис до Державного реєстру іпотек за № 7283 та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 7284.
		Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 15 травня 2017 року у справі № 726/2196/15-ц задоволено позов ОСОБА_3 до 
		ПАТ «Альфа-Банк», третя особа - ОСОБА_4 , про визнання договору та зобов`язання за ним припиненим, а також відмовлено у задоволенні позову 
		ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про звернення стягнення на предмет іпотеки та позову ОСОБА_3 до ПАТ «Альфа-Банк», третя особа - ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору від 18 вересня 
		2008 року № 1134 про внесення змін до договору кредиту від 16 липня 2007 року № 1927 та визнання недійсним пункту 3.4 договору кредиту від 16 липня 
		2007 року № 1927. 
		Однак постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 16 січня 
		2018 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 07 листопада 2018 року, вказане рішення Садгірського районного суду м. Чернівці 
		від 15 травня 2017 року в частині відмови у позові ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання договору іпотеки і зобов`язання за ним припиненими скасовано. Позов              ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково, вирішено в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 1927 від 16 липня 2007 року, укладеним 16 липня               2007 року між ПАТ «АК Промінвестбанк» та ОСОБА_4 , у розмірі 19 881,88 дол. США звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на житловий будинок АДРЕСА_2 та належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Чернівецької міської ради 08 червня 2007 року на підставі рішення                № 392/9 від 23 травня 2007 року, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 20 червня 2007 року за реєстраційним номером 19292257, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною                            2 809 070,00 грн. У зустрічному позові ОСОБА_3 до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання договору іпотеки та зобов`язання за ним припиненими відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Посилався позивач на те, що відсутня можливість виконати судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки в період між прийняттям Садгірським районним судом м. Чернівці рішення від 15 травня 2017 року у справі № 726/2196/15-ц та його оскарженням і набранням законної сили державним реєстратором припинено записи про іпотеку і заборону щодо вказаного майна, предмет іпотеки відчужено на користь третіх осіб та змінено його адресу. 
		Так, 24 липня 2017 року ОСОБА_3 уклав договір дарування, за умовами якого право власності на предмет іпотеки разом із земельною ділянкою перейшло до його доньки ОСОБА_2 , яка в свою чергу передала його в іпотеку.
		Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з 07 лютого 2018 року власником спірного майна є ОСОБА_1 , який набув його на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя 
		від 07 лютого 2018 року.
		АТ «Альфа-Банк» вважає, що договір дарування від 24 липня 2017 року є удаваним, оскільки його було вчинено особами, які є близькими родичами між собою, договір іпотеки укладено після відкриття апеляційного провадження у справі № 726/2196/15-ц щодо оскарження рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 15 травня 2017 року у справі № 726/2196/15-ц, яке стало підставою для відчуження предмету іпотеки та передачі його в наступну іпотеку, а договір про задоволення вимог іпотекодержателя укладено після скасування такого судового рішення в апеляційному порядку.
		На думку позивача за первісним позовом, наведене свідчить про недобросовісність поведінки сторін оскаржуваних правочинів та про зловживання ними своїми правами на шкоду дійсному кредитору із зареєстрованим пріоритетом вимог на спірне нерухоме майно.
		Ураховуючи наведене, а також уточнення позовних вимог, АТ «Альфа-Банк» просило суд: 
		- визнати недійсним договір дарування від 24 липня 2017 року, реєстровий 
		№ 1704, виданий (посвідчений) приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Скінтей Ю. І., згідно з яким ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 нерухоме майно, а саме житловий будинок під номером АДРЕСА_1 , загальною площею 312,00 кв. м, житловою площею 110,70 кв. м;
		- визнати недійсним договір іпотеки, реєстровий № 2546, посвідчений 17 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Скінтей Ю. І. та який укладений між ОСОБА_2 (іпотекодавець) та ОСОБА_1 (іпотекодержатель), згідно з яким було передано в іпотеку нерухоме майно, а саме житловий будинок під номером АДРЕСА_3 , загальною                     площею 312,00 кв. м, житловою площею 110,70 кв. м;
		- визнати недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя, серія та номер: реєстровий № 461, виданий 07 лютого 2018 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Скінтей Ю. І., та який укладений між ОСОБА_2 (іпотекодавець) та ОСОБА_1 (іпотекодержатель), згідно з яким було відчужено нерухоме майно, а саме житловий будинок під номером 
		АДРЕСА_3 , загальною площею 312,00 кв. м, житловою площею 110,70 кв. м;
		- припинити за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно, а саме на житловий будинок під номером 
		АДРЕСА_3 , загальною площею 312,00 кв. м, житловою площею 110,70 кв. м, колонку № 1, вигрібну яму № 2, огорожу № 3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1306550973101);
		- визнати за ОСОБА_3 право власності на нерухоме майно, а саме житловий будинок під номером 
		АДРЕСА_3 , загальною площею 312,00 кв. м, житловою площею 110,70 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1306550973101);
		- визнати об`єкт нерухомого майна, а саме житловий будинок під номером АДРЕСА_3 , загальною площею 312,00 кв. м, житловою площею 110,70 кв. м предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору № 7283 від 17 липня 2007 року.
		У грудні 2020 року ОСОБА_3 подав до суду зустрічний позов до 
		АТ «Альфа-Банк», в якому просив визнати іпотечний договір від 17 липня                 2007 року, укладений між АТ «Промислово-Інвестиційний Банк» та                 ОСОБА_3 із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, зареєстрований приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балан Р. Б. за № 7284, припиненим.
		На обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 посилався на те, що судовими рішеннями встановлено недійсність окремих частин кредитного договору (постанова Чернівецького апеляційного суду у справі № 714/877/15), законність вимог банку до майнового поручителя лише з розрахунку процентної ставки у розмірі 12 % річних (постанова Апеляційного суду Чернівецької області від 16 січня 2018 року у справі № 726/2196/15-ц), а також стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника (рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 16 серпня 2018 року у справі                                         № 714/877/15-ц).
		При цьому вважав, що визначена згідно з висновками судової економічної експертизи сума заборгованості за кредитним договором (за виключенням суми сплаченої комісії за обслуговування договору та з урахуванням сплачених позичальником сум) свідчить про припинення зобов`язань за іпотечним договором.
		Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 29 квітня 2022 року в задоволенні позовних вимог АТ «Альфа-Банк» відмовлено.
		Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Визнано іпотечний договір з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя 
		від 17 липня 2007 року, укладений між АТ «Промислово-Інвестиційний Банк» та ОСОБА_3 , що зареєстрований приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балан Р. Б. за реєстровим № 7284, припиненим.
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні договори укладались у період відсутності в державних реєстрах заборони на відчуження предмета іпотеки, недобросовісності дій набувачів позивачем не доведено, а основне зобов`язання, виходячи із суми кредиту та 12 % річних за користування ним, виконано повністю, що свідчить про припинення іпотеки ОСОБА_3 .
		Постановою Чернівецького апеляційного суду від 22 серпня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» задоволено частково. Змінено мотивувальну частину рішення Садгірського районного суду м. Чернівці 
		від 29 квітня 2022 року щодо відмови у задоволенні позовних вимог АТ «Альфа-Банк», викладено її в редакції постанови апеляційного суду.
		Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 29 квітня 2022 року у частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про визнання іпотечного договору припиненим скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову. Змінено розподіл судових витрат.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що обрані позивачем за первісним позовом та позивачем за зустрічним позовом способи захисту цивільного права є неефективними, не призведуть по захисту їх прав, що унеможливлює задоволення поданих позовів. Зокрема суд апеляційної інстанції зазначив, якщо позивач за первісним позовом вважає себе іпотекодержателем та вважає, що його право порушене, належним способом захисту буде звернення до суду з вимогою про визнання права іпотекодержателя.
		22 вересня 2022 року АТ «Альфа-Банк» через засоби поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 29 квітня 2022 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 серпня 2022 року у частині відмови у задоволенні первісного позову, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову АТ «Альфа-Банк» про визнання недійсними договорів, припинення права власності та визнання об`єкту нерухомого майна предметом іпотеки.
		Підставами касаційного оскарження зазначеного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 
		2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 09 вересня 2017 року у справі 
		№ 359/1654/15ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 
		2019 року у справі № 369/11268/16-ц, від 07 квітня 2020 року у справі 
		№ 916/2791/13, та постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 369/7542/16-ц, 
		від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/7976/17, від 03 березня 2020 року у справі № 904/7905/16, 
		від 03 березня 2020 року у справі № 916/3600/15, від 01 квітня 2020 року у справі № 182/2214/16-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18, 
		від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16, від 15 вересня 2020 року у справі № 918/80/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19, 
		від 17 вересня 2020 року у справі № 904/4262/17, від 01 жовтня 2020 року у справі № 761/24810/14-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 487/5566/18,  
		від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, від 09 грудня 2020 року у справі № 922/476/20, від 22 квітня 2021 року у справі № 908/794/19, 
		від 26 травня 2022 року у справі № 908/1730/18 (пункт 1 частини другої            статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що, звертаючись до суду з позовом, банк просив визнати недійсними спірні договори, укладені за час чинності судового рішення, яким було визнано іпотеку припиненою, а не застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину.
		Посилається заявник на пріоритетність іпотеки в реєстрі та чинність іпотеки для нового власника майна, навіть у разі відсутності відповідних відомостей про обтяження майна на час його набуття.
		Вважає всі оскаржені правочини фіктивними, оскільки вони вчинені між особами, які є близькими родичами, укладеними з метою уникнення виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Дії відповідачів є недобросовісними та свідчать про зловживання ними своїми правами на шкоду дійсному кредитору із зареєстрованими пріоритетними вимогами щодо спірного майна.
		Зосереджує увагу на тому, що заявлені позовні вимоги направлені на те, щоб повернути сторони в попереднє становище, яке існувало до відчуження нерухомого майна та захисту прав банку на виконання умов кредитного договору, а також судового рішення, яке набрало законної сили. Вважає, що задоволення позовних вимог про визнання оспорюваних договорів недійсними, а також припинення права власності за ОСОБА_1 , як останнім набувачем, призведе до відновлення прав банку та їх ефективного захисту. При цьому визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна, на думку заявника, не дасть можливості виконати судове рішення у справі                                        № 726/2196/15-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому вважає помилковим застосування до спірних правовідносин правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17.
		Суди встановили, що 16 липня 2007 року між ПАТ «АК Промінвестбанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №1927, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 71 000,00 дол. США, зі сплатою 12 % річних та з кінцевим терміном повернення не пізніше 14 липня 2017 року.
		На забезпечення виконання вищезазначеного кредитного договору 17 липня 2007 року між ПАТ «АК Промінвестбанк» та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балан Р. Б. за № 7284, за умовами якого останній передав банку в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_2 . 
		17 грудня 2012 року між ПАТ «АК Промінвестбанк» та ПАТ «Альфа-Банк» було укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого позивач набув усі права вимоги по відступленим кредитним договорам, в тому числі і щодо позичальника ОСОБА_4 
		17 грудня 2012 року між ПАТ «АК Промінвестбанк» та ПАТ «Альфа-Банк» було укладено договір про передачу прав за договорами забезпечення, відповідно до якого позивач набув права звернення стягнення на заставлене майно у відповідності до договорів забезпечення, в тому числі і за іпотечним договором із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеним 
		17 липня 2007 року між акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_3 .
		Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 15 травня 2017 року у справі № 726/2196/15-ц задоволено позов ОСОБА_3 до 
		ПАТ «Альфа-Банк», третя особа - ОСОБА_4 , про визнання договору та зобов`язання за ним припиненим, визнано припиненим іпотечний договір, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ «АК Промінвестбанк» з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя від 17 липня 
		2007 року, зареєстрований приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балан Р. Б. за № 7284, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_4 . Відмовлено у задоволенні позову                          ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про звернення стягнення на предмет іпотеки та в задоволенні зустрічного позову                  ОСОБА_3 до ПАТ «Альфа-Банк», третя особа - ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору від 18 вересня 2008 року № 1134 про внесення змін до договору кредиту від 16 липня 2007 року № 1927 та визнання недійсним           пункту 3.4 договору кредиту від 16 липня 2007 року № 1927.
		На підставі заяви ОСОБА_3 про припинення записів про іпотеку державний реєстратор Товарницька А. А. 20 липня 2017 року внесла відомості до Державного реєстру іпотек та обтяжень ряд записів про припинення іпотеки та заборони відчуження за № 21497988, №21498103, №21498176.
		Відповідно до договору дарування житлового будинку від 24 липня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Скінтей Ю. І. за реєстровим № 1704, ОСОБА_3 подарував 
		ОСОБА_2 житловий будинок з належними до нього спорудами під              номером АДРЕСА_1 .
		Відповідно до іпотечного договору від 17 жовтня 2017 року, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу 
		Скінтей Ю. І. за реєстровим № 2547/3,4, між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 був укладений вказаний договір на забезпечення вимог іпотекодержателя, що випливають з договору позики грошей від 17 жовтня 2017 року в сумі 
		1 326 900,00 грн, що станом на день укладення договору було еквівалентно 50 000,00 дол. США. Предметом іпотеки за вказаним договором є житловий будинок з належними до нього спорудами та земельна ділянка, які розташовані по АДРЕСА_3 і належать на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_2 .
		Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 16 січня 2018 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 07 листопада 2018 року, рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 15 травня 2017 року в частині відмови у позові ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення зустрічного позову 
		ОСОБА_3 до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання договору іпотеки та зобов`язання за ним припиненими скасовано. Позов ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково, визначено в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 1927 від 16 липня 2007 року, укладеним 16 липня 2007 року між ПАТ «АК Промінвестбанк» та ОСОБА_4 , у розмірі 19 881,88 дол. США звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на житловий будинок АДРЕСА_2 та належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Чернівецької міської ради 08 червня 2007 року на підставі рішення № 392/9 від 23 травня     2007 року, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 20 червня 2007 року за реєстраційним номером 19292257, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною 2 809 070,00 грн. У зустрічному позові ОСОБА_3 до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання договору іпотеки та зобов`язання за ним припиненими відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 09 лютого 2018 року, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Скінтей Ю. І. за реєстровим № 461, право власності на вищезазначене іпотечне майно, на підставі договору відступлення права вимоги (цесії) набув іпотекодержатель (цесіонарій) ОСОБА_1 , у зв`язку із невиконанням іпотекодавцем ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором позики грошей.
		Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 726/2166/19, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
		06 жовтня 2022 року до Верховного Суду надійшла зазначена цивільна справа.
		Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав необхідності відступити (шляхом уточнення) від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20).
		 
		Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів керувалася такими міркуваннями.
		Спірні правовідносини у справі, яка переглядається, стосуються захисту прав іпотекодержателя у випадку, коли право власності на предмет іпотеки перейшло до інших осіб за час відсутності у відповідному Державному реєстрі прав зареєстрованих відомостей про чинність іпотеки.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі 
		№ 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) вказала, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення. Виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру на підставі судового рішення є не правовим наслідком такого рішення, а фактичною дією, вчиненою на підставі цього рішення. Виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі. Запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя.
		При цьому, у пунктах 9.8 - 9.10 постанови від 15 червня 2021 року у справі 
		№ 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя. 
		Звертаючись до суду з позовом, АТ «Альфа-Банк» посилалось на те, що воно є іпотекодержателем спірного майна, однак його право порушено незаконним відчуження предмету іпотеки на користь інших осіб, з подальшою передачею його у іпотеку та звернення стягнення на нього з метою задоволення вимог нового іпотекодержателя. У зв`язку із цим рішення суду у справі                                           № 726/2196/15-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки не було виконано. 
		Оспорюючи законність дій відповідачів за первісним позовом, заявляючи про недобросовісність дій іпотекодавця та набувача майна, позивач просив визнати недійсними договори відчуження іпотечного майна, передачі його в наступну іпотеку, задоволення вимог нового іпотекодержателя за рахунок спірного предмета іпотеки, припинити право власності за новим іпотекодержателем, відновивши право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, визнати спірний об`єкт нерухомого майна предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору № 7283 від 17 липня 2007 року.
		Заявлені позовні вимоги АТ «Альфа-Банк» стосуються визнання недійсними правоустановчих документів (договорів), на підставі яких проведено державну реєстрацію праві обтяжень на спірний будинок, скасування державної реєстрації права набувача предмета іпотеки та відновлення записів про обтяження нерухомого майна чинною іпотекою.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, пославшись на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду            від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20), вважав, що заявлений банком спосіб захисту майнових прав іпотекодержателя є неефективним, оскільки лише заявлення вимоги про визнання права іпотекодержателя призведе до відновлення порушених прав позивача, як іпотекодержателя спірного майна.
		Однак, відповідно до положень абзаців другого, третього частини третьої                статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції Закону № 2255-IX від 12 травня 2022 року), у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
		У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
		Отже законом передбачено, що визнання недійсними правоустановчих документів (договорів), на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування державної реєстрації прав призводить до відновлення порушених прав особи шляхом повернення відповідних прав чи обтяжень у стан, що існував до спірної державної реєстрації.
		Диспозитивність - це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті.
		Зважаючи на обставини цієї справи, зокрема наявність судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, для захисту порушеного права позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення, повернути речові права і обтяження у стан, що існував до укладення спірних правочинів, що цілком відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України та частиною третьою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначає, що вказане вище свідчить про необхідність, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін спірних правовідносин, відступити від категоричних висновків, викладених у постановіВеликої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20), шляхом уточнення цих висновків щодо належного (ефективного) способу захисту прав іпотекодержателя у випадку переходу права власності на предмет іпотеки до інших осіб за час відсутності зареєстрованих відомостей про чинність іпотеки, з урахуванням змін, внесених до частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», та визначити, що визнання недійсними чи скасування правоустановчих документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав чи обтяжень, скасування державної реєстрації прав чи обтяжень (рішення державного реєстратора), є ефективним способом захисту прав іпотекодержателя. 
		Велика Палата Верховного Суду вважає висновки про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду помилковими.
		 
		Справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 403 ЦПК України.
		 
		Частиною четвертою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
		 
		У статті 8 Конституції України закріплено, що вУкраїні визнається і діє принцип верховенства права.
		 
		Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
		 
		У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року                  № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики. 
		 
		Відповідно до частин першої, четвертої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада           1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява             № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ                               від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).
		 
		Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Веренцов проти України», заява № 20372/11; рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії» (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09).
		 
		У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
		 
		В інших справах ЄСПЛ також неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності та при обставинах істотного і непереборного характеру (рішення у справі «Проценко проти Росії», заява № 13151/04, пункт 26); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (рішення у справі «Сутяжник проти Росії», заява № 8269/02, пункт 38).
		 
		У пунктах 34, 39 остаточного рішення ЄСПЛ від 07 жовтня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05) ЄСПЛ рішення наголосив на такому: коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується; сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції; завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме в розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці (рішення у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), заява                            № 44158/98, пункт 65); у цьому зв`язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (рішення у справах «Тудор Тудор проти Румунії» (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03, пункти 29, 30, та «Стефаніка та інші проти Румунії» (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02, пункти 36, 37); неспроможність вищого суду впоратись із цим завданням може призвести до наслідків, несумісних, inter alia, з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див. рішення у справі «Падурару проти Румунії» (Paduraru v. Romania), заява № 63252/00,                       пункти 98, 99); Суд визнає, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким слід керуватись; сам Суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (рішення у справах «Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), заява № 63235/00, пункт 56, та «Скоппола проти Італії» (Scoppola v. Italy), заява                       № 10249/03, пункт 104).
		 
		У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47).
		 
		Судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49). 
		 
		Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи.
		 
		При цьому принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки в протилежному випадку це означало б неможливість виправити судом свою позицію або виключало б можливість динамічного розвитку права та суспільних правовідносин.
		 
		В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до Закону № 1402-VIII та ЦПК України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.
		 
		Згідно з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої статті 45 Закону № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. 
		 
		Щоб гарантувати юридичну визначеність Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23),                        від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня                    2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39),                      від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 09 лютого 2021 рокуу справі № 381/622/17               (пункт 41)).
		 
		Велика Палата Верховного Суду може відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Такі підстави необхідності відступу мають бути належним чином мотивовані не лише в постанові Великої Палати Верховного Суду за наслідками вирішення спору по суті, а й в ухвалі відповідного касаційного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		За змістом ЦПК України Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у певних справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ та фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами в певних суспільних правовідносинах.
		З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду у кожній конкретній справі.
		Відмінність фактичних обставин справи, яка розглядається, у порівнянні з фактичними обставинами справи, у якій висловлена правова позиція Великою Палатою Верховного Суду, за відсутності різних підходів судів до вирішення подібної правової проблеми з такими ж фактичними обставинами не є підставою для уточнення висновків Великої Палати Верховного Суду.
		Велика Палата Верховного Суду зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
		При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
		Велика Палата Верховного Суду наголошує, що правові висновки Верховного Суду не носять універсального характеру для всіх без виключення справ, а регулятивний вплив частини четвертої статті 403 ЦПК України, якою передбачено таку підставу передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
		Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові                            від 14 грудня 2021 року (пункти 43-48) у справі № 147/66/17 (провадження                 № 14-95цс20). 
		У справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) Велика Палата Верховного Суду вирішувала правову проблему щодо наявності чи відсутності підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо предмет іпотеки реалізовано у межах ліквідаційної процедури у порядку виконання постанови про визнання боржника-іпотекодавця банкрутом, яка надалі скасована з припиненням провадження у справі. З урахуванням встановлених у справі                    № 922/2416/17 обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що іпотека припинилася на підставі частини першої статті 593 ЦК України у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки та зазначила, що у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.
		 
		Висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) щодо способу звернення до суду стосуються конкретних обставин, встановлених у вказаній справі. 
		 
		У справі, що переглядається, відсутня обставина реалізації предмета іпотеки, іпотека не припинилася на підставі частини першої статті 593 ЦК України, а записи про припинення іпотеки та заборони відчуження внесені на підставі рішення суду про визнання припиненим іпотечного договору, у подальшому скасованого. 
		У цій справі право власності на предмет іпотеки перейшло до інших осіб за час відсутності у відповідному Державному реєстрі прав зареєстрованих відомостей про чинність іпотеки, заявлені позовні вимоги АТ «Альфа-Банк» стосуються визнання недійсними правоустановчих документів (договорів), на підставі яких проведено державну реєстрацію прав і обтяжень на спірний будинок, скасування державної реєстрації права набувача предмета іпотеки та відновлення записів про обтяження нерухомого майна чинною іпотекою.
		Вказівка Великої Палати Верховного Суду щодо способу захисту порушеного права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна, висловлена за відмінних фактичних обставин у порівнянні з фактичними обставинами справи, яка розглядається, не є підставою для уточнення висновків  Великої Палати Верховного Суду.
		Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 26 січня                 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) викладено правовий висновок щодо такого способу захисту прав, як визнання права          (пункт 70 постанови). 
		Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не позбавлена процесуальної можливості визначити ефективний спосіб захисту порушеного права позивача. 
		 
		За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими підстави для передачі цієї справи на її розгляд за частиною четвертою                  статті 403 ЦПК України.
		 
		Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
		 
		Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.
		 
		Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		 
		УХВАЛИЛА:
		 
		Справу № 726/2166/19 за позовом акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Скінтей Юлія Іллівна, про визнання договорів недійсними та застосування наслідків недійсності правочину, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_4 , про визнання іпотечного договору припиненим, за касаційною скаргою акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 29 квітня 2022 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 серпня 2022 року повернути на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                   С. П. Штелик Судді:          В. В. Британчук                      С. Ю. Мартєв                     Ю. Л. Власов                           К. М. Пільков                     І. В. Григор`єва                       О. Б. Прокопенко                    Ж. М. Єленіна                       О. М. Ситнік                    І. В. Желєзний                       І. В. Ткач                    Л. Й. Катеринчук                  В. С. Князєв                                                               О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич Л. М. ЛобойкоТ. А. Чумаченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...