Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 552/7314/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: 20.03.2023. Зареєстровано: 21.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 22.03.2023.
Дата набрання законної сили: 14.04.2023
Номер судового провадження: 2/552/438/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Київський районний суд м. Полтави 
		 
		Справа № 552/7314/22 
		Провадження №2/552/438/23
		Р І Ш Е Н Н Я
		іменем україни
		 
		14.03.2023 Київський районний суд м. Полтави в складі:
		 
		головуючого - судді Самсонової О.А., 
		секретар судового засідання  Лебедєва Х.В., 
		учасники справи:
		позивач  ОСОБА_1 ,
		відповідач  Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заявою ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про встановлення юридичного факту, стягнення моральної та матеріальної шкоди внаслідок військової агресії Російської Федерації на територію України,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про встановлення юридичного факту, стягнення моральної та матеріальної шкоди внаслідок військової агресії Російської Федерації на територію України.
		В позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог зазначив, що він, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , де й проживав до початку вимушеного переселення. Наразі, за цією ж адресою й далі проживають батьки позивача. Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію на території Луганської та Донецької областях (зокрема у м. Стаханові, Луганської області).
		Починаючи з 2014 року і по теперішній час Кадіївка (Луганська область) залишається тимчасово окупованим містом.
		З огляду на масові порушення прав людини, викликані збройною агресією Російської Федерації проти України позивач був змушений переїхати до міста Харкова та залишити своїх батьків, які не мають можливості переїхати за станом здоров`я.
		Внаслідок збройної агресії та окупації частини території, в тому числі і м. Кадіївка Луганської області, позивач зазнав моральної шкоди, яка полягає у значних триваючих душевних стражданнях, що викликані перебуванням у пригніченому стані, погіршенням самопочуття, позбавленням звичного ритму життя та налагодженого побуту, неможливістю спілкування з батьками та приїхати додому, неможливістю отримувати медичну допомогу в лікувальних закладах, позбавлений соціального захисту.
		Фактично, починаючи з 2015 року він був змушений орендувати житло, оскільки на підконтрольній Україні території житла не має. Вказані обставини суттєво ускладнюють і без того критичну ситуацію, що склалася через злочинну агресію Російської Федерації. Велика кількість документів була втрачена позивачем за місцем реєстрації. Тому він був змушений витрачати багато сил та часу на їх відновлення.
		24.02.2022 почалося повномасштабне вторгнення Російської Федерації на територію України. Зв`язок з батьками було остаточно втрачено, оскільки через українські оператори (МТС, Київстар та інші) зв`язатися з ними не вбачається можливим. 
		З 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан.
		01.03.2022 за місцем роботи позивача було винесено наказ про простій, внаслідок чого з 01.03.2022 по 01.07.2022 він отримував лише 2/3 посадового окладу, замість звичного розміру заробітної плати.
		Мінімальний розмір недоотриманої ним заробітної плати в результаті збройної агресії Російської Федерації становить 51181,64 грн.
		Також внаслідок збройної агресії Російської Федерації йому завдано значну моральну шкоду.
		Тому позивач просив стягнути з Російської Федерації на його користь матеріальну шкоду в розмірі 51182,40 грн., що еквівалентно за офіційним курсом Національного Банку України 1313,27 Євро, та моральну шкоду в розмірі 1000000 грн., що еквівалентно за офіційним курсом Національного Банку України 25658,64 Євро.
		Ухвалою судді від 21 жовтня 2022 року відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.
		Відзиву на позов відповідач не надав.
		Інших заяв або клопотань сторони суду не подавали.
		В судове засідання позивач не з`явився. Звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи за його відсутності.
		Представник відповідачау судовезасідання нез`явився.Про дату,час тамісце розглядусправи повідомленийналежним чином. Про причини неявки не повідомив.
		Враховуючи відсутність підстав, передбачених ст. 223 ЦПК України для відкладення розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що в засідання не з`явились.
		Дослідивши докази у справі, суд приходить до наступних висновків.
		Згідно із статтями12,13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
		Відповідно до вимогстатей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно до ч.1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1ст. 80 ЦПК України).
		У статті 129 Конституції Українизакріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
		Відповідно до пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження» (Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 51; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 59).
		Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, обмеження права на справедливий суд, зокрема шляхом застосування судового імунітету держави, є таким що відповідає пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція 1950 року) лише у разі, якщо таке обмеження: 1) переслідує законну мету, 2) є пропорційне меті, яка переслідується, та 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55; Fogarty v. the United Kingdom (скарга № 37112/97), рішення від 21 листопада 2001 року, § 33; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 55).
		ЄСПЛ неодноразово визнавав, що «надання імунітету державі в ході цивільного судочинства переслідує законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави» (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 60; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 29 червня 2011 року, § 52; Wallishauser v. Austria, (скарга № 156/04), рішення від 17 липня 2012 року, § 60). Таким чином, у контексті наведеної практики ЄСПЛ, застосування судового імунітету Російської Федерації у справі за позовом про відшкодування шкоди повинно мати законну мету, зокрема сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через дотримання міжнародного права. 
		У той же час, збройна агресія проти України, здійснена Російською Федерацією в порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, вчинені її збройними силами міжнародно-правові злочини в Україні виключають з ініціативи Російської Федерації питання ввічливості та добрих відносин між країнами. Це позбавляє застосування судового імунітету Російської Федерації, що обмежує право позивача на справедливий суд, законної мети.
		Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, «обмеження буде несумісне з пунктом 1 статті 6 Конвенції 1950 року, якщо … не існує розумної пропорції між використовуваними засобами та метою, яка переслідується». Також, при розгляді питання про доступ до суду в контексті застосування юрисдикційного імунітету держави, «необхідно переконатися, що обмеження, що застосовуються, не обмежують і не скорочують доступ, що залишився особі, таким чином або такою мірою, що порушується сама сутність права [доступу до суду]» (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55). В іншому випадку, повне перешкоджання у розгляді справи, без будь-якої провини з боку позивача, буде суперечити пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року (McElhinney v. Ireland (скарга № 31253/96), рішення від 21 листопада 2001 року, Окрема думка Судді L. Лукейдіса).
		Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третястатті 82ЦПК України),що РосійськаФедерація відкидаєвизнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому би Російська Федерація не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду Російської Федерації.
		Таким чином, звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
		При розгляді питання щодо застосування судового імунітету, суд бере до уваги «загальні принципи, що лежать в основі прав людини та гуманітарного права та втілюють основні права, такі як право на ефективний спосіб захисту права, право на компенсацію збитків, понесених внаслідок порушень гуманітарного права, та право на захист від відмови у правосудді» (Окрема думка Судді Юсуфа до рішення Міжнародного Суду ООН (ICJ) у справі Jurisdictional Immunities of the State (ФРН проти Італії) від 03 лютого 2012 року, § 30.) Виходячи із сукупності наведеного, суд вважає, що право позивача на належне та ефективне відшкодування збитків повинно бути захищене, а судовий імунітет не повинен бути перешкодою для такого відшкодування у тих виняткових обставинах, коли немає інших механізмів відшкодування.
		Зазначена позиція узгоджується з позицією викладеною у Постанові ВС від 18.05.2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291 св 21).
		Разом з тим, Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14.04.2022 року у справі №308/9708/19 (провадження №61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії РФ) іноземна держававідповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що ухвала суду про направлення посольству РФ запиту на згоду або незгоду про розгляд українським судом зазначеної цивільної справи, примірника апеляційної скарги і ухвали про відкриття апеляційного провадження, а також зупинення провадження у справі до надходження відповіді від компетентного органу іноземної державипосольства РФ в Україні або ненадходження в розумні строки такої відповіді з моменту належного підтвердження про отримання цим посольством зазначених процесуальних документів, підлягає скасуванню, оскільки вчинення РФ з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, РФ заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від РФ або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.
		З урахуванням наведеного правового висновку Верховного Суду, суд вбачає наявність підстав для продовження розгляду справи без наявності письмової згоди відповідача (держави-агресора) про участь у справі. При цьому суд бере до уваги, що Верховний Суд встановив, що починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24.02.2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних зносин України з РФ.
		Згідно до ч.3ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
		Статтею 2 Кодексу законів про працю Українипередбачено, що право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді головного спеціаліста з правових питань Управління соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради.
		Відповідно до наказу Управління соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради від 01 березня 2022 року №20 «Про простій» з 01 березня 2022 року для працівників Управління соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради установлено початок простою до скасування чи припинення воєнного стану в Україні (а.с. 8-9).
		Цим же наказом доручено відділу бухгалтерського обліку та звітності проводити відповідні розрахунки заробітної плати за час простою працівників у розмірі не нижче від двох третин посадового окладу, встановленого працівникам (згідно з додатком 1).
		Згідно наведеного додатку 1 розмір заробітної плати головного спеціаліста з правових питань ОСОБА_1 визначено у розмірі 2/3 посадового окладу.
		У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України,Указом ПрезидентаУкраїни від24.02.2022року №64/2022«Про введеннявоєнного станув Україні»,затвердженогоЗаконом України«Про затвердженняУказу ПрезидентаУкраїни «Провведення воєнногостану вУкраїні»» від24.02.2022№ 2102-IX,із 05години 30хвилин 24лютого 2022року вУкраїні введеновоєнний стан,який було продовжено.
		У зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України на підставі наказу Управління соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради від 01 березня 2022 року №20 «Про простій» з 01 березня 2022 року розмір заробітної плати головного спеціаліста з правових питань ОСОБА_1 визначено у розмірі 2/3 посадового окладу.
		При цьому, як вбачається з долучених до матеріалів справи доказів, розмір недоотриманої позивачем заробітної плати внаслідок збройної агресії Російської Федерації становить 51181,64 грн.
		Наведений позивачем розрахунок, підтверджений відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків (а.с. 12, 13), відповідачем не спростований.
		Відповідно до вимог ч.3ст.13Закону України«Про організаціютрудових відносинв умовахвоєнного стану»№ 2136-ІХ,відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України. Отже, відшкодування покладається на Російську Федерацію. Повномасштабне вторгнення та збройна агресія Російської Федерації проти Україні загально відомий факт, який не потребує доведенню.
		Окрім того, внаслідок збройної агресії РФ проти України позивачу завдано значної моральної шкоди, яка пов`язана з душевними стражданнями, порушенням нормального та звичного життя, неможливістю вільно пересуватися територією України, неможливістю відвідувати та належним чином піклуватися про батьків, зв`язку з якими він не має з початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну.
		Внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України ОСОБА_1 став внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 05 грудня 2016 року №6329009233 та від 28 червня 2002 року №6332-7501091145 (а.с. 10, 11).
		Ту обставину, що внаслідок дій РФ позивач був змушений залишити місце свого проживання, налагоджувати життя в іншому регіоні України, суд також розцінює як таку, що свідчить про заподіяння йому значної моральної шкоди.
		Згідно ізст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Відповідно до ч.1ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Частиною 6ст. 5 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 р. передбачено, що відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
		Відповідальність Російської Федерації, відповідно до принципів і норм міжнародного права, за матеріальну чи нематеріальну шкоду завдану Україні, внаслідок збройної агресії Російської Федерації також встановлена ч.4ст. 2 ЗУ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 року.
		За змістом ч.3 ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р. (ратифікованийУказом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII(2148-08) від 19.10.1973 р.) кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов`язується: а) забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; b) забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовою, адміністративною чи законодавчою владою або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту; с) забезпечити застосування компетентними властями засобів правового захисту, коли вони надаються.
		Окрім цього, як вбачається зі змісту ст.ст.4,5,6 ЗУ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», ціллю державної політики - є захист прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, шляхом вжиття заходів органами державної влади та їх посадовими особами, що діють на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцієюта законами України; основним напрямком захисту прав і свобод цивільного населення є захист основоположних політичних і громадянських прав і свобод людини.
		Пунктом 3Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		Також, у пункті 5Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
		Відповідно до п.9 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду Українирозмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей16і23 Цивільного кодексу Українита змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
		Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
		Також, Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
		Розмір моральної шкоди був встановлений позивачем з урахуванням характеру і обсягу завданих моральних страждань, істотного порушення конституційних прав ОСОБА_1 . Отже, суд вважає доведеним факт завдання відповідачем позивачу моральної шкоди, тому позов підлягає задоволенню.
		Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості, справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
		Відповідно до частин 1 та 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
		Оскільки судом встановлено, що позивач не отримав частину заробітної плати в національній валюті України, відсутні підстави для визначення еквіваленту завданої йому матеріальної шкоди в іноземній валюті.
		Підстави для визначення еквіваленту завданої позивачу моральної шкоди в іноземній валюті також відсутні з огляду на приписи ч. 1 ст. 533 ЦК України.
		Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог в рівних частках.
		Згідно з п.22ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
		Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави.
		На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.258-259,263-265 ЦПК України, суд, -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про встановлення юридичного факту, стягнення моральної та матеріальної шкоди внаслідок військової агресії Російської Федерації на територію України задовольнити.
		Встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 у 2016 році з тимчасово окупованої території Луганської області України відбулось внаслідок терористичного акту та подальшої терористичної діяльності, вчинених Російською Федерацією.
		Стягнути з Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні на користь ОСОБА_1 51182,40 грн. (п`ятдесят одна тисяча сто вісімдесят дві гривні сорок копійок) на відшкодування майнової шкоди у вигляді неотриманої заробітної плати за період з 01 березня 2022 року по 30 червня 2022 року.
		Стягнути з Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні на користь ОСОБА_1 1000000,00 грн. (один мільйон гривень нуль копійок) на відшкодування завданої йому моральної шкоди.
		Стягнути з Російської Федерації на користь держави судовий збір у розмірі 10511,82 грн. (десять тисяч п`ятсот одинадцять гривень вісімдесят дві копійки).
		 
		Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду через Київський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний термін з дня його проголошення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Учасники справи:
		позивач  ОСОБА_1 , проживаючий: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ,
		відповідач  Російська Федерація в особі посольства Російської Федерації в Україні, остання відома адреса: м. Київ, просп. Повітрофлотський, 27.
		 
		Повне судове рішення виготовлено 14 березня 2023 року.
		 
		Головуючий                                 О.А.Самсонова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...