Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 125/1216/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої внаслідок ДТП.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 23.03.2023.
Дата набрання законної сили: 22.02.2023
Номер судового провадження: 61-4728ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала                                    
		 
		22 лютого 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 125/1216/20
		провадження № 61-4728св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Грушицького А. І., 
		суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач),                    Пророка В. В.,                           
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на постанову Вінницького апеляційного суду від 25 квітня                  2022 року, касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Барського районного суду Вінницької області від 26 листопада 2021 року в складі судді Хитрука В. М., постанову Вінницького апеляційного суду                                     від 25 квітня 2022 року та додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 31 травня 2022 року в складі колегії суддів: Копаничук С. Г.,                         Медвецького С. К., Оніщука В. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
		 
		 
		 
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У серпні 2020 року    ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до                         ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. 
		 
		На обґрунтування позову зазначав, що 03 травня 2020 року ОСОБА_2 , керуючи власним автомобілем «Chevrolet Niva», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , порушив правила дорожнього руху та допустив зіткнення з автомобілем марки «Renault Kadjar», державний реєстраційний номер                                     НОМЕР_2 , під керуванням власника ОСОБА_1 , внаслідок чого автомобілю позивача було завдано механічні пошкодження, а ОСОБА_1 як власнику на час пригоди причинено майновий збиток у розмірі 467 680,00 грн, який підтверджено висновком експертного дослідження Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області від 22 травня 2020 року № 16.
		 
		Постановою Барського районного суду Вінницької області від 11 червня                    2020 року у справі № 125/709/20 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за статтею 124 КУпАП і застосовано до нього адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на шість місяців.
		 
		Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) відповідно до пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснило відшкодування позивачу шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у сумі 130 000,00 грн. Таким чином, залишилася не відшкодованою завдана позивачу шкода у розмірі 337 680,00 грн.
		 
		Також позивач зазначав, що він поніс витрати на послуги з евакуації пошкодженого транспортного засобу 03 травня 2020 року з с. Лука-Барська Барського району Вінницької області до майданчика арештованих транспортних засобів Барського ВП ГУНП у Вінницькій області в сумі                                                    2 190,00 грн та наступного дня на транспортування автомобіля з м. Бару Вінницької області до м. Вінниці в сумі 2 190,00 грн, що разом становить -                      4 380,00 грн.
		 
		Крім того, позивач є підприємцем і свій автомобіль використовував, зокрема, для здійснення підприємницької діяльності. Після його пошкодження позивач був змушений орендувати автомобіль у ФОП ОСОБА_4 та сплачувати орендну плату у сумі 18 000,00 грн на місяць. За три місяці ним було сплачено                                    54 000,00 грн, що також підлягає відшкодуванню відповідачем.
		 
		Також зазначає, що йому була завдана моральна шкода, що полягає в душевних стражданнях та погіршенні здоров`я після дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок чого він був змушений звертатися за додатковою медичною допомогою зі скаргами на болі в грудному та шийному відділі хребта. Після дорожньо-транспортної пригоди відповідач не вчинив жодних дій щодо відшкодування шкоди та примирення з позивачем, уникав та затягував розгляд судом справи про адміністративне правопорушення з метою уникнення відповідальності.
		 
		Посилаючись на зазначене, позивач просив суд:
		 
		- стягнути з    ОСОБА_2 на його користь завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майнову шкоду у розмірі 396 060,00 грн, яка складається з матеріального збитку внаслідок пошкодження автомобіля у розмірі                           337 680,00 грн, витрат на послуги з евакуації автомобіля у розмірі 4 380,00 грн та витрат за оренду транспортного засобу в сумі 54 000,00 грн; 
		 
		- стягнути з ОСОБА_2 на його користь завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн;
		 
		- стягнути з ОСОБА_2 на його користь понесені ним судові витрати у розмірі 20 606,15 грн, що складаються з судового збору за звернення до суду з позовною заявою у розмірі 4 170,75 грн, судового збору за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 420,40 грн, витрат за проведення експертизи в сумі 1 015,00 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 26 листопада                       2021 року позов задоволено повністю.
		Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майнову шкоду у розмірі 396 060,00 грн, що складається з матеріального збитку внаслідок пошкодження автомобіля у розмірі 337 680,00 грн, витрат на послуги з евакуації автомобіля у розмірі                  4 380,00 грн та витрат за оренду транспортного засобу в сумі 54 000,00 грн.
		Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн, а також понесені позивачем судові витрати у розмірі 20 606,15 грн, що складаються з судового збору за подання до суду позовної заяви у розмірі                      4 170,75 грн, судового збору за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 420,40 грн, витрат за проведення експертизи в сумі 1 015,00 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_1 пошкодженням його автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, тому із відповідача ОСОБА_2 як винної особи на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням, що складає суму 337 680,00 грн. Визначаючи розмір відшкодування майнової шкоди, який підлягає стягненню із відповідача на користь позивача, суд врахував висновок експерта від 23 лютого 2021 року                     № СЕ-19/102-21/2589-АВ. 
		 
		Стягуючи з відповідача на користь позивача витрати на послуги з евакуації автомобіля та витрати за оренду транспортного засобу, суд виходив з обґрунтованості таких вимог.
		 
		Стягуючи з відповідача на користь позивача моральну шкоду, суд виходив із того, що позивачу було заподіяно моральну шкоду, яка проявилася в його емоційних та моральних стражданнях, фінансових обмеженнях у зв`язку з порушенням звичайного способу життя, порушенні життєвих зв`язків та активного громадського життя, у порушенні підприємницької діяльності.
		Постановою Вінницького апеляційного суду від 25 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
		Рішення Барського районного суду Вінницької області від 26 листопада                     2021 року в частині стягнення майнової шкоди за пошкодження автомобіля та в частині судових витрат скасовано.
		У задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження автомобіля, відмовлено.
		В іншій частині рішення суду залишено без змін.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відшкодування майнової шкоди, заподіяної позивачу внаслідок пошкодження його автомобіля, та відмовляючи в цій частині, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідно до висновку експерта від 23 лютого 2021 року вартість ремонтно-відновлювальних робіт автомобіля позивача станом на час його пошкодження складає 476 271,13 грн, а розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля станом на час його пошкодження, що дорівнює його ринковій вартості до ДТП, становить 467 680,00 грн, що свідчить про те, що ремонт є економічно необґрунтованим, а отже, автомобіль вважається фізично знищеним. Позивач, отримавши страхове відшкодування від МТСБУ у максимальному можливому розмірі 130 000,00 грн, автомобіль забрав собі і, в подальшому, відчужив, тим самим не погодився із визначенням транспортного засобу фізично знищеним. У випадку погодження позивачем із визнанням автомобіля фізично знищеним, він повинен був передати залишки транспортного засобу особі, яка відповідає за завдану шкоду, і тим самим набути право отримати від останнього відшкодування шкоди у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП. Даних щодо залишкової вартості пошкодженого автомобіля після ДТП вказаний висновок експерта не містить, а тому не може бути покладений в основу судового рішення. Крім того, ОСОБА_1 не доведено розміру майнової шкоди належними та допустимими доказами, не надано суду доказів вартості автомобіля до ДТП та вартості пошкодженого транспортного засобу після ДТП, що позбавило суд можливості визначити різницю між вартістю автомобіля до та після ДТП для відшкодування заподіяної йому шкоди. Крім того, суд врахував, що позивач відчужив свій транспортний засіб «Renault Kadjar», що унеможливило  вирішити питання щодо передачі його особі, відповідальній за шкоду, та отримання доказів на підтвердження заявлених позовних вимог. Тобто, саме дії позивача призвели до неможливості встановлення розміру відшкодування шкоди відповідно до статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
		Також суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції в частині стягнення судом судових витрат - витрат за проведення автотоварознавчого дослідження, оскільки позивач заявив вимоги про відшкодування 1 015,00 грн витрат не за висновок експерта, підготовлений на його замовлення як учасника справи чи на підставі ухвали суду, а за проведене експертне дослідження, на підставі якого МТСБУ було здійснене страхове відшкодування, тому відсутні підстави для відшкодування цих витрат відповідачем.
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в іншій частині, апеляційний суд погодився з висновками суду, та зазначив, що вирішуючи цей спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини у справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду є обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.
		Додатковою постановою Вінницького апеляційного суду від 31 травня                         2022 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат задоволено.
		Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 631,16 грн у відшкодування судового збору за подачу апеляційної скарги.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги ОСОБА_1 .
		 
		У травні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 25 квітня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення майнової шкоди за пошкодження автомобіля та залишити в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.
		 
		У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин вимоги статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки предметом спору є не стягнення страхового відшкодування, а стягнення матеріальної шкоди за правилами ЦК України. Крім цього, суд апеляційної інстанції не врахував, що цивільна відповідальність відповідача не була застрахована, що виключало можливість застосування до спірних правовідносин вимог статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». 
		 
		Також заявник посилається на те, що у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, а саме: в частині можливості застосування вимог статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при вирішенні спорів за участю осіб, цивільна відповідальність яких не була застрахована; а також можливість застосування цієї правової норми до правовідносин, урегульованих статтями 22, 1166, 1187, 1188 ЦК України.
		 
		Також суд апеляційної інстанції при ухваленні рішення не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 15 жовтня 2020 року в справі                          № 755/7666/19 (провадження № 61-10010св20), від 14 лютого 2018 року в справі № 754/1114/15-ц (провадження № 61-1156св 18), від 13 червня 2019 року в справі № 587/1080/16-ц (провадження № 61-20762св18), від 17 жовтня                     2019 року в справі № 370/2787/18 (провадження № 61-11244св19),                                              від 30 жовтня 2019 року в справі № 753/4696/16-ц (провадження                                                 № 61-30908св18), від 21 лютого 2020 року в справі № 755/5374/18 (провадження № 61-14827св19) та від 22 квітня 2020 року в справі                                              № 756/2632/17 (провадження № 61-12032св19).
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги      ОСОБА_2 
		 
		09 червня 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Барського районного суду Вінницької області від 26 листопада 2021 року, постанову Вінницького апеляційного суду                                  від 25 квітня 2022 року та додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 31 травня 2022 року в частині задоволення позовних вимог, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат за оренду транспортного засобу в сумі 54 000,00 грн відмовити повністю, а позовні вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 20 000,00 грн та про стягнення судових витрат, понесених позивачем у розмірі 19 591,15 грн, які складаються з судового збору за подачу до суду позовної заяви та заяви про забезпечення позову і витрат на правову допомогу, задовольнити частково.
		 
		Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, а також у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі                                          № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 901/350/18 (провадження  № 11-1465заі18), у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково стягнули з відповідача на користь позивача витрати за оренду транспортного засобу в сумі 54 000,00 грн. Суди не надали оцінку умовам договору оренди транспортного засобу та не врахували, що ОСОБА_1 не надав суду доказів про користування автомобілем протягом трьох місяців. Договір оренди між ФОП ОСОБА_4 (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) було укладено у простій письмовій формі, що суперечить статті 799 ЦК України. Тому, оскільки укладений між сторонами договір найму транспортного засобу не було нотаріально посвідчено, то він є нікчемним, що свідчить про безпідставне стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 витрат за оренду транспортного засобу в сумі 54 000,00 грн.
		 
		Також заявник зазначає, що розмір моральної шкоди, який стягнутий на користь позивача, є завищений, виходячи із розумності і справедливості. Позивачем у позовній заяві не доведено і документально не підтверджено заподіяння йому душевних страждань та погіршення його здоров`я після ДТП. Крім того, при визначенні розміру відшкодування потерпілому моральної шкоди суди не врахували вимоги розумності і справедливості, тобто розмір моральної шкоди надто перевищує розмір вини відповідача у ДТП.
		 
		Також зазначає, що після ДТП позивач відремонтував свій автомобіль та відчужив його іншій особі за 8 900,00 дол. США, що становить 289 250,00 грн. 
		 
		Відповідач частково визнає та погоджується з вимогами позивача щодо відшкодування йому моральної шкоди, але не в такому розмірі, який заявлено ним. Просить суд, з урахуванням глибини душевних страждань і переживань позивача, дотримуючись принципів розумності, виваженості та справедливості, зменшити заявлений до стягнення розмір моральної шкоди у сумі 20 000,00 грн до 5 000,00 грн.
		 
		Також у касаційній скарзі заявник зазначає про неправильний розподіл судом апеляційної інстанції судових витрат та витрат на правову допомогу, оскільки такий розподіл не пропорційний розміру задоволених позовних вимог.
		 
		Крім того, стягуючи витрати на правову допомогу, суди не врахували те, що крім укладеного з АО «Юридична фірма «Руденко та партнери» договору про надання правової допомоги від 27 липня 2020 року № 064/20, рахунку                                 від 27 липня 2020 року та квитанції про оплату від 30 липня 2020 року у розмірі 15 000,00 грн, позивач не надав належних та допустимих доказів про понесені ним витрати на правову допомогу у цій справі відповідно до вимог законодавства, а саме: позивач не надав суду складеного та узгодженого між сторонами акта про надану правову допомогу з описом робіт та доказів того, що такі роботи прийняті замовником послуг відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		У липні 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваній частині забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині залишити без змін.
		 
		У липні 2022 року    ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, в оскаржуваній частині забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині залишити без змін.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано матеріали цивільної справи з Барського районного суду Вінницької області. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 . 
		 
		Справа надійшла до Верховного Суду 21 червня 2022 року.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 211/3277/20 (провадження № 61-3442сво22).
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року поновлено касаційне провадження у цій справі.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником пошкодженого в ДТП транспортного засобу «Renault Kadjar», державний реєстраційний номер                                 НОМЕР_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (т. 1 а. с. 9).
		 
		03 травня 2020 року ОСОБА_2 , керуючи власним автомобілем «Chevrolet Niva», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , порушив правила дорожнього руху та допустив зіткнення з автомобілем марки «Renault Kadjar», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням власника                 ОСОБА_1 .
		 
		Постановою Барського районного суду Вінницької області від 11 червня                    2020 року у справі № 125/709/20 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на шість місяців, а також стягнено з нього судовий збір у розмірі 420,40 грн (т. 1 а. с. 39).
		 
		Згідно з висновком експерта від 23 лютого 2021 року № СЕ-19/102-21/2589-АВ вартість ремонтно-відновлюваних робіт автомобіля «Renault Kadjar» внаслідок його пошкодження, станом на час його пошкодження, а саме - на 03 травня               2020 року, складає 467 217,13 грн. Сума матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Renault Kadjar», станом на час його пошкодження, а саме - на 03 травня 2020 року, становила 467 680,00 грн (т. 1 а. с. 137-168).
		 
		Відповідно до листа МТСБУ від 20 липня 2020 року № 3.1-02/21741 МТСБУ було прийнято рішення про виплату ОСОБА_1 130 000,00 грн відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 03 травня 2020 року (т. 1 а. с. 42).
		 
		Рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області від 01 вересня 2021 року стягнено з ОСОБА_2 на користь МТСБУ 130 000,00 грн суму сплаченого відшкодування за шкоду, заподіяну внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди (т. 2 а. с. 1, 2).
		 
		У зв`язку з пошкодженням автомобіля ОСОБА_1 як фізична                                      особа-підприємець уклав 05 травня 2020 року з ФОП ОСОБА_4 договір оренди транспортного засобу, за оренду якого було сплачено 54 000,00 грн                  (т. 1 а. с. 44).
		 
		Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Chevrolet Niva» ОСОБА_2 не застрахована.
		 
		Після оцінки розміру матеріального збитку у травні 2020 року  ОСОБА_1 автомобіль «Renault Kadjar» зняв із реєстраційного обліку і відчужив. 
		 
		Вартість пошкодженого автомобіля після ДТП не визначалася.
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Мотивуючи необхідність передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду виходить з такого.
		 
		Згідно зі статтею 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
		 
		Відповідно до частин першої, третьої статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
		 
		 
		Згідно із частиною четвертою статті 404 ЦПК України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу з викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному у частинах першій-четвертій статті 403 цього Кодексу.
		 
		Предметом спору у цій справі є, зокрема, законність укладення договору найму (оренди) транспортного засобу між фізичними особами-підприємцями лише в письмовій формі без нотаріального посвідчення.
		 
		Даний предмет має принципове значення, оскільки йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ, а надана на нього відповідь піддається сумніву. 
		 
		Так, у справі, яка переглядається, у зв`язку з пошкодженням автомобіля ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець уклав 05 травня 2020 року з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 договір найму (оренди) транспортного засобу, за користування яким було сплачено 54 000,00 грн. Договір укладений у письмовій формі без нотаріального посвідчення. 
		 
		Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, стягуючи з відповідача на користь позивача витрати за найм (оренду) транспортного засобу в сумі 54 000,00 грн, виходили з обґрунтованості таких вимог.
		 
		Колегія суддів Верховного Суду вважає, що оскільки договір оренди автомобіля від 05 травня 2020 року, укладений між позивачем та ОСОБА_4 як фізичними особами-підприємцями, не був нотаріально посвідчений, то він є нікчемний та такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов`язань, що в ньому закріплені.
		 
		Водночас при вирішенні справи № 14/5025/1982/11 (провадження № 3-66гс12) Верховний Суд України у постанові від 18 грудня 2012 року зазначив, що договір оренди транспортного засобу, який укладено між фізичними особами-підприємцями, є правомочним і не потребує додаткового нотаріального посвідчення, оскільки ці суб`єкти здійснюють свою діяльність з метою одержання прибутку та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Тому положення частини другої статті 799 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки поняття фізичної особи-підприємця та юридичної особи у цих правовідносинах є однаковими.
		Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 березня 2019 року в справі                   № 910/22473/17.
		 
		Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не погоджується з такими висновками з огляду на таке.
		 
		Цивільний кодекс є основним актом цивільного законодавства, що регулює «особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників». Водночас згідно з частиною другою статті 9 ЦК України «законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання». Стаття 51 ЦК України  закріплює: «До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин».
		 
		При цьому норми таких законів мають не суперечити нормам ЦК України і прийматися з дотриманням вимог частини другої статті 4 ЦК України: одночасно з прийняттям закону, яким інакше, ніж у цьому кодексі, регулюються цивільні відносини, мають вноситись і зміни до ЦК. 
		 
		Відповідно до статті 759 ЦК України, яка є нормою, що регулює загальні положення про найм, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
		 
		Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
		 
		Частиною третьою статті 640 ЦК України встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
		 
		Відповідно до частини першої статті 209 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
		 
		Згідно із частиною першою статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається в письмовій формі. 
		 
		Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню (частина друга статті 799 ЦК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
		 
		Згідно з частиною другою статті 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
		 
		Нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.
		 
		Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16, від 18 січня 2017 року у справі                        № 6-648цс16, у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі                    № 404/4702/18-ц (провадження № 61-8629св19).
		 
		Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). 
		 
		Згідно з статтями 24, 25 ЦК України фізичною особою як учасником цивільних відносин визнається людина, яка набуває цивільної правоздатності у момент її народження. Згідно з  абз. 2 статті 30 ЦК України цивільна дієздатність фізичної особи визначається як «здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання».
		 
		У частинах першій та другій статті 50 ЦК України передбачено право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом. 
		 
		Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.
		 
		Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання.
		 
		Згідно із частинами першою та третьою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. 
		 
		Тобто, підприємець - це статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
		 
		Неоднозначне тлумачення частини другої статті 799 ЦК України зумовлює наявність суперечливих судових рішень, що безумовно впливає на її правозастосування.
		 
		Застосування тих чи інших цивільних конструкцій або положень як для юридичної особи, унеможливлюється щодо фізичної особи-підприємця, оскільки:
		 
		а) на відміну від юридичних осіб, фізичні особи-підприємці діють без установчих документів та обов`язкового формування статутного капіталу.  Фізична особа-підприємець є одночасно і власником бізнесу, і органом управління ним, а також може здійснювати підприємницьку діяльність без залучення найманої праці;
		 
		б) фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення (частина перша статті 52 ЦК України).
		 
		в) будучи підприємцем, особа не втрачає статус фізичної особи та/або громадянина України. Це підтверджується й тим, що ІПН ФОП завжди співпадає з ІПН фізичної особи;
		 
		г) на відміну від місцезнаходження юридичної особи (стаття 93 ЦК України), фізична особа, в тому числі фізична особа-підприємець, має місце проживання (статті 29 ЦК України), і за його допомогою відбувається індивідуалізація та зв`язок із фізичною особою за місцем проживання, визначається підсудність; 
		 
		д) неможливість застосування стосовно фізичної особи-підприємця положень статті 609 ЦК України про припинення зобов`язань внаслідок  ліквідації юридичної особи викликане тим, що внаслідок припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця вона позбавляється тільки статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Утім, на відміну від юридичної особи, це не має наслідком припинення фізичної особи як суб`єкта права чи втрати його права і дієздатності. Як наслідок, позбавлення фізичної особи-підприємця не зумовлює припинення зобов`язань;
		 
		е) законодавець у тих випадках, коли це зумовлено тими або іншими причинами чи передумовами, визначає обов`язковість статусу суб`єкта підприємницької діяльності  або правові наслідки його наявності відповідними формулюваннями. Зокрема, «продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність» (частина перша статті 712 ЦК України), «наймодавець, який здійснює підприємницьку діяльність» (частина перша статті 787 ЦК України), «підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність» (частина перша статті 865 ЦК України), «фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності) (частина друга статті 1079 ЦК України).
		 
		У всіх інших випадках положення ЦК України поширюється на всіх юридичних або фізичних осіб, залежно від того, яке правило містить та чи інша норма. З огляду на це відсутні будь-які передумови для непоширення на фізичну особу- підприємця припису частини другої статті 799 ЦК України стосовно нотаріального посвідчення договору найму (оренди) транспортного засобу за участю фізичної особи.
		 
		Виходячи з зазначеного, фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не змінює свого статусу фізичної особи. Наявність статусу підприємця не свідчить про те, що в правовідносинах між іншими суб`єктами така особа виступає вже не як фізична особа, а як особа, прирівняна у певних видах діяльності до юридичної особи. Тому укладання договору найму (оренди) транспортного засобу між фізичними особами-підприємцями відповідно до частини другої статті 799 ЦК України підлягає нотаріальному посвідченню. 
		 
		Стаття 799 ЦК України не містить виключень та вказівок про укладення договору найму (оренди) транспортного засобу між фізичними особами-підприємцями у простій письмовій формі.
		 
		 
		Висновки Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
		 
		Відповідно до пункту 7 Перехідних положень ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
		 
		З огляду на вищенаведене, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду цю справу, оскільки вважає за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України                                 від 18 грудня 2012 року в справі № 14/5025/1982/11 (провадження № 3-66гс12) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 березня 2019 року в справі № 910/22473/17 стосовно того, що договір оренди транспортного засобу, який укладено між фізичними особами-підприємцями, є правомочним і не потребує додаткового нотаріального посвідчення, оскільки ці суб`єкти здійснюють свою діяльність із метою одержання прибутку та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Тому положення частини другої статті 799 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки поняття фізичної особи-підприємця та юридичної особи у цих правовідносинах є однаковими.
		 
		При цьому випадків, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України, за яких справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховним Судом не встановлено, враховуючи необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у спірних правовідносинах, значний суспільний інтерес у цій категорії справ, і їх вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 
		 
		Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Справу № 125/1216/20 (провадження № 61-4728св22) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_3 , на постанову Вінницького апеляційного суду від 25 квітня 2022 року, та касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Барського районного суду Вінницької області від 26 листопада 2021 року, постанову Вінницького апеляційного суду від 25 квітня 2022 року та додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 31 травня 2022 року, передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                           А. І. Грушицький
		 
		Судді:                                                                                      С. О. Карпенко
		            
		                                                                                                              С. Ю. Мартєв 
		 
		          Є. В. Петров
		 
		                                                                                               В. В. Пророк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...