Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/4498/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 22.03.2023. Зареєстровано: 23.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 24.03.2023.
Дата набрання законної сили: 21.03.2023
Номер судового провадження: А/857/14466/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 березня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/4498/20 пров. № А/857/14466/22
		Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
		головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
		суддів Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.
		за участі секретаря судового засідання Хабазні Ю.Є.,
		представника позивача-1: Яцишин А.В.
		представника позивача-2 : Яцишин А.В., Гайда М.
		представника відповідача: Тарасович О.І. 
		представників третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: ОСОБА_1 , Смотрич Д.В. 
		представників третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Виконавчого комітету Львівської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр розвитку нерухомості» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2022 року у справі № 380/4498/20 за адміністративним позовом Львівської обласної організації Національної спілки художників України, Українського національного комітету Міжнародної ради з питань пам`яток і визначних місць (ІКОМОС) до Виконавчого комітету Львівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: Кабінет Міністрів України, Міністерство культури та інформаційної політики України, Львівська обласна державна адміністрація, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр розвитку нерухомості», Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення,
		суддя в 1-й інстанції  Гулкевич І.З.,
		час ухвалення рішення  14 год. 15 хв.
		місце ухвалення рішення  м. Львів,
		дата складання повного тексту рішення  08.09.2022,-
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		Львівська обласна організація Національної спілки художників України, Український національний комітет міжнародної ради з питань пам`яток і визначних місць (ІКОМОС) звернулися з позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів Кабінет Міністрів України, Міністерство культури, молоді та спорту України, Львівська обласна державна адміністрація, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр розвитку нерухомості», Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, в якому просять:
		-визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.02.2020 №100 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво ТзОВ «Центр розвитку нерухомості» готелю з адміністративно-торговими приміщеннями, підземним паркінгом та даховою котельною на пл. А. Міцкевича, 9 у м. Львові.
		Так, за доводами сторони позивачів пл. Міцкевича, 9 знаходиться, в межах історичного ареалу м. Львова, внесеного до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, та за вказаною адресою знаходиться пам`ятка культури національного значення, архітектури та археології житловий будинок 1839 року (фундаменти колишнього будинку). Позивачі покликаються на те, що територія, до якої входить ділянка щодо якої видано містобудівні умови та обмеження, входила до Державного історико-історичного заповідника в межах давноруської і середньовічної частин м. Львова, який був віднесений до кола пам`яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення. Згодом ця територія була внесена до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Крім того, м. Львів включено до списку історичних населених місць України з визначенням історичного ареалу такого населеного місця. Водночас, будинок №9 на пл. Міцкевича (на цей час у вигляді залишків фундаменту) був класифікований як пам`ятка культури національного значення з присвоєнням відповідного охоронного номера.
		Таким чином, як конкретний об`єкт, так і відповідна територія знаходяться під спеціальним захистом як унікальна культурна спадщина, що тягне за собою необхідність дотримання певного особливого порядку здійснення містобудівних перетворень. Зокрема, можливість такої діяльності (щодо ведення нового будівництва та інших перетворень) вимагає погоджень зі сторони органу охорони культурної спадщини (Міністерство культури, молоді та спорту України), а також і органу управління об`єктом всесвітньої спадщини (ЮНЕСКО).
		У той же час, наміри щодо забудови земельної ділянки за адресою пл. Міцкевича, 9, м. Львів і здійснення містобудівних перетворень не узгоджені з такими нормативними приписами й замовник будівництва не отримав жодного позитивного висновку, погодження від уповноважених органів, які би дозволили гарантувати дотримання вимог щодо збереження пам`ятки культури та недопущення можливого неправомірного втручання в унікальний історичний ансамбль міста. Зокрема, не було отримано й рекомендацій Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО для подальших містобудівних перетворень, що ставить під загрозу збереження статусу відповідної території та вказує на незаконність запланованого будівництва.
		Позовні вимоги обґрунтовують тим, що охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини, укладений між Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради та Львівською обласною організацією Національної спілки художників України є чинним по даний час, ніким не оскаржений, не визнаний недійсним, а тому оскаржуване рішення є таким, що порушує законні права та інтереси позивачів. Земельна ділянка, на якій планується здійснення будівництва готелю відповідно до ст.ст. 53, 54 ЗК України відноситься до земель історико-культурного призначення, а зміна цільового призначення земельних ділянок історико-культурного призначення, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється за погодженням з Верховною Радою України. Крім того, на сьогоднішній день є чинним Припис державної служби з питань національної культурної спадщини Міністерства культури і туризму України від 23.09.2008 року № 22-2505/21-1, яким ТзОВ «Центр розвитку нерухомості» було поставлено вимогу про негайне припинення виконання будівельних та земляних робіт на пл. Міцкевича, 9 у м. Львові. Станом на даний час, жодного міжнародного архітектурного конкурсу на проектування готельно-адміністративного комплексу з підземною автостоянкою на пл. А.Міцкевича, 9 не відбувалось та не проводилось, не повідомлявся Комітет світової спадщини у справах ЮНЕСКО про проектування готельно-адміністративного комплексу з підземною автостоянкою. За таких обставин, вважають оскаржуване рішення таким, що є незаконним та підлягає скасуванню.
		 
		Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.08.2022 року у справі № 380/4498/20 заявлений позов задоволено повністю.
		Визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.02.2020 №100 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво ТзОВ «Центр розвитку нерухомості» готелю з адміністративно-торговими приміщеннями, підземним паркінгом та даховою котельною на пл. А. Міцкевича,9 у м. Львові».
		Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Львівської міської ради (ЄДРПОУ 26256622) на користь Львівської обласної організації Національної спілки художників України (ЄДРПОУ: 02916619) судовий збір в сумі 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві гривні) 00 копійок.
		Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Львівської міської ради (ЄДРПОУ 26256622) на користь Українського національного комітету міжнародної ради з питань пам`яток і визначних місць (ІКОМОС) (ЄДРПОУ: 20051927) судовий збір в сумі 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві гривні) 00 копійок.
		 
		Не погоджуючись з таким рішенням суду, Виконавчий комітет Львівської міської ради і Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр розвитку нерухомості» подали апеляційні скарги, в яких, покликаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та невстановлення всіх обставин справи, просять оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
		Зокрема, Виконавчий комітет Львівської міської ради у подані апеляційній скарзі вказує про те, що рішення про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки є індивідуальним актом. Оскільки Львівська обласна організація Національної спілки художників України та Український національний комітет міжнародної ради з питань пам`яток і визначних місць (ІКОМОС) не учасниками (суб`єктами) правовідносин з затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва, то таке рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради не породжує для позивачів права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
		Додатково зазначають про те, що беручи до уваги факт фізичної відсутності на момент підписання охоронного договору від 31.10.2005 року самого його предмету  пам`ятки архітектури ХІХ століття на площі Міцкевича,9, а також враховуючи відсутність у Львівської обласної організації Національної спілки художників України права власності на вказаний об`єкт, покликання позивачів на наявність охоронного договору від 31.10.2005 року, укладеного між Управлінням охорони історичного середовища Виконавчого комітету Львівської міської ради та Львівською обласною організацією Національної спілки художників України є безпідставним. 
		Зазначають про те, що Виконавчий комітет Львівської міської ради мав достатній обсяг повноважень для прийняття оскаржуваного рішення від 07.02.2020 року та в останнього були відсутні підстави для відмови ТОВ «Центр розвитку нерухомості» у видачі містобудівних умов та обмежень, а покликання позивачів на місце розташування земельної ділянки як на обґрунтування незаконності оскаржуваного рішення є необґрунтованими та безпідставними. 
		В подальшому, Виконавчий комітет Львівської міської ради долучив додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких звертає увагу колегії апеляційного суду про те, що містобудівні умови та обмеження  це лише частина вихідних даних на будівництво і не є проектом містобудівних перетворень, що підлягає погодженню зі спеціально уповноваженим органом державної влади, ще реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини. На підтвердження вказаної обставини долучив лист Міністерства культури України від 22.04.2019 року №646/10, в якому зазначено, що історико-архітектурний опорний план м. Львова з Міністерством культури не погоджувався, межі історичного ареалу, а також території та буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у визначеному порядку не затверджені. 
		Апелянт - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр розвитку нерухомості» звертає увагу у апеляційній скарзі про те, що є власником земельної ділянки на пл. Міцкевича, 9 у м. Львові, цільове призначення якої дозволяє її забудову громадськими спорудами, а містобудівна документація не суперечить таким намірам. У зв`язку з чим третьою особою й було прийняте рішення про відповідне будівництво та скеровано звернення до компетентного органу про надання містобудівних умов та обмежень, до якого додано всі необхідні документи, що вповні узгоджувалося з приписами релевантного законодавства. Отож, рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.02.2020 №100 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво ТзОВ «Центр розвитку нерухомості» готелю з адміністративно-торговими приміщеннями, підземним паркінгом та даховою котельною на пл. А. Міцкевича, 9 у м. Львові» є безумовно правомірним. Представник товариства в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. 
		Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів- Кабінет Міністрів України підтримав надані у суді першої інстанції пояснення та долучив до суду апеляційної інстанції пояснення від 13.12.2022 року. Зазначають, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що при вирішенні питання щодо забудови земельної ділянки на площі Міцкевича, 9 у м. Львові не було отримано позитивного висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (Міністерства культури, молоді та спорту України), а також не було отримано і враховано рекомендацій Комітету всесвітньої спадщини Юнеско відповідно до його висновку. Просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. 
		Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство культури, молоді та спорту України (на виконання постанови Кабінету Міністрів України №238 «Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади» від 23.03.2020 перейменовано на Міністерство культури та інформаційної політики), в судові засідання не з`явився, додаткових пояснень щодо предмету апеляційної скарги на адресу апеляційного суду не направив.
		Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради у суді апеляційної інстанції зазначило про те, що на час прийняття оскаржуваного рішення житловий будинок на пл. Міцкевича, 9 у м. Львові був визначений таким, який не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Більш того, на той час не існувало такого об`єкта нерухомого майна через його демонтаж (знесено з огляду на аварійний характер за рішенням власника територіальної громади), а також і були відсутні його залишки (фундамент). У зв`язку з чим, безпідставним є посилання позивачів на охоронний договір щодо такого об`єкта за фактом відсутності останнього, що свідчить про нікчемний характер відповідного правочину. Висловили підтримку щодо змісту апеляційної скарги, з якою звернувся Виконавчий комітет Львівської міської ради. 
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг та пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне. 
		 
		Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено про те, що Виконавчим комітетом Львівської міської ради 07.02.2020 року було прийнято рішення №100 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво ТзОВ «Центр розвитку нерухомості» готелю з адміністративно-торговими приміщеннями, підземним паркінгом та даховою котельнею на пл. А. Міцкевича, 9 у м. Львові».
		Як випливає з преамбули такого рішення, воно ухвалене за наслідком розгляду відповідачем звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр розвитку нерухомості» від 21.10.2019 року (зареєстрованого у Львівській міській раді 21.10.2019 року за№2-32226/АП-2401) та зареєстрованого у Львівській міській раді 04.02.2020 за №2-2395-2401, містобудівного розрахунку з техніко-економічними показниками на будівництво готелю з адміністративно-торговими приміщеннями з підземним паркінгом та даховою котельнею на пл. А. Міцкевича, 9 у м. Львові, враховуючи витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 08.10.2019 року №НВ-0003864812019, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.10.2013 року №10778904.
		Пунктом 1 рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.02.2020 №100 було затверджено додані до рішення містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва на будівництво Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр розвитку нерухомості» готелю з адміністративно-торговими приміщеннями, підземним паркінгом та даховою котельнею на пл. А. Міцкевича, 9.
		Пунктом 2 такого рішення Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр розвитку нерухомості» зобов`язано: отримати у встановленому порядку технічні умови на інженерне забезпечення проектованого об`єкта; розробити у спеціалізованій проектній організації або архітектора, який має кваліфікаційний сертифікат на виконання робіт, робочий проект та провести його експертизу згідно з законодавством України; розробити паспорт кольорового опорядження фасаду та погодити його у встановленому законом порядку; звернутися у відповідний орган державного архітектурно-будівельного контролю для отримання дозвільних документів, які дають право на початок виконання будівельних робіт та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.
		Згідно з п. 3 рішення, при розробці проекту слід врахувати результати проведеного закритого міжнародного конкурсу відповідно до умов та технології міжнародного готельного оператора, внаслідок якого було обрано образне рішення будівлі готелю.
		Вважаючи ж оспорюване рішення протиправним і таким, що впливає на їхні права та інтереси, позивачі звернулись до суду за захистом своїх прав.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд першої інстанції зазначив, що згідно з ч. 2 цієї ж ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. А обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
		Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовуючи те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2008 року у справі №3/215, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2008 року, Вищого господарського суду України від 07.12.2010 року, було задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр розвитку нерухомості» й визнано недійсним наказ Фонду державного майна України від 24.02.2004 року №338 щодо передачі Львівського художньо-виробничого комбінату Художнього фонду УРСР у власність Національної спілки художників України (рішення судів базувалося зокрема на висновку про те, що на момент передачі за спірним наказом майна -цегляні підвальні приміщення та фундамент загальною площею 1007 кв.м на пл. Міцкевича 9 у м. Львові фактично не існувало), прийшов до висновку про те, що неможливість віднесення фундаменту будинку (який свого часу був віднесений до множини пам`яток культурної спадщини) не заперечує можливості перебування відповідних залишків під охороною закону щодо захисту культурної спадщини, якщо компетентний орган у цій сфері вважає, що вони мають цінність і підлягають відповідній охороні. 
		Суд першої інстанції вважав, що у вказаній справі відсутні рішення судів, якими би охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини житловий будинок, 1839 р. (фундаменти колишнього будинку) від 31.10.2005 року було визнано недійсним або ж надано безпосередній висновок про неукладеність такого договору чи про його нікчемність (за наслідком розгляду спору, предметом якого був би такий правочин). Відтак, у силу презумпції правомірності правочину, яка закріплена у ст. 204 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку про її неспростування в даному випадку. На думку суду першої інстанції, та обставина, що позивачем не доведено наявності в нього певного речового права на майно, яке підлягає охороні за таким договором, безпосередньо не впливає на чинність правочину.
		Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 року №878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України», м. Львів було включено до Списку історичних населених місць України, метою чого є захист традиційного характеру середовища такого населеного місця.
		Із рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.12.2005 року №1311 «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова» та додатку №1 (графічні матеріали) до нього вбачається, що територія, до якої входить локація на пл. А. Міцкевича, 9, включена до охоронної зони всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та до історичного ареалу міста.
		На думку суду першої інстанції, Виконавчим комітетом Львівської міської ради не було враховано й не узгоджено питання видачі рішення щодо певних містобудівних перетворень із указаним актом органу місцевого самоврядування, а отримані третьою особою містобудівні перетворення знаходяться на території ансамблю історичного центру Львова, занесеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Відтак, їх здійснення вимагає отримання висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини та висновку Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО й їх урахування.
		І хоча у матеріалах справи наявні матеріали за наслідком інформування Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО щодо запланованих на вказаній території забудови та здійснення нового будівництва (технічний огляд ІКОМОС, наданий за листом директора Національної комісії України з питань ЮНЕСКО), однак, відсутні які-небудь підтвердження того, що така інформація була належним чином розглянута та в який-небудь спосіб урахована та що Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО надав власний позитивний висновок щодо можливості нового будівництва на території, занесеній до Списку всесвітньої спадщини.
		На думку суду першої інстанції, при вирішенні питання щодо забудови земельної ділянки на пл. Міцкевича, 9 у м. Львові не було отримано позитивного висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (Міністерства культури, молоді та спорту України), а також і не було враховано рекомендацій Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО відповідно до його висновку.
		При цьому, суд першої інстанції вважав, що отримання містобудівних умов та обмежень не є безпосереднім здійсненням будівництва об`єкта містобудування, однак, це є складовою процесу забудови, який розпочинається з отримання зацікавленою особою вихідних даних, отож, охоплюється поняттям містобудівних перетворень, що в свою чергу вимагає дотримання встановлених законом процедур, котрі не були дотримані Виконавчим комітетом Львівської міської ради при винесенні рішення від 07.02.2020 №100 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво ТзОВ «Центр розвитку нерухомості» готелю з адміністративно-торговими приміщеннями, підземним паркінгом та даховою котельною на пл. А. Міцкевича, 9 у м. Львові».
		Крім того, з оскаржуваного рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.02.2020 року №100 вбачається те, що воно не містить відсилань чи вказівок на специфіку об`єкта забудови та відповідної території (на яку поширюється режим захисту відповідно до законодавства щодо охорони культурної спадщини), положень щодо необхідності урахування його особливого режиму, зумовленого перебуванням під охороною як об`єкта культурної спадщини та входженням до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, вимог до об`єкта будівництва спричинених відповідним спеціальним статусом території забудови. 
		Суд першої інстанції визнав обґрунтованим втручання в майнові права третьої особи шляхом визнання протиправним і скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради про затвердження містобудівних умов та обмежень, оскільки це відповідає критерію законності, а оспорюване рішення було прийняте без урахування спеціальних нормативних вимог у сфері охорони культурної спадщини. Окрім цього, таке втручання переслідує безумовний суспільний інтерес, якому відповідає необхідність збереження спадщини минулих поколінь і охорони відповідних культурних цінностей для нащадків. А також немає підстав для висновку про порушення засади пропорційності, оскільки власник земельної ділянки на загал не позбавлений своїх прав щодо неї, проте, при реалізації окремих правомочностей (зокрема, і в частині забудови) з дотриманням певних обов`язкових вимог і правил. 
		При цьому суд першої інстанції вказав, що подібні висновки (у контексті втручання в право на майно у взаємозв`язку з необхідністю охорони культурної та природньої спадщини) застосовані у практиці Європейського суду з прав людини, наприклад у рішеннях у справах Беєлер проти Італії, Дебеліанові проти Болгарії.
		Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, та зазначає наступне.
		Рішенням Виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 21.03.1989 будинок на пл. Міцкевича, 9 було передано з балансу ЖЕД-102 Ленінського району м. Львова (для бухгалтерського обліку) на баланс Львівського художньо-виробничого комбінату Художнього фонду УРСР.
		Ухвалою Львівської міської ради народних депутатів від 09.02.1995 власником будинку АДРЕСА_1 визначено Львівську міську раду із залишенням вказаного будинку на балансі Львівського художньо-виробничого комбінату.
		Ухвалою Львівської міської ради №378 від 26.06.1996 були внесені зміни до п. 2 Ухвали від 09.02.1995 в частині передачі на баланс будинку № 9 на пл. Міцкевича у м. Львові Львівському художньо-виробничому комбінату : будинок знято з балансу Львівського художньо-виробничого комбінату Спілки художників України і передано його на баланс ЛКП «Айсберг» Галицького району м. Львова.
		Ухвалою Львівської міської ради №755 від 29.05.1997р. «Про знос аварійного будинку, що загрожує обвалом, на площі Міцкевича, 9, та передачу земельної ділянки під забудову», з метою запобігання нещасним випадкам, які можуть трапитися внаслідок непрогнозованого руйнування аварійного будинку, затверджено Рішення Виконкому Львівської міської ради про знос зазначеного будинку.
		Знесений, на підставі Ухвали Львівської міської ради №755 від 29.05.1997, будинок XIX ст. на пл. Міцкевича, 9 у м. Львові був включений у Список пам`яток архітектури Української РСР, затверджений Постановою Ради Міністрів УРСР №970 від 24.08.1963 «Про впорядкування справи обліку та охорони пам`ятників архітектури на території Української РСР».
		Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Зокрема у Рішення КСУ № 9-зп від 25.12.97 зазначено, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист.
		Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене.
		Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина.
		У пункті 3.1 Рішення Конституційного Суду України від 9 вересня 2010 року № 19-рп/2010 зазначено, що з набранням чинності КАС України 1 вересня 2005 року всі публічно-правові спори, у яких хоча б однією зі сторін є суб`єкт владних повноважень, віднесені до підсудності адміністративних судів (частини перша, друга статті 2, пункти 1, 2, 7 частини першої статті 3 КАС України)
		Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, зокрема, на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
		Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
		Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
		Під час визначення предметної юрисдикції справ суди мають виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
		Окрім того, слід зазначити, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до компетенції адміністративного суду з огляду на наявність у ньому таких критеріїв адміністративної юрисдикції: між учасниками справи виникли публічно-правові відносини; присутність у спірних правовідносинах суб`єкта владних повноважень; дії вчинені суб`єктом владних повноважень; суб`єкт владних повноважень здійснює адміністративні повноваження у сфері публічного адміністрування; спірні правовідносини врегульовані адміністративним законодавством.
		Оцінюючи вид цього правового спору, слід враховувати вказані критерії адміністративної юрисдикції:
		 присутність у спірних публічно-правових відносинах суб`єкта владних повноважень- у спорі суб`єктом владних повноважень є Виконавчий комітет Львівської міської ради;
		 спірні відносини мають саме адміністративно-правову природу  у цій справі існують відносини з приводу видачі містобудівних умов та обмежень, які є саме адміністративно-правовими відносинами;
		 суб`єкт владних повноважень у спірних публічно-правових відносинах, здійснює адміністративні повноваження  відповідачем було ухвалено адміністративний акт (акт індивідуальної дії);
		 спірні публічно-правові відносини регулюються нормами адміністративного права, зокрема,  Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI, 
		 спірні публічно-правові відносини виникли у сфері публічного адміністрування  Виконавчий комітет Львівської міської ради здійснює адміністративні повноваження з приводу видачі містобудівних умов та обмежень.
		Отже, усі критерії адміністративної юрисдикції притаманні цьому публічно-правовому спору.
		Колегія суддів наголошує, що завданням суду відповідно до частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Право на ефективний засіб юридичного захисту гарантовано статті 13 Конвенції в якій зазначається: кожен, чиї права та свободи, визнані в Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
		Окрім того, згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги  є порушенням права на справедливий судовий захист.
		Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що містобудівні умови та обмеження є актом індивідуальної дії, однак вважає, що за своєю природою вони можуть впливати на права та інтереси не тільки замовника, а й на інтереси громадськості в цілому. При цьому, досліджуючи ступінь порушеного права позивачів - Львівської обласної організації Національної спілки художників України, Українського національного комітету міжнародної ради з питань пам`яток і визначних місць (ІКОМОС) суд першої інстанції належно не дослідив вказаної обставини.
		Особливості правового статусу громадських організацій, що звертаються до суду в інтересах своїх членів аналізувалися Верховним Судом у справі №815/219/17. У постанові від 14.03.2018 Верховний Суд дійшов такого висновку: «…Громадські організації є організаційно-правовою формою діяльності людей, які об`єднуються для спільного здійснення та захисту своїх прав, свобод та інтересів, які відображаються у статуті громадської організації у вигляді мети та напрямів її діяльності. Таким чином, діяльність громадських організацій не можна розглядати абстрактно, без зв`язку з її метою та правами людей (її членів), що об`єдналися. Створюючи громадську організацію або вступаючи до неї, її члени об`єднуються на визначених статутом умовах для спільної реалізації своїх прав».
		У постанові від 31.03.2021 у справі №640/21611/19 Верховний Суд дійшов висновку:
		«Отже, вирішуючи питання щодо права громадських організацій на звернення до суду в інтересах інших осіб, суди повинні з`ясувати:
		- статус громадської організації та її засновників, їх безпосередню заінтересованість у вирішенні питання, що є предметом позову;
		- мету громадської організації та її безпосередній зв`язок з предметом позову;
		- інтереси яких саме осіб є предметом судового захисту;
		- чи зверталися ці особи за захистом своїх прав до громадської організації;
		- добросовісність дій громадської організації, що звертається до суду».
		Колегія суддів погоджується із доводами суду першої інстанції про те, що звернення Українського національного комітету міжнародної ради з питань пам`яток і визначних місць (ІКОМОС) переслідує мету захисту певного інтересу, який відповідає установчій меті діяльності такого суб`єкта, позивач є міжнародною громадською організацією, яка на основі єдності інтересів об`єднує фахівців у галузі охорони, реставрації та використання культурної спадщини. Основною статутною метою Українського національного комітету міжнародної ради з питань пам`яток і визначних місць (ІКОМОС) є сприяння охороні, реставрації та використанню пам`яток, ансамблів і визначних місць та захисту законних соціальних, та захисту законних соціальних, економічних, творчих, національно-культурних та інших спільних інтересів своїх членів.
		Вказані ознаки дають підстави колегії суддів вважати, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку, що оскаржуване рішення порушує прав та законні інтереси одного з позивачів - Львівської обласної організації Національної спілки художників України. 
		Щодо вказаної обставини, колегія суддів наводить наступні висновки.
		Як засвідчують матеріали справи, ухвалою Львівської міської ради №378 від 26.06.1996 були внесені зміни до п. 2 Ухвали від 09.02.1995 в частині передачі на баланс будинку № 9 на пл. Міцкевича у м. Львові Львівському художньо-виробничому комбінату: будинок знято з балансу Львівського художньо-виробничого комбінату Спілки художників України і передано його на баланс ЛКП «Айсберг» Галицького району м. Львова.
		З 26.06.1996 року будинок № 9 на пл. Міцкевича у м. Львові не належав Львівському художньо-виробничому комбінату Спілки художників України.
		Ухвалою Львівської міської ради № 755 від 29.05.1997 року «Про знос аварійного будинку, що загрожує обвалом, на площі Міцкевича, 9 та передачу земельної ділянки під забудову» з метою запобігання нещасним випадкам, які можуть трапитися внаслідок непрогнозованого руйнування аварійного будинку, що загрожує обвалом, на площі Міцкевича, 9, затверджено рішення виконкому Львівської міської ради про знос зазначеного будинку; зобов`язано комісію з питань оренди та продажу у власність нежитлових приміщень здійснити відбір організації забудовника, якому, після зносу будинку № 9, передати у постійне користування земельну ділянку для будівництва торгово-адміністративного будинку.
		На виконання рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 157 від 06.04.2001 року «Про затвердження проекту відведення та надання у тимчасове довгострокове користування на умовах оренди земельної ділянки ВАТ «Львівнафтопродукт» для будівництва адміністративно-торгового центру на пл. Міцкевича, 9», яким було затверджено проект відведення земельної ділянки у тимчасове довгострокове користування ВАТ «Львівнафтопродукт» на умовах оренди терміном на 50 років з правом викупу для будівництва адміністративно-торгового центру, ВАТ «Львівнафтопродукт» набуло право власності на вільну від забудови земельну ділянку за адресою: м. Львів, пл. Міцкевича, 9 на підставі договору купівлі-продажу АЕВ № 878836 від 29.08.2001 року, укладеного з Львівською міською радою. Вказані рішення були предметом судового розгляду Господарським судом Львівської області у справі №914/1446/19.
		Усі вищевказані рішення Львівської міської ради і її виконавчого органу станом на час розгляду справи чинні та не були скасовані у судовому порядку.
		Судом також встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2008 року у справі № 3/215, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2008 року та постановою Вищого господарського суду України від 24.02.2009 року визнано недійсним наказ Фонду державного майна України № 338 від 24.02.2004 року «Щодо передачі Львівського художньо-виробничого комбінату Художнього фонду УРСР у власність Національної спілки художників України» повністю.
		Вказаними рішеннями встановлено відсутність у Національної спілки художників України прав власності на будь-який об`єкт нерухомого майна на пл. Міцкевича, 9 у м. Львові та фізичну відсутність самого об`єкта нерухомого майна за вказаною адресою, а тому і неможливість віднесення залишків фундаменту знесеного будинку до нерухомого майна та виникнення у будь-якої особи права власності чи будь-яких інших прав на цей об`єкт, а також скасовано наказ Фонду державного майна України № 338 про видачу свідоцтва про право власності П-693 № 338 від 24.02.2004 року 
		Проте, 03.06.2011 між Національною спілкою художників України (Продавець) та громадянином ОСОБА_4 , (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу приміщення та фундаменту окремої будівлі пам`ятки історії та культури підприємства громадської організації «Львівський художньо-виробничий комбінат» Львівської обласної організації Національної спілки художників України за адресою: м. Львів, пл. Міцкевича, 9.
		Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 10.04.2013 року у справі № 1304/9500/12 позов ТзОВ «Центр розвитку нерухомості» було задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу приміщення та фундаменту окремої будівліпам`ятки історії та культури підприємства громадської організації «Львівський художньо-виробничий комбінат» Львівської обласної організації Національної спілки художників України за адресою: м. Львів, пл. Міцкевича, 9 та визнано незаконної та скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на вказане приміщення та фундамент. 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.12.2013 року вказане рішення залишено в силі.
		На виконання вищезгаданих судових рішень 19.11.2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування права власності та закриття розділу реєстру щодо приміщення та фундаменту окремої будівлі пам`ятки історії та культури підприємства громадської організації «Львівський художньо-виробничий комбінат» Львівської обласної організації Національної спілки художників України за адресою: м. Львів, пл. Міцкевича, 9 у зв`язку із знищенням об`єкта нерухомого майна.
		Зазначеними судовими рішеннями також було скасовано Наказ Фонду державного майна України №338 про видачу Свідоцтва про право власності П-693 № 338 від 24.02.2004;
		Таким чином, у Львівської обласної організації Національної спілки художників України відсутні будь-які правовстановлюючі документи на об`єкт на пл. Міцкевича, 9 у м. Львів.
		Згідно Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, затв. постановою КМУ від 21.12.2001 року № 1768 для укладення охоронного договору стороні потрібно бути власником чи користувачем пам`ятки чи її частини. 
		В матеріалах даної справи міститься копія охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини від 31.10.2005 року укладеного між Управлінням охорони історичного середовища (Управління) та Львівською обласною організацією Національної спілки художників України (Користувач (власник)). Згідно із п. 1 даного договору Користувач (власник) бере на себе зобов`язання щодо охорони: пам`ятки архітектури ХІХ ст., фундаменти будинку на пл. Міцкевича, 9 охоронний № 1326 (постанова РМ УРСР № 442 від 06.09.1979). Даний договір укладено на підставі свідоцтва про право власності П-693 № 338 від 24.02.2004 року.
		Слід також зазначити, що в охоронному договорі (у преамбулі) зазначено, що підставою укладення охоронного договору з Львівською обласною організацією Національної спілки художників України є свідоцтво про право власності П-693 № 338 від 24.02.2004 на Львівський художньо-виробничий комбінат (приміщення та фундамент будівлі пам`ятки історії та культури).
		Водночас, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, судовими рішеннями у господарських справах №3/215 та №22/8, свідоцтво на право власності П-693 №338 від 24.02.2004 було видано Національній спілці художників України, а не Львівській обласній організації, і доказів правового переходу відповідного права Національної спілки на об`єкт нерухомості до Львівської обласної організації не надано.
		Крім того, зазначене в охоронному договорі свідоцтво про право власності було видано Національній спілці художників на підставі наказу Фонду державного майна України №338 від 24.02.2004, який визнано недійсним рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2008 у справі №3/215. Вказаним рішенням також встановлено фактичну відсутність предмета матеріального світу - приміщення підвалу площею 1700 кв.м. у будинку на пл. Міцкевича, 9 у м. Львові та неможливість віднесення фундаменту знесеного будинку до нерухомого майна ( т.І а.с.17-22).
		Таким чином, станом на дату підписання охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини від 31.10.2005 був відсутній його предмет - пам`ятка архітектури XIX ст., що була демонтована згідно з ухвалою Львівської міської ради №755 від 29.05.1997 «Про знос аварійного будинку, що загрожує обвалом, на площі Міцкевича, 9 та передачу земельної ділянки під забудову».
		Колегія суддів зазначає про те, що оскільки станом на дату підписання охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини від 31.10.2005 року був відсутній його предмет - пам`ятка архітектури ХІХ ст. на пл. Міцкевича, 9 у м. Львові, що була демонтована згідно ухвали Львівської міської ради № 755 від 29.05.1997 року, а також враховуючи відсутність у Львівської обласної організації Національної спілки художників України права власності на таку пам`ятку архітектури, не заслуговує на увагу посилання позивачів на зазначений вище охоронний договір.
		Верховний Суд у Постанові від 28 лютого 2019 у справі №522/3665/17 (пункт 71) зазначив, що обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є: незаконність інтересу (його суперечністьКонституції, законам України, принципам права); неправовий характер вимог (вимоги не породжують правових наслідків для позивача), що виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України; позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - Держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.
		З долученого до матеріалів справи копії Статуту Львівської обласної організації Національної спілки художників України, затвердженого від 24.11.2017 року , встановлено, що основною метою діяльності Спілки  активне сприяння розвитку та підтримка якнайширшого кола українського образотворчого, декоративно ужиткового й інших видів мистецтва, як невід`ємної частини національної та світової культури, а також захист професійних і соціальних інтересів членів Спілки. 
		Відтак, матеріалами справи та судовими рішеннями, що набрали чинності не підтверджується факт порушеного права Львівської обласної організації Національної спілки художників України в контексті наведеного судом апеляційної інстанції висновку. 
		Щодо відповідності спірних містобудівних умов нормам діючого законодавства, колегія суддів зазначає наступне.
		Матеріалами справи підтверджується, що спірна земельна ділянка розташована у центральній частині міста у кварталі історично сформованої житлової та громадської забудови, у межах історичного ареалу міста та території, взятої під охорону ЮНЕСКО.
		Матеріалами справи підтверджено, що виконавчим комітетом ЛМР відповідно до генерального плану забудови міста, затв. ухвалою міської ради від 30.09.2010 №3924 прийнято рішення від 07.02.2020 №100 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво ТОВ «Центр розвитку нерухомості» готелю з адміністративно-торговими приміщеннями з підземним паркінгом та даховою котельнею на пл. А.Міцкевича, 9 у м. Львові».
		Цим рішенням визначено умови та обмеження щодо проектування і будівництва, у тому числі щодо мінімально допустимих відстаней від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд, планувальних обмежень (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони), здійснення проектування з дотриманням вимог ДБН 360-92** Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень (зі змінами) з врахуванням того, що земельна ділянка (кадастровий номер 4610136600:02:006:0007) розташована у центральній частині міста у кварталі історично сформованої житлової та громадської забудови, у межах історичного ареалу міста та території, взятої під охорону ЮНЕСКО.
		Таким чином, відповідно до чинного Генерального плану м. Львова, з урахуванням спеціальних вимог ДБН 360-92 та ДБН 360-92 ТОВ «Центр розвитку нерухомості» отримало містобудівні умови та обмеження із чіткими вимогами щодо планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва, поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків та споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки тощо.
		Оскаржуване рішення прийняте на підставі ухвали Львівської міської ради від 30.09.2010 №3924 «Про затвердження містобудівної документації «Корегування генерального плану м. Львова П-стадія. Генеральний план». Вказана ухвала, у свою чергу, прийнята з врахуванням ухвал Львівської міської ради від 29.08.1993 №39 «Про затвердження генерального плану м. Львова», а також від 24.10.2003 №932 «Про погодження «Концепції розвитку міста» при корегуванні генерального плану м. Львова».
		Згідно Генерального плану м. Львова від 2010 року територія за адресою пл. Міцкевича, 9 належить до території змішаної забудови (житлово-громадська). При цьому, цільове призначення земельної ділянки, належної на праві власності ТОВ «Центр розвитку нерухомості» визначено: «для будівництва та обслуговування будівель торгівлі».
		Згідно з положеннями статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон №3038-VI) забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
		Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією;
		Частиною 5 статті 26 вказаного закону проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:
		1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;
		2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;
		3) затвердження проектної документації;
		4) виконання підготовчих та будівельних робіт;
		5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;
		6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.
		Відповідно до статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.
		Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються:
		1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію;
		2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);
		3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000;
		4) витяг із Державного земельного кадастру.
		Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.
		Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.
		Підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:
		1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;
		2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;
		3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
		Як вбачається з аналізу наведених правових норм, містобудівні умови та обмеження видаються на підставі містобудівної документації (в даному випадку місцевого рівня) при зверненні зацікавленої особи до уповноваженого органу з поданням визначеної документації. При цьому, підставою відмови в наданні містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні.
		Враховуючи наведені законодавчі положення, колегія суддів зазначає про те, що містобудівні умови та обмеження не є дозволом на виконання будівельних робіт, не є документом , що дає право на виконання будівельних робіт, а отже не є тим документом, що підлягає погодження зі спеціально уповноваженим органом державної влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини. 
		Щодо знаходження території, що входить до проекту детального плану, в межах історичного ареалу м.Львова та на території охоронної (буферної) зони ЮНЕСКО.
		На даний час межі історичного ареалу м. Львова та межі буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Львів-ансамбль історичного центру» у встановленому законодавством порядку не визначені.
		Закон України «Про охорону культурної спадщини» регулює питання історичного ареалу населеного місця наступним чином.
		Історичним ареалом населеного місця є частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку (стаття 1).
		З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.
		Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.
		Згідно до ч.4 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
		Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України. Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної.
		Визначення меж територій історичних ареалів населених місць належить до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
		Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України» місто Львів включене до списку історичних населених місць України.
		Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. № 318, відповідно до якого:
		-відповідальними за визначення меж та режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини;
		-межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць;
		-визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури;
		-для кожного історичного ареалу визначаються режим використання та конкретні обмеження господарської діяльності на його території, які встановлюються правилами охорони та використання історичних ареалів населених місць (пункт 16 Порядку № 318).
		Отже, передумовою для встановлення меж історичного ареалу населеного місця є розробка науково-проектної документації під час розроблення історико- архітектурних опорних планів населених місць, яка повинна бути погоджена відповідним органом місцевого самоврядування та затверджена Міністерством культури України як центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
		Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справі №813/4993/15.
		Проектна документація на будівництво розробляється згідно з Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» вже після отримання містобудівних умов та обмежень. Проектна документація на будівництво розробляється згідно Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» вже після отримання містобудівних умов та обмежень. На момент отримання містобудівних умов та обмежень така проектна документація ще відсутня.
		Ні Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», ні будь-яким іншим нормативно-правовим актом не перебачено вимог щодо погодження містобудівних умов та обмежень Міністерством культури та інформаційної політики України,
		Більше того, Міністерство культури та інформаційної політики України не надає такої адміністративної послуги як погодження містобудівних умов та обмежень, а для отримання послуги погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об`єктах культурної спадщини подається:
		1) заява, у якій зазначаються відомості про заявника:
		-для фізичної особи - прізвище, ім`я та по батькові, місце проживання, контактний телефон;
		-для юридичної особи - найменування юридичної особи, місцезнаходження, код платника податків згідно з ЄДРПОУ, прізвище, ім`я та по батькові керівника юридичної особи / уповноваженої особи, контактний телефон (факс);
		-дата подання заяви та підпис заявника.
		2) до заяви додається: науково-проектна, проектна документація у передбаченій договором на її розроблення кількості примірників, один з яких залишається в архіві Мінкультури.
		Відтак, законодавством не передбачено подання містобудівних умов та обмежень при погодженні Міністерством культури та інформаційної політики України проектів містобудівних перетворень у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць. Натомість, даним переліком передбачено подання науково-проектної, проектної документації, яка згідно ч.5 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» розробляється після отримання замовником вихідних даних, однією з складових яких є містобудівні умови та обмеження.
		5 грудня 1998 року на 22-й конференції Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО у м. Кіото, Японія, ансамбль історичного центру Львова був внесений до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
		Закон України «Про охорону культурної спадщини» регулює питання буферної зони навколо об`єкта всесвітньої спадщини наступним чином:
		-буферною зоною є територія навколо об`єкта всесвітньої спадщини, що забезпечує охорону цілісності та автентичності видатної універсальної цінності цього об`єкта та у межах якої встановлюється відповідний режим використання (стаття 1);
		-до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема, затвердження меж територій об`єктів всесвітньої спадщини та їх буферних зон (пункт 121 частини 2 статті 5);
		-з метою забезпечення збереження видатної універсальної цінності об`єктів всесвітньої спадщини навколо них встановлюються буферні зони, про затвердження яких центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, в установленому порядку інформує Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Межі та режими використання буферних зон об`єктів всесвітньої спадщини визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини (частина 2 статті 32);
		-управління об`єктом всесвітньої спадщини забезпечує орган управління, утворений або визначений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 1 статті 37-3);
		-управління об`єктом всесвітньої спадщини здійснюється на основі плану управління, який затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини (частина 2 статті 37-3);
		-план управління об`єктом всесвітньої спадщини визначає основні напрями та програми щодо захисту, збереження, інтеграції такого об`єкта в суспільне життя відповідно до положень Конвенції та інших міжнародних договорів України і, зокрема, включає визначення об`єкта всесвітньої спадщини; топографічні показники; визначення буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини; короткий опис видатної універсальної цінності об`єкта всесвітньої спадщини; цілі, стратегію та завдання зі збереження, підтримання та представлення видатної універсальної цінності об`єкта всесвітньої спадщини; методи управління об`єктом всесвітньої спадщини; опис умов, обмежень і заборон щодо об`єкта всесвітньої спадщини, його території та буферної зони (частина 3 статті 37-3);
		-план управління об`єктом всесвітньої спадщини, включеним до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, переглядається відповідно до рекомендацій Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО або за необхідності, але не менше одного разу на п`ять років (частина 4 статті 37-3).
		Отже, межі буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини можуть вважатися затвердженими лише в разі дотримання зазначених вище вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини». При цьому, про затвердження таких меж центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, повинен проінформувати Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. 
		Представником Львівської міської ради було долучено лист Міністерства культури України від 22.04.2019 року за 646/10-2/15-19, у якому підтверджується про відсутність погодження історико-архітектурного опорного плану м.Львова, відсутність затвердження меж історичного ареалу, території та буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, розгляд та затвердження детального плану території, зонінги, планів функціонального зонування територій без залучення уповноважених органів охорони культурної спадщини. 
		Наведені висновки в своїй сукупності мають ключове та принципове значення для вирішення розглядуваного спору.
		Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
		Відтак, аналіз фактичних обставин справи, установлених під час її розгляду, у їх взаємному зв`язку та сукупності мотивів, покладених в основу оскаржуваної постанови, дає підстави для висновку про відсутність порушення при наданні містобудівних умов та обмежень, а саме  рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.02.2020 №100 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво ТзОВ «Центр розвитку нерухомості» готелю з адміністративно-торговими приміщеннями, підземним паркінгом та даховою котельною на пл. А. Міцкевича, 9 у м. Львові.
		Таким чином, доводи апеляційних скарг є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, яке полягає у незастосуванні закону, який підлягав застосуванню до розглядуваних правовідносин, що призвело до помилкового вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні заявленого позову, з вищевикладених мотивів.
		 
		Керуючись ч. 3 ст. 243, ст.ст. 286, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційні скарги Виконавчого комітету Львівської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр розвитку нерухомості» - задовольнити. 
		Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2022 року у справі № 380/4498/20  скасувати, прийняти нову постанову якою у задоволенні Львівської обласної організації Національної спілки художників України, Українського національного комітету Міжнародної ради з питань пам`яток і визначних місць (ІКОМОС) до Виконавчого комітету Львівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: Кабінет Міністрів України, Міністерство культури та інформаційної політики України, Львівська обласна державна адміністрація, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр розвитку нерухомості», Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення  відмовити повністю. 
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
		Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
		У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		 
		Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Т. В. Онишкевич   Р. П. Сеник  Повне судове рішення складено 22 березня 2023 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...