Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 521/16619/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за заповітом.
Надіслано для оприлюднення: 23.03.2023. Зареєстровано: 23.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 24.03.2023.
Дата набрання законної сили: 15.03.2023
Номер судового провадження: 22-ц/813/1487/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 22-ц/813/1487/23 
		Номер провадження: 22-ц/813/1581/23
		Справа № 521/16619/19
		Головуючий у першій інстанції Лічман Л. Г.
		Доповідач Комлева О. С.
		 
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15.03.2023 року                                 м. Одеса
		Одеський апеляційний суд у складі:
		головуючого-судді Комлевої О.С., 
		суддів: Сєвєрової Є.С., Цюри Т.В.,
		з участю секретаря Шлапак А.О.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 червня 2021року, а також на додаткове рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 липня 2021 року, постановлених під головуванням судді Лічмана Л.Г., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Одеської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору  Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_6 , приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Калінюк Ганни Олександрівни про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири і визнання права власності в порядку спадкування, -
		в с т а н о в и в:
		У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який був уточнений та остаточно поданий до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Одеської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору  Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_6 , приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Калінюк Г.О. про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири і визнання права власності в порядку спадкування, в якому позивачка просила:
		- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 18.07.2007 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Комісаровою С.О., за реєстровим № 5113;
		- зобов`язати ОСОБА_2 привести 6/100 частин у вигляді квартири 1 «А» (1 А, 1-а) домоволодіння АДРЕСА_1 в первісний стан шляхом перебудови;
		- визнати за ОСОБА_1 право власності на 6/100 частин домоволодіння у вигляді квартири АДРЕСА_2 .
		За заявою позивача, позовну вимогу ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_2 привести 6/100 частин у вигляді квартири АДРЕСА_2 в первісний стан шляхом перебудови залишено без розгляду.
		В обґрунтування свого позову позивачказазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7 , якій належала 1/2 частка домоволодіння у АДРЕСА_1 , що складалося з 3 жилих кам`яних будинків, позначених літерами «А», «В», та «Г», загальною площею 102, 9 кв.м., з надвірними спорудами, позначеними літ. «Б», «Д», «Є».
		Відповідно до довідки № 1065 від 14.03.2002 р. ОСОБА_7 належали: квартира АДРЕСА_3 площею 43,4 кв.м., що складало 6/100 частин домоволодіння; квартира АДРЕСА_4 , що складало 16/100 частин домоволодіння; квартира АДРЕСА_5 , що складало 12/100 частин домоволодіння. ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_1 16/100 частин домоволодіння, а 12/100 частин подарувала ОСОБА_8 21.05.2009 р. ОСОБА_7 склала заповіт на користь позивача.
		На день смерті ОСОБА_7 їй належала квартира АДРЕСА_1 , що складає 6/100 частин домоволодіння.
		Позивач звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину відмовлено у зв`язку з наявністю рішення суду про визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_3 .
		ОСОБА_1 вважає, що це рішення є підробленим. Після звернення до поліції з`ясовано, що ОСОБА_2 продала квартиру ОСОБА_3 , який продав квартиру ОСОБА_6 , яка продала квартиру ОСОБА_4 . На підставі зазначеного, прокуратурою Малиновського району м. Одеси порушено кримінальну справу. 14.08.2019 року.
		ОСОБА_1 також звернулася з позовом до ОСОБА_4 про витребування успадкованої квартири, вказана справа знаходиться в провадженні Малиновського районного суду м. Одеси. Крім того, квартира АДРЕСА_3 не є новоствореним об`єктом нерухомого майна, а перебудована з квартири АДРЕСА_3 , що належала ОСОБА_7 .
		Під час розгляду справи, адвокат Кварацхелія М.Г., представник ОСОБА_4 зробив заяву про подання доказів про розмір судових витрат протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.
		Рішенням Малиновського районногосуду м.Одеси від15 червня 2021року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		22 червня 2021 року адвокат Кварацхелія М.Г., представник ОСОБА_4 звернувся до суду з заявою, в якій просив здійснити розподіл судових витрат та стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 22 745 грн., які були понесені відповідачем ОСОБА_4 .
		Додатковим рішенням Малиновськогорайонногосудум.Одесивід06липня 2021 року заява представника відповідача ОСОБА_4  адвоката Кварацхелії М.Г. про розподіл судових витрат та їх стягнення задоволена.
		Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 22745 грн.
		Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якої просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норми матеріального права, недотримання норм процесуального права.
		У обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанціїне прийняв до уваги, що ОСОБА_2 за підробленим рішенням суду заволоділа квартирою АДРЕСА_2 і самочинно здійснила її реконструкцію, а також, що ОСОБА_2 не набула і не могла набути право власності на неї, а від так не мала права її продажу чи вчинення будь-яких правочинів щодо неї.
		Також не погоджується з нормами права, які застосував суд та їх мотиви при прийнятті рішення про відмову у задоволені позовних вимог, оскільки у даній справі є спір про недійсність договору купівлі-продажу квартири і про визнання права власності в порядку спадкування на конкретну квартиру у праві спільної часткової власності.
		Не погоджуючись з додатковим рішення суду,  ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якої просить додаткове рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволені заяви, посилаючись на те, що докази для встановлення розміру судових витрат представником ОСОБА_4 були подані до суду після закінчення судових дебатів без поважних причин, а тому вимоги про стягнення судових витрат не можуть бути задоволені.
		У відзиві на апеляційну скаргу на рішення суду, адвокат Богатова М.А., представник ОСОБА_5 зазначає, що апеляційна скарга є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, так як рішення суду є законним та обґрунтованим, винесеним судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, також судом повністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи.
		У відзивіна апеляційнускаргу нарішення суду, адвокат Кварацхелія М.Г., представник ОСОБА_4 зазначає, що позивач звернулася до суду з неправильно визначеним способом захисту права, яке за твердженням позивача було порушено, так як відсутне невизнання або оспорювання цього права. При цьому ефективним засобом захисту поушеного права власності у разі позбавлення позивача його майна є подання віндікаційного позову, а не визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного майна та/або визнання права власності на спірне майно.
		У відзиві на апеляційну скаргу на рішення суду, адвокат Лук`ян С.Г., представник ОСОБА_2 просить у задоволені апеляційної скарги відмовити, оскільки апеляційна скаргає безпідставною, так як її вимоги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду щодо їх оцінки.
		Учасники справи про призначене судове засідання на 15 березня 2023 року були сповіщені належним чиному відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України (а.с. 17-18, 19-34 т. 2).
		Від адвоката Пилипенка В.П., представника ОСОБА_1 , адвоката Домбровської М.А., представника ОСОБА_5 , адвоката Кварацхелія М.Г., представника ОСОБА_4 до суду надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутністю (35-37, 38-39, 45-47 т. 2).
		Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило.
		Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
		Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
		Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
		Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
		Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.
		Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність учасників справи, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводиапеляційних скарг,дослідивши матеріалисправи, законність і обґрунтованість рішення суду та додаткове рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
		Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		У відповідностідо ст.367ЦПКУкраїни, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Відповідно до ст.375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Статтею 81ЦПК України,передбачено,що кожнасторона повиннадовести тіобставини,на яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. Доказиподаються сторонамита іншимиучасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що спадкодавцю ОСОБА_7 на праві спільної часткової власності належала 1/2 частина будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право наспадщину за заповітом від 23 жовтня 1979 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2-6076 (т. 1 а.с. 11).
		Згідно довідки від 14.03.2002 р. № 1065 та довідки-характеристики від 14.03.2002 р. № 1065-доп., виданої КП «ОМБТІ та РОН» про розрахунок ідеальної частки у домоволодінні по АДРЕСА_1 вказано, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_7 належить 1/2 частка домоволодіння. Квартира АДРЕСА_3 складається з коридору 1-1 площею 6,1 кв.м., кухні 1-2 площею 11,2 кв.м., житлової 1-3 площею 15,9 кв.м., сараю 1-4 площею 10,2 кв.м. (літ. А вартістю 2180 грн.), що складає 6/100 часток домоволодіння); квартира АДРЕСА_4 складається з коридору 2-1 площею 4,7 кв.м., кухні 2-2 площею 13,5 кв.м., житлова 2-3 площею 16,3 кв.м. (літ. В вартістю 5576 грн.), що складає 16/100 часток домоволодіння; квартира АДРЕСА_5 в літ. «Г»: коридор 3-1 площею 8,9 кв.м., кухня 3-2 площею 9,5 кв.м., житлова 3-3 площею 12,6 кв.м. (вартістю 4258 грн.), що складає 12/100 часток домоволодіння (т. 1 а.с. 17-19).
		Відповідно до договору дарування від 21.03.2002 р. ОСОБА_7 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла в дар 16/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , яке в цілому складається з трьох житлових будинків «А,В,Г», загальною площею 101,8 кв.м. та надвірних споруд «Б, Д, Е» - сараїв, «Ж» - вбиральні», № 1,2 огородження, І мостіння, розташовані на земельній ділянці розміром 841 кв.м. Право власності ОСОБА_1 , зареєстровано в КП «ОМБІТ та РОН» на 16/100 частку під № 142доп.- стор. 140- р № 4376 (т.1. а.с. 20).
		22.11.2006 року у КП «ОМБТІ та РОН» в книзі № 619 пр-12 за№ 631 було зареєстровано право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_6 на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22.11.2006 року. Відповідно до довідок архіву Малиновського районного суду м. Одеси така справа судом не розглядалася ірішення не приймалося (т. 1 а.с. 27-28, 137-139).
		28 липня 2007 року ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_3 купив зазначену квартиру АДРЕСА_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченого нотаріально і зареєстрованого у КП «ОМБТІ та РОН». Саме визнання цього договору недійсним є предметом однієї з позовних вимог ОСОБА_1 .
		08 жовтня 2007 року ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_6 купила квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого нотаріально і зареєстрованого у КП «ОМБТІ та РОН» 13 листопада 2007 року.
		Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12.12.2008 р., серед іншого, визнані недійсними договори купівлі-продажу квартири АДРЕСА_7 від 14.03.2001 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , договір дарування цієї квартири між ОСОБА_10 і ОСОБА_11 та за ОСОБА_7 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_7 (т. 1 а.с. 142-145).
		05.06.2008 року ОСОБА_7 звернулася до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 , Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння квартири АДРЕСА_2 . В обґрунтування позову ОСОБА_7 заначила, що є власником квартир АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_8 в цьому будинку, а з 2006 року власницею у вказаному будинкустала відповідачка ОСОБА_2 на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22.11. 2006 року, яке судом не приймалося. У березні 2009 року ОСОБА_7 остаточно уточнила вимоги і звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , яка діє у власних інтересах та в інтересах дітей, про визнання договорів про відчуження нерухомого майна недійсними, визнання за нею права власності на спірну квартиру та усунення перешкод у користуваннівласністю  спірною квартирою, шляхом виселенняз неї ОСОБА_6 з дітьми без надання іншого житла. Ці вимоги ОСОБА_7 обґрунтовувала тим, що після звернення до суду з позовом їй стало відомо, що відповідачка ОСОБА_2 з метою уникнення відповідальності за шахрайське придбання майна 18 липня 2007 року продала квартиру АДРЕСА_2 відповідачу ОСОБА_3 за10 435 грн., який в квартиру не вселявся. Через три місяці, 08 жовтня 2007 року, він продав спірну квартиру відповідачці ОСОБА_6 за 422 483 грн., яка вселилася в неї з неповнолітніми дітьми.Посилаючись на ці обставини, та на ст. ст. 215 ч. 2, 216, 386, 392 ЦК України, позивачка ОСОБА_7 просила позов задовольнити.
		18 серпня 2008 року прокурор Малиновського району м. Одеси звернувся до суду з заявою про вступ у справу в інтересах позивачки ОСОБА_7 , яка є особою похилого віку, учасником війни та не може самостійно захистити свої права та інтереси у суді. Представник прокуратури просив суд первісний позов задовольнити і відмовити у задоволенні зустрічного позову, зазначивши в своїх поясненнях, що позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_2 набула права власності на спірну квартиру АДРЕСА_3 на підставі підробленого рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2006 року незаконно. Тому вона не мала права розпоряджуватися вказаною квартирою. Права позивачки ОСОБА_7 порушені і підлягають судовому захисту.
		Під час слухання справи, а саме 21.05.2009 р. ОСОБА_7 підписала заповіт, зареєстрований в реєстрі за № 3-1314 і посвідчений державним нотаріусом Другої одеської державної нотаріальної контори Арабаджи К.Г., яким заповіла ОСОБА_1 все майно і все те, що на день смерті буде їй належати (т. 1 а.с. 21, т. 2 а.с. 220).
		Рішенням судувід 03.12.2009року позов ОСОБА_7 задоволений,у задоволеннізустрічного позовувідмовлено.Суд визнавнедійсними договіркупівлі-продажувід 18липня 2007року,укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,та договір купівлі-продажу від 18 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , визнав за ОСОБА_7 право власності на квартиру АДРЕСА_2 та усунув ОСОБА_7 перешкоди в користуванні власністю  вказаною квартирою, шляхом виселення з цієї квартири ОСОБА_6 і членів її сім`ї.
		Відповідно до ч. 4 і 5 ст. ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
		Рішенням апеляційного суду Одеської області від 22.04.2010 р., яке набрало законної сили,рішення Малиновського районногосуду м. Одесивід 03 грудня2009 року змінено й ухвалено нове рішення, яким у задоволенніпозову ОСОБА_7 про визнання угод про відчуження нерухомого майна недійсними, визнання права власності і усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення без надання іншого житла,відмовлено, в іншій частині щодо відмови у задоволенні зустрічних вимог про визнання договорів купівлі-продажу спірної квартири дійсними, рішення суду першої інстанції залишено без змін (т. 2 а.с. 87-90, 93-102).
		Цим рішенням апеляційного суду Одеської області від 22.04.2010 р. встановлені наступні обставини.
		ОСОБА_7 на праві спільної часткової власності належало 34/100 частин будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право наспадщину за заповітом від 23 жовтня 1979 року. У її фактичному користуванні знаходилися приміщення в літ. «А»  1-1 коридору площею 6, 1 кв.м., 1-2 кухні пл. 11, 2 кв.м., 1-3 жилого пл. 15, 9 кв.м., 1-4 сараю пл. 10, 2 кв.м., в літ. «В»  2-1 коридору пл. 4, 7 кв.м., 2-2 кухні пл. 13, 5 кв.м., 2-3 жилого пл. 16, 3 кв.м., в літ. «Г»  3-1 коридору пл. 8, 9 кв.м., 3-2 кухні пл. 9, 5 кв.м. та 3-3 жилого пл. 12, 6 кв.м. Співвласниками вказаного будинку були ОСОБА_12 , якій належить 1/2 частка будинку, та ОСОБА_1 , якій належить 16/40 часток будинку. Вказані частки у праві власності співвласників будинку зареєстровані у КП «ОМБТІ та РОН», як ідеальні, а не як квартири. Спірна двокімнатна квартира АДРЕСА_6 належала ОСОБА_2 , яка набула право власності на квартиру на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22.11.2006 року. Після придбання квартири у ОСОБА_3 ОСОБА_6 з двома дітьми ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вселилися у вказану квартиру, зареєструвалися й проживають у неї до теперішнього часу. ІНФОРМАЦІЯ_3 у неї народилася дочка ОСОБА_15 .
		Висновок суду першої інстанції про те, що спірна квартира АДРЕСА_2 загальною площею 52, 7 кв.м. належала на праві власності позивачці ОСОБА_7 не відповідає фактичним обставинам справи. ОСОБА_7 належали в літ. «А» приміщення жилою площею 15, 9 кв.м. і загальною площею 43, 4 кв.м., а спірна квартира АДРЕСА_3 а складається з двох жилих приміщень площею 24, 6 кв.м. і має загальну площу 52, 7 кв.м.
		Вказаним рішенням апеляційного суду також встановлено, що фактично приміщення в літ. «А» було реконструйовано відповідачкою ОСОБА_2 , що підтверджується зібраними по справі доказами, зокрема, листом голові Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради від 12 липня 2007 року про те, що приміщення будівлі (флігеля) було знищено і була збудована нова будівля. Деякий час позивачка  ОСОБА_7 в будинку не проживалаі дозволила тимчасове проживання знайомим.
		Відмовляючи у позовних вимогах про визнання угод купівлі-продажу спірної квартири недійсними, суд апеляційної інстанціївиходив з того, що норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача  з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.
		Згідно договору дарування від 29.08.2012 р. ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_8 12/100 часток домоволодіння під АДРЕСА_1 (т. 5 а.с. 208).
		28.01.2016 р. ОСОБА_6 продала квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_4 , який зареєстрував своє право власності на неї (№ запису 13043238) (т. 1 а.с. 31-32, 211-212).
		ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 92 років померла ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . (актовий запис № 8104) (т. 1 а.с. 22, т. 2 а.с. 202).
		З заявою про прийняття спадщини 26.11.2014 р. № 839 та 27.02.2017 р. № 211 в Другу одеську державну нотаріальну контору звернулась ОСОБА_1 , внаслідок чого заведено спадкову справу № 351/2014 (т. 2 а.с. 194-195, 208).
		Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 02.06.2017 р. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на кв. АДРЕСА_2 з причин ненадання правовстановлюючих документів про належність вказаної квартири спадкодавцеві (т. 2 а.с. 199).
		28.0.2017 р. ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину, квартири АДРЕСА_7 , яка складається з житлової кімнати загальною площею  32,2 кв.м. (т. 3 а.с. 239).
		З Витягу з ЄРДР № 12018161470001544 від 21.07.2018 р. вбачається, що заявником ОСОБА_1 подано заяву за фактом використання завідомо підробленого документу невстановленою особою, правова кваліфікація правопорушення за ч. 4 ст. 358 КК України. 05.03.2019 р. вищевказані діяння перекваліфіковано на ч. 3 ст. 190 КК України (т. 1 а.с. 25-26),вказане стосуєтьсярішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22.11.2006 року, яким за ОСОБА_2 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_2 .
		Також з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 20.02.2020 року у справі була призначена судова будівельно-технічна експертиза для надання висновків з таких питань:
		1) З яких приміщень складалася належна ОСОБА_7 1/2 частина домоволодіння по АДРЕСА_1 станом на 14.03.2002 року?
		2) Чи виконувалася реконструкція (перепланування) приміщень належних ОСОБА_7 у домоволодінні по АДРЕСА_1 після 14.03.2002 року, і якщо виконувалася, то в чому полягала реконструкція (перепланування) приміщень?
		3) Чи входила спірна квартира АДРЕСА_3 у склад приміщень квартири АДРЕСА_2 відповідно до планів технічних паспортів від 13 вересня 1979 року та 22 лютого 2002 року?
		4) Чи є спірна квартира АДРЕСА_2 новим об`єктом нерухомого майна?
		Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 045/2020 від 10.11.2020 р., виконаного судовим експертом Скибінською Т.М. та додаткових пояснень від 15.02.2021 р. № 028 судового експерта Скибінської Т.М., після її допиту у судовому засіданні, частково надано відповідь на питання № 1, надати відповіді на питання № 2, 3, 4 не надалося можливим (т.5 а.с. 85-87).
		Судом також взяті до уваги покази свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , які зазначили, що ОСОБА_7 в будинку АДРЕСА_1 постійно не проживала, здаючи належні їй квартири різним наймачам. З часом квартира АДРЕСА_3 була фактично зіпсована та зруйнована.
		Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із того, що звернення до суду з заначеними позовними вимогами до суду є неналежним та неефективним способом захисту позивача.
		Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.
		Відповідно до ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Захист цивільних правце застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (ч.1 ст. 5 ЦПК України).
		Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Таким чином, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково і тому є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Захист цивільних прав  це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. У розумінні закону, суб`єктивне право на захист  це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
		Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.
		Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
		Оскільки, положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України,але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
		Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постановівід 12 червня 2013 року в справі №6-32цс13.
		Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, усіх договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника(постанова ВП ВС від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19)).
		У постанові ВП ВС від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
		Суд першої інстанції суд дійшов до вірного висновку, що задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 18.07.2007 р., укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , визнання права власності на 6/100 частин домоволодіння у вигляді квартири АДРЕСА_2 не буде належним та ефективним способом захисту - заходом примусового характеру, за допомогою якого проводиться поновлення порушеного права та вплив на правопорушника. Таке рішення суду буде суперечити завданням цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.ч. 1 і 2 ст. 2 ЦПК України).
		Також відповідають вимогам закону висновки суду про те, що у разі порушення речового права ОСОБА_1 , як спадкоємця ОСОБА_7 , воно може бути поновлено лише у справі за її позовом про витребування спірної квартири із чужого незаконного володіння, який перебуває в провадженні Малиновського районного суду м. Одеси. Саме такий спосіб захисту є належним та ефективним, про що також вказував суд апеляційної інстанції в зазначеному рішенні.
		На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права,оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 .
		Доводи апеляційної скарги  ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги, що ОСОБА_2 за підробленим рішенням суду заволоділа квартирою АДРЕСА_2 і самочинно здійснила її реконструкцію, а також, що ОСОБА_2 не набула і не могла набути право власності на неї, а від так не мала права її продажу чи вчинення будь-яких правочинів щодо неї, є безпідставними,оскільки судом при прийнятті рішення було встановлено, що ОСОБА_1 звернувшись до суду з позовом, обрала неефективний на неналежний спосіб захисту своїх прав.
		Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, суду необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
		Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23).
		Відтак, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
		Аналогічний правовий висновок зазначено у постанові ВП ВС від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20).
		Колегія суддів, звертає увагу на те, що у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
		Доводи про те, що судом невірно застосовані норми права при прийнятті рішення про відмову у задоволені позовних вимог, оскільки у даній справі є спір про недійсність договору купівлі-продажу квартири і про визнання права власності в порядку спадкування на конкретну квартиру у праві спільної часткової власності також є безпідставними, оскільки вказані доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, згідно з вимогами чинного законодавства про, що зазначено у судовому рішенні.
		Щодо ухваленого додаткового рішення, судом першої інстанції зазначено наступне.
		Задовольняючи заяву про розподіл судових витрат та стягуючи зі ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 22745 грн., суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості понесених ОСОБА_4 судових витрат.
		Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з огляду на таке.
		Судом встановлено, щов судовому засіданні 15 червня 2021 року адвокат Кварацхелія М.Г. подав заяву в порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України, у якій зазначив, що встановити розмір витрат, які ОСОБА_4 сплатив або має сплатити на цей час немає об`єктивної можливості, так як надання адвокатом правничої допомоги ще триває. В судовому засіданні 15.06.2021 р. адвокат Кварацхелія М.Г. до початку судових дебатів зробив відповідну заяву про подачу доказів судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
		25 вересня 2019 рокуміж ОСОБА_4 («Клієнт») та адвокатом Кварацхелія М.Г. («Адвокат») був укладений Договір про надання правової допомоги (далі Договір).
		Згідно п. 1.2 Договору Адвокат зобов`язався надати Клієнту правову допомогу згідно з дорученнями, оформленим Сторонами у формі Додатків до Договору.
		22 листопада 2019 рокуміж ОСОБА_4 та адвокатом Кварацхелія М.Г. був укладений Додаток №2 до Договору. Згідно Додатку № 2 Адвокат зобов`язався падати правову допомогу шляхом представництва інтересів Клієнта у Малиновському районному суді м.Одеси під час здійснення цивільного судочинства у справі № 521/16619/19.
		Відповідно до п. 4 Додатку № 2 до Договору за послуги, розмір гонорару склав 2500 гривень. Цей розмір визначено з розрахунку, що послуги будуть вимагати участі Адвоката не більше, ніж у 3 (трьох) судових засіданнях в суді першої інстанції, незалежно від того чи відбулося судове засідання. У разі, якщо кількість судових засідань у суді першої інстанції перевищить 3 (три), то починаючи з 4 (четвертого) судового засідання додатково підлягає сплаті гонорар у сумі 1500 гривень за послуги у кожному судовому засіданні.
		Відповідно до п. 4 Додатку № 2 до Договору Умови надання послуг, не передбачених Додатком № 2, визначаються окремою угодою Сторін.
		26 листопада 2019 року ОСОБА_4 на підставі рахунку-фактури № 6 від 22.11.2019 р. оплатив Адвокату гонорар на суму 2500 гривень за Послуги згідно Додатку №2 до Договору.
		10 лютого 2020 року між ОСОБА_4 та адвокатом Кварацхелія М.Г. був укладений Додаток №3 до Договору. Згідно Додатку № 3 Адвокат зобов`язався надати наступні послуги Клієнту: підготовка та надіслання адвокатських запитів до Комунального підприємства «Бюро Технічної Інвентаризації» Одеської міської ради з мстою отримання додаткових доказів, які можуть бути використані під час проведення судової будівельно-технічної експертизи (ці запити приєднані до матеріалів справи); підготовка та подання до суду у строк не пізніше 20 лютого 2020 року доповнення до заяви щодо клопотання позивача про проведення судової будівельно-технічної експертизи. За ці послуги Клієнт зобов`язався оплатити Адвокату гонорар у розмірі 2 500 гривень.
		17 лютого 2020 року ОСОБА_4 оплатив Адвокату гонорар па суму 2500 гривень за послуги згідно Додатку №3 до Договору.
		20 лютого 2020 року Адвокатом Кварацхелія М.Г. до суду було подано доповнення до заяви щодо клопотання позивача про проведення судової будівельно-технічної експертизи та у додатку до цього також відповіді Комунального підприємства «Бюро Технічної Інвентаризації» Одеської міської ради на 2 вищезгаданих запита.
		17 лютого 2020 року ОСОБА_4 оплатив Адвокату гонорар на суму 1500 гривень за Послуги з представництва інтересів Клієнта у судовому засіданні 20 лютого 2020 року (згідно п. 4 Додатку №2 до Договору).
		У подальшому, на підставі вищезгаданого п. 4 Додатку № 2 до Договору ОСОБА_4 сплачував Адвокату гонорар по 1500 гривень за послуги з представництва інтересів Клієнта у кожному з наступних судових засідань у цивільній справі № 521/16619/19:
		31 січня 2020 року (судове засідання 30 січня 2020 року) - у готівковій формі;
		17 лютого 2020 року (судове засідання 20 лютого 2020 року);
		13 січня 2021 року (судове засідання 19 січня 2021 року) - у готівковій формі;
		03 лютого 2021 року (судове засідання 10 лютого 2021 року);
		09 березня 2021 року (судове засідання 09 березня 2021 року) - у готівковій формі;
		25 березня 2021 року (судове засідання 05 квітня 2021 року);
		06 травня 2021 року (судове засідання 12 травня 2021 року);
		24 травня 2021 року (судове засідання 26 травня 2021 року);
		22 червня 2021 року (судове засідання 15 червня 2021 року).
		Загалом - 13500 гривень.
		05 березня 2020 року між ОСОБА_4 та адвокатом Кварацхелія М.Г. був укладений Додаток № 4 до Договору. Згідно Додатку № 4 Адвокат зобов`язався надати Клієнту послуги з підготовки та подання апеляційної скарги на ухвалу Малиновського районного суду м.Одеси від 20 лютого 2020 року з метою зміни ухвали у частині визначення питань (всіх або деяких) поставлених судом для вирішення судовою будівельно-технічною експертизою.
		За ці послуги Клієнт зобов`язався оплатити Адвокату гонорар у розмірі 2 500 гривень.
		10 березня 2020 року ОСОБА_4 оплатив Адвокату гонорар на суму 2500гривень за послуги згідно Додатку №4 до Договору.
		10 березня 2020 року Адвокатом Кварацхелія М.Г. до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції було подано апеляційну скаргу на ухвалу суду від 20 лютого 2020 року.
		03 лютого 2021 рокуна вимогу Малиновського районного суду м.Одеси Мельниченко С.В. сплатив 245 гривень компенсації витрат щодо виклику експерта згідно рахунку № 04 від 22.01.2021р.
		07 травня 2021 рокуміж ОСОБА_4 та адвокатом Кварацхелія М.Г. був укладений Додаток №5 договору. Згідно Додатку № 5 Адвокат зобов`язався надати Клієнту послуги з копіювання у Малиновськомурайонному суді м.Одеси та дослідження інвентарної справи МБТІ по домоволодінню АДРЕСА_1 . За ці послуги Клієнт зобов`язався оплатити Адвокату гонорар у розмірі 1 500 гривень.
		24 травня 2021 р. ОСОБА_4 оплатив Адвокату гонорар на суму 1500 гривень за послуги згідно Додатка №5 до Договору.
		Таким чином, розмір судових витрат склав 22745 грн.
		Час, витрачений Адвокатом на надання послуг ОСОБА_4 склав 35 годин 30 хвилин.
		Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
		Відповідно до п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
		Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).
		Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		Заперечень щодо зазначеного розміру судових витрат до суду надано не було, з урахуванням чого суд не знайшов підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
		Колегія суддів вважає вказані висновки суду першої інстанції обґрунтованими.
		У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
		Тобто ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
		Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
		У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
		Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
		Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року.
		При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
		Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
		Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
		Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
		Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги-це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).
		На підставі вищевикладених обставин, суд першої інстанції, з урахуванням вимог чинного законодавства дійшов до обґрунтованого висновку про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судовихвитрат на професійну правничу допомогу в розмірі 22745 грн.
		Доводи апеляційної ОСОБА_18 , про те, щодокази для встановлення розміру судових витрат представником ОСОБА_4 були подані до суду після закінчення судових дебатів без поважних причин, а тому вимоги про стягнення судових витрат не можуть бути задоволені, колегія суддів вважає безпідставними, оскількизаява та докази понесених ОСОБА_4 судових витрат за надання адвокатом Кварацхелією М.Г. правничої допомоги були подані подані до суду в межах п`ятиденного строку, визначеного ч. 8 ст. 141 ЦПК України, про, що було заявлено в судових дебатах під час розгляду справи.
		Висновки суду щодо ухвалених судових рішень відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
		З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
		Також колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
		Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
		За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
		Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
		Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
		Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
		Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
		Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
		Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
		Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
		Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду та додаткове рішення суду відповідають фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують.
		За таких обставин, доводи апеляційних скарг є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
		Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційні скарги і залишає судові рішення без змін.
		Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
		п о с т а н о в и в:
		Апеляційні скарги  ОСОБА_1  залишити без задоволення.
		Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 червня 2021 року  залишити без змін.
		Додаткове рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 липня 2021 року  залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
		Повний текст судового рішення складений 23 березня 2023 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		    Судді ______________________________________ Є.С. Сєвєрова
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		               ______________________________________Т.В.Цюра

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...