Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 207/1523/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 24.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 24.03.2023.
Дата набрання законної сили: 22.03.2023
Номер судового провадження: 61-1705ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		22 березня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 207/1523/22
		провадження № 61-1705св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
		 
		заявник: ОСОБА_1 , який діє в своїх та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 ,
		заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Національна соціальна сервісна служба України, Кабінет Міністрів України, ОСОБА_3 
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє також в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , на постанову Дніпровського  апеляційного суду від 24 січня 2023 року в складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.
		 
		Історія справи
		Короткий зміст заяви 
		 
		У червні 2022 року ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , звернувся з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
		 
		Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Макіївки, Донецької області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .  14 вересня 2013 року він був одружений в м. Красноармійськ, Донецька область. 12 травня 2016 року постановою Верховної Ради України «Про перейменування деяких населених пунктів» № 1353-VIII у Донецькій області місто Красноармійськ перейменували на місто Покровськ. ІНФОРМАЦІЯ_2 в нього у м. Покровськ, Донецька область, народилася донька - ОСОБА_4 . Відповідно до попередніх довідок ВПО від 11 листопада 2016 року та 14 грудня 2021 року фактичне місце перебування було - АДРЕСА_2 . 
		 
		24 лютого 2022 року Російська Федерація здійснила повномасштабне військове вторгнення на територію України та почала військові дії, цей факт є загальновідомий та не потребує доказування відповідно до статті 82 ЦПК України. У квітні 2022 року він разом з донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та дружиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України та з метою збереження життя та здоров`я, забезпечення законних прав та інтересів вимушений був переселитися з родиною у більш безпечне місто. 25 квітня 2022 року Заводським Управлінням соціального захисту населення Департаменту соціальної політики Кам`янської міської ради його взято на облік як внутрішньо переміщену особу та видано відповідну довідку № 1206-5001267220, донька та дружина також отримали довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 1206-5001267139, № 1206-5001266687 від 21 квітня 2022 року з зазначенням адреси: АДРЕСА_3 , де всі вони на даний час фактично проживають.
		 
		Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи регламентовано Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» з наступними змінами і доповненнями, де пункт 2 доповнено абзацом згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 269 від 13 березня 2022 року; із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 332 від 20 березня 2022 року, а саме: на отримання довідки мають право особи, які після введення Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» воєнного стану перемістилися з території адміністративно-територіальної одиниці, на якій проводяться бойові дії та яка визначена в переліку, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 р. № 204 «Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми «єПідтримка» (далі - територія адміністративно-територіальної одиниці, на якій проводяться бойові дії). Отже відповідно до зазначеного переліку Донецька область, зокрема м. Покровськ є територія адміністративно-територіальної одиниці, на якій проводяться бойові дії. Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» з наступними змінами і доповненнями було затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. 
		 
		Однак вкзана форма не передбачає внесення відомостей про конкретну причину (підставу), яка змусила залишити або покинути своє місце проживання внутрішньо переміщену особу (частина перша статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»), проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення. Іншого порядку встановлення такого юридичного факту чинним законодавством України не передбачено. Факт збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомим, а тому не підлягає доказуванню згідно з частиною третьою статті 82 ЦПК України, оскільки інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Нації з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, розміщених у тому числі на офіційних веб-сайтах зазначених організацій.
		 
		Наслідком саме вторгнення та збройної агресії Російської Федерації м. Покровськ Донецької області стало територією адміністративно-територіальної одиниці, на якій проводяться бойові дії. Також до повномасштабного вторгнення та збройної агресії Російської Федерації проти України заявник міг вільно проживати в м. Покровськ Донецької області, мав налагоджений побут, роботу, можливість вільно спілкуватися з друзями, знайомими, родичами та здійснювати свої права та законні інтереси.
		 
		Вказані негативні наслідки повномасштабного вторгнення та збройної агресії Російської Федерації проти України пов`язані із військовими та бойовими діями на території адміністративно-територіальної одиниці, де проводяться бойові дії, унеможливлюють там життя, а знаходження небезпечно.
		 
		Таким чином, внаслідок саме повномасштабного вторгнення та збройної агресії Російської Федерації було порушено цілу низку його прав і свобод, передбачених Конституцією України, Конвенцією «Про захист прав людини та основоположних свобод», зокрема: право на життя, право на повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії, право на вільне пересування та вільний вибір місця проживання, право на ефективний засіб правового захисту, тощо та прав і інтересів його дитини.
		 
		Окрім того, після повномасштабного вторгнення та збройної агресії Російської Федерації проти України призвело до його вимушеного переселення з території адміністративно-територіальної одиниці, на якій проводяться бойові дії з м. Покровськ, Донецької області до м. Кам`янське Дніпропетровської області, таке вимушене переселення було здійснено ним з метою забезпечення особистої безпеки, безпеки родини та поновлення основоположних прав, свобод та законних інтересів, передбачених вимогами чинного законодавства України та нормами міжнародного права.
		 
		Заявник та його донька мають на меті визначити свій статус як осіб, що перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.
		 
		ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , просив встановити юридичний факт, що його вимушене переселення разом з донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та дружиною, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в квітні 2022 року відбулося з території адміністративно-територіальної одиниці, на якій проводяться бойові дії з міста Покровськ Донецької області до міста Кам`янське Дніпропетровської області внаслідок повномасштабного вторгнення та збройної агресії Російської Федерації проти України.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області в складі судді: Бистрова Л. О. від 10 жовтня 2022 року заяву задоволено.
		 
		Встановлено факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , разом з донькою - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 та дружиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , в квітні 2022 року відбулося з території адміністративно-територіальної одиниці, на якій проводяться бойові дії з міста Покровськ, Донецької області до міста Кам`янське, Дніпропетровської області, внаслідок повномасштабного вторгнення та збройної агресії Російської Федерації проти України.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Як вбачається із заяви, заявник, посилаючись на вказану норму закону, вказав на те, що причиною його з донькою внутрішнього переміщення з постійного місця проживання з м. Покровськ, Донецької області до іншого тимчасового місця проживання на території України - м. Кам`янське, Дніпропетровської області, обумовлена саме збройним конфліктом та тимчасовою окупацією частини Донецької області. Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення, якщо від цього юридичного факту у цієї особи виникають, змінюються або припиняються певні правовідносини. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто, від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян. Крім того, від встановлення такого факту залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав заявника та його дитини. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справах №363/2981/16-ц від 14 березня 2018 року, №428/13977/16-ц від 06 червня 2018 року, №417/3852/17 від 21 березня 2018 року, №243/7029/17 від 12 квітня 2018 року та №428/ 12368/16-ц від 21 березня 2018 року.
		 
		Суд прийняв до уваги доводи ОСОБА_1 про те, що він та його донька є громадянами України та, як повноправні громадяни своєї країни, проживали у м. Покровськ, Донецької області, мали налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Проте, вищенаведені обставини призвели до неможливості подальшого проживання в м. Покровськ Донецької області, а тому, внаслідок воєнних дій Російської Федерації проти України, був змушений разом з дитиною переїхати до інших населених пунктів України. Заява ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , обґрунтована, встановлення вказаних фактів має для заявника юридичне значення та від цього залежать його права та права його дитини, а тому заява підлягає задоволенню.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		У листопаді 2022 року Кабінет Міністрів України подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 жовтня 2022 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.
		 
		В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що ОСОБА_1 має на меті визначити свій статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, що зумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Але внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Внутрішнє переміщення ОСОБА_1 є наслідком його волевиявлення, а причини, що змусили прийняти таке рішення вказані у статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Відповідно до статті 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, під захистом цієї Конвенції є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		 
		Постановою Дніпровського  апеляційного суду від 24 січня 2023 року апеляційну Кабінету Міністрів України задоволено. Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 жовтня 2022 року скасовано. Заяву ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Національна соціальна сервісна служба України, Кабінет Міністрів України, ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення залишено без задоволення.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що загальновідомим є факт, що в місті Покровськ Донецької області не було бойових дій. Це місто не перебувало та не перебуває під окупацією. Поодинокі ракетні удари не підпадають під дію статті 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року. Разом з тим, відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Як вбачається з матеріалів цивільної справи заявник та члени його родини переїхали з міста Покровськ Донецької області до міста Кам`янське Дніпропетровської області та стали на облік як внутрішньо переміщені особи, у відповідності з Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		ОСОБА_1 , який діє також в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , 05 лютого 2023 року через підсистему Електронний суд подав касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2023 року, в якій просив оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		суд апеляційної інстанції зробив висновок, що заявник та члени його родини переїхали з міста Покровськ Донецької області до міста Кам`янське Дніпропетровської області та стали на облік як внутрішньо переміщені особи, у відповідності з Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», але такий висновок позбавляє мене мого права на встановлення саме причини вимушеного переселення, зазначена норма закону встановлює лише порядок обліку як внутрішньо переміщених осіб та отримання відповідної довідки, а не встановлює причин вимушеного переселення. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України у тому числі може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру;
		положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення, якщо від цього юридичного факту у цієї особи виникають, змінюються або припиняються певні правовідносини. Аналогічні  висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах були викладені у постановах Верховного Суду, а саме у постановах Верховного Суду у справах № 363/2981/16-ц від 14 березня 2018 року, № 428/13977/16-ц від 06 червня 2018 року, № 417/3852/17 від 21 березня 2018 року, № 243/7029/17 від 12 квітня 2018 року та № 428/ 12368/16-ц від 21 березня 2018 року;
		апеляційний суд фактично позбавив заявника права на встановлення причини його внутрішнього переміщення з родиною;
		суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 14 березня 2018 року у справі № 363/2981/16-ц; від 06 червня 2018 року у справі № 428/13977/16-ц; від 21 березня 2018 року у справі № 417/3852/17; від 12 квітня 2018 року у справі № 243/7029/17; від 21 березня 2018 року у справі № 428/12368/16-ц.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		09 березня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2023 року призначено справу до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 22 лютого 2023 рокузазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 14 березня 2018 року у справі № 363/2981/16-ц; від 06 червня 2018 року у справі № 428/13977/16-ц; від 21 березня 2018 року у справі № 417/3852/17; від 12 квітня 2018 року у справі № 243/7029/17; від 21 березня 2018 року у справі № 428/12368/16-ц.
		 
		Фактичні обставини
		 
		ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відміткою в паспорті заявника серії НОМЕР_4 .
		 
		ОСОБА_1 перебуває у зареєстровано шлюбі із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
		 
		ОСОБА_1 має малолітню доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце народження Донецька область, місто Покровськ.
		 
		Відповідно до довідок ВПО від 11 листопада 2016 року та 14 грудня 2021 року фактичне місце перебування ОСОБА_1 було - АДРЕСА_2 .
		 
		Згідно довідки № 1206-5001267220 від 25 квітня 2022 року виданої Заводським Управлінням соціального захисту населення Департаменту соціальної політики Кам`янської міської ради про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка видана на ім`я ОСОБА_1 , останній зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 .
		 
		Відповідно до довідки № 1206-5001267139 від 21 квітня 2022 року виданої Заводським Управлінням соціального захисту населення Департаменту соціальної політики Кам`янської міської ради про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка видана на ім`я ОСОБА_2 , остання зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 .
		 
		Згідно довідки № 1206-5001266687 від 21 квітня 2022 року виданої Заводським Управлінням соціального захисту населення Департаменту соціальної політики Кам`янської міської ради про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка видана на ім`я ОСОБА_3 , остання зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 .
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та ІІІереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).
		 
		Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		 
		Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року К» 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
		 
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення й мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
		 
		Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Краска проти Швейцарії» від 19 квітня 1993 року визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 490/6057/19-ц (провадження № 61-18514сво21) вказано, що:
		«…чоловік заявниці ОСОБА_2 в період з 25 січня 2015 року до 09 лютого 2015 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення АТО в Донецькій та Луганській областях у складі ВЧ НОМЕР_1 та загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 в зоні АТО. Причиною його смерті, відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної ВЛК зі встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травми, каліцтва у колишнього військовослужбовця від 12 травня 2016 року є травма «Розтрощення та обвуглення декількох ділянок тіла». Травма та причина смерті пов`язані із захистом Батьківщини. Факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами частини третьої статті 82 ЦПК України.
		…Звертаючись з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 звертала увагу на те, що саме в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією, загинув її чоловік ОСОБА_2 . Вказувала, що від встановлення цього юридично значимого для неї та її малолітньої дитини факту залежить виникнення прав та обов`язків, у тому числі щодо отримання ними відповідної допомоги.
		Закриваючи провадження, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що законодавством передбачено позасудову процедуру надання особам статусу сім`ї загиблого під час АТО. У позасудовому порядку вже встановлено, що ОСОБА_2 загинув та були видані відповідний висновки ВЛК і встановлено причину травми, яка стала причиною смерті, а, отже, вказане не може бути встановлено у судовому порядку. Факт збройної агресії Російської Федерації проти України на Сході країни встановлено рядом нормативно-правових актів.
		Між тим, суди попередніх інстанцій, розглядаючи заяву ОСОБА_1 , не звернули уваги на суть та мету цієї заяви, а саме: встановлення причинно- наслідкового зв`язку між смертю її чоловіка та військовою агресією Російської Федерації проти України.
		Розділивши її вимогу на встановлення факту смерті військовослужбовця та факту військової агресії Російської Федерації, суди, по суті, зробили висновок про те, що у першому випадку такі факти судами не встановлюються, а в другому - про загальновідомість факту через закріплення його на державному рівні на підставі нормативно-правових актів.
		Водночас, не звернули увагу на те, що звернення заявника в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, обумовлено необхідністю визначення статусу ОСОБА_2, як жертви міжнародного збройного конфлікту, особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених нормами міжнародного гуманітарного права (що складається з Женевських конвенцій про захист жертв війни від 12 серпня 1949 року, Додаткових протоколів до них, інших міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та отримання заявником допомоги від гуманітарних організацій (Міжнародного Комітету Червоного Хреста, Міжнародної Федерації товариств Червоного Хреста і Червоного півмісяця, Товариства Червоного Хреста України). Відповідний юридичний факт є індивідуальним, оскільки має правові наслідки лише для заявниці та її малолітньої дитини. Отже, фактичною підставою звернення до суду ОСОБА_1 стала необхідність встановлення причинно-наслідкового зв`язку між смертю її чоловіка та збройною агресією Російської Федерації проти України з метою подальшого отримання допомоги від гуманітарних організацій. Ураховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про закриття провадження у цій справі, не врахувавши, що встановлення факту, що має юридичне значення, щодо загибелі ОСОБА_2 під час захисту Батьківщини у лютому 2015 року на території Донецької та Луганської областей України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України можливе лише у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між смертю військовослужбовця та військовою агресією Російської Федерації».
		 
		У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 490/6057/19-ц (провадження № 61-18514сво21) вказано, що:
		встановлення факту, що має юридичне значення, щодо загибелі військовослужбовця під час захисту Батьківщини внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України можливе лише у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між смертю військовослужбовця та військовою агресією Російської Федерації. Від встановлення факту загибелі військовослужбовця при виконанні військової служби внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав заявника як члена сім`ї загиблого військовослужбовця. Тобто, відповідний юридичний факт має індивідуальний характер, оскільки породжує правові наслідки лише для заявника, а саме: отримання загиблим статусу жертви міжнародного збройного конфлікту з подальшим отриманням членами сім`ї загиблого допомоги від гуманітарних організацій та можливості звернення членів сім`ї загиблого до міжнародних судів із відповідними вимогами».
		 
		У справі, що переглядається:
		            факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню;
		            наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, яка засуджена як на національному рівні, так і міжнародною спільнотою;
		            метою встановлення факту вимушеного переселення з окупованої території України задля уникнення загрози життю, здоров`ю, свободи, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав, права на судовий захист на окупованій території саме у результаті збройної агресії Російської Федерації є визначення статусу заявника та його доньки як осіб, що перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, ратифікованої Україною 03 липня 1954 року, з відповідними правовими наслідками;
		            відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Заявник, посилаючись на вказану норму закону, вказав на те, що причиною його з донькою внутрішнього переміщення з постійного місця проживання до іншого тимчасового місця проживання на території України (м. Кам`янське Дніпропетровської області), обумовлена саме збройним конфліктом та тимчасовою окупацією частини Донецької області.
		 
		За таких обставин, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення заяви, тому постанову апеляційного суду належить скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому: касаційну скаргу слід задовольнити; оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , який діє також в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , задовольнити.
		 
		Постанову Дніпровського  апеляційного суду від 24 січня 2023 року скасувати.
		 
		Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 жовтня 2022 року залишити в силі.
		 
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Дніпровського  апеляційного суду від 24 січня 2023 року втрачає законну силу.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     Н. О. Антоненко
		 
		І. О. Дундар
		 
		                                                                                              Є. В. Краснощоков
		 
		М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...