Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 159/844/20 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти власності; Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
Надіслано для оприлюднення: 24.03.2023. Зареєстровано: 24.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 27.03.2023.
Дата набрання законної сили: 25.07.2023
Результат оскарження 25.07.2023 Волинський апеляційний суд: залишено без змін вирок суду першої інстанції
Номер судового провадження: 1-кп/159/25/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42019031110000036

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 159/844/20
		Провадження № 1-кп/159/25/23
		 
		КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		24 березня 2023 року м. Ковель 
		 
		Ковельський міськрайонний суд Волинської області під головуванням
		судді     ОСОБА_1 
		за участю секретаря     ОСОБА_2 
		прокурора     ОСОБА_3 
		захисника     ОСОБА_4 
		обвинуваченого     ОСОБА_5 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ковелі справу про обвинувачення 
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кашівка Ковельського району Волинської області, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з вищою освітою, одруженого, не судимого,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.191 КК України (кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 42019031110000036 від 10.07.2019),
		в с т а н о в и в :
		Формулювання висунутого ОСОБА_5 обвинувачення наступне: 
		«  ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.191 КК України, при наступних обставинах.
		Досудовим розслідуванням встановлено, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, вбачається, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також відповідно до міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Відповідно до ч.1 та ч.9 статті 73 Господарського кодексу державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова "державне підприємство". Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.
		Частинами 1, 2 статті 74 Господарського кодексу України (далі ГК України) встановлено, що державне комерційне підприємство є суб`єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.
		Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.
		Відповідно до вимог частин 2 та 5 статті 75 ГК України встановлено, що основним плановим документом державного комерційного підприємства є фінансовий план, відповідно до якого підприємство отримує доходи і здійснює видатки, визначає обсяг та спрямування коштів для виконання своїх функцій протягом року відповідно до установчих документів.
		Державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об`єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.
		Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина 1 статті 173 ГК України).
		Відповідно до вимог частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
		До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
		Згідно вимог частин 1, 5 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
		Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.
		Пунктами 2.2., 3.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).
		Інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.
		Відповідно до пункту 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31.12.1999 встановлено, що витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.
		Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
		Відповідно до вимог пункту 5.1. Статуту Державного підприємства «Ковельське лісове господарство» (далі Статуту), затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України № 637 від 30.10.2007, визначено, що майно підприємства становлять основні фонди та оборотні засоби, кошти, а також інші цінності, вартість яких відображена в самостійному балансі підприємства.
		Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання, підприємство володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном відповідно до чинного законодавства та Статуту (пункт 5.2. Статуту).
		Пунктом 6.2.4. Статуту встановлено, що підприємство закуповує необхідні матеріальні ресурси у підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також у фізичних осіб.
		Відповідно до пункту 6.3. Статуту, підприємство здійснює бухгалтерський, податковий облік та складає фінансову звітність та статистичну звітність згідно чинного законодавства.
		Органом управління підприємства є його директор (пункт 7.1. Статуту).
		Пунктом 7.4. Статуту визначено, що директор підприємства несе відповідальність за всю діяльність підприємства, несе відповідальність за стан діяльності підприємства, розпоряджається коштами та майном відповідно до чинного законодавства, укладає договори.
		Аналогічні вимоги відображені у Статуті, затвердженому наказом Державного агентства лісових ресурсів України № 458 від 07.12.2016.
		Відповідно до пунктів 4.6 та 4.7 Галузевої угоди між Державним агентством лісових ресурсів України і профспілкою працівників лісового господарства України на 2016-2020 роки, зареєстрованої Міністерством соціальної політики України за № 29 від 01.12.2016 (далі Галузевої угоди), Держлісагентство спільно з підприємствами зобов`язується визначати у колективних договорах обсяги професійного навчання працівників та підвищення їхньої кваліфікації, а також загальні витрати коштів на цілі, відповідно до потреб виробництва та вимог законодавства в цій сфері, забезпечити періодичність підвищення кваліфікації працівників не рідше одного разу на 5 років, гарантування випускникам навчальних закладів усіх рівнів, які навчались за заявками і направленнями підприємств, працевлаштування згідно з договорами, які було укладено між підприємством, навчальним закладом і випускниками закладу.
		Пунктом 8.7 Галузевої угоди визначено, що сторони вважають за доцільне передбачати у колективних договорах, з врахуванням фінансових можливостей надання безвідсоткових позик (матеріальної допомоги) працівникам на навчання працівників або їхніх дітей у вищих чи середніх спеціальних закладах.
		Відповідно до пунктів 4.8., 4.9. колективного договору між Державним підприємством «Ковельське лісове господарство» та профспілковим комітетом, прийнятого 05.08.2017 на конференції трудового колективу (далі колективного договору), роботодавець зобов`язується забезпечити періодичність підвищення кваліфікації працівників не рідше одного разу на 5 років, гарантувати випускникам навчальних закладів усіх рівнів, які навчались за заявками і направленнями підприємств, працевлаштування згідно з договорами, які було укладено між підприємством, навчальним закладом і випускниками закладу.
		Так, відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України № 556-к від 01.10.2014 «Про призначення за контрактом  ОСОБА_5 » ОСОБА_5 призначено з 03.10.2014 по 02.10.2019 на посаду директора Державного підприємства «Ковельське лісове господарство».
		Також, між головою Державного агентства лісових ресурсів України  ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено 01.10.2014 контракт, терміном дії з 03.10.2014 по 02.10.2019, згідно якого останній повинен дотримуватися прав і обов`язків, зазначених у ньому.
		Крім того, відповідно до пункту 6 контракту, керівник здійснює поточне (оперативне) керівництво підприємством, організовує його виробничо-господарську, соціально-побутову та іншу діяльність, забезпечує виконання завдань, передбачених законодавством, Статутом чи Положенням про об`єднання, підприємство, установу, організацію та цим контрактом.
		Керівник зобов`язується забезпечити працевлаштування та житлові умови відповідно до чинного законодавства молодим спеціалістам, які навчались у вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації і отримали направлення органу управління майном на роботу за спеціальністю (пункт 10 контракту).
		Відповідно до пункту 3.1. Посадової інструкції директора Державного підприємства «Ковельське лісове господарство» від 06.10.2008, директор підприємства керує відповідно до чинного законодавства виробничо-господарською та фінансово-економічною діяльністю підприємства, відповідає за наслідки прийнятих рішень, збереження та ефективне використання майна підприємства, а також фінансово-господарського результату його діяльності.
		Директор повинен знати закони, постанови, укази, розпорядження, рішення та інші нормативно-правові акти органів державної влади і місцевого самоврядування, які регулюють порядок діяльності підприємства (пункт 6.1. Посадової інструкції).
		Таким чином, ОСОБА_5 , перебуваючи на посаді директора Державного підприємства «Ковельське лісове господарство», будучи наділений повноваженнями щодо керування господарською діяльністю підприємства та розпоряджання коштами вказаного підприємства, тобто будучи особою, яка постійно обіймала на підприємстві посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, а тому являючись службовою особою відповідно до вимог частини 3 статті 19 КК України, а також відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» та Положення про державну лісову охорону, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 976 від 16.09.2009, являючись працівником правоохоронного органу, повинен був суворо дотримуватися вимог Конституції України та норм чинного законодавства.
		Незважаючи на вищенаведене, а також на те, що статутом підприємства та колективним договором не передбачено навчання студентів за рахунок коштів підприємства, фінансовими планами Державного підприємства «Ковельське лісове господарство» на 2016-2018 роки видатків на навчання фізичних осіб не передбачено, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 у період з 01.09.2015 по 30.11.2019 благодійна допомога в грошових коштах, грошова виплата, безвідсоткові позики (матеріальні допомоги на навчання) не надавались, ОСОБА_5 здійснив розтрату грошових коштів Державного
		підприємства «Ковельське лісове господарство» шляхом покриття витрат
		сторонніх фізичних осіб на навчання на загальну суму 51742 гривні за наступних обставин.
		Так, ОСОБА_5 , будучи директором Державного підприємства «Ковельське лісове господарство», уклав з Національним університетом «Львівська політехніка» в особі ректора ОСОБА_8 договір №3930-05 від 04.08.2016 про надання освітніх послуг для  ОСОБА_9 , яка являється рідною дочкою ОСОБА_5 .
		На виконання умов зазначеного договору, ОСОБА_5 перерахував з рахунку Державного підприємства «Ковельське лісове господарство» № НОМЕР_1 на рахунок Національного університету «Львівська політехніка» за навчання ОСОБА_9 кошти наступними платежами, зокрема, 10.08.2016 на суму 9200 гривень, 11.09.2017 на суму 10120 гривень, 17.09.2018 на суму 10120 гривень, всього на суму 29 440 гривень.
		Крім того, ОСОБА_5 , будучи директором Державного підприємства «Ковельське лісове господарство», уклав з Луцьким національним технічним університетом в особі ректора ОСОБА_10 договір №5-01071 від 19.08.2016 про навчання ОСОБА_11 , який являється рідним сином головного інженера охорони праці та техніки безпеки Державного підприємства «Ковельське лісове господарство» та головою Первинної профспілкової організації Ковельського Держлісгоспу ОСОБА_7 .
		На виконанняумов зазначеногодоговору, ОСОБА_5 перерахував зрахунку Державногопідприємства «Ковельськелісове господарство»№ НОМЕР_1 на рахунокЛуцького національноготехнічного університету за навчання ОСОБА_11 кошти наступними платежами, зокрема, 19.08.2016 на суму 5250 гривень, 26.01.2017 на суму 5250 гривень, 12.09.2017 на суму 5901 гривня, 28.02.2018 на суму 3540,60 гривень, 15.03.2018 на суму 2360,40 гривень, всього на суму 22302 гривні.
		При цьому, згідно даних бухгалтерського обліку Державного підприємства «Ковельське лісове господарство» оплата за навчання фізичних осіб ОСОБА_9 та ОСОБА_11 по договорах №3930-05 від 04.08.2016 року та №5-01071 від 19.08.2016 року відображено бухгалтерськими проводками за Дебетом 685 «Розрахунки з іншими кредиторами» та кредитом 311 «Поточні рахунки в національній валюті» та в подальшому з віднесенням на рахунок 949 «Інші витрати операційної діяльності», що підтверджується даними оборотно-сальдових відомостей по рахунку 311 за 10.08.2016 p., 19.08.2016 p., картки рахунку 6851 за 2016 рік, оборотно-сальдових відомостей по рахунку 311 за 26.01.2017, НОМЕР_2 , картки рахунку 6851 за 2017 рік, оборотно-сальдових відомостей по рахунку 311 за 28.02.2018, 15.03.2018, 17.09.2018, картки рахунку 6851 за 2018 рік.
		За таких обставин, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України, тобто в розтраті чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.»
		ОСОБА_5 свою винуватість заперечив і показав що сплата підприємством коштів на навчання ОСОБА_9 та ОСОБА_11 не є розтратою і не є протизаконною. Практика укладення з учбовими закладами договорів про надання послуг навчання існувала давно і ніколи з приводу цієї практики не виникало питань. ОСОБА_9 та ОСОБА_11 мають обов`язок перед підприємством працювати і витрати на їх навчання окупляться. Обвинувачення формальне і надумане.
		ОСОБА_5 слід виправдати.
		Розтрата  це незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, безоплатна передача, обмін, передача в рахунок погашення боргу, тощо) винним чужого майна, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні.
		Стосовно обвинувачення ОСОБА_5 немає ні ознаки незаконності, ні ознаки безоплатності, а отже немає самої кримінальної розтрати.
		Обвинувачення не довело, що Державному підприємству «Ковельське лісове господарство» законодавчою нормою прямо заборонено витрачати кошти на навчання своїх майбутніх працівників. Такої норми не існує взагалі.
		Навпаки, існує ряд норм, які не тільки дозволяють, а і зобов`язують підприємство навчати своїх працівників за свій кошт. 
		Про ці норми йдеться у самому обвинуваченні, зокрема у наступній його частині:
		«Відповідно до пунктів 4.6 та 4.7 Галузевої угоди між Державним агентством лісових ресурсів України і профспілкою працівників лісового господарства України на 2016-2020 роки, зареєстрованої Міністерством соціальної політики України за № 29 від 01.12.2016 (далі Галузевої угоди), Держлісагентство спільно з підприємствами зобов`язується визначатиу колективнихдоговорах обсяги професійного навчання працівників та підвищення їхньої кваліфікації, а також загальні витрати коштів на цілі, відповідно до потреб виробництва та вимог законодавства в цій сфері, забезпечити періодичність підвищення кваліфікації працівників не рідше одного разу на 5 років, гарантування випускникам навчальних закладів усіх рівнів, які навчались за заявками і направленнями підприємств, працевлаштування згідно з договорами, які було укладено між підприємством, навчальним закладом і випускниками закладу.
		Пунктом 8.7 Галузевої угоди визначено, що сторони вважають за доцільне передбачати у колективних договорах, з врахуванням фінансових можливостей надання безвідсоткових позик (матеріальної допомоги) працівникам на навчання працівників або їхніх дітей у вищих чи середніх спеціальних закладах.
		Відповідно до пунктів 4.8., 4.9. колективного договору між Державним підприємством «Ковельське лісове господарство» та профспілковим комітетом, прийнятого 05.08.2017 на конференції трудового колективу (далі колективного договору), роботодавець зобов`язується забезпечити періодичність підвищення кваліфікації працівників не рідше одного разу на 5 років, гарантувати випускникам навчальних закладів усіх рівнів, які навчались за заявками і направленнями підприємств, працевлаштування згідно з договорами, які було укладено між підприємством, навчальним закладом і випускниками закладу.»
		Отже, Державне підприємство «Ковельськелісове господарство» не лише мало право, а і зобов`язане було самостійно дбати про забезпечення себе навченими кадрами, що воно і робило у випадку з ОСОБА_9 та ОСОБА_11 . Ніякої протизаконності тут немає. А якщо немає протизаконності, то немає і розтрати.
		Обвинувачення намагається побачити протизаконність у порушенні процедури виділення коштів на навчання, а саме, воно зосередилось на доведенні, що навчання ОСОБА_9 та ОСОБА_11 відбувалося не шляхом виділення їм матеріальної допомоги, а шляхом укладення договорів з участю учбових закладів і перерахунку останнім коштів підприємством безпосередньо. Оскільки укладення договорів з учбовими закладами прямо не було передбачено колективним договором і статутом підприємства, то в цьому обвинувачення бачить порушення, яке призвело до розтрати.
		Матеріальна допомога справді не надавалась, гроші за навчання ОСОБА_9 та ОСОБА_11 підприємство сплатило безпосередньо учбовим закладам, а не у спосіб, коли спочатку людині надається матеріальна допомога на навчання, а потім вона сама платить за навчання.
		Однак, обрання підприємством способу, інакшого ніж надання матеріальної допомоги, не є протизаконним і не є свідченням розтрати.
		Для висновку про кримінальну розтрату потрібне очевидне порушення заборонної норми, закон має недвозначно забороняти щось робити і ця заборона має ігноруватись. Далі це порушення має мати прямим наслідком розтрату і цей прямий наслідок має бути доведений.
		Однак, відповідно до пункту 4.9. колективного договору, укладеного між Державним підприємством «Ковельське лісове господарство» та профспілковим комітетом, прийнятого 05.08.2017 на конференції трудового колективу, роботодавець зобов`язується гарантувати випускникам навчальних закладів усіх рівнів, які навчались за заявками і направленнями підприємств, працевлаштування згідно з договорами, які було укладено між підприємством, навчальним закладом і випускниками закладу.
		Отже,колективний договірпередбачав можливістьукладення договоруміж підприємством,навчальним закладомі випускникамизакладу.Саме цепідприємство ізробило,уклавши щодонавчання  ОСОБА_9 та ОСОБА_11 договори №3930-05 від 04.08.2016 року та №5-01071 від 19.08.2016 року і виконавши їх умови щодо оплати навчання.
		І немає ніякого порушення в тому, що підприємство обрало саме таку форму  безпосередньо укласти договори з учбовими закладами і оплачувати за цими договорами навчання. Більше того, така форма є більш вдалою, ніж надання працівникам матеріальної допомоги на навчання, яку вони невідомо на що витратять. Підприємство, яке безпосередньо оплатило навчання особи в учбовому закладі, отримує право вимагати щоб ця особа працювала на підприємстві. У особи, яка просто отримала матеріальну допомогу на навчання, цивільно-правовий обов`язок працювати на підприємстві не виникне і якраз у цьому випадку гроші підприємством можуть бути витрачені марно. 
		Важливим і визначальними для питання кваліфікації дій обвинуваченого є те, що підприємству дозволено укладати з учбовими закладами договори на навчання і, відповідно, витрачати на навчання кошти. Якщо такий дозвіл є, ні про яку кримінальну розтрату не може бути мова.
		Слід також наголосити на відсутності у цьому випадку такої ознаки кримінальної розтрати як безоплатності витрачання, тобто відсутність будь-якої користі для підприємства від витрачання коштів на навчання ОСОБА_9 та ОСОБА_11 .
		Ні про яку безоплатність витрачання, марність витрат, в умовах коли кошти витрачаються на навчання майбутніх працівників підприємства і коли укладаються договори з учбовими закладами на таке навчання, говорити неможливо.
		Після закінчення навчання за кошти підприємства випускник зобов`язується на ньому працювати. Звісно, що робота на підприємстві навченого працівника принесе підприємству вигоду, яка має покрити витрати на його навчання. Ніякої розтрати у цьому випадку, яка передбачає безповоротну трату і втрату, немає.
		Більше того, у випадку, коли випускник відмовиться після навчання за кошти підприємства працювати на ньому, у нього виникне цивільно-правовий обов`язок повернути підприємству витрачені на його навчання кошти. Такий обов`язок виникає навіть за умови, коли договір між випускником і підприємством не укладений, підприємству достатньо довести, що воно витратило на навчання кошти, далі діятимуть норми ст.1212 ЦК України  збереження майна без достатньої правової підстави.
		Отже, підприємство матиме або навченого працівника, який приноситиме прибуток, або йому будуть повернуті витрачені на його навчання кошти, ніякої безоплатності витрачання тут немає. А отже, немає і кримінальної розтрати.
		Викладені доводи підтверджуються показаннями свідків.
		Зокрема, свідок ОСОБА_7 показав, що навчання його сина ОСОБА_11 дійсно частково оплачувало підприємство і ніяких зловживань у цьому немає. Його син закінчив коледж на автомеханіка, постало питання про продовження навчання. У нього в той час була фінансова скрута, оплатити навчання він не міг. Знаючи як голова профкому, що на підприємстві вакантна посада механіка, він звернувся до директора з пропозицією оплатити навчання сина за рахунок підприємства, а син натомість зобов`яжеться відпрацювати на підприємстві певний час. Директор погодився. Обрали відповідний учбовий заклад, де навчання було скороченим. Уклали тристоронній договір між учбовим закладом, підприємством та сином. Підприємство оплатило навчання на бакалавра, далі навчання на магістра оплачували самі. Син виконав зобов`язання перед підприємством і після закінчення навчання приступив до роботи механіком на підприємстві. Зазначене зобов`язання було оформлене окремим договором між сином і підприємством. З посади механіка його забрали в армію із збереженням середнього заробітку, після закінчення служби син приступить до роботи на підприємстві. Зазначив, що згідно договору час служби в армії в час відпрацювання не враховується.
		Такі ж показання дав свідок ОСОБА_11 , повідомивши крім цього, що після служби в армії він повернувся на підприємство і зараз продовжує працювати механіком за спеціальністю, здобутою в учбовому закладі, відповідно до взятих на себе зобов`язань відпрацювати на підприємстві затрачені на його навчання кошти.
		Свідок ОСОБА_9 показала, що вона також уклала з підприємством договір про те що підприємство оплатить її навчання за спеціальністю «облік і оподаткування», а вона зобов`язана буде за це працювати за здобутою спеціальністю певний час на підприємстві. Зараз вона продовжує навчатись на магістра вже за свої кошти, а на бакалавра вчилася за кошти підприємства.
		Згадані свідчення підтверджені документально.
		А саме, відповідно до акту ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності підприємства № 070-22/03 від 01.04.2019, встановлено, що підприємство уклало договір від 09.08.2016 № 5-010071 про навчання у Луцькому національному технічному університеті (виконавець), ДП «Ковельське ЛГ» (замовник), для ОСОБА_11 (одержувач), форма навчання денна ступінь бакалавр за спеціальністю автомобільний транспорт, вартість освітньої послуги 21000 гривень. Згідно банківських виписок підприємством сплачено за навчання ОСОБА_11 у 2016 році 5250 грн., у 2017  11151 грн., 2018  5901 грн., загальна сума сплачених коштів 22302 гривень. Також укладено договір від 04.08.2016 № 3930-05 про надання освітніх послуг Національний університет «Львівська політехніка» (виконавець), ДП «Ковельське ЛГ» (замовник), для ОСОБА_9 (одержувач), форма навчання денна, ступінь бакалавр за спеціальністю облік і оподаткування, вартість освітньої послуги 42690 гривень. Згідно банківських виписок підприємством сплачено за навчання ОСОБА_9 у 2016 році  9200 грн., у 2017  10120 грн., 2018  10120 грн., загальна сума сплачених коштів 29440 гривень.
		Зазначені обставини підтверджуються також копіями зазначених вище договорів, наданих учбовими закладами, договором, укладеним між Державним підприємством «Ковельське лісове господарство» і ОСОБА_9 від 02.01.2019 року.
		Важливим також є те, що у згаданий вище колективний договір, прийнятий 05.08.2017на конференціїтрудового колективу, були внесені зміни і доповнення, зареєстровані за номером 3 від 13.02.2019, зокрема, п.4.8 договору викладений у редакції:
		«Забезпечити у відповідності до потреб лісгоспу необхідні обсяги професійного навчання працівників та підвищення їхньої кваліфікації за кошти підприємства.
		Періодичність підвищення кваліфікації працівників здійснювати не рідше одного разу на 5 років.
		За рахунок та в межах наявних фінансових ресурсів лісгосп за згодою (заявою) працівника може проводити начання новій професії чи перекваліфікацію працівників з їх подальшими працевлаштуванням.
		Підприємство може надавати дітям працівників лісгоспу направлення на навчання в вищих чи середніх спеціальних учбових закладах шляхом укладення відповідних договорів з ними та оплатою навчання (чи його частини) в залежності від фінансових можливостей.»
		Таким чином, сторони колективного договору прямо передбачили можливість для підприємства укладати договори, які воно уклало щодо ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , і не має при цьому значення, що редакція п.4.8 колективного договору на момент укладення цих договорів була іншою, менш конкретною. Зміною редакції пункту сторони колективного договору показали, що вони мали на увазі раніше і чого вони бажали досягти. Не слід змішувати укладення договорів, в тому числі і колективних договорів, з нормотворчою діяльністю, з поняттям «зворотної сили» нормативного акту, зокрема. Що має бути в договорі визначають його сторони, вони ж його тлумачать. Сторони колективного договору згодом витлумачили положення його пункту 4.8, на що мають право, оскільки закон витрачати кошти на навчання майбутніх працівників не забороняє, а порядок їх витрачання закон відніс до компетенції сторін колективного договору. У всякому випадку, згадані відносини знаходяться поза межами кримінальної юрисдикції у формі розтрати, про що йшлося вище.
		Немає також кримінального значення та обставина, що ОСОБА_9 є дочкою обвинуваченого. Обвинуваченого намагаються притягти до відповідальності за розтрату, а не за дії в умовах конфлікту інтересів. Крім цього, як згадувалося раніше, за обставин, які склалися, немає ні розтрати, ні збитків, натомість є договірні відносини і взаємовигідний інтерес: людина здобуває освіту за кошти підприємства і має, у зв`язку з цим, цивільно-правовий обов`язок працювати на підприємстві за здобутою спеціальністю, або ж повернути підприємству витрачені на навчання кошти. ОСОБА_9 продовжує навчання і розуміє свій обов`язок працювати за спеціальністю на підприємстві або повернути кошти на навчання. Виконання цього обов`язку підкріплене нормами закону, які регулюють цивільно-правові зобов`язання, а не кримінально-правовими нормами.
		Не ведедо висновкупро розтратуі таобставина,що  ОСОБА_9 та ОСОБА_11 не були працівниками підприємства, в той же час, були дітьми цих працівників. Як вже зазначалося, закон не забороняє підприємству навчати осіб, які не є його працівниками, з умовою, що ці особи візьмуть на себе зобов`язання працювати за потрібною підприємству кваліфікацією. Таке навчання є загальноприйнятою і загальновідомою практикою, яка приносить підприємству вигоду і належні гарантії добросовісності майбутнього працівника. До того ж, підприємство посилило ці гарантії, уклавши договори з дітьми своїх працівників, започаткувавши, по суті, трудові династії, які є вигідні для будь-якого підприємства.
		Не веде до висновку про розтрату і та обставина, що згадані витрати на навчання не були включені до фінансових планів підприємства. Ці витрати не були заборонені законом, не були марними і безоплатними для підприємства, а отже їх не можна відносити до розтрати. Тут можна вести мову про порушення фінансової дисципліни, належність ведення фінансів і аж ніяк про кримінальну розтрату.
		Докази, надані стороною обвинувачення, ні кожний окремо, ні в їх сукупності, не доводять, що ОСОБА_5 вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.191 КК України, і не спростовують викладені вище твердження і висновки. 
		Отже, не доведено, що в діянні ОСОБА_5 , яке ставиться йому у вину, є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.191 КК України, у зв`язку з чим, на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України, його слід виправдати.
		Оскільки ОСОБА_5 визнається виправданим, в позові прокурора в інтересах держави в особі Державного підприємства «Ковельське лісове господарство» до нього про відшкодування збитків, завданих кримінальним правопорушенням, слід відмовити.
		Керуючись ст.368,370, 371, п.3 ч.1 ст.373, 374 КПК України, суд
		у х в а л и в :
		ОСОБА_5 визнати виправданим в пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.191 КК України, оскільки не доведено, що в діянні, яке ставиться йому у вину, є склад цього кримінального правопорушення.
		В позові прокурора в інтересах держави в особі Державного підприємства «Ковельське лісове господарство» до ОСОБА_5 про відшкодування збитків, завданих кримінальним правопорушенням, відмовити.
		Арешт на майно ОСОБА_5 , накладений на підставі ухвали слідчого судді від 23.01.2020 року, скасувати.
		Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду через Ковельський міськрайонний суд протягом тридцяти діб з моменту його проголошення, а для особи, яка перебуває під вартою,  протягом такого ж строку з моменту вручення їй копії судового рішення.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		Копію вироку негайно після його проголошення вручити засудженому та прокурору.
		Копію вироку не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні під час проголошення вироку.
		 
		Головуючий ОСОБА_12

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...