Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 639/820/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення); Самовільне залишення військової частини або місця служби.
Надіслано для оприлюднення: 24.03.2023. Зареєстровано: 25.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 27.03.2023.
Дата набрання законної сили: 01.06.2023
Номер судового провадження: 1-кп/639/284/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42022221750000394

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 639/820/23
		Провадження № 1-кп/639/284/23
		 
		 
		В И Р О К
		І М Е Н Е М         У К Р А Ї Н И
		24 березня 2023 року                            м. Харків
		Жовтневий районний суд м. Харкова у складі
		головуючого судді ОСОБА_1 ,
		за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові кримінальне провадження № 42022221750000394 від 27.12.2022 за обвинуваченням:
		ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця селище Оленівське Краснокутського району Харківської області, громадянина України, одруженого, який має на утриманні малолітню дитину, з середньо-спеціальною освітою, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації у військовому званні «солдат», на момент вчинення кримінального правопорушення займав посаду стрільця-радіотелефоніста першого відділення першого стрілецького взводу першої стрілецької роти четвертого стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, фактично проживаючого до арешту за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		у вчиненні кримінального правопорушення  злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
		 
		за участю сторін кримінального провадження:
		прокурора ОСОБА_4 ,
		обвинуваченого ОСОБА_3 (у режимі відеоконференції),
		 
		в с т а н о в и в:
		І. Формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним
		Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) № 46 від 25.02.2022 військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації солдата ОСОБА_3 призначено на посаду стрільця-радіотелефоніста 1-го відділення 1-го стрілецького взводу 1-ї стрілецької роти 4-го стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. З 25.02.2022 ОСОБА_3 зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення.
		Вимоги ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зобов`язують солдата ОСОБА_3 захищати Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України.
		У відповідності до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (зі змінами), ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, солдат ОСОБА_3 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; беззастережно виконувати накази командирів; знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків та виконувати завдання, пов`язані із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
		Відповідно до п. п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
		Згідно вимог ст. ст. 12, 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків він зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові. Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
		Статтями 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, визначено необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
		Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною Радою України, у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні, введено воєнний стан з 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб.
		Указом Президента України № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 26.03.2022, строком на 30 діб.
		Указом Президента України № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 26.04.2022, строком на 30 діб.
		Указом Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 годин 30 хвилин 25 травня 2022 року, строком на 90 діб.
		Указом Президента України № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
		Указом Президента України № 757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
		ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, достовірно знав та усвідомлював, що повинен неухильно дотримуватись вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, які зобов`язують його: свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, захищати суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечувати її економічну та інформаційну безпеку, віддано служити Українському народу, сумлінно, чесно та зразково виконувати військовий обов`язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, не допускати негідних вчинків.
		Однак, солдат ОСОБА_3 , під час проходження військової служби за мобілізацією, в порушення вищезазначених нормативно-правових актів, 25.11.2022 вирішив стати на злочинний шлях та діючи умисно, в умовах воєнного стану, без дозволу командування та поважних причин тимчасово, незаконно ухилився від проходження військової служби та проводив час на власний розсуд.
		Так, 12.11.2022 солдата ОСОБА_3 направлено до КНП «Міська клінічна лікарня № 31» ХМР, де останній перебував на стаціонарному лікуванні у період з 12.11.2022 по 25.11.2022, після чого був виписаний та направлений для проходження подальшої військової служби до, військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
		Проте, солдат ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, перебуваючи на посаді стрільця-радіотелефоніста 1-го відділення 1-го стрілецького взводу 1-ї стрілецької роти 4-го стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, реалізуючи свій злочинний умисел, з мотивів небажання виконувати обов`язки військової служби та з метою незаконно, тимчасово ухилитися від неї, маючи об`єктивні можливості проходити військову службу, в умовах воєнного стану, у порушення вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 25.11.2022 не з`явився вчасно з КНП «Міська клінічна лікарня № 31» ХМР, де він проходив лікування, на місце служби, а саме: до розташування військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за адресою: АДРЕСА_2 , та до 06.12.2022 проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та без поважних причин.
		За час відсутності на службі ОСОБА_3 обов`язки з військової служби за посадою не виконував, в медичні установи не звертався, правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та про його причини не повідомляв, вільний час проводить на власний розсуд до 06.12.2022.
		 
		ІІ. Позиція обвинуваченого  ОСОБА_3  щодо пред`явленого обвинувачення та висновки суду
		Під чассудового розглядуобвинувачений ОСОБА_3  вину визнав у повному обсязі, фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а також його правову кваліфікацію, не оспорює. 
		Під час допиту у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3  надав показання, що з 25.02.2022 він проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. З перших днів війни він добровольцем пішов на війну, приймав участь у бойових діях у населених пунктах  АДРЕСА_3 , а також під с. Лиманом Луганської області. В подальшому, він отримав осколкове поранення пальця та перебував на лікуванні в медичному закладі протягом двох чи трьох тижнів, ще один місяць мав проходити реабілітацію. Після виписки з закладу охорони здоров`я він не повернувся до розташування військової частини НОМЕР_1 , фактично проживав у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , та проводив час на власний розсуд. 06.12.2022 він поїхав у Одеську область до близької знайомої, в селі Маяки Одеської області на блок-посту маршрутний автобус зупинили працівники прикордонної служби, які несли чергування на цьому блок-посту. При перевірці документів він самостійно повідомив їм, що є військовослужбовцем військової служби.
		Обвинувачений ОСОБА_3 зазначає, що вину він визнає повністю, у вчиненому злочині щиро розкаюється, підставою для вчинення злочину був його пригнічений морально-психологічний стан внаслідок подій, які він пережив під час активних бойових дій та його проходження військової служби, а також через те, що перед цим посварився з дружиною.
		Обвинувачений ОСОБА_3 просить суд при призначенні йому покарання застосувати положення ст. 75 КК України та звільнити його від відбування покарання з випробуванням.
		Показання ОСОБА_3 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
		Враховуючи той факт, що обвинувачений ОСОБА_3 визнав свою вину у повному обсязі та не оспорює фактичні обставини скоєного кримінального правопорушення, як вони встановлені в обвинувальному акті, вислухавши думку прокурора та обвинуваченого, які надали згоду на розгляд кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд дійшов висновку про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
		При цьому, судом з`ясовано в учасників судового провадження, чи правильно вони розуміють зміст цих фактичних обставин, чи не має сумнівів у добровільності їх позиції, та на виконання вимог ч. 3 ст. 349 КПК України роз`яснено їм, що у такому випадку учасники будуть позбавлені права оскаржити визнані обставини в апеляційному порядку.
		Враховуючи вищевикладене,суд вважаєза можливерозглянути кримінальнепровадження впорядку,передбаченому ч.3ст.349КПК України,обмежившись допитомобвинуваченого тадослідженням матеріалівкримінального провадженнящодо процесуальних витрат, речових доказів, а також матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого.
		З огляду на те, що кримінальне провадження розглянуто судом в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, інші докази, здобуті в ході досудового розслідування, під час судового розгляду не досліджувались.
		 
		ІІІ. Частина статті закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений
		Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що своїми умисними та протиправними діями обвинувачений ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення  злочин, передбачений ч. 5 ст. 407 КК України, тобто нез`явлення вчасно без поважних причин на службу з лікувального закладу, вчинене в умовах воєнного стану особою, зазначеною в частині другій статті 407 КК України, тобто військовослужбовцем (крім строкової служби).
		 
		ІV. Мотиви суду при призначенні покарання
		Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , відповідно до вимог, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 66, ч. 2 ст. 66 КК України, є повне визнання вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, відсутність шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
		Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , відповідно до вимог ч. 1 ст. 67 КК України, під час досудового розслідування та судового розгляду не встановлено.
		Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_3 встановлено, що він раніше не судимий, одружений, має на утриманні малолітню дитину  ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, тяжких захворювань чи інвалідності не має, має середньо-спеціальну освіту, є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
		З службової характеристики за підписом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 24.01.2023 встановлено, що військовослужбовець ОСОБА_3 за місцем проходження служби характеризується негативно як військовослужбовець, який за своїм рівнем підготовки, морально-психологічними якостями не готовий до виконання завдань, пов`язаних із захистом Батьківщини, незалежності, територіальної цілісності України.
		Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Згідно з принципами співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
		Виходячи з указаної мети й вищезазначених принципів, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
		Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд виходить із положень ст. ст. 50, 65 КК України, враховує принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно з ст. 12 КК України є тяжким умисним злочином, наявність по справі декількох обставин, які пом`якшують покарання, та які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відсутність обставин, які обтяжують покарання, а також відомості про особу обвинуваченого.
		Згідно з вимогами ч. 1 ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
		Кримінальне правопорушення обвинуваченим ОСОБА_3 було вчинено в період часу з 25.11.2022 по 06.12.2022.
		Враховуючи вищевикладене, положення Закону України № 2839-ІХ від 13.12.2022, який набрав чинності 27.01.2023 та яким внесено зміни до ст. 69 КК України щодо неможливості застосування цієї статті до осіб, які засуджуються за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 КК України, не підлягають застосуванню, відповідно до вимог ч. 2 ст. 5 КК України, оскільки цей Закон посилює кримінальну відповідальність та іншим чином погіршує становище особи.
		З огляду на наявність по справі декількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, з урахуванням конкретних обставин злочину, враховуючи відомості про особу обвинуваченого, суд вважає за можливе при призначенні покарання ОСОБА_3 застосувати положення ст. 69 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 5 ст. 407 КК України, яке є необхідним та достатнім покаранням для виправлення обвинуваченого, а також запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
		Виходячи зі змісту ст. 75 КК України, її положення застосовуються лише в тому випадку, коли суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, має обґрунтовані підстави для висновку про можливість досягти мети заходу примусу без його відбування. Інститут умовного звільнення не є імперативним і прийняття відповідного рішення належить до дискреційних повноважень суду, який їх реалізує у кожному конкретному випадку, беручи до уваги встановлені у справі факти, які свідчать про суспільну небезпечність діяння та характеризують засуджену особу.
		Суд враховує, що ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем Національної гвардії України, зобов`язаний був беззаперечно дотримуватись Конституції України, законів України, Військової присяги, вимог статутів Збройних Сил України, сумлінно і чесно виконувати свій військовий обов`язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, не допускати негідних вчинків, однак він, в порушення вищезазначених вимог законодавства, під час воєнного стану не з`явився вчасно без поважних причин на службу з лікувального закладу, проводячи час на власний розсуд.
		Вказаними діями ОСОБА_6 подав іншим військовослужбовцям ганебний приклад нехтування вимогами військової дисципліни, що в свою чергу підриває не лише боєготовність військових формувань, але й авторитет Збройних Сил України та інших військових формувань в цілому.
		Суд зазначає, що метою покарання є попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами.
		Враховуючи відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_3 , який вчинив умисний тяжкий злочин проти встановленого порядку несення та проходження військової служби, в умовах воєнного стану, негативно характеризується за місцем служби, характер вчиненого злочину та його суспільну небезпечність, суд приходить до висновку, що виправлення ОСОБА_3 та попередження вчинення ним нових злочинів неможливо без його ізоляції від суспільства та без реального відбування покарання в місцях позбавлення волі.
		Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що немає правових підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 положень статті 75 КК України та для його звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням.
		На переконання суду, саме таке покарання відповідає загальним засадам його призначення, визначеним у ст. ст. 50, 65 КК України, є справедливим та співмірним протиправному діянню, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
		 
		V. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку
		Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
		Процесуальні витратита речовідоказиу кримінальному провадженні відсутні.
		Оскільки у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_3 призначено покарання у виді позбавлення волі, яке підлягає реальному відбуванню, до набрання вироком законної сили стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 необхідно продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор».
		На підставі викладеного, керуючись вимогами ст. ст. 370, 371, 373, 374, 376, 392  395 КПК України, суд
		 
		у х в а л и в:
		ОСОБА_3  визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення  злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання, із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.
		До набрання вироком законної сили стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор».
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_3 відраховувати з дня ухвалення вироку суду, тобто з 24 березня 2023 року.
		На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (вредакції ЗаконуУкраїни №2046-VIIIвід 18.05.2017)зарахувати ОСОБА_3 в строк покарання строк попереднього ув`язнення з 31.01.2023 по 23.03.2023 включно із розрахунку, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.
		Вирок може бути оскаржений в порядку статті 394 КПК України до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Жовтневий районний суд м. Харкова протягом 30 (тридцяти) днів з дня його оголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою  протягом того ж строку з моменту вручення йому копії вироку.
		Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьоїстатті 349 КПК України.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
		Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
		Роз`яснити обвинуваченому право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження, а також право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції.
		 
		Суддя                                 ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...