Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 335/732/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення); Самовільне залишення військової частини або місця служби.
Надіслано для оприлюднення: 28.03.2023. Зареєстровано: 28.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 29.03.2023.
Дата набрання законної сили: 12.07.2023
Результат оскарження 12.07.2023 Апеляційний суд Запорізької області: залишено без змін вирок суду першої інстанції
Номер судового провадження: 1-кп/335/460/2023
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42022081370000527

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		    1Справа № 335/732/23  1-кп/335/460/2023 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		27 березня 2023 року                        м. Запоріжжя
		 
		Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , процесуального прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника - адвоката ОСОБА_5 , розглянувши, у відкритому судовому засіданні у залі суду, об`єднані кримінальні провадження, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань: за № 42022081370000527 від 29.11.2022 та за № 62023080020000030 від 02.02.2023, за обвинуваченням:
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, не одруженого, кухара господарчого відділення взводу матеріально-технічного забезпечення 197 окремого батальйону територіальної оборони (військової частини НОМЕР_1 ), зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого у силу ст.89 КК України,
		у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст. 407 Кримінального кодексу України, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходячи військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , 08.10.2022, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи в умовах воєнного стану, в порушення статутних вимог, самовільно залишив місце служби, а саме розташування військової частини НОМЕР_1 , яка дислокувалася на території АДРЕСА_2 , свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до військової частини НОМЕР_1 не приймав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв та незаконно перебував за межами місця служби до 16.12.2022. 
		Своїми умисними діями, які виразились у самовільному залишенні військової частини військовослужбовцем (крім строкової служби) в умовах воєнного стану, ОСОБА_4 вчинив злочин, передбачений ч. 5 ст. 407 КК України.
		Крім того, будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 10.01.2023, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи в умовах воєнного стану, в порушення статутних вимог, самовільно залишив місце служби, а саме розташування військової частини НОМЕР_1 , яка дислокувалася на території Вознесенівського району м. Запоріжжя, свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до військової частини НОМЕР_1 не приймав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв та незаконно перебував за межами місця служби до 02.02.2023, а саме до його затримання співробітниками правоохоронного органу.
		Своїми умисними діями, які виразились у самовільному залишенні військової частини військовослужбовцем (крім строкової служби) в умовах воєнного стану, ОСОБА_4 вчинив злочин, передбачений ч. 5 ст. 407 КК України.
		У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, визнав повністю, фактичні обставини справи, що викладені у обвинувальних актах не оспорював та підтвердив їх. Пояснив мотиви та спосіб вчинення злочинів, що повністю відповідає обставинам, викладеним в обвинувальних актах. При цьому зазначив, що залишив місце служби (двічі), оскільки його матері, яка є інвалідом ІІ групи, необхідна була його допомога, та він мав бажання перейти до іншої військової частини, оскільки у даній частині йому не подобалось керівництво. Просив суворо не карати, зазначивши, що більше такого не повториться.
		Відповідно до ч. 3, 4 ст. 349, 351 КПК України суд, з урахуванням повного визнання винуватості обвинуваченого, за згодою учасників судового провадження, визнав недоцільним дослідження інших доказів щодо фактичних обставин, що підтверджують винуватість обвинуваченого, які ніким не оспорюються. При цьому суд роз`яснив наслідки, передбачені ч.3 ст. 349 КПК України, переконався у добровільності позицій та правильному розумінні учасниками судового провадження наслідків відмови від дослідження інших доказів, що позбавляє їх права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку
		Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувальних актів.
		Суд вважає, що обвинувачення, пред`явлене ОСОБА_4 (за двома епізодами) знайшло своє підтвердження у судовому засіданні у повному обсязі, та кваліфікує його дії за ч. 5 ст. 407 КК України, як самовільне залишенні військової частини військовослужбовцем (крім строкової служби) в умовах воєнного стану.
		При призначенні покарання обвинуваченому по даній справі, суд суворо дотримується принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання засудженого є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація, запобігання вчиненню нових злочинів та враховує обставини кримінального правопорушення, його наслідки, характер та ступінь участі обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину, дані про особу винного, обставини, які пом`якшують та обтяжують їх покарання.
		Згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
		Визначаючи вид та міру покарання, яке має понести ОСОБА_4 , суд враховує, що останній вчинив два окремих злочини, які відповідно до ст. 12 КК України, є тяжкими злочинами, та вчинені в умовах воєнного стану, дані про його особу, зокрема, що ОСОБА_4 має молодий вік, раніше притягувався до кримінальної відповідальності за корисливі злочини, є військовослужбовцем, перебуваючи на військовій службі зарекомендував себе з негативної сторони, має негативну характеристику з місця проходження військової служби, має постійне місце проживання, під наглядом лікаря-психіатра, лікаря  нарколога не перебуває, не одружений. Також, суд враховує вчинення обвинуваченим злочину повторно, одразу після укладеної угоди про визнання винуватості між обвинуваченим та прокурором за аналогічний злочин.
		Обставин, що пом`якшує покарання ОСОБА_4 судом не виявлено.
		Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_4 , суд визнає вчинення злочину повторно.
		Доводи сторони захисту щодо наявності обставини, яка пом`якшує покарання обвинуваченого, а саме щире каяття, суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.
		Так, виходячи із системного тлумачення законодавства та із судової практики, щире каяття, характеризуючи ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання.
		Отже, у ході судового розгляду обвинувачений ОСОБА_4 хоча і визнав свою провину у вказаних злочинах повністю, однак судом не встановлено його негативного ставлення до вчинених злочинів, щирого жалкування та готовності понести заслужене покарання. Крім того, про відсутність щирого каяття свідчить і та обставина, що ОСОБА_4 вчинив дії, які були спрямовані на самовільне залишення військової частини, двічі поспіль, зокрема, після виявлення злочину та укладення ним угоди про визнання винуватості з прокурором.
		Доводи сторони обвинувачення щодо наявності обставини, яка обтяжує покарання обвинуваченого, а саме рецидив, суд вважає необґрунтованими, оскільки обвинувачений вчинив злочини не маючи судимості за умисне кримінальне правопорушення.
		Підстав для застосування ст.ст.69, 75 КК України, відносно ОСОБА_4 , судом не встановлено, виходячи з наступного.
		Оскільки покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинене кримінальне правопорушення, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових кримінальних правопорушень, як самим засудженим так і іншими особами, застосування ст. 75 КК України при визначені покарання за вчинення злочинів вказаної категорії у нинішніх умовах є неприпустимим.
		Так, відповідно до п. 246 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, військовослужбовці, яким за вироком суду призначено покарання, не пов`язане з позбавленням або обмеженням волі (крім військовослужбовців, притягнутих до кримінальної відповідальності за самовільне залишення військової частини або місця служби чи за дезертирство із Збройних Сил України), та ті, яких звільнено від відбування покарання з випробуванням, можуть бути залишені на військовій службі за рішенням командирів (начальників), яким надано право звільнення таких осіб з військової служби, на підставі клопотання командира (начальника) військової частини, в якій військовослужбовець проходить службу, в порядку, визначеному цим Положенням.
		Тобто, звільнення осіб від відбування покарання з випробуванням фактично призводить до досягнення мети вчинених кримінальних правопорушень вказаної категорії, а саме остаточне ухилення від несення обов`язків військової служби, та спонукає (сприяє) вчиненню аналогічних злочинів іншими особами, оскільки останні після набрання вироком законної сили, підлягають звільненню з військової служби.
		Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного (обвинуваченого, засудженого), а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
		Відсутність належного реагування держави, зокрема суду під час призначення покарання за вчинення військовослужбовцями кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби, під час дій військового стану (збройної агресії та повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації на територію України) нівелює визначену статтями 50, 65 КК України мету призначення покарання та може призвести до збільшення рівня злочинності у військах, зниження рівня дисципліни та підриву боєготовності військових підрозділів, неспроможності забезпечення командуванням військових частин належного виконання завдань з оборони держави, захисту незалежності та територіальної цілісності України, що призводить до порушення прав та інтересів суспільства в цілому та держави.
		Суд переконаний в тому, що застосування до військовослужбовців інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням за вчинення кримінальних правопорушень, пов`язаних з ухиленням від військової служби в умовах воєнного стану, не сприяє підтриманню належної боєздатності та рівня військової дисципліни Збройних сил України, попередженню нових кримінальних правопорушень як самим засудженим, так і іншими військовослужбовцями.
		Крім того, доводи сторони захисту щодо того, що на утриманні обвинуваченого перебуває його мати, яка має ІІ групу інвалідності, викликають об`єктивний сумнів, оскільки суду не доведено та не надано доказів, що ОСОБА_4 до затримання утримував свою матір та вона потребує такого утримання (догляду), а також не доведено те, що обвинувачений є єдиною особою, яка може утримувати останню.
		З урахуванням всіх обставин справи, відомостей про особу обвинуваченого ОСОБА_4 , повного визнання вини, його ставлення до скоєного, тяжкості вчинених злочинів, наявності обтяжуючої покарання обставини, суд доходить до висновку, про доцільність призначення покарання у виді позбавлення волі, на строк, в межах санкції ч.5 ст.407 КК України.
		Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований до ОСОБА_4 , слід залишити без змін до набрання вироком законної сили, оскільки в матеріалах кримінального провадження не міститься даних, які б свідчили про відсутність або зміну ризиків, що виправдовують обрання відносно обвинуваченого ОСОБА_4 найбільш суворого запобіжного заходу, та на переконання суду, такий запобіжний захід до набрання вироком законної сили є необхідними для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого. 
		Строк відбування покарання ОСОБА_4 слід рахувати з дня його затримання, а саме з 02.02.2023.
		Речові докази, судові витрати, у кримінальному провадженні відсутні.
		 
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 349, 369, 373, 374, 376 КПК України, суд,-
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у скоєнні злочинів, передбачених ч. 5 ст.407 КК України і призначити покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.
		Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4  залишити без змін, до набрання вироком суду законної сили.
		Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту фактичного затримання, з 02 лютого 2023 року.
		 
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Вирок може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з моменту його проголошення. Обмеження права оскарження даного вироку визначені ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України.
		Копія повного тексту вироку після проголошення резолютивної частини вручається учасникам судового провадження. 
		 
		Суддя ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...