Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 688/2975/16-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: 28.03.2023. Зареєстровано: 28.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 29.03.2023.

Номер судового провадження: 1-кп/688/19/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12016240210000025

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа 688/2975/16-к 
		№ 1-кп/688/19/23 
		 
		Вирок
		Іменем України
		 
		28 березня 2023 року                                                                  м. Шепетівка
		 
		Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області в складі колегії суддів:
		головуючого судді ОСОБА_1 ,
		суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,   
		з участю прокурора ОСОБА_5 , 
		захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , 
		обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за №12016240210000025 по обвинуваченню
		ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаїв Миколаївської області, громадянина України, проживаючого в АДРЕСА_1 , одруженого, раніше не судимого,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України,
		ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Славути Хмельницької області, громадянина України, проживаючого в АДРЕСА_2 , не одруженого, працюючого молодшим пакувальником складу у супермаркеті «АТБ» в м. Славута, Хмельницької області, раніше не судимого, 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.п. 6, 11, 12 ч.2 ст. 115 КК України,
		ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки м. Лабитнанге Тюменської області Російської Федерації, громадянки України, проживаючої в АДРЕСА_3 , не одруженої, має двоє неповнолітніх дітей, проходить стажування у ФОП ОСОБА_13 на посаду менеджера, раніше не судимої,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.п. 11, 12 ч.2 ст. 115 КК України, 
		встановив:
		Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним .
		ОСОБА_10 та ОСОБА_11 08 січня 2016 року вчинили вбивство ОСОБА_14 за попередньою змовою групою осіб за наступних обставин.
		       З метою умисного вбивства ОСОБА_14 , ОСОБА_10 придбав в магазині по вул. Личаківській у м. Львові два слюсарних молотки, як знаряддя вбивства, та запропонував ОСОБА_11 поїхати у м. Славуту на «розбірки» з ОСОБА_14 , на що ОСОБА_15 погодився. 07 січня 2016 року ОСОБА_10 та ОСОБА_11 прибули зі Львова до м. Славути, де проживав ОСОБА_14 , та зупинились у спільного товариша ОСОБА_16 .
		08 січня 2016 року близько 17 години ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , будучи об`єднаними єдиним умислом на позбавлення життя ОСОБА_14 , як співвиконавці, взявши з собою заздалегідь підготовлене знаряддя злочину - слюсарний молоток, прийшли до квартири АДРЕСА_4 , за місцем проживання ОСОБА_14 , який відчинив їм двері. Під надуманим приводом, щодо повернення речей, які ОСОБА_10 залишив у помешканні потерпілого, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 зайшли в квартиру. Деякий час всі разом курили на балконі, після чого ОСОБА_14 пішов у коридор, та у шафі шукав речі, нібито залишені ОСОБА_10 . За ним вийшов ОСОБА_10 , а слідом - ОСОБА_15 . ОСОБА_10 дістав з-під куртки молоток, металевою частиною якого умисно наніс один удар ззаду по голові ОСОБА_14 , від якого він впав на підлогу. ОСОБА_11 в цей час знаходився поруч, спостерігав за потерпілим та своєю присутністю забезпечував реалізацію спільного умислу на вбивство.
		Схилившись над потерпілим, ОСОБА_10 завдав численні удари металевою частиною молотка по голові ОСОБА_14 , спричинивши тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми з множинними переломами кісток склепіння та основи черепа, з шістьма ранами в лівій лобно-тім`яній ділянці голови, з раною в тім`яній ділянці голови та раною в правій потиличній ділянці голови із забоєм головного мозку, які виникли від, щонайменше, восьми ударних травмуючих дій тупого твердого предмета з обмеженою травмуючою поверхнею, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент спричинення, а в даному випадку, що призвели до смерті потерпілого на місці події.
		Після цього, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 із знаряддям скоєння злочину, вийшли з квартири. Молоток, яким ОСОБА_10 наносив удари потерпілому, викинули у лісовому масиві в мікрорайоні «Сонячний» в м. Славуті та повернулися у квартиру товариша ОСОБА_16 . Близько 23 години ОСОБА_10 та ОСОБА_11 з власними речами поїхали на залізничний вокзал м. Славути, звідки потягом поїхали до Львова. Під час перебування на залізничному вокзалі, ОСОБА_11 викинув другий слюсарний молоток у вигрібну яму туалету загального користування. 
		Отже, своїми умисними діями ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вчинили кримінальне правопорушення, передбачене п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, кваліфікуючими ознаками якого є умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
		Справа розглядалася судами неодноразово.
		Постановою Верховного Суду від 28 січня 2021 року за касаційними скаргами захисників ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_17 скасовано ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 05 грудня 2018 року щодо ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 
		Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 17 січня 2022 року скасовано вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 08 серпня 2017 року у кримінальному провадженні №12016240210000025 від 09 січня 2016 року про обвинувачення ОСОБА_10 за п.п.6,11,12 ч.2 ст.115 КК України, ОСОБА_11 за п.п. 6,11,12 ч.2 ст.115 КК України та ОСОБА_12 за ч.3 ст.27, п.п.11,12 ч.2 ст.115 КК України, призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
		Ухвалою суду від 01 лютого 2022 року призначено підготовче судове засідання на 18 лютого 2022 року, тоді ж призначено судовий розгляд, обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_12 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обвинуваченому ОСОБА_11 обрано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
		Розгляд справи відкладався за клопотаннями сторін у зв`язку з введенням воєнного стану та неможливістю прибути у судове засідання.
		30 березня 2022 року на адресу суду надійшла заява потерпілої ОСОБА_18 , в якій вона підтримала власні показання, дані під час попереднього судового розгляду справи та про розгляд справи без її участі. 
		19, 23 та 30 травня 2022 року в судовому засіданні досліджувалися письмові докази. 10 червня 2022 року при вирішенні клопотань про продовження запобіжних заходів, обвинуваченій ОСОБА_12 визначено заставу в розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 496200 грн.
		26 та 27 липня, 20 вересня 2022 року суд продовжив дослідження доказів. 10 жовтня 2022 року розгляд справи відкладено, у зв`язку з неявкою учасників процесу під час оголошеної в Україні повномасштабної тривоги.
		Ухвалою суду від 21 жовтня 2022 року після допиту свідка ОСОБА_19 , за клопотанням прокурора витребувано з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України відомості про перетин державного кордону щодо свідка обвинувачення ОСОБА_20   
		10 листопада 2022 року після допиту свідків обвинувачення   ОСОБА_21  та ОСОБА_22 , при вирішенні клопотань про продовження запобіжних заходів,  обрано відносно обвинуваченої ОСОБА_12 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у певний період доби.
		17 листопада 2022 року розгляд справи відкладено, оскільки обвинувачений ОСОБА_10 не доставлений у судове засідання через оголошену в країні повномасштабну тривогу та через відсутність електропостачання.
		Розгляд справи продовжено 13 грудня 2022 року, 30 січня 2023 року - відкладено за клопотанням захисника ОСОБА_7 
		07 лютого 2023 року після допиту неповнолітнього свідка ОСОБА_23 , дослідження показань свідка ОСОБА_20 , які він давав під час судового розгляду 31 травня 2017 року, прокурор відмовився від допиту частини свідків обвинувачення, просив відкласти розгляд справи з метою забезпечення допиту заявлених свідків, на допиті яких він наполягає, та вживатиме заходів для забезпечення їх участі у судовому засіданні.
		13 березня 2023 року прокурор відмовився від допиту решти свідків обвинувачення, обвинувачені ОСОБА_10 та ОСОБА_11 відмовилися давати показання. Після допиту обвинуваченої ОСОБА_12 , розгляд справи відкладено на 22 березня 2023 року за клопотанням сторони захисту для підготовки клопотань про визнання доказів недопустимими та підготовки до судових дебатів.
		22 березня 2023 року розгляд справи відкладено на узгоджену зі сторонами дату 23 березня 2023 року за клопотанням прокурора у зв`язку з реорганізацією спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері у спеціалізовані прокуратури у сфері оборони та відсутністю у нього повноважень на участь у даному кримінальному провадженні.
		В судовому засіданні 23 березня 2023 року прокурор підтвердив власні повноваження постановою про визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні від 21 березня 2023 року.
		       Позиція сторони захисту.
		В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_10 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав частково, а саме у позбавленні життя ОСОБА_14 . Не визнав кваліфікації його діяння за ознаками вбивства за попередньою змовою групою осіб, на замовлення, та з корисливих мотивів. Відмовився давати показання по пред`явленому йому обвинуваченню та відмовився надавати відповіді на запитання. У судових дебатах зазначив, що позбавив життя потерпілого через сварку з ним, про що шкодує.
		Обвинувачений ОСОБА_11 в судовому засіданні вину у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав, ствердив, що не причетний до його вчинення. Відмовився давати показання по пред`явленому йому обвинуваченню та відмовився надавати відповіді на запитання. У судових дебатах визнав свою вину в тому, що не повідомив про вбивство потерпілого та не надав йому допомоги.
		Обвинувачена ОСОБА_12 у судовому засіданні вину у вчиненні інкримінованого їй злочину не визнала, ствердила, що не причетна до його вчинення. Суду показала, що 08 січня 2016 року разом з чоловіком та донькою були вдома. Їй зателефонувала матір чоловіка ОСОБА_24 та порадила погуляти з донькою, бо була гарна сонячна погода. Чоловік планував завантажити на мобільний телефон інтернет-банкінг «Приват24» для чого необхідно було набрати відповідну комбінацію цифр, тому вона взяла його мобільний телефон, та разом з донькою в обідній час пішли в місто, поверталися коли вже стемніло. Біля під`їзду зустріли сусідку ОСОБА_25 , яка запросила їх в гості, бо були різдвяні свята. Вона пригадала, що чоловік збирався спати, а у такому стані, його краще не турбувати, тому прийняла запрошення. Через деякий час, залишивши доньку, яка гралася з дітьми у сусідів, пішла до своєї квартири. Відкривши двері, побачила багато крові, чоловік лежав в коридорі весь в крові. Злякавшись, побігла до сусідів, повідомила про побачене, їй стало погано, сусідка давала їй заспокійливі ліки, а її чоловік пішов до них в квартиру, щоб з`ясувати, що сталося. Вона зателефонувала брату чоловіка та попросила приїхати до них. Сусід повернувся з їх квартири та повідомив, що чоловік травмований, скоро приїде швидка допомога. Вона хотіла бігти додому, але сусіди її не відпустили. Знає, що чоловіка вбив ОСОБА_10 . Зі слів останнього та з матеріалів справи їй відомо, що вони щось не поділили з її чоловіком. Їй не відомі обставини, за яких вбили її чоловіка. Зазначила, що ОСОБА_10 одружений з її племінницею ОСОБА_26 , донькою її покійної сестри, яку вона виховувала як власну доньку. Після одруження ОСОБА_26 та ОСОБА_27 деякий час проживали у їхній квартирі, а потім переїхали до м. Львова. Фінансово вона не допомагала сім`ї племінниці та не обіцяла такої допомоги. Підтвердила, що під час прогулянки з донькою телефонувала на мобільний телефон ОСОБА_10 чи на телефон ОСОБА_26 , бо вони посварилися, тому намагалася їх примирити, ці розмови тривали декілька секунд. Показала, що з покійним чоловіком прожила 10 років, між ними був розлад, вони обговорювали розлучення, у чоловіка вже була подруга - свідок ОСОБА_28 , вона також мала власне спілкування. Однак, будучи сурогатною матір`ю, не мала права розлучатися, тому планували розлучення, після народження дитини. Ствердила, що чоловік не приймав участі у вихованні їхньої спільної доньки, тому у неї не було підстав хвилюватися, що після розлучення чоловік забере у неї доньку. Підтвердила власні розмови із свідком ОСОБА_29 щодо підбору адвоката та змісту показань, які вона мала надавати слідчому, бо розуміла, що, приховувала злочин, щоб захистити ОСОБА_27 та ОСОБА_26 , як власних дітей. Впевнена, що ОСОБА_10 вбив її чоловіка не навмисно. Зазначила, що не давала згоди на допит її малолітньої доньки, у відповідній заяві міститься не її підпис. Зазначила, що її затримали як підозрювану 27 квітня 2016 року, коли вона перебувала у м. Львові, не надали можливості зв`язатися з адвокатом. Протягом усього досудового розслідування з 9 до 18 год з нею проводили слідчі дії, вона майже весь час перебувала в ІТТ, а не у СІЗО, бо слідчий наполягав на наданні нею показань, при цьому постійно погрожував, вимагаючи визнання вини, чинив на неї тиск. Вона була на восьмому місяці вагітності, в ІТТ їй не давали поїсти, збільшували фотографії тіла її покійного чоловіка та змушували на них дивитися, погрожували, що ОСОБА_26 підкинуть наркотики. Слідчий також застосовував незначну фізичну силу, трусив нею, щоб вона давала показання. Жодних слідів побоїв у неї на тілі не було. Про застосування тиску повідомляла суду першої інстанції, однак на це не звернули увагу. Під час перегляду справи апеляційним та касаційним судом не повідомляла про застосування до неї тиску.
		Докази на підтвердження встановлених судом обставин та мотиви неврахування окремих доказів.
		Вина ОСОБА_10  та ОСОБА_11  у вчиненні умисного вбивства, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, за встановлених судом обставин,  підтверджується показаннями свідків  ОСОБА_30 , ОСОБА_22 , ОСОБА_21 .
		       Свідок ОСОБА_31 суду показала, що ОСОБА_12 проживала у їхньому будинку за адресою: АДРЕСА_5 , в одному під`їзді та на одній площадці з нею. 08 січня 2016 року близько 17 години на площадці між третім та четвертим поверхом зустріла ОСОБА_12 , яка йшла з дитиною. Пам`ятає події, бо в цей день вбили чоловіка ОСОБА_12 , про що їй стало відомо від працівників поліції. О 19 годині до неї у квартиру зайшли оперативники, вона повідомила їм власний номер телефону, а після 22 години - зайшов слідчий, який розповів, що вбито ОСОБА_14 за місцем проживання, обставин не розповідав. 
		Свідок ОСОБА_22 суду показала, що ОСОБА_12 разом з чоловіком та донькою жила у їхньому під`їзді, винаймали квартиру. ОСОБА_32 був жорстокий та агресивний. З сім`єю ОСОБА_33 вона близько не спілкувалася, лише віталася при зустрічі. Про вбивство ОСОБА_14 у квартирі за місцем його проживання000 їй стало відомо ввечері 08 січня 2016 року, бо по під`їзду їхнього будинку ходили працівники поліції та опитували мешканців з цього приводу.
		Отже, показаннями свідків ОСОБА_30 та ОСОБА_22 достовірно встановлено, що вбивство ОСОБА_14 сталося за місцем його проживання у квартирі АДРЕСА_4 08 січня 2016 року у період часу до 19 години.
		Свідок ОСОБА_21 суду показала, що знає ОСОБА_11 , з яким товаришувала в шкільні роки. В січні 2016 року вона приїхала до батьків в м. Славуту на різдвяні свята. В один із днів - 7 чи 8 січня була з друзями у кафе «Батискаф», де зустріла ОСОБА_11 з ОСОБА_10 . Їй нічого не відомо про обставини вбивства потерпілого, про сам факт вбивства дізналася від слідчого. Даними показаннями підтверджується факт перебування ОСОБА_11 та ОСОБА_10 у м. Славута Хмельницької області в період 7-8 січня 2016 року.
		Суд, виходячи із загальних засад кримінального судочинства - верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, створив необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та обов`язків, в т.ч., за клопотанням прокурора неодноразово відкладав розгляд справи з метою забезпечення стороною обвинувачення присутності свідків, заявлених прокурором для їх допиту у судовому засіданні.
		В судовому засіданні 07 лютого та 13 березня 2023 року прокурор відмовився від допиту свідків обвинувачення ОСОБА_34 , ОСОБА_35 ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_25 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 .
		Сторона захисту не наполягала на допиті вказаних свідків, заявлених для допиту прокурором.
		Об`єктивно винуватість обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_11 підтверджена дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами та процесуальними документами, дослідженими судом, з метою оцінки допустимості доказів.
		       Протоколами огляду місця події та трупа від 08 січня 2016 року з відеозаписом, схемою та фототаблицями до них, які проводилися за участі двох понятих та спеціалістів, встановлено, що місцем вчинення вбивства ОСОБА_14 є приміщення квартири АДРЕСА_4 , яка розташована на четвертому поверсі вказаного будинку. На поверхні дверного полотна вхідних дверей механічних пошкоджень не виявлено, зі сторони приміщення в замковій свердловині міститься ключ. На поверхні підлоги в коридорі загального користування виявлено численні плями утворені речовиною бурого кольору схожою на кров. У коридорі квартири на шпалерах виявлено відбиток долоні людини з відбитками 5 пальців, утворених речовиною схожою на кров. В коридорі квартири в горизонтальному положенні на спині знаходиться труп особи чоловічої статі, на поверхні підлоги містяться згустки речовини схожої на кров, з точковими фрагментарними вкрапленнями речовини білого кольору по типу мозкової речовини. При огляді трупа встановлено, що обличчя повністю покрите нашаруваннями кірочок вологої та сухої темно-червоної крові, також виявлено наступні ушкодження: на волосяній поверхні частини голови - нашарування вологої темно червоної крові, в лівій лобно-тім`яній ділянці голови - декілька ран (візуально три), невизначено - овальної форми, які проникають у порожнину черепа, в найбільшій з ран вип`ячена мозкова речовина, на поверхнях обох кистей - нашарування кірочок темно-червоної крові. В тім`яній ділянці голови наявна рана, яка доходить до зовнішньо кісткової пластинки тім`яної кістки, в рані на дотик відчувається зазублення, що свідчить про неоднорідність або пошкодження. Зафіксовано часткову ампутацію нігтьової фаланги четвертого пальця лівої кисті з раною на тильній поверхні з відкритим переломом нігтьової фаланги четвертого пальця лівої кисті, рану в ділянці лівого ліктьового суглобу. На задній поверхні безрукавки та на поверхні футболки виявлено множинні плями сухої, а на задній частині вологої крові. На стінах коридору, кімнати, та підлозі коридору наявні численні плями, краплі, згустки, утворені речовиною, схожою на кров. На поверхнях дверей квартири на зовнішній поверхні рами дверей балкону, на склі дверного прийому балкону зафіксовано відбитки слідів долонних поверхонь рук та папілярних візерунків пальців рук. Під час огляду місця події труп ОСОБА_14 направлено в морг для проведення судово-медичної експертизи, вилучено змиви з плям, утворених речовиною бурого кольору, виріз фрагменту шпалер з плямою речовини бурого кольору, рушник, з плямою речовини бурого кольору, шорти, мобільний телефон, маршрутизатор, дві тарілки, посуд з мийки, паспорт на ім`я ОСОБА_14 , відбитки слідів долонних поверхонь рук та папілярних візерунків пальців рук. 
		Огляд місця події та огляд трупа проведені слідчим ОСОБА_50 з дотриманням вимог ст. ст. 233, 237, 238 КПК України з дозволу власника квартири ОСОБА_51 , про що міститься її підпис у протоколі огляду місця події та трупа (а. 35 т. 1 Доказів) та орендаря квартири - дружини потерпілого ОСОБА_14 - ОСОБА_12 , яка викладена у формі письмової заяви від 08 січня 2016 року (а.40 т.1 кримінального провадження). 
		Твердження сторони захисту про те, що підпис у заяві про згоду на огляд місця події належить не ОСОБА_12 є неспроможними, оскільки про таку обставину обвинувачена не заявляла під час судового слідства, лише вказала на те, що не давала згоди на допит власної доньки. Про такий недолік сторона захисту заявила лише після завершення судового слідства у клопотанні про визнання доказів недопустимими. Крім того, огляд місця події у квартирі проведений за згодою власника квартири, як того вимагає положення ст. 233 КПК України. Слідчим при проведенні даної слідчої дії залучено двох незаінтересованих осіб (понятих), дотримано всіх вимог КПК в ході проведення даної дії. Також при здобутті вказаного доказу не допущено істотного порушення прав та свобод людини, а твердження сторони захисту про порушення слідчим вимог щодо структури протоколу слідчої дії не є такими порушеннями.
		Також власник житла ОСОБА_52 не зверталася з відповідними скаргами до правоохоронних органів щодо порушення її права на недоторканість житла.
		Огляд місця події та трупа проведений невідкладно з 21 год 55 хв 08 січня 2016 року по 03 год 19 хв 09 січня 2016 року, після надходження в чергову частину Славутського ВП повідомлення ОСОБА_12 про виявлення нею трупа власного чоловіка, до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, слідчим ОСОБА_50 за участі спеціалістів. Відповідні відомості були внесені до ЄРДР №12016240210000025 негайно після проведення огляду - 09 січня 2016 року, що узгоджується з вимогами ч. 3 ст. 214 КПК України.
		Згідно рапорту, зареєстрованого в журналі єдиного обліку за №51 від 08 січня 2016 року, о 19:50 слідчий ОСОБА_53 увійшов до складу слідчо-оперативної групи, створеної для виявлення, фіксації, кваліфікованого вилучення та пакування слідів кримінального правопорушення за фактом вбивства ОСОБА_14 (а. 1 т. 1 Доказів).
		Постановою про створення слідчої групи від 09 січня 2016 року досудове розслідування доручене, в т.ч. слідчому ОСОБА_54 .
		Враховуючи викладене, відсутні підстави для визнання даного доказу недопустимим, оскільки він отриманий у порядку, встановленому КПК України, здобутий без істотного порушення прав та свобод людини. 
		Відомості, встановлені під час огляду місця події узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_30 , ОСОБА_22 щодо місця вчинення злочину та часу виявлення трупа ОСОБА_14 . 
		Висновками експерта (судово-імунологічної експертизи) №29 від 09 січня 2016 року, № 115, № 116, № 117, № 118, № 119, № 120, № 121, № 122, № 123 від 18 січня 2016 року встановлено, що в крові з трупа ОСОБА_14 знайдені антигени А та Н., на змивах з предметів, рушнику, шортах, вилучених з квартири під час проведення огляду місця події та трупа від 08 січня 2016 року виявлено кров людини, при визначені групової належності якої знайдені антигени А та Н, яка може походити від потерпілого ОСОБА_14 , в крові якого знаходиться основний антиген А та супутній антиген Н.
		Висновком експерта (дактилоскопічної експертизи) № 591-Д від 07 червня 2016 року встановлено, що сліди пальців рук, які виявлені та вилучені 08 січня 2016 року під час огляду місця події, залишені безіменним, середнім та вказівним пальцями лівої руки ОСОБА_10 .
		Лікарським свідоцтвом про смерть №82 від 09 січня 2016 року встановлено, що смерть ОСОБА_14 настала ІНФОРМАЦІЯ_4 від перелому кісток черепа.
		Висновками експерта №164 від 09 січня 2016 року (судово-гістологічна експертиза), №94 від 08 січня 2016 року (судово-токсикологічна експертиза) під час дослідження шматочків з внутрішніх органів трупа ОСОБА_14 , зразків його крові та спиномозкової рідини встановлено забій головного мозку, набряк головного мозку та м`яких мозкових оболонок, виражений набряк строми міокарда, етилового алкоголю не виявлено.
		Згідно висновку судово-медичного експерта № 9 від 19 лютого 2016 року на трупі ОСОБА_14 виявлені тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми з множинними переломами кісток склепіння та основи черепа, з шістьма ранами в лівій лобно-тім`яній ділянці голови, з раною в тім`яній ділянці голови та раною в правій потиличній ділянці голови із забоєм головного мозку, які виникли від щонайменше восьми ударних травмуючих дій тупого твердого предмета з обмеженою травмуючою поверхнею незадовго до настання смерті і мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень як небезпечних для життя в момент спричинення, а в даному випадку, що призвели до смерті. Після спричинення ОСОБА_14 відкритої черепно-мозкової травми останній не повинен був рухатись та вчиняти активні дії. При наданні ОСОБА_14 кваліфікованої медичної допомоги врятувати його життя було б неможливо.
		Висновками експерта № 37-мк, № 38-мк від 18 січня 2016 року встановлено, що тілесні ушкодження, виявлені на трупі ОСОБА_14 , могли утворитися не менше від шести окремих та різноспрямованих у сагітальній і фронтальній площинах дій на кістки склепіння черепа потерпілого якихось твердих, тупих травмуючих предметів чи знарядь із невизначеною формою та розмірами їхньої контактної поверхні. Наскрізні забійні рани могли утворитись в невідомій послідовності одна від одної від окремих одноразових, але різноспрямованих дій на шкіру голови потерпілого, дещо закругленого ребра та прилеглих до нього пласких бокових граней, скроні за все одного і того ж самого твердого тупого, із вмістом солей 3-ох валентного заліза травмуючого предмета чи знаряддя, при цьому контактна частина даного ребра могла мати довжину в межах від 18,7 мм до 21,25 мм, але не менше, ніж 17,85 мм; 
		Протоколом слідчого експерименту від 16 травня 2016 року, з таблицею ілюстрацій та з відтвореним в судовому засіданні відеозаписом вказаної слідчої дії, проведеної з метою перевірки, уточнення показань підозрюваного ОСОБА_11 встановлено, що останній, в присутності захисника, послідовно, докладно, детально розповів та показав на місці квартиру, де відбулося вбивство ОСОБА_14 , про обстановку та обставини його вбивства, а також показав на манекені механізм спричинення ОСОБА_10 тілесних ушкоджень ОСОБА_14 , від яких настала смерть потерпілого. Також вказав на місце, де він перебував під час вчинення вбивства. Слідчим експериментом встановлено, що 06 січня 2016 року ОСОБА_55 спільно з ОСОБА_10 , з ініціативи останнього, приїхали зі Львова до Славути на «розбірки» з ОСОБА_14 та зупинилися у їхнього спільного знайомого ОСОБА_16 . 08 січня близько 15 години по дорозі на залізничний вокзал, зайшли до ОСОБА_14 під приводом того, що ОСОБА_10 минулого візиту залишив власні речі. ОСОБА_14 впустив їх у квартиру, деякий час вони курили на балконі. Коли ОСОБА_14 пішов в коридор шукати в шафі речі ОСОБА_10 , останній дістав з під куртки молоток, протягнув його ОСОБА_11 та пошепки запропонував нанести ним удар потерпілому, коли ж ОСОБА_11 дав зрозуміти ОСОБА_10 , що відмовляється наносити удари, останній в присутності ОСОБА_11 умисно наніс ОСОБА_14 ззаду по голові удар металевою частиною слюсарного молотка, від якого потерпілий впав на підлогу. Схилившись над ОСОБА_14 , ОСОБА_10 наніс 5-6 ударів металевою частиною молотка по голові. ОСОБА_11 на манекені показав положення потерпілого ОСОБА_14 , в якому він перебував, коли ОСОБА_10 наніс йому перший удар молотком в область потилиці, від якого потерпілий впав, після чого розташував манекен в положенні, в якому знаходився ОСОБА_14 після заподіяння йому першого удару молотком по голові, та як ОСОБА_10 , схилився над потерпілим, і завдав ще близько 5-6 ударів по голові. Також ОСОБА_11 пояснив, що залишивши квартиру ОСОБА_14 , вони попрямували до лісового масиву «Сонячний», а пройшовши у відповідному напрямку - вказав на ділянку лісового масиву, куди ОСОБА_10 викинув молоток. Окрім цього під час слідчого експерименту ОСОБА_11 показав приміщення громадського туалету на території залізничного вокзалу станції Славута, у якому він в один із відсіків вигрібної ями викинув молоток перед від`їздом до Львова. Також пояснив, що обидва молотки були придбані особисто ОСОБА_10 , без його участі у Львові в магазині по вул. Личаківській, про їх наявність дізнався від ОСОБА_10 та бачив їх у останнього.
		Суд зауважує, що слідчий експеримент проведений за участі захисника підозрюваного ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_17 , у присутності двох понятих, з дозволу власника квартири ОСОБА_51 , яка на етапі проведення слідчих дій у належній їй квартирі приєдналась до участі в слідчому експерименті. Вказана слідча дія проведена у формі, яка містить ознаки відтворення дій обвинувачених, обстановки та обставин події, а не лише посвідчує проголошення підозрюваним зізнання у вчиненні кримінального правопорушення з метою його процесуального закріплення, а тому протокол слідчого експерименту суд розцінює як самостійне процесуальне джерело доказу, а не як допит підозрюваного. 
		Враховуючи викладене, відсутні підстави для визнання даного доказу недопустимим, оскільки він отриманий у порядку, встановленому КПК, здобутий без істотного порушення прав та свобод людини.
		Висновком експерта № 147 від 30 травня 2016 року встановлено, що тілесні ушкодження, які були виявлені під час проведення судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_14 могли утворитись за обставин, продемонстрованих підозрюваним ОСОБА_11 під час слідчого експерименту 16 травня 2016 року, внаслідок нанесення ударів металевою частиною слюсарного молотка по голові потерпілого ОСОБА_14 .
		Протоколом огляду місця події від 14 квітня 2016 року з таблицею ілюстрацій зафіксовано факт виявлення в туалеті загального користування на залізничній станції м.Славута та вилучення слюсарного молотка, з поміткою на рукоятці «4 3», якого за даними протоколу слідчого експерименту з ОСОБА_11 , останній викинув в день вчинення злочину перед від`їздом до м. Львова.
		Суд зауважує, що місце, де виявлено молоток, якого викинув ОСОБА_11 , є громадським місцем, доступ до якого є необмеженим, тому на переконання суду під час проведення огляду вказаної території слідчий мав вільний доступ, а тому не потребував згоди уповноваженої особи, яка забезпечує санітарний догляд вказаного об`єкту, як того вимагає положення ст.233 КПК України. Крім того, слідчим при проведенні даної слідчої дії залучено двох незаінтересованих осіб (понятих), дотримано всіх вимог КПК в ході проведення даної дії. Отже при здобутті вказаного доказу не допущено істотного порушення прав та свобод людини, тому підстав для визнання даного доказу недопустимим не має, як на цьому наполягала захисник ОСОБА_8 .
		Відомості, здобуті під час вчинення даних слідчих дій узгоджуються із висновками експертів щодо механізму, характеру та локалізації тілесних ушкоджень, завданих ОСОБА_14 , доводять, що вбивство ОСОБА_14 вчинено із застосуванням слюсарного молотка. На підставі здобутих даних встановлено обставини вчиненого ОСОБА_10 та ОСОБА_11 злочину та механізм заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому.
		Суд відхиляє клопотання захисника ОСОБА_8 про визнання усіх висновків експертів недопустимими доказами з огляду на те, що експертиза трупа, в порушення вимог Правил проведення судово-медичної експертизи (досліджень) трупів у бюро судово медичної експертизи проведена з перевищенням можливого терміну на 10 днів, а при призначенні експертиз обвинуваченій ОСОБА_12 не роз`яснювалися її права заявити відвід експерту та на участь у проведенні експертиз. 
		Так, відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, які отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, перелік яких визначено ч .2 ст. 87 КПК України.
		Відповідно до ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення та стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК. Сторони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених у КПК. У зв`язку із цим розумно очікувати добросовісної процесуальної поведінки як від сторони обвинувачення, так і від сторони захисту.
		Суд зауважує, що право на захист ОСОБА_12 у даному випадку не порушене, оскільки станом на дату призначення судових експертиз, зокрема висновки по яких датовані 08, 09, 18 січня,19 лютого 2016 року ОСОБА_12 не перебувала у статусі підозрюваної.
		Крім того, відвід експерту може бути заявлений лише за наявності підстав, передбачених ст. 79 КПК України, між тим протягом усього судового розгляду сторона захисту не посилалась на наявність таких підстав, не прагнула реалізувати комплекс прав і процесуальних можливостей, передбачених у ст. 42 КПК України, лише послалася на не роз`яснення прав, як на формальну підставу для визнання недопустимим доказом висновків експерта. Крім того, відсутність відомостей про час проведення експертиз, а також перевищення строку проведення експертизи на 10 днів не є істотним порушенням прав та свобод людини, а тому не є підставою для визнання доказів не допустимими.
		Враховуючи, що всі експертизи проведено особами, які володіють спеціальними знаннями, мають право відповідно до Закону України «Про судову експертизу» на проведення експертиз та попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, об`єктивних підстав не довіряти результатам експертиз та вважати їх висновки недостовірними у суду не має.
		Суд також зауважує, що відсутність у висновках експертиз номера кримінального провадження не є істотним порушенням, що тягне за собою визнання доказу недопустимим.
		Довідкою ІНФОРМАЦІЯ_5 № 844 від 10 березня 2016 року встановлено, що курсанти ОСОБА_11 та ОСОБА_10 у період з 28 грудня 2015 року до 10 січня 2016 року перебували у зимовій канікулярній відпустці. Вказані відомості підтверджують об`єктивну можливість перебування обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_11 поза межами місця проживання у м. Львові, а у сукупності з дослідженими письмовими доказами та показаннями свідків ОСОБА_21 підтверджують факт перебування обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_11 08 січня 2016 року у м.Славута Хмельницької області за місцем вчинення злочину - вбивства ОСОБА_14 . 
		       Твердження захисника ОСОБА_8 про недопустимість відеозапису одночасного допиту осіб від 23 лютого 2016 року, як доказу є неспроможним, оскільки вказаний доказ судом не досліджувався, з огляду на положення ч. 4 ст. 95 КПК України, за якими суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, як він сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
		Дані, здобуті під час дослідження в судовому засіданні вищезазначених письмових доказів, наданих стороною обвинувачення та допиту свідків обвинувачення ОСОБА_30 , ОСОБА_22 , ОСОБА_21 узгоджуються між собою.
		Досліджені в судовому засіданні докази суд визнає належними доказами, оскільки вони підтверджують подію злочину та винуватість обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 у його вчиненні, а також оцінює як достовірні, оскільки підстав сумніватися у їх правдивості судом не встановлено, допустимі, оскільки здобуті з дотриманням відповідної процедури, в т.ч. після внесення відомостей по факту вчинення злочину до ЄРДР.
		Мотиви суду щодо доведеності обвинувачення ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у вчиненні злочину за попередньою змовою групою осіб. 
		       Згідно з ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд, зокрема, повинен вирішити такі питання: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.
		Відповідно до статей 3 і 27 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Право на життя є невід`ємним правом людини. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Тому охорона життя людини - найважливіше завдання кримінального права України.
		Суд зазначає, що безпосереднім об`єктом кримінально-правової охорони за ст. 115 Кримінального кодексу є життя людини. Вбивство - це позбавлення життя іншої людини. Об`єктивна сторона вбивства характеризується діянням у вигляді посягання на життя, наслідком у вигляді смерті людини та причинним зв`язком між діянням та наслідком. Із суб`єктивної сторони умисне вбивство можливе лише за наявності умисної вини, як обов`язкової ознаки, тобто умисне вбивство може бути вчинене з прямим та непрямим умислом. 
		Правильна кваліфікація умисного вбивства припускає також ретельне дослідження мотиву та мети вчинення злочину. Мотив і мета - це факультативні ознаки суб`єктивної сторони злочину. Вони вимагають свого встановлення лише у тих випадках, коли про це прямо зазначено у законі (в диспозиції статті Особливої частини КК) або коли вони однозначно випливають із змісту злочину.
		У тих випадках, коли мотив злочину є обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони певного складу злочину, він впливає на кваліфікацію самого злочинного діяння. Закон може передбачити мотив у деяких складах як ознаку, що надає злочину кваліфікованого виду (п. п. 6 і 7 ч. 2 ст. 115 КК).
		Якщо мотив злочину не викладений у конкретній нормі кримінального закону або не випливає безпосередньо з його змісту, тоді він не має значення для кваліфікації складу злочину, але враховується судом при призначенні покарання.
		Отже мотив і мета є факультативними ознаками суб`єктивної сторони умисного вбивства за попередньою змовою групою осіб, встановлення вказаних ознак має значення для суду при призначенні покарання винній особі, однак не впливає на кваліфікацію дій особи.
		Суд відхиляє твердження Захисника ОСОБА_8 про неможливість кваліфікації дій обвинувачених як умисне вбивство, оскільки не встановлено мотиву та мети вбивства ними ОСОБА_14 та зазначає, що не встановлення у судовому засіданні таких факультативних ознак суб`єктивної сторони як мотив та мета, не впливає на кваліфікацію дій ОСОБА_10 та ОСОБА_11 за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України та не може бути підставою для звільнення їх від кримінальної відповідальності за умисне вбивство людини.
		Дослідивши та оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд встановив обставини кримінального провадження, які вказують на спільну участь ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у вчиненні умисного вбивства за попередньою змовою групою осіб, оскільки кожен із обвинувачених бачив та усвідомлював дії іншого, погоджувався з ними та продовжував свої протиправні дії, спрямовані на позбавлення життя ОСОБА_14 . Крім того, ніхто із обвинувачених не вчинив дії на припинення протиправних дій, не вжили заходів щодо виклику лікарів, надання допомоги потерпілому, а також дій спрямованих на відвернення спричиненої шкоди.
		Так, під час дослідження доказів судом встановлено, що ОСОБА_10  заздалегідь придбав слюсарні молотки, один з яких був знаряддям злочину,   цілеспрямовано умисно завдав ОСОБА_14  щонайменше вісім ударів слюсарним молотком у голову із застосуванням значної фізичної сили. Всі тілесні ушкодження в області голови, в комплексі відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, які небезпечні для життя в момент спричинення та які в даному випадку  призвели до смерті. За даними висновку судово-медичної експертизи завдані ОСОБА_14 тілесні ушкодження перебувають в прямому причинному зв`язку із настанням його смерті. 
		Суд відхиляє заперечення ОСОБА_10 про безпідставність кваліфікації його дій за попередньою змовою групою осіб та заперечення ОСОБА_11 щодо його причетності, як виконавця умисного вбивства потерпілого за попередньою змовою групою осіб, як неспроможні, з наступних підстав.
		Передбачене п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб, згідно з ч. 2 ст. 28 цього Кодексу має місце у випадках, коли його було спільно вчинено декількома особами, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. За цей злочин несуть відповідальність і ті особи, котрі хоча й не вчиняли дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але, будучи об`єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу. З урахуванням конкретних обставин провадження та змісту спільного умислу осіб, що вчиняють убивство за попередньою змовою, до таких дій належать: застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан для того, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть; подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співучасниками; усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це; надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час учинення вбивства (у вигляді порад, передачі зброї тощо); ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу на вбивство.
		Відповідні правові позиції містяться у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року (справа №733/249/16-к) та 30 травня 2019 року (справа №487/3884/16-к).
		Отже, не зважаючи на те, що ОСОБА_11 безпосередньо не спричиняв потерпілому ОСОБА_14 тілесних ушкоджень, він діяв за попередньою домовленістю з ОСОБА_10 на позбавлення життя потерпілого, оскільки знав про придбання ОСОБА_10 знаряддя злочину - слюсарних молотків, погодився, на пропозицію останнього, поїхати з ним на «розбірки» з ОСОБА_14 у м. Славуту, за місцем проживання останнього, був присутнім на місці події під час позбавлення життя потерпілого, спостерігав за ним та за діями ОСОБА_10 , не перешкоджав нанесенню останнім тілесних ушкоджень потерпілому та фактично забезпечив спричинення смертельних тілесних ушкоджень ОСОБА_14 . 
		       Встановлені судом фактичні обставини, досліджені докази, з урахуванням характеру, способу дій, механізму спричинення потерпілому тілесних ушкоджень та їх локалізацію, обрання як знаряддя злочину слюсарного молотка, завдання ним численних ударів у життєво-важливий орган - голову ОСОБА_14 та наслідки, які настали, достовірно вказують на те, що ОСОБА_10 діяв з прямим умислом, направленим на умисне вбивство потерпілого, оскільки бажав настання наслідків саме у виді його смерті та передбачав з достатнім ступенем конкретизації у своїй свідомості неминучий результат свого суспільно-небезпечного діяння. 
		       Суд дійшов висновку, що ОСОБА_11  свідомо та заздалегідь домовився із ОСОБА_10  на вбивство  ОСОБА_14 , про що свідчать його наступні послідовні дії. Так,  ОСОБА_11  погодився на пропозицію ОСОБА_10  «розібратися» з  ОСОБА_14 , використав частину наданої йому за місцем навчання зимової канікулярної відпустки, на поїздку до м. Славути, де проживають його матір та бабуся, однак не для власного відпочинку, чи щоб відвідати родину на різдвяні сімейні свята, а саме для «розбірок» з ОСОБА_14 , оскільки не повідомив рідних про свій приїзд, а разом з ОСОБА_10  зупинився у їхнього спільного товариша ОСОБА_16 , та залишився у нього ночувати, чим терпів певні незручності, зважаючи на присутність у квартирі товариша його сім`ї, що слідує із відомостей, здобутих під час слідчого експерименту. Також ОСОБА_11  достовірно знав про придбання  ОСОБА_10  слюсарних молотків та перевезення їх до м. Славути у дорожній сумці, про що також зазначав під час слідчого експерименту, на квартиру до потерпілого прийшов, знаючи заздалегідь про заплановані  ОСОБА_10  «розбірки» та був безпосередньо присутнім на місці вчинення вбивства протягом усієї події, оскільки з даних слідчого експерименту безпосередньо спостерігав нанесення потерпілому 5-6 ударів молотком у голову. Крім того,  ОСОБА_11  не залишив квартиру після нанесення ОСОБА_10  першого удару потерпілому у потилицю, не перешкодив  ОСОБА_10  завдати потерпілому решту ударів, та не звернувся за допомогою до сторонніх осіб, щоб запобігти вбивству. Фактично своєю присутністю ОСОБА_11  забезпечував реалізацію спільного умислу на вбивство, викликаючи у  ОСОБА_10  впевненість у спільному подоланні активного опору, у разі його здійснення  ОСОБА_14 . Отже, зважаючи на те, що ОСОБА_11  відштовхнув молоток, який йому протягнув ОСОБА_10  перед нанесенням першого удару, суд дійшов висновку, що ОСОБА_11  діяв з непрямим умислом, оскільки передбачав можливість настання смерті потерпілого в результаті нанесення ОСОБА_10 у голову потерпілого ряду ударів слюсарним молотком, з прикладанням значної фізичної сили. 
		       Суд відхиляє позицію ОСОБА_10 , висловлену ним у судових дебатах про те, що вбивство сталося без прямого умислу та внаслідок сварки із потерпілим, як неспроможну, оскільки дослідженими доказами встановлено, що він заздалегідь підшукав знаряддя вбивства, у м. Львові, перевіз його до м. Славути та приніс до квартири потерпілого, де сталося вбивство, заховавши під одягом. 
		Достовірність та об`єктивність досліджених доказів у суду сумніву не викликає, адже вони отримані без порушення закону, узгоджуються один з одним, належні, допустимі та достатні для доведення винуватості ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у вчиненні умисного вбивства за попередньою змовою групою осіб.
		Таким чином, дослідивши безпосередньо в судовому засіданні докази, оцінивши їх у сукупності з точки зору належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_10 та ОСОБА_11 повністю доведена у судовому засіданні і їх дії правильно кваліфіковані за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, кваліфікуючою ознакою якого є вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене за попередньою змовою групою осіб, за що вони і повинні нести кримінальну відповідальність.
		Формулювання пред`явленого обвинувачення, визнаного судом недоведеним. 
		Згідно обвинувального акту ОСОБА_10 , вступивши у попередній злочинний зговір з ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , спрямований на позбавлення життя ОСОБА_14 за матеріальну винагороду в сумі 50000 гривень, 08 січня 2016 року реалізуючи спільний злочинний умисел, спільно з ОСОБА_11 , взявши в собою заздалегідь придбане знаряддя для вчинення вбивства - один слюсарний молоток, залишивши інший придбаний ними для реалізації вбивства молоток у власних речах, в квартирі в якій вони проживали, діючи відповідно до домовленості між співучасниками, близько 17 години 30 хвилин цього ж дня, будучи у квартирі АДРЕСА_4 , виконуючи відведену собі роль та доводячи до кінця сумісний і єдиний з ОСОБА_11 та ОСОБА_12 намір направлений на спричинення смерті іншій людині, дістав з під куртки знаряддя злочину - слюсарний молоток і в присутності ОСОБА_11 , який знаходився поруч спостерігаючи за його діями, і за спільною домовленістю мав прийти на допомогу у разі здійснення потерпілим опору, умисно наніс ОСОБА_14 численні удари металевою частиною молотка по голові, в результаті чого, згідно висновку експертизи ОСОБА_14 було заподіяно тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми з множинними переломами кісток склепіння та основи черепа, з шістьма ранами в лівій лобно-тім`яній ділянці голови, з раною в тім`яній ділянці голови та раною в правій потиличній ділянці голови із забоєм головного мозку, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент спричинення, а в даному випадку, що призвели до смерті потерпілого, тобто своїми умисними діями, які виразилися в умисному вбивстві, тобто умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, вчиненому на замовлення, з корисливих мотивів ОСОБА_10 вчинив кримінальне правопорушення (злочин), передбачений п.п. 6, 11 ч. 2 ст. 115 КК України.
		Згідно обвинувального акту ОСОБА_11 , вступивши у попередній злочинний зговір з ОСОБА_12 та ОСОБА_10 , спрямований на позбавлення життя ОСОБА_14 за матеріальну винагороду в сумі 50000 гривень, 08 січня 2016 року реалізуючи спільний злочинний умисел, спільно з ОСОБА_10 , взявши в собою заздалегідь придбане знаряддя для вчинення вбивства - один слюсарний молоток, залишивши інший придбаний ними для реалізації вбивства молоток у власних речах, в квартирі в якій вони проживали, діючи відповідно до домовленості між співучасниками, близько 17 години 30 хвилин цього ж дня, будучи у квартирі АДРЕСА_4 , виконуючи відведену собі роль, доводячи до кінця сумісний і єдиний з ОСОБА_10 і ОСОБА_12 намір направлений на спричинення смерті іншій людині, знаходячись поруч та маючи мету прийти на допомогу у разі здійснення потерпілим опору, спостерігав за діями ОСОБА_10 який умисно наносив ОСОБА_14 численні удари металевою частиною молотка по голові, в результаті чого, згідно висновку експертизи ОСОБА_14 було заподіяно тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми з множинними переломами кісток склепіння та основи черепа, з шістьма ранами в лівій лобно-тім`яній ділянці голови, з раною в тім`яній ділянці голови та раною в правій потиличній ділянці голови із забоєм головного мозку, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент спричинення, а в даному випадку, що призвели до смерті потерпілого, тобто своїми умисними діями, які виразилися в умисному вбивстві, тобто умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, вчиненому на замовлення, з корисливих мотивів ОСОБА_11 вчинив кримінальне правопорушення (злочин), передбачений п.п. 6, 11 ч. 2 ст. 115 КК України.
		Згідно обвинувального акту ОСОБА_12 , вступивши у попередній злочинний зговір з ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , спрямований на позбавлення життя свого чоловіка ОСОБА_14 за обіцяну нею матеріальну винагороду в сумі 50000 гривень, 08 січня 2016 року реалізуючи спільний злочинний умисел, створивши відповідні умови та заздалегідь попередивши ОСОБА_11 та ОСОБА_10 про час та місце вчинення вбивства, виконуючи відведену собі роль та доводячи до кінця сумісний і єдиний з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 намір направлений на спричинення смерті іншій людині близько 17 години цього ж дня з абонентського номера НОМЕР_1 , який до цього знаходився у користуванні ОСОБА_14 зателефонувала на абонентський номер НОМЕР_2 , який використовував в своєму мобільному терміналі ОСОБА_10 та в телефонній розмові повідомила останнього про те, що вона з дитиною йде у магазин, а її чоловік ОСОБА_14 залишається в квартирі один і за створених нею умов буде можливим вчинити заплановане вбивство ОСОБА_14 . В подальшому ОСОБА_10 , будучи у квартирі АДРЕСА_4 , виконуючи відведену собі дістав з під куртки знаряддя злочину - слюсарний молоток і в присутності ОСОБА_11 , який знаходився поруч спостерігаючи за його діями, і за спільною домовленістю мав прийти на допомогу у разі здійснення потерпілим опору, умисно наніс ОСОБА_14 численні удари металевою частиною молотка по голові, в результаті чого згідно висновку експертизи ОСОБА_14 було заподіяно тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми з множинними переломами кісток склепіння та основи черепа, з шістьма ранами в лівій лобно-тім`яній ділянці голови, з раною в тім`яній ділянці голови та раною в правій потиличній ділянці голови із забоєм головного мозку, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент спричинення, а в даному випадку, що призвели до смерті потерпілого, тобто своїми умисними діями, які виразилися в умисному вбивстві, тобто умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, вчиненому на замовлення, за попередньою змовою групою осіб ОСОБА_12 вчинила кримінальне правопорушення (злочин), передбачений п. п. 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
		       Підстави неврахування доказів обвинувачення.
		Згідно показань свідка ОСОБА_19 , яка перебувала у дружніх стосунках з ОСОБА_14 , їй відомо, зі слів останнього, що він мав погані стосунки з дружиною, вони часто сварилися, у дружини був інший чоловік, тому після різдвяних свят 2016 року він планував розлучитися та забрати доньку. ОСОБА_14 не розповідав про те, чи були у них з дружиною сварки щодо дитини, також ніколи не говорив, що дружина погана матір. Разом з тим, він дуже любив свою доньку, а тому хотів її виховувати після розлучення. 
		Показаннями неповнолітнього свідка ОСОБА_23 , допитаної у присутності законного представника (опікуна) ОСОБА_57 та педагога психолога ОСОБА_58 встановлено, що 08 січня 2016 року вони з матір`ю ходили в магазин, а батько залишився вдома. Коли повернулися додому, мама, відчинивши двері, відштовхнула її. Вони вийшли на вулицю, де мама посадила її на лавочку, а сама відійшла та говорила по телефону. Далі мама відвела її до сусідів, а сама кудись пішла. Підтвердила, що разом їздили до Львова, де мама зустрічалася з чоловіком, можливо, на ім`я « ОСОБА_59 ».
		За клопотанням сторони обвинувачення суд дослідив показання свідка  ОСОБА_20 , які останній  надавав Шепетівському міськрайонному суду  під час судового розгляду 31 травня 2017 року, оскільки сторона обвинувачення була позбавлена можливості забезпечити його явку у судове засідання, у зв`язку з перебуванням свідка за межами України з 08 лютого 2020 року, що підтверджується інформацією Центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України №91-33134/0/15-22-вих від 04 листопада 2022 року.
		У судовому засіданні  31 травня 2017 року свідок ОСОБА_20 суду показав, що зустрічався з ОСОБА_60 , переписувався з нею у соцмережах, з листування дізнався, що планується вбивство її чоловіка, однак не придав цьому значення. ОСОБА_12 хотіла розлучитися, але чоловік не погоджувався, погрожував забрати у неї дитину. У листуванні йшлося про те, що потрібно позбавити його життя, не було конкретно зазначено, що ОСОБА_61 планує вбити чоловіка, вона писала, що потрібно якось з ним розлучитися. Приблизно 15 січня у телефонній розмові ОСОБА_62 повідомила, що чоловік помер, обставин не розповідала. Йому відомо, що вбивство ОСОБА_14 вчинили ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . Знає, що ОСОБА_62 з донькою вийшла з квартири, про що повідомила ОСОБА_10 , щоб вони прийшли і вбили чоловіка. Відомо, що повернувшись у квартиру, ОСОБА_61 виявила, що чоловік ще живий, тому зателефонувала, щоб вони повернулися завершити розпочате. ОСОБА_12 не розповідала подробиць домовленості про вбивство. Про 50000 грн, які вона, нібито, обіцяла ОСОБА_63 за вбивство чоловіка, дізнався в поліції з матеріалів справи під час того, як його допитували та показували ці документи. Зі слів ОСОБА_64 , чоловік постійно бив її впродовж 10 років, вона викликала поліцію, але ніякі заходи не вживалися. Всі обставини знає з розповідей ОСОБА_65 . Йому відомо, що ОСОБА_61 була сурогатною матір`ю, отримала гроші, здається 5000 євро, вона їх потратила, бо знімала квартиру у Львові, витрачала на адвокатів. 
		Відповідно ч. 3 ст. 26 КПК України судом також досліджені надані стороною обвинувачення письмові докази.
		Протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 15 березня 2016 року з додатком - інформації про з`єднання абонентів номер НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_12 , та номер НОМЕР_4 , яким користувався ОСОБА_10 , встановлено, що 08 січня 2016 року в період часу з 17:00:25 по 17:59:05 між вказаними телефонними номерами здійснено сім з`єднань в районі базової станції м. Славута, вул. Здоров`я, 11.
		Протоколом про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 19 квітня 2016 року стосовно ОСОБА_11 , здійснених на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Хмельницької області від 22 січня 2016 року № 65-т та дослідженим у суді аудіозаписом розмов зафіксовано, що ОСОБА_11 по телефонному номеру НОМЕР_5 розмовляв з ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_66 17 лютого 2016 року під час розмови з особою по імені ОСОБА_61 отримав від неї вказівки не брати з собою під час виклику на допит в поліції стартовий пакет «Лайф», говорити, що його немає та які покази необхідно давати в поліції, та про те, що у «ВК» («В контакте») написала йому як діяти.
		Протоколом про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 19 квітня 2016 року стосовно ОСОБА_20 , здійснених на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Хмельницької області від 01 лютого 2016 року № 116-т, та дослідженим у суді аудіозаписом розмов зафіксовано, що ОСОБА_20 по телефонному номеру НОМЕР_6 розмовляє з ОСОБА_12 , в розмові заспокоює останню та радить без адвоката в поліцію не ходити. 
		Протоколом про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 19 квітня 2016 року стосовно  ОСОБА_66 , здійснених на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Хмельницької області від 12 січня 2016 року № 16-т, та дослідженим у суді аудіозаписом розмов зафіксовано, що ОСОБА_46 - дружина ОСОБА_10 в розмові з останнім, домовляються щодо однакового викладення хронології подій 08 січня 2016 року. У розмові з ОСОБА_12 домовляються, щоб ОСОБА_61 зателефонувала до ОСОБА_67 і навчила, що треба говорити, переживають, що ОСОБА_10 викликають на допит в поліцію, ОСОБА_46 заспокоює ОСОБА_12 , щоб вона не переживала, якщо працівники поліції щось дізнаються, то ОСОБА_10 все візьме на себе;
		Протоколом про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 19 квітня 2016 року стосовно  ОСОБА_10 , здійснених на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Хмельницької області від 12 січня 2016 року № 17-т, та дослідженим у суді аудіозаписом розмов зафіксовано, що ОСОБА_10 в розмові з ОСОБА_11 радить в поліції триматись, на провокацію не вестись, видалити номера і листування «Вконтакте».
		Протоколом про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 19 квітня 2016 року стосовно ОСОБА_12 , здійснених на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Хмельницької області від 22 січня 2016 року № 66-т, та дослідженим у суді аудіозаписом розмов зафіксовано, що ОСОБА_12 в розмові з ОСОБА_46 переживає за ОСОБА_11 , що його викликали на допит в поліцію, що вона мала розмову з ним і порадила, що йому говорити та запитує чи ОСОБА_10 міг здати ОСОБА_11 , на що ОСОБА_66 заперечує.
		Протоколом про результати проведення негласних слідчих розшукових дій від 19 квітня 2016 року стосовно  ОСОБА_12 , здійснених на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Хмельницької області від 05 лютого 2016 року № 136-т, та дослідженим у суді аудіозаписом розмов зафіксовано, що ОСОБА_12 в розмові з ОСОБА_20 повідомляє йому, що, якщо щось буде встановлено, то ОСОБА_10 все візьме на себе. В розмові ОСОБА_20 запитує чи не залишили хлопці молоток на місці, на що ОСОБА_12 відповіла, що ні, обговорюють, які необхідно давати показання, говорить, що ОСОБА_11 , її та ОСОБА_10 здав, розповівши все працівникам поліції.
		Протоколом про результати проведення негласних слідчих розшукових дій від 22 червня 2016 року стосовно ОСОБА_11 та аудіозаписом контролю місця (ІТТ Нетішинського ВП Славутського ВП ГУ НП в Хмельницькій області) проведеного на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Хмельницької області від 04 березня 2016 року № 262-т зафіксовано розмову ОСОБА_68 під час перебування під вартою із співкамерником, під час якої він розповідає, що на його очах вбивали людину, що друг «тикав» йому молоток у руки, але він його не взяв, стояв поруч та що вбитого його дружина замовила. 
		Також в судовому засіданні досліджені ухвали слідчих суддів Апеляційного суду Хмельницької області від 12, 22 січня, 01, 05, 23 лютого та 04 березня 2016 року про надання дозволу на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права фізичної особи, в зв`язку з проведенням негласних слідчих (розшукових) дій, надані стороною обвинувачення апеляційному суду в травні 2018 року та відкриті стороні захисту під час повторного судового розгляду 27 травня 2022 року.
		Відповідно до вказаних ухвал дозволено здійснювати заходи на: аудіо-, відео контроль ОСОБА_10 , його дружини ОСОБА_46 , ОСОБА_11 ; зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, мобільних терміналів та сім-карток операторів мобільного зв`язку, якими користувався ОСОБА_10 , його дружина ОСОБА_69 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та невстановлена особа на ім`я « ОСОБА_59 »; встановити місцезнаходження радіоелектронних засобів, а саме мобільних терміналів, якими користувалися ОСОБА_10 , його дружина ОСОБА_70 .
		На підставі досліджених безпосередньо в судовому засіданні доказів, вирішуючи питання про допустимість та належність доказів, наданих стороною обвинувачення на підтвердження: винуватості  ОСОБА_10 та ОСОБА_11 - у вчиненні умисного вбивства з корисливого мотиву та на замовлення, ОСОБА_12 - у вчиненні умисного вбивства за попередньою змовою групою осіб та на замовлення, суд виходить з наступного.
		Суд зазначає, що обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а також на доказах, одержаних незаконним шляхом, оскільки це суперечить вимогам ст. 62 Конституції України, яка визначає, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Докази повинні визнаватися такими, що одержані незаконним шляхом, тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами. Для визнання доказів такими, що отримані незаконним шляхом, достатньо будь-якого одного із зазначених порушень їх отримання.
		Визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
		Отже суд може постановити обвинувальний вирок лише у разі, якщо надані докази спростовують всі розумні сумніви стосовно винуватості особи. Докази, які не витримують критерію «поза розумним сумнівом» є підставою для виправдувального вироку.
		Відповідно до статті 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
		Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (стаття 85 КПК України).
		За правилами статті 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
		Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази (п. 54 рішення у справі «Шабельник проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя, на недоторканість житла, тощо.
		Ці висновки ЄСПЛ повністю узгоджуються з законодавством України, яке передбачає, що збирання, перевірка та оцінка доказів можливі лише в порядку, та у спосіб, передбачений законом.
		Обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, за винятком випадків, передбачених ст. 92 ч. 2 КПК України, покладається на слідчого, прокурора, та, в установлених КПК України випадках на потерпілого (ст. 92 ч. 1 КПК України), а згідно з ч. 2 ст. 92 КПК України, обов`язок доказування належності та допустимості доказів, покладається на сторону, що їх подає.
		Аналіз доказів, наданих стороною обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_12 - у вчиненні умисного вбивства за попередньою змовою групою осіб та на замовлення свідчить про невідповідність їх критеріям належності та допустимості, оскільки ні кожен з доказів окремо, ні всі докази обвинувачення в своїй сукупності не доводять винуватість ОСОБА_12 в інкримінованому їй стороною обвинувачення кримінальному правопорушенні поза розумним сумнівом.
		Суд зазначає, що під умисним вбивством на замовлення слід розуміти умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди. 
		Дії замовника умисного вбивства, який одночасно був і співвиконавцем цього злочину кваліфікуються за п.п. 11 і 12 ч.2 ст. 115 КК України .
		Стороною обвинувачення не встановлено де, як, коли і при яких саме обставинах була досягнута домовленість між ОСОБА_12 , як замовником, ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , як безпосередніми виконавцями, на вбивство чоловіка ОСОБА_12 за матеріальну винагороду у сумі 50000 грн, та не надано належних і допустимих доказів існування такої домовленості. Матеріали справи також не містять жодних доказів, якими б підтверджувалася домовленість про суму матеріальної винагороди, яку ОСОБА_12 мала би сплатити ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , а також не доведено чи мала вона можливість сплатити таку винагороду. 
		Показання свідка ОСОБА_19 про існування конфлікту між ОСОБА_12 та її чоловіком, як доказ на підтвердження наявності у ОСОБА_12 мотиву для вбивства на замовлення її чоловіка, внаслідок постійних образ, та існування між ними спору щодо виховання дитини у разі розірвання шлюбу, відповідно до положень ч. 1 ст. 97 КПК України є показаннями з чужих слів. У судовому засіданні заперечені ОСОБА_12 , яка, спростовуючи вказані показання зауважила, що за життя її чоловік не приймав участі у вихованні їхньої доньки, стверджуючи, що йому подобається як вона її виховує. Оскільки, показання свідка ОСОБА_19 лише опосередковано можуть вказувати на наявність у ОСОБА_12 ймовірного мотиву вбивства на замовлення, оскільки є показаннями з чужих слів, що не можуть бути підтверджені іншими доказами, суд визнає цей доказ недопустимим для доведення винуватості у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_14 на замовлення ОСОБА_12 .
		Оцінюючи показання свідка ОСОБА_20 , які він надавав суду під час судового розгляду 31 травня 2017 року, суд зазначає, що сам факт відсутності свідка під час нового розгляду не може бути підставою для визнання його показань недопустимим доказом. Разом з тим, суд зауважує, що показання вказаного свідка є непрямим доказом, оскільки відповідно до положень ч. 1 ст. 97 КПК є показаннями з чужих слів, а саме з пояснень ОСОБА_12 . Такі показання ОСОБА_12 , не підтвердила у судовому засіданні та наведені свідком обставини категорично заперечила.
		За правилами ч. 4 ст. 97 КПК показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень частини другої цієї статті.
		А тому, за відсутності інших прямих доказів, показання свідка ОСОБА_20 не можуть бути підставою для кваліфікації дій ОСОБА_12 як вчинення умисного вбивства на замовлення та є недопустимим доказом.
		Неповнолітній свідок ОСОБА_23 надала в суді показання про обставини, які вона сприймала у восьмирічному віці, з того часу пройшло понад 7 років, крім того, такі показання не містять будь-яких відомостей про обставини вбивства ОСОБА_14 , тому не можуть бути достатніми доказами для доведення винуватості ОСОБА_12 у замовленні умисного вбивства її чоловіка. 
		Оцінюючи з точки зору належності та допустимості докази здобуті в результаті проведення НСРД, якими сторона обвинувачення обґрунтовує доведеність вини в інкримінованому ОСОБА_12 умисному вбивстві на замовлення та за попередньою змовою групою осіб, суд дійшов висновку про їх недопустимість з огляду на наступне.
		Як встановлено в судовому засіданні, органами досудового розслідування проводились негласні слідчі дії, пов`язані з втручанням в приватне спілкування обвинувачених ОСОБА_10 , його дружини ОСОБА_71 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , проведення яких мають відповідати вимогам закону. Здійснення перевірки доказів на їх допустимість є обов`язком суду, в тому числі дослідження дозволів на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, рішення про розсекречування яких, відповідно до ч. 1 ст. 255 КПК України та п. 5.9 Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, від 16 листопада 2012 року, може прийняти прокурор як за власної ініціативи так і у зв`язку з задоволенням відповідного клопотання сторони захисту з метою перевірки доказів на їх допустимість.
		Згідно з ч. 1 ст. 258 КПК України, ніхто не може зазнавати втручання у приватне спілкування без ухвали слідчого судді.
		Відповідно до ст. 260 КПК України аудіо-, відеоконтроль особи є різновидом втручання у приватне спілкування, яке проводиться без її відома на підставі ухвали слідчого судді, якщо є достатні підстави вважати, що розмови цієї особи або інші звуки, рухи, дії, пов`язані з її діяльністю або місцем перебування тощо, можуть містити відомості, які мають значення для досудового розслідування.
		Згідно ч. 1 ст. 263 КПК України, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (мереж, що забезпечують передавання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого виду між підключеними до неї телекомунікаційними мережами доступу) є різновидом втручання у приватне спілкування, яке проводиться без відома осіб, які використовують засоби телекомунікації для передавання інформації, на підставі ухвали слідчого судді, якщо під час його проведення можна встановити обставини, які мають значення для кримінального провадження.
		Частина друга цієї статті Кодексу, встановлює, що в ухвалі слідчого судді про дозвіл на втручання у приватне спілкування в цьому випадку додатково повинні бути зазначені ідентифікаційні ознаки, які дозволять унікально ідентифікувати абонента спостереження, транспортну телекомунікаційну мережу, кінцеве обладнання, на якому може здійснюватися втручання у приватне спілкування.
		Відповідно до ст. 268 КПК України установлення місцезнаходження радіообладнання (радіоелектронного засобу) є негласною слідчою (розшуковою) дією, що полягає у застосуванні технічних засобів для отримання від мережевої інфраструктури або мобільного кінцевого (термінального) обладнання відомостей про місцезнаходження мобільного кінцевого (термінального) обладнання (точки його підключення до мережі), а в мережі фіксованого зв`язку - даних про фізичну адресу кінцевого пункту мережі, без розкриття змісту повідомлень, що передаються, якщо в результаті проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії можливо встановити обставини, які мають значення для кримінального провадження. Установлення місцезнаходження радіообладнання (радіоелектронного засобу) проводиться на підставі ухвали слідчого судді, постановленої в порядку, передбаченому статтями 246, 248 - 250 цього Кодексу. В ухвалі слідчого судді про дозвіл на встановлення місцезнаходження радіообладнання (радіоелектронного засобу) в цьому випадку додатково повинні бути зазначені ідентифікаційні ознаки, які дозволять унікально ідентифікувати абонента спостереження, електронну комунікаційну мережу, кінцеве (термінальне) обладнання.
		Частиною 1 статті 9 КПК України встановлено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України, вимог інших актів законодавства.
		Відповідно до частини другої статті 290 КПК України прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання. Сторони кримінального провадження зобов`язані здійснювати відкриття одна одній додаткових матеріалів отриманих до або під час судового розгляду. Якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази (частина одинадцята, дванадцята статті 290 КПК України).
		Як убачається з матеріалів провадження, під час виконання вимог ст. 290 КПК України стороні захисту не було відкрито ухвали слідчих суддів Апеляційного суду Хмельницької області від 12, 22 січня, 01, 05, 23 лютого та 04 березня 2016 року про надання дозволу на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права фізичної особи, в зв`язку з проведенням негласних слідчих (розшукових) дій, не були вони відкриті і в суді першої інстанції за клопотанням сторони захисту.
		У судовому засіданні прокурор пояснив, що вказані ухвали слідчих суддів апеляційного суду під час виконання вимог ст. 290 КПК України стороні захисту не відкривалися, оскільки на той час існувала інша судова практика, КПК України не містить таких вимог, ухвали є не доказами, а підставою для проведення процесуальних дій, враховуючи позицію сторони захисту, ці документи відкриті у судовому засіданні під час нового розгляду справи.
		Оцінивши докази, отримані в результаті НСРД, в комплексі із розсекреченими процесуальними документами, які стали підставою для їх проведення, суд дійшов висновку що такі докази здобуті з дотриманням встановленої процедури, однак на момент відкриття слідчим матеріалів досудового провадження вказані процесуальні документи стороні захисту не надавалися та стороною обвинувачення в судовому засіданні не було доведено, що здійснити дії з забезпечення належного виконання вимог, передбачених ст. 290 КПК України щодо відкриття стороні захисту вищезазначених процесуальних документів через поважність причин було неможливо.
		Виходячи із цільової спрямованості положень ч. 12 ст. 290 КПК України, ВП ВС в постанові від 16 січня 2019 року (провадження № 13-37кс18, справа № 751/7557/15-к) висловила правову позицію згідно якої, процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД (ухвали, постанови, клопотання) і яких не було відкрито стороні захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України, за їх відсутні в розпорядженні сторони обвинувачення (не розсекречено на момент відкриття), можуть бути відкриті іншій стороні, але суд не має допустити відомості, що містяться в цих матеріалах кримінального провадження, як докази.
		Зазначена права позиція деталізована в постанові ВП ВС від 16 жовтня 2019 року (провадження № 13-43кс19,справа № 640/6847/15-к), де зазначено, що у тих випадках коли процесуальні документи не були розсекречені на момент відкриття стороною обвинувачення матеріалів кримінального провадження, вони можуть бути відкриті стороні захисту під час розгляду справи у суді за умови своєчасного вжиття прокурором всіх необхідних заходів для їх отримання. Якщо сторона обвинувачення не вжила необхідних та своєчасних заходів з розсекречення процесуальних документів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД і яких немає в її розпорядженні на момент відкриття матеріалів, то в такому випадку має місце порушення норм, передбачених статтею 290 КПК України.
		В даному кримінальному провадженні в травні 2018 року судом апеляційної інстанції до матеріалів провадження долучено оригінали ухвал слідчих суддів Апеляційного суду Хмельницької області від 12, 22 січня, 01, 05, 23 лютого та 04 березня 2016 року про надання дозволу на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права фізичної особи, в зв`язку з проведенням негласних слідчих (розшукових) дій, а 27 травня 2022 року прокурор направив суду та стороні захисту повідомлення про відкриття матеріалів (доказів) та надання доступу в порядку ст.290 КПК України до вказаних ухвал.
		Таким чином, сторона обвинувачення вжила заходи для розсекречування процесуальних підстав для проведення НСРД надала оригінали ухвал апеляційному суду та відкрила їх стороні захисту лише під час нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції з тих підстав, що не вважала необхідним їх відкриття стороні захисту згідно приписів ст. 290 КПК, мотивуючи це тим, що існувала інша судова практика.
		Суд зауважує, що частиною 1 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII визначено, що Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, коли у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи в такий спосіб судову практику на однакове застосування норм права.
		Враховуючи встановлені обставини щодо виконання стороною обвинувачення вимог ст. 290 КПК України, з огляду на правові позиції щодо застосування норм права, передбачених ст. 290 КПК України, викладені в постановах ВП ВС від 16 січня 2019 року та від 16 жовтня 2019 року, суд дійшов висновку, що сторона обвинувачення порушила вимоги ст. 290 КПК України.
		Стороною обвинувачення в цьому кримінальному провадженні не здійснені належні та своєчасні дії з належного виконання вимог, передбачених ст. 290 КПК, щодо відкриття стороні захисту документів, які є процесуальними підставами для проведення НСРД, без поважних причин для того.
		З урахуванням викладеного, докази, отримані в результаті НСРД - протоколи за результатами проведення НСРД та копії оптичних дисків з аудіофайлами суд визнає недопустимими доказами, з підстав, визначених ч. 12 ст. 290, ст. 87 КПК.
		Інші письмові докази надані суду стороною обвинувачення, а саме: протокол огляду місця події від 21 червня 2016 року є не допустимим доказом, оскільки проведений особою, процесуальний статус якої у даному кримінальному провадженні не підтверджено відповідними процесуальними документами (доручення, постанова), протокол обшуку від 27 квітня 2016 року, протоколи огляду речових доказів від 08 квітня, 05,23 травня 2016 року є неналежними доказами, оскільки жодних обставин, які підлягають доказуванню відповідно до ст. 91 КПК України або мають значення для кримінального провадження, останні не містять.
		Отже обвинувачення ОСОБА_12 у замовному вбивстві чоловіка за відсутності належних, допустимих та достатніх доказів розцінюється судом як припущення, тому ОСОБА_12 підлягає виправданню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення передбаченого п. 11 ч. 2 ст. 115 КК України, в якому вона обвинувачується
		Також стороною обвинувачення не доведено, що ОСОБА_12 , реалізуючи спільний злочинний умисел, створивши відповідні умови та заздалегідь попередивши ОСОБА_11 і ОСОБА_10 про час та місце вчинення вбивства, виконуючи відведену собі роль та доводячи до кінця сумісний і єдиний з ними намір на спричинення смерті ОСОБА_14 з абонентського номера НОМЕР_1 , який використовував ОСОБА_14 зателефонувала на абонентський номер НОМЕР_2 , який використовував ОСОБА_10 та повідомила останнього про те, що чоловік ОСОБА_14 залишається в квартирі один і за створених нею умов буде можливим вчинити заплановане вбивство ОСОБА_14 , оскільки досліджені судом докази на підтвердження викладених обставин, а саме: показання свідка ОСОБА_20 та докази, отримані в результаті НСРД визнані недопустимими доказами, які не можуть бути використані при прийнятті процесуальних рішень, та на них не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
		Твердження обвинуваченої ОСОБА_12 про застосування до неї під час досудового розслідування фізичного та психологічного тиску, як незаконних методів слідства, не підтверджено у судовому засіданні за відсутності об`єктивних даних про вчинення такого тиску. 
		       Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		Відповідно до ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
		Судом в межах повноважень, визначених ч. 3 ст. 26 КПК України та відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК України були створені всі необхідні умови та вжиті всі можливі заходи для реалізації стороною обвинувачення її процесуальних прав, в тому числі права відстоювати свою правову позицію та надавати докази на її обґрунтування, а також для повного та об`єктивного з`ясування обставин на підставі наданих сторонами доказів.
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є частиною національного законодавства України, критерієм доведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є те, що саме прокурор має довести вину обвинуваченого поза межами розумного сумніву. 
		Отже, обвинувачення повинно довести «кожний факт», пов`язаний із злочином, щоб «не існувало жодної розумної підстави для сумнівів», адже жодна з сумнівних обставин не може бути покладена в основу обвинувачення, яке підлягає повному та безумовному доведенню. 
		Суд зауважує, що правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого виступає гарантією не тільки для обвинуваченого, воно служить також гарантією досягнення мети правосуддя. 
		В рішенні ЄСПЛ у справі «Коробов проти України» (п.65) зазначено, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». 
		Обов`язок суду щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені ст. 62 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. У основі цього права лежить принцип, згідно з яким особа, яку обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, має право на виправдувальний вирок у разі нестачі доказів проти неї, і тягар подання достатніх доказів для доведення вини покладається на сторону обвинувачення. 
		Такий же принцип закріплений у статті 17 КПК України, відповідно до якої ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.
		Суд, згідно ст. 94 КПК України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
		Згідно з частиною 3 статті 373 КПК обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
		У відповідності до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Суд зауважує, що при вирішенні питання про винуватість чи невинуватість обвинуваченого є неприпустимим обвинувальний ухил. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на його користь. Коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.
		Згідно з вимогами ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється за наявності однієї з таких підстав: не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 284 цього Кодексу.
		Дослідивши надані стороною обвинувачення докази, давши їм належну оцінку, суд дійшов висновку, що у даному кримінальному провадженні відносно ОСОБА_12 стороною обвинувачення не було надано достатніх та необхідних, належних та допустимих доказів, кожен з яких окремо та разом у їх сукупності, підтверджували б пред`явлене їй прокурором обвинувачення за обставин, викладених у обвинувальному акті. 
		Тому суд вважає, що обвинувачена ОСОБА_12 підлягає виправданню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю стороною обвинувачення, що вона вчинила кримінальне правопорушення, передбачене п.п. 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
		Проаналізувавши твердження захисника ОСОБА_8 про виправдання ОСОБА_12 за відсутністю в її діянні складу кримінального правопорушення, суд вважає їх неспроможними, оскільки ухвалення виправдувального вироку з цієї підстави повинно відбуватися у разі, якщо факт вчинення обвинуваченим певного діяння встановлено, але сторона обвинувачення не зуміла переконливо для суду всебічно, повно й неупереджено доказати, що цьому діянню притаманні всі елементи складу кримінального правопорушення, інкримінованого цій особі.
		Виправдувальний вирок у зв`язку з недоведеністю вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення ухвалюється в тих випадках, коли факт суспільно небезпечного діяння встановлено, але досліджені судом докази виключають або поза розумним сумнівом не підтверджують вчинення його обвинуваченим.
		Всі сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого, тому в цьому випадку він визнається невинуватим з огляду на принцип презумпції невинуватості в доказовому плані, за яким недоведеність вини означає доведеність невинуватості.
		У даному кримінальному провадженні суд дійшов висновку, що стороною обвинувачення не було доведено поза розумним сумнівом, що кримінальне правопорушення вчинене ОСОБА_12 , адже надані докази не могли бути покладені в основу обвинувального вироку як такі, що як кожен окремо, так і в сукупності є недостатніми для підтвердження обставин висунутого обвинувачення ОСОБА_12 .
		Також неспроможною є вимога захисту про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_12 на підставі ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення та відсутністю можливості встановити достатні докази для винуватості ОСОБА_12 , оскільки це дві різні самостійні підстави для виправдання особи, що суперечить вимогам ст. 373 КПК України.
		Оскільки не доведено причетності ОСОБА_72 до вчинення інкримінованого злочину, а тому вона не може бути виправдана у зв`язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення. 
		Суд також не може ухвалити рішення про закриття кримінального провадження щодо неї. Закриття кримінального провадження є однією з форм закінчення провадження, яке застосовується у випадках, прямо передбачених ст. 284 КПК України. Якщо суд виявить передбачені пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 284 КПК України обставини під час судового розгляду, то він зобов`язаний ухвалити виправдувальний вирок. Якщо обставини, передбачені пунктами 5-10 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу, виявляються під час судового провадження, а також у випадку, передбаченому пунктами 2, 3 ч. 2 ст. 284 КПК України, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження. Враховуючи вказані норми, суд не може застосувати дві взаємовиключні форми завершення розгляду справи.
		Стороною обвинувачення також не доведено поза розумним сумнівом, що ОСОБА_10 , за попередньою змовою з ОСОБА_12 та ОСОБА_11 вчинив вбивство ОСОБА_14 на замовлення ОСОБА_12 за матеріальну винагороду в сумі 50000 гривень.
		Як уже зазначалося, формулюючи обвинувачення прокурор не встановив обставин, за яких ОСОБА_12 замовила вбивство чоловіка, а саме: де та коли відбулася така домовленість. Також не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин досягнення домовленостей щодо замовного вбивства та на підтвердження форми та розміру винагороди.
		Суд вкотре зазначає, що вбивством на замовлення є умисне позбавлення життя потерпілого, яке вчиняється особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Вбивства на замовлення вчиняються в умовах неочевидності. Тому для встановлення того, що злочин вчинений найманими особами, можна тільки після його розкриття та встановлення замовника.
		В судовому засіданні не доведено причетності ОСОБА_12 до вчинення умисного вбивства чоловіка ОСОБА_14 на замовлення за попередньою змовою групою осіб, з тих підстав, що надані стороною обвинувачення докази визнані недопустимими.
		Отже, докази обвинувачення щодо причетності ОСОБА_12 , як замовника, до вчинення умисного вбивства, а саме: показання свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , а також докази, отримані в результаті НСРД, що визнані судом недопустимими не можуть бути використані при ухваленні обвинувального вироку щодо ОСОБА_10 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого п. 11 ч. 2 ст. 115 КК України.
		Крім того, ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні умисного вбивства з корисливих мотивів.
		З показань свідка ОСОБА_20 слідує, що він дізнався про домовленість між ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 про сплату останньою, як замовником, винагороди за вчинення співвиконавцями ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вбивства ОСОБА_14 , із письмових документів у справі, які йому демонстрували працівники поліції під час його допиту у відділку, тому такі показання не є доказом досягнення згоди щодо виплати винагороди за умисне вбивство ОСОБА_14 , а також вказані показання свідка визнані недопустимим доказом.
		Суд зауважує, що стороною обвинувачення не надано суду інших доказів на підтвердження існування домовленості між обвинуваченими про виплату ОСОБА_12 винагороди за вбивство її чоловіка, а тому дії ОСОБА_10 не можуть кваліфікуватися, як умисне вбивство з корисливих мотивів, оскільки показання свідка ОСОБА_20 та докази, отримані в результаті НСРД, визнані судом недопустимими, а тому не можуть бути використані при ухваленні судового рішення у вчиненні ним злочину, передбаченого п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України. 
		Тому суд вважає, що ОСОБА_10 підлягає виправданню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю стороною обвинувачення, що він вчинив кримінальне правопорушення, передбачене п.п. 6, 11 ч. 2 ст. 115 КК України.
		Органом досудового розслідування ОСОБА_11 також обвинувачується в тому, що за попередньою змовою з ОСОБА_12 та ОСОБА_10 вчинив умисне вбивство ОСОБА_14 на замовлення ОСОБА_12 за матеріальну винагороду в сумі 50000 гривень, з корисливих мотивів.
		Згідно пред`явленого обвинувачення ОСОБА_11 є безпосереднім співвиконавцем вбивства, а тому підлягає виправданню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю стороною обвинувачення, що він вчинив кримінальне правопорушення, передбачене п.п. 6, 11 ч. 2 ст. 115 КК України, з тих же підстав, що і ОСОБА_10 .
		        Відомості про особи обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.
		Вивченням особи обвинувачених встановлено, що ОСОБА_10  раніше не судимий, вчинив особливо тяжкий злочин, характеризується позитивно, приймав участь в АТО, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває. 
		ОСОБА_11 раніше не судимий, вчинив особливо тяжкий злочин, характеризується позитивно, приймав участь в АТО, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває.
		Відповідно до висновків стаціонарних  комплексних  судово-психіатричних експертиз № 194 від 13 квітня 2016 року, № 362 від 15 червня 2016 року,  ОСОБА_11 , та ОСОБА_10  на момент скоєння інкримінованого їм злочину будь-якою душевною хворобою, психічним розладом не страждали, могли усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, в даний час душевною хворобою, психічним розладом не страждають, здатні усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, застосування щодо них примусових заходів медичного характеру не потребують. 
		Отже обвинувачені ОСОБА_10 та ОСОБА_11 є суб`єктами кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України
		Обставин, що відповідно до ст.66 КК України пом`якшують покарання обвинувачених судом не встановлено.
		Суд зауважує, що висловлення ОСОБА_10 у судових дебатах визнання вини у позбавленні життя потерпілого та жалю з приводу його смерті, а ОСОБА_11 - вини у неповідомленні про вчинення злочину та не надання потерпілому допомоги, не свідчить про їх каяття. Так щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення особи до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
		Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
		Протягом судового розгляду ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не надавали критичної оцінки своїй протиправній поведінці, не вчинили жодних дій, спрямованих на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. В судових дебатах ОСОБА_10 намагався переконати суд у відсутності в його діянні ознак прямого умислу на вчинення вбивства та стверджував про те, що вбивство вчинив в результаті сварки із потерпілим, ОСОБА_11 намагався переконати суд у непричетності до скоєного, а тому ознак щирого каяття у поведінці ОСОБА_10 та ОСОБА_11 суд не вбачає.
		Суд зазначає, що з обвинувачення ОСОБА_10 та ОСОБА_11 підлягає виключенню обставина, що обтяжує покарання - вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою, оскільки дана обставина є кваліфікуючою ознакою вчиненого ними злочину.
		Отже обставин, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинувачених, судом не встановлено.
		       Мотиви призначення покарання. 
		Призначаючи покарання, суд відповідно до ст. 65 КК України враховує, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вчинили кримінальне правопорушення проти життя та здоров`я особи, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке віднесене законодавцем до особливо тяжкого, сукупність усіх обставин, що його характеризують: умисну форму вини, невідворотні наслідки кримінального правопорушення у вигляді смерті людини, дані, які характеризують особи обвинувачених, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
		Прокурор просив призначити обвинуваченим покарання у виді довічного позбавлення волі.
		Суд зазначає, що санкція ч. 2 ст. 115 КК України передбачає альтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п`ятнадцяти років, або довічне позбавлення волі.
		Положеннями ст. 64 КК України визначено, що довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк. Тобто, призначення довічного позбавлення волі можливе лише в разі коли призначення покарання у виді позбавлення волі не відповідає меті покарання - виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
		Беручи до уваги, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вчинили злочин, який є особливо тяжким, обставини його скоєння, кваліфікуючу ознаку умисного вбивства, а також те, що вони вперше притягуються до кримінальної відповідальності, позитивно характеризуються, є особами молодого віку, учасниками АТО, суд дійшов висновку про можливість застосування до них строкового виду покарання у виді позбавлення волі в межах строку, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 115 КК України, з урахуванням ролі кожного у вчинені злочину. 
		На переконання суду таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів, повністю відповідатиме справедливому балансу між інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи, ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_10 та ОСОБА_11 кримінального правопорушення та даним про їх особи. 
		Мотиви вирішення інших питань при ухваленні вироку.
		       Суд ухвалює рішення в порядку, визначеному в стст. 368-380 цього кодексу, який зобов`язує серед іншого вирішити питання про запобіжний захід до набрання вироком законної сили. Беручи до уваги мету застосування заходів забезпечення кримінального провадження, яка передбачає досягнення дієвості провадження (ст. 131 КПК), суд вважає необхідним продовжити такий запобіжний захід до набрання вироком законної сили, що забезпечить виконання ОСОБА_10 процесуальних обов`язків. 
		Строк відбування покарання обвинуваченим слід рахувати з моменту затримання, а саме: ОСОБА_10 з 18 лютого 2016 року, ОСОБА_11 з 29 лютого 2016 року.
		Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання» строк попереднього ув`язнення підлягає зарахуванню до строку відбуття покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі відповідно: ОСОБА_10 - з 18 лютого 2016 року по день постановлення вироку включно, ОСОБА_11 - з 29 лютого 2016 року по 18 лютого 2022 року включно. 
		Питання щодо речових доказів суд вирішує відповідно до ст.100 КПК України.
		На підставі ст.124 КПК України документально підтверджені процесуальні витрати на залучення експертів установи, що фінансується з Державного бюджету України (НДЕКЦ при УМВСУ у Хмельницькій області), для проведення екпертиз підлягають стягненню з обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_11 з кожного по 2287,76 грн.
		       Керуючись ст.ст. 368 - 374 КПК України, суд,- 
		                                                          ухвалив:
		ОСОБА_10 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України та призначити покарання у виді 15 (п`ятнадцяти) років позбавлення волі.
		Строк відбування покарання ОСОБА_10 обчислювати з 18 лютого 2016 року.
		Зарахувати ОСОБА_10 строк попереднього ув`язнення у строк покарання відповідно до ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, починаючи з 18 лютого 2016 року по день постановлення вироку включно. 
		Запобіжний захід ОСОБА_10 залишити попередній - тримання під вартою до вступу вироку в законну силу.
		ОСОБА_10 визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за п. п. 6, 11 ч. 2 ст. 115 КК України та виправдати на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого п. п. 6, 11 ч. 2 ст. 115 КК України, в якому він обвинувачується.
		ОСОБА_11 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України та призначити покарання у виді 11 (одинадцяти) років 11 місяців позбавлення волі.
		Зарахувати ОСОБА_11 строк попереднього ув`язнення у строк покарання відповідно до ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, починаючи з 29 лютого 2016 року по 18 лютого 2022 року включно та вважати ОСОБА_11 таким, що відбув покарання у виді 11 (одинадцяти) років 11 місяців позбавлення волі.
		Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у певний період доби, продовжений ОСОБА_11 ухвалою суду від 07 лютого 2023 року строком на 2 місяці до 07 квітня 2023 року - скасувати.
		ОСОБА_11 визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за п. п. 6, 11 ч. 2 ст. 115 КК України та виправдати на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого п. п. 6, 11 ч. 2 ст. 115 КК України, в якому він обвинувачується.
		ОСОБА_12 визнати невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за п. п. 11,12 ч. 2 ст. 115 КК України та виправдати на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого п. п. 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, в якому вона обвинувачується. 
		Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у певний період доби, продовжений ОСОБА_12 ухвалою суду від 07 лютого 2023 року строком на 2 місяці до 07 квітня 2023 року - скасувати.
		Стягнути з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на користь держави витрати за проведення експертиз, з кожного по 2287,76 грн.
		Речові докази: 
		- чоловічу куртку (вітровку), чоловічу балонову куртку чорного кольору, чоловічі спортивні штани чорного кольору, чоловічий светр, чоловічу спортивну кофту, чоловічу спортивну кофту, військовий бушлат, штани військового зразка, літню куртку військового зразка, чоловічі чорні штани, чоловічу чорну куртку, 4 викрутки, викрутку-індикатор, плоскогубці, металевий рожковий ключ, 2 господарських ножі, металеві плоскогубці, 4 молотки з дерев`яною ручкою, господарські металеві кусачки, металевий розкладний ключ, 3 ножі з пластмасовою ручкою, саморобний молоток-кувалда, кухонний ніж з нержавіючої сталі, 2 кухонних ножі з чорною пластиковою ручкою, кухонний ніж червоного кольору, дерев`яний масажер, чоловічі туфлі світло-сірого кольору, відрізок металевого лома, чоловічу спортивну куртку темно-синнього кольору, чоловічу спортивну куртку «Adidas», комп`ютерний системний блок в корпусі сіро-чорного металу - повернути ОСОБА_73 ; 
		- чорну куртку, шапку спортивного типу, 3 шерстяних светри, спортивний костюм чорного кольору, двоє джинсових штанів, зимові чоловічі чоботи, «берці» військового зразка - повернути ОСОБА_10 ;
		- мобільний телефон марки «Nokia RM969» чорного кольору, ІМЕІ 1 НОМЕР_7 , ІМЕІ 2 НОМЕР_8 , мобільний телефон марки «FLY», ІМЕІ НОМЕР_9 , ІМЕІ2 - НОМЕР_10 з акумуляторною батареєю, мобільний телефон марки «Microsoft», ІМЕІ 1 - НОМЕР_11 , ІМЕІ 2 - НОМЕР_12 , мобільний телефон марки «FLY», ІМЕІ 1-1: НОМЕР_13 , ІМЕІ2 - НОМЕР_14 , ІМЕІ 3 - НОМЕР_15 , з акумуляторною батареєю, мобільний телефон марки «HTS», ІМЕІ НОМЕР_16 з акумуляторною батареєю, мобільний телефон марки «NOMI», ІМЕІ НОМЕР_17 з акумуляторною батареєю, 3 коробки з-під мобільних телефонів, 2 пакування зі стартового пакету, блокнот зеленого кольору, слюсарний молоток, куртку, кофту, шарф, штани джинсові, шкарпетки, черевики - повернути ОСОБА_12 ;
		- мобільний телефон марки «Nokia» ІМЕІ 1 НОМЕР_7 - повернути ОСОБА_20 
		- штани, футболку, два спортивних светра, класичний светр, куртку синього кольору та черевики - повернути ОСОБА_74 ;
		- маршрутизатор марки ТР-Link, системний блок в корпусі чорного кольору в пакеті з номером 1975205 - повернути ОСОБА_12 ;
		- сім картку оператора мобільного звязку «Лайф», дві карти памяті марки «Sony», картонну коробку з-під мобільного телефону «Samsung», картонну паперову коробку з-під мобільного телефону «Simens» моделі А-65, картонну паперову коробку з-під мобільного телефону «Nokia-5230 Navi», стартовий пакет мобільного зв`язку «МТС Україна» з номером НОМЕР_18 , картонну коробку з-під мобільного телефону «Lenovo», коробку з-під мобільного телефону «Nomi», флеш-накопичувач до комп`ютера, 3 стартових пакети - ПрАТ «Київстар» - НОМЕР_19 , ТОВ «Лайф» - НОМЕР_20 , ТОВ «Лайф» - НОМЕР_21 , молоток з написом «43», конверт з вирізкою шпалер, 6 конвертів зі змивами на марлевому тампоні, шорти, рушник, штани, конверт з зразками сухої крові ОСОБА_41 , три пачки з-під цигарок «Rotmans», пакет із вмістом зрізів з нігтів ОСОБА_14 , пакет із вмістом зрізів з нігтів ОСОБА_41 - знищити. 
		- мобільний телефон марки «Samsung» чорного кольору, моделі «GT-E10800W», ІМЕІ НОМЕР_22 , мобільний телефон «Sony Fricsson W300 I» типу «жабки», ІМЕІ НОМЕР_23 , мобільний телефон «Samsung -DUO» білого кольору, ІМЕІ 1 - НОМЕР_24 , ІМЕІ 2 - НОМЕР_25 , мобільний телефон марки «Lenovo А536» чорного кольору з акумуляторною батареєю ІМЕІ 1 - НОМЕР_26 , ІМЕІ 2 - НОМЕР_27 , мобільний телефон марки «Samsung GT-S7562» білого кольору, мобільний телефон марки «LG L65 Dual», ІМЕІ 1 - НОМЕР_28 , ІМЕІ 2 - НОМЕР_29 , НОМЕР_30 в корпусі чорного кольору, мобільний телефон марки «LG-E430 NMU»: НОМЕР_31 з ІМЕІ - НОМЕР_32 S/ НОМЕР_33 в білому корпусі, мобільний телефон марки «NOMI», ІМЕІ НОМЕР_34 , планшет в корпусі чорного кольору Selecline, СЕ 0359, системний блок без будь-яких маркувань в пакеті з биркою № 34 КТ від 05.04.2016 року - повернути власникам; 
		- диски CD-R та DVD-R з результатами НСРД, до висновків експертів №34 кт,№ 35 кт, № 29 кт з відеозаписами огляду місця події та трупа, з відеозапису слідчого експерименту, проведеного з ОСОБА_11 , з інформацією від операторів мобільного зв`язку та з відеозаписами з камер відеоспостереження та дві карти пам`яті - залишити при матеріалах кримінальної справи.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
		На вирок може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду через Шепетівський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченим та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
		       В умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
		Головуючий суддя:                                         ОСОБА_56
		 
		Судді:                                                           
		  
		ОСОБА_75

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...