Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/4552/23 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 28.03.2023. Зареєстровано: 29.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 30.03.2023.
Дата набрання законної сили: 28.03.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		УХВАЛА
		м. Київ
		28.03.2023Справа №  910/4552/23Суддя Господарського суду міста Києва Сташків Р.Б. розглянувши заяву Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічого монастиря/Української Православної Церкви про забезпечення позову у межах справи №910/4552/23
		за позовом Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічого монастиря/Української Православної Церкви 
		до Національного заповідника «Києво-Печерська лавра»
		про визнання недійним правочину щодо односторонньої відмови договору, застосування наслідків недійсності правочину
		 
		ВСТАНОВИВ:
		На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічого монастиря/Української Православної Церкви (далі - позивач) до Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» (далі - відповідач) у якому позивач просить суд:
		- визнати недійсним правочин щодо односторонньої відмови Національного заповідника «Києво-Печерська Лавра» від Договору № 2 від 19 липня 2013 року про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, укладеного між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви;
		- застосувати наслідки недійсності правочину щодо односторонньої відмови Національного заповідника «Києво-Печерська Лавра» від Договору № 2 від 19 липня 2013 року про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, укладеного між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою (Чоловічий монастир) Української Православної Церкви шляхом визнання за Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви (Код ЄДРПОУ14351528, адреса 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 15, корп. 42) права користування майном відповідно до Договору № 2 від 19 липня 2013 року про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, укладеного між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви.
		Вимоги позову мотивовані наступним.
		Між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви укладено Договір №2 від 19 липня 2013 року про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю (далі - Договір).
		Відповідно до п.1.1 цього Договору державна установа передає, а користувач приймає у безоплатне користування культові будівлі і споруди, що є державною власністю і перебувають на балансі Державної установи та знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, 11; м. Київ, вул. Лаврська, 15.
		10.03.2023 Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви від Національного заповідника «Києво- Печерська лавра» отримано Лист (попередження) від 10.03.2023 №04-24/222 у якому зазначено, що згідно з Указом Президента України №820/2022 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 1 грудня 2022 року «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1416 утворено Міжвідомчу робочу групу з підготовки пропозицій та рекомендацій щодо організації виконання окремих завдань, пов`язаних з діяльністю релігійних організацій в Україні, яка під час своєї роботи встановила порушення Монастирем умов Договору щодо використання державного майна.
		Враховуючи висновки Міжвідомчої робочої групи та лист Міністерства культури та інформаційної політики України від 09.03.2023 № 06/34/2234-23, на підставі п. 8.1. Договору, Заповідник попереджає про розірвання Договору з 29.03.2023.
		З метою проведення процедури приймання-передачі державного майна, Монастирю необхідно здійснити заходи щодо звільнення будівель та споруд (майна), що є державною власністю та які перебувають на балансі Заповідника, за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, 11, м. Київ, вул. Лаврська, 15 до 29.03.2023.
		Позивач вважає, що розірвання Договору в односторонньому порядку відбулося неправомірно та відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України така відмова не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з її недійсністю. 
		Разом з позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову у якій  він просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони державній установі Національному заповіднику «Києво-Печерська лавра» (Код ЄДРПОУ 20073260, 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 8) вчиняти будь-які дії, спрямовані на здійснення перешкод Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви (Код ЄДРПОУ 14351528, 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 15, корп. 42) у користуванні майном, визначеного Актом приймання-передачі №1 від 19 липня 2023 року відповідно до Договору № 2 від 19 липня 2013 року про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю.
		Свою заяву про забезпечення позову позивач обґрунтовує тим, що на його думку, укладений між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви Договір № 2 від 19 липня 2013 року про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, є чинним, а попередження Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» від 10.03.2023 № 04-24/222 про розірвання Договору юридичних наслідків не створює, а тому підстав для звільнення позивачем орендованого приміщення немає. 
		Позивач зазначає, що вжиття заходів забезпечення позову необхідне з метою недопущення порушення прав Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви на володіння та користування культовими будівлями та спорудами на підставі Договору, а також недопущення незаконного примусового позбавлення прав на житло монахів, які проживають в монастирі, та права на свободу совісті і віросповідання громадян України, які є вірянами Української Православної Церкви є необхідність у забезпеченні позову шляхом заборони відповідачу вчиняти певні дії, спрямовані на позбавлення Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври /Чоловічий монастир/ Української Православної Церкви безоплатного користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю.
		Позивач вважає, що у випадку, якщо не здійснити засоби забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії, спрямовані на позбавлення Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви безоплатного користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, наявні ризики, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, а саме знищення чи пошкодження майна, передача третім особам у власність/користування, надання дозволів іншим релігійним організаціям на проведення богослужінь, порушення прав громадян України на свободу віросповідання та на житло. У такому випадку імовірне задоволення позовних вимог (визнання недійсним правочин щодо односторонньої відмови від Договору та застосування наслідків недійсності правочину) не призведе до поновлення порушених прав.
		Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
		Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
		Забезпечення позову застосовується господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.
		Тобто, за приписами чинного господарського процесуального законодавства таку процесуальну дію, як забезпечення позову, може бути вчинено як до пред`являння позову так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
		Наразі, суд зазначає, що у вирішенні питання про забезпечення позову слід здійснювати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
		Згідно зі ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
		Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
		У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
		Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
		Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
		Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
		Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
		Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
		Суд зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
		Так, згідно зі статями 73, 74, 77, 79 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Відповідно до статті 86 ГПК України, cуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.
		При цьому, судом має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе відновити свій правовий стан, який існував до імовірного порушення його прав та захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
		Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
		Суд зазначає, що під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов`язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача покладається саме на заявника.
		Так, позивач просить вжити заходи забезпечення позову, які спрямовані на надання йому безперешкодного користування майном за Договором № 2 від 19 липня 2013 року, тоді як предметом заявленого позову у даній справі є визнання за позивачем права користування майном відповідно до Договору № 2 від 19 липня 2013 року. З наведеного вбачається, що заходи забезпечення позову фактично спрямовані на настання того ж результату, що є метою позовних вимог, а саме на надання позивачу права користування спірним майном, що по факту є тотожними вимогами. 
		Крім того, засіб забезпечення позову, який просить вжити позивач у даній заяві, в розумінні статей 391, 396 Цивільного кодексу України виступає окремим засобом захисту порушених прав та підлягає розгляду в позовному провадженні.   
		Що ж стосується тверджень позивача стосовно того, що у випадку не застосування заходів забезпечення позову матимуть наслідки: знищення чи пошкодження майна, передача третім особам у власність/користування, надання дозволів іншим релігійним організаціям на проведення богослужінь, порушення прав громадян України на свободу віросповідання та на житло, то такі твердження позивачем жодними доказами не підтверджено та не обґрунтовано, крім того, наведені, на думку позивача, можливі порушення прав на віросповідання та житло стосуються захисту інших прав, які не пов`язані з предметом заявленого позову. 
		Відповідно до ч. 11 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
		Відповідно до ч. 6 ст.140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
		Приймаючи до уваги викладене, а також ч. 11 ст. 137 ГПК України суд відмовляє у задоволенні заяви Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічого монастиря/Української Православної Церкви про забезпечення позову у межах справи №910/4552/23.
		Згідно зі ст. 129 ГПК України судовий збір за подання заяви про забезпечення позову покладається на Позивача.
		Керуючись ст.ст. 136, 137, 138-140 та ст. 234 ГПК України, суд
		 
		УХВАЛИВ:
		У задоволенні заяви Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічого монастиря/Української Православної Церкви про забезпечення позову у межах справи №910/4552/23 відмовити.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строк, встановлені статтями 254-257 ГПК України.
		Ухвалу підписано 28.03.2023.
		 
		Суддя                                                                                                       Р.Б. Сташків

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...