Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/2333/22 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин.
Надіслано для оприлюднення: 28.03.2023. Зареєстровано: 29.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 30.03.2023.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		16.03.2023 Справа № 914/2333/22 
		 
		Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу
		за позовом Керівника Франківської окружної прокуратури м.Львова в інтересах держави
		до відповідача-1: Львівської міської ради
		відповідача-2: Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап»
		про: визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації права власності,
		 
		представники 
		прокурор: Сенів О.П.
		відповідача-1: Барда Ю.М.
		відповідача-2: не з`явився, 
		 
		ВСТАНОВИВ
		 
		 26.09.2022р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Керівника Франківської окружної прокуратури м.Львова в інтересах держави до відповідача-1:Львівської міської ради, відповідача-2: Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4817 від 12.11.2020р. «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» земельної ділянки» та скасування державної реєстрації права власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ - 43815360) на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:12:005:0026, площею 0,0982га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2095988846101, номер запису про право власності/довірчої власності: 39295987.
		 03.10.2022р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, відповідно до якої, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 26.10.2022р.; явку учасників справи у судове засідання визнати обов`язковою; викликати представників сторін у підготовче засідання.
		Хід справи викладено в ухвалах і протоколах суду.
		20.10.2022р. відповідачем-1 подано до суду відзив на позовну заяву, який зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№21778/22.
		08.11.2022р. відповідачем-2 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому викладено клопотання про залишення без руху позовної заяви, вказаний відзив зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№23293/22.
		15.11.2022р. прокурором подано до суду відповідь на відзив відповідача-2 на позовну заяву, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№23664/22.
		21.12.2022р. в підготовчому засіданні, зокрема, суд ухвалив відмовити у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без руху з наступних підстав.
		На думку відповідача-2, вимога про скасування державної реєстрації права власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» на земельну ділянку є майновою, оскільки пов`язана з позбавленням прав на нерухоме майно (земельну ділянку) власника  відповідача-2, та їх перехід до нового власника - органу місцевого самоврядування.
		Однак, згідно з положеннями ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		За змістом наведеної норми, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є, передусім, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Аналогічну позицію містить Постанова Верховного Суду від 24.01.2020р. у справі № 910/10987/18.
		Щодо практики Верховного Суду, на яку посилається відповідач-2, обґрунтовуючи свою заяву, варто зазначити, що кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
		Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021р. у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А, якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів.
		Суд зазначає, що справи наведені представником Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» різняться за суб`єктним складом сторін спору, змістом правовідносин, фактичними обставинами справи, відтак має місце неоднакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
		Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що вимога прокурора про скасування державної реєстрації права власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» на земельну ділянку є немайновою, відтак відсутні правові підстави для задоволення клопотання відповідача-2 про залишення позовної заяви без руху.
		27.12.2022р. прокурором подано до суду клопотання про долучення доказів, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№26928/22.
		Відповідачем-2 подано заперечення на відповідь на відзив (вх.360/23 від 06.01.2023р.), яке містить клопотання: позов Франківської окружної прокуратури м.Львова у справі №914/2333/22 залишити без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
		Відповідачем-2 подано також заяву на обгрунтування заявленого клопотання (вх.3555/23 від 13.02.2023р.).
		Прокурором подано додаткові пояснення щодо клопотання про залишення позову без розгляду (вх.3923/23 від 15.02.2023р.)
		Розглянувши клопотання Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» про залишення позову без розгляду, суд постановив ухвалу 15.02.2023р., якою ухвалив відмовити у задоволенні клопотання Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» про залишення позову без розгляду.
		При постановленні вказаної ухвали суд виходив з наступного.
		Положеннями ст.23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
		Частина 4 ст. 53 ГПК України встановлює, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
		У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (ч. 5 ст. 53 ГПК України).
		Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, на прокуратуру покладено функції представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
		З урахуванням того, що поняття «інтереси держави», відповідно до Рішення Конституційного суду України №3-рп/99 від 08.04.1999р., є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Така правова позиція висвітлена Верховним Судом у постановах 13.03.2018р. у справі № 911/620/17, від 13.11.2018р. у справі № 910/2989/18.
		Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі № 806/1000/17, від 19 .09.2019р. у справі № 815/724/15).
		Окрім того, Верховний Суд в постанові від 08.02.2019р. у справі №915/20/18, зазначає, що «інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи».
		Згідно з ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
		Положеннями ч.5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.
		Так, згідно з частинами 1,2 ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Територіальні громади набувають землю у комунальну власність зокрема у разі передачі їм земель державної власності.
		Враховуючи наведене суд зазначає що, Львівська міська рада - орган місцевого самоврядування, що представляє Львівську територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами України.
		Відтак, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Львівська міська рада.
		Однак, варто зауважити, що в даній справі позивач та відповідач збігаються в одній особі, а стороною у справі один і той же орган місцевого самоврядування може бути або позивачем, або відповідачем. Враховуючи предмет спору, Львівська міська рада в даному випадку може бути тільки відповідачем у справі.
		При цьому, будь-який інший орган, який має повноваження щодо захисту інтересів держави або територіальної громади з вказаного питання, відсутній.
		Також суд зазначає, що в підготовчому засіданні відповідач-2 вказував про те, що органом уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах є Держгеокадастр.
		Прокурор щодо вказаного твердження заперечував та зазначав, що в цьому спорі відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, у зв`язку з чим прокурор звернувся до суду саме, як позивач. 
		Суд з вказаним твердженням прокурора погоджується, оскільки державний орган виконавчої влади, який здійснює контроль у сфері земельних відносин, - Держгеокадастр не наділений законом правом на звернення до суду з позовом про скасування рішень органу місцевого самоврядування, так як спірна земельна ділянка не є землею сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу. 
		В зв`язку з наведеним, суд наголошує на тому, що за змістом ч. 4 ст. 122 ЗК України та п. г) ч. 1 ст. 15-1 ЗК України до повноважень Держгеокадастру віднесено функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, а також державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.
		Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом (ч. 2 ст. 188 ЗК України).
		Згідно ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», охорона земель - це система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
		Як слідує з матеріалів, позов у даній справі подано прокурором не в межах заходів, які належать до державного контролю за використанням та охороною земель, передбачених в ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», а в межах спору про право користування земельною ділянкою комунальної власності несільськогосподарського призначення.
		Відтак, органи Держгеокадастру, згідно ч.4 ст.122 та ст.15-1 ЗК України, не є уповноважені державою здійснювати захист її інтересів в даному спорі.
		Натомість, в силу вимог ч.1 ст.122 та п. а) ч.1 ст.12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад для всіх потреб.
		А тому, саме Львівська міська рада є уповноваженим органом для здійснення захисту держави, в межах спору про право користування земельною ділянкою комунальної власності несільськогосподарського призначення.
		Однак, враховуючи те, що позов подано для усунення помилки, допущеної, на думку прокурора, самим органом місцевого самоврядування при наданні земельної ділянки в приватну власність, тобто при здійсненні її власних функцій у земельних відносинах, прокурор правильно вказав, що Львівська міська рада у даній справі має бути відповідачем.
		Водночас інший орган, який відповідно до чинного законодавства здійснює функції з розпорядження землями територіальної громади, відсутній.
		За таких умов, прокурор вправі подавати позов в інтересах держави та виступати самостійним позивачем у справі. Аналогічної позиції притримується ВПВС в постанові від 20.07.2022р. у справі №910/5201/19.
		Верховний Суд у постанові від 07.11.2018р. по справі №916/749/17 вказав, що безпосередність звернення до суду прокуратури без зазначення компетентного органу, який здійснює функції держави в спірних відносинах, правомірно обґрунтовується перевищенням органом місцевого самоврядування, що здійснює правомочності власника майна, належного територіальній громаді, встановлених законом меж її владних повноважень, а також необхідністю захисту інтересів держави в частині забезпечення права місцевої громади розпоряджатися землею, яка їй належить. Захист інтересів держави в особі територіальної громади має здійснювати відповідна рада, проте, у разі якщо саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади, правомірним є звернення прокурора та визначення ради відповідачем, поза як іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади не існує.
		Зважаючи на вищенаведене, суб`єкт, наділений повноваженнями щодо захисту інтересів держави та територіальної громади у випадку прийняття органом місцевого самоврядування незаконного рішення, яке є однією зі стадій процедури відведення земельної ділянки у користування, відсутній, що становить виключний випадок, коли прокурор має не тільки право, але і обов`язок, звернутися до суду для захисту інтересів держави.
		Таким чином, органи прокуратури України, на даний час є єдиним суб`єктом, який наділений повноваженнями щодо захисту інтересів держави у правовідносинах, пов`язаних із протиправним розпорядженням земельними ділянками, належними територіальній громаді.
		Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв`язку з чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів.
		Відповідно до ст.14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
		Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		У даному випадку, звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про повернення у власність держави земельної ділянки, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.
		Проте, як встановлено судом, керівник Франківської окружної прокуратури м.Львова, реалізуючи надані законом представницькі повноваження, з метою захисту інтересів держави звертається до суду з позовною заявою про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради, скасування державної реєстрації, а відтак, реалізує покладені від імені держави повноваження по захисту інтересів держави.
		Відповідачем-2 подано також заяву, в якій обгрунтовано неефективність способу захисту, обраного позивачем (вх.5172/23 від 01.03.2023р.).
		Прокурором подано тези виступу в судових дебатах (вх.5369/23 від 02.03.2023р.)
		16.03.2023р. представниками відповідача-2 подані до суду клопотання про відкладення розгляду справи, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№6607/23 та вх.№6599/23.
		16.03.2023р. в судовому засіданні, суд ухвалив відмовити у задоволенні вказаних клопотань з тих підстав, що відповідні обгрунтування, які наведені представниками в означених клопотаннях не підтверджено жодними доказами.
		Суть спору та правова позиція учасників справи:
		Прокурор стверджує, що рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4817 від 12.11.2020р. «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» земельної ділянки» прийнято всупереч вимогам чинного законодавства, зокрема, статей 41, 116, 134 Земельного кодексу України, у зв`язку з чим він звернувся з даним позовом до суду.
		Відповідач-1 проти позову не заперечив.
		Відповідач-2, повністю заперечуючи позовні вимоги, зазначає, що спірна земельна ділянка передана у власність відповідача-2 на підставі ст.41 Земельного кодексу України із цільовим призначенням - землі промисловості, транспорту, оборони, зв`язку, енергетики та іншого призначення, яке було встановлено відповідно до містобудівної документації м. Львова та на замовлення Львівської міської ради.
		За результатами дослідження наданих учасниками справи доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:
		Львівською міською радою прийнято ухвали від 16.11.2017р. №2588 «Про затвердження меморандуму про порозуміння між Львівською міською радою та Рясне-Руською сільською радою» та від 07.12.2017р. №2677 «Про внесення змін до ухвал міської ради від 14.07.2015р . № 4968 та від 01.10.2015 р. № 5143».
		На зверненняРясне-Руської сільської ради Яворівського району від 17.12.2018р. №1132, 14.02.2019р. прийнято ухвалу №4647 від «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова», згідно з якою затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова орієнтовною площею 209,0 га (території, які межують з Рясне-Руською сільською радою), у тому числі земельної ділянки №8 площею 3,7698 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0015), у тому числі, площею 0,9598 га, у межах червоних ліній вулиці, (код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики , оборони та іншого призначення (п.1.7).
		Вирішено передати зазначену у пункті 1.7 цієї ухвали земельну ділянку №8, площею 3,7698 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0015) комунальної власності Львівської міської ради до земель державної власності та пунктом 5 - рекомендувати Львівській обласній державній адміністрації розглянути питання прийняття зазначених земельних ділянок у державну власність з подальшою передачею цих земель у комунальну власність територіальної громади Рясне-Руської сільської ради Яворівського району.
		Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 23.08.2019р. №916/0/5-19 «Про прийняття земельних ділянок комунальної власності у державну власність», до земель державної власності із земель комунальної власності Львівської міської ради прийнято, зокрема, земельну ділянку, площею 3,7698 га (кадастровий номер 4610137500:12:005 :0015 , КВЦПЗ - 16.00).
		Відповідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 29.11.2019р. зареєстровано право державної власності Львівської обласної державної адміністрації на земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500 :12:005 :0015 .
		Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 13.12.2019р. 1483/0/5-19 «Про передачу земельних ділянок з державної власності у комунальну власність», передано до земель комунальної власності Рясне-Руської сільської· ради Яворівського району Львівської області земельні ділянки державної власності, серед яких, зокрема, земельна ділянка за кадастровим номером 4610137500 :12:005:0015 .
		Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 18.12.2019р. №3365 «Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність» прийнято у комунальну власність, зокрема, земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:12:005 :0015.
		Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 19.12.2019р. зареєстровано право комунальної власності Рясне-Руської сільської ради на земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:12 :005 :0015 .
		03.01.2020р. рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №3432 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 3 ,7698 га на 10 земельних ділянок .
		19.05.2020р. рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №3697 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 3,7698 га на 10 земельних ділянок, серед яких, зокрема, земельна ділянка №5, площею 0,0982 га (кадастровий номер 4610137500 :12:005:0026).
		03.06.2020р. на зазначену земельну ділянку було зареєстровано право власності за Рясне-Руською сільською радою.
		12.11.2020р. рішенням Рясне-Руської сільської ради №4817 земельну ділянку, площею 0,0982 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0026), Львівська область, м.Львів (територія, що межує з Рясне-Руською сільською радою) передано у власність Обслуговуючого кооперативу «Гаражна-будівельний кооператив «Пікап» для будівництва та обслуговування гаражів (код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу - земельні ділянки кожної категорії земель, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам) .
		Пунктом 2.3 рішення зобов`язано ОК ГБК «Пікап» забезпечити зміну виду використання земельної ділянки з КВЦПЗ 16.00 на КВЦПЗ 12.04. - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства. 
		20.11.2020р. зареєстровано право власності вказаного кооперативу на спірну земельну ділянку .
		Згідно інформації управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування ЛМР, земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:12:005:0026, відповідно до генерального плану міста Львова, розташована в межах території санітарно-захисних зелених насаджень. Відповідно до плану зонування території Залізничного району, за функціональним регламентом (базове зонування) земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:12:005:0026 розташована в межах функціональної зони Ж-1 - зоні садибної забудови. В межі опрацювання містобудівної документації с.Рясне-Руське земельна ділянка за кадастровим номером 4610137500:12:005:0026 не входить.
		Ухвалою Львівської міської ради від 29.12.2020р. №6 «Про функціонування Львівської міської територіальної громади», Львівську міську раду визначено правонаступником прав та обов`язків місцевих рад, які приєднуються до Львівської територіальної громади.
		Ухвалою №7 від 29.12.2020р. Рясне-Руську сільську раду припинено шляхом приєднання до Львівської міської ради.
		Відтак, 29.11.2020 р. повноваження Рясне-Руської сільської ради закінчились, а її правонаступником стала Львівська міська рада.
		Оцінюючи подані учасниками справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Відповідності до ст.116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
		Згідно з ч.1 ст.134 Земельного кодексу України, земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Крім того, частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України передбачено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу).
		Відповідно до ст.41 Земельного кодексу України, гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
		Відтак, гаражно-будівельним кооперативам можуть передаватись земельні ділянки для гаражного будівництва виключно у разі наявності затвердженої містобудівної документації та відповідно встановлення останньою можливості передачі земельної ділянки для будівництва гаражів.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту (пункт 2 частина 1 статті 1); містобудівна документація затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій (пункт 7 частина 1 стаття 1). Відповідно до статті 17 цього Закону генплан населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Генплан населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
		Згідно Генплану м.Львова та планом зонування, територія, на якій розміщена спірна земельна ділянка, відноситься до території санітарно-захисних зелених насаджень та садибної забудови відповідно. В межі діючого генплану с.Рясне-Руська Яворівського району спірна земельна ділянка не входила, відтак і план зонування та детальний план території розроблені не були.
		Оскільки, спірна земельна ділянка разом з іншими, була передана у власність Рясне-Руської селищної ради, останньою для розпорядження нею, мало бути первинно внесено зміни в Генеральний план населеного пункту та мала бути розроблена інша містобудівна документація (план зонування, детальний план території).
		З огляду на викладене, спірне рішення про передачу гаражно-будівельному кооперативу земельної ділянки прийнято за відсутності встановлення такої можливості у затвердженій містобудівній документації, а тому всупереч ст.41 Земельного кодексу України.
		Відповідно до ч.3 ст.24 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, крім випадків:
		1)розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи;
		2)приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону;
		3)надання земельної ділянки, розташованої на території зони відчуження чи зони безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
		4)надання земельної ділянки для розміщення лінійних об`єктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, ліній електропередачі, зв`язку);
		5)буріння, влаштування та підключення нафтових і газових свердловин за межами населених пунктів;
		6)будівництва, експлуатації військових та інших оборонних об`єктів.
		Оскільки спірна земельна ділянка передана для будівництва гаражів, а відтак для містобудівних потреб, передача останньої не могла відбутись за відсутності плану зонування або детального плану території.
		Всупереч зазначеному матеріали справи не містять доказів внесення змін в Генеральний план та розробки іншої містобудівної документації (план зонування, детальний план території) після передачі спірної земельної ділянки у власність Рясне-Руської селищної ради.
		Відповідно, суд відхиляє твердження відповідача-2 про те, що земельна ділянка хоч і перебувала у комунальній власності Рясне-Руської сільської ради, проте місцезнаходження спірної земельної ділянки - м.Львів, а отже, при передачі земельної ділянки у власність повинна застосовуватись містобудівна документація м.Львова, а саме: генеральний план міста Львова, план зонування території, на підставі яких виготовлена та затверджена технічна документація, якою сформовано земельну ділянку, як об`єкт цивільних прав.
		З моменту формування спірної земельної ділянки до моменту передачі її у приватну власність відповідача-2, цільове призначення такої земельної ділянки - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Цільове призначення земельної ділянки ОК ГБК «Пікап» - не змінювалося, КВЦПЗ - 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.
		Відповідно до ч.1 ст.19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються зокрема на такі категорії:
		б)землі житлової та громадської забудови;
		ж)землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
		Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (ч.2 ст.19 Земельного кодексу України).
		Згідно ст.11 Земельного кодексу України, землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.
		Відповідач-2 є обслуговуючим гаражно-будівельним кооперативом, із чого випливає, що такий згідно своїх статутних цілей не може здійснювати будівництво об`єктів транспортної інфраструктури, у тому числі доріг, автострад, мостів та тунелів.
		Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010р., для будівництва індивідуальних гаражів та для колективного гаражного будівництва надаються земельні ділянки з кодом КВЦПЗ 02.05 та 02.06 відповідно, що належать до земель категорії - землі житлової та громадської забудови.
		Водночас, оскаржуваним рішенням Рясне-Руської сільської ради №4817 від 12.11.2020р. відповідачу-2 передано у власність для будівництва та обслуговування гаражів земельну ділянку за категорією земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, якій присвоєно код КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, що прямо суперечить ст.41 Земельного кодексу України.
		Стаття 41 Земельного кодексу України, зазначає, що гаражно-будівельним земельні ділянки передаються безоплатно у власність або надаються в оренду для гаражного будівництва.
		Стаття 41 Земельного кодексу України знаходиться в главі 6 Земельного кодексу України - «Землі житлової та громадської забудови», яка не регулює зокрема питання надання земельних ділянок, що за категорією земель відносяться до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, що регулюється главою 13 Земельного кодексу України.
		Тлумачення відповідача-2 норми ст.41 Земельного кодексу України про можливість передачі земельних ділянок на підставі цієї статті з категорією земель «промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення» у власність гаражно-будівельним кооперативам не відповідає вимогам діючого законодавства.
		Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010року із змінами і доповненнями, код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі (п.1.2.).
		Відповідно до п.1.4 наказу, КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.
		Відповідно, як було зазначено, до Класифікації видів цільового призначення земель, для будівництва індивідуальних гаражів та для колективного гаражного будівництва надаються земельні ділянки з кодом КВЦПЗ 02.05 та 02.06 відповідно, що належать до земель категорії землі житлової та громадської забудови.
		Відтак, гаражно-будівельним кооперативам, в порядку ст.41 Земельного кодексу України, земельні ділянки можуть надаватись лише для гаражного будівництва і лише з цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови.
		Системне тлумачення ст.41 Земельного кодексу України у поєднанні з іншими положеннями Земельного кодексу України (зокрема, ст.134 Земельного кодексу України - щодо продажу земельних ділянок на торгах) дає підстави для висновку про винятковість можливості передання гаражно-будівельним кооперативам на підставі ст.41 Земельного кодексу України земельних ділянок безоплатно у власність, тобто таке передання повинно бути обумовлене особливими (виключними) цілями, що випливають зі змісту діяльності гаражно-будівельного кооперативу та кооперативу в цілому - задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів - та конкретного предмету (напрямку) його діяльності.
		Відтак, якщо мова йде про отримання гаражно-будівельним кооперативом у власність земельних ділянок в порядку ст.41 Земельного кодексу, такі ділянки повинні надаватись виключно за наявності дійсної необхідності у задоволенні мінімальних обґрунтованих потреб членів гаражно-будівельного кооперативу у паркомісці (гаражі), та ці ділянки повинні надаватись безоплатно у власність лише з цією метою. При вирішенні питання щодо передання безоплатно у власність гаражно-будівельного кооперативу земельної ділянки, яку такий кооператив просить передати для гаражного будівництва в порядку ст. 41 Земельного кодексу України, наявність у суб`єкта звернення статусу, що відповідає передбаченим даною статтею положенням (гаражно-будівельний кооператив) не є достатньою підставою для передання безоплатно у власність кооперативу земельної ділянки будь-якого розміру. Натомість, заявник повинен довести та обґрунтувати, а орган, що здійснює розпорядження земельною ділянкою, повинен перевірити наявність чи відсутність тих обставин, що членам гаражно-будівельного кооперативу для задоволення їх мінімальних потреб у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу (гараж) необхідні відповідні (конкретно заявлені) земельні ділянки, тобто документація із землеустрою повинна містити в тому числі, належне обґрунтування (розрахунок) щодо необхідності виділення членам кооперативу відповідних земельних ділянок відповідної площі.
		Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 30.05.2018р. у справі №910/9373/17.
		Установчими зборами Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» від 10.09.2020р. за участю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вирішено створити Обслуговуючий кооператив «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» для провадження спільної обслуговуючої, виробничої, інвестиційної, трудової та іншої господарської діяльності у сфері будівництва та експлуатації гаражних комплексів з супутньою інфраструктурою для обслуговування автотранспортних засобів. 
		Відповідно до Статуту, затвердженого протоколом №01 Установчих зборів засновників обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» від 10.09.2020р., Обслуговуючий кооператив «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» є юридичною особою (гаражним кооперативом), утворюється шляхом об`єднання фізичних осіб для провадження ними спільної обслуговуючої, виробничої, інвестиційної, трудової та будь-якої іншої не забороненої чинним законодавством України господарської діяльності у сфері будівництва та експлуатації гаражних комплексів з супутньою інфраструктурою для обслуговування автотранспортних засобів.
		Тип Кооперативу - обслуговуючий кооператив. Напрям діяльності Кооперативу  гаражний кооператив (п.1.6 Статуту). Метою Кооперативу є задоволення потреб його членів та мешканців прилеглих територій шляхом здійснення будівництва гаражів та супутніх споруд для обслуговування автотранспорту та провадження господарської діяльності на збудованих об`єктах (п. 2.1 Статуту).
		При визначенні розміру земельної ділянки, необхідної для здійснення гаражного будівництва в розрахунку на 1 члена, варто взяти до уваги ст.121 Земельного кодексу України, згідно якої норма безоплатної приватизації землі на 1 особу для будівництва індивідуальних гаражів становить - не більше 0,01 гектара.
		Проект відведення земельної ділянки кооперативу - відсутній, технічна документація щодо поділу та оспорюване рішення Рясне-Руської сільської ради не містять жодних даних щодо необхідності забезпечення трьох членів Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» умовами для зберігання транспортних засобів (їх наявності, кількості, тощо), а також обгрунтувань розміру земельної ділянки, яка необхідна для цих цілей площею 0,0982 га (по 0,0327 га для гаражного будівництва на кожного члена кооперативу), а статутні види діяльності кооперативу суперечать цілям задоволення мінімальних потреб членів кооперативу у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу. Наведене свідчить, про порушення оспорюваним рішенням ради ст.41 Земельного кодексу України.
		Щодо заперечень відповідача-2 про невірно обраний прокурором спосіб захисту права, то слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
		Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі №338/180/17 (провадженню № 14-144цс18), від 11.09.2018р. у справі №905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019р. у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019р. у справі №48/340 (провадження №12-14звг19), від 22.10.2019р. у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).
		При цьому частиною 3 статті 152 Земельного кодексу України визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; а) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
		За загальним правилом, способи захисту прав землекористувачів на земельні ділянки, визначені статтею 152 ЗК України, підлягають переважному застосуванню перед нормами ЦК України та ГК України (п.2.9 Постанови Вищого господарського суду від 17.05.2011р. № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»).
		Відповідно до ч.3 ст.152 ЗК України, захист прав юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною та визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
		Окрім того, ч.1 статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
		У практиці розгляду земельних спорів недійсність актів органів державної влади та місцевого самоврядування розглядається або з позиції правової презумпції законності та чинності таких актів до їх скасування, визнання їх незаконними в судовому порядку або з позиції презумпції незаконності таких актів, якщо органи державної влади та місцевого самоврядування діють всупереч вимогам Конституції України.
		Так, обов`язковою умовою передачі у власність земельних ділянок, які перебувають у комунальній власності, є наявність позитивного рішення сесії відповідної ради про передачу земельної ділянки у власність.
		Відповідно до п.15 ч.1 ст.26 та ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування», рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7рп/2009, ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
		При цьому, абзацом другим частини третьої статті 26 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
		Враховуючи обставини конкретної справи, вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та скасування державної реєстрації права власності відповідача-2 на спірну земельну ділянку не може бути розцінена, як неналежний спосіб захисту. Задоволенню такого позову призводить до скасування запису про речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. Надалі, враховуючи зміни в територіальному устрої, право власності буде зареєстровано за Львівською міською радою в силу вимог закону.
		Велика Палата Верховного Суду зауважує (постанова у справі 914/608/20 від 21.12.2022р.), що надміру формалізований підхід до заявлених позовних вимог (за яким позивач у позовній заяві повинен вказати спосіб захисту, визначений приписами ЦК України та ГК України) суперечить завданню господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Диспозитивність один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти.
		Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті.
		Обраний прокурором спосіб захисту порушеного права належний, достатній та ефективний, установлений законом, об`єктивно виправданий та обґрунтований і виключає в подальшому необхідність пред`явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права
		Такий спосіб захисту приведе до повного відновлення порушеного права, відповідає змісту та характеру правопорушення та цілям судочинства, не суперечить принципу верховенства права, а судове рішення буде виконуваним і відповідатиме принципу процесуальної економії.
		Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою, то згідно правової позиції Верховного Суду України викладеної у справі №6-2776цс16, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року гарантується захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
		При цьому, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях (у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) зробив висновок про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
		Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).
		Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися, як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
		В даному випадку порушено справедливий баланс, що полягає у безоплатній передачі земель територіальної громади для діяльності гаражного кооперативу в складі трьох осіб за відсутності будь-якої містобудівної документації на підтвердження здійснення такої діяльності.
		Відповідач-2 вважає, що доводи прокурора про те, що передача у приватну власність спірної земельної ділянки суперечить суспільному інтересу територіальної громади, не може бути визначальною та єдиною підставою для позбавлення відповідача-2 права власності на добросовісно набуте майно. Скасування рішення та державної реєстрації права власності на земельну ділянку становить надмірний тягар для кінцевого власника  відповідача- 2 ОК ГБК «Пікап».
		Суд звертає увагу на те, що будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, необхідно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.
		Неможливість безоплатної передачі права власності на земельну ділянку, поза конкурсом, всупереч положенням чинного законодавства, з огляду зокрема на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь юридичної особи передбачене у чинному законодавстві України.
		Відповідні приписи стосовно особливої посиленої охорони державою земель, неможливості її незаконної передачі, за відсутності містобудівної документації, є доступними, чіткими та передбачуваними.
		Визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким відчужено земельну ділянку, скасування державної реєстрації речового права та припинення такого щодо незаконно відчуженої земельної ділянки, переслідує легітимну мету здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів усього суспільства.
		З огляду на вказане, скасування рішення про передачу земельної ділянки, скасування державної реєстрації права в даному випадку буде підставним та законним, відповідатиме легітимній меті та переслідуватиме законний суспільний, публічний, загальний інтерес, оскільки спрямовуватиметься на поновлення порушеного права власника Львівської міської територіальної громади.
		Окрім того, при задоволенні вказаного позову забезпечуватиметься пропорційність, співрозмірність між метою втручання у право особи та інтересами суспільства, як невід`ємною складовою та інструментом верховенства права.
		Так, встановлені у даній справі обставини в сукупності дають підстави для висновку, що втручання держави у право власності відповідача-2 у даному разі є законним, оскільки здійснюється на підставі закону (Цивільний кодекс України, Земельних кодекс України), виправданим, оскільки факт набуття відповідачем-2 права власності на спірні об`єкти становить значний суспільний інтерес, з урахуванням в тому числі обставин щодо особливої цінності земель та винятковості підстав і умов набуття права власності на земельні ділянки в порядку ст.41 Земельного кодексу України безоплатно, а також відповідає критерію пропорційності. При цьому, останній досягається шляхом визначення справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, у право власності якої здійснено втручання. Так, суд наголошує на тому, що у даному разі неправомірність рішення про передачу відповідачу-2 земельної ділянки у власність безоплатно (оспорюване рішення) не пов`язана лише з помилками (недоліками), допущеними органом місцевого самоврядування при передачі земельних ділянок у власність, про які не могла знати особа, яка мала намір набути право власності на земельні ділянки, тобто такі порушення не пов`язані з порушенням внутрішньої процедури у діяльності органу місцевого самоврядування, про що не могла знати особа, яка набула речові права на землю.
		Встановлений судом характер порушень при передачі земельних ділянок у власність, допущений органом місцевого самоврядування, свідчить про усвідомлення та цілеспрямованість волевиявленням відповідача-2 на неправомірне набуття земельних ділянок у власність безкоштовно, так як юридична обізнаність відповідача- 2 щодо власних прав та обов`язків, як юридичної особи (кооперативу), їх обмежень та недопустимості зловживання ними, презюмується. Враховуючи викладене, така особа втрачає право посилатись на неправомірність втручання у її право власності, та тягар відповідальності не може бути перекладений виключно на орган місцевого самоврядування.
		З огляду на наведені обставини, суд доходить висновку про дотримання необхідного балансу між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у власність відповідача-2, та інтересами останнього, який, власне, за висновками суду, об`єктивно міг передбачити ризик скасування правової підстави набуття ним права власності на земельну ділянку, як незаконної. При цьому, суспільні інтереси у даному випадку значно переважають інтереси відповідача-2 щодо його права власності на землю, набутого шляхом зловживання своїми правами, оскільки земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, в тому числі щодо забезпечення раціонального її використання (найбільш сприятливого щодо конкретної земельної ділянки), правомірності передання землі іншим особам, тощо.
		Суд зазначає, що з огляду на те, що спірне рішення сільської ради, за висновками суду, підлягає визнанню недійсним, відтак наведене свідчить про відсутність підстав для існування записів про право власності, внесених за наслідками прийняття вказаного рішення.
		З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.
		Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Відповідно до частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Враховуючи встановлені вище обставини справи та зроблені висновки щодо порушення відповідачами порядку набуття відповідачем-2 у власність земель із комунальної власності, суд зазначає про обгрунтованість позовних вимог і необхідність їх задоволення у повному обсязі.
		Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:
		За звернення до суду з позовною заявою немайнового характеру позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 969,60 грн, що підтверджується долученим до матеріалів справи платіжним дорученням №1938 від 22.09.2022р.
		Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Судовий збір, відповідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідачів.
		Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
		 
		 
		ВИРІШИВ:
		1.Позов задовольнити повністю.
		 2.Визнати недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4817 від 12.11.2020р. «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» земельної ділянки».
		 3.Скасувати державну реєстрацію права власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ - 43815360) на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:12:005:0026, площею 0,0982га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2095988846101, номер запису про право власності / довірчої власності: 39295987.
		 4.Стягнути з Львівської міської ради (місцезнаходження: Україна, 79008, Львівська обл., місто Львів, ПЛ.РИНОК, будинок 1, ідентифікаційний код - 04055896) на користь Львівської обласної прокуратури (місцезнаходження: Україна, 79005, Львівська обл., місто Львів, ПРОСПЕКТ ШЕВЧЕНКА, будинок 17/19; ідентифікаційний код - 02910031) 1 984,80 грн. судового збору.
		 5.Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» (місцезнаходження: Україна, 81083, Львівська обл., Яворівський р-н, село Зелів, вул.Центральна, будинок 347, ідентифікаційний код - 43815360) на користь Львівської обласної прокуратури (місцезнаходження: Україна, 79005, Львівська обл., місто Львів, ПРОСПЕКТ ШЕВЧЕНКА, будинок 17/19; ідентифікаційний код - 02910031) 1 984,80 грн. судового збору.
		 6.Накази видати після набрання рішенням законної сили.
		 
		Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
		Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
		 
		Повний текст рішення складено 27.03.2023 р.
		 
		 
		 
		Суддя Король М.Р.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...