Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 428/2992/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 30.03.2023.
Дата набрання законної сили: 27.03.2023
Номер судового провадження: 61-10463ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                       
		Іменем України    
		27 березня 2023 року 
		м. Київ
		справа № 428/2992/20
		провадження № 61-10463св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Публічне акціонерне товариство «Національна суспільна телерадіокомпанія України», 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03 грудня 2020 року у складі судді Шубочкіної Т. В. та постанову Луганського апеляційного суду від 27 травня 2021 року у складі колегії суддів: Стахової Н. В., Кострицького В. В., Лозко Ю. П.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» (далі - ПАТ «НСТУ»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Національна суспільна телерадіокомпанія України» (далі - АТ «НСТУ»), про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
		Позов обґрунтований тим, що відповідно до рішення Правління ПАТ «НСТУ» від 08 грудня 2017 року з урахуванням рішення конкурсної комісії з відбору на посаду продюсера (філій) ПАТ «НСТУ», його призначено на посаду продюсера філії ПАТ «НСТУ» «Регіональна дирекція UA: Донбас» строком на 1 рік.
		На виконання вказаного рішення 08 грудня 2017 року між ПАТ «НСТУ» та  ОСОБА_1 укладений строковий трудовий договір № 16-стд, строк дії якого визначений з 11 грудня 2017 року до 10 грудня 2018 року.
		Цей трудовий договір було продовжено двічі шляхом укладення додаткових угод, а саме: від 10 жовтня 2018 року № 1 - з 11 грудня 2017 року до 10 грудня 2019 року, від 10 жовтня 2018 року № 3 - з 11 грудня 2017 року до 10 березня 2020 року.
		Відповідно до частини другої статті 39-1 КЗпП України та укладених з відповідачем додаткових угод, строковий трудовій договір від 08 грудня 2017 року № 16-стд є таким, що укладений на невизначений строк, у зв`язку з чим 28 лютого 2020 року він звернувся до ПАТ «НСТУ» із заявою, в якій просив оформити трудові відносини, а саме у формі відповідної додаткової угоди до строкового трудового договору, висловив своє погодження на продовження трудових відносин та повідомив ПАТ «НСТУ» про намір продовжувати працювати на посаді продюсера філії ПАТ «НСТУ», просив відповідача повідомити його до 10 березня 2020 року про прийняте рішення, але жодної відповіді не отримав.
		З інформації на сайті ПАТ «НСТУ» suspilne.media дізнався, що згідно з протоколом засідання правління ПАТ «НСТУ» від 02 березня 2020 року № 177 прийнято рішення про його звільнення з 10 березня 2020 року з посади продюсера (філії) ПАТ «НСТУ» «Регіональна дирекція UA: Донбас». 
		Жодної інформації про цей протокол на сайті не розміщено, інформація філіям чи йому особисто не надавалася. 
		Отже, відповідач порушив вимоги Статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2016 року № 1039 (далі - Статут), а саме пункт 10, відповідно до якого діяльність телерадіокомпанії провадиться на принципах дотримання норм суспільної моралі, відсутності дискримінації за будь-якою ознакою, прозорості та відкритості діяльності. 
		З 11 березня 2020 року обов`язки продюсера філії ПАТ «НСТУ» «Регіональна дирекція UA: Донбас» тимчасово виконував ОСОБА_2 - продюсер (лінійного) управління радіопрограм бюро виробництва регіонального комітету філії ПАТ «НСТУ» «Регіональна дирекція UA: Донбас».
		Відповідно до наказу від 02 березня 2020 року № 17кр його звільнено з 10 березня 2020 року, але про цей наказ його не повідомлено, розрахунок з ним не проведено, трудову книжку не видано, тому він продовжував працювати на зазначеній посаді до 16 березня 2020 року включно.
		Фактом продовження виконання трудових обов`язків після 10 березня 2020 року є його відрядження, перебування на робочому місці, обговорення з підлеглими тематики ефірів, участь у робочих чатах, зокрема, із залученням працівників центральної дирекції ПАТ «НСТУ». 
		Копію наказу про звільнення він отримав 16 березня 2020 року поштою, а 17 березня 2020 року його ознайомлено з наказом від 02 березня 2020 року № 17кр «Про звільнення ОСОБА_1 » та виданого трудову книжку, проте повний розрахунок при звільненні  не проведено.
		На обґрунтування відшкодування моральної шкоди зазначає, що у зв`язку зі звільненням порушено його нормальні життєві зв`язки через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми.
		Просив суд скасувати наказ про звільнення, поновити його на роботі, виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, стягнути з відповідача 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області 13 квітня 2020 року справу передано на розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва.
		Постановою Луганського апеляційного суду від 24 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 13 квітня 2020 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03 грудня 2020 року у позові відмовлено. 
		Відмовивши у позові, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами укладений строковий трудовий договір у формі контракту, тому на спірні правовідносини поширюється Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170 (далі - Положення № 170), відповідно до пункту3 якого контрактна форма трудового договору застосовується у випадках передбачених законом, а згідно з пунктом24 Положення № 170 за два місяці до закінчення строку чинності контракту за угодою сторін його може бути продовжено або укладено на новий строк. 
		Відповідач довів факт обізнаності позивача про строковість трудових відносин та погодження з ним саме таких умов праці, що підтверджується його особистими заявами про прийняття на роботу від 08 грудня 2017 року, про продовження терміну дії строкового договору від 10 жовтня 2018року та 10 жовтня 2019 року, наказом від 08 грудня 2017 року № 16-стд. 
		Після закінчення строку дії контракту сторони не дійшли домовленості пройого продовження чи проукладення нового, тому вказана причина стала підставою для звільнення позивача, отже підстав для скасування наказу від 02 березня 2020 року № 17-кр «Про звільнення  ОСОБА_1 » у звязку із закінченням строкового трудового договору немає. 
		Доказів безпосередньої участі у роботі філії «Регіональна дирекція UA: Донбас» у період з 11 березня 2020 року до 16 березня 2020 року позивач не надав. 
		Звільнення позивача відбулось з додержанням умов трудового договору, тому похідні вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягають задоволенню.
		Також позивач не надав доказів на підтвердження завдання відповідачем йому моральної шкоди.
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції.
		Постановою Луганського апеляційного суду від 27 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03 грудня 2020 року змінено, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Змінивши мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові, але припустився помилки у висновку, встановивши, що між сторонами укладено контракт. 
		Факт підписання позивачем строкового трудового договору та додаткових угод до нього з визначеним строком його дії вказує на наявність такої волі та згоди з усіма умовами такого договору. Позивач погодився на умови роботи, зокрема, оплату праці, на умовах строковості. Разом з тим, позивач не оспорював правомірність укладення з ним саме строкового трудового договору. Вказана умова трудового договору не визнана недійсною та презумпція її правомірності у встановленому порядку не спростована. Працівник був проінформований про умови укладеного з ним строкового трудового договору, зокрема, щодо терміну його дії, погодився з ними, неодноразово звертаючись з відповідними заявами про укладення з ним строкового трудового договору.
		Оскільки строковий трудовий договір укладено за власним бажанням позивача та підстави для визнання його недійсним в частині строку його дії не встановлено, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що при звільненні позивача відповідач не допустив порушення трудового законодавства. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області                       від 03 грудня 2020 року та постанову Луганського апеляційного суду від 27 травня 2021 року, просив їх скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
		Суди не дослідили та не оцінили твердження позивача про відсутність підстав, передбачених частиною другою статті 23 КЗпП України для укладенння/переукладення строкового трудового договору, а саме не вказали, який саме випадок, визначений частиною другою статті 23 КЗпП України, був підставою укладення з ним строкового трудового договору; який саме випадок був підставою продовження строку дії трудового договору та незастосування частини другої статті 39-1 КЗпП України в частині визнання переукладених строкових трудових договорів такими, що укладені на невизначений строк.
		Лише згода позивача на укладення строкового трудового договору та його продовження не передбачена частиною другою статті 23 КЗпП України і не є підставою для визнання правомірною такої умови трудового договору, як його строковість. 
		Вважає, що спірний трудовий договір був укладений на невизначений строк, а після переукладення є таким, що укладений на невизначений строк, тому відповідач порушив частину другу статті 39-1 КЗпП України та незаконно виніс оскаржуваний наказ про звільнення.
		Суди не врахували, що після закінчення строку дії трудового договору позивач продовжував виконувати свої посадові обов`язки до 16 березня 2020 року, що підтверджується наказом від 06 грудня 2020 року № 28-вд про відрядження позивача 10 грудня 2020 року до м. Краматорськ, перебування його на робочому місці та участь у робочих чатах.
		Відповідач при звільненні позивача не видав йому трудову книжку та не провів з ним розрахунок, чим порушив частину першу статті 47 КЗпП України та статтю 116 КЗпП України.
		Незаконним звільненням йому завдано моральної шкоди, оскільки він є фахівцем високого рівня у сфері телебачення, що підтверджується посадами, які він займав, досвідом реалізації успішних проєктів, високими рейтингами творчого блоку серед інших філій відповідача, а в результаті звільнення він був змушений пояснювати оточуючим причини звільнення, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, тому висновки судів про відсутність доказів на її підтвердження не відповідають обставинам справи. 
		Крім того, у зв`язку зі звільненням він втратив стабільне одержання заробітної плати, яке є для нього необхідним, оскільки він є переміщенною особою з тимчасово окупованої території України, батьком на утриманні якого перебуває троє неповнолітніх дітей.
		Суди не застосували правові висновки у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 522/9763/17-ц, провадження № 61-3212св19, від 12 вересня 2018 року у справі № 205/6983/16-ц, провадження № 61-854св18.
		Аргументи інших учасників справи
		Відзив АТ «НСТУ» на касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Відповідно до пункту 15 Положення про конкурсний відбір на посаду продюсера (філії) ПАТ «НСТУ», затвердженого протоколом правління ПАТ «НСТУ» від 02 жовтня 2017 року № 19 (далі - Положення № 19) особа не може працювати на посаді продюсера однієї філії більше п`яти років. 
		Сторони передбачали, що трудовий договір є строковим з можливою зміною строку трудових відносин в межах загального п`ятирічного строку. 
		28 лютого 2020 року позивач звертався до ПАТ «НСТУ» із заявою, в якій просив висловив своє погодження на продовження трудових відносин з ПАТ «НСТУ», проте такої пропозицїі відповідач не надавав.
		Листом від 05 березня 2020 року № 1.2-9/600 АТ «НСТУ» повідомило ОСОБА_1 , що згідно з пунктом 7.3 строкового трудового договору за два місяці до закінчення строку дії цього строкового трудового договору він може за згодою сторін продовжений на строк, визначений сторонами, але не більше ніж на п`ять років. 
		Позивач жодних пропозицій, заяв або інших документів з порушеного питання до АТ «НСТУ» не надав. Крім того, цим листом ОСОБА_1 проінформовано про прийняте рішення про його звільнення та звернено увагу на необхідність 10 березня 2020 року ознайомитись із наказом про звільнення та отримати трудову книжку. 
		Лист від 05 березня 2020 року № 1.2-9/600 надіслано позивачу 05 березня 2020 року на дві його адреси електронної пошти, якими він користується.
		Далі листом АТ «НСТУ» від 10 березня 2020 року № 6 позивача проінформовано про звільнення та необхідність отримання трудової книжки 10 березня 2020 року, який також направлений на електронну пошту позивача.
		Додатково інформація про звільнення ОСОБА_1 була також оприлюднена в засобах масової інформації 06 березня 2020 року.
		Наказ про звільнення, трудову книжку позивач отримав 17 березня 2020 року, що підтверджується його підписом, розрахунок із виплатою компенсації за затримку виплати при звільненні проведено 23 березня 2020 року, що підтверджується ним у позовній заяві.
		Строковий трудовий договір з ОСОБА_1 не набув ознак безстрокового. 
		Твердження позивача про те, що із продовженням трудових відносин шляхом укладення додаткових угод до строкового трудового договору, трудовий договір набрав ознак безстроковості згідно з частиною другою статті 39-1 КЗпП України, є необґрунтованими, оскільки між сторонами був укладений строковий трудовий договір відповідно до частини другої статті  23 КЗпП України, що виключає при продовженні строку його дії застосування частини другої статті 39-1 КЗпП України. 
		Фактичного продовження трудових відносин не відбулося, оскільки АТ «НСТУ» висунуло вимогу про припинення трудових відносин. 
		Позивач не оспорював правомірність укладення з ним саме строкового трудового договору. 
		Твердження ОСОБА_1 , що він після отримання копії наказу про звільнення 05 березня 2020 року, наказом від 06 березня 2020 року був відряджений 10 березня 2020 року, тобто у свій останній робочий день згідно зі строковим договором, є необґрунтованим, оскільки він не отримав погодження на відрядження члена правління ОСОБА_3 , який був відповідальним за адміністративно-господарську діяльність та регіони.
		Крім того, перебування у відрядженні в останній робочий день не може свідчити про виконання позивачем трудових обов`язків після звільнення. 
		Доводи позивача про те, що у зв`язку із неодноразовим продовженням строку дії трудового договору, строковий трудовий договір набув ознак безстроковості згідно з частиною другою статті 39-1 КЗпП України є необґрунтованими, оскільки укладення трудового договору на певний строк регулюється частиною другою статті 23 КЗпП України, що виключає при переукладанні строкового трудового договору чи продовженні строку його дії застосування частини другої статті 39-1 КЗпП України.
		До аналогічних висновків у подібних правовідносинах щодо застосування статей 23, 39-1 КЗпП України дійшов Верховний Суд у постановах від 19 лютого 2020 року у справі № 462/6149/18-ц, провадження № 61-18066св19, від 22 січня 2020 року у справі № 607/18964/18, провадження № 61-17321св19, від 04 грудня 2019 року у справі № 297/1656/17, провадження № 61-4797св19, від 30 березня 2020 року у справі № 554/7844/18, провадження № 61-4125св19, від 26 лютого 2020 року у справі № 607/2144/19, провадження № 61-16794св19.
		Доводи касаційної скарги, що позивач продовжував виконувати роботу після закінчення строкового трудового договору, тому такий договір став безстроковим, у зв`язку з чим його звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП незаконне, є необґрунтованими, оскільки до 10 січня 2020 року сторони договору не виявили бажання продовжити трудові відносини, відповідач розумів, що строковий договір закінчиться 10 березня 2020 року, крім того, позивач сам підтвердив, що про звільнення дізнався з рішення правління, яке опобліковано 10 березня 2020 року. 
		З урахуванням того, що звільнення позивача відбулося з додержанням вимог трудового законодавства і умов укладеного між сторонами строкового трудового договору, право позивача на працю відповідачем не порушено, у зв`язку з чим правових підстав для поновлення його на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди немає.     
		Правові висновки Верховного Суду, на які посилається позивач в касаційній скарзі стосуються відмінних від цієї справи правовідносин. 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
		У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Позиція Верховного Суду
		Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. 
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги беззадоволення з таких підстав.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суд першої інстанції встановив, що у Положенні № 19 визначені вимоги для претендентів, умови та порядок проведення процедури конкурсного відбору творчих керівників філій. 
		Згідно з пунктом 14 Положення № 19 строковий трудовий договір з переможцем конкурсного відбору строком на 1 рік укладається протягом 30 календарних днів з дня прийняття рішення правління ПАТ «НСТУ». Строковий трудовий договір може бути продовжений строком до п`яти років, більше якого особа не може працювати на посаді продюсера однієї філії.
		08 грудня 2017 року між ПАТ «НСТУ» та ОСОБА_1 укладений строковий трудовий договір №16-стд, відповідно до якого ОСОБА_1 призначений був на посаду продюсера філії ПАТ «НСТУ» «Регіональна дирекція UA: Донбас». Строк дії цього договору визначався з 11 грудня 2017 року до 10 грудня 2018 року і припинявся після закінчення строку дії договору. 
		Згідно з пунктом 7 договору зміни та доповнення до нього вносяться за угодою сторін, складеної в письмовій формі. За 2 місяці до закінчення строку дії цього строкового трудового договору він може бути за згодою сторін продовжений на строк, визначений сторонами, але не більш ніж на п`ять років.
		10 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про продовження строку дії трудового договору на 1 рік. 
		Додатковою угодою від 10 жовтня 2018 року № 1, укладеною між ПАТ «НСТУ» та  ОСОБА_1 , внесено зміни до строкового трудового договору від 08 грудня 2017 року № 16-стд в частині продовження строку дії строкового трудового договору з 11 грудня 2017 року до 10 грудня 2019 року включно.
		07 жовтня 2019 року ОСОБА_1 повторно звернувся із аналогічною заявою до ПАТ «НСТУ». 
		Додатковою угодою  від 10 жовтня 2019 року № 3 внесено зміни до строкового трудового договору від 08 грудня 2017 року № 16-стдв частині продовження строку дії строкового трудового договору з 11 грудня 2017 року до 10 березня 2020 року включно.
		Прийняття ОСОБА_1 на посаду продюсера філії ПАТ «НСТУ» «Регіональна дирекція UA: Донбас» та подовження строку дії строкового трудового договору підтверджується його трудовою книжкою.
		Згідно з наказом ПАТ «НСТУ» від 02 березня 2020 року № 17-кр ОСОБА_1 звільнено з посади продюсера філії «Регіональна дирекція UA: Донбас» 10 березня 2020 року у зв`язку із закінченням дії строкового трудового договору від 08 грудня 2017 року № 16-стд згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України. З цим наказом ОСОБА_1 був ознайомлений 17 березня 2020 року і цього ж дня отримав трудову книжку.
		06 березня 2020 року на сайті httpc//stv.detector.media була опублікована стаття щодо звільнення з посади продюсера філії «Регіональна дирекція UA: Донбас» ОСОБА_1 10 березня 2020 року. 
		05 березня 2020 року на електронну адресу позивача  ІНФОРМАЦІЯ_1  о 11 год 04 год направлено листа з сайту  ІНФОРМАЦІЯ_2  із вкладками: відповідь ОСОБА_1 на лист від 28 лютого 2020 року та наказ ПАТ «НСТУ» про його звільнення, а 10 березня 2020 року повідомлення про необхідність отримати трудову книжку та копію наказу про звільнення.
		Наказом від 06 березня 2020 року № 28-вд філії «Регіональна дирекція UA: Донбас» ОСОБА_1 10 березня 2020 року відряджено до м. Краматорськ строком на 1 день.
		Суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з протоколом № 177 засідання правління ПАТ «НСТУ» від 02 березня 2020 року члени правління ПАТ «НСТУ» вирішили звільнити ОСОБА_1 з 10 березня 2020 року з посади продюсера філії ПАТ «НСТУ» «Регіональна дирекція UA: Донбас».
		Відповідно до пункту 15 Положення про правління ПАТ «НСТУ», затвердженого наказом Державного комітету телебачення і радіомовлення 18 січня 2017 року № 6 протоколи правління публікуються на офіційному сайті ПАТ «НСТУ» протягом трьох робочих днів з моменту прийняття.
		Згідно з довідкою директора департаменту комунікацій із засобами масової комунікації та громадськістю від 24 квітня 2020 року рішення правління ПАТ «НСТУ» від 02 березня 2020 року, оформлене протоколом засідання правління ПАТ «НСТУ» № 177, опубліковано на офіційному веб-сайті https:// corp. suspilne.media/ documents 02 березня 2020 року.
		ПАТ «НСТУ» листом від 05 березня 2020 року № 1.2-9/600 повідомило ОСОБА_1 , що правлінням ПАТ «НСТУ» прийнято відповідне рішення про припинення з ним трудових відносин відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України (протокол від 02 березня 2020 року № 177), також проінформовано його про необхідність в останній робочий день (10 березня 2020 року) ознайомитися з наказом про звільнення та отримати трудову книжку.
		Відповідь ПАТ «НСТУ», оформлену листом від 05 березня 2020 року № 1.2-9/600, на заяву ОСОБА_1 від 28 лютого 2020, надіслано йому 05 березня 2020 року на такі адреси електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1 з офіційної адреси електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується відповідними скриншотами.
		Згідно з розрахунковим листом за березень 2020 року 23 березня 2020 року відповідач перерахував ОСОБА_1 на картку 45 108,11 грн.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Предметом спору є визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі позивача, який звільнений згідно з пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди
		Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядав як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.
		Згідно з частиною другою статті 2 КЗпП України (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
		Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
		Якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк (стаття 39-1 КЗпП України). 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.
		Відмовивши у позові, суд першої інстанції, виходив з того, що позивач знав про строковість трудових відносин та погодження з ним відповідних умов праці, що підтверджується його особистими заявами про прийняття на роботу, неодноразове продовження терміну дії строкового договору. У зв`язку із закінченням строку дії контракту сторони не дійшли згоди про його продовження чи укладення нового, що і стало підставою для звільнення позивача.
		Змінивши мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові, але припустився помилки у висновку, встановивши, що між сторонами укладено контракт, оскільки факт підписання позивачем саме строкового трудового договору та додаткових угод до нього з визначеним строком його дії вказує на наявність такої волі та згоди з усіма умовами такого договору. 
		Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
		Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Враховуючи розподіл обов`язків доказування у трудових спорах, роботодавець має довести законність звільнення працівника з роботи.
		З огляду на вказані вище норми матеріального права підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме.
		При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).
		Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.
		У статті 36 КЗпП України передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк: коли трудовий договір укладався до настання певного факту, такий договір вважається укладеним на певний строк. 
		Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає окремої заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив у заяві про прийняття на роботу за строковим трудовим договором та шляхом підписання самого строкового трудового договору.
		Закінчення строку дії трудового договору і видання у зв`язку із цим наказу про звільнення не є ініціативою щодо розірвання трудового договору, а лише доводить відсутність ініціативи та наміру роботодавця переукласти або продовжити трудовий договір, трудові відносини.
		Отже, у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певної події, такий договір вважається укладеним на певний строк, тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв`язку із закінченням строку.
		Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у справі № 266/3163/16-ц, провадження № 61-15154св19, від 13 листопада 2019 року у справі № 522/7888/16-ц, провадження                               № 61-12883св18.
		Строковий трудовий договір може укладатися як під час прийняття на роботу, так і згодом, якщо є підстави для укладання (переукладання) строкового трудового договору, а саме: якщо трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви працівника.
		Укладення трудового договору на визначений строк при відсутності умов, зазначених у частині другій статті 23 КЗпП України, є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку. Тобто такі договори вважатимуться укладеними на невизначений строк від часу їх укладення.
		Аналізуючи вказані норми матеріального права, можна дійти висновку про відсутність в законодавстві заборони щодо укладення строкового трудового договору, якщо на те є воля сторін.
		Суди встановили, що 08 грудня 2017 року між ПАТ «НСТУ» та  ОСОБА_1 укладений строковий трудовий договір зі строком дії з 11 грудня 2017 року до 10 грудня 2018 року.
		Волевиявлення позивача на укладення строкового трудового договору підтверджується складеною ним заявою (том 1, а. с. 238), в якій позивач просив прийняти його на посаду продюсера філії ПАТ «НСТУ» «Регіональна дирекція UA: Донбас» за строковим договором з 11 грудня 2017 року, а також підписом на самому строковому трудовому договорі (том 1, а. с. 21-26).
		Строковість обіймання посади продюсера філії АТ «НСТУ» обумовлена Положенням № 19, відповідно до якого особа не може працювати на посаді продюсера однієї філії більше п`яти років. 
		Згідно з пунктом 7 строкового договору зміни та доповнення до нього вносяться за угодою сторін, складеної в письмовій формі. За 2 місяці до закінчення строку дії цього строкового трудового договору він може бути за згодою сторін продовжений на строк, визначений сторонами, але не більш ніж на п`ять років.
		Також між сторонами неодноразово за заявами позивача від 10 жовтня 2018 року, 07 жовтня 2019 року були укладені додаткові угоди від 10 жовтня 2018 року № 1 (продовжено строк дії строкового трудового договору з 11 грудня 2017 року до 10 грудня 2019 року включно); від 10 жовтня 2019 року № 3 (продовжено строк дії строкового трудового договору з 11 грудня 2017 року до 10 березня 2020 року включно).
		Вказані обставини свідчать про обізнаність та згоду позивача на укладення строкового трудового договору. Отже, ОСОБА_1 мав усвідомлювати строковий характер трудових правовідносин, а також вірогідність їх припинення після закінчення строку дії трудового договору.
		Разом з тим, позивач не оспорював правомірність укладення з ним саме строкового трудового договору. Вказана умова трудового договору не визнана недійсною та презумпція її правомірності у встановленому порядку не спростована. Працівник був проінформований про умови укладеного з ним строкового трудового договору, зокрема, щодо терміну його дії, погодився з ними, неодноразово подаючи відповідні заяви про укладення з ним строкового трудового договору,
		Крім того, встановлено, що 28 лютого 2020 року позивач повторно звертався до ПАТ «НСТУ» із заявою про погодження продовження з ним трудових відносин, на яку відповідач листом від 05 березня 2020 року № 1.2-9/600 АТ «НСТУ» повідомив, що правлінням ПАТ «НСТУ» прийнято відповідне рішення про припинення з ним трудових відносин відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України та проінформовано його про необхідність в останній робочий день (10 березня 2020 року) ознайомитися з наказом про звільнення та отримати трудову книжку.
		Цю відповідь ПАТ «НСТУ», направило ОСОБА_1 05 березня 2020 року на його електронні пошти (том 2, а. с. 4-6).
		Крім того, додатково інформація про звільнення ОСОБА_1 було оприлюднено в засобах масової інформації 06 березня 2020 року.
		Отже, відповідач не погодився на продовження з ОСОБА_1 трудових відносин, тому строковий трудовий договір з ним не набув ознак безстрокового.
		Наказ про звільнення, трудову книжку позивач отримав 17 березня 2020 року, що підтверджується його підписом (том 1, а. с. 245), розрахунок із виплатою компенсації за затримку виплати при звільненні проведено 23 березня 2020 року (том 1, а. с. 236), позивач вказаного не заперечує.
		Установивши, що строк дії трудового договору з позивачем закінчився
		10 березня 2020 року, відповідач в строк, передбачений Положенням № 19, не виявив свою волю на його продовження, пропозицію позивача про його продовження не прийняв, постановою правління ПАТ «НСТУ» прийнято рішення про припинення з позивачем трудових відносин відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, тому суди дійшли обґрунтованого висновку про законність звільнення позивача відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, що також передбачено пунктом 7.2 строкового трудового договору.
		Суд апеляційної інстанції, погодившись з висновком суду першої інстанції про відмову в позові, обґрунтовано звернув увагу, що суд першої інстанції помилково зазначив про те, що між сторонами укладено контракт, змінивши мотивування рішення суду першої інстанції. 
		Враховуючи відсутність підстав для визнання незаконним та скасування наказу № 17-кр  про припинення трудового договору та звільнення ОСОБА_1 з посади продюсера філії ПАТ «НСТУ» «Регіональна дирекція UA: Донбас», підстав для поновлення його на посаді також немає, відповідно немає підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, оскільки вказані вимоги мають похідний характер від основної вимоги про визнання незаконним наказу про звільнення.
		Доводи касаційної скарги, що у зв`язку із неодноразовим продовженням строку дії трудового договору шляхом укладення додаткових угод до нього, трудовий договір набрав ознак безстроковості згідно з частиною другою статті 39-1 КЗпП України є необґрунтованими, оскільки між сторонами був укладений строковий трудовий договір відповідно до частини другої статті 23 КЗпП України, що виключає при продовженні строку його дії застосування частини другої            статті 39-1 КЗпП України. Крім того, фактичного продовження трудових відносин не відбулося, оскільки АТ «НСТУ» висунуло вимогу про припинення трудових відносин. 
		Аргументи касаційної скарги, що суди не вказали, який саме випадок, визначений частиною другою статті 23 КЗпП України, був підставою укладення з ним строкового трудового договору; який саме випадок був підставою продовження строку дії трудового договору та незастосування частини другої статті 39-1 КЗпП України в частині визнання переукладених строкових трудових договорів такими, що укладені на невизначений строк, є неоґрунтованими, оскільки сторони передбачили, що трудовий договір є строковим з можливою зміну строку трудових відносин в межах загального п`ятирічного строку.
		Твердження ОСОБА_1 що трудові відносини були продовжені, оскільки він після отримання копії наказу про звільнення 05 березня 2020 року, наказом від 06 березня 2020 року був відряджений 10 березня 2020 року до м. Краматорськ є необґрунтованими, оскільки наказ від 06 жовтня 2020 року № 28-вд про відрядження позивача виданий строком на 1 день, тобто у його останній робочий день згідно зі строковим договором, що не порушує його трудові обов`язки. 
		Крім того, з урахування пояснень відповідача, позивач не отримав погодження на відрядження члена правління ОСОБА_3 , який був відповідальним за адміністративно-господарську діяльність та регіони.
		Доказів на підтвердження обставин, що позивач продовжував працювати після закінчення строку дії трудового договору, немає. Наданий позивачем скриншот зі сторінки Facebook, у якому зазначена переписка між користувачами в чатах є неналежним доказом, оскільки не підтверджує, що саме позивач виконував трудові обов`язки.
		Доводи касаційної скарги, що при звільненні позивачу не видано трудову книжку та не проведено з ним розрахунок при звільненні спростовується встановленими судами обставинами.  
		Як на підставу касаційного оскарження  ОСОБА_1 посилається на те, що суди не застосували правові висновки у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 522/9763/17-ц, провадження № 61-3212св19, від 12 вересня 2018 року у справі № 205/6983/16-ц, провадження № 61-854св18.
		Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 522/9763/17-ц, провадження                       № 61-3212св19, Верховний Суд дійшов висновку про направлення справи на новий розгяд до суду апеляційної інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції, пославшись на статтю 39-1 КЗпП України без дослідження фактичних обставин, дійшов передчасного висновку про відмову в позові, оскільки застосував лише частину першу цієї статті, не дослідив та не оцінив твердження позивача про відсутність підстав, передбачених частиною другою статті 23 КЗпП України, для укладення строкового трудового договору.
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що між сторонами укладено строковий трудовий договір за заявою позивача, який у судовому порядку недійсним не визнавався, у справі, наведеній заявником для порівняння, позивач посилався на те, що заяву про укладення строкового трудового договору він не подавав, а умови, за якими він працював, свідчать про безстроковість трудового договору, отже, фактичні обставини цієї справи не є тотожними обставинам, встановленим у зазначеній заявником справі.
		Узагальнені висновки Верховного Суду, викладені у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 522/9763/17-ц, провадження № 61-3212св19,не суперечать висновкам судів у справі, яка переглядається.
		У постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 205/6983/16-ц, провадження № 61-854св18, розглядалося питання щодо звільнення працівника відповідно до пункту 6 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з поновленням на роботі іншого працівника, а у справі, яка переглядається, перевірялась законність звільнення позивача відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, отже, наведена заявником постанова                                   не є релевантною до спірних правовідносин.
		З огляду на викладене доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями у праві та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційноїінстанції.
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанови суду апеляційної інстанції без змін.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанціїпідлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення. 
		Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03 грудня 2020 року в незміненій частині та постанову Луганського апеляційного суду від 27 травня 2021 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		Судді:                                                                                                           А. С. Олійник
		О. В. Ступак
		В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...