Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 463/6829/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 29.03.2023.
Дата набрання законної сили: 22.03.2023
Номер судового провадження: 61-12264ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                       
		Іменем України
		 
		22 березня 2023 року 
		м. Київ
		 
		справа № 463/6829/21-ц
		провадження № 61-12264св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
		          суддів:        Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В., 
		               
		учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Сварожич»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду                             від 22 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я.,                   Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		У червні 2021 року ОСОБА_1  звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Сварожич» (далі - ТОВ «Охоронна компанія «Сварожич») про усунення перешкод у користуванні частиною житлового будинку та відшкодування моральної шкоди.
		 
		Свої вимоги обґрунтовував тим, що 28 квітня 2001 року між ним та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Станом на день  смерті ОСОБА_3 була власником 1/4 частини житлового будинку за адресою:             АДРЕСА_1 . Заповітом від 06 липня 2015 року                     ОСОБА_4 заповів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , у рівних частинах. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 липня 2017 року за № 544 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 прийняли спадщину. Він та ОСОБА_3 постійно проживали в 1/4 частини житлового будинку протягом останніх двох років до дати смерті останньої, що підтверджується актом про фактичне місце проживання. Крім того, вони також проживали разом за адресою: АДРЕСА_2 . 
		 
		18 листопада 2020 року він повернувся із роботи у будинок за місцем постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де його при вході на територію будинку зустріли працівники ТОВ «Охоронна компанія «Сварожич», які зазначити, що 1/2 частини будинку, а саме: 1/4 частини покійної ОСОБА_3 та 1/4 частини ОСОБА_2 взято під охорону на підставі укладеного договору із                     ОСОБА_2 , у результаті чого ТОВ «Охоронна компанія «Сварожич» не надають йому доступу до 1/4 частини будинку. 
		 
		У результаті вказаних подій, 18 листопада 2020 року він звернувся із заявою про притягнення до відповідальності ОСОБА_2 та працівників ТОВ «Охоронна компанія «Сварожич» на ім`я начальника Личаківського ВП ГУ НП у Львівській області. 30 листопада 2020 року Личаківський ВП ГУ НП у Львівській області надало відповідь про те, що обставини, викладені ним у заявах від 18 листопада 2020 року та від 19 листопада 2020 року носять цивільно-правовий характери та вирішуються виключно у судовому порядку. 04 грудня 2020 року він звернувся із скаргою у Личаківський районний суд м. Львова на бездіяльність службових осіб Личаківського ВП ГУ НП у Львівській області в порядку статті 303 КПК України. Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 14 грудня 2020 року у справі № 463/11794/20 задоволено скаргу та зобов`язано уповноважену посадову особу Личаківського ВП ГУНП у Львівській області внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви ОСОБА_1 від 18 листопада 2020 року про вчинення кримінального правопорушення та розпочато з приводу цих обставин досудове розслідування, що підтверджується копією відповідної ухвали.
		 
		Цього ж дня він звернувся в Шосту Львівську державну нотаріальну контору                       з заявою про прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_3 . За його заявою заведено спадкову справу № 480/2020. З довідки Шостої львівської державної нотаріальної контори від 11 травня 2021 року ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3 .
		 
		Вважає, що дії відповідачів порушують його законні права та інтереси, зокрема він як член сім`ї власниці 1/4 частини житлового будинку, який постійно проживав з останньою за зазначеною адресою, а також є єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3 , починаючи із 18 листопада 2020 року та до цього часу не має доступу до 1/4 частини житлового будинку, де зберігаються його приватні речі, документи, майно, ліки, тощо, а отже, не може розпоряджатись вказаним майном через неправомірні дії відповідачів. Вказує, що відповідачі у добровільному порядку відмовляються усунути ці обставини та передати йому ключі від вхідних дверей 1/4 частини житлового будинку, чим порушують його права та законні інтереси володіти та користуватися цим майном.
		 
		Крім того, в результаті порушення відповідачами його законних прав та інтересів, йому завдано моральної шкоди. Так, відповідно до виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 18 жовтня 2019 року, виданої КНП 5-а міська клінічна поліклініка м. Львова, він хворіє цукровим діабетом із 2014 року, постійно отримує інсулін. У свою чергу, після подій, які мали місце 18 листопада 2020 року, в нього загострилась хвороба через перенесений стрес, емоційне сприйняття усіх подій, які мали місце одразу ж після смерті дружини, виклики працівників поліції, надання пояснень, які супроводжувались підвищеним тиском, тощо, що підтверджується випискою з медичної карти стаціонарного хворого               від 18 грудня 2020 року № 19604. У житловому будинку за адресою:                                  АДРЕСА_1 , доступ до якого у нього відсутній, залишились усі медичні препарати, які необхідні для підтримання стану його здоров`я, спеціалізоване взуття, одяг, а отже, він був змушений придбавати усі ці речі знову, замовляти через Інтернет, що також потягло за собою істотні незручності та дискомфорт, зрив ділових зустрічей, переговорів (через відсутність ділового одягу та спецвзуття), докладені додаткових зусиль для організації життя.
		 
		Враховуючи викладене, позивач просив зобов`язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні 1/4 частини житлового будинку за адресою:                           АДРЕСА_1 , шляхом його звільнення та видачі ключів від замка (замків) вхідних дверей; стягнути солідарно з відповідачів на його користь 25 000,00 грн у відшкодування завданої моральної шкоди. 
		 
		Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 16 червня 2022 року                        у складі судді Стрепка Н. Л. позов  ОСОБА_1 задоволено частково.
		 
		Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні 1/4 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ,шляхом видачі ОСОБА_1 ключів від замка (замків) вхідних дверей. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. 
		 
		Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач                у справі на час звернення з позовом в силу положень статті 1261 ЦК України                     є спадкоємцем першої черги за законом, який вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та подав заяву про її прийняття.
		 
		Оскільки позивач набув право користування спірним будинком як член сім`ї власника, прийняв спадщину, яка складається, у тому числі з 1/4 частини спірного будинку, хоча на момент розгляду справи і не оформив свідоцтва про право на спадщину на частку в спірному будинку, а відповідачка ОСОБА_2 як інший співвласник чинить йому перешкоди у користуванні житлом із залученням охоронної компанії, право позивача на користування житлом підлягає захисту                 в судовому порядку, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 видати позивачу ключі від замка (замків) вхідних дверей.
		 
		Постановою Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову                                 у задоволенні позову ОСОБА_1 . 
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, що йому нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що позивач на час розгляду справи набув права власності на спірне майно. За відсутності правовстановлюючих документів на спірне майно, відсутні підстави вважати, що у позивача є право на користування таким майном.
		 
		Доводи позивача про те, що він є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 не відповідають дійсності, оскільки заяву про вступ у спадщину також подано ОСОБА_5 , яка є сестрою померлої. У квітні 2021 року ОСОБА_5 подано позов до ОСОБА_1 про його усунення від права спадкування, визнання шлюбу між ним і ОСОБА_3 недійсним (справа № 462/2433/21), який перебуває                 в провадженні Личаківського районного суду м. Львова.
		 
		Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 30 грудня 2022 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто               з ОСОБА_1 на її користь 12 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
		 
		У грудні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2022року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.                    У касаційній скарзі зазначає про те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права                            у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 761/5115/17, Верховного Суду                          від 03 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15, від 19 січня 2022 року у справі                № 577/2727/20.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                           з урахуванням статті 400цього Кодексу. 
		 
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.
		 
		Обставини, встановлені судами
		 
		ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 квітня           2001 року. 07 листопада 2020 року ОСОБА_3 .
		 
		На момент смерті дружини позивача право власності на спірний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , належало: ОСОБА_6 -                  1/2 частини; ОСОБА_2 - 1/4 частини; ОСОБА_3 - 1/4 частини (померлій дружині позивача), що підтверджено інформаційною довідкою від 04 грудня                2020 року № 235499204 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, та не заперечується сторонами. 
		 
		Згідно з копією акта про фактичне місце проживання від 25 листопада 2020 року № 1/25, складеного ЛКП «Господар», та копією довідки ЛКП «Господар                       від 25 листопада 2020 року № 4061, ОСОБА_1 проживав за адресою:                          АДРЕСА_1 , із дружиною ОСОБА_3 до її смерті.
		 
		Актом від 11 травня 2021 року № 5, складеного ЛКП «Сигнівка», засвідчено, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_3 . Дружина ОСОБА_3 проживала без реєстрації разом зі своїм чоловіком.
		 
		Відповідно до копії довідки від 25 листопада 2020 року № 02347 про зняття                       з реєстрації місця проживання, ОСОБА_3 знято з реєстрації за адресою:                      АДРЕСА_1 , із 25 листопада 2020 року.
		 
		Шостою Львівською державною нотаріальною конторою відкрито спадкову справу після смерті ОСОБА_3 (спадкова справа номер: у спадкову реєстрі 66772376;                  у нотаріуса 480/2020З.
		 
		Довідкою Шостої Львівської державної нотаріальної контори від 11 травня                  2021 року № 488/02-14 підтверджено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом після смерті дружини ОСОБА_3 .
		 
		Звертаючись до суду із позовом,  ОСОБА_1 зазначав, що інший співвласник житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , -                ОСОБА_2 чинить йому перешкоди у доступі до частини будинку, яка належала його дружині, шляхомзміни замків на вхідних дверях і брамі, винайняла охорону, яка перешкоджає його доступу до будинку. 
		 
		Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволені вимог про зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні 1/4 частини спірного житлового будинку, виходив із того, що позивач не є власником спірного майна, оскільки у нього відсутнє свідоцтво про право на спадщину, а отже, у ОСОБА_1 не виникло право користування 1/4 частини будинку. 
		 
		Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції                 з огляду на таке. 
		 
		Правове обґрунтування
		 
		Згідно із нормою статті 1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).
		 
		Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК Україничасом відкриття спадщини             є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.
		 
		Частиною першою статті 1268 ЦК Українипередбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК Україниспадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).
		 
		Частиною першою статті 1297 ЦК Українипередбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
		 
		Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно               є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
		 
		Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
		 
		У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених главою 29 ЦК України.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Встановлені у справі обставини підтверджують, що позивач мав право користування належною його дружині частиною спірного будинку як член сім`ї власника (частина перша статті 405 ЦК України).  
		 
		Після смерті дружини позивач ОСОБА_1  в установленому законом порядку прийняв спадщину, яка складається зі спірної частини будинку, тобто правові підстави користування позивачем спірною частиною житлового будинку змінилась, а не припинились. 
		 
		З моменту відкриття спадщини позивач, як спадкоємець першої черги, який прийняв спадщину відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України набув право володіння і право користування спадковим, та набуде право ним розпорядитись після оформлення спадщини.
		 
		Оскільки ОСОБА_2 чинить позивачу перешкоди у користуванні належним позивачу майном, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині зобов`язання ОСОБА_2 усунути                   ОСОБА_1 перешкоди у користуванні 1/4 частини житлового будинку, шляхом видачі ключів від замка (замків) вхідних дверей.
		 
		Надаючи оцінку доводам позивача, суд першої інстанції установив, що здійснюючи володіння успадкованим нерухомим майном,  ОСОБА_1  зберігав безперешкодний доступ до спірної частини будинку, продовжував володіти                          і користуватися майном, до моменту зміни відповідачкою замків від вхідних дверей будинку та замовлення охорони.
		 
		Висновки суду апеляційної інстанції про відсутність у  ОСОБА_1 права користування спірним майном, відповідно, про відсутність права на звернення до суду та необхідність попереднього отримання позивачем свідоцтва про право на спадщину, суперечать положенням частини п`ятої статті 1268 ЦК України.  
		 
		Верховний Суд враховує інтереси позивача як володільця 1/4 частини спірного будинку, який звернувся до суду за захистом порушених речових прав на майно, та вважає, що права та інтереси ОСОБА_1 на спірну частину житлового будинку як спадкоємця після смерті ОСОБА_3 підлягають судовому захисту шляхом усунення йому перешкод у користуванні майном. 
		 
		Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач має право на захист свого суб`єктивного цивільного права шляхом усунення перешкод у користуванні майном, оскільки він як спадкоємець першої черги у встановленому законом порядку прийняв спадщину, а тому з часу відкриття спадщини має право володіння та користування спадковим майном, яке підлягає захисту. 
		 
		Висновки суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для відмови              у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні спадковим майном, оскільки між сторонами існує спір з приводу спадкового майна, який знаходиться на розгляді в Личаківському районному суді м. Львова (справа                    № 462/2433/21), є безпідставним, оскільки наявність судового спору щодо спадкового майна не припиняє право позивача як спадкоємця на спадкове майно, відповідно не є перешкодою для захисту такого права в судовому порядку до моменту, поки судом не буде встановлено відсутність такого права. 
		 
		У касаційній скарзі заявник зазначає, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права                            у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 761/5115/17, Верховного Суду                          від 03 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15, від 19 січня 2022 року у справі                № 577/2727/20.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі                № 761/5115/17 сформульований висновок про те, що одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном (негаторний позов). Підставою для подання такого позову             є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним, зокрема і у випадку, коли перешкоди             у здійсненні зазначеного права чинить власник майна.
		 
		Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, знайшли своє підтвердження, оскільки суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 , прийнявши спадщину після смерті своєї дружини, навіть за умови, що він не отримав свідоцтва про право на спадщину,                 в силу закону має речові права на спірне майно, які підлягають захисту у судовому порядку, у тому числі шляхом усунення йому перешкод у користуванні майном                  у порядку глави 29 ЦК України.
		 
		Щодо інших постанов Верховного Суду, наведених позивачем як приклади застосування норм матеріального права, які не враховані апеляційним судом при постановлені оскаржуваного рішення, то вони є нерелевантними прикладами.  
		 
		Так, у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності.
		 
		У постанові від 19 січня 2022 року у справі № 577/2727/20 сформульовано висновки про те, що питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна та установлених статтею 50 ЖК Українивимог, що ставляться до жилих приміщень, а також наявності чи відсутності іншого житла.
		 
		 
		Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, враховуючи норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення,                          з урахуванням належної оцінки наданих сторонами доказів, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для усунення позивачу перешкод у користуванні спірним майном.
		 
		Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		Суд першої інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову. Скасовуючи правильне по суті рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, не спростувавши висновки суду першої інстанції, не встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. 
		 
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно, але апеляційним судом допущено помилку в застосуванні норм матеріального та процесуального права, судове рішення апеляційного суду, відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
		 
		Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК Українисудовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова  суду  касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини 
		 
		із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		З огляду на те, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги, судовий збір за подання ним касаційної скарги підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь держави у розмірі 1 816,00 грн. 
		 
		Керуючись статтями 141, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити.
		 
		Постанову Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 30 грудня 2022 рокускасувати, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 16 червня 2022року залишити в силі.
		 
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір                     у розмірі 1 816,00 грн. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                   О. В. Ступак
		 
		 
		Судді:                                                                                            І. Ю. Гулейков 
		 
		 
		                                                                                                      А. С. Олійник
		 
		 
		                                                                                                      С. О. Погрібний
		 
		 
		                                                                                                                                В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...