Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 211/8418/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 29.03.2023. Зареєстровано: 29.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 30.03.2023.
Дата набрання законної сили: 28.03.2023
Номер судового провадження: 22-ц/803/820/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 22-ц/803/820/23 Справа № 211/8418/21   Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко С.В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова  В. П.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		28 березня 2023 року                                м.Кривий Ріг
		 
		Справа № 211/8418/21
		 
		Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		 
		головуючого судді - Зубакової В.П.
		суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
		секретар судового засідання  Гладиш К.І.
		 
		сторони:
		позивачка  ОСОБА_1 ,
		відповідач  Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 серпня 2022 року, яке ухвалено суддею Ткаченко С.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 22 серпня 2022 року, -
		 
		   ВСТАНОВИВ:    
		 
		   У грудні2021року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі  АТ «Українська залізниця»), третя особа Професійна спілка залізничників і транспортних будівельників України Первинна профспілкова організація відокремленого структурного підрозділу «Криворізьке локомотивне депо» Державного підприємства «Придніпровська залізниця», про скасування наказу від 18.12.2021 року №708/ОС «Про відсторонення від роботи» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 , з 01.04.2014 року, працює оператором комп`ютерного набору 1 категорії на АТ «Українська залізниця».
		18.12.2021 року АТ «Українська залізниця» було видано наказ №708/ОС «Про відсторонення від роботи» ОСОБА_1 з 20.12.2021 року, без збереження заробітної плати, до дня фактичного щеплення проти COVID-19, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19.
		Позивачка вважає оскаржуваний наказ незаконним та таким, який підлягає скасуванню судом, так як при відстороненні позивачки від роботи, відповідач не врахував той факт, що, станом на сьогодні, вакцинація від COVID-19 для працівників є добровільною. 
		Позивачка стверджує, що жодним документом, підписаному між сторонами, не встановлено зобов`язання про здійснення такого щеплення. 
		Крім того, у зв`язку з виданням відповідачем оспорюваного наказу, позивачку позбавлено права на працю, а тому, з огляду на вищевикладене, такий наказ є незаконним. 
		Посилаючись на викладене, просила суд: визнати незаконним та скасувати наказ від 18.12.2021 року №708/ОС «Про відсторонення від роботи та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі19 224,10 грн., а також витрати на правничу допомогу в розмірі 3150,00 грн.
		Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 серпня 2022 року позовні вимоги задоволено.
		Визнано незаконним та скасовано наказ від 18.12.2021 року №708/ОС «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».
		Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи за період з20.12.2021 року по 04.03.2022 рокуу розмірі19 224грн. 10 коп.
		Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині зобов`язання виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи - за один місяць.
		Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі3150грн. 00 коп.
		Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави, судові витрати у вигляді судового збору, в розмірі 908 грн. 00 коп.
		В апеляційній скарзі відповідач АТ «Українська залізниця» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права. 
		Апеляційна скарга мотивована тим, що статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, тобто, в даному випадку, Міністерство охорони здоров`я України.
		Для позивачки, як працівниці АТ «Українська залізниця», профілактичне щеплення проти COVID-19 є обов`язковим, оскільки це передбачено наказом МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153, а відсторонення її від роботи через відсутність відповідного щеплення, передбачено постановою КМУ від 09.12.2020 року № 1236 (з відповідними змінами). Наведені нормативно-правові акти є обов`язковими до виконання.
		Відповідач наполягає на тому, що право позивачки на працю, визначене ст. 43 Конституції України, не порушено, оскільки трудові відносини з нею не припинено, за нею зберігається робоче місце. Підстави для відсторонення визначені статтею 46 КЗпП України у відповідача були наявні та у справі відсутні докази того, що позивачка має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинації.
		Відстороняючи від роботи позивачку, забезпечувалося відвернення та попередження негативних наслідків, а саме поширення особливо небезпечної хвороби COVID-19.
		Не погоджується відповідач й з висновком суду щодо стягнення середнього заробітку за період відсторонення позивачки від роботи, оскільки, під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, за загальним правилом такому працівникові заробітна плата не виплачується та чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
		У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивачка ОСОБА_1 зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу  без задоволення. 
		Заслухавши суддю-доповідача, представника позивачки ОСОБА_1  адвоката Товкун А.В., яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 01.04.2014 року працює оператором комп`ютерного набору 1 категорії на АТ «Українська залізниця». 
		Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 року № 83 АТ «Укрзалізниця» включено до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.
		Листом-ознайомлення №31 працівників дільниці (цеху, околотку) ЦОТО структурного підрозділу Криворізького локомотивного депо Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця», що затверджений розпорядженням №НЗК-7-7/148 від 26.11.2021 року, працівників цеху було повідомлено про необхідність отримання профілактичного щеплення проти гострої распіраторної хвороби COVID-19 та про необхідність пред`явлення безпосередньому керівнику, не пізніше 08.12.2021 року, документу, який підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19.
		26.11.2021 року Головою Профспілкової організації Криворізького локомотивного депо Кулешовим А.В., на ім`я Начальника Криворізького локомотивного депо Тисленко В.П., було направлено звернення, що зареєстровано за №82, де ОСОБА_2 повідомляв про незаконність відсторонення працівників в разі їх відмови від вакцинації протиCOVID-19 .
		18.12.2021 року АТ «Українська залізниця» було видано наказ №708/ОС «Про відсторонення від роботи» ОСОБА_1 , без збереження заробітної плати, з 20.12.2021 року до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, на підставіст.46КЗпП України, ч.2ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ,наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року № 2153, пункту 41бПостанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236.
		Після повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну, з 24.02.2022 року та на час воєнного стану, наказом МОЗ від 25.02.2022 року № 380 року зупинено дію наказу «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року № 2153. 
		Згідно з наказом начальника структурного підрозділу Криворізька дистанція електропостачання АТ «Укрзалізниця» від 03.03.2022 року № 166/ос, ОСОБА_1 допущена до роботи з 04.03.2022 року до завершення воєнного стану в Україні, на підставі наказу МОЗ «Про зупинення дії наказу МОЗ від 04.10.2021 року № 2153» від 25.02.2022 року.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з оцінки доказів у справі за своїм внутрішнім переконанням, посилався на визначені статтею 46 КЗпП України підстави відсторонення працівників від роботи, де між іншим, можливий такий захід і в інших передбачених законодавством випадках, на статтю 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» стосовно можливості відсторонення працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. Разом з тим, за встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом sars-cov-2, наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 не визначена, затверджений лише Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, тоді як рішення про проведення обов`язкового щеплення може приймати виключно Головний державний санітарний лікар, що не було зроблено. В Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, які відмовились від вакцинації проти COVID-19, відтак відсторонення працівника, який входить до затвердженого наказом МОЗ України від 4 жовтня 2021 року № 2153 Переліку, є незаконним, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи ОСОБА_1 від 18.12.2021 року № 708/ос є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Оскільки право позивачки на працю з відповідною оплатою безпідставно порушене відповідачем, шляхом видання оскаржуваного наказу, тому відповідача зобов`язано виплатити позивачці невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи.
		Колегія суддів погоджується з остаточним висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, однак не може погодитись з мотивами задоволення позивних вимог, з огляду на наступне.
		Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
		Відповідно до ст. 21 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.
		Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (ст. 51 КЗпП України).
		Відповідно до ч. 1 ст. 46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи  це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобіганню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
		Відповідно до ч. 1, 2, 6 ст. 12 цього Закону профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разівідмовиабоухилення від обов`язкових профілактичних щепленьу порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань.
		Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19» № 211 від 11 березня 2020 рокуна всій території України з 12 березня 2020 року запроваджено карантин, який згодом неодноразово продовжено.
		Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року№ 90, Міністерство охорони здоров`я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
		Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, який надалі було доповнено (далі - Перелік № 2153).  
		За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням протиCOVID-19, спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто, чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусомSARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню.Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.
		Сторони не заперечують, що посада позивачки наявна у Переліку № 2153.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096постанову Кабінету Міністрів України № 1236 доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень протиCOVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень протиCOVID-19 яких визначена переліком та яківідмовляютьсяабо ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень протиCOVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень протиCOVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації протиCOVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.
		Згідно зіч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень протиCOVID-19, було передбачене законом.Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та, за дотримання визначеної в них процедури, дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.Проте, слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення працівника від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.
		Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;умови праці,вяких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.
		На підставі наведеного вище, при розгляді даної категорії справ, судами, визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.
		У справі що переглядається, при зверненні із позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що її відсторонення від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19, без збереження заробітної плати, є незаконним та таким, що порушує її право на працю.
		При цьому колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, які відмовились від вакцинації проти COVID-19, є помилковими, оскільки відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, приписи законів України з приводу відсторонення працівника без обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19, є чіткими, зрозумілими та, за дотримання визначеної в них процедури, дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника, тому задоволення позовних вимог позивача з підстав того, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, які відмовились від вакцинації проти COVID-19, є неможливим.
		Суд першої інстанції не міг враховувати вказані висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду, проте, такі висновки існують на час апеляційного перегляду справи, а тому вони підлягають врахуванню.
		Колегія суддів вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.
		В даному випадку судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 з 01.04.2014 року працює оператором комп`ютерного набору 1 категорії на АТ «Українська залізниця». 
		У даній справі наказом відповідача від 18 грудня 2019 року №708/ос ОСОБА_1 з 20 грудня 2021 року відсторонено від роботи з підстав ненадання медичної документації на підтвердження щеплення від COVID-19, спричиненої вірусом SARS-CoV-2 та/або не щеплення у зв`язку з наявностю протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19.
		Застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом№1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.
		Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 зауважила,що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.
		Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.
		Колегія суддів враховує, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи на посаді оператора комп`ютерного набору 1 категорії на АТ «Українська залізниця», особисто контактує з іншими людьми, не запропонував форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щеплений та створював загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.
		Отже, застосування до позивачки такого заходу як відсторонення її від роботи, не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.
		Матеріали справи не містять будь  яких доказів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи.Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самоїпозивачки.
		Таким чином, у справі, що переглядається, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання незаконним та скасування наказу від 18.12.2021 року № 708/ос «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », з огляду на те, що ОСОБА_1 , у період з 18.12.2021 року по 03.03.2022 року, була неправомірно відсторонена від виконання його посадових обов`язків із зупиненням виплати їй заробітної плати, проте, помилився щодо мотивів незаконності такого відсторонення, адже позовні вимоги підлягають задоволенню з тих підстав, що дії роботодавця, в даному випадку, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.
		Вищевикладеним спростовуються доводи апеляційної скарги відповідача про те, що порушень права позивачки на працю не було, оскільки за нею зберігалось робоче місце, трудовий договір не припинений.
		Доводи ж апеляційної скарги щодо незгоди з висновком суду про стягнення середнього заробітку за період відсторонення позивача від роботи, оскільки, під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, за загальним правилом такому працівникові заробітна плата не виплачується та чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, колегією суддів не приймаються, з огляду на наступне.
		Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, провадження № 14-82цс22, зазначено, що чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. […] У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.
		Якщо буде встановлено, що на порушеннястатті 46 КЗпП Українироботодавець із власної ініціативи, без законних підстав, відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, такий працівник має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18, провадження № 61-13444св19.
		Отже, зважаючи на те, що судом було встановлено неправомірність відсторонення позивачки від роботи, роботодавець зобов`язаний здійснити їй визначені законодавством виплати.
		За таких обставин, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про визнання відсторонення від роботи незаконним та зобов`язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення, вважає за необхідне змінити мотиви задоволення цих позовних вимог, у зв`язку з чим частково задовольняє апеляційну скаргу, а рішення суду, на підставі п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, в зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, змінює в частині мотивів задоволення цих позовних вимог.
		В іншій частині рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому підлягає залишено без змін.
		Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, п. 1 ч. 1 ст. 376, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргувідповідача Акціонерноготовариства «Українськазалізниця»  задовольнити частково.
		Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 серпня 2022 року змінити в частині мотивів задоволення позовних вимог  ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання відсторонення від роботи незаконним та зобов`язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення, виклавши їх у редакції цієї постанови.
		В іншій частині рішення суду залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. 
		 
		Повне судове рішення складено 29 березня 2023 року.
		 
		Головуючий:
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...