Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 154/3029/14-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 30.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 30.03.2023.
Дата набрання законної сили: 22.03.2023
Номер судового провадження: 14-43цс22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		                                                            
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 березня 2023 року
		м. Київ
		 
		Справа № 154/3029/14-ц
		Провадження № 14-43цс22
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Штелик С. П.,
		 
		суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича Ю. Ю., Чумаченко Т. А., 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 24 квітня 2017 року в складі судді Пікули Н. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року в складі колегії суддів Осіпука В. В., Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
		касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 27 травня 2021 року у складі колегії суддів Осіпука В. В., Киці С. І., Шевчук Л. Я. за заявою ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Волинського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року
		у цивільній справі за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Володимир-Волинська міська рада, про виділ у натурі частки зі спільної часткової власності та поділ земельної ділянки та
		ВСТАНОВИЛА:
		Короткий зміст позовних вимог
		У жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що вони із ОСОБА_1 є співвласниками будинку з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 . Зокрема, йому належить 2/3 частини цього нерухомого майна, а 1/3 його частини є власністю ОСОБА_1 . Також він є власником земельної ділянки, на якій знаходиться зазначений будинок з господарськими будівлями і спорудами.
		Просив виділити йому в натурі 2/3 частини будинку з господарськими будівлями і спорудами, припинити право спільної часткової власності на нього. 
		У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про виділ у натурі частки зі спільної часткової власності та поділ земельної ділянки. Уточнивши позовні вимоги, просила суд виділити їй 1/3 частину будинку з господарськими будівлями і спорудами та 1/3 частину земельної ділянки для їх обслуговування. 
		Вказувала, що між сторонами неприязні відносини та наявний спір щодо користування житловим будинком і земельною ділянкою для його обслуговування. 
		20 листопада 2015 року ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області позовну заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду через неявку позивача в судові засідання без поважних причин.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		24 квітня 2017 року рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області позов ОСОБА_1 задоволено частково. 
		Виділено ОСОБА_1 в натурі 1/3 частину садибного будинку з господарськими будівлями та спорудами та 1/3 частину земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1 , які складаються з таких приміщень: приміщення 2-4 площею 8,5 кв. м, приміщення 2-2 площею 2,0 кв. м, приміщення 2-3 площею 1,9 кв. м, приміщення 2-7 площею 2,3 кв. м, запроектоване приміщення 2-8* площею 20,6 кв. м, а разом загальною площею 35,3 кв. м; запроектоване приміщення 2-11* площею 3,8 кв. м; запроектоване приміщення 2-11** площею 3,8 кв. м; запроектоване приміщення 2-11** площею 3,3 кв. м, а разом загальною площею 7,1 кв. м; приміщення 2-14 загальною площею 4,3 кв. м; сходи (б-3), балкон (а-5); 18/100 частин тераси (а-4); частина господарської будівлі (Б-2) (другий поверх - літнє приміщення); 44/100 частин огорожі (1-4), а всього вартістю 797 881,11 грн, що складає 39/100 частин будинку з господарськими будівлями і спорудами. 
		Іншу частину житлового будинку та господарських споруд - 61/100 на суму 1 253 048,89 грн за адресою: АДРЕСА_1 залишено у власності ОСОБА_2 . 
		Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 114 237,78 грн грошової компенсації за відхилення від ідеальних часток. 
		Зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 демонтувати вбиральню (б-1), вольєр (б-2); закласти цеглою дверний проріз між приміщеннями 2-3 і 2-1, 2-7 і 2-9; демонтувати частину перегородки довжиною 3 м між приміщеннями 2-8 і 2-9; влаштувати перегородку товщиною 0,15 м у приміщенні 2-9 таким чином, щоб утворились запроектовані приміщення 1-8* і 1-9* з розмірами, як показано на плані; влаштувати цегляну перегородку товщиною 0,15 м по лінії розподілу між терасою; влаштувати автономні мережі електропостачання, водопостачання, каналізації, газопостачання, опалення після надання технічних умов відповідним комунальними службами згідно з варіантами розподілу для кожного зі співвласників. 
		ОСОБА_1 влаштувати перегородку товщиною 0,12 м у приміщенні 2-11 таким чином, щоб утворились запроектовані приміщення (коридор 2-11* площею 3,8 кв. м, ванна 2-11** площею 3,3 кв. м) з розмірами, як показано на плані; влаштувати віконний проріз у приміщенні 2-11*; влаштувати дверний проріз між приміщеннями 2-11* і 2-4; переобладнати приміщення 2-4 у кухню; влаштувати віконний проріз у приміщенні 2-8*. 
		ОСОБА_2 влаштувати перегородку товщиною 0,10 м (верх зі склопакету) і товщиною 0,15 м (цегла) в приміщенні 2-1 таким чином, щоб утворились запроектовані приміщення (коридор 2-1* площею 11,6 кв. м; кухня 2-1*** площею 8,1 кв. м; санвузол 2-1** площею 3,8 кв. м) з розрізами, як показано на плані; влаштувати міжповерхові сходи на терасу; закласти цеглою частину отворів між цегляними стовпами на і під терасою, на іншій частині вставити вікна відповідно до будівельних вимог, а також вхідні двері. 
		Виділено у користування ОСОБА_1 як співвласнику 1/3 частини земельної ділянки площею 0,0247 га, в тому числі в зоні дії сервітуту, на користь другого співвласника для обслуговування своєї частини господарської будівлі 13 кв. м (розміри земельної ділянки вказано в додатку 10 судової будівельно-технічної експертизи від 15 квітня 2016 року № 0-29). 
		Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати за надання правової допомоги в розмірі 6 820,80 грн, 243 грн судового збору та 1 512 грн витрат на оплату судової будівельно-технічної експертизи, а всього 8 576,40 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 3 410,10 грн.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що виділ частки, належної позивачеві, можливий відповідно до ІІ варіанта судової будівельно-технічної експертизи від 15 квітня 2016 року № 0-29. Зазначений варіант відповідає фактичному порядку користування будинком, який склався між сторонами, та передбачає найбільш наближені розміри часток до належних сторонам ідеальних частин у спільному домоволодінні та найменший розмір грошової компенсації.
		04 травня 2017 року додатковим рішенням Володимир-Волинський міський суд Волинської області стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судової будівельно-технічної експертизи в розмірі 592,67 грн.
		24 липня 2017 року рішенням Апеляційного суду Волинської області додаткове рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 04 травня 2017 року змінено, стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судової будівельно-технічної експертизи в розмірі 4 802 грн.
		01 березня 2019 року постановою Волинського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 24 квітня 2017 року - без змін.
		Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції
		25 листопада 2020 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Волинського апеляційного суду від 01 березня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова касаційного суду мотивована тим, що, виділивши у власність позивачу частину спірного домоволодіння та зазначивши в рішенні про виділ 61/100 частини спірного будинку з господарськими будівлями і спорудами у власність ОСОБА_2 , суд не визначив конкретний окремий об`єкт нерухомого майна, який виділив відповідачу. Не виділивши відповідачу конкретний об`єкт нерухомості в розумінні статті 181 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), суд поклав на ОСОБА_2 витрати щодо проведення переобладнань і будівельних робіт із влаштування ізольованих квартир, що є неприпустимим.
		Апеляційний суд не взяв до уваги, що правовий режим спільної часткової власності має враховувати інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року (справа № 6-4цс14).
		За невстановлення зазначених обставин вважав висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для здійснення реального поділу спірного будинку з господарськими будівлями і спорудами в натурі за обраним судом варіантом передчасними.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції (новий розгляд)
		22 лютого 2021 року постановою Волинського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 24 квітня 2017 року щодо виділення ОСОБА_2 2/3 частин садибного будинку з господарськими будівлями та спорудами, що становить 61/100 частину будинку з господарськими будівлями і спорудами на суму 1 253 048,89 грн змінено, а саме абзац третій резолютивної частини рішення викладено в такій редакції: виділити ОСОБА_2 в натурі 2/3 частини садибного будинку з господарськими будівлями та спорудами та 2/3 частини земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1 , які складаються з таких приміщень: запроектоване приміщення 2-1* площею 11,6 кв. м, запроектоване приміщення 2-1** площею 3,8 кв. м, запроектоване приміщення 2-1*** площею 8,1 кв. м, запроектоване приміщення 2-9* площею 15,4 кв. м, а разом загальною площею 38,9 кв. м; приміщення 2-10 площею 21,2 кв. м, приміщення 2-12 площею 1,0 кв. м, приміщення 2-13 площею 3,5 кв. м, разом загальною площею 25,7 кв. м; приміщення 2-5 площею 25,6 кв. м, приміщення 2-6 площею 8,1 кв. м, а разом загальною площею 33,7 кв. м; 82/10 частини тераси (а-4); частина господарської будівлі (Б-2) (І-ий поверх - літня кухня, гараж); погріб під частиною будівлі (б); 56/100 частин огорожі (1-4), а всього вартістю 1 253 048,89 грн, що складає 61/100 будинковолодіння.
		Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 24 квітня 2017 року після абзацу восьмого доповнено абзацом дев`ятим такого змісту: виділити в користування ОСОБА_2 як співвласнику 2/3 частини земельної ділянки площею 0,0493 га, в тому числі в зоні дії сервітуту на користь першого співвласника для проходу та обслуговування своєї частини будівель - 95 кв. м (розміри земельної ділянки вказано в додатку 10 судової будівельно-технічної експертизи від 15 квітня 2016 року № 0-29).
		Відповідно абзаци дев`ятий - тринадцятий судового рішення вважати абзацами десятим - чотирнадцятим.
		В іншій частині рішення залишено без змін.
		Суд апеляційної інстанції мотивував постанову тим, що суд першої інстанції правильно обрав саме ІІ варіант розподілу між сторонами спору земельної ділянки, на якій розміщений спірний будинок. Разом з тим, виділивши у власність ОСОБА_1 39/100 частин спірного будинку, визначивши склад об`єкта, його окремі кімнати, приміщення господарських будівель та виділивши 61/100 частину цього будинку у власність ОСОБА_2 , суд першої інстанції у своєму рішенні не вказав, яка відокремлена (ізольована після переобладнання) частина будинку виділяється йому та з чого вона складається, а також які підсобні будівлі йому передаються. Крім того, вказавши у своєму рішенні площу земельної ділянки, яка виділяється ОСОБА_1 для обслуговування її частини будинку, суд в оскаржуваному рішенні також не зазначив, яка земельна ділянка виділяється іншому співвласнику будинку та господарських споруд ОСОБА_2 та не вказав її площу. Суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не врахував правовий режим спільної часткової власності, чим порушив права ОСОБА_2 як співвласника спірного будинку з господарськими будівлями і спорудами та земельної ділянки і фактично не вирішив цей спір по суті.
		Зміст заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами
		19 березня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до апеляційного суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Волинського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року.
		Зазначав, що підставою для ухвалення рішення Володимир-Волинським міським судом Волинської області від 24 квітня 2017 року у справі, яке постановою від 22 лютого 2021 року змінив Волинський апеляційний суд, було рішення цього ж суду від 27 травня 2013 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на квартиру, яким позов задоволено, зокрема визнано квартиру АДРЕСА_2 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/3 частину зазначеної квартири. Вказане рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 27 травня 2013 року переглянуте за нововиявленими обставинами та 21 серпня 2019 року скасоване цим же судом з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_1 в позові. У подальшому постановою Волинського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 21 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на квартиру залишено без змін. 
		Вважаючи факт скасування рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 27 травня 2013 року рішенням цього ж суду від 21 серпня 2019 року, яке набрало законної сили, нововиявленою обставиною, ОСОБА_2 просив переглянути і скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року та відмовити ОСОБА_1 у позові до нього про виділ у натурі частки зі спільної часткової власності та поділі земельної ділянки.
		27 травня 2021 року ухвалою Волинського апеляційного суду у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд постанови Волинського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року за нововиявленими обставинами відмовлено. Постанову Волинського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року залишено в силі.
		Апеляційний суд зазначив, що обставини, на які посилався ОСОБА_2 у заяві про перегляд постанови апеляційного суду за нововиявленими обставинами, а саме рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 21 серпня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на квартиру, що набрало законної сили 24 грудня 2019 року, були відомі заявнику та існували на момент розгляду справи апеляційним судом та ухвалення ним постанови від 22 лютого 2021 року у цій справі. Вказані обставини не можна вважати нововиявленими, а тому в задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Волинського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року необхідно відмовити.
		Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог
		У березні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 24 квітня 2017 року та постанову Волинського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, а в справі ухвалити нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
		У липні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Волинського апеляційного суду від 27 травня 2021 року, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати, а в справі ухвалити нове рішення, яким його заяву задовольнити в повному обсязі.
		Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
		ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі посилається на порушення судом апеляційної інстанції вимог процесуального права, а саме що суди помилково поклали в основу рішень експертний висновок від 15 квітня 2016 року, адже цей висновок повинен бути оцінений судами в сукупності з іншими доказами. Вказаний висновок є неповним, оскільки в ньому не враховано всі можливі варіанти поділу будинку з господарськими будівлями і спорудами. Суди не взяли до уваги те, що є інший варіант поділу земельної ділянки, який наданий на підставі висновку № 20/1. Вважає, що оскільки між сторонами спору склались неприязні стосунки, будь-яке спільне користування майном неможливе, а тому по суті позовних вимог суди не вирішили спору. Вказує на порушення судом апеляційної інстанції її права на захист, адже її представник з`явився в судове засідання із запізненням лише на 5 хвилин, що зумовило з`ясування всіх обставин справи не в повній мірі. Вказує, що апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про призначення повторної судової будівельно-технічної експертизи. Суди не врахували правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13.
		Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що вказані ним обставини не можна вважати нововиявленими, помилкові, адже на час розгляду справи в суді першої інстанції їх не існувало. Вважає, що суд апеляційної інстанції прийняв рішення, яке не узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 307/3541/14-ц.
		Позиція інших учасників справи 
		У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому в задоволенні касаційної скарги просила відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів. Указує, що обставини, які заявник вважає нововиявленими, були йому відомі на час розгляду справи, а тому висновок суду апеляційної інстанції правильний.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		17 травня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 24 квітня 2017 року і постанову Волинського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року, витребувано цивільну справу з Володимир-Волинського міського суду Волинської області. 
		27 липня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 27 травня 2021 року.
		22 грудня 2021 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
		02 червня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), з огляду на наявність підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
		Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду керувався такими міркуваннями.
		Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду в постановах від 22 грудня 2020 року у справі № 910/1415/18 та від 24 грудня 2020 року у справі № 910/4818/16 за результатами перегляду рішень судів попередніх інстанцій, ухвалених у порядку перегляду за нововиявленими обставинами, розглянув заяви про перегляд за нововиявленими обставинами судових рішень по суті. 
		Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від правових висновків, викладених у вказаних постановах, у яких зазначено, що касаційний суд має повноваження розглядати заяви про перегляд за нововиявленими обставинами судових рішень, ухвалених судами нижчих інстанцій, поданих до судів як першої, так і апеляційної інстанції. Колегія суддів вважає, що суд касаційної інстанції не має повноважень скасовувати рішення судів попередніх інстанцій і постановляти нове судове рішення з приводу розгляду заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду, відмовляти у її задоволенні (залишати без задоволення), тобто розглядати таку заяву по суті, оскільки це належить до компетенції суду, судове рішення якого переглядається.
		06 липня 2022 року Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила до розгляду цю справу, оскільки погодилася з наявністю підстав її передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України.
		Фактичні обставини справи
		ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в шлюбі з 09 жовтня 1982 року. Рішенням суду від 16 січня 2012 року шлюб між сторонами розірвано.
		ОСОБА_2 набув право власності на 1/2 житлового будинку на АДРЕСА_3 в порядку спадкування після смерті батька. Відповідно до технічного паспорта вказана частина будинку складалась із приміщень: 2-1 площею 8,8 кв. м, 2-2 площею 14,5 кв. м, 2-3 площею 11,3 кв. м, 2-4 площею 8,2 кв. м.
		17 грудня 1985 року рішенням Володимир-Волинського районного суду Волинської області, яке набрало законної сили, залишено у власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 будинок з надвірними будівлями на АДРЕСА_3 , а 01 серпня 1996 року за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказаний житловий будинок по  частині за кожним.
		25 квітня 2000 року ОСОБА_2 отримав державний акт серії ІІ-ВЛ № 005543 на право приватної власності на земельну ділянку площею 369 кв. м для обслуговування цілого житлового будинку та господарських споруд, розташованих за цією адресою.
		02 червня 2008 року за договором дарування ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку площею 340 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_4 , яка межує із земельною ділянкою ОСОБА_2 
		19 листопада 2008 року на підставі рішення Володимир-Волинської міської ради № 29/22 ОСОБА_2 надана земельна ділянка площею 740 кв. м для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 03 грудня 2008 року серії ЯД № 286491, зареєстрованим у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею за № 010807900429.
		За час шлюбу в успадкованому відповідачем житловому будинку сторони здійснили добудову другого поверху, ванни, санвузла, добудували другий поверх над гаражем - літньою кухнею, вбиральню. Внаслідок проведених після спадкування добудов та реконструкцій спірного будинку під квартиру АДРЕСА_5 істотно збільшилась вартість будинковолодіння.
		24 червня 2008 року рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області за ОСОБА_2 визнано право власності на самочинно реконструйовану належну 1/2 частину житлового будинку під квартиру АДРЕСА_5 , яка відповідно до технічного паспорта складається з: кухні 2-1 площею 24,5 кв. м, кладової 2-2 площею 2,0 кв. м, коридора 2-3 площею 1,9 кв. м, ванни 2-4 площею 8,5 кв. м, житлової  кімнати 2-5 площею 25,6 кв. м, житлової кімнати 2-6 площею 8,1 кв. м на першому поверсі будинку; коридора 2-7 площею 2,3 кв. м, житлової кімнати 2-8 площею 7,8 кв. м, житлової кімнати 2-9 площею28,3 кв. м, житлової кімнати 2-10 площею 22,2 кв. м на другому поверсі будинку і прибудови до будинку та на господарські приміщення: гараж, літню кухню, вольєр, вбиральню, які розташовані на АДРЕСА_3 .
		27 травня 2013 року рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області (справа № 0301/3026/2012) квартиру АДРЕСА_2 , визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/3 частину вказаної квартири з господарськими будівлями та спорудами.
		21 серпня 2019 року рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області (справа № 0301/3026/2012) задоволено заяву ОСОБА_4 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 27 травня 2013 року. Скасовано рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 27 травня 2013 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		24 грудня 2019 року постановою Волинського апеляційного суду рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 21 серпня 2019 року залишено без змін. 
		Судові рішення мотивовані тим, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_3 є самочинним будівництвом та не може бути предметом поділу (виділу). Відповідно до рішення Володимир-Волинського міського суду від 17 грудня 1985 року спірний будинок перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (по частині за кожним) і в подальшому частки не виділялись співвласникам у натурі в судовому порядку та не укладався договір про поділ нерухомого майна, а тому будинок не був реально поділений на квартиру АДРЕСА_6 та АДРЕСА_5 . Оскільки спірний будинок, який перебуває у спільній частковій власності, у передбаченому законом порядку не був поділений на квартири, вимога позивача про визнання квартири АДРЕСА_5 у цьому житловому будинку об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без виділення ОСОБА_2 частки в натурі у спільній частковій власності не підлягає задоволенню.
		Правова позиція Великої Палати Верховного Суду
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави існування  різної судової  практики Касаційного цивільного суду та Касаційного господарського суду щодо тлумачення положення процесуального закону стосовно повноважень суду касаційної інстанції (суду апеляційної інстанції), реалізованих за наслідками перегляду судового рішення, ухваленого за результатами перегляду за нововиявленими обставинами.
		Велика Палата Верховного Суду при вирішення питання враховує таке.
		Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами передбачено у статтях 423-429 глави 3 розділу V «Перегляд судових рішень» ЦПК України.
		Процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами не є тотожною новому розгляду справи та не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін. Суд має переглянути раніше ухвалене рішення лише в межах нововиявлених обставин. Підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення, постанови чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки її учасники не знали про цю обставину та, відповідно, не могли підтвердити її в суді. Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами спрямований не на усунення судових помилок, а на перегляд судового рішення в уже розглянутій справі з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення такого рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункти 7.4-7.5)).
		Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами. 
		Першим критерієм, який вказує на можливість перегляду за нововиявленими обставинами, є те, що рішення, яке підлягає перегляду, має обов`язково набрати законної сили.
		Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:
		1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;
		2) установлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; 
		3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду(частина друга статті 423 ЦПК України).
		Тобто нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи, існували на час її розгляду, але не були й не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин. Питання про те, які обставини вважати істотними, є оціночним. Суд вирішує його в кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення так, що якби вказана обставина була відома особам, котрі беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року в справі № 726/938/18).
		У справі, що переглядається, підставою для перегляду постанови Волинського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року ОСОБА_2 зазначив пункт 3 частини другої статті 423 ЦПК України - скасування 21 серпня 2019 року Володимир-Волинським міським судом Волинської області рішення цього ж суду від 27 травня 2013 року в цивільній справі № 0301/3026/2012 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на квартиру.
		Чинний ЦПК України містить і перелік підстав, які виключають можливість перегляду судового рішення.
		За частиною четвертою статті 423 ЦПК України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.
		При перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову (частина п`ята статті 423 ЦПК України).
		Згідно з пунктом 3 частини першої статті 424 ЦПК України заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами з підстави, визначеної пунктом 3 частини другої статті 423 цього Кодексу, може бути подано учасниками справи протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовано судове рішення, що стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду. 
		У частинах першій, другій статті 425 ЦПК України передбачено, що заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною другоюстатті 423 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення. Заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення.
		Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.
		Необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.
		Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неповне встановлення фактичних обставин справи, порушення порядку дослідження доказів) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку.
		Обставини, на які посилалася особа, яка брала участь у справі, у своїх поясненнях, в апеляційній чи касаційній скарзі або які могли бути встановлені при всебічному і повному з`ясуванні судом обставин справи, не є нововиявленими обставинами.
		Неподання стороною або особою, яка бере учать у справі, доказу, про який їй було відомо та який підтверджує відповідні обставини, а також відмова суду у прийнятті доказів не є підставами для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.
		При вирішенні питання про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами суд має виходити з визначених частиною другою статті 423 ЦПК України підстав, перелік яких є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, та дотримання заявником умов, що містяться у статтях 424, 426 ЦПК України.
		Судове рішення не може переглядатись за нововиявленими обставинами у разі, якщо обставини, передбачені частиною другою статті 423 ЦПК України, відсутні, а є підстави для перегляду судового рішення в апеляційному чи касаційному порядку, а також якщо обставини, визначені частиною другою статті 423 ЦПК України, були або могли бути відомі заявникові на час розгляду справи.
		Необхідними умовами нововиявлених обставин є те, що підстави повинні виникнути після ухвалення рішення у справі (істотні обставини стали відомі стороні після ухвалення рішення, скасовано рішення, яке стало підставою для ухвалення іншого рішення, встановлені факти завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів після ухвалення незаконного рішення, тощо).
		У контексті пункту 3 частини другої статті 423 ЦПК України скасування судового рішення, яке стало підставою для обґрунтування судового рішення, яке просять переглянути, має відбутися після ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.
		У цій справі підставою для перегляду постанови Волинського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року ОСОБА_2 зазначив пункт 3 частини другої статті 423 ЦПК України - скасування 21 серпня 2019 року Володимир-Волинським міським судом Волинської області рішення цього ж суду від 27 травня 2013 року в цивільній справі № 0301/3026/2012 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на квартиру.
		Із матеріалів справи, що переглядається, вбачається, що, ухвалюючи рішення від 24 квітня 2017 року про виділ в натурі сторонам часток нерухомого майна із спільної часткової власності, суд першої інстанції враховував, зокрема, рішення цього ж суду від 27 травня 2013 року (справа № 0301/3026/2012), яким нерухоме майно визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/3 частину нерухомого майна.
		21 серпня 2019 року рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області (справа № 0301/3026/2012) скасовано за нововиявленими обставинами вказане рішення суду від 27 травня 2013 року та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Сторони у справі, що переглядається, і у справі № 0301/3026/2012 однакові - ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_2 (відповідач).
		Відповідно до відкритих даних з Єдиного державного реєстру судових рішень розгляд 21 серпня 2019 року Володимир-Волинським міським судом Волинської області справи № 0301/3026/2012, за результатом якого проголошено рішення про скасування за нововиявленими обставинами рішення від 27 травня 2013 року, ухвалено за участі: позивача та її представника; представника відповідача.
		ОСОБА_2 як відповідач у справі № 0301/3026/2012 і представник якого був присутнім під час проголошення вступної та резолютивної частин рішення від 21 серпня 2019 року, саме з цього дня - 21 серпня 2019 року знав про скасування у цій справі рішення суду від 27 травня 2013 року.
		22 лютого 2021 року (тобто після спливу більш ніж 1,5 року після скасування 21 серпня 2019 року рішення суду від 27 травня 2013 року), переглядаючи в апеляційному порядку рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 24 квітня 2017 року, Волинський апеляційний суд загалом залишив його без змін, змінивши лише резолютивну частину, визначивши конкретний окремий об`єкт нерухомого майна, який виділив відповідачу.
		У мотивувальній частині постанови апеляційного суду від 22 лютого 2021 року міститься посилання на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 27 травня 2013 року, а висновки, вказані у резолютивній частині рішення місцевого суду, вплинули на висновки суду апеляційної інстанції.
		Однак рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 27 травня 2013 року скасовано 21 серпня 2019 року, тобто за більш ніж півтора року до ухвалення рішення апеляційного суду.
		Тому скасування рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області, яке відбулося 21 серпня 2019 року, не може бути нововиявленою обставиною щодо постанови Волинського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року, оскільки така обставина виникла до ухвалення постанови.
		Відповідно до хронології розгляду справи № 154/3029/14-ц факт скасування рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 27 травня 2013 року у справі № 0301/3026/2012 у силу частин третьої, четвертої статті 367 ЦПК України був підставою для перегляду судового рішення в апеляційному порядку (повторний розгляд справи після скасування Верховним Судом рішення апеляційного суду від 24 липня 2017 року відбувся у період з 17 грудня 2020 року по 22 лютого 2021 року). Проте відповідач при повторному розгляді апеляційним судом справи таких доказів суду не надав і поважних причин такого неподання не встановлено.
		За пунктами 2, 4, 5 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.
		У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» (Osman v. Тhe United Kingdom) та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
		Задоволення судом заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами всупереч вимогам ЦПК України порушує принцип правової визначеності та право на доступ до правосуддя, яке гарантується пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
		У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.
		Оскільки обставини, на які посилався ОСОБА_2 у заяві про перегляд постанови апеляційного суду у зв`язку з нововиявленими обставинами, були відомі заявнику та існували на момент розгляду справи апеляційним судом та ухвалення ним постанови від 22 лютого 2021 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ в натурі частки зі спільної часткової власності та поділ земельної ділянки, їх не можна вважати нововиявленими, тому апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Волинського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року саме з тієї підстави, що рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 21 серпня 2019 року існувало на момент розгляду справи апеляційним судом і про його ухвалення було відомо заявнику.
		Щодо відступу 
		Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень (пункт 49) зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
		З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застарілий характер внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
		Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
		З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
		Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.
		Відмінність фактичних обставин справи, яка розглядається, порівняно з фактичними обставинами справи, у якій Великою Палатою Верховного Суду висловлена правова позиція, за відсутності різних підходів судів до вирішення подібної правової проблеми з такими ж фактичними обставинами не є підставою для уточнення висновків Великої Палати Верховного Суду.
		При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
		На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20)).
		Велика Палата Верховного Суду наголошує, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив частини четвертої статті 403 ЦПК України, якою передбачено таку підставу передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21)).
		Із постанови від 22 грудня 2020 року у справі № 910/1415/18 вбачається, що Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду переглядав у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалені за результатом перегляду рішення суду першої інстанції за нововиявленою обставиною, якою заявник вважав ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 22 березня 2019 року, постановлену після розгляду справи судами першої (26 червня 2018 року) та апеляційної інстанцій (15 січня 2019 року). 
		Із постанови від 24 грудня 2020 року у справі № 910/4818/16 вбачається, що Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду переглядав у касаційному порядку постанову апеляційного суду, ухвалену за результатом перегляду постанови апеляційного суду за нововиявленою обставиною, якою заявник вважав встановлені у рішенні апеляційного суду від 23 травня 2019 року у справі № 910/4058/16 обставини, які б могли вплинути на прийняття рішення суду апеляційної інстанції 13 червня 2017 року.
		В обох справах заявники посилалися на пункт 1 частини другої статті 320 Господарського процесуального кодексу України, тобто на наявність істотних для справи обставин, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
		Оскільки у справах, що перебували на розгляді Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, не висловлювалася правова позиція з приводу спірного питання - можливість вважати в силу вимог пункту 3 частини другої статті 423 ЦПК України нововиявленою таку обставину (скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду), що виникла до ухвалення рішення суду, то Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновків, зроблених у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 22 грудня 2020 року у справі № 910/1415/18 та від 24 грудня 2020 року.
		Щодо розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 . 
		Перегляд рішень, постанов або ухвал за нововиявленими обставинами є особливим видом провадження в цивільному судочинстві, передбаченим окремим розділом ЦПК України (статті 423-429 глави 3 розділу V «Перегляд судових рішень»).
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 403 ЦПК України, вбачаючи підставою для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах різну судову практику щодо тлумачення положення процесуального закону про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами. 
		Питання, передане на розгляд Великої Палати Верховного Суду, стосувалося лише і виключно провадження за нововиявленими обставинами.
		Із матеріалів справи вбачається, що окрім касаційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 27 травня 2021 року за його заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Волинського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року подана інша касаційна скарга - ОСОБА_1 на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 24 квітня 2017 року та постанову Волинського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року. 
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на частину другу статті 264 ЦПК України, відповідно до якої при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Зазначає, що, виділивши відповідачу 61/100 частин будинку, суди першої та апеляційної інстанцій вийшли за межі її позовних вимог, оскільки такі вимоги вона у позовній заяві не заявляла. Крім того, суди не взяли до уваги варіант розподілу земельної ділянки, наданий у висновку № 20/1 за результатами проведеного будівельно-технічного дослідження, який вона вважає найбільш доцільним.
		Тобто касаційна скарга ОСОБА_1 стосується неправильного, на її думку, застосування судами при розгляді справи норм матеріального та процесуального права і не стосується провадження за нововиявленими обставинами.
		З приводу питань, переданих на розгляд Великої Палати Верховного Суду, остання відповідь надала. 
		Підстави, передбачені у статті 403 ЦПК України, для розгляду Великою Палатою Верховного Суду касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 24 квітня 2017 року та постанову Волинського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року ні в ухвалі Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду про передачу справи, ні в касаційній скарзі ОСОБА_1 не зазначено, тому зазначена касаційна скарга повертається на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відповідно до повноважень, передбачених у статтях 388, 389, 402 ЦПК України, як до належного суду, який здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку відповідно до вимог Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» та ЦПК України.
		Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 24 квітня 2017 року та постанову Волинського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		Частинами першою та четвертою статті 412 ЦПК України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне змінити ухвалу Волинського апеляційного суду від 27 травня 2021 року, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки Велика Палата Верховного Суду змінила судове рішення лише у мотивувальній частині, розподіл судових витрат не здійснюється.
		Керуючись статтями 259, 400, 402-404, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
		Ухвалу Волинського апеляційного суду від 27 травня 2021 року змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
		В іншій частині ухвалу Волинського апеляційного суду від 27 травня 2021 року залишити без змін.
		Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Володимир-Волинська міська рада, про виділ у натурі частки зі спільної часткової власності та поділ земельної ділянки за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 24 квітня 2017 року та постанову Волинського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року - повернути на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                                       С. П. Штелик
		Судді:                                    В. В. Британчук                                         С. Ю.Мартєв
		Ю. Л. Власов                                               К. М. Пільков
		М. І. Гриців                                                  О. Б. Прокопенко
		Д. А. Гудима                                                І. В. Ткач
		Ж. М. Єленіна                                            О. С. Ткачук
		І. В. Желєзний                                           О. М. Ситнік
		Л. Й. Катеринчук                                       В. Ю. Уркевич
		Г. Р. Крет                                                    Т. А. Чумаченко
		 
		Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанову оформила суддя Ситнік О. М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...