Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 712/8052/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про поновлення на роботі, з них.
Надіслано для оприлюднення: 30.03.2023. Зареєстровано: 31.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 03.04.2023.
Дата набрання законної сили: 29.03.2023
Номер судового провадження: 22-ц/821/410/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 березня 2023 року  
		м. Черкаси 
		 
		  справа № 712/8052/22 провадження № 22-ц/821/410/23 категорія: 311000000    
		 
		 
		 
		 
		Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого Бородійчука В.Г.,
		суддів: Карпенко О.В., Василенко Л.І.
		 
		учасники справи:
		позивач: ОСОБА_1 
		представник позивача  адвокат Кушнір Анна Семенівна
		відповідач: Черкаський політехнічний фаховий коледж 
		 
		розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Черкаського політехнічного фахового коледжу на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Черкаського політехнічного коледжу про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		 
		 
		 
		 
		 
		в с т а н о в и в :
		 
		 
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		03 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Черкаського політехнічного коледжу про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 
		В обгрунтування позовних вимог вказала, що вона працювала в Черкаському політехнічному коледжі з 2013 року на посаді викладача англійської мови.
		Після 24 лютого 2022 року, з початком повномасштабної військової агресії та оголошення військового стану, позивач змушена була виїхати тимчасово до Республіки Польща та продовжувала працювати, виконувала всі покладені на неї посадові обов`язки як викладача користуючись можливістю використання дистанційної роботи зі студентами. Працювала до кінця червня місяця.
		В групі «Viber» адміністрація коледжу повідомила, що з 01 липня 2022 року всі викладачі повинні піти у щорічну відпустку. Позивачкою була написана заява та направлена до коледжу з допомогою програмного забезпечення «Viber». Як було узгоджено з керівництвом коледжу, всі оригінали заяв будуть подані нею особисто.
		Під час відпустки вона постійно підтримувала зв`язок як з керівництвом коледжу, так із працівником з питань кадрової роботи.
		15 червня 2022 року, за проханням адміністрації, вона погодилася працювати з неповним педагогічним навантаженням, направивши заяву, як і раніше за допомогою програмного забезпечення «Viber». Жодних зауважень щодо змісту поданих заяв, або щодо їх неналежності з боку керівництва не надходило.
		В липні місяці знову надійшло повідомлення від адміністрації щодо необхідності подати заяву на продовження відпустки до 25 серпня 2022 року що нею і було зроблено.
		Отже, в період з 01 липня 2022 року по 25 серпня 2022 року включно, вона перебувала у щорічній відпустці.
		Відчувши різке погіршення зору, ОСОБА_1 змушена була звернутися за медичною допомогою до Варшавського медичного центру «Доміана», де їй 10 серпня 2022 року було проведено лазеротерапію сітківки обох очей і після цього вона проходила реабілітаційний курс. 19 серпня 2022 року вона звернулася до лікарні міста Воломін, Польща, в зв`язку з різким погіршенням стану зору. Курс лікування тривав до 08 вересня 2022 року та продовжено в подальшому. Крім того, вона проходила лікування в фізіотерапевтичному відділенні поліклініки м. Варшава з 09 серпня 2022 року по 23 серпня 2022 року в зв`язку з наслідками травм, що були отримані нею 16 листопада 2020 року.
		17 серпня 2022 року під час спілкування в телефонному режимі особисто з директором закладу повідомила, що в зв`язку з проблемами у стані здоров`я вона проходить лікування в Польщі.
		З керівником закладу було узгоджено, що на період її лікування за кордоном, в зв`язку з неможливістю продовжувати працювати віддалено, вона може отримати відпустку без збереження заробітної плати.
		Отримавши попередньо згоду директора на відпустку без збереження заробітної плати, ОСОБА_1 25 серпня 2022 року направила заяву з відповідним текстом за допомогою програмного забезпечення «Viber» старшому інспектору відділу кадрів Митянській І. на її особистий телефон для безпосередньої передачі керівнику на підпис. Саме таким чином, направлялися нею всі інші заяви. Зауважень щодо змісту заява чи їх неналежного оформлення від інспектора відділу кадрів не надходило.
		26 червня 2022 року всі оригінали поданих нею заяв вона направила з республіки Польща до м. Черкаси поштовим зв`язком. Про відправлення повідомила працівника відділу кадрів і надіслала фотокопію поштової квитанції. 
		Таким чином, ОСОБА_2 була впевнена що належним чином направила заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати.
		29 серпня 2022 року позивачу в телефонному режимі повідомили, що адміністрацією коледжу складено акт про її відсутність на робочому місці.
		30 серпня 2022 року директор в телефонній розмові через «Viber» повідомив ОСОБА_2 , що якщо вона не з`явиться на робочому місці 31 серпня 2022 року, то її звільнять. На її прохання надати їй відпустку та на пояснення що вона не зможе дістатися з Польщі до м. Черкаси так швидко, їй запропоновано скористатися літаком.
		31 серпня 2022 року вона направила на особистий номер директора «Viber» всі її заяви про відпустки 0 07.51 год. ранку, а також на офіційну електронну адресу коледжу. А о 15.52 год. директор надіслав їй наказ про звільнення.
		25 вересня 2022 року ОСОБА_1 повернулася до м. Черкаси і 26 вересня 2022 року отримала поштове повідомлення про її звільнення з роботи за прогул та необхідність отримати трудову книжку. 27 вересня 2022 року в приміщенні коледжу вона отримала трудову книжку.
		Вважає своє звільнення незаконним, з порушенням трудового законодавства, просила скасувати наказ про звільнення, поновити її на посаді викладача англійської мовити, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та стягнути моральну шкоду в сумі 5 000 гривень, яка полягає у втраті нормальних життєвих зв`язків, позбавлення доходу, що негативно відображено на її сім`ї. Звільнення її за прогул ускладнює її подальше працевлаштування та впливає на її репутацію як викладача.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
		 
		Скасовано наказ Черкаського політехнічного фахового коледжу від 31 серпня 2022 року № 53 про звільнення ОСОБА_1 .
		Поновлено ОСОБА_1 на посаді викладача англійської мови Черкаського політехнічного фахового коледжу з 31 серпня 2022 року.
		Стягнуто з Черкаського політехнічного фахового коледжу на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 вересня 2022 року по 27 грудня 2022 року в сумі 57892 грн. 80 коп. з відрахуванням (утриманням) при виплаті податків, обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України.
		Стягнуто з Черкаського політехнічного фахового коледжу на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди в сумі 4000 грн.
		Стягнуто з Черкаського політехнічного фахового коледжу на користь держави судовий збір в сумі 1984 грн. 80 коп.
		Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання.
		 
		 
		 
		Рішення суду мотивоване тим, що під час розгляду справи судом першої інстанції було здійснено правовий аналіз норм матеріального права, враховано обставини справи та визнано доведеною обставиною те, що наказ керівника коледжу про звільнення ОСОБА_1 за прогул на підставі п.4 ст. 40 КЗпП Українине відповідає приписам чинного законодавства України, а звільнення позивача відбулося з порушенням норм КЗпП України.
		Встановивши обгрунтованість позовних вимог в частині визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на роботі, суд дійшов висновку про правомірність заявлених вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Врахувавши, що відповідно до довідки про заробітну плату від 12 жовтня 2022 року середньоденний заробіток позивачки складав 689,20 грн., а тому за період з 01 вересня 2022 року по 27 грудня 2022 року (84 робочих днів) підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки заробітна плата в сумі 57 892,80 грн. з відрахуванням (утриманням) при виплаті податків, обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України.
		Крім того, суд визнав доведеним факт завдання позивачці моральної шкоди, що виразилися в негативних емоціях, змістом яких є занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. 
		Суд, ураховуючи характер моральних страждань позивача, суттєвість вимушених змін у її житті, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану, та виходячи із засад розумності і справедливості, визначив розмір морального відшкодування до 4000 гривень.
		 
		Короткий зміст вимог апеляційної скарги
		 
		Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Черкаський політехнічний фаховий коледж оскаржив його в установленому порядку до суду апеляційної інстанції.
		 
		В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 грудня 2023 року як незаконне та прийняти нову постанову, якою відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог. 
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
		 
		Апеляційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи, суд не врахував, що відповідно до положень статті 84 КЗпП України, статті 26 ЗУ «Про відпустки» та частини третьої статті 12 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відпустки без збереження заробітної плати надаються за погодженням сторін (працівника і роботодавця). Відповідно, саме по собі подання працівником заяви про надання відпустки не підтверджує факту досягнення згоди щодо її надання, оскільки така згода зі сторони роботодавця оформляється шляхом видання відповідного наказу, у якому визначається вид, тривалість відпустки та підстави її надання. 
		Відповідно до частини 2 статті 7 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативний спосіб створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.
		Проте, під час розгляду справи не було встановлено того, що в Черкаському політехнічному фаховому коледжі було запроваджено інший спосіб електронної комунікації крім надсилання поштової кореспонденції на офіційну електронну адресу закладу. Відповідач вважає помилковим висновок суду про те, що позивачкою завчасно, до закінчення чергової відпустки направлялася на адресу коледжу заява про надання їй відпустки без збереження заробітної плати.
		Крім того, відповідач вважає помилковим висновок суду в частині того, що адміністрації коледжу було достовірно було відомо про те, що позивачка на дату закінчення чергової відпустки знаходилася за межами України і відповідно мала право на відпустку на підставі частини 4 статті 12 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
		Також, Черкаський політехнічний фаховий коледж зазначив, що суд необґрунтовано врахував та обґрунтував своє рішення неналежними та допустимими доказами, а саме роздруківками з мобільного телефону позивачки, вважають такі докази неналежними у відповідності до вимог статті 100 ЦПК України.
		З урахуванням вищевикладеного, особа, що подає апеляційну скаргу вважає, що позивач не довів обгрунтованість своїх позовних вимог, а дії відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 відповідають вимогам чинного законодавства та встановленій процедурі звільнення. 
		 
		Відзив на апеляційну скаргу 
		 
		У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від представника ОСОБА_1  адвоката Кушнір А.С. зазначено, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав для скасування чи зміни судового рішення.
		Під час вирішення справи, суд всебічно та повно дослідив обставини справи, дав їм належну оцінку та дійшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог.
		Позивачем належним чином направлялись всі заяви та підтримувався зв`язок з керівництвом коледжу. Керівництву коледжу достовірно було відомо про перебування позивача за кордоном, оскільки вона постійно звітувалась перед завідуючим відділенням про проведення занять.
		Щодо застосування способу комунікації «Viber», то саме адміністрація коледжу започаткувала такий спосіб електронної комунікації ще до початку війни та всі вказівки дирекції, що надходили на вказану комунікацію вважалися офіційним зверненням/розпорядженням і підлягали до виконання.
		Приймаючи спірний наказ про звільнення, дирекція коледжу чітко розуміла та була обізнана з місцезнаходженням позивачки. Крім того, ОСОБА_1 завчасно попередила про направлення всіх відповідних заяв поштою та продублювала їх в доступному способі електронної комунікації.
		За таких обставин, рішення суду про доведеність позовних вимог позивачки є правомірним і підстав для скасування такого рішення немає. 
		 
		Мотивувальна частина
		Позиція Апеляційного суду
		 
		Згідно зі статтею 129Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
		Відповідно до частини першої статті 352ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
		Перевіривши доводи апеляційної скарги, Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
		 
		Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
		 
		Згідно з частиною третьоюстатті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		Ч. 6 ст. 19 ЦПК України визначено категорії справ, що відносяться до малозначних. 
		Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. 
		Підстав для застосування положень ч.3 ст.369 ЦПК України встановлено не було.
		Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
		Апеляційний суд створив учасникам процесу у даній справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
		Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц від 18 травня 2018 року).
		 
		У відповідності до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 16 ЦК України, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
		Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
		Прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
		Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 22, 24 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
		Таким чином, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.
		Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази з числа передбачених ЦПК України.
		Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 працювала в Черкаському політехнічному фаховому коледжі з 2013 року на посаді викладача англійської мови, що підтверджено витягом з трудової книжки (а.с. 12).
		Згідно наказу від 31 серпня 2022 року № 53 ОСОБА_1 звільнено з посади відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул (а.с. 11).
		Підставою звільнення позивача з посади стала відсутність її на робочому місці у період з 26 по 30 серпня 2022 року, що зафіксовано актами від 26 серпня 2022 року, 29 серпня 2022 року, 30 серпня 2022 року та доповідною запискою заступника директора ОСОБА_4 .
		Звертаючись до суду з позовом, позивач ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог вказала, що після 24 лютого 2022 року з початком повномасштабної агресії та оголошення військового стану, позивач виїхала тимчасово до Республіки Польща. Позивач продовжувала працювати, виконувати покладені на неї посадові обов`язки як викладача, користуючись можливістю використання дистанційної роботи зі студентами. Позивач працювала до кінця червня місяця.
		Крім того,вказала,що спосібкомунікації в мережі «Viber» була створена група «ЧПТівці», учасниками якої є 105 осіб, що підтверджено наданим суду копіями скріншотів.
		Згідно даних переписок в мережі «Viber», зокрема від 09 березня 2022 року, керівник коледжу просить надати всіх педагогічних працівників інформацію про своє місцезнаходження та просив інформацію надсилати особисто заступнику директора ОСОБА_4 ..
		З матеріалів справи вбачається, що між сторонами було узгоджено умови роботи в дистанційному порядку.
		Вважає своє звільнення незаконним та таким, що суперечить нормам ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
		В апеляційній скарзі Черкаський політехнічний фаховий коледж заперечив проти доводів позивачки та вказав, що дії адміністрації коледжу повністю відповідають вимогам чинного законодавства та здійснені у відповідності до встановленої процедури звільнення.
		Перевіряючи обгрунтованість висновків суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
		Указом Президента України від 24 лютого 2023 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 рокуна території України введено воєнний стан.
		15 березня 2023 року прийнято ЗУ № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами у період дії воєнного стану, введеного відповідно до ЗУ «Про правовий режим воєнного стану».
		Відповідно до ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативний спосіб створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником. 
		Згідно статті 12 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» протягом дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про відпустки».
		Частиною четвертою передбачено, що у період воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов`язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеної у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого п.4 ч.1 ст. 9 ЗУ «Про відпустки».
		За змістом положень статей 147-1, 149 КЗпП України, статті 81 ЦПК у справах щодо притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності обов`язок доказування правомірності застосування дисциплінарного стягнення покладається на роботодавця.
		Представниками відповідача суду не надано доказів, на підтвердження того, що на електронну адресу відповідача вказані заяви не надходили. 
		Із роздруківки телефонної переписки між позивачкою та відповідачем вбачається що ОСОБА_1 контактувала як із працівником кадрової роботи так і з заступником директора коледжу та повідомляла їх щодо неможливості вийти на роботу. 
		З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що позивачкою вживалися заходи щодо повідомлення роботодавця про причини неможливості прибути на робоче місце. 
		Так, позивачкою на офіційну електронну адресу відповідача було направлено 15 червня 2022 року, за проханням адміністрації заяву працювати з неповним педагогічним навантаженням, як і раніше за допомогою програмного забезпечення. Жодних зауважень щодо змісту поданих заяв, або щодо їх неналежності з боку керівництва не надходило.
		В липні місяці знову надійшло повідомлення від адміністрації щодо необхідності подати заяву на продовження відпустки до 25 серпня 2022 року що нею і було зроблено.
		Суд першої інстанції правомірно встановив, що з 01 липня 2022 року по 25 серпня 2022 року включно ОСОБА_1 перебувала у щорічній відпустці.
		25 серпня 2022 року позивач направила заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати за допомогою програмного забезпечення «Viber» старшому інспектору відділу кадрів Митянській І. на її особистий телефон для безпосередньої передачі керівнику на підпис. Зауважень щодо змісту заяви чи їх неналежного оформлення від інспектора відділу кадрів не надходило.
		Всі оригінали поданих заяв позивач направила з м. Варшава республіки Польща до м. Черкаси поштовим зв`язком. Про відправлення повідомила працівника відділу кадрів і надіслала фотокопію поштової квитанції.
		Як зазначила позивач, заява про надання їй відпустки, була подана нею в зв`язку з погіршенням стану здоров`я та необхідності лікування, що підтверджено наданими до суду виписками із історії хвороби.
		Посилання відповідача на те, що позивачка не отримувала та не погоджувала дозволу на надання їй відпустки без збереження заробітної плати з 26 серпня 2022 року спростовується наданими до суду копіями скріншоту від 26 серпня 2022 року переписки та направлення заяви між позивачкою та інспектором відділу кадрів в якому інспектор повідомляє позивача, що будуть чекати, а 29 серпня 2022 року інспектор повідомила, що спілкувалася з директором та будуть чекати оригінали заяв.
		Між тим, відповідачем не було розглянуто вказані заяви, а навпаки складено акти відсутності на робочому місті без поважних причин у період з 26 серпня 2022 року по 30 серпня 2022 року та видано наказ № 53 від 31 серпня 2022 року про звільнення позивачки. 
		Розглядаючи спір, суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_1 в період з 24 лютого 2022 року по 31 серпня 2022 року була відсутня на робочому місці у зв`язку із веденням воєнних дій на території України та необхідністю збереження свого життя, при цьому позивачкою вживалися заходи для врегулювання трудових відносин.
		Відтак, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що відсутність позивачки на роботі була зумовлена поважними причинами , а тому підстав для звільнення позивачки за п.4 ст.40 КЗпП України не було. Наказ від 15 серпня 2022 року № 53 про звільнення позивачки є незаконним, що свідчить про обов`язок роботодавця поновити позивачку на займаній посаді з 31 серпня 2022 року.
		Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		Крім того, частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		 
		Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 із змінами (далі -Порядок №100).
		Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
		За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
		В пункті 6 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року № 13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
		Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
		Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.
		Відповідно до довідки про заробітну плату від 12 жовтня 2022 року, середньоденний заробіток позивачки складав 689,20 грн., а тому за період з 01 вересня 2022 року по 27 грудня 2022 року (дату ухвалення рішення 84 робочих днів) підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки заробітна плата в сумі 57 892,80 грн. з відрахуванням (утриманням) при виплаті податків, обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України. Тому висновок суду першої інстанції про стягнення середнього заробітку саме у вказаному розмірі є правильним і підстав для зміни чи скасування його в цій частині судового рішення немає. 
		Щодо заявлених вимог позивачки про стягнення на її користь моральної шкоди, колегія суддів судової палати виходить з наступного.
		Відповідно дост. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		Згідно п. 1 ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
		При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. З урахуванням характеру та розміру душевних страждань, які зазнала позивачка та виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, апеляційний суд погоджується з висновком районного суду про стягнення моральної шкоди у сумі 4 000 грн., оскільки такий розмір буде відповідати вимогам розумності та справедливості.
		Розподіл судових витрат у справі проведено судом у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України.
		Таким чином, вирішуючи спір районний суд правильно визначився з характером позовних вимог та прийняв обгрунтоване рішення, яке відповідає вимогам чинного законодавства. 
		Європейський суд з прав людининаголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
		Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в його рішенні.
		Керуючись ст.ст.367,368,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, апеляційний суд, -
		 
		 
		 
		п о с т а н о в и в :
		 
		 
		Апеляційну скаргу Черкаського політехнічного фахового коледжу залишити без задоволення.
		Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Черкаського політехнічного коледжу про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. 
		 
		Повний текст постанови виготовлено 30 березня 2023 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий                            В.Г. Бородійчук
		 
		 
		 
		 
		 
		Судді                                    О.В. Карпенко
		 
		 
		 
		 
		 
		                                   Л.І. Василенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...