Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Категорія справи № 908/2721/22 : Господарські справи (з 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано судом: 31.03.2023. Зареєстровано: 31.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 03.04.2023.
Дата набрання законної сили: 20.11.2023
Результат оскарження 20.11.2023 Центральний апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: 33/120/22

an style="background-color:#FFFFFF;font-family:Times New Roman CYR;font-size:12pt;">Статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		Згідно зі ст. ст. 4, 53 ГПК України суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до суду в інтересах держави.
		Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження процесуальної дії (відповідні функції). Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.
		Аналіз положень ст. 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
		Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
		У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює неналежно.
		«Нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
		«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
		«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
		Невжиття органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення права власності держави на спірну земельну ділянку свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
		Окремо слід вказати, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 08.02.2019 (справа № 915/20/18) дійшов однозначного висновку про можливість представництва органами прокуратури в суді органів місцевого самоврядування, а, отже, і інших органів державної влади.
		При цьому, відповідно до п.п. 5.6 постанови від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 Верховним Судом встановлено, що прокурор не повинен встановлювати причини невиконання уповноваженими державою органами відповідних функцій у спірних відносинах.
		Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 визначено, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, а, отже, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.
		«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).
		Розглядаючи питання обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. При цьому, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
		Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
		Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з врахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
		Згідно із ст.ст. 140, 142 Конституції України та ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування» право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирувати питання місцевого значення гарантується Державою. Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування.
		Статтями 142 Конституції України та ст.ст. 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
		Згідно з п. 19 ч. 1 ст. 64 Бюджетного кодексу України до доходів загального фонду бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад належать місцеві податки та збори, що сплачуються (перераховуються) згідно з Податковим кодексом України.
		Так, відповідно до пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належать, зокрема, податок на майно.
		Згідно з пп. 265.1.3 п. 265.1 ст. 265 ПК України податок на майно складається з плати за землю.
		Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
		При цьому, за інформацією, опублікованої на офіційному сайті Запорізької міської ради, податок на майно є одним із основних доходів бюджету міста Запоріжжя.
		Водночас, враховуючи, що ТОВ «ОКТАН» на підставі оспорюваного акту прийому-передачі майна відчужило нерухоме майно та внаслідок цього не має у власності майна на яке може бути звернуто стягнення за рішенням суду, яке набрало законної сили, тому до бюджету міста у Запоріжжя кошти від безпідставно набутого майна не буде стягнуто.
		Разом з тим, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
		У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення Європейського суду з прав людини у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інших проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/WestFllianctLimited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям, Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
		Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії вказаних норм.
		Втручання держави у право власності особи є виправданим якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер громадської діяльності.
		За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення окружної прокуратури до суду є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішення суспільно важливого та соціально значущого питання - визнання недійсними договорів, які мають ознаки фраундаторності та спрямовані укладені з метою уникнення звернення стягнення на його майно, як боржника.
		«Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновлення становища, яке існувало до укладення оспорюваного правочину та забезпечення виконання рішення суду про стягнення до бюджету міста Запоріжжя з боржника коштів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.
		Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали Європейського суду з прав людини у справах «Раймондо проти Італії» від 22.02.1994, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05.07.2001, «Аркурі та інші проти Італії» від 05.07.2001, «Ріела та інші проти Італії» від 04.09.2001, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06.11.2008).
		Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки твердження «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення підстави, за якими майно було набуте у власність.
		Водночас, незважаючи на очевидність порушення інтересів держави та протиправності оспорюваних правочинів на уникнення виконання рішення суду Запорізька міська рада, як представницький орган територіальної громади, обізнана про наявність спірних правовідносин та протягом 12 місяців з часу підписання акту прийому-передачі майна нерухомого майна (24.11.2021), заходів спрямованих на визнання його недійсним не вживала.
		З огляду на вищевикладене, підписання оскаржуваного акту прийому- передачі нерухомого майна ТОВ «ОКТАН» з пов`язаною з ним юридичною особою з метою невиконання рішення суду, подальше зволікання у пред`явленні відповідного позову може призвести до його відчуження на користь третіх осіб.
		Вказане обґрунтовує необхідність вжиття прокурором заходів направлених на захист державних інтересів.
		Зазначені обставини свідчать про нездійснення Запорізькою міською радою захисту порушених інтересів держави та територіальної громади міста Запоріжжя, та наявність перелічених ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для їх представництва.
		Разом з цим, за інформацією виконавчого комітету Запорізької міської ради заходи щодо оскарження акту прийому-передачі нерухомого майна на земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:01:005:0107 не вживались, що підтверджується матеріалами справи.
		Отже, у цій справі прокурор, звертаючись з позовом до суду, дотримався передбачених чинним законодавством вимог для представництва інтересів держави.
		Враховуючи викладене, господарський суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.
		Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідачів 1, 2 у рівних частинах (по 1240,50 грн. з кожного).
		Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд                                                       
		ВИРІШИВ:
		Позов задовольнити.
		Визнати недійсним акт прийому-передачі нерухомого майна до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр розвитку сучасного будівництва" від 24.11.2021, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю "ОКТАН" (вул. Вороніхіна, буд. 6, кв. 36, м. Запоріжжя, ідентифікаційний код 30077774) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр розвитку сучасного будівництва" (вул. Вороніхіна, буд. 6, кв. 36, м. Запоріжжя, ідентифікаційний код 44584864), посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Чепковою О.В. та зареєстрованого у реєстрі за №№9173, 9174 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1509250623101, номер запису про право власності 45310475). 
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКТАН" (вул. Вороніхіна, буд. 6, кв. 36, м. Запоріжжя, ідентифікаційний код 30077774) на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області (вул. Якова Новицького, 5, м. Запоріжжя, 69005, ідентифікаційний код 02909973, р/р UA 438201720343180001000000271, відкритий в ДКСУ, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800) кошти, витрачені у 2022 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави в сумі 1240,50 грн. (одна тисяча двісті сорок грн. 50 коп.).
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр розвитку сучасного будівництва" (вул. Вороніхіна, буд. 6, кв. 36, м. Запоріжжя, ідентифікаційний код 44584864)  на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області (вул. Якова Новицького, 5, м. Запоріжжя, 69005, ідентифікаційний код 02909973, р/р UA 438201720343180001000000271, відкритий в ДКСУ, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800) кошти, витрачені у 2022 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави в сумі 1240,50 грн. (одна тисяча двісті сорок грн. 50 коп.)
		 
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено та підписано 31.03.2023. 
		 
		 
		 
		Суддя                                                                      М.В. Мірошниченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...