Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 360/1571/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 03.04.2023.
Дата набрання законної сили: 27.03.2023
Номер судового провадження: 61-682ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		27 березня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 360/1571/19
		провадження № 61-682св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2021 року у складі судді Плахотнюк К. Г. та постанову Київського апеляційного суду 
		від 30 червня 2022 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до 
		ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди.
		 
		Позовну заяву мотивовано тим, що на початку березня 2007 року, а потім в кінці травня 2009 року він надав у борг відповідачам грошові кошти на загальну суму 357 000, 00 доларів США для придбання готелю на території АР Крим. Крім того, ним надавалися в борг ще 18 000, 00 доларів США, які повернуті відповідачами. Зазначені кошти він позичав без будь-якого документального підтвердження, зокрема у вигляді розписок, оскільки у сторін були довірительні відносини. 
		Посилаючись на те, що грошові кошти відповідачі йому у повному обсязі не повернули, позивач просив стягнути з відповідачів на його користь 
		250 000, 00 доларів США як на відшкодування майнової шкоди та 
		500 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди.
		 
		Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
		 
		Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 28 жовтня                   2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду 
		від 30 червня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Судові рішення мотивовані тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами надання відповідачам грошових коштів у розмірі 357 000 доларів США та обов`язок відповідачів повернути йому кошти, як і не довів завдання йому моральної шкоди. При цьому матеріали справи містять розписку позивача про відсутність будь-яких фінансових претензій до відповідачів, що також свідчить про недоведеність позовних вимог.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
		 
		У касаційній скарзі  ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. 
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що між ним на відповідачами склались правовідносини, в результаті яких він надавав грошові кошти в борг, а відповідачі мали повернути їх. Вказує, що ОСОБА_1 є його рідним братом, а ОСОБА_3 дружиною брата, а отже відносини були довірительні, боргових розписок не складалось. Посилається на те, що відповідачі визнавали борг та частково його повертали, жодних прибутків за користування готелем він не отримував.
		 
		Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
		 
		 
		Відзив на касаційну скаргу
		 
		У лютому 2023 року від ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом та просив стягнути на його користь зі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 250 000, 00 доларів США, які були надані ним в борг останнім, та 500 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди.
		 
		Матеріали справи не містять укладеного між сторонами договору позики або розписки на підтвердження його умов.
		 
		Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_3 зазначала, що між сторонами існували боргові правовідносини, але борг сплачено у повному обсязі. 
		 
		Згідно з копією наданої ОСОБА_3 розписки ОСОБА_2 від 10 вересня 2011 року про те, що останній залишився винен ОСОБА_1 за домоволодіння АДРЕСА_1  000 доларів США, які зобов`язався повернути до 01 вересня 2016 року 
		(а. с. 115, т. 1).
		 
		Відповідно до розписки, написаної власноручно позивачем ОСОБА_1 
		30 серпня 2017 року в присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , 
		ОСОБА_1 будь-яких фінансових претензій до відповідача ОСОБА_2 та членів його сім`ї не має 
		(а. с. 119, т. 1).
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		 
		Щодо позовних вимог про стягнення 250 000 доларів США
		 
		За змістом статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
		 
		На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
		 
		Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником коштів із зобов`язанням їх повернення.
		 
		У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
		 
		За частиною першою статті 1049 ЦК Українипозичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 545 ЦК України Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.
		 
		У статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.
		 
		Частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку.
		 
		До схожих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 01 вересня 
		2021 року у справі № 266/5745/18 (провадження № 61-7017св21), 
		від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження 
		№ 61-21724св18).
		 
		Згідно з частинами першою-третьою статті  12, частиною першою 
		статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.
		 
		Суди попередніх інстанцій установили, що позивачем не надано належних і допустимих доказів щодо умов укладеного між сторонами договору, тобто не довів обов`язку відповідачів повернути йому кошти у заявленому у позові розмірі у певний строк. 
		 
		Разом з тим матеріали справи містять розписку позивача про відсутність у нього будь-яких фінансових претензій до відповідачів.
		 
		Отже, позивач не підтвердив своє право вимагати від відповідачів виконання боргового зобов`язання, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення з відповідачів на користь позивача 250 000 доларів США.
		 
		Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
		 
		Доводи касаційної скарги про наявність у матеріалах справи наданої ОСОБА_3 копії розписки відповідача ОСОБА_1 від 10 вересня 
		2011 року про те, що він залишився винен позивачу 200 000 доларів США, які зобов`язався повернути до 01 вересня 2016 року не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог.
		 
		Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що написана власноручно позивачем ОСОБА_1 30 серпня 2017 року в присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розписка свідчить про те, що 
		ОСОБА_1 будь-яких фінансових претензій до відповідача ОСОБА_1 та членів його сім`ї не має. Таким чином, позивач визнав та прийняв виконання відповідачем усіх зобов`язань відповідача ОСОБА_1 .
		 
		Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. В основі доктрини «venire contra factum proprium» знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
		 
		У справі, яка переглядається, позивач 30 серпня 2017 року заявив про відсутність будь-яких фінансових претензій до відповідача 
		ОСОБА_1 та членів його сім`ї не має, однак усупереч своїй заяві звернувся до суду із цим позовом, в якому вказав про невиконання відповідачем зобов`язань.
		За наведених обставин, описана поведінка позивача не відповідає обраній ним у спорі правовій позиції та тлумаченню обставин справи та не підтверджує обставин неналежного виконання боржником обов`язку щодо повернення грошових коштів. 
		 
		Посилання у касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги подану ним заяву про доповнення та уточнення до позовної заяви 
		від 30 березня 2020 року, є помилковими, оскільки у цій заяві позивач не змінює ні підставу, ні предмет позову, ні розмір заявлених позовних вимог 
		(а. с. 131-140, т. 1). Отже, суд розглянув справу в межах заявлених позивачем вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи (частина перша статті 13 ЦПК України).
		 
		Колегія суддів враховує, що звертаючись до суду із позовом, позивач просив стягнути з відповідачів суму у розмірі 250 000 доларів США як відшкодування майнової шкоди, однак позовні вимоги обґрунтовував саме наявністю між сторонами правовідносин, які випливають із договору позики.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) дійшла висновку, що на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
		 
		Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про застосування правових норм, які регулюють правовідносини з договору позики.
		 
		Посилання у касаційній скарзі на висновки, викладені у постанові 
		від 11 серпня 2022 року у справі № 191/2592/19, є помилковими, оскільки цією постановою за результатами скасування судових рішень справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, що не означає остаточного вирішення відповідної справи, а отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у ній. За результатами нового розгляду справи фактично-доказова база в ній може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження судами доказів у справі та неповного встановлення на їх підставі обставин, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки у ній.
		Щодо відшкодування моральної шкоди
		 
		Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		 
		Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		 
		Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.
		 
		Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.
		 
		Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Установивши, що матеріали справи не містять належних та достатніх доказів про завдання позивачу моральної шкоди, протиправність дій відповідачів та наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідачів, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000 грн.
		 
		Доводи касаційної скарги про підставність позову про відшкодування моральної шкоди переважно зводяться до незгоди заявника із висновками судів, зокрема і щодо встановлення вищевказаних обставин, а також до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.
		 
		Натомість суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		 
		Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1  залишити без задоволення, а Голосіївського районного суду міста Києва від 28 жовтня 
		2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 
		2022 року- без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                            О. В. Білоконь
		 
		О. М. Осіян
		 
		С. Ф. Хопта

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...