Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/17401/21 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; банківської діяльності; кредитування.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 04.04.2023.
Дата набрання законної сили: 29.03.2023
Номер судового провадження: 12-12гс23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		29 березня 2023 року
		м. Київ
		 
		Справа № 910/17401/21
		Провадження № 12-12гс23
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі
		судді-доповідачаТкача І. В.,
		суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,  Штелик С. П.,
		 
		перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи№ 910/17401/21
		 
		за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайк сіті», Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», Національного банку України
		на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 (головуюча суддя Разіна Т. І., судді Тарасенко К. В., Іоннікова І. А.)
		та рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2021 (суддя Лиськов М. О.)
		 
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайк сіті» 
		до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк»,
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнікс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестгруп», Товариство з обмеженою відповідальністю «Реал-стандарт», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фаборіс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Церіс», Національний банк України,
		про зміну договору та визнання правочину недійсним,
		 
		УСТАНОВИЛА:
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Лайк сіті» (далі - позивач, ТОВ «Лайк сіті») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - відповідач, АТ «КБ «Приватбанк»), у якому просило внести зміни до кредитного договору № 4Л16089Г від 20.10.2016, укладеного між АТ «КБ «Приватбанк» та ТОВ «Лайк сіті» (далі - кредитний договір № 4Л16089Г), шляхом викладення пункту А.3 цього договору в новій редакції, із зазначенням терміну повернення кредиту 28.10.2028.
		Позивач стверджує, що кредитний договір № 4Л16089Г укладений між сторонами у зв`язку та в ході реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля АТ «КБ «Приватбанк», за умовами якої ТОВ «Лайк сіті» як новий позичальник мало погасити боргові зобов`язання первинних боржників, за якими позивач виступав поручителем.
		Необхідність внесення змін до кредитного договору № 4Л16089Г у частині збільшення терміну повернення кредиту на чотири роки, а саме до 28.10.2028, обумовлена істотними змінами обставин, якими ТОВ «Лайк сіті» керувалось при укладенні договору, що відобразились у непереданні відповідачем документів та фактичній неможливості реалізувати право вимоги позивача як поручителя до первинних боржників після погашення їх заборгованості. 
		Позивач пояснює збільшення терміну повернення коштів за кредитним договором № 4Л16089Г застосуванням ним заходу забезпечення виконання зобов`язання у вигляді притримання виплати коштів тривалістю чотири роки.
		Окрім цього, на обґрунтування порушення своїх прав та необхідності звернення з цим позовом позивач вказує, що АТ «КБ «Приватбанк» звернулось до Високого суду Англії та Уельсу з позовом № BL-2017-000665 про стягнення збитків. У межах цього провадження АТ «КБ «Приватбанк» посилається, серед іншого, на нікчемність первісних кредитних договорів і, як наслідок, нікчемність кредитного договору, укладеного з ТОВ «Лайк сіті».
		Також ТОВ «Лайк сіті» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до АТ «КБ «Приватбанк» про визнання недійсним одностороннього правочину, оформленого письмовим повідомленням АТ «КБ «Приватбанк» за вих. № Е.65.0.0.0/3-106706 від 07.09.2017 про одностороннє розірвання з 25.09.2017 кредитного договору № 4Л16089Г (далі - повідомлення № Е.65.0.0.0/3-106706).
		На обґрунтування цього позову позивач, зокрема, зазначає, що правочин про розірвання кредитного договору № 4Л16089Г, оформлений повідомленням № Е.65.0.0.0/3-106706, вчинено з порушенням порядку розірвання договору, встановленого статтею 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 справи з розгляду наведених вище позовів об`єднано в одне провадження.
		Господарський суд міста Києва рішенням від 22.12.2021 позовні вимоги задовольнив частково. Визнав недійсним односторонній правочин, оформлений повідомленням № Е.65.0.0.0/3-106706. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Рішення мотивовано так.
		Первинні кредити, за якими позивач здійснив погашення заборгованості за рахунок коштів, отриманих за кредитним договором № 4Л16089Г, а також договори поруки, на підставі яких відбувалось вищевказане погашення, були укладені в межах здійснення процедури трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля АТ «КБ «Приватбанк». 
		Такого висновку суд першої інстанції дійшов, у тому числі, за результатами дослідження копій наявних у матеріалах справи постанов Правління Національного банку України (далі - НБУ) № 561/БТ від 11.09.2014, № 162а від 12.09.2014, № 24-од від 13.02.2015, № 260 від 15.04.2015, № 8/БТ від 14.01.2016, № 103/БТ від 23.02.2016, № 323-рш/БТ від 05.10.2016, а також відповідного листування АТ «КБ «Приватбанк» та НБУ.
		Суд виснував, що оскаржуване повідомлення № Е.65.0.0.0/3-106706 за своїм змістом та наслідками є одностороннім правочином про розірвання кредитного договору № 4Л16089Г, а відтак при його вчиненні мають бути дотримані встановлені законодавством вимоги, необхідні для чинності таких правочинів.
		Оскільки відповідач визначив дату розірвання кредитного договору 25.09.2017 (тобто через 18 днів після отримання позивачем відповідного повідомлення), позивач фактично був позбавлений можливості надати відповідачу відповідь на його повідомлення про розірвання кредитного договору № 4Л16089Г відповідно до вимог статті 188 ГК України.
		Окрім того, суд першої інстанції на обґрунтування наявності підстав для визнання недійсним одностороннього правочину про розірвання кредитного договору № 4Л16089Г врахував, що відповідач належними та допустимими доказами не довів обставин порушення позивачем умов договору.
		Суд відмовив у задоволенні вимоги про внесення зміни до кредитного договору № 4Л16089Г з огляду на передчасність такої вимоги, оскільки між сторонами не було проведено переговорів щодо юридичної долі цього договору, а також у матеріалах справи відсутні докази відхилення відповідачем пропозиції позивача щодо продовження терміну повернення кредиту до 28.10.2028.
		Північний апеляційний господарський суд постановою від 18.10.2022 вказане рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2021 залишив без змін.
		Апеляційний суд зазначив, що сторони спору не надали заперечень щодо допустимості та належності документів як письмових доказів, наданих позивачем на підтвердження факту існування програми реструктуризації (трансформації) зобов`язань інших осіб перед банком та факту залучення до цієї програми позивача.
		Суд апеляційної інстанції погодився з висновком Господарського суду міста Києва щодо порушення відповідачем вимог статті 188 ГК України в частині недотримання процедури повідомлення про одностороннє розірвання кредитного договору № 4Л16089Г, що у свою чергу свідчить про його недійсність на підставі частини першої статті 215 та частини першої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
		Північний апеляційний господарський суд також погодився з висновками суду першої інстанції про передчасність позовної вимоги позивача щодо внесення змін до кредитного договору № 4Л16089Г.
		Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2021та постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022, ТОВ «Лайк сіті», АТ «КБ «Приватбанк» та НБУ звернулись із касаційними скаргами до Верховного Суду. ТОВ «Лайк сіті» просить оскаржувані судові рішення скасувати у частині відмови в задоволенні позовних вимог останнього та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимоги ТОВ «Лайк сіті». АТ «КБ «Приватбанк» та НБУ просять оскаржувані судові рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вимог ТОВ «Лайк сіті» відмовити. 
		Мотиви для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		Ухвалами від 20.12.2022 та 21.12.2022 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відкрив касаційне провадження у справі № 910/17401/21 за касаційними скаргамиТОВ «Лайк сіті», АТ «КБ «Приватбанк» та НБУ на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2021.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 02.03.2023 передав справу № 910/17401/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
		Обґрунтовуючи наявність виключної правової проблеми як підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив таке.
		Наразі існують подібні спори про визнання недійсним одностороннього правочину АТ «КБ «Приватбанк» щодо розірвання в односторонньому порядку кредитних договорів, зокрема (але не виключно) укладених з: 1) ТОВ «Лайк сіті»; 2) Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес пром інновація»; 3) Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнеспром інвест»; 4) Товариством з обмеженою відповідальністю «Боранд трейд»; 5) Товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс партнер груп».
		У постановах Верховного Суду від 01.04.2021 у справі № 910/5206/20, від 24.11.2022 у справі № 916/1591/17, від 08.11.2022 у справі № 904/8119/21, від 06.07.2022 у справі № 904/8118/21, від 09.02.2022 у справі № 922/1372/21 (на які посилається АТ «КБ «Приватбанк» у касаційній скарзі) міститься правовий висновок стосовно того, що одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї зі сторін.
		У силу приписів статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
		На думку колегії суддів, тлумачення частини третьої статті 188 ГК України стосовно того, чи є необхідність повідомлення сторони договору про його розірвання в односторонньому порядку з урахуванням передбаченого наведеною нормою двадцятиденного терміну, тобто фактично чи є необхідність направлення відповідного повідомлення за 20 днів до визначеної у ньому дати, з якої договір вважатиметься розірваним, за умови відсутності в такому договорі чітко визначеного строку, після спливу якого договір слід вважати розірваним, має важливе значення для формування єдиної правозастосовчої практики в контексті спірних правовідносин.
		Окрім цього, нормами чинного законодавства не врегульовано критеріїв, яким мали б відповідати повідомлення про розірвання кредитних договорів у зв`язку з наявністю заборгованості позичальника. Так, з огляду на доводи сторін та висновки судів попередніх інстанцій у цій справі наразі постає питання необхідності обґрунтування банком суми заборгованості, у зв`язку з виникненням якої останній вирішив розірвати договір в односторонньому порядку, зокрема визначення у відповідному повідомленні не тільки всієї суми існуючої заборгованості станом на конкретну дату, а й необхідності відображення «розшифрування» такої заборгованості, а саме періодів нарахування та сум з урахуванням здійснених позичальником оплат у рахунок погашення кредиту, а також періодів і сум, на які банком нараховуються штрафні санкції.
		З доводів касаційної скарги ТОВ «Лайк сіті» в частині необхідності надання правового висновку щодо застосування приписів статті 652 ЦК України в подібних правовідносинах, а саме чи є істотною зміною обставин у розумінні сказаної статті суперечлива поведінка сторони за зобов`язанням, яка полягає у твердженнях АТ «КБ «Приватбанк» про нікчемність спірного кредитного договору, зокрема у справі, яка перебуває на розгляді у Високому суді Англії та Уельсу, та в подальшому направленні позивачу банком спірного повідомлення про розірвання кредитного договору в односторонньому порядку, слідує, що позивач у цій справі доводить, що такими діями відповідач створив правову невизначеність у відносинах з позивачем за кредитним договором щодо стану взаємних прав та обов`язків за цим договором, чим порушив законний інтерес позивача у правовій визначеності щодо його обов`язків за кредитним договором.
		Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium («ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці»). В основі доктрини venire contra factum proprium лежить принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
		При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що наразі відсутній єдиний правовий підхід щодо тлумачення наведеної правової норми в контексті обраного позивачем способу захисту в цій частині (внесення змін до кредитного договору щодо продовження строку його дії), а також обставин, які намагається ствердити позивач стосовно своїх прав і обов`язків за кредитним договором, зокрема застосування позивачем заходу забезпечення зобов`язання у вигляді притримання.
		Окрім цього, як слідує з позовної заяви та оскаржуваних судових рішень у цій справі, позивач, серед іншого, обґрунтовував свої позовні вимоги участю у реалізації програми реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля АТ «КБ «Приватбанк» та отриманням кредиту за спірним кредитним договором у межах цієї програми саме з метою погашення існуючої заборгованості попередніх позичальників перед банком. Вказані доводи та дослідження наведених обставин, за висновком судів попередніх інстанцій, є важливими для розуміння обставин укладення та виконання кредитного договору, аналізу законності дій сторін, наявності підстав для його дострокового розірвання чи внесення до нього змін. Відтак з огляду на наведене суди дійшли висновку, що ці правочини підлягають дослідженню та судовій оцінці у своєму сукупному взаємозв`язку.
		Натомість АТ «КБ «Приватбанк» та НБУ проти таких доводів позивача заперечували, зазначаючи про відсутність підстав для дослідження вказаних обставин, оскільки останні не входять до предмета доказування у цій справі.
		Допустимість доказів за статтею 77 ГПК України полягає в тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.
		Так, у контексті норм процесуального права, а також доводів АТ «КБ «Приватбанк» та НБУ стосовно дослідження судами попередніх інстанцій недопустимих доказів, а саме постанов НБУ та листування між посадовими особами НБУ та відповідачем у цій справі, які були надані позивачем та містять банківську таємницю, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що наразі відсутній єдиний правовий підхід у розумінні приписів глави 10 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у взаємозв`язку з положеннями статей 74, 76-79 ГПК України щодо необхідності дослідження судами походження та підстав отримання стороною у справі документів, які мають гриф «Банківська таємниця», у разі обґрунтування нею своїх доводів такими документами, за умови відсутності відповідних заперечень іншої сторони у справі під час розгляду справи судом першої інстанції.
		Разом з цим у силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Постає питання повноважень Верховного Суду надавати висновки щодо наявності / відсутності підстав у дослідженні судами тих чи інших доказів, якими сторони обґрунтовують свої позовні вимоги.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за доцільне, щоб Велика Палата Верховного Суду безпосередньо висловилася з наведеного в ухвалі спірного питання шляхом формування єдиної та зрозумілої правової позиції, якою буде узгоджена однакова практика судів різних інстанцій та різних юрисдикцій з питань застосування наведених положень чинного законодавства.
		Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, постановляючи ухвалу
		Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Оскільки критеріїв виключності правової проблеми процесуальне законодавство не містить, Велика Палата Верховного Суду напрацювала та послідовно застосовує критерії при вирішенні питання, чи містить справа, яка передається їй на розгляд, виключну правову проблему. У низці ухвал (наприклад, від 10.07.2019 у справі № 431/5643/16-ц, від 28.04.2020 у справі № 357/13182/18, від 23.06.2020 у справі № 910/8130/17, від 09.07.2020 у справі № 610/1065/18, від 15.09.2020 у справі № 910/32643/15, від 13.10.2020 у справі № 640/17296/19, від 23.10.2020 у справі № 906/677/19, від 14.04.2021 у справі № 757/50105/19, від 22.04.2021 у справі № 640/6432/19, від 28.04.2021 у справі № 916/1977/20, від 18.05.2021 у справі № 758/733/18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.
		Кількісний показник означає, що така проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
		З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, і перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду унеможливить її повторення в подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання стосовно дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
		Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 02.09.2021 у справі № 910/11820/20 дійшла висновку, що для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати кілька з наведених ознак, проте не одночасно у їх сукупності, зокрема:
		- справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права;
		- встановлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист;
		- існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми;
		- існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, зокрема: а) відсутність усталеної судової практики застосування однієї і тієї ж норми права, у тому числі наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; б) невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, у тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; в) встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому; г) наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах тощо.
		При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і трапляється в невизначеній (значній) кількості справ, у разі якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів.
		Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
		Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на необхідність дотримання принципу правової визначеності.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зауважив, що одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28.11.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29.11.2016 у справі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greekcatholicparishandOthersv. Romania), заява № 76943/11).
		У рішенні від 07.07.2011 у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05) ЄСПЛ наголосив на такому: коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується; сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме в розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ від 17.02.2004 у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98); у цьому зв`язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (рішення від 24.03.2009 у справі «Тудор Тудор проти Румунії» (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03 та рішення від 02.11.2010 у справі «Стефаніка та інші проти Румунії» (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02); неспроможність вищого суду впоратись із цим завданням може призвести до наслідків, несумісних, inter alia, з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення від 01.12.2005 у справі «Падурару проти Румунії» (Paduraru v. Romania), заява № 63252/00); Суд визнає, що дійсно можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, якими слід керуватись; сам Суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (рішення від 19.04.2007 у справі «Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), заява № 63235/00 та рішення від 22.05.2012 у справі «Скоппола проти Італії» (Scoppola v. Italy), заява № 10249/03).
		Однак в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не обґрунтовані належним чином кількісні та якісні показники, які б свідчили про те, що передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не навів доводів, що свідчать про неусталеність судової практики при вирішенні питання щодо необхідності повідомлення сторони договору про його розірвання в односторонньому порядку з урахуванням передбаченого частиною третьою статті 188 ГК України двадцятиденного терміну.
		Не зазначила колегія суддів і постанов Великої Палати Верховного Суду, інших касаційних судів у складі Верховного Суду, у яких суди по-різному підходили до аналізу норм права в подібних правовідносинах.
		Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 02.03.2023 посилається на висновки, викладені Верховним Судом в постановах від 01.04.2021 у справі № 910/5206/20, від 24.11.2022 у справі № 916/1591/17, від 08.11.2022 у справі № 904/8119/21, від 06.07.2022 у справі № 904/8118/21, від 09.02.2022 у справі № 922/1372/21, стосовно того, що одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання.
		Велика Палата Верховного Суду наголошує, що у зазначених вище постановах не сформульовано висновків щодо застосування статті 188 ГК України.
		При цьому в разі виникнення суперечностей при застосуванні конкретних норм права в подібних правовідносинах лише у межах Касаційного господарського суду існують інші механізми подолання цих розбіжностей, аніж передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Зокрема, частиною першою статті 302 ГПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати. А в частині другій цієї статті вказано, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
		Водночас Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що встановлення судом недодержання стороною вимог законодавства на момент вчинення одностороннього розірвання договору здійснюється у кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи, а саме умов кожного конкретного договору, та на підставі здійсненої судами правової оцінки доказів, наданих учасниками справи на підтвердження своїх вимог та заперечень.
		Питання, пов`язане з тлумаченням умов конкретного договору, не є питанням, пов`язаним із застосуванням, тлумаченням норм права, та не свідчить про існування виключної правової проблеми в спірних правовідносинах.
		З наведених в ухвалі суду касаційної інстанції мотивів не вбачається, у чому саме полягає складність застосування норм матеріального та процесуального права в зазначеній правовій ситуації, а посилання лише на відсутність правового висновку щодо застосування норм права не може свідчити про наявність виключної правової проблеми.
		Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не зробив посилання на конкретні справи, їх кількісні та якісні показники, які б свідчили про наявність інших справ з подібними правовідносинами та формування судами різної правової практики при їх вирішенні.
		Відповідно до статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а також вирішення проблем правозастосування забезпечують усі касаційні суди Верховного Суду.
		Питання застосування норм матеріального та процесуального права вирішується судом касаційної інстанції під час розгляду касаційної скарги відповідно до його повноважень. При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 02.03.2023 не обґрунтував обставин неможливості вирішення цього спору в межах своїх повноважень.Таким чином, на розгляд Великої Палати Верховного Суду у цій справі передані питання, які можуть бути вирішені Касаційним господарським судом як належним судом.
		Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в ухвалі від 02.03.2023 у справі № 910/17401/21 не обґрунтував наявність глибоких розходжень у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у справах з подібними правовідносинами; не виклав правову проблему, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій; відсутні також і посилання суду касаційної інстанції на справи, у яких виникає проблема правозастосування з подібними правовідносинами; відсутнє належне обґрунтування наявності кількісних та якісних показників.
		Отже, наведені в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.03.2023 обставини не свідчать про існування виключної правової проблеми в спірних правовідносинах та можуть бути вирішені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального та процесуального права.
		Висновки Великої Палати Верховного Суду
		З огляду на мотиви, наведені в цій ухвалі, визначена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду правова підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачена частиною п`ятою статті 302 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
		Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
		З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про повернення справи Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду.
		Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
		УХВАЛИЛА:
		Справу № 910/17401/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайк сіті» до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнікс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестгруп», Товариство з обмеженою відповідальністю «Реал-стандарт», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фаборіс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Церіс», Національний банк України, про зміну договору та визнання правочину недійсним за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайк сіті», Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», Національного банку України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2021 - повернути Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		  Суддя-доповідач                                                                         І. В. Ткач
		 
		Судді:                            В. В. Британчук                                           В. С. Князєв                                       Ю. Л. Власов                                           Г. Р. Крет                                       І. В. Григор`єва                                           Л. М. Лобойко                                       М. І. Гриців                                           С. Ю. Мартєв                                       Д. А. Гудима                                           К. М. Пільков                                       Ж. М. Єленіна                                           О. Б. Прокопенко                                       І. В. Желєзний                                                                                                         О. М. Ситнік                                       О. С. Золотніков                                                                                                         О. С. Ткачук                                       Л. Й. Катеринчук                                           В. Ю. Уркевич                                            С. П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...