Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 716/2052/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 05.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 05.04.2023.
Дата набрання законної сили: 31.03.2023
Номер судового провадження: 61-5723ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		 
		31 березня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 716/2052/20
		провадження № 61-5723св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 13 грудня 2021 року у складі судді Пухарєвої О. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 березня 2022 року у складі колегії суддів: Одинака О. О., Кулянди М. І., Перепелюк І. Б., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		25 листопада 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що у червні 2015 року ОСОБА_2 отримала в борг від ОСОБА_1 21 600 євро та 6 800 дол. США. 
		 
		Сторони домовилися між собою, що відповідач щомісяця сплачуватиме позивачу три проценти від суми позики.
		 
		На підтвердження укладення договору позики ОСОБА_2 власноручно склала та підписала розписку на фотокопії сторінок паспорта.
		 
		Відповідач частково виконала зобов`язання та повернула 6800 дол. США.
		 
		25 листопада 2020 року у зв`язку з невиконанням боргових зобов`язань, ОСОБА_1  направила ОСОБА_2 лист - претензію з вимогою повернути борг у семиденний строк від дня отримання претензії. Проте борг відповідач не повернула.
		 
		Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь кошти в сумі 21 600 євро, в еквіваленті національної валюти України згідно з курсом Національного банку України станом на день ухвалення судового рішення та судові витрати.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 13 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
		 
		Стягнено з  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 21 600 євро, що в еквіваленті національної валюти України за курсом Національного банку України становить 666 236,88 грн. 
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач звернулася до суду з позовом в межах строку позовної давності. Відповідач взяті на себе зобов`язання за договором позики належним чином не виконала, кошти ОСОБА_1 не повернула, у зв`язку з чим наявні всі передбачені законом підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача боргу. 
		 
		Постановою Чернівецького апеляційного суду від 22 березня 2022 року змінено мотивувальну частину рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 13 грудня 2021 року, викладено її в редакції цієї постанови. Змінено резолютивну частину рішення, стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в сумі 21 600 євро. В решті рішення залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем доведено факт укладення договору позики між сторонами, оскільки розписка, яка міститься на фотокопії паспорта, є належним, достовірним та достатнім доказом того, що між сторонами виникли правовідносини щодо договору позики.
		 
		Відсутність в розписці дати її складення та дати отримання коштів не доводить відсутність між сторонами правовідносин за договором позики.
		 
		Суд першої інстанції помилково в резолютивній частині судового рішення зазначив еквівалент суми боргу за договором позики в гривні, оскільки зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржників, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У касаційній скарзі, поданій у червні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Заставнівського районного суду Чернівецької області.
		 
		18 липня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц, від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц, від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц. 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не повно з`ясували обставини справи та дослідили докази, зокрема розписку. 
		 
		Заявник вказує, що матеріали справи не містять доказів, що підтверджують отримання відповідачем коштів.
		 
		Крім того, заявник вказує, що позивачем пропущено строк позовної давності.
		 
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надходив
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		 
		Суд встановив, що на копії паспорта ОСОБА_2 міститься розписка Гаврилюк-Голінати про те, що вона позичила у ОСОБА_1 21 600 єв. та 6 800 $ під 3 проценти місячних на необмежений строк (а. с. 13).
		 
		25 листопада 2020 року позивач ОСОБА_1 направила ОСОБА_2 лист-претензію про повернення 21 600 євро (а. с. 17).
		 
		26 листопада 2020 року лист № 5800214232477 був вручений адресату особисто (а. с. 76).
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		 
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		 
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		 
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		 
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		 
		Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		 
		За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		 
		Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		 
		Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
		 
		Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
		 
		У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 520/11358/15-ц (провадження № 61-7539св21) зроблено висновок, що «тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок».
		 
		Вказаний висновок підтриманий Верховним Судом у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18 (провадження № 61-12851св21).
		 
		Враховуючи викладене, договір позики, що міститься на фотокопії паспорта ОСОБА_2   підтверджує факт отримання ОСОБА_2   від ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 21 600 євро із зобов`язанням повернути їх без встановленого строку повернення.
		 
		Факт написання розписки та наявність на такій розписці її підпису був визнаний ОСОБА_2 в суді першої інстанції.
		 
		Ураховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що між сторонами в належній формі укладений договір позики, проте ОСОБА_2 порушила свої зобов`язання щодо повернення грошових коштів. Вчинена сторонами письмова форма договору позики є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. 
		 
		ОСОБА_2 зобов`язання за договором позики не виконала, а тому позивач має право звернутися до суду із за захистом свого порушеного права, при цьому строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки такий відлік починається від моменту пред`явлення вимоги.
		 
		З метою захисту майнових інтересів позичальника від недобросовісного позикодавця згідно зі статтею 1051 ЦК України позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обставину стосовно передання, чи навпаки, непередання грошових коштів або речей доводить та сторона, яка посилається на таку обставину. При встановленні судом факту неотримання позичальником від позикодавця грошей або речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається неукладеним. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
		 
		Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 559/2587/19 (провадження № 61-1059св22).
		 
		Оцінюючи заперечення відповідача проти позову щодо безгрошовості укладеного договору позики суди попередніх інстанцій належно оцінили надані на підтвердження таких доводів докази, при цьому правильно застосувавши норми матеріального права.
		 
		Відсутність в розписці відомостей про час та місце складання розписки, паспортних даних, ідентифікаційних номерів тощо, не свідчить про її безгрошовість.
		 
		Крім того, апеляційний суд дійшов правильного висновку про зміну мотивувальної та резолютивної частин рішення суду першої інстанції, оскільки у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
		 
		Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.
		 
		Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
		 
		До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19).
		 
		Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
		 
		Отже, не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц, від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц, від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, оскільки фактичні обставини у цих справах різні. 
		 
		Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. 
		 
		Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		 
		Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
		 
		Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильного по суті спору висновку судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
		 
		 
		 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та  постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 13 грудня 2021 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 березня 2022 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді: А. І. Грушицький      І. В. Литвиненко     Є. В. Петров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...