Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 156/1111/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за законом..
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 05.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 05.04.2023.
Дата набрання законної сили: 22.03.2023
Номер судового провадження: 61-10814ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                    
		Іменем України                    
		 
		22 березня 2023 року                                         
		м. Київ
		 
		справа № 156/1111/20
		 
		провадження № 61-10814св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. 
		суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.                (суддя-доповідач),  
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 
		третя особа - державний нотаріус Іваничівського нотаріального округу Кононенко Людмила Степанівна,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 05 липня 2022 року у складі судді Федечко М. О. та постанову Волинського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Данилюк В. А., Карпук А. К.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.     Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - державний нотаріус Іваничівського нотаріального округу Кононенко Л. С., про усунення від права на спадкування, визнання недійсним свідоцтв про право                           на спадщину за законом, вчинення певних дій.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилася спадщина. Спадкоємцями першої черги на спадкове майно за законом є: вона (дружина), ОСОБА_3 (дочка від першого шлюбу), ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (дочки від другого шлюбу). 
		 
		Позивач зазначала, що вона прийняла спадщину після смерті                      ОСОБА_5 , оскільки постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 прийняли спадщину шляхом подання заяви про прийняття спадщини, відповідачка ОСОБА_4 від прийняття спадщини відмовилась на користь іншого спадкоємця - ОСОБА_2 
		 
		17 лютого 2020 року державним нотаріусом Іваничівського районного нотаріального округу Кононенко Л. С. на її ім`я видані свідоцтва про право на спадщину за законом, а саме на:
		- 1/4 частку житлового будинку на АДРЕСА_1 ;
		- 1/4 частку земельної ділянки площею 0,25 га, яка розташована на території Грядівської сільської ради Іваничівського району Волинської області, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд;
		- 1/4 частку земельної ділянки площею 0,0210 га, яка розташована                    у с. Низкиничі Іваничівського району Волинської області, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства;
		- 1/4 частку земельної ділянки площею 0,1940 га, яка розташована                      у с. Низкиничі Іваничівського району Волинської області, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства;
		- 1/4 частку земельної ділянки площею 0,1395 га, яка розташована                     у с. Низкиничі Іваничівського району Волинської області, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства;
		- 1/4 частку земельної ділянки площею 1,4525 га, яка розташована на території Грядівської сільської ради, Іваничівського району Волинської області, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.
		- 1/20 частку квартири АДРЕСА_2 .
		 
		Посилалася на те, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Гельзенкірхен Федеративної Республіки Німеччина видала на її ім`я довіреність, на підставі якої вона оформила спадщину на спадкоємця ОСОБА_3 .
		При цьому ОСОБА_3 прийняла спадщину на підставі поданої заяви,                         а оформила її за даною від свого імені на її ім`я (позивачки ) довіреністю, яка з Федеративної Республіки Німеччина німецькою мовою для перекладу на українську була надіслана не за місцем прийняття спадщини. Переклад був зроблений у м. Кременчук Полтавської області та надісланий поштовим відправленням їй приватним нотаріусом Варивода В. В. 
		На думку позивачки, це грубе порушення закону оформлення спадщини без завіреної копії оригіналу на німецькій мові, із сумнівним, вказаним                          у довіреності реєстраційним номером облікової картки платника податків. Також ОСОБА_3 ввела її в оману, оскільки надала довіреність лише на оформлення документів на спадщину, а не на її відчуження хоча у них була інша усна домовленість. 
		 
		17 лютого 2020 року нотаріальна контора оформила та підготувала для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я                      ОСОБА_2 з урахуванням тієї частки, від якої відмовилась спадкоємиця ОСОБА_4 на її користь.
		 
		Позивачка вказувала, що діти спадкодавця: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не проживали разом зі спадкодавцем, не часто навідували свого батька ОСОБА_5 , не цікавилися станом його здоров`я, матеріально не допомагали, не підтримували навіть тоді, коли їх батько тяжко хворів на цукровий діабет, втратив зір та перебував у безпорадному стані. Догляд за своїм чоловіком та його матір`ю здійснювала лише вона, після їх смерті провела обряд поховання, встановила надгробні пам`ятники, діти спадкодавця не були присутні на похоронах ОСОБА_5 .
		 
		Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд: 
		- усунути відповідачів від права на спадкування;
		- визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані на ім`я спадкоємців ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ;
		- визнати недійсними заяви відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_2 про прийняття спадщини та заяву ОСОБА_4 про відмову від прийняття спадщини в користь ОСОБА_2 ;
		- переоформити спадщину на неї;
		- скасувати реєстрацію речового права на спадкове майно, яке зареєстроване за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
		 
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 05 липня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 8 800 (вісім тисяч вісімсот) гривень за надану професійну правничу допомогу.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 2 600 (дві тисячі шістсот) гривень за надану професійну правничу допомогу.
		 
		Рішення районного суду мотивовано тим, щопозивачем не доведено винної поведінки кожної з відповідачів та обставин свідомого ухилення кожної з дочок від надання допомоги померлому батьку - ОСОБА_5 . Зокрема, позивачем не доведено, що померлий потребував допомоги саме від відповідачів, чи конкретно від котрогось з них, оскільки позивачем визнається та матеріалами справи підтверджено отримання померлим допомоги від позивача.
		Крім цього, матеріали цивільної справи, крім усних пояснень самого позивача, не містять доказів вчинення будь-яких протиправних дій відповідачів щодо батька, як зазначає позивачка.
		 
		Районний суд зазначив, що оскільки позовні вимоги щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом видані щодо майна ОСОБА_5 , визнання недійсними заяв відповідачів про прийняття спадщини, заяви ОСОБА_4 про відмову від прийняття спадщини та переоформлення спадщини на позивачку, скасування реєстрації речового права на спадкове майно є похідними від усунення від спадкування, тому вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню.
		 
		Щодо вимог позивача про визнання недійсною довіреності, як правочину, що вчинений під впливом обману в порядку статті 203 ЦК України суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано суду доказів щодо застосування відповідачем ОСОБА_3 до неї обману, зокрема, в частині обсягу повноважень, що надаються їй на підставі довіреності. Така довіреність була їй надана, у позивача була змога ознайомитися з її змістом та остання не була пов`язана зобов`язаннями на оформлення спадщини на ім`я ОСОБА_3 . Наявність умислу в діях відповідача ОСОБА_3 , істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману позивачем не доведено. При цьому ОСОБА_3 були дотримані вимоги законодавства в частині оформлення довіреності, оскільки Федеративна Республіка Німеччина є країною, яка приєдналася до Гаазької конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05 жовтня 1961 року, отже, апостиль є достатнім для легалізації виданої спірної довіреності, та має юридичну силу у всіх інших державах, які приєдналися до цього міжнародного договору.
		 
		Районний суд відхилив посилання позивача на зазначення у заяві про прийняття спадщини та свідоцтві про право на спадщину ОСОБА_3 реєстраційного номеру облікової картки, що виданий їй, як громадянці України на прізвище до заміжжя ОСОБА_3 , як на підставу для визнання цих документів недійсними, оскільки матеріали справи не містять відомості про вихід відповідачки ОСОБА_3 з громадянства України, його втрату або інші підстави для припинення нею громадянства України.
		 
		Суд першої інстанції відмовив ОСОБА_1 у постановленні окремої ухвали щодо факту підроблення документів, оскільки постановлення такої ухвали є правом суду. Крім цього, з огляду на витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, який долучений до матеріалів справи ОСОБА_1 , 30 червня 2022 року зареєстроване кримінальне провадження № 12022035520000225 за заявою ОСОБА_1 щодо підроблення офіційного документу довіреності від ОСОБА_3 від 20 серпня 2019 року. Відтак, орган досудового розслідування надасть правову оцінку діям відповідних осіб.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Волинського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
		Рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 05 липня 2022 року залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що ОСОБА_1 не довела, що спадкодавець ОСОБА_5 перебував у безпорадному стані, потребував допомоги саме своїх дітей і що його діти ухилялися від надання такої допомоги.
		За таких обставин районний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення відповідачів від права на спадкування після смерті спадкодавця ОСОБА_5 , про визнання недійсними заяв відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_2 про прийняття спадщини, заяви ОСОБА_4 про відмову від прийняття спадщини в користь ОСОБА_2 , скасування реєстрації речового права на спадкове майно, яке зареєстроване за відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
		 
		Суд апеляційної інстанції погодився з висновками районного суду про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсною довіреності від 23 серпня 2019 року, якою відповідачка ОСОБА_3 уповноважила позивачку ОСОБА_1 бути її представником в Іваничівській державній нотаріальній конторі Волинської області та інших органах нотаріату, в тому числі у зв`язку із здійсненням ними державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень з питань оформлення спадкових прав після смерті її батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на спадкове майно, на яке вона за законом має право, та отримати свідоцтво про право на спадщину. 
		При цьому апеляційний суд зазначив, що доказів на підтвердження того, що відповідачка ОСОБА_3 , уповноважуючи на підставі довіреності ОСОБА_1 бути її представником з питань оформлення спадкових прав після смерті спадкодавця ОСОБА_5 ввела позивачку в оману, остання суду не надала.
		 
		Суд відхилив доводи ОСОБА_1 щодо відсутності оригіналу довіреності, яка, як встановлено судом першої інстанції, наявна у матеріалах спадкової справи № 86-2018, заведеної після смерті спадкодавця ОСОБА_5 .
		Крім того, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсними заяви про прийняття спадщини та свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_3 , оскільки                            у вказаних документах зазначено реєстраційний номер облікової картки платника податків, що виданий ОСОБА_3 , як громадянці України на прізвище до одруження   ОСОБА_3 .
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Іваничівського районного суду Волинської області                            від 05 липня 2022 року, постанову Волинського апеляційного суду                             від 22 вересня 2022 року скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі або направити справу на новий розгляд до іншого суду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення її позову. Зокрема, суди залишили поза увагою її доводи про ухилення відповідачів від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця,                      що є підставою для усунення їх від спадкування на підставі положень           статті 1224 ЦК України.
		 
		Посилаючись на положення статей 202, 203 ЦК України, вважає, що довіреність від 20 серпня 2019 року не відповідає вимогам законодавства, вчинена під впливом обману. 
		Крім того, вважає, що оспорювана довіреність є нікчемною на підставі частини другої статті 228 ЦК України, оскільки такий правочин порушує публічний порядок.
		 
		Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Крім того, підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частинами першою, третьою                   статті 411 ЦПК України, оскільки в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено обґрунтований відвід; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції;  суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; суди не дослідили зібрані у справі докази; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У січні 2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали відзив на касаційну скаргу, у якому зазначили про відсутність факту їх ухилення від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, оскільки останній не потребував матеріальної допомоги від дітей, не перебував у безпорадному стані. При цьому судами правильно встановлено всі обставини справи, а доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі та необхідності переоцінки доказів, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		У листопаді 2022 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
		 
		У грудні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 березня 2023 року справу призначено до розгляду.
		 
		Фактичні обставини, встановлені судами
		 
		Відповідно до медичної карти стаціонарного хворого № 4791                     ОСОБА_5 , останній госпіталізовувався в терапевтичне відділення Нововолинської центральної міської лікарні з діагнозом цироз печінки, серед інших захворювань також був наявний цукровий діабет ІІ типу, рекомендовано продовжити лікування в хірургічному відділенні. 
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 . 
		 
		У довідці про причину смерті ОСОБА_5 № 113 причиною смерті серед іншого зазначено змішаний цироз печінки.
		 
		ОСОБА_5 на час його смерті належало таке майно: житловий будинок АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею                0,25 га, яка розташована на території Грядівської сільської ради Іваничівського району Волинської області, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; земельна ділянка площею 0, 0210 га, яка розташована                         у с. Низкиничі Іваничівського району Волинської області, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства; земельна ділянка площею 0, 1940 га, яка розташована у с. Низкиничі Іваничівського району Волинської області, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства; земельна ділянка площею   0, 1395 га, яка розташована у с. Низкиничі Іваничівського району Волинської області, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства; земельна ділянка площею 1,4525 га, яка розташована на території Грядівської сільської ради Іваничівського району Волинської області, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства (том 1, а. с. 15-20).
		 
		Довіреністю від 20 серпня 2019 року ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_1 бути її представником в Іваничівській державній нотаріальній конторі Волинської області та інших органах нотаріату, в тому числі в зв`язку із здійсненням ними державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень з питань оформлення спадкових прав після смерті її батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на спадкове майно, на яке вона за законом має право, та отримати свідоцтво про право на спадщину. 
		 
		Оригінал довіреності від 23 серпня 2019 року викладений українською мовою містить апостиль та номер реєстру для реєстрації нотаріальних дій за 2019 рік - 0497, знаходиться у матеріалах спадкової справи № 86/2018, заведеної державним нотаріусом Іваничівської державної нотаріальної контори Волинської області Кононенко Л. С. (том 3, а. с. 58-206).
		 
		Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 17 лютого               2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 видано свідоцтва на спадщину після смерті ОСОБА_5 на наступне майно:
		- житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1 ;
		- земельну ділянку площею 0,25 га, яка знаходиться на території Грядівської сільської ради, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд;
		- земельну ділянку площею 0, 0210 га, яка знаходиться в с. Низкиничі Іваничівського району (Володимир-Волинського району) Волинської області, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства;
		- земельну ділянку площею 0, 1940 га, яка знаходиться в с. Низкиничі Іваничівського району (Володимир-Волинського району) Волинської області, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства;
		- земельну ділянку площею 0, 1395 га, яка знаходиться в с. Низкиничі Іваничівського району (Володимир-Волинського району) Волинської області, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства;
		- земельну ділянку площею 1,4525 га, яка знаходиться на території Грядівської сільської ради, цільове призначення : для ведення особистого селянського господарства;
		- 1/5 частки квартири АДРЕСА_2 .
		 
		Видача свідоцтв про право на спадщину для ОСОБА_2 відбувалася               з урахуванням 1/4 частки спадкового майна, від якої на її користь відмовилась ОСОБА_4 .
		 
		Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
		 
		Відповідно до пунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
		 
		Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право                  в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		 
		Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		 
		Частиною п`ятою статті 1224 ЦК України визначено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
		 
		Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
		 
		Правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця.
		 
		Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
		 
		Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах                   від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15-ц (провадження                              № 61-8023св18), від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17-ц (провадження № 61-45879св18) та від 17 липня 2019 року у справі                                          № 676/5086/15-ц (провадження № 61-25032св19).
		 
		Крім того, у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі                № 337/6000/15-ц (провадження № 61-1302св 18) та від 04 липня 2018 року                  у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18) зроблено висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
		 
		У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня                      2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов`язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК України. Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку. Непред`явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування.
		Правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом,  зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову в частині усунення від права спадкування ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що спадкодавець ОСОБА_5 потребував допомоги саме від відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , а останні, у свою чергу, умисно ухилялися від надання такої допомоги, що могло бути підставою для усунення їх від права на спадкування.
		 
		При цьому суди попередніх інстанцій правильно вказали на те, що умисної винної поведінки відповідачів під час розгляду справи встановлено не було. Також не підтвердилися доводи позивача про умисне ухилення відповідачів від надання допомоги ОСОБА_5 і що така допомога потрібна саме             від них. 
		 
		Встановлені під час розгляду справи обставини, зокрема, спілкування відповідачів з померлим батьком телефоном, рідкі зустрічі, догляд батька ОСОБА_1 , не підтверджують умисного ухилення відповідачів від надання допомоги ОСОБА_5 .
		 
		Отже, у справі, яка переглядається, судами не встановлено ухилення відповідачів від надання допомоги спадкодавцю, його безпорадного стану. Крім того, позивач не навела переконливих доказів на підтвердження потреби спадкодавця в допомозі саме відповідачів. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування.
		 
		Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки підставою для усунення від права на спадкування на підставі частини п`ятої статті 1224 ЦК України є сукупність обставин,              які позивачем доведено не було.
		 
		При цьому колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що поза увагою судів залишився наданий позивачем лист, який свідчить про негативне ставлення ОСОБА_5 до відповідачок, оскільки суди правильно зазначили про те, що даний документ не                           є належним та достовірним доказом у справі. Долучений до касаційної скарги лист не носить доказової інформації у справі, не містить інформації про адресата та відправника, не підтверджує посилання ОСОБА_1 про негативні відносини між ОСОБА_5 та його дочками, не може бути підставою для встановлення обставини ухилення відповідачів від надання допомоги спадкодавцю.
		 
		Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійсними заяв відповідачів про прийняття спадщини, заяви                       ОСОБА_4 про відмову від прийняття спадщини, переоформлення спадщини на позивачку та скасування реєстрації речового права на спадкове майно, оскільки такі вимоги є похідними від позовних вимог про усунення відповідачів від спадкування, у задоволенні яких відмовлено.
		 
		Щодо вимог позивача про визнання недійсною довіреності, як правочину, що вчинений під впливом обману, судами встановлено, що 20 серпня                 2019 року, ОСОБА_3 на підставі довіреності уповноважила ОСОБА_1 бути її представником в Іваничівській державній нотаріальній конторі Волинської області та інших органах нотаріату, в тому числі в зв`язку із здійсненням ними державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень  з питань оформлення спадкових прав після смерті її батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на спадкове майно, на яке вона за законом має право та отримати свідоцтво про право на спадщину. Оригінал довіреності містить апостиль та номер реєстру для реєстрації нотаріальних дій за 2019 рік - 0497.
		 
		Підставою визнання зазначеної довіреності недійсною позивачем вказано положення статей 203, 215 ЦК України.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		 
		Згідно із частиною першою статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
		Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
		 
		Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійсною довіреності від 20 серпня 2019 року, оскільки її доводи не підтвердилися під час судового розгляду справи.
		 
		З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується з огляду на таке.
		 
		Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.
		 
		Отже, підставою для визнання правочину недійсним є введення однією стороною іншої сторони правочину в оману щодо обставин, які мають істотне значення.
		 
		У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам роз`яснено, що особами, котрі беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є, насамперед, сторони даного правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
		 
		Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
		 
		Частинами першою, третьою статті 237 ЦК України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. 
		Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
		 
		Згідно із частиною першою статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
		 
		Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.
		 
		У частині третій статті 244 ЦК України зазначено, що довіреністю                              є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
		 
		Згідно із частиною першою статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.
		 
		Частиною першою статті 1000 ЦК України визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.
		 
		Відповідно до положень статей 1003, 1004 та 1006 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності чітко визначаються юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. До обов`язків повіреного відноситься: повідомлення довірителю на його вимогу всіх відомостей про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання повірений зобов`язаний негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.
		 
		Статтею 44 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус зобов`язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.
		 
		Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що у діях                  ОСОБА_3 під час вчинення довіреності від 20 серпня 2019 року наявний обман щодо позивача, зокрема, в частині обсягу повноважень, що надаються на підставі довіреності. 
		 
		При цьому судами правильно зазначено, що 10 січня 2002 року Україна приєдналася до Гаазької конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05 жовтня 1961 року, відповідно до якої обов`язкова легалізація довіреності необхідна лише у випадку, якщо країна, в якій видано довіреність, не приєдналася до Гаазької конвенції                            від 05 жовтня 1961 року. 
		Оскільки Федеративна Республіка Німеччина є країною, яка приєдналася до зазначеної Конвенції, тому в даному випадку апостиль є достатнім для легалізації виданої спірної довіреності та має юридичну силу у всіх інших державах, які приєдналися до цього міжнародного договору.
		 
		З огляду на зазначене, вимоги, необхідні для оформлення довіреності,               ОСОБА_3 були дотримані, підстави для визнання довіреності недійсною відсутні. При цьому судами встановлено, що оригінал довіреності українською мовою містить апостиль та номер реєстру для реєстрації нотаріальних дій за 2019 рік - 0497 та знаходиться у матеріалах спадкової справи № 86/2018 щодо майна померлого ОСОБА_5 .
		 
		Відповідно до статті 43 Закону України «Про нотаріат» при вчиненні нотаріальної дії нотаріуси, посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, встановлюють особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії. Встановлення особи здійснюється за паспортом громадянина України або за іншими документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії (паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний чи службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, національний паспорт іноземця або документ, що його замінює, посвідчення особи з інвалідністю чи учасника Другої світової війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи). Посвідчення водія, особи моряка, особи з інвалідністю чи учасника Другої світової війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи, не можуть бути використані громадянином України для встановлення його особи під час укладення правочинів.
		 
		Зазначення реєстраційного номеру облікової картки платника податків                    у заяві ОСОБА_3 про прийняття спадщини, заяві про видачу свідоцтв про право на спадщину, довіреності та у свідоцтвах про прийняття спадщини не може бути підставою для визнання вказаних документів недійсними, оскільки на виконання положень статті 43 Закону України «Про нотаріат» нотаріусом встановлювалася особа ОСОБА_3 на підставі належних їй документів, зокрема і реєстраційного номеру облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
		 
		Статтею 1 Закону України «Про громадянство України» визначено, що громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках; громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
		 
		Згідно зі статтею 17 Закону України «Про громадянство України» громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України; внаслідок втрати громадянства України; за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
		 
		Відсутність в Управлінні Державної міграційної служби України у Волинській області інформації про припинення у ОСОБА_3 громадянства України свідчить про те, що ОСОБА_3 є громадянкою України та їй присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 . Використання зазначеного реєстраційного номеру облікової картки платника податків у документах, виданих від імені, чи на ім`я ОСОБА_3 , як громадянки України, не є порушенням законодавства України.
		 
		Посилання ОСОБА_1 на те, що оспорювана довіреність є нікчемною, у зв`язку з тим, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина друга статті 228 ЦК України), колегія суддів відхиляє, оскільки така підстава не була заявлена у суді першої інстанцій, а відповідно до               частини другої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Крім того, таке посилання суперечить іншим доводам позивачки, яка вважає, що довіреність має бути визнана недійсною. А недійсність (оспорюваність) і нікчемність правочину є взаємовиключними підставами.
		 
		З огляду на зазначене, висновки судів попередніх інстанцій відповідають нормам матеріального та процесуального права, а оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням положень статей 263-265 ЦПК України, відтак, скасуванню не підлягають.
		 
		Доводи ОСОБА_1 про те, що в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
		Встановлено, що 04 липня 2022 року ОСОБА_1 заявила відвід судді першої інстанції Федечко М. О., обґрунтовуючи його відмовою суду у задоволенні її клопотань про зупинення провадження у справі, виклику свідків, витребуванні документів. ОСОБА_1 вважала зазначене обставинами, що викликають сумнів у об`єктивності та неупередженості судді Федечко М. О. 
		Ухвалою Іванничівського районного суду Волинської області від 04 липня 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді відмовлено. Ухвала мотивована положеннями частини четвертої статті 36 ЦПК України, відповідно до якої незгода сторони з процесуальними рішеннями судді не може бути підставою для відводу судді.
		Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для відводу судді Федечко М. О., який розглядав справу у суді першої інстанції, оскільки доводи заяви про відвід є необґрунтованими, не зазначено фактів, які б свідчили про наявність передбачених у статті 36 ЦПК України підстав для відводу судді. При цьому Верховний Суд вважає правильними посилання суду першої інстанції на положення частини четвертої статті 36 ЦПК України, як на підставу відмови у задоволенні заяви.
		Посилання заявника на те, що суддя Федечко М. О. навмисно не передала заяву про відвід на розгляд іншого судді є необґрунтованими та суперечать положенням частини третьої статті 40 ЦПК України, оскільки заява про відвід надійшла до суду 04 липня 2022 року, справу було призначено до розгляду на 05 липня 2022 року, відтак підстав передавати заяву про відвід для її вирішення на розгляд іншого судді не було.
		 
		Верховний Суд відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що судові рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції, оскільки заявником не наведено мотивів, у чому саме полягає зазначене порушення.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, а саме - про права та інтереси відповідачів: ОСОБА_2 ,                ОСОБА_3 , визнавши їх гідними спадкоємцями без їх залучення до участі у справі, як на підставу скасування оскаржуваних судових рішень, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи є необґрунтованими та суперечливими, а зазначені особи є сторонами справи й судові рішення не оскаржували.
		 
		Посилання заявника на те, що суди не дослідили зібрані у справі докази колегія суддів відхиляє, оскільки під час перегляду справи у касаційному порядку порушень судами попередніх інстанцій норм процесуального права не встановлено. При цьому оцінка доказів проведена судами на підставі положень статті 89 ЦПК України.
		 
		Посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема статей 228, 230, 1224 ЦК України, як на підставу касаційного оскарження, колегія суддів відхиляє, оскільки Верховний Суд має релевантну практику застосування зазначених норм ЦК України. 
		  
		Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		 
		Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.
		 
		Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409,410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 05 липня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 22 вересня              2022 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   Судді:Д. Д. Луспеник   І. А. Воробйова     Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць     Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...