Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 315/1512/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: 05.04.2023. Зареєстровано: 06.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 07.04.2023.
Дата набрання законної сили: 29.03.2023
Номер судового провадження: 22-ц/807/189/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		Єдиний унікальний № 315/1512/21 Головуючий у 1 інстанції: Телегуз С.М. 
		 
		Провадження № 22-ц/807/189/23 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. 
		 
		                
		                             
		П О С Т А Н О В А
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		29 березня 2023 року                         м. Запоріжжя
		 
		Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		Головуючого: Маловічко С.В.
		суддів:    Кочеткової І.В.
		Кримської О.М.
		 
		за участі секретаря: Остащенко О.В. 
		 
		розглянувши увідкритому судовомузасіданні апеляційнускаргу  керівника Запорізькоїобласноїпрокуратури Приходька ВіктораВалерійовича на рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 21 лютого2022року усправі запозовом ОСОБА_1 до держави в особі Державної казначейської службиУкраїни,треті особи: Запорізька обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Запорізькійобласті, провідшкодування шкоди, завданої незаконнимпритягненням докримінальної відповідальності,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави в особі Державної казначейської службиУкраїни,треті особи: Запорізька обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Запорізькійобласті, провідшкодування шкоди, завданої незаконнимпритягненням докримінальної відповідальності.
		 
		В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 зазначив, що 18.07.2016р. було розпочато досудове розслідування за фактом вчинення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кримінального правопорушення за ч. 2ст. 296 КК України, 06.02.2017р. йому було вручено повідомлення про підозру, 13.02.2017р. йому обрано запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту строком до 13.04.2017р., 28.02.2017р. йому було вручено обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12016080220000511 від 18.07.2016 року у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2ст. 296 КК України. Також 23.09.2017р. обраний йому запобіжний захід у виді домашнього арешту було змінено на особисте зобов`язання. В подальшому відбувся судовий процес з розгляду кримінального провадження № 12016080220000511, який закінчився ухваленням Гуляйпільським районним судом Запорізької області вироку про визнання їх невинуватими за ч. 2ст. 296 КК України.
		 
		Так, вироком Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 20.07.2018р. 
		його визнано невинуватим у обвинуваченні за ч. 2ст.296КК України та виправдано за 
		відсутності у його діях складу кримінального правопорушення. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 22.09.2020р. апеляційні скарги представника потерпілого і прокурора залишено без задоволення, а вирок Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 20.07.2018р. - без змін. Ухвалою Верховного Суду від 15.12.2020р. касаційну скаргу прокурора залишено без руху, та ухвалою Верховного Суду від 11.01.2021р. касаційну скаргу прокурора повернуто прокурору.
		 
		Зазначив, що він вимушено перебував під судом і слідством протягом тривалого часу з 06.02.2017р. по 22.09.2020р., внаслідок чого був обмежений в правах і обтяжений процесуальними обов`язками, зіткнувся з проблемами, перебував в стані тривоги весь час кримінального переслідування, внаслідок якого зазнав душевних страждань, оскільки був вимушений витрачати додаткові зусилля на подолання штучно створених перешкод шляхом судового захисту своїх прав, що з огляду на розумне припущення про природність виникнення негативних наслідків за подібних обставин є підставою для відшкодування моральної шкоди.
		 
		Отже, виходячи з того, що незаконне кримінальне переслідування тривало з 06.02.2017р. до 22.09.2020р. (43 місяці 16 днів), з розрахунку мінімальної заробітної плати в 6500 грн., що діє на час розгляду справи, сума відшкодування становить 282 966,67 грн. (6500 грн. х 43 + 6500 грн. : 30 х 16), яку просив компенсувати йому за рахунок державного бюджету. Також надав суду попередній розрахунок судових витрат у розмірі 25000 грн., які складаються з витрат на правову допомогу в цій цивільній справі.
		 
		Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 21 лютого 2022 року позовну заяву задоволено.
		Стягнуто з держави за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 282 966,67 грн. (двісті вісімдесят дві тисячі дев`ятсот шістдесят шість гривень 67 копійок) в рахунок відшкодування суми моральної шкоди, та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 22 800 грн. (двадцять дві тисячі вісімсот гривень), а всього  305 766,67 грн. (триста п`ять тисяч сімсот шістдесят шість гривень 67 копійок).
		 
		Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням в частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, керівник Запорізькоїобласної прокуратури Приходько В.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення суду в оскаржуваній частині та ухвалити нове, яким відмовити у стягненні витрат на правову допомогу.
		 
		В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу не відповідає матеріалам справи, прийняте з неправильним застосуванням норм процесуального права, а саме, ст. 137, ч. 3, 8 ст. 141, ст. 263, п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України, а тому підлягає скасуванню. Вказує, що при визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи і її складності, витраченого адвокатом часу і обсягу наданих послуг, ціни позову в поєднанні з граничним розміром витрат. 
		 
		Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правничу допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. Проте, на думку апелянта, позивачем відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України не надано доказів витраченого адвокатом часу та обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт. 
		Поряд з тим, договори про надання юридичних послуг від 02.03.2021, які первинно додані до позовної заяви та на які посилається суд у рішенні в обґрунтування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, взагалі не містять інформації щодо взаєморозрахунків за надані послуги, порядку обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення. 
		З огляду на викладене, на думку апелянта, не підлягає задоволенню вимога щодо відшкодування судових витрат на правничу допомогу, але суд першої інстанції, не врахувавши всіх вище зазначених обставин, необгрунтовано стягнув з державного бюджету України на користь позивача 22 800 грн. витрат на професійну правничу допомогу, які не є підтвердженими. 
		 
		Встановлено, що апеляційна скарга прокурора надійшла до апеляційного суду 15 березня 2022р. без матеріалів справи.
		 
		24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією РФ проти України Указом Прези-
		идента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
		В подальшому, Указами Президента України дія воєнного стану в Україні неодноразово продовжувалась. Наразі останнім Законом затверджено Указ Президента України від6 лютого 2023 року № 58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
		 
		Апеляційним судом 28 березня 2022р. справу було витребувано через систему ЄСІТС із Гуляйпільського районного суду, але справу не було надано у зв`язку із бойовими діями на території Гуляйпільського району. 
		 
		Наказом голови Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 09 березня 2022 року припинено роботу цього суду.
		 
		Відповідно до розпорядження голови Верховного Суду від 10 березня 2022 року № 4/0/9-22 територіальна підсудність справ Гуляйпільського районного суду Запорізької області визначена за Синельниківським районним судом Дніпропетровської області, у якого апеляційним судом було витребувано цю справу.
		 
		Листом від 14.09.2022р. № 3152 Синельниківський районний суд Дніпропетровської області повідомив, що справа № 315/1512/21 з Гуляйпільського районного суду не надходила.
		Відповідно до розпорядження голови Верховного Суду від 14 вересня 2022р. № 49/0/9-22 відбулася зміна територіальної підсудності справ, підсудних Гуляйпільському районному суду Запорізької області, яка визначена за Заводським районним судом м. Запоріжжя.
		Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2022р. з урахуванням того, що територія м. Гуляйполе Запорізької області є тимчасово окупованою територією України, а також зважаючи на те, що протягом тривалого періоду часу не надіслано витребувану справу до суду апеляційної інстанції, що дає підстави для обгрунтованого припущення про втрату цієї справи, направлено матеріали за апеляційною скаргою прокурора для відновлення втраченого судового провадження до Заводського районного суду м. Запоріжжя.
		У лютому 2023р. до Запорізького апеляційного суду надійшли відновлені матеріали 
		судового провадження № 315/1512/21.
		 
		За апеляційною скаргою прокурора на рішення Гуляйпільського районного суду від 
		21 лютого 2022р. відкрито апеляційне провадження, справу призначено до апеляційного розгляду на 29 березня 2023 року. 
		 
		До судового засідання апеляційного суду 29 березня 2023р. всі учасники справи з`явились.
		Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
		 
		За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		Рішення суду оскаржується лише в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в іншій частині рішення суду не оскаржується та не переглядається.
		 
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України).
		 
		Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вказаним вимогам відповідає не в повній мірі.
		Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
		Частиною 1 ст. 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
		 
		Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
		1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
		2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		 
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		 
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		 
		У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		 
		Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані, зокрема: договір про надання правничої (правової) допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, тощо); документи, що підтверджують оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження, тощо), а також документи на підтвердження надання адвокатом та отримання клієнтом професійної правничої допомоги (акт приймання-передачі), із детальним описом вчинених ним відповідних дій (не тільки щодо участі в судових засіданнях, а інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі, зокрема, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів тощо) Зазначені витрати позивача мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		 
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інші проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
		 
		За приписами ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення судуза умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). 
		 
		Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		Упостанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28грудня 2020року у справі №640/18402/19вказано, що суд з огляду на умови договору про надання правової допомоги, враховуючи складання і підписання адвокатом всіх процесуальних документів від імені і в інтересах позивача, дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу в сумі 12350 грн. є реальними, підтвердженими матеріалами справи. Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 КАС України, суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена "для визначення розміру витрат", в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
		З матеріалів справи вбачається, що інтереси ОСОБА_1 в суді представляли два адвоката: Логвиненко В.М. та Фурсов І.В.
		 
		Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 21 лютого 2022 року позовну заяву задоволено. Стягнуто з держави за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 282 966,67 грн. в рахунок відшкодування суми моральної шкоди та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 22 800 грн.
		 
		Представник Запорізькоїобласної прокуратури підтримав апеляційну скаргу, вказу-
		ючи, що доказів на підтвердження надання правової допомоги позивачем не надано, а перелічені судом у рішенні документи, на підставі яких ним стягнуто 22800 грн. на відшкодування правової допомоги, в матеріалах відновленого судового провадження відсутні.
		Представник апелянта заперечував щодо стягнення витрат на правову допомогу та пояснював, що в ході розгляду справи в суді першої інстанції документи, які дослідив суд на підтвердження правової допомоги, їм не надавались, тому вони не могли навіть заперечувати співмірність цих витрат.
		 
		Такі ж аргументи викладали в поясненнях представник Державної казначейської служби України і представник Головного управління Національної поліції в Запорізькій області.
		Адвокат Логвиненко В.М. вказував, що перелічені судом в рішенні документи надавались стороною позивача на останньому судовому засіданні та досліджувались судом безпосередньо перед дебатами, коли інші учасники приймали участь у режимі відеоконференції. Пояснив, що суд в судові засідання під час розгляду процесуального питання щодо відновлення втраченого судового провадження його не викликав, в протилежному випадку він міг надати суду оригінали документів, що залишились у нього, на підтвердження витрат на правову допомогу. 
		 
		Апеляційним судом було оглянуто оригінали документів, якими сторона позивача підтверджувала судові витрати, а також співставленням їх змісту із рішенням суду в частині переліку цих документів з`ясовано, що це саме ті оригінали документів, копії яких мались у матеріалах справи та досліджувались судом. 
		 
		Учасники справи не заперечували проти приєднання оригіналів документів до матеріалів справи. 
		В ході долучення цих оригіналів документів до матеріалів справи в судовому засіданні апеляційної інстанції представник Запорізькоїобласної прокуратури не заперечував проти їх долучення, але заперечував проти стягнення заявленої суми на правничу допомогу, вказуючи, що участь другого адвоката, який виконував одну й ту ж саму роботу, була зайвою та в ній не було потреби. Тому просив відмовити у стягненні витрат на правову допомогу у подвійному розмірі.
		 
		Інші учасники справи (крім адвоката Логвиненко В.М.) підтримали таку думку апелянта.
		Дослідивши надані документи, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що витрати на правничу допомогу, надану в цій справі позивачу ОСОБА_3 адвокатами Логвиненком В.М. та Фурсовим І.В., є підтвердженими, що правильно констатував суд першої інстанції.
		 
		Так, з аналізу виконаних адвокатами робіт, можна прийти до слідуючих висновків, що кожним із них надані однакові послуги та нараховані за них однакові гонорари: підготовка та складання позовної заяви кожному по 1200 грн., складання уточненої позовної заяви  по 1000 грн., відповіді на відзив та відповіді на відзив на уточнену позовну заяву  по 1000 грн., підготовка до дебатів та складання письмових пояснень по 1500 грн. кожному. Участь у 3 (трьох) судових засіданнях приймав адвокат Фурсов І.В.  1200*3=3600 грн., участь у 4 (чотирьох) засіданнях приймав адвокат Логвиненко В.М. 1200*4=4800 грн. Таким чином, за наданими документами вартість послуг адвоката Логвиненка В.М. склала 12000 грн., які згідно з квитанцією від 21.02.2022р. були сплачені йому ОСОБА_1 ; вартість послуг адвоката Фурсова І.В. склала 10800 грн., які згідно квитанції від 21.02.2022р. сплачено йому ОСОБА_1 . 
		 
		Але колегія враховує доводи апелянта та інших учасників справи, що участь іншого адвоката у справі, який виконував таку ж саму правничу допомогу, не є виправданою, та подвоює фактично розмір таких витрат, які підлягають стягненню з державного бюджету.
		 
		Отже, колегія суддів приходить до висновку, що не було необхідності в участі двох адвокатів одночасно, а тому зменшує суму витрат на правничу допомогу до фактичного обсягу надання послуг, без подвоєння їх оплати на другого адвоката. 
		 
		Судом при відновленні втраченого судового провадження встановлено, що у справі проведено 5 судових засідань, що становить 6 000 грн. (1200*5). Тоді всього за підрахунками всіх послуг належить до компенсації позивачу такий розмір витрат: 2500 + 1200 + 1000 + 1500 + 6000 = 12 200 грн. 
		Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги та про наявність передбачених законом підстав для зміни рішення суду першої інстанції відповідно до п. 4 ч.1 ст.376 ЦПК України в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу з прийняттям в цій частині нової постанови про зменшення розміру стягнутих з держави за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу до 12200 грн. (дванадцять тисяч двісті гривень).
		 
		Керуючись ст. ст. 137, 141, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу керівника Запорізькоїобласної прокуратури Приходька ВіктораВалерійовича задовольнити частково.
		 
		Рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 21 лютого2022року у цій справі в оскаржуваній частині щодо стягнення витрат на правовому допомогу змінити, зменшивши їх розмір до 12200 (дванадцяти тисяч двохсот) гривень. 
		В іншій частині рішення не оскаржувалось та не переглядалось.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повний текст постанови складений 05 квітня 2023 року.
		 
		 
		 
		Головуючий: С.В. Маловічко 
		 
		Судді: І.В. Кочеткова 
		 
		О.М. Кримська 
		 
		 
		 
		Дата документу 29.03.2023 Справа № 315/1512/21

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...