Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 372/729/21 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 06.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 07.04.2023.
Дата набрання законної сили: 22.03.2023
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД  
		                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    
		Провадження № 11-кпр/824/1470/2023                                                                                                            Категорія: ч. 1 ст. 125 КК України
		ЄУН: 372/729/21                                                                                                                                                 Суддя у І інстанції: ОСОБА_1 
		У Х В А Л А
		І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И
		 
		22 березня 2022 року                                                                                        м. Київ
		 
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
		головуючого судді:                                                   ОСОБА_2 
		суддів                                                                         ОСОБА_3 
		                                                                                               ОСОБА_4                           
		за участю секретаря                                                              ОСОБА_5 
		                                                                                  ОСОБА_6 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження № 12020115230000287, внесеного до ЄРДР 15 жовтня 2020 року по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_7 на вирок Обухівського районного суду Київської області від 20 грудня 2021 року, яким
		ОСОБА_7 ,
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Києва, громадянка України, яка має вищу освіту, розлучена, яка утримує двох неповнолітніх дітей, фізична особа - підприємець, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судима,
		визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та їй призначено покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
		за участю сторін апеляційного провадження:
		прокурора                                                                  ОСОБА_8 
		потерпілого                                                               ОСОБА_9 
		представника потерпілого                                                    ОСОБА_10                                                  захисника                                                                   ОСОБА_11                                                   обвинуваченої                                                                      ОСОБА_7 
		В С Т А Н О В И Л А :
		Вироком суду ОСОБА_7 визнана винуватою в тому, що 10 жовтня 2020 року близько            12 години, перебуваючи на узбіччі проїзної частини поблизу домоволодіння АДРЕСА_2 , підійшовши до автомобіля потерпілого ОСОБА_9 почала смикати за ручки автомобіля.
		У подальшому ОСОБА_7 підійшла до водійських дверцят та через вікно автомобіля, тримаючи в руках невстановлений предмет, маючи умисел на нанесення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно-небезпечні наслідки своїх дій, умисно нанесла один удар в область обличчя потерпілого ОСОБА_9 , який сидів за кермом автомобіля, а саме в область лівої сторони обличчя.
		Згідно з висновком судово-медичного експерта № 230 від 24 грудня 2020 року у                ОСОБА_9 , 1994 року народження, виявлені тілесні ушкодження у вигляді синців в лівій виличній області та в області нижньої щелепи зліва, забою м`яких тканин виличної ділянки зліва, які утворились від дії тупого твердого предмета з обмеженою травмуючою поверхнею та за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.
		 
		Цим же вироком вирішено питання цивільного позову.
		 
		Не погоджуючись з вироком суду, обвинувачена ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок суду, ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 невинуватою та виправдати її за відсутністю у її діях складу злочину передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
		З посиланням на положення ст. ст. 17, 91, 92, 373, 407, 411 КПК України, обставини приховування від неї власних дітей, обвинувачена вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції  при ухваленні оскаржуваного вироку не звернув увагу на чисельні процесуальні порушення, невідобразив, чому за наявності процесуальнихпорушень визнав докази допустимими.
		Обвинувачена зазначає про відсутність постанови про призначення групи прокурорів, яка при відкритті матеріалів справи містилась у матеріалах не підписана та датована іншим числом - від               26 січня 2021 року, після чого під відео запис вказана постанова замінена прокурором на іншу, яку він ходив підписувати у прокуратуру та, повернувшись, не приховуючи від неї та її захисника, вшив до матеріалів провадження нову, датовану вже 16 жовтня 2020 року, а отже, згідно з кримінальним процесуальним законодавством всі докази, зібрані прокурором, у даному випадку є неналежними та недопустимими.
		Звертається увага в апеляційній скарзі й на те, що підозра є сфальсифікованою та вручена не особі, що обвинувачується, а Зоріні. Окрім того, у матеріалах справи наявна постанова про призначення групи дізнавачів від 10 лютого 2021 року, а тому всі слідчі дії, проведені дізнавачем    ОСОБА_12 до вказаної дати є неналежними, а тому на них не може ґрунтуватись обвинувальний вирок суду.Витяг з ЄРДР не може замінити процесуального рішення про визначення групи слідчих у кримінальному провадженні, яке має бути оформлено постановою.
		Звертається увага в апеляційній скарзі й на те, що 1 березня 2021 року, виявивши дані процесуальні порушення, захисником ОСОБА_11 в інтересах підзахисної ОСОБА_7 було викликано до робочого кабінету дізнавача ОСОБА_12 , по лінії 102 слідчо-оперативну групу. У присутності ОСОБА_13 прокурор ОСОБА_14 відкривав докази сторони обвинувачення та вчиняв інші дії, що є порушеннями та фальсифікацією документів. Після цього вона ( ОСОБА_7 ) написала заяву про злочин, заява на даний час перебуває на розгляді, а з листа за підписом                   Т.в.о. начальника управління дізнання НПУ ОСОБА_15 від 5 листопада 2021 року на звернення адвоката ОСОБА_11 надано відповідь про встановлені на досудовому слідстві порушення та направлення цих відомостей до ДБР.
		Окрім того, на переконання апелянта, суд не звернув увагу і на офіційну відповідь КПНП Обухівської ЦРЛ від 7 грудня 20202 року слідчому, відповідно до якої ОСОБА_9 у вказаний період не звертався за медичної допомогою в поліклініку № 2 (м. Українка) та не перебував на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні. В той же час експертиза по тілесних ушкодженням потерпілому проводилась на підставі виписки з карти амбулаторного хворого від               10 жовтня 2020 року, де встановлені певні діагнози, однак, яким чином вони встановлені, якщо ОСОБА_9 у вказану медичну установу не звертався, суд залишив поза своєю увагою.
		Обвинувачена вказує і на те, що згідно з відповіддю ГУ ПН у Київській області на адвокатський запит, що міститься у матеріалах кримінального провадження, ОСОБА_9 10 жовтня 2020 року працівників поліції не викликав, виклик зроблений ОСОБА_7 . Вказане, на думку апелянта, а саме,  факт залишення ОСОБА_9 місця пригоди до приїзду наряду поліції потерпілим та неузгоджені дії, які він робив у подальшому, свідчать лише про те, що обвинувачення є надуманим, з метою допомогти своєму «роботодавцю» ОСОБА_16 , який  використовує будь-які методи, щоб знищити її ( ОСОБА_7 ), як людину та як матір своїх дітей, від чого, на її думку, отримує величезне задоволення, хизуючись своїми чисельним зв`язками та вседозволеністю, яку він собі здобув, але не думаючи про долю власних дітей та їх психіку, яка травмується, внаслідок повної ізоляції їх від рідної матері з маленького віку.
		Апелянтка переконана, що оскаржуваний вирок не більше, як черговий інструмент для отримання ОСОБА_16 позитивного рішення у справі про визначення місця проживання дітей, копію якого його адвокат одразу ж звичайно надав до матеріалів цивільної справи, яка розглядається вже три роки районним судом м. Києва, а тому вона ( ОСОБА_17 ) має надію, що все ж є справедливий суд.
		За змістом апеляційної скарги у матеріалах справи відсутні будь-які докази її протиправного посягання. На переконання апелянтки, суд також не надав оцінки неприязним стосункам зі сторони потерпілого щодо неї та факту того, що він є свідком на стороні її колишнього чоловіка             ОСОБА_16 у справі по дітях, адже докази цього містяться у матеріалах провадження, та може обмовляти її  з метою допомоги своєму роботодавцю ОСОБА_16 .
		Обвинувачена наголошує, що вона спокійна, адекватна людина та на роботі характеризуюсь з позитивної сторони, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалась та не мала на меті вчиняти будь-які злочини, а має тільки одну мету - побачити власних дітей, яких від неї переховують, та мати можливість приймати участь в їх житті та вихованні. На даний час, окрім аліментів, які вона сплачує за позовом ОСОБА_16 , жодним іншим чином вона не може приймати участь у житті дітей, хоч і має рішення про те, що повинна бачити дітей тричі на тиждень до остаточного розгляду справи по дітям.
		Окрім того, звертається увага й на те, що шкода, яка, нібито, заподіяна потерпілому, явно не відповідає небезпечності уявного посягання, адже потерпілий є фізично сильною людиною, як він зазначає сам у резюме - представником офіційної олімпійської збірної по боксу, фізично сильним чоловіком, натомість. вона - 40 кг ваги жінка, яка лише намагалась запитати у цей день у вчительки власної дитини про її досягнення і не більш того, просить також цей факт взяти до уваги.
		 
		У запереченнях на апеляційну скаргу представник потерпілого - адвокат ОСОБА_10 просить вирок суду залишити без змін, апеляційну скаргу обвинуваченої без задоволення, вважаючи доводи апеляційної скарги безпідставними, а вирок суду - законним та обґрунтованим. 
		 
		Заслухавши доповідь судді, позицію обвинуваченої та її захисника на підтримку доводів апеляційної скарги, потерпілого, його представника, прокурора,  які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши за клопотанням сторін повторно докази у справі, допитавши свідка,  дослідивши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить такого висновку. 
		 
		Відповідно до вимог ст.. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		При цьому, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу
		Згідно ст.. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		 
		Разом з тим, на думку колегії суддів, суд першої інстанції,  ухвалюючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_18 ,  не у повній мірі дотримався вище наведених вимог закону.
		 
		Так, у судовому засіданні ОСОБА_7 вину у вчиненні інкримінованого їй кримінального проступку не визнала повністю та показала, що 10 жовтня 2020 року приблизно о 12 год. вона приїхала до будинку свого колишнього чоловіка в с. Малі ОСОБА_19 , щоб побачитись з дітьми. Коли під`їхала до будинку колишнього чоловіка, то побачила, як з будинку вийшов ОСОБА_20 , який є підлеглим її колишнього чоловіка та допомагає останньому у всьому,  з вчителькою її дітей. Вони сіли в автомобіль. Вона хотіла запитати вчительку про доньку, але обвинувачений, який працює у чоловіка охоронцем, зачинив двері машини, не давши можливості поспілкуватись з вчителькою. Виник словесний конфлікт, внаслідок якого вона викликала поліцію. Вона не давала проїхати автомобілю. Коли ОСОБА_20 , який сидів на водійському місці,  відкрив вікно, вона підійшла до нього, нахилилась у відчинене вікно, вимагала дочекатись поліції та задавала запитання вчительці. У неї в руках тоді нічого не було. Вона ОСОБА_21 не била. Телефон в руки вона взяла з сумки вже  тоді, коли ОСОБА_20 намагався від`їхати. Вона  на телефон знімала все. Наміру використати його для нанесення ударів не мала, на місці події у ОСОБА_21 не було на обличчі синців або інших тілесних ушкоджень. Жодних неправомірних дій вона не вчиняла, наміру заподіяти ОСОБА_22 тілесні ушкодження не мала. На місце події поліцію викликала саме вона ще до події, оскільки передбачала недопуск її до дітей. Вважає, що ОСОБА_20   умисно оговорює її з метою створення уяви про її агресивність і протиправну поведінку для вирішення цивільно-правових спорів із колишнім чоловіком щодо визначення місця проживання дітей та розподілу майна.
		 
		Визнаючи ОСОБА_18 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин, суд послався на:
		- показання потерпілого в судовому засіданні про те, що 10 жовтня 2020 року на прохання свого знайомого вийшов з його будинку із вчителькою, щоб відвезти її додому. У цей час до них швидко стали наближатись обвинувачена зі своїм батьком, яку він раніше знав, як колишню дружину господаря будинку. Вона вела себе агресивно і неадекватно, тому він зачинив двері автомобіля, намагався поїхати, щоб уникнути конфлікту, але обвинувачена, а потім на її вимогу і її батько, перешкоджали проїзду. Обвинувачена бігала навколо автомобіля, кричала та намагалась відкрити двері, відірвала двірник ззаду. Він відкрив вікно та просив її дати дорогу. У цей час вона підійшла до нього з лівої сторони автомобіля, через відкрите вікно нахилилась та частково проникла у середину салону, тримаючи у руці телефон чи інший прилад, та нанесла йому в ліву сторону обличчя 2-3 удари в область щоки, ока. Коли била, продовжувала кричати, а він намагався закрити обличчя руками. Надалі йому вдалося поїхати та він відвіз вчительку, після чого повернувся на місце події. Цього ж дня він звернувся до лікарні, лікарі повідомили поліцію. Спочатку пошкоджень видно не було, він відчував лише біль, згодом на тому місці з`явились синці. Ніхто інший його тоді не бив, тілесні ушкодження йому нанесла саме обвинувачена. При призначенні покарання поклався на розсуд суду.
		- аналогічні показання представника потерпілого ОСОБА_23 ;
		- показання свідка ОСОБА_24 в судовому засіданні про те, що вона займалась індивідуальними зайняттями з дитиною. Коли вийшла з  будинку з потерпілим, до них швидко стала наближатись обвинувачена, яка вела себе агресивно, смикала двері, кричала. Вона ( ОСОБА_25 ) сиділа праворуч на задньому сидінні, водій відчинив вікно, просив звільнити проїзд. У цей час обвинувачена нахилилась у відчинене вікно, активно махала руками біля обличчя водія усередині салону автомобіля, кричала. Вона ( ОСОБА_25 ) не бачила, як обвинувачена била потерпілого і що було у неї в руках, оскільки сиділа ззаду з іншого боку;
		- показання свідка  ОСОБА_16 в судовому засіданні про те, що він є колишнім чоловіком обвинуваченої, між ними тривають різні судові спори, обвинувачена часто веде себе агресивно, потерпілий, як друг, допомагає йому у різних справах, 10 жовтня 2020 року приблизно о 10-11 год. потерпілий відвозив вчительку після занять з дитиною по місцю його проживання. По відеозапису з камер спостереження у подальшому він бачив подію, а саме те, що обвинувачена з батьком перекрили дорогу автомобілю, вона смикала двері, відірвала двірник. Коли потерпілий відкрив вікно, обвинувачена залізла з руками в салон, махала там руками, пізніше того ж дня він бачив у потерпілого садно біля лівого ока;
		- показання свідка ОСОБА_26 , який, будучи батьком обвинуваченої, в судовому засіданні показав, що він з дочкою приїхав, щоб побачити онуків. З території домоволодіння вийшов потерпілий із вчителькою, дочка підійшла до машини, питала про дитину, нахилилась у машину у відкрите скло водійських дверцят, але їй не відповідали, водій закрив скло і поїхав. Вони викликали поліцію. Дочка нікого не била, тілесних ушкоджень у потерпілого він не бачив, дочка за ручки дверей не смикала;
		- рішення Обухівського районного суду Київської області від 15 лютого 2021 року у цивільній справі № 372/4153/20, аудіозаписом судового засідання у цивільній справі, якими підтверджується факт конфлікту між потерпілим і обвинуваченою у час і місці згідно з обвинувальним актом              (ас.76-77 т.1);
		- дані витягу з ЄРДР, постанов, інших матеріалів кримінального провадження, відеозаписами процесуальних дій, якими підтверджується прийняття процесуальних рішень на стадії досудового розслідування (ас.78-122, 142-143, 155, 158, 160, 163-164, 169-182, 184-186, 188, 202-203 т.1);
		- протокол прийняття заяви про злочин від 10 жовтня 2021 року, заявою, якими підтверджується факт подання заяви потерпілим до поліції у день вчинення правопорушення (ас.156, 159 т.1);
		- довідку від 10 жовтня 2020 року, згідно з якою потерпілий звертався за медичною допомогою до відділення невідкладної допомоги Обухівської ЦРЛ, випискою з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого, якою підтверджується заподіяння травми (ас.161, 183 т.1);
		- висновок експертного дослідження, висновок експерта № 230 від 24 грудня 2020 року, згідно з яким у ОСОБА_9 , 1994 року народження, виявлені тілесні ушкодження у вигляді синців в лівій виличній області та в області нижньої щелепи зліва, забою м`яких тканин виличної ділянки зліва, які утворились від дії тупого твердого предмета з обмеженою травмуючою поверхнею та за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень (а.с.168 т.1);
		- протокол проведення слідчого експерименту від 10 грудня 2020 року за участю потерпілого, яким підтверджується обставини і механізм заподіяння йому тілесних ушкоджень діями обвинуваченої (ас.165-167 т.1);
		- протокол проведення слідчого експерименту від 13 лютого 2017 року за участю ОСОБА_27 , яким частково підтверджується механізм заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень внаслідок застосування сили обвинуваченим;
		- відтворені у судовому засіданні відеозаписами слідчого експерименту та з камери відеоспостереження, що зафіксовані на речових доказах - дисках, якими підтверджується обставини і механізм заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень внаслідок застосування сили обвинуваченою.
		 Суд першої інстанції дійшов висновку, що аналіз свідчень обвинуваченої та потерпілого в суді, зважаючи на рівень їх аргументованості, переконливості та послідовності, а також інших факторів, дає підстави вважати покази обвинуваченої в частині заперечень спричинення виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень саме нею неправдивими, оскільки вони спростовуються висновком експертизи, відеозаписами та показаннями свідків і не підтверджуються переконливими доказами, а покази потерпілого в частині обставин та механізму спричинення йому тілесних ушкоджень правдивими, оскільки вони узгоджуються із сукупністю наявних у справі доказів, тому такі покази потерпілого можуть покладатись в основу вироку. При цьому суд прийняв до уваги, що потерпілий допитувався, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань. Як вказав суд в оскаржуваному вироку, на противагу цьому показання обвинуваченої та свідка ОСОБА_26 , з яким вони перебувають у родинних стосунках, мають суттєві протиріччя, а також не узгоджуються із відеозаписами події.
		Судом визнані необґрунтованими доводи обвинуваченої про те, що її дії не призвели до фізичного контакту, вона не била потерпілого, оскільки, як зазначив суд,  на підтвердження цього переконливі докази не подавались, а висновками експертизи це спростовується, при цьому показання свідків та потерпілого в частині агресивної поведінки обвинуваченої по відношенню до потерпілого у місці і у час згідно з обвинувальним актом, активних рухів руками поблизу обличчя потерпілого всередині салону автомобіля у той час, коли вона перебувала біля водійських дверцят із відкритим вікном, а потерпілий перебував на водійському сидінні всередині автомобіля, є взаємоузгодженими і послідовними. Суд дійшов висновку, що факт вчинення таких дій фактично не спростовується і самою обвинуваченою, яка заперечує лише факт нанесення удару та певним чином мотивує свою поведінку. При цьому, на переконання суду,  ніким не спростовується, що агресивна поведінка обвинуваченої по відношенню до потерпілого мала місце і була викликана бажанням обвинуваченої зафіксувати факт недопуску її до дітей у будинок, де мешкає колишній чоловік, а агресивність саме до потерпілого обумовлювалась її впевненістю у тому, що саме потерпілий за вказівкою її колишнього чоловіка фізично не допускає її до дітей. Також судом звернута увага на те, що потерпілий жодного насильства по відношенню до обвинуваченої під час конфлікту не вчиняв, намагався покинути місце конфлікту, а обвинувачена перешкоджала руху автомобіля та продовжувала проявляти агресію. На переконання місцевого суду, вказані обставини свідчать про наявність в обвинуваченої мотиву і про прямий умисел на застосування насильства до потерпілого без визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень.
		При цьому судом показання обвинуваченої та її батька, допитаного в якості свідка, визнані частково неправдивими та такими, що спростовуються не лише показаннями інших очевидців, а й відеозаписами з місця події, з яких вбачається, що обвинувачена дійсно смикала за закриті дверцята автомобіля, частково проникла руками всередину салону автомобіля з боку відкритого водійського скла, робила там активні рухи руками, тобто, вчиняла дії, якими могла нанести удар у обличчя потерпілому, хоч це прямо заперечується обвинуваченою та свідком ОСОБА_26 . Враховуючи викладене, а також пряму їх заінтересованість у наслідках вирішення справи, суд оцінив вказані показання критично та поклав в основу вироку в частині опису вказаних обставин показання потерпілого, свідків ОСОБА_24 , ОСОБА_16 та відтворені в суді відеозаписи.
		Окрім того суд визнав необґрунтованими доводи захисту про те, що, начебто, на відеозаписах з місця події зафіксована відсутність на обличчі потерпілого будь-яких тілесних ушкоджень, оскільки судом це об`єктивно не встановлено, якість відтворених відеозаписів не дає можливості достовірно встановити наявність або відсутність саме тих тілесних ушкоджень, які зазначені в обвинувальному акті, представлений захистом фотознімок на диску за способом виготовлення не дає можливості переконатись у співвіднесенні його із місцем та часом вчинення кримінального правопорушення. При цьому суд погодився з позицією обвинувачення, що фактично виявлені у потерпілого тілесні ушкодження у виді синців в лівій виличній області та в області нижньої щелепи зліва, забою м`яких тканин виличної ділянки зліва, підтверджені висновком експертизи, а їх видимий прояв можливий з сплином певного часу, а не одразу безпосередньо після їх спричинення.
		Окрім того, судом вказано, що стороною обвинувачення не наведено фактичних даних, які б спростовували твердження обвинувачення та показання потерпілого і свідка про те, що, розмахуючи руками поблизу обличчя потерпілого, в руках обвинувачена тримала твердий предмет, можливо телефон, за допомогою якого вона могла заподіяти тілесні ушкодження потерпілому. Факт застосування телефону обвинуваченою для відеофіксації подій під час конфлікту ніким не спростовується.
		На переконання суду першої інстанції, доводи захисту про те, що обвинувачена не мала наміру вдарити потерпілого, спростовуються фактом дійсного заподіяння тілесних ушкоджень, а також не вказують на неможливість нанесення удару. При оцінці таких доводів судом вказав про необхідність врахування явно агресивної поведінки обвинуваченої по відношенню до потерпілого.
		Також судом прийнято до уваги, що відомостей про те, що виявлені у потерпілого тілесні ушкодження могли бути ним отримані у будь-якому іншому місці, у будь-яких інший час, за будь-яких інших обставин, внаслідок діянь будь-якої іншої особи, ніж це передбачено обвинуваченням, жодним учасником процесу суду не повідомлено.
		При цьому, як зазначено в оскаржуваному вироку, доводи сторони захисту щодо недопустимості доказів, допущених процесуальних порушень враховані судом при оцінці доказів, однак, суд дійшов висновку, що під час судового розгляду не встановлено таких істотних порушень кримінального процесуального законодавства, які б свідчили про очевидну недопустимість покладених в основу вироку доказів. Такими доказами об`єктивно підтверджуються обставини обвинувачення, а описки в імені обвинуваченої не свідчать про вчинення процесуальних дій відносно будь-якої іншої особи, зокрема, й через те, що відеозаписами та змістом відповідних процесуальних документів підтверджується участь у відповідних процесуальних діях саме обвинуваченої. Доводи про виготовлення у присутності сторони захисту однієї із постанов на стадії досудового розслідування не спростовують факту наявності і прийняття такої постанови уповноваженою посадовою особою та не вказують на істотність порушень КПК України, які б призвели до виправдання обвинуваченої.
		За наслідками правової оцінки сукупності досліджених доказів суд  дійшов висновку про відсутність підстав для винесення виправдувального вироку, а частково неправдиві показання обвинуваченої суд визнав способом захисту, який направлений на уникнення від відповідальності за скоєне.
		Окрім того, суд дійшов висновку, що, оскільки умисел обвинуваченої був направлений на заподіяння тілесних ушкоджень без конкретизації ступеню їх тяжкості, відповідальність вона повинна нести за фактично спричинені тілесні ушкодження, а саме за заподіяння легких тілесних ушкоджень.
		Оцінивши сукупність зібраних доказів,  суд дійшов висновку, що стороною обвинувачення достатньо переконливо доведено достовірність викладених в обвинувальному акті тверджень про винуватість обвинуваченої у скоєнні інкримінованого їй кримінального проступку, а стороною захисту належними і допустимими доказами не доведено відповідну захисну позицію.
		За таких обставин, суд першої інстанції вважав повністю доведеними викладені в обвинуваченні відомості про обставини, механізм заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, а також винність у їх умисному заподіянні саме обвинуваченої.
		 
		Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції. 
		 
		Надаючи доказове значення показанням потерпілого, які він давав під час слідчого експерименту та в суді, показанням свідків, письмовим та речовим доказам у справі,   суд повинен був ретельно з`ясувати,  чи є  достовірними  і допустимими  зібрані  у  справі докази,  які викривають обвинувачену у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, зважаючи на інші докази у справі, щодо яких судом не наведені мотиви їхнього неврахування.
		 
		Частина 2 статті 17 КПК України передбачає, що сторона обвинувачення має довести винуватість особи поза розумним сумнівом, тобто,  у даному кримінальному провадженні поза розумним сумнівом мають бути доведені всі елементи, які є важливими для правової кваліфікації діяння, передбаченого  ч.1 ст. 125 КК України.
		Для додержання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який сумнів у версії обвинувачення був спростований фактами, встановленими на підставі доказів, і єдиною версією, якою безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною у пред`явленому обвинуваченні.
		Обов`язок всебічного дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може ігнорувати обставин, які встановлені під час судового розгляду, лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Встановлення в судовому розгляді таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення, є підставою для розумного сумніву в доведеності винуватості особи.
		При цьому, відповідно до положень ст. 91, 92 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого  у вчиненні кримінального правопорушення. Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, у встановлених КПК випадках, - на потерпілого. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.
		 
		Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів враховує, що  відповідно до положень ст.. 84 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
		Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
		Згідно з положеннями ст.. 94 КПК України жоден доказ не має наперед встановленої сили, а слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		 
		Що стосується  висновку суду про те, що протоколом прийняття заяви про злочин від                      10 жовтня 2021 року та заявою підтверджується факт подання заяви потерпілим до поліції у день вчинення правопорушення, то, на переконання колегії суддів, такий висновок є помилковим. 
		Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 477 КПК України (в редакції  Закону України № 2227-VIII від 6 грудня 2017року), кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 КК України  (умисне легке тілесне ушкодження),є кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення і може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого.
		За приписами ч. 4 ст. 26 КПК України кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого.
		Зі змісту протоколу заяви ОСОБА_21 вбачається, що заява подана 10 жовтня 2020 року                (ас. 156 т.1). 
		Згідно з положеннями Розділу П Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затвердженого наказом МВС України 8 лютого 2019 року N 100 (в редакції, яка діяла станом на 10 жовтня 2020 року), уповноважена службова особа на лицьовому боці письмових заяв (повідомлень), протоколів прийняття заяв про кримінальне правопорушення та іншу подію, рапортів поліцейських проставляє штамп реєстрації заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, форму якого наведено в додатку 3 до цього Порядку.
		Якщо заява (повідомлення) надійшла до органу (підрозділу) поліції під час особистого звернення заявника одночасно з її (його) реєстрацією в ІТС ІПНП або журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події (далі - журнал ЄО) (додаток 4), уповноважена службова особа оформлює та видає заявникові талон-повідомлення ЄО про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію (додаток 5). Корінці талонів-повідомлень зберігаються в уповноваженої службової особи.
		 
		Проте, заява ОСОБА_21 від 10 жовтня 2020 року не містить жодних штампів реєстрації заяви, або даних про її реєстрацію в ІТС ІПНП або журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, що ставить під сумнів звернення ОСОБА_21 з відповідною заявою про вчинене кримінальне правопорушення 10 жовтня 2020 року.
		 
		Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України  досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
		За змістом  ч.ч.1-3 ст. 214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування.
		 
		За змістом витягу з ЄРДР, сформованому 10 лютого 2021 року, заява ОСОБА_21 надійшла                         15 жовтня 2020 року, і в цей же день внесені відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР (ас. 155 т. 1).  Наведені обставини додатково спростовують як висновок суду, так і показання потерпілого про те, що заява  ОСОБА_28 була подана 10 жовтня 2021 року. 
		 
		Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині проведення дізнання до 10 лютого 2021 року неуповноваженою особою, оскільки при відкритті матеріалів кримінального провадження та вручені копії матеріалів справи не була надана постанова про визначення дізнавача для проведення досудового розслідування, а була надана тільки постанова від 10 лютого 2021 року, якою визначена група дізнавачів, колегія суддів доходить такого висновку.  
		 
		За приписами п. 1 ч. 2 ст. 391 та ч. 1 ст. 214 КПК  України визначати дізнавача, який здійснюватиме досудове розслідування,   уповноважений керівник органу дізнання.
		Статтею 110 КПК України установлено, що процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. Рішення слідчого, дізнавача, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, дізнавач, прокурор визнає це за необхідне.
		Така специфічна процесуальна форма рішення про визначення групи дізнавачів, які здійснюватимуть відповідні повноваження у конкретному кримінальному провадженні, як постанова, вбачається із тлумачення положень ч. 2 ст. 391, ч. 1 ст. 214 КПК  України у  взаємозв`язку з положеннями ст. 110 цього Кодексу.
		Отже, процесуальне рішення керівника відповідного органу досудового розслідування про визначення групи дізнавачів, які здійснюватимуть досудове розслідування, старшого групи, який керуватиме діями інших дізнавачів, має відповідати вимогам ст. 110 КПК України. При цьому, враховуючи вимоги ч. 6 вказаної статті, таке рішення повинно бути виготовлене на офіційному бланку та підписане службовою особою, яка його прийняла, і таке процесуальне рішення необхідно долучати до матеріалів досудового розслідування для підтвердження наявності повноважень дізнавачів, які здійснюють досудове розслідування.
		При цьому критеріями допустимості доказів є, зокрема, належне джерело, суб`єкт, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. При цьому в аспекті належного суб`єкта необхідно розглядати, у тому числі, й дізнавача та прокурора.
		У випадку здійснення дізнавачем чи прокурором, які не визначені відповідно до вимог кримінального процесуального закону як такі, що проводитимуть досудове розслідування та здійснюватимуть процесуальне керівництво у конкретному кримінальному провадженні, дій, передбачених статтями 36, 401 КПК України, вони здійснюються неналежним суб`єктом.
		 
		Згідно з копією опису матеріалів кримінального провадження (ас. 78-79 т.1), вручених стороні захисту, були надані, серед інших документів:
		- постанова без найменування (аркуш 5), 
		- постанова про визначення речовим доказом та їх приєднання до КП (аркуш 20-21),
		- постанова про призначення СМЕ (аркуш 36-37);
		- постанова про визначення речовим доказом та їх приєднання до КП (аркуш 51-52),
		- постанова про продовження строку досудового розслідування (аркуш 86-87),
		- постанова без найменування (аркуш 89-90);
		- постанова без найменування (аркуш 93-94).
		 
		Відповідно до реєстру матеріалів досудового  розслідування (ас. 180-182 т.1) в ході досудового розслідування прийняті такі процесуальні рішення:
		- постанова про призначення групи прокурорів від 15 жовтня 2020 року, 
		- постанова про призначення групи дізнавачів від 15 жовтня 2020 року,
		- постанова про визначення речовим доказом та їх приєднання до  кримінального провадження від 16 жовтня 2020 року,
		- постанова про надання доручення на проведення експертизи від 21 грудня 2020 року,
		- постанова про визначення речовим доказом та їх приєднання до  кримінального провадження від 15 жовтня 2020 року,
		- постанова про продовження строку дізнання від 18 лютого 2021 року. 
		 
		Згідно з наявними у справі даними, дослідженими під час апеляційного розгляду, у кримінальному провадженні винесені постанови про призначення групи прокурорів від                                 16 жовтня 2020 року з первинною нумерацією сторінки 5 та від 26 січня 2021 року, на якій міститься первинна нумерація сторінки 4а та яка на час ознайомлення ОСОБА_18 та її захисника з матеріалами справи не була підписана (ас. 94, 95 т.1).  Водночас, стороною обвинувачення надано суду постанову про призначення групи прокурорів від 16 жовтня 2020 року з первинною нумерацією сторінки 4а (ас. 157 т.1).
		При цьому в описі матеріалів кримінального провадження нумерація сторінки 4а відсутня.
		 
		Окрім того, матеріали кримінального провадження містять копію постанови про призначення групи дізнавачів від 10 лютого 2021 року, на якій наявна первинна нумерація сторінки 6 (ас. 60 т.2), яка не зазначена в реєстрі матеріалів кримінального провадження, а в описі матеріалів кримінального провадження, наданому стороні захисту,  на аркуші справи 6-7 зазначений рапорт.
		 
		Під час апеляційного розгляду прокурором надані оригінал постанови про призначення групи дізнавачів від 15 жовтня 2020 року (ас. 107 т.2), яка не містить первинної нумерації сторінок, а також притаманних для підшитих у кримінальному провадженні документів пошкоджень, при тому, що матеріали кримінального провадження підозрюваній особі та її захиснику надаються для ознайомлення у прошитому та пронумерованому виді,  а відповідно до ч. 5 ст. 301 КПК України у разі прийняття прокурором рішення про звернення до суду з обвинувальним актом, прокурор зобов`язаний у межах строків, визначених частиною другою цієї статті, забезпечити надання особі, яка вчинила кримінальний проступок, або її захиснику, потерпілому чи його представнику копій матеріалів дізнання шляхом їх вручення, а у разі неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень, зокрема шляхом надсилання копій матеріалів дізнання за останнім відомим місцем проживання чи перебування таких осіб. У разі відмови вказаних осіб їх отримати чи зволікання з отриманням вказані особи вважаються такими, що отримали доступ до матеріалів дізнання.
		 
		Доводи обвинуваченої та її захисника про порушення прокурором вимог кримінального закону при врученні копій матеріалів відображені у копії розписки ОСОБА_18 про отримання копії матеріалів дізнання від 1 березня 2021 року, в якій ОСОБА_18 , серед іншого зазначила про те, що копії матеріалів кримінального провадження не відповідають опису матеріалів кримінального провадження, не містять деяких аркушів справи, а саме  розписки про отримання копій матеріалів дізнання захиснику та їй від 23 лютого 2021 року, аркуш справи 4-а сфальсифікований шляхом долучення  до матеріалів кримінального провадження 1 березня 2021 року про призначення групи прокурорів від 16 жовтня 2020 року, при цьому прокурором вилучено при них  аркуш справи 4-а. що містився без підпису  прокурора та датований іншою датою 26 січня 2021 року, деякі матеріали не підписані та не вручені їй. Повторне відкриття доказів, яке відбулось 1 березня 2021 року, не передбачено КПК  та здійснено після вручення їй копії обвинувального акта; щодо кількості відео, отриманих ними, також не співпадають з матеріалами кримінального провадження; визначити кількість аркушів неможливо, оскільки вони в хаотичному порядку  та не відповідають оригіналу. Жодних матеріалів їй  не відкрито (ас. 91 т.1).
		 
		Підсумовуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що постанова про призначення групи дізнавачів від 15 жовтня 2020 року не відкривалась та копія цієї постанови не надавалась стороні захисту, а, відтак, здійснення передбачених статтею  401 КПК України дій дізнавачем, який не визначений відповідно до вимог кримінального процесуального закону як такий, що проводитиме досудове розслідування  у формі дізнання у конкретному кримінальному, вони здійснюються неналежним суб`єктом. З огляду на встановлене, докази, отримані протягом  періоду з 15 жовтня 2020 року до 9 лютого 2021 року, як такі, що отримані неуповноваженою особою, тобто з порушенням вимог КПК України, є недопустимими, а саме:  
		- постанова дізнавача ОСОБА_12 від 16 жовтня 2020 року про визнання речовими доказами наданих ОСОБА_28 документів: медичної довідку від 15 жовтня 2020 року, висновок експертного дослідження від 15 жовтня 2020 року (ас. 163-164 т.1);
		- протокол проведення слідчого експерименту від 10 грудня 2020 року з ОСОБА_9 та відеозапис до нього (ас. 165-167 т.1);
		- висновок експерта № 230 від 24 грудня 2020 року, оскільки експертиза проведена на підставі постанови дізнавача ОСОБА_29 від 21 грудня 2020 року та даних, отриманих з порушенням вимог КПК України (ас. 168 т.1);
		- протокол отримання речей від 15 жовтня 2020 року дізнавачем ОСОБА_12 від ОСОБА_16 . DVD-R диску з відеозаписом з камер спостереження від 10 жовтня 2020 року, протокол огляду вказаного предмету від 15 жовтня 2020 року, постанова про визнання речовими доказами та їх приєднання до кримінального провадження від 15 жовтня 2020 року та сам диск                   (ас. 169-178 т.1).
		 
		Що стосується інших доказів, то колегія суддів доходить такого висновку. 
		 
		З матеріалів кримінального провадження беззаперечно встановлено, що у потерпілого ОСОБА_21 при проведенні 15 жовтня 2020 року експертного дослідження за самозверненням були виявлені тілесні ушкодження у вигляді синців у лівій виличній області та в області нижньої щелепи зліва, забою м`яких тканин виличної ділянки зліва, які утворились від дії тупого твердого предмета з обмеженою травмуючою поверхнею, які за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.
		 
		Однак, на переконання колегії суддів, у даному кримінальному провадженні стороною обвинувачення та потерпілим не доведена поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_18 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, а висновок суду про те, що вказані тілесні ушкодження потерпілому заподіяні 10 жовтня 2020 року приблизно о 12 год. обвинуваченою, не доведені сукупністю наявних у справі доказів.
		 
		Так, визнаючи ОСОБА_18 винуватою у тому, що вона,тримаючи в руках невстановлений предмет, умисно нанесла один удар в область обличчя потерпілого ОСОБА_9 , заподіявши останньому тілесні ушкодження у вигляді синців в лівій виличній області та в області нижньої щелепи зліва, забою м`яких тканин виличної ділянки зліва, суд в оскаржуваному вироку, серед іншого,  послався на дані довідки від 10 жовтня 2020 року, згідно з якою потерпілий звертався за медичною допомогою до відділення невідкладної допомоги Обухівської ЦРЛ (м. Українка), виписку з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого (м. Українка), якою підтверджується заподіяння травми (ас.161, 183 т.1).
		 
		Проте, поза увагою суду залишились дані, викладені у листі Обухівської центральної районної  лікарні від 7 грудня 2020 року за № 1883 на запит начальника СД Обухівського ВП ГУ НП в Київський області від 4 грудня 2020 року за № 8900, про те, що ОСОБА_9 ,                       ІНФОРМАЦІЯ_2 , за вказаний період за наданням медичної допомоги в поліклініку № 2                              (м. Українка) не звертався та не перебував на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні (ас. 86 т.1).  Наведені у листі обставини повністю спростовують відомості у наданих потерпілим довідки та виписки про його звернення у відповідний медичний заклад 10 жовтня 2020 року (ас. 161, 183 т.1). 
		Більш того, за наявності такої відповіді з лікарні на запит керівника органу дізнання, копія якої була надана  суду стороною захисту, судом не з`ясовано, чому всупереч вимог ч. 2 ст. 9 КПК України, якою передбачено, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, стороною обвинувачення вказана відповідь не була надана разом з іншими доказами суду.
		 Будь-яких доказів на спростування інформації, наведеної у листі лікарні, стороною обвинувачення не надано.
		При цьому, за наявності суперечливих відомостей щодо звернення потерпілого до відповідного медичного закладу, судом без належного обґрунтування враховані дані, викладені у наданих потерпілим довідці та виписці, які, у тому числі, були покладені в основу висновків експертних досліджень (ас. 162, 168 т.1).
		 
		Окрім того, поза увагою суду залишились і обставини проведення експертного дослідження потерпілого, проведеного 15 жовтня 2020 року, тобто, через п`ять днів після інкримінованих ОСОБА_18 дій. У самому висновку зі слів ОСОБА_21 зафіксовано про те, що його побили ОСОБА_18   та ОСОБА_30 кулаком та предметом, схожим на телефон (ас. 162 т.1), що не відповідає обставинам інкримінованого ОСОБА_18 кримінального правопорушення.
		Під час апеляційного  розгляду потерпілий не зміг пояснити, чому саме 15 жовтня 2020 року він звернувся для проведення такого дослідження та  чому вказав інші обставини заподіяння йому тілесних ушкоджень. 
		 
		Також колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали кримінального провадження містять рапорт старшого інспектора-чергового Обухівського ВП ГУ НП в Київський області ОСОБА_31 про те, що 10 жовтня 2020 року о 13.39 год. надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що                          10 жовтня 2020 року о 13.38 год. за адресою: район Таценки, вулиця Невідома, в авто побили ОСОБА_17 та ОСОБА_32 . Місце скоєння: АДРЕСА_3 . Прибувши на місце виклику, виявлено одного учасника події, який повідомив, що самостійно звернеться до Обухівського ВП для написання заяви та пояснення (ас. 186 т.1). 
		Зазначені у рапорті обставини, повідомлені поліції невідомою особою, а також у подальшому потерпілим, не відповідають обставинам інкримінованого ОСОБА_18 кримінального правопорушення, зазначеним в обвинувальному акті, а також в оскаржуваному вироку. Проте, такі суперечності також залишились поза увагою суду. 
		Під час апеляційного розгляду потерпілий не зміг пояснити такі розбіжності, зазначивши, що виклик був здійснений з його телефону працівником медзакладу 
		 
		Окрім того, під час апеляційного розгляду за участю  потерпілого та його представника, обвинуваченої та її захисника, прокурора за клопотанням сторони захисту був досліджений  відеозапис, наявний на диску, який був переданий 15 жовтня 2021 року свідком ОСОБА_16 по заяві дізнавачу ОСОБА_12 , згідно з яким ОСОБА_18 , підходячи до водійських дверцят, переклала з правої руки у ліву руку предмет, схожий на телефон, і у подальшому, опираючись саме лівою рукою, в якій знаходився предмет, на віконний отвір водійських дверцят, нахилилась до ОСОБА_21 і правою рукою проникла в салон автомобіля. Встановлені обставини спростовують висновок  суду про нанесення  обвинуваченою ОСОБА_22 удару рукою, в який знаходився невстановлений предмет.
		І хоча, як було встановлено за результатами апеляційного розгляду, вказаний доказ отриманий з порушенням вимог КПК України, проте, зафіксовані на ньому дані спростовують обставини інкримінованого ОСОБА_18 кримінального правопорушення. 
		 
		Більш того, суд в оскаржуваному вироку, надаючи оцінку дослідженим доказам,  послався на припущення, вказавши, що обвинувачена «частково проникла руками всередину салону автомобіля з боку відкритого водійського скла, робила там активні рухи руками, тобто, вчиняла дії, якими могла нанести удар у обличчя потерпілому». При цьому, як органом дізнання, так і судом не перевірялись обставини можливості заподіяння  виявлених у ОСОБА_21 тілесних ушкоджень шляхом нанесення обвинуваченою одного удару рукою.
		 
		Що стосується показань свідка ОСОБА_24 , то показання вказаного свідка є належними та допустимими, проте, вони не містять жодних даних на підтвердження або спростування обставин вчинення кримінального правопорушення, у вчиненні якого визнана винуватою ОСОБА_33 . 
		 
		Щодо показань свідка  ОСОБА_16 , які суд поклав в основу обвинувального вироку, хоча і є допустимими, оскільки отримані під час судового розгляду, проте, вказаний свідок не був очевидцем події, про певні обставини ним зроблений висновок, виходячи з даних відеозапису, про що свідком і зазначено в показаннях, які  по обставинам справи є умовиводом свідка та суперечать даним, встановленим під час апеляційного розгляду. Більш того, при тому, що судом встановлено, що обвинувачена та вказаний свідок є колишнім подружжям, між якими склалися вкрай неприязні відносини, тривають судові процеси, що потерпілий є другом вказаного свідка, про що останнім було вказано під час судового розгляду, судом показання свідка не співставленні з іншими доказами у справі, не оцінені критично при тому, що показання свідка ОСОБА_26 , який є батьком обвинуваченої, визнані судом такими. 
		Показання даного свідка про те, що він пізніше того ж дня він бачив у потерпілого садно біля лівого ока, не є беззаперечним доказом того, що дане садно було  заподіяно  саме обвинуваченою                10 жовтня 2020 року приблизно о 12 год.
		 
		Що стосується інших доказів у кримінальному провадженні, то колегія суддів враховує таке. 
		 
		Рішення Обухівського районного суду Київської області від 15 лютого 2021 року у цивільній справі № 372/4153/20 та аудіозапис судового засідання у цивільній справі дійсно підтверджують факт конфлікту між потерпілим і обвинуваченою у час і місці згідно з обвинувальним актом, проте, не підтверджує і не спростовує інкримінованих ОСОБА_18 дій. 
		 
		Як зазначено судом в оскаржуваному вироку, протокол проведення слідчого експерименту від 13 лютого 2017 року за участю ОСОБА_27 , яким частково підтверджується механізм заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень внаслідок застосування сили обвинуваченим. Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять такого протоколу.
		 
		Під час апеляційного розгляду за клопотанням сторони захисту допитаний  свідок  ОСОБА_34 -працівник поліції, клопотання про допит якого судом першої інстанції не було задоволено (ас. 148-150 т.1). 
		Згідно з показаннями даного свідка приблизно чотири роки тому був виклик ОСОБА_33 . Коли наряд приїхав, було встановлено, що ОСОБА_18 хотіла побачити дітей, у них з охоронником був конфлікт. Дана громадянка написала заяву, пояснення. Охоронник не писав нічого, надав пояснення, сказав, що нанесені  тілесні ушкодження. Він ( ОСОБА_35 ) сказав охороннику звернутися з заявою, на що охоронник вказав, що звернеться пізніше. Наявність тілесних ушкоджень вони не встановлюють, тому запропонував охороннику написати заяву. Охоронник повідомив, що    ОСОБА_18 вдарила його в обличчя. На обличчі в охоронника він бачив почервоніння, але чи були це тілесні ушкодження, не було зрозуміло. Почервоніння було зліва на обличчі під оком. Охоронник сказав, що сидів в автомобілі, а ОСОБА_18 хотіла побачити дітей. Свідків не було. Були охоронник, ОСОБА_18 та її батько. Пояснення тільки зі слів охоронника, який говорив тільки про тілесні ушкодження, про пошкодження автомобіля не говорив.  Все це відбувалось біля будинку. Він спитав у ОСОБА_18 з приводу нанесення тілесних ушкоджень. Вона заперечувала, а охоронник говорив навпаки. Поліція не фіксувала тілесні ушкодження. Він ще сказав охороннику, що подивись на себе та на неї, що вона жінка.  Він ( ОСОБА_35 ) - не спеціаліст щодо встановлення тілесних ушкоджень. Він бачив почервоніння, охоронник сказав, що сидів в автомобілі, а ОСОБА_18 почала наносити удари в ліву сторону, кричала: «Дай дітей». Власника будинку він ( ОСОБА_35 ) не бачив. Обставини побиття він не перевіряв. Всі документи були віддані черговому. ОСОБА_18 телефонувала йому, просила прийти до суду, дати показання, що тілесних ушкоджень він не бачив на потерпілому.
		Оцінюючи докази, які є належними та допустимими у кримінальному провадженні, колегія суддів доходить висновку, що вони не є достатніми для визнання ОСОБА_18 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, за обставин, викладених в обвинувальному акті та в оскаржуваному вироку, а стороною обвинувачення не доведена поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_18 в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні.
		У відповідності до положень ст. 62 Конституції України, винуватість особи повинна бути доведена у встановленому законом порядку. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		З огляду на встановлені під час апеляційного розгляду обставини, у кримінальному провадженні не встановлені достатні, допустимі  та беззаперечні докази для доведення винуватості обвинуваченої в суді у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, і з урахуванням вимог КПК України  вичерпані можливості їх отримати.
		 
		Згідно п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
		 
		Відповідно до ст.. 417 КПК України суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок і закриває кримінальне провадження.
		 
		Враховуючи встановлене під час апеляційного розгляду, колегія суддів доходить висновку, що вирок  суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям  кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливостей їх отримання, а апеляційна скарга  захисника  підлягає до задоволення частково. 
		 
		Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -  
		П О С Т А Н О В И Л А :
		Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_7 - задовольнити частково. 
		 
		Вирок Обухівського районного суду Київської області від 20 грудня 2021 року щодо ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 125 КК України - скасувати. 
		 
		Кримінальне провадження № 12020115230000287 за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 125 КК України закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливостей їх отримання. 
		 
		Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 3 місяців з дня її оголошення.
		 
		Судді:
		 
		 
		______________________            _______________                      __________________
		        ОСОБА_2                               ОСОБА_3                                      ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...