Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 560/13719/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 06.04.2023. Зареєстровано: 07.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 07.04.2023.
Дата набрання законної сили: 05.04.2023
Номер судового провадження: К/990/32519/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 квітня 2023 року 
		м. Київ
		справа № 560/13719/21
		провадження № К/990/32519/22 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого - Смоковича М. І.,
		суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.
		розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу 
		за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
		за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 березня 2022 року, ухваленого у складі головуючого судді Ковальчук О. К., та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Сушка О. О., суддів: Мацького Є. М., Залімського І. Г.
		І. Суть спору
		1. У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
		1.1. визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні; 
		1.2. зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 28 серпня 2019 року по 30 вересня 2021 року.
		2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 28 серпня 2019 року його було звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за підпунктом "а" частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", у зв`язку із закінченням строку контракту.
		Позивач стверджує, що після його звільнення зі служби відповідачем не проведено з ним остаточного розрахунку, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення військовослужбовця за період служби з 01 листопада 2016 року по 01 березня 2018 року.
		На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року у справі 560/8940/20 відповідачем фактично здійснено остаточний розрахунок 30 вересня 2021 року шляхом зарахування на картковий рахунок позивача грошові кошти - 57283,68 грн. індексації грошового забезпечення.
		На переконання ОСОБА_1 відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - КЗпП України), оскільки індексацію грошового забезпечення військовослужбовця за період служби з 01 листопада 2016 року по 01 березня 2018 року позивачу не виплачено у день його виключення зі списків особового складу.
		Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.
		ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
		3.  ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді заступника начальника штабу батальйону охорони Військової частини НОМЕР_1 , маючи військове звання старшого лейтенанта.
		4. Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) "По стройовій частині" від 28 серпня 2019 року № 179 старшого лейтенанта ОСОБА_1 заступника начальника штабу батальйону охорони Військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 13 серпня 2019 року № 323 з військової служби у запас за підпунктом "а" пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та виключено зі списків особового складу всіх видів забезпечення з 28 серпня 2019 року.
		5. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року у справі 560/8940/20 Військову частину НОМЕР_1 зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 передбачену законом індексацію грошового забезпечення військовослужбовця за період служби з 01 листопада 2016 року по 01 березня 2018 року із застосуванням як базового місяця для розрахунку індексації січня 2008 року.   
		6. На виконання вищевказаного судового рішення відповідачем фактично здійснено остаточний розрахунок 30 вересня 2021 року шляхом зарахування на картковий рахунок позивача грошові кошти у сумі 57283,68 грн. індексації грошового забезпечення.
		7. Позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату йому середнього заробітку за час затримки у проведенні розрахунку за період з 28 серпня 2019 року по 30 вересня 2021 року, за результатами якої відповідач відмовив у її задоволенні.
		ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		8. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 березня 2022 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року, позовні вимоги задоволено частково.
		8.1. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо непроведення нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 серпня 2019 року по 30 вересня 2021 року.
		8.2. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 серпня 2019 року по 30 вересня 2021 року.
		8.3. В решті позову - відмовлено.
		9. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
		Разом з цим суд першої інстанцій, вирішуючи позовні вимоги про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 серпня 2019 року по день фактичного розрахунку (виплату коштів, день виконання рішень судів) - 30 вересня 2021 року включно, вказав про необхідність виходити з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення, тобто враховувати обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
		10. Зазначена позиція підтримана Сьомим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.
		IV. Касаційне оскарження 
		11. Відповідач подав касаційну скаргу на вказані судові рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої, підпунктами "а" - "в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		12. Так, автор скарги зауважує на тому, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення застосував статтю 117 КЗпП України без урахування висновку щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 816/1640/1701, від 24 липня 2019 року у справі № 805/3167/18-а, від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18.
		Стверджує, що суд, вирішуючи спір по суті щодо стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, має визначити суму, яка підлягає стягненню. Однак судами фактично не визначено розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. 
		При цьому автор скарги наголошує, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. 
		13. Верховний Суд ухвалою від 26 січня 2023 року відкрив касаційне провадження за скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 березня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
		V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
		14. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		15. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		16. В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
		17. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
		18. Так, відповідно до статті 1-2 вказаного Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
		У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
		19. Частинами другою, третьою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
		Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
		20. 30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704, яка набрала чинності 01 березня 2018 року, та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
		21. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
		22. Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		23. Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
		Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
		24. Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
		25. Статтею 2 «Структура заробітної плати» зазначеного Закону в редакції, яка була чинна на час звільнення позивача з військової служби, надані такі визначення.
		Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
		Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
		Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
		26. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у  статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		VI. Позиція Верховного Суду
		27. Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі, зводиться до питання щодо розміру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби.
		28. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, командир Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) наказом від 28 серпня 2019 року № 179 "По стройовій частині" старшого лейтенанта ОСОБА_1 , заступника начальника штабу батальйону охорони Військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 13 серпня 2019 року № 323 з військової служби у запас за підпунктом "а" пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", виключив зі списків особового складу всіх видів забезпечення з 28 серпня 2019 року.
		29. Не погоджуючись із розміром належних позивачу сум при звільненні зі служби, останній оскаржив його в судовому порядку.
		30. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року у справі 560/8940/20 Військову частину НОМЕР_1 зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 передбачену законом індексацію грошового забезпечення військовослужбовця за період служби з 01 листопада 2016 року по 01 березня 2018 року із застосуванням як базового місяця для розрахунку індексації січня 2008 року.   
		31. На виконання вищевказаного судового рішення відповідачем фактично здійснено остаточний розрахунок 30 вересня 2021 року шляхом зарахування на картковий рахунок позивача грошові кошти у сумі 57283,68 грн. індексації грошового забезпечення.
		32. Отже, виплату індексації грошового забезпечення за період проходження позивачем служби з 01 листопада 2016 року по 01 березня 2018 року при його звільненні проведено не було.
		33. Таким чином між позивачем та Військовою частиною НОМЕР_1 виник спір про розмір належних позивачу сум при звільненні, внаслідок чого спір було вирішено на користь останнього.
		34. Так, положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.
		35. Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.
		36. Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.
		37. Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). 
		38. Таким чином законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
		39. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
		40. Задовольняючи частково позовні вимоги, суди вказали лише період, за який відповідач повинен нарахувати і виплатити ОСОБА_1 відшкодування.
		Водночас, застосовуючи приписи статті 117 КЗпП України, судами не зазначено суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню, а також не наведено розрахунок цієї суми.
		41. У доводах касаційної скарги автор вказує на необхідність зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
		42. Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
		43. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
		44. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
		- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
		- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
		- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 
		- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		45. Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
		46. Враховуючи, що для застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, судами не з`ясовано загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає індексація грошового забезпечення військовослужбовця у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності, Верховний Суд приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.
		47. При цьому суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		48. Враховуючи викладене, судами першої та апеляційної інстанцій не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України.
		49. При встановленні наведених фактів судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми процесуального права, які призвели до прийняття необґрунтованих судових рішень і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.
		50. За таких обставин справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		VІІ. Судові витрати
		51. Оскільки справа повертається на новий судовий розгляд, питання про розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не вирішується.
		Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд
		п о с т а н о в и в :
		 
		1.          Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити.
		2.          Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 березня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року скасувати, а справу № 560/13719/21 направити на новий судовий розгляд до Хмельницького окружного адміністративного суду.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. 
		 
		Головуючий                                                                                          М. І. Смокович 
		Судді                                                                                                    Н. А. Данилевич
		                                                                                                                       Н. В. Шевцова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...