Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 563/376/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за заповітом.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 10.04.2023.
Дата набрання законної сили: 29.03.2023
Номер судового провадження: 61-47ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                                
		Іменем України
		 
		29 березня 2023 року 
		м. Київ
		 
		справа № 563/376/22-ц
		провадження № 61-47св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
		суддів:           Білоконь О. В., Воробйової І. А., Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
		 
		учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Селянське Агро», 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Селянське Агро» на рішення Корецького районного суду Рівненської області від 17 серпня 2022 року у складі судді Загородько Н. А. та постанову Рівненського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В.,                    Майданіка В. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		У квітні 2022 року ОСОБА_1  звернувся до суду із позовом до Товариства                        з обмеженою відповідальністю «Селянське Агро» (далі - ТОВ «Селянське Агро») про витребування майна з чужого незаконного володіння.
		 
		Свої вимоги обґрунтовував тим, що він є власником земельної ділянки площею 2,28 га, кадастровий номер 5623080400:04:001:0086, яка розташована на території с. Бриків Рівненського району Рівненської області.
		 
		05 травня 2015 року між ним та відповідачем укладений договір оренди земельної частки (паю) на 7 років з моменту державної реєстрації права оренди та сплатою орендної плати у розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік у грошовій формі та з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. У тому ж році укладено і додаткову угоду до договору оренди землі, відповідно до якої вони дійшли згоди про те, що орендна плата вноситься орендарем у розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік у грошовій формі або в цільовій формі - 10 центнерів зерна. Всі інші положення договору оренди залишаються без змін (пункт                           3 додаткової угоди).
		 
		З інформації з Державного реєстру речових прав від 15 березня 2019 року йому стало відомо, що існує додаткова угода до договору оренди земельної ділянки              від 01 грудня 2017 року б/н, відповідно до якої строк дії договору оренди земельної ділянки становить 17 років. Проте додаткових угод, де був би передбачений строк дії договорів оренди землі 17 років, позивач із ТОВ «Селянське Агро» не укладав. Наміру на продовження строку дії договору оренди землі позивач не мав.
		 
		Враховуючи викладене, позивач просив витребувати у відповідача належну йому земельну ділянку з кадастровим номером 5623080400:04:001:0086.
		 
		Рішенням Корецького районного суду Рівненської області від 17 серпня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Витребувано земельну ділянку площею 2,28 га, кадастровий номер 5623080400:04:001:0086, з чужого незаконного володіння                ТОВ «Селянське Агро». Скасовано державну реєстрацію права оренди в реєстрі речових прав. Вирішено питання розподілу судових витрат. 
		 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 додаткову угоду від 01 грудня 2017 року до договору оренди не укладав та не підписував, згоди та повноважень на її укладення й підписання іншій особі не надавав, а отже, така угода суперечить його волевиявленню, а спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у відповідача. 
		 
		Постановою Рівненського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. 
		 
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що строк дії договору оренди землі від 05 травня 2015 року закінчився 13 червня 2022 року, а відповідач після закінчення строку дії договору оренди землі не виконав свого обов`язку з повернення земельної ділянки та не скористався своїм правом на поновлення оренди.
		 
		Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції проігнорував положення Закону України від 24 березня 2022 року № 2145-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», суд визнав необґрунтованими, оскільки телеологічне тлумачення приписів внесених змін до ЗК України дозволяє зробити висновок про те, що законодавець під час дії воєнного стану дозволив вважати поновленими на один рік без волевиявлення сторін договори оренди земельних ділянок саме для спрощення оформлення відповідних змін для тих сторін, які бажають продовжити ці правовідносини. Проте відсутня заборона припиняти такі правовідносини із наведених апелянтом правових підстав. 
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
		 
		У січні 2023 року ТОВ «Селянське Агро» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Корецького районного суду Рівненської області від 17 серпня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року,               в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме підпункту 1 пункту 27 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України.
		 
		У лютому 2023 року представниця ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що позивач обрав ефективний спосіб захисту порушених прав, а суди ухвалили законні та обґрунтовані рішення. 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                                   з урахуванням статті 400 цього Кодексу. 
		 
		За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
		 
		Обставини, встановлені судами
		 
		ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,28 га, кадастровий номер 5623080400:04:001:0086, яка знаходяться на території с. Бриків Рівненського району Рівненської області.
		 
		05 травня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Селянське Агро» укладений договір оренди цієї земельної частки (паю) зі строком дії на 7 років з моменту державної реєстрації права оренди та сплатою орендної плати у розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік у грошовій формі та з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 
		 
		У тому ж році укладено і додаткову угоду до договору оренди землі, відповідно до якої сторони дійшли згоди про те, що орендна плата вноситься орендарем                        у розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік у грошовій формі або в цільовій формі - 10 центнерів зерна. Всі інші положення договору оренди залишаються без змін (пункт 3 додаткової угоди).
		 
		Строк дії договору оренди землі від 05 травня 2015 року встановлено з 13 червня 2015 року до 13 червня 2022 року.
		За змістом додаткової угоди від 01 грудня 2017 року цей договір оренди земельної ділянки переукладений строком на 17 років.
		 
		Згідно з висновком експерта від 11 листопада 2020 року № 1.1-462/20 підпис напроти слів « ОСОБА_1 » у графі «Орендодавець» у розділі «Реквізити сторін»                у примірнику додаткової угоди від 01 грудня 2017 року б/н укладеним між орендодавцем ОСОБА_1 та ТОВ «Селянське Агро», до договору оренди земельної ділянки від 01 грудня 2017 року, виконаний ОСОБА_3 .
		 
		ТОВ «Селянське Агро» у судовому засіданні визнав, що додаткова угода                      від 01 грудня 2017 року б/н є неукладеною, оскільки орендодавець її не підписував.
		 
		Враховуючи те, що ОСОБА_1 додаткової угоди від 01 грудня 2017 року б/н не підписував, згоди та повноважень на її укладення й підписання іншій особі не надавав, земельна ділянка, передана відповідачу, підлягає поверненню після закінчення строку оренди. 
		 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оскільки строк дії договору оренди землі закінчився 13 червня 2022 року і відповідач після закінчення строку дії договору оренди землі не виконав свого обов`язку з повернення земельної ділянки та не скористався своїм правом на поновлення оренди, то відповідно до чинного законодавства спірна земельна ділянка підлягає поверненню власнику.
		 
		Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій,               з огляду на таке.
		 
		Щодо вимог про повернення земельної ділянки
		 
		За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
		 
		Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
		 
		Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). 
		У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.
		 
		Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		 
		Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину 
		є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені 
		з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
		 
		Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
		 
		У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, 
		а правовідносини за ним - не виникли.
		 
		Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
		 
		Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (частина перша статті 207 ЦК України, тут і далі -                       у редакції, чинній на час укладення спірного договору).
		 
		Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		 
		Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, 
		а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
		 
		За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі.
		 
		У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
		 
		Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
		 
		За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		 
		Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		 
		У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження 
		№ 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
		 
		У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи                 з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.
		 
		Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом пред`явлення вимоги про повернення таких земельних ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.
		 
		Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2020 року у справі № 637/239/14,                  від 23 вересня 2020 року у справі № 396/1857/16, від 11 листопада 2020 року                      у справі № 598/538/19 та від 22 вересня 2021 року у справі № 610/3162/18.
		 
		Відповідно до доповнених пунктів 27 і 28 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, які набрали чинності 07 квітня 2022 року встановлено, що під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: 1) вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення: а) державної, комунальної власності, невитребуваних, нерозподілених земельних ділянок, а також земельних ділянок, що залишилися у колективній власності і були передані в оренду органами місцевого самоврядування; б) приватної власності.
		 
		Законом України від 09 жовтня 2022 року № 2698-IX, який набрав чинності                       19 листопада 2022 року, абзац перший підпункту 1 пункту 27 після слів «воєнного стану» доповнено словами «до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель» (тобто цим Законом).
		 
		Аналіз наведених положень ЗК України дає підстави для висновку, що у період із    07 квітня 2022 року до 19 листопада 2022 року договори оренди земельної ділянки були поновлені на один рік без волевиявлення сторін договору, строк яких сплинув у цей проміжок часу. 
		 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Встановивши, що додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, якою продовжено строк дії орендних відносин ще на 17 років, позивач як орендодавець не підписував, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що така угода є укладеною. 
		 
		Оскільки строк дії договору оренди закінчувався 13 червня 2022 року, тому, відповідно до пункту 27 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, цей договір вважається поновленими на один рік без волевиявлення сторін, тобто до                       13 червня 2023 року. 
		 
		Звертаючись із апеляційною скаргою, ТОВ «Селянське Агро» вказувало на відсутність підстав для задоволення вимог позивача про повернення земельної ділянки, оскільки існує необхідність врахування вимог Закону України                              від 24 березня 2022 року № 2145-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки                     в умовах воєнного стану». 
		 
		Суд апеляційної інстанції, відхиляючі такі доводи заявника, вказав на те, що системне телеологічне тлумачення зазначених приписів дозволяє зробити висновок про те, що законодавець під час дії воєнного стану дозволив вважати поновленими на один рік без волевиявлення сторін договори оренди земельних ділянок саме для спрощення оформлення відповідних змін для тих сторін, які бажають продовжити ці правовідносини. Однак заборона припиняти такі правовідносини із наведених апелянтом правових підстав не є неможливою.
		 
		Верховний Суд не погоджується з таким тлумаченням наведених положень                      ЗК України та вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню закон, чинний на момент закінчення строку дії договору оренди, тобто станом на                        13 червня 2022 року.
		 
		У цей період діяв пункт 27 розділу X «Перехідні положення» ЗК України у редакції Закону України від 24 березня 2022 року № 2145-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», який передбачав: 
		 
		-      під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: 1) вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану.
		 
		Отже, законом прямо визначено юридичний факт, з яким закон пов`язує поновлення дії договорів оренди саме без волевиявлення сторін, а тому висновки апеляційного суду про те, що така автоматична пролонгація запроваджена законодавцем для спрощення оформлення договорів для сторін, які бажають продовжити ці правовідносини, не відповідає змісту наведених положень закону.
		 
		Така автоматична пролонгація договорів оренди земельних ділянок діяла до                  19 листопада 2022 року, тобто до моменту, коли набрав чинності Закон України                  № 2698-IX«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель».
		 
		Узагальнюючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що з дня набрання чинності Законом України № 2698-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель», тобто з 19 листопада 2022 року, автоматична пролонгація договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, укладених з фізичними особами, скасована. 
		 
		Отже, суд апеляційної інстанції 01 грудня 2022 року, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення земельної ділянки ОСОБА_1 , оскільки укладений між сторонами договір оренди строком до 13 червня 2022 року на підставі положень пункту 27   розділу X «Перехідні положення» ЗК України пролонговано до 13 червня 2023 року, а тому рішення судів підлягають скасуванню як такі, що постановлені при неправильному застосуванні норм матеріального права. 
		 
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		 
		Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
		 
		Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Оскільки судові рішення підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у позові, то судові витрати підлягаю відшкодуванню стороні відповідача за рахунок позивача. 
		 
		Отже, зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «Селянське Агро» підлягає стягненню судовий збір за подання відповідачем апеляційної та касаційної скарг у розмірі 3 473,40 грн (1 488,60 + 1 984,80). 
		 
		Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд                        у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Селянське Агро» задовольнити. 
		 
		РішенняКорецького районного суду Рівненської області від 17 серпня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року скасувати, ухвалити нове рішення.
		 
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Селянське Агро» про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити. 
		 
		Стягнути зі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації:  АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Селянське Агро»(ЄДРПОУ 39758250, місцезнаходження: вулиця Соборна, 57, офіс 113, м. Хмельницький) 3 473,40 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     О. В. Ступак
		 
		Судді:                                                                                              О. В. Білоконь  
		 
		                                                                                                        І. А. Воробйова 
		 
		                                                                                                        І. Ю. Гулейков 
		 
		                                                                                                        В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...