Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 724/2182/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 10.04.2023.
Дата набрання законної сили: 31.03.2023
Номер судового провадження: 61-9581ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України                                
		31 березня 2023 року
		м. Київ
		справа № 724/2182/21
		провадження № 61-9581св22
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Чернівецька обласна прокуратура, Державна казначейська служба України,
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 27 травня 2022 року під головуванням судді Єфтеньєва О. Г. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 31 серпня                       2022 року у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Владичана А. І., Перепелюк І. Б. у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути на його користь 2 106 000 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
		Свої вимоги обґрунтовував тим, що 27 квітня 2011 року першим заступником прокурора Чернівецької області порушено кримінальну справу № 0-119033 за ознаками складу злочину, передбаченого частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 та частиною другою статті 367 КК України за фактами зловживання службовим становищем, службового підроблення та неналежного виконання своїх службових обов`язків службовими особами ДП «Хотинське держспецлісництво АПК».
		03 травня 2011 року його затримано на підставі статті 115 КПК України (в редакції 1960 року). 06 травня 2011 року постановою Шевченківського районного суду                         м. Чернівці продовжено термін затримання до 10 діб. Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 травня 2011 року відносно нього обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту.
		10 червня 2011 року прокурором Чернівецької області на підставі матеріалів кримінальної справи № 0-119033 відносно нього порушено кримінальну справу за частиною п`ятою статті 191, частиною третьою статті 28, частиною третьою статі 364, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 266, частиною третьою статті 28, статтею 246 КК України.
		06 січня 2012 року Чернівецьким природоохоронним прокурором порушено кримінальну справу № Ф-129001 за фактом зловживання службовим становищем службовими особами ДП «Хотинське держспецлісництво АПК» та за фактом вчинення останніми службового підроблення за ознаками складу злочину, передбаченого частиною третьою статті 364, частиною другою статті 366, статтею 246 КК України.
		30 березня 2012 року відносно позивача було обрано запобіжний захід - взяття під варту.
		Вироком Кіцманського районного суду Чернівецької області від 05 квітня 2013 року його визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 28, статтею 246, частиною третьою статті 191, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366, частиною другою статті 367, статтею 70 КК України та призначено покарання у вигляді двох років позбавлення волі. 
		Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Чернівецької області від 15 жовтня 2013 року вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 05 квітня 2013 року в частині засудження за частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 28, статтею 246 КК України скасовано, а кримінальну справу в цій частині закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК України за відсутністю в діях позивача складу злочину. Перекваліфіковано його дії з частини третьої статті 28, частини другої статті 364, частини третьої статті 191, частини другої статті 364 КК України на частину другу статті 367 КК України та призначено покарання у вигляді двох років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк два роки та без штрафу.
		Судом касаційної інстанції вказана ухвала Апеляційного суду Чернівецької області скасована, а кримінальна справа направлена на новий апеляційний розгляд. Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області кримінальна справа направлена на новий судовий розгляд до Садгірського районного суду м. Чернівці. Вироком Садгірського районного суду м. Чернівці від 23 червня 2017 року його визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 246, частиною третьою статті 191, частиною другою статті 367, частиною другою статті 364 КК України та призначено покарання у вигляді двох років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк три роки без штрафу з конфіскацією незаконно добутого.
		Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 22 листопада 2017 року вказаний вирок скасовано, а кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі суддів.
		Постановою Садгірського районного суду м. Чернівці від 12 березня 2019 року кримінальну справу направлено прокурору Чернівецької області для організації проведення додаткового розслідування.
		Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 16 липня 2019 року кримінальну справу повернуто прокурору Чернівецької області для проведення додаткового розслідування.
		В результаті проведеного досудового розслідування постановою слідчого СВ відділення поліції № 2 Дністровського РВП ГУНП в Чернівецькій області кримінальне провадження № 12019260160000242 від 02 лютого 2021 року закрито на підставі пункту 10 частини першої статті 284 КПК України.
		Вказував на те, що перебував під слідством та судом з 03 травня 2011 року (момент затримання) по 02 лютого 2021 року (дата закриття кримінального провадження), тобто 9 років 9 місяців, що складає 3 510 днів, з них під вартою з 03 травня 2011 року по 03 травня 2013 року, тобто 2 роки, що складає 730 днів.
		Зазначав, що незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, незаконним затриманням, незаконним обранням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, незаконним пред`явленням обвинувачення у скоєнні ряду злочинів, в тому числі і злочинів, віднесених до категорії тяжких та особливо тяжких, йому спричинено моральну шкоду, яка проявилась в довготривалому перебуванні в психічній та моральній напрузі, істотній зміні умов проживання, стресі можливого повторення подій, негативних переживань та спогадів, поширення негативної інформації про нього серед жителів села та необхідності відновлювати свою репутацію. Через тривалий судовий розгляд справи він перебував у невизначеному стані, відчував стрес та психічну напругу перед кожним судовим засіданням та перед винесенням судового рішення.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Хотинський районний суд Чернівецької області рішенням від 27 травня 2022 року позовні вимоги задовольнив частково.
		Стягнув в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України 438 000 грн. В іншій частині позову відмовив.
		Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову місцевий суд виходив з того, що позивач перебував під вартою з 03 травня 2011 року по 03 травня 2013 року, тобто 2 роки, що складає 730 днів, і саме за цей період здійснив розрахунок завданої моральної шкоди в трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2021 року.
		Чернівецький апеляційний суд постановою від 31 серпня 2022 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишив без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. 
		Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 27 травня 2022 року змінив, виклавши абзац другий резолютивної частини в такій редакції: «Стягнути з держави Україна за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 140 750 грн у відшкодування моральної шкоди».
		В іншій частині рішення Хотинського районного суду Чернівецької області залишив без змін.
		Приймаючи оскаржену постанову апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди за кожен місяць незаконного перебування під слідством та судом, тобто за 9 років 9 місяців.
		Суд апеляційної інстанції також не погодився з визначеним судом першої інстанції розміром мінімальної заробітної плати, оскільки такий розмір визначається на час розгляду справи судом першої інстанції.
		Визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягала стягненню на користь позивача, суд першої інстанції визначив мінімальну заробітну плату у розмірі 6 000 грн відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», однак рішення було ухвалено 27 травня 2022 року і мінімальний розмір заробітної плати станом на 01 січня 2022 року становив 6 500 грн.
		На підставі наведеного, визначаючи розмір відшкодування, апеляційний суд вважав, що на користь позивача підлягає відшкодуванню моральна шкода в розмірі, кратному 1,5 мінімальним заробітним платам, що діяв на момент розгляду справи судом першої інстанції.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У жовтні 2022 року представник Державної казначейської служби України - Медведюк Д. В. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 27 травня 2022 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 31 серпня 2022 року в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.
		У поданій касаційній скарзі представник заявника зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду:                              від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19; від 06 липня 2020 року у справі                        № 686/20389/19; від 03 грудня 2019 року у справі № 686/26653/18; від 10 жовтня            2018 року у справі № 640/3837/17; від 22 травня 2019 року у справі № 686/20012/18;                  від 23 січня 2019 року у справі № 308/1990/16-ц та від 25 липня 2018 року у справі                  № 638/6944/16-ц.
		Представник заявника зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, адже позивачем не було доведено, що відносно нього було застосовані незаконні чи неправомірні слідчі дії. Рішення, якими б встановлювались такі обставини у матеріалах справи відсутні, а тому висновки судів попередніх інстанцій неправильні.
		Представник заявника також наголошує на тому, що сама по собі постанова слідчого про закриття кримінального провадження на підставі пункту 10 частини першої статті 284 КПК України не тягне доведеність неправомірності дій органів досудового розслідування чи прокуратури, оскільки така обставина відповідним рішенням суду не встановлена.
		Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Верховний Суд ухвалою від 28 листопада 2022 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував з Хотинського районного суду Чернівецької області справу № 724/2182/21.
		16 січня 2023 року справа № 724/2182/21 надійшла до Верховного Суду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Постановою слідчого Чернівецької міжрайонної природоохоронної прокуратури                   від 03 травня 2011 року стосовно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищам та за фактом неналежного виконання своїх службових обов`язків за ознаками складу злочину, передбаченого частиною першою статті 364 та частиною другою статті 367 КК України.
		Постановою слідчого Чернівецької міжрайонної природоохоронної прокуратури                      13 травня 2011 року стосовно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищем за ознаками складу злочину, передбаченого частиною третьою статті 364 КК України. Зазначену кримінальну справу об`єднано з кримінальною справою № О-119033 в єдине провадження та надано їй єдиний реєстраційний номер № О-119033.
		10 червня 2011 року за постановою прокурора Чернівецької області відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за частиною п`ятою статті 191, частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 364, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 28, статтею 246 КК України.
		Відповідно до протоколу слідчого Чернівецької міжрайонної природоохоронної прокуратури 03 травня 2011 року підозрюваного ОСОБА_1 затримано.
		Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 травня 2011 року продовжено затримання підозрюваного у вчиненні злочинів, передбачених частинами першою, другою статті 364 КК України до десяти діб, тобто до 13 травня 2011 року.
		Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 травня 2011 року обрано обвинуваченому запобіжний захід у вигляді взяття під варту.
		Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 червня 2011 року продовжено термін тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 до трьох місяців, тобто до 03 серпня 2011 року.
		Постановою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 29 грудня                    2011 року кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 364, частиною третьою статті 28, частиною другою 366, частиною другою статті 28, статтею 246, частиною першою статті 367 КК України повернуто прокурору Чернівецької області для проведення додаткового розслідування. Міру запобіжного заходу залишено обрану.
		Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 06 березня 2012 року постанову Кіцманського районного суду Чернівецької області від 29 грудня 2011 року скасовано та справу направлено на новий судовий розгляд в той же суд.
		Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 березня 2012 року обрано відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді взяття під варту в межах строку, передбаченого чинним КПК України.
		Вироком Кіцманського районного суду Чернівецької області від 05 квітня 2013 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 28, статтею 246, частиною третьою статті 191, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 та частиною другою статті 367 КК України на підставі частини першої статті 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено покарання у вигляді двох років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з використанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк три роки без штрафу з конфіскацією незаконно добутого. Строк відбування покарання засудженому рахувати з 03 травня 2011 року. Запобіжний захід засудженому до вступу вироку в законну силу залишено попередній - тримання під вартою.
		Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 27 червня 2013 року кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 28, статтею 246, частиною третьою статті 191, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 та частиною другою статті 367 КК України повернуто суду першої інстанції для виконання вимог, передбачених статтею 351 КПК України (в редакції 1960 року).
		Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 15 жовтня 2013 року вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 05 квітня 2013 року в частині засудження ОСОБА_1 за частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 28, статтею 246, частиною другою статті 366 КК України скасовано, а кримінальну справу в цій частині закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК України (в редакції 1960 року) за відсутністю в його діях складу злочину. В іншій частині вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області            від 05 квітня 2013 року змінено - перекваліфіковано дії ОСОБА_1 з частини третьої статті 28, частини другої статті 364, частини третьої статті 191, частини другої статті 364 КК України на частину другу статті 367 КК України та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк два роки з позбавлення права обіймати посади, пов`язані з використанням організаційно-розпорядчих та адміністративно господарських функцій на строк два роки без штрафу. Зараховано ОСОБА_1 в строк відбування покарання строк перебування його під вартою, а саме з 03 травня 2011 року по 03 травня 2013 року, вважаючи ОСОБА_1 таким, що відбув призначене йому покарання.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 листопада 2014 року ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області               від 15 жовтня 2013 року відносно ОСОБА_1 скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд.
		Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 18 травня 2015 року вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 05 квітня 2013 року щодо ОСОБА_1 за частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 28, статтею 246, частиною третьою статті 191, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 та частиною другою статті 367 КК України скасовано, а кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд до Кіцманського районного суду Чернівецької області в іншому складі суду.
		Постановою Садгірського районного суду м. Чернівці від 15 квітня 2016 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 28, статтею 246, частиною третьої статті 191, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 та частиною другою статті 367 КК України направлено прокурору Чернівецької області для організації додаткового розслідування.
		Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області 30 червня 2016 року постанову Садгірського районного суду м. Чернівці від 15 квітня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд в той же суд.
		Вироком Садгірського районного суду м. Чернівці від 23 червня 2017 року                      ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 28, статтею 246, частиною третьою статі 191, частиною другою статті 367, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України і призначено покарання за частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364 КК України із застосуванням статті 69 КК України та на підставі частини першої статті 70, статті 72 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено покарання у вигляді двох років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з використанням організаційно-розпорядчих та адміністративно господарських функцій на строк три роки та без штрафу з конфіскацією незаконно добутого. За частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 28, статтею 246, частиною третьою статті 191, частиною другою статті 366, частиною другою статті 367, за статтею 49 КК України звільнено від кримінального покарання у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та закрито провадження в цій частині. Зараховано в строк відбування покарання засудженому з 03 травня 2011 року по 03 травня 2013 року, вважаючи ОСОБА_1 таким, що відбув призначене йому покарання.
		Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області 22 листопада 2017 року вирок Садгірського районного суду м. Чернівці від 23 червня 2017 року скасовано. Об`єднану кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 направлено на новий судовий розгляд в цей же суд в іншому складі суду.
		Постановою Садгірського районного суду м. Чернівці від 12 березня 2019 року кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 28, статтею 246, частиною третьою статті 191, частиною другою статті 367, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України, повернуто прокурору Чернівецької області для додаткового розслідування.
		Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 16 липня 2019 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора відділу прокуратури Чернівецької області на постанову Садгірського районного суду м. Чернівці від 12 березня                      2019 року про повернення кримінальної справи щодо ОСОБА_1 прокурору Чернівецької області для додаткового розслідування.
		02 серпня 2019 року Хотинське ВП Кельменецького ВП ГУНП в Чернівецькій області в ЄРДР зареєстровало кримінальне провадження № 12019260160000242 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 191 КК України по факту того, що службові особи Хотинського державного спеціалізованого лісництва агропромислового комплексу в період з серпня 2010 року по лютий 2011 року привласнили товарно-матеріальні цінності підприємства.
		Постановою слідчого СВ відділення поліції № 2 Дністровського РВП ГУНП в Чернівецькій області 02 лютого 2021 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12019260160000242, закрито.
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
		Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (частина друга статті 1167 ЦК України).
		У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
		Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров?я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
		Згідно із статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
		Частиною другою статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
		Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
		Верховний Суд у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 401/217/20 (провадження № 51-136км21) виклав правовий висновок відповідно до якого  приписи пункту 10 частини першої статті 284 КПК України не передбачають можливості продовження кримінального провадження з метою реабілітації особи або з інших причин. Вказана норма є імперативною, й за наявності передбачених законом підстав кримінальне провадження має бути закрито. 
		Таким рішенням не порушується принцип презумпції невинуватості щодо особи, оскільки при направленні обвинувального акта до суду поза межами строку досудового розслідування він навіть не набув статусу обвинуваченого, тому закриття провадження на підставі положень пункту 10 частини 1 статті 284 КПК України не може мати для нього жодних негативних правових наслідків.  
		Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
		Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент розгляду справи.
		Встановивши, що позивач перебував під судом та слідством, проте щодо нього не було встановлено достатніх доказів для доведення винуватості колегія суддів  погоджується із висновками апеляційного суду про наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 грошових коштів для компенсації моральної шкоди.
		Вищенаведеним також спростовуються аргументи касаційної скарги про відсутність у позивача права на отримання від держави відшкодування у вигляді компенсації моральної шкоди, оскільки докази того, що відносно нього було застосовані незаконні чи неправомірні слідчі дії в матеріалах справи відсутні.
		Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові                від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до частини третьої статті 13 Закону відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі                           № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
		Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
		Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач перебував під вартою з 03 травня 2011 року по 03 травня 2013 року, тобто 2 роки, що складає 730 днів, і саме за цей період здійснив розрахунок завданої моральної шкоди в трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня                             2021 року.
		Апеляційний судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 03 травня 2011 року (момент затримання) по 02 лютого 2021 року (дата закриття кримінального провадження), тобто 9 років 9 місяців, що складає 3 350 днів, з них під вартою з 03 травня 2011 року по 03 травня 2013 року, тобто 2 роки, що складає                           730 днів.
		Таким чином, встановивши вищенаведене суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди за кожен місяць незаконного перебування під слідством та судом, тобто за 9 років і 9 місяців, а місцевий суд неправильно визначився з періодом, за який така шкода має бути відшкодована.
		Одночасно апеляційний суд правильно зауважував, що визначений судом першої інстанції розмір мінімальної заробітної плати неправильний, оскільки такий розмір визначається на час розгляду справи судом першої інстанції.
		Визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягала стягненню на користь позивача, суд першої інстанції визначив мінімальну заробітну плату у розмірі 6 000 грн відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», однак рішення було ухвалено 27 травня 2022 року і мінімальний розмір заробітної плати станом на 01 січня 2022 року становив 6 500 грн.
		Визначаючи розмір відшкодування суд апеляційної інстанції виходив з того, що на користь позивача підлягає відшкодуванню моральна шкода в розмірі, кратному 1,5 мінімальним заробітним платам, що діяв на момент розгляду справи судом першої інстанції.
		Врахувавши положення статті 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач внаслідок тривалого незаконного перебування під слідством та судом, апеляційний суд вважав за необхідне визначити моральну шкоду в розмірі 1 140 750 грн, який з урахуванням встановлених фактичних обставин справи відповідає засадам розумності та справедливості.
		Таким чином колегія суддів зазначає, що змінюючи рішення суду першої інстанції у частині підрахунку місяців перебування позивача під слідством та судом, суд апеляційної інстанції, належним чином оцінивши наявні у матеріалах справи докази, правильно встановив, що позивач незаконно перебував під слідством і судом 9 років і 9 місяців, правильно застосував положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та обґрунтовано визначив розмір відшкодування (моральної) шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати, що діяла на момент розгляду справи у суді.
		Аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19; від 06 липня 2020 року у справі № 686/20389/19; від 03 грудня                     2019 року у справі № 686/26653/18; від 10 жовтня 2018 року у справі № 640/3837/17; від 22 травня 2019 року у справі № 686/20012/18; від 23 січня 2019 року у справі                                 № 308/1990/16-ц; від 25 липня 2018 року 638/6944/16-ц колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
		У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19 викладено правовий висновок де зазначено, що наявність певних недоліків у процесуальній діяльності слідчого та прокурора не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної або матеріальної шкоди.
		Верховний Суд у постанові від 06 липня 2020 року у справі № 686/20389/19 зазначав, що визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
		У постанові Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у справі № 686/26653/18 викладено правовий висновок про те, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Отже, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.
		Верховний Суд у постанові від 22 травня 2019 року у справі № 686/20012/18 зауважував, що загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
		У постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 308/1990/16-ц викладено правову позицію відповідно до якої саме по собі скасування постанов слідчого про закриття кримінального провадження у справі не свідчить про протиправність його дій, які не є неправомірними в розумінні закону та не можуть бути підставою для відшкодування шкоди.
		Верховний Суд у постанові 25 липня 2018 року 638/6944/16-ц вказував, що спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		Отже, аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у справі, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, на які посилається представник заявника у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.
		Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.
		Державна казначейська служба України також звернулася до Верховного Суду з клопотанням, у якому просила зупинити виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 31 серпня 2022 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
		Відповідно до частини першої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
		З огляду на викладене немає підстав для задоволення клопотання Державної казначейської служби України про зупинення виконання судового рішення.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
		Щодо клопотання Державної казначейської служби України про повідомлення її представника про дату та час розгляду справи
		У касаційну скарзі Державна казначейська служба України просить повідомити її представника про дату та час розгляду справи.
		Оскільки згідно з частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, відсутні підстави для розгляду справи у судовому засіданні за участю представника Державної казначейської служби України.
		Щодо судових витрат 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, нема.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		П О С Т А Н О В И В :
		Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.
		Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 27 травня 2022 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Чернівецького апеляційного суду від 31 серпня 2022 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:І. В. Литвиненко   А. І. Грушицький   Є. В. Петров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...