Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 205/3340/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 10.04.2023.
Дата набрання законної сили: 04.04.2023
Номер судового провадження: 61-235ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		04 квітня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 205/3340/18
		провадження № 61-235св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради,
		відповідач - ОСОБА_1 ,
		третя особа - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника  ОСОБА_1 адвоката Мельниченка Віталія Миколайовича на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Мовчан Д. В. від 06 вересня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У травні 2018 року перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про витребування майна.
		Позовну заяву мотивовано тим, що в ході здійснення представницьких повноважень прокурором встановлено факт безпідставного вибуття з комунальної власності територіальної громади м. Дніпра квартири 
		АДРЕСА_1 . Зокрема, 22 лютого 2018 року державний реєстратор Чумаківської сільської ради Дніпровського району на підставі свідоцтва про право власності від 04 березня 1993 року, виданого виконкомом міської ради народних депутатів, зареєстрував право приватної власності ОСОБА_2 на зазначену квартиру. Разом з тим, як зазначає прокурор, таке свідоцтво на ім`я ОСОБА_2 не видавалось та останній у зазначеній квартирі ніколи не проживав і не набував законного права претендувати на цю квартиру. 16 березня 2018 року за договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Гойняк Г. В., ОСОБА_2 як особа, яка не мала права відчужувати спірну квартиру, подарував її ОСОБА_1 .
		Посилаючись на викладене, прокурор просив витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 квартиру  
		АДРЕСА_1 .
		 
		Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
		 
		Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська 
		від 06 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року, позовні вимоги першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради задоволено.
		Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади 
		м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради квартиру 
		АДРЕСА_1 .
		Вирішено питання про розподіл судових витрат. 
		Судові рішення мотивовані тим, що спірне майно вибуло з власності територіальної громади м. Дніпро в особі Дніпропетровської міськради поза волею власника, тому наявні підстави для повернення цього майна шляхом його витребування від чужого незаконного володіння ОСОБА_1 .
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
		 
		У касаційній скарзі  ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та залишити позов прокурора без розгляду, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що прокурор не мав відповідних повноважень на представлення інтересів Дніпровської міської ради. Суди не звернули уваги на те, що матеріали справи не містять доказів належності спірної квартири на праві власності Дніпровської міської ради.
		 
		Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		24 березня 2023 року справу передано судді-доповідачу.
		 
		Відзив на касаційну скаргу
		 
		У лютому 2022 року від прокурора надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень. Зазначає, що прокурор, звертаючись до суду з позовом належно обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави, та органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, підтвердив неналежне, на його переконання, здійснення захисту інтересів держави в особі Дніпровської міської ради, яка не вжила заходів щодо подання позову.
		 
		У квітні 2022 року від Дніпровської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому міська рада просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами 
		 
		Житловий будинок АДРЕСА_2 , до складу якого увійшла квартира АДРЕСА_3 , на підставі рішення Ленінського виконкому 
		від 08 вересня 1989 року № 486 зареєстровано за місцевою Радою, про що видане реєстраційне посвідчення від 21 грудня 1989 року (а. с. 15, т. 1).
		 
		22 лютого 2018 року державний реєстратор Чумаківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Соколенко Т. Г. на підставі свідоцтва про право власності від 04 березня 1993 року, виданого виконкомом міської ради народних депутатів за №б/н, зареєстрував право приватної власності за ОСОБА_2 на вказану вище квартиру.
		 
		Відповідно до наданої Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради на запит прокурора відповіді, станом на 14 травня 2018 року інформація щодо передачі у власність громадянам шляхом приватизації квартири 
		АДРЕСА_1 є відсутньою, а відповідне свідоцтво про право власності на квартиру органом приватизації не видавалось (а. с. 11, т. 1).
		 
		Згідно з довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщені (будинку) осіб від 10 січня 2018 року, у спірній квартирі були зареєстровані ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , однак всі вони померли, що підтверджується актовими записами про смерть (а. с. 21-22, т. 1) та були зняті з реєстрації місця проживання 22 січня 2018 року відділом формування та ведення реєстру територіальної громади департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, як померлі особи. Право власності на цю квартиру зазначені особи не оформляли. 
		 
		16 березня 2018 року ОСОБА_2 подарував спірну квартиру за договором дарування ОСОБА_1 . 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		 
		У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
		 
		Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша 
		статті 16 ЦК України).
		 
		Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		 
		Відповідно до частини першої статті 317 та частини першої статті 
		319 ЦК України власнику належить, зокрема, право на власний розсуд розпоряджатися своїм майном.
		 
		Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		 
		Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п`ята статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
		 
		Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності (частина п`ята статті 60 згаданого Закону).
		 
		Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частина восьма статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
		 
		У статті 330 ЦК України закріплено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
		 
		Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		 
		Отже, відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати власне майно із чужого незаконного володіння. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		 
		При цьому за змістом частини третьої статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
		 
		Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388
		ЦК України, є неефективними.
		 
		Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило
		у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
		 
		Частиною п`ятою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
		 
		Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності (частина п`ята статті 60 згаданого Закону).
		 
		Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частина восьма статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
		 
		Дніпровська міська рада як представницький орган територіальної громади м. Дніпра, якому ця громада делегувала повноваження щодо здійснення права власності від її імені та в її інтересах, повинна діяти виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом, а відтак воля територіальної громади як власника об`єкта права комунальної власності може бути виражена лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам закону та інтересам територіальної громади.
		 
		Судами установлено, що Дніпровська міська рада не вчиняла дій щодо розпорядження спірним нерухомим майном у спосіб, передбачений законом, шляхом ухвалення відповідного рішення на сесії міської ради, що свідчить про те, що квартира   
		АДРЕСА_1  вибула з власності Дніпровської міської ради поза волею власника, а тому суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для витребування вказаного майна.
		 
		За змістом частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати судові рішення, які внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.
		 
		Відсутність волі Дніпровської міської ради на продаж спірного нерухомого майна підтверджена вироком Бабушкінського районного суду 
		м. Дніпропетровська від 12 грудня 2018 року (справа № 200/15816/18), яким ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України, за фактом використання завідомо підробленого документа (свідоцтва про право власності на житло від 04 березня 1993 року, виданого Дніпропетровським виконкомом міської ради народних депутатів) з метою придбання права на майно, шляхом обману (шахрайства) в особливо великих розмірах, а саме заволодіння квартирою  
		АДРЕСА_1 , яка є комунальною власністю та належить Дніпровській міській раді. Зазначений вирок міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень (реєстраційний номер 78502801). 
		 
		Отже, установивши, що ОСОБА_6 набув право власності на спірну квартиру безвідплатно, на підставі договору дарування від 16 березня 
		2018 року, укладеного з ОСОБА_2 , який не мав права його відчужувати, з огляду на неправомірне набуття права власності на це майно, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про витребування спірної квартири із незаконного володіння ОСОБА_6 на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради.
		 
		Посилання у касаційній скарзі на те, що матеріали справи не містять доказів належності Дніпровській міській раді спірної квартири, спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, зокрема листом 
		КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 11 січня 2018 року, відповідно до якого житловий будинок АДРЕСА_2 , до складу якого увійшла квартира АДРЕСА_3 , на підставі рішення Ленінського виконкому від 08 вересня 1989 року № 486 зареєстровано за місцевою радою, про що видане реєстраційне посвідчення від 21 грудня 
		1989 року (а. с. 15, т. 1). Достовірність наданої КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» інформації відповідачем не спростована. Крім того, обставини вибуття спірного майна із власності територіальної громади м. Дніпра підтверджено також вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2018 року.
		 
		Щодо представництва прокурором інтересів держави
		 
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		 
		ЄСПЛ звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02).
		 
		У частинах першій, третій статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (тут і далі у редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом) зазначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. 
		 
		Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
		 
		Наведеним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України.
		 
		Зокрема, згідно з частиною четвертою, п`ятою статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
		 
		Системне тлумачення статті 56 ЦПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає змогу зробити висновок про те, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох таких випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
		 
		Отже, прокурор, звертаючись до суду, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу, а іншою - відсутність такого органу.
		 
		У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 зроблено висновок про те, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
		 
		Отже, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
		 
		Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) зроблено висновок про те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.
		 
		Звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, прокурор обґрунтував неналежне, на його переконання, здійснення захисту інтересів територіальної громади м. Дніпра міською радою як уповноваженим органом, яка самостійно не вживала достатніх заходів представницького характеру з метою захисту прав територіальної громади на спірне нерухоме майно протягом тривалого періоду часу, незважаючи на те, що їй достеменно було відомо, що нерухоме майно вибуло з комунальної власності поза волею її власника.
		 
		Тож прокурор навів підставу для представництва інтересів держави, а саме незаконне вибуття спірного нерухомого майна з комунальної власності, та зазначив підстави для звернення до суду з позовом, існування нагальної потреби у захисті порушених інтересів держави.
		 
		У справі, що переглядається, прокурор, звертаючись до суду з позовом, відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статті 45 ЦПК України (в редакції, що діяла на час звернення до суду з позовом), належно обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави, та органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, підтвердив неналежне, на його переконання, здійснення захисту інтересів держави в особі Дніпровської міської ради, яка не вжила заходів щодо подання позову.
		 
		Поданий прокурором позов підтримала Дніпровська міська рада, яка не оспорювала в суді наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в її особі, заперечень проти цього не висловлювала і у відзивах на апеляційну та касаційну скарги ОСОБА_1 вважала законними і обґрунтованими судові рішення про витребування спірної квартири на її користь.
		 
		З огляду на викладене, позов подано прокурором як повноважною особою, яка має право на представництво інтересів держави в особі Дніпровської міської ради, яка самостійно не вчиняла дій для відновлення порушених відповідачем інтересів держави.
		 
		Таким чином доводи ОСОБА_1 , що прокурор є не повноважним суб`єктом звернення до суду з цим позовом в інтересах держави є помилковими.
		 
		Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові 
		від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, щодо перевірки наявності підстав для представництва інтересів держави прокурором у суді, є необґрунтованими, оскільки зроблені судами висновки не суперечать висновкам, зробленим Великою Палатою Верховного Суду. Суди попередніх інстанцій перевірили повноваження прокурора на звернення до суду із цим позовом в інтересах Дніпровської міської ради та дійшли правильного висновку про наявність таких повноважень, з огляду на те, що Дніпровська міська рада неналежним чином здійснює захист інтересів держави, до компетенції якої віднесені відповідні повноваження. 
		 
		Зазначене стосується й посилання відповідача на висновки Верховного Суду, зроблені у постанові від 20 вересня 2020 року у справі № 924/1237/17.
		 
		Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.
		 
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
		 
		Відповідно до частини третьоїстатті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника  ОСОБА_1 адвоката Мельниченка Віталія Миколайовича залишити без задоволення. 
		 
		Заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська 
		від 06 вересня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду 
		від 24 листопада 2021 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                            О. В. Білоконь
		О. М. Осіян
		Н. Ю. Сакара

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...