Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 111/2166/13-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 10.04.2023.
Дата набрання законної сили: 04.04.2023
Номер судового провадження: 51-3877км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		04 квітня 2023 року
		м. Київ
		справа № 111/2166/13-к
		провадження № 51-3877км18
		 
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                    ОСОБА_1 ,
		суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,          
		прокурора                                        ОСОБА_5 , 
		захисника                                       ОСОБА_6 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 на вирок Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від  22 липня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 жовтня 2013 року  у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013130310000349, за обвинуваченням
		ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та проживаючого у АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України.
		 
		Короткий зміст оскаржених судових рішень
		Вироком Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 22 липня 2013 року ОСОБА_9 засуджено до покарання: 
		-         за п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі строком на 10 років із конфіскацією майна; 
		-         за ч. 4 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі строком на 9 років 6 місяців із конфіскацією майна; 
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_9 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років, із конфіскацією майна.
		Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 жовтня 2013 року вирок районного суду залишено без змін.
		Вказаним вироком районного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, засуджено також ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . Судові рішення щодо зазначених засуджених у касаційному порядку не оскаржуються.
		Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Згідно з вироком суду ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 визнано винуватими у вчиненні інкримінованих злочинів, за наступних обставин.
		Так, на початку лютого 2013 року, точна дата та час не встановлено, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 незаконно придбали, а саме знайшли в приміщенні котельні поблизу школи № 2 у м. Керчі АР Крим пістолет, який є одноствольною нарізною казнозарядною самозарядною вогнепальною зброєю - пістолетом «CESKA ZBROJOVKA» мод. 27 (CZ-27), калібру 7,65 мм Браунінг, зав. № НОМЕР_1 , придатним до стрільби та чотири пачки патронів калібру 7,65 мм, які є бойовими припасами до нарізної вогнепальної зброї 7,65 мм патронами «Браунінг» (7,65х17), виготовленими промисловим способом та придатними для стрільби, та перенесли до місця проживання ОСОБА_11 у АДРЕСА_2 , де зберігали без передбаченого законом дозволу до 13 лютого 2013 року.
		13 лютого 2013 року приблизно о 20:00 год. ОСОБА_10 , ОСОБА_11 і ОСОБА_9 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, діючи в групі, за попередньою змовою між собою, з корисливих мотивів, з використанням вогнепальної зброї - пістолета «CESKA ZBROJOVKA» мод. 27 (CZ-27), калібру 7,65 мм Браунінг, маючи намір на скоєння розбійного нападу на водія таксі з метою заволодіння його майном, усвідомлюючи та свідомо припускаючи можливість використання вогнепальної зброї для умисного спричинення смерті потерпілому під час розбійного нападу, на автовокзалі у м. Керчі сіли в автомобіль таксі ВАЗ-21113, держ. номер НОМЕР_2 , під керуванням потерпілого ОСОБА_12 і поїхали у с. Глазівка Ленінського району АР Крим. Приблизно о 21:00, перебуваючи в салоні автомобіля ВАЗ-21113, держ. номер НОМЕР_2 , який знаходився на площі перед буд.  АДРЕСА_3 , де ОСОБА_10 , діючи з єдиним умислом з ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , здійснив одиночний постріл в голову водія вказаного автомобіля ОСОБА_12 , чим заподіяв одиночне вогнепальне кульове поранення голови з пошкодженням головного мозку, тим самим вбив його, після чого ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 заволоділи чоловічим портмоне коричневого кольору, в якому знаходилися гроші в сумі 1000 грн, та зникли з місця злочину, викраденим майном розпорядилися на власний розсуд.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість.
		При цьому свої вимоги мотивує тим, що висновки суду щодо вини ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України не відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на припущеннях, у матеріалах провадження відсутні докази скоєння ОСОБА_9 вбивства та розбійного нападу. Поза належної уваги судів першої і апеляційної інстанцій залишились показання засудженого про те, що він їхав разом з   ОСОБА_10 та ОСОБА_11 з метою скоєння грабежу, про наявність у ОСОБА_10 пістолета йому було не відомо, про те, що ОСОБА_10 вчинить вбивство таксиста він також не знав. Вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно послалися на показання ОСОБА_10 , які він давав під час проведення слідчого експерименту.
		Окрім того, захисник не погоджується з призначеним засудженому покаранням, вважає його надмірно суворим і несправедливим.
		Також стверджує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України та у ній всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не надано належну оцінку доводам апеляційних скарг його та засудженого. 
		Позиції інших учасників судового провадження 
		У судовому засіданні захисник підтримав подану скаргу, а прокурор заперечував проти їх задоволення.
		Межі розгляду  матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014  року витребувано кримінальне провадження щодо ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 . 
		Проте, кримінальне провадження з тимчасово окупованої територій Автономної Республіки Крим до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не надходило.
		Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року, що набрав чинності 30 січня 2018 року, внесено зміни до Кримінального процесуального кодексу України та визначено, що судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
		Відповідно до пункту 4 параграфу 3 розділу 4 вказаного Закону касаційну скаргу передано до Касаційного кримінального суду.
		Касаційним кримінальним судом здійснювалось ряд заходів спрямованих на з`ясування місцезнаходження  кримінальної справи № 111/2166/13-к, проте остання з окупованої територій Автономної Республіки Крим до суду щодо якого встановлена територіальна підсудність не надходила.
		Відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції» у разі неможливості передачі матеріалів справи відповідно до встановленої згідно з цим Законом підсудності вчинення необхідних процесуальних дій здійснюється за документами і матеріалами, поданими учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для ухвалення відповідного судового рішення.
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
		Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
		Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, перегляду відповідно до вимог ст. 438 КПК України у касаційному порядку не підлягають.
		У касаційній скарзі захисник ставить також питання про скасування судових рішень у зв`язку з неправильним застосуванням закону  про кримінальну відповідальність, а саме кваліфікацією дій засудженого за ч. 4 ст. 187, п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість і не вказує про недопустимість доказів, покладених в основу судових рішень.
		Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що наявні у матеріалах за касаційною скаргою документи, є достатніми для ухвалення рішення судом касаційної інстанції.
		Мотиви суду
		Колегія суддів погоджується з рішеннями суддів першої та апеляційної інстанцій та вважає доводи захисника про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону при розгляді кримінальної справи судами безпідставними, виходячи з наступного.
		Так, колегія суддів вважає, що висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, ухвалено згідно з положеннями статей 370, 374 КПК України з додержанням вимог ст. 23 цього Кодексу на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК України. Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень за викладених у вироку обставин, суд першої інстанції обґрунтував показаннями засуджених, свідків, висновками експертів, проведених по справі судових експертиз, даними протоколів проведення слідчих експериментів за участі засуджених  та іншими доказами по справі.
		Щодо доводів захисника про безпідставне посилання суду на показання засудженого ОСОБА_10 , які він давав  слідчому під час слідчого експерименту.
		За приписами ст. 240 КПК України з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. До участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник. Про проведення слідчого експерименту слідчий, прокурор складає протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Крім того, у протоколі докладно викладаються умови і результати слідчого експерименту.
		Метою слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК України є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Проведення за участю підозрюваного слідчого експерименту з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, на відміну від допиту, крім отримання відомостей, передбачає також здійснення учасниками слідчого експерименту певних дій, спрямованих на досягнення мети цієї слідчої (розшукової) дії.
		Нормативна модель слідчого експерименту передбачає безпосередню участь підозрюваного у проведенні дій, спрямованих на досягнення легітимної мети цієї слідчої дії, а саме у відтворенні дій, обстановки, обставин певної події, проведенні необхідних дослідів чи випробувань. Шляхами досягнення мети слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК України є проведення слідчим, прокурором відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
		Отримання від підозрюваного, обвинуваченого відомостей під час проведення слідчого експерименту (з дотриманням встановленого законом порядку) є складовою належної правової процедури цієї процесуальної дії, що разом з іншими її сутнісними компонентами дозволяє досягнути її мети і вирішити поставлені завдання. 
		На відміну від слідчого експерименту допит підозрюваного у розумінні ст. 224 КПК України - це слідча дія, що провадиться шляхом опитування особи, яка має статус підозрюваного, з метою одержання даних щодо обставин, які стали підставою для її затримання або застосування запобіжного заходу, а також для отримання іншої інформації, яка має доказове чи інше значення для кримінального провадження. 
		Як слідує з дослідженого судами та покладеного в основу обвинувального вироку протоколу проведення слідчого експерименту від 22 лютого 2013 року за участю ОСОБА_10 та відеозапису до нього, останній, будучи на місцевості скоєння злочину, повідомив обставини подій, які відбулися увечері 13 лютого 2013 року, розповів про вчинені ним дії, а також, як перед посадкою в автомобіль  таксі між ним і ОСОБА_11 відбулась розмова з приводу вбивства таксиста, при якій був присутній ОСОБА_9 , який хоча і висловив незгоду з вбивством, однак також сів до автомобіля.
		З вказаних обставин колегія суддів вважає, що суд у своєму рішенні з дотриманням вимог КПК України послався на дані слідчого експерименту за участю ОСОБА_10 .
		 
		Щодо правильності кваліфікації дій засудженого ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України.
		Доводи сторони захисту про відсутність умислу на вбивство та попередньої змови засудженого із ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на напад і вбивство  потерпілого були предметом перевірки судів обох інстанцій та були спростовані всебічно, повно і об`єктивно дослідженими у судовому засіданні доказами, сукупності яких у вироку дана належна оцінка.
		Так, передбачене п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб, згідно з ч. 2 ст. 28 цього Кодексу має місце у випадках, коли його було спільно вчинено декількома особами, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. За цей злочин несуть відповідальність і ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але, будучи об`єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу. З урахуванням конкретних обставин провадження та змісту спільного умислу осіб, що вчиняють убивство за попередньою змовою, до таких дій належать у тому числі усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це: надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час учинення вбивства (у вигляді порад, передачі зброї тощо); ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення, відвернення уваги з метою забезпечити реалізацію спільного умислу тощо.
		За цей злочин несуть відповідальність і ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але, будучи об`єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу.
		Тобто під час вчинення злочину кожен із співучасників може вчиняти різні дії які, разом з тим, спрямовані на досягнення єдиної мети.
		Під нападом за ст. 187 КК України слід розуміти умисні дії, спрямовані на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або психічного насильства, зазначеного в частині першій цієї статті.
		Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, або з погрозою застосування такого насильства, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні.
		Якщо під час розбою було умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого настала смерть потерпілого, або останнього було умисно вбито, дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ч. 4 ст. 187 КК України і п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України.
		Разом з цим, як учинене з корисливих мотивів умисне вбивство, відповідальність за, яке передбачено п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, кваліфікується у разі, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв`язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов`язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому не має значення, коли виник корисливий мотив - до початку чи під час вчинення цього злочину. 
		Обґрунтовуючи свої висновки щодо доведеності винуватості засуджених, зокрема і ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, суди першої та апеляційної інстанції на підставі досліджених і оцінених доказів наявних в матеріалах провадження, послалися на те, що засуджені разом, спільно сіли в автомобіль таксі, попередньо обговоривши можливість вбивства таксиста і спеціально поїхали в ньому подалі від м. Керч до с. Глазівка без будь-якої потреби їхати до с. Глазівка при відсутності грошей для оплати за проїзд на таксі та наявності між ними домовленості на скоєння розбійного нападу, були обізнані про наявність у ОСОБА_10 пістолета, який свідомо та заздалегідь сів із зарядженим пістолетом в руці на задньому сидінні  автомобіля прямо за водієм, що зручно для застосування до водія зброї, засуджені не приховували свої обличчя; одразу ж після вбивства засуджені, у тому числі і ОСОБА_9 , не зникли з місця події, а навпаки усі разом чекали подальшого розвитку подій неподалік від автомобіля, ОСОБА_10 неодноразово повертався до автомобіля з метою знайти матеріальні цінності вбитого, а ОСОБА_9 , надівши рукавичку, глушив двигун автомобіля, щоб не привертати увагу; після вбивства усі засуджені разом добралися до м. Керчі, де тривалий проміжок часу перебували разом, разом вживали продукти, придбані на гроші потерпілого, ОСОБА_9 одержав з цих грошей 100 грн на власні потреби, ОСОБА_11 намагався сховати знаряддя вбивства. Тобто встановлені судами обставини свідчать про відсутність у ОСОБА_10 ексцесу виконавця, як про це зазначає захисник у касаційній скарзі.
		 
		Таким чином, суд першої інстанції при оцінці діянь засудженого правильно врахував, спрямованість його дій - ОСОБА_9 разом з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 сіли в автомобіль таксі, перед цим він був присутній при обговоренні можливості вбивства потерпілого, обране знаряддя вчинення злочину - пістолет, поведінку до, під час і після скоєння злочину - одразу після скоєння вбивства з місця події не зник, а виконував узгоджені дії з засудженим, а в подальшому з грошей потерпілого отримав 100 грн на власні потреби - усе це в сукупності беззаперечно свідчить про безпідставність доводів касаційної скарги сторони захисту щодо відсутності у ОСОБА_9 умислу на вбивство потерпілого, а також щодо відсутності попередньої змови на вчинення злочину.
		Посилання захисника на те, що лише ОСОБА_10  застосував до потерпілого вогнепальну зброю, внаслідок чого настала смерть останнього, не мають вирішального значення для доведеності винуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих йому злочинів та кваліфікації його дії за ч. 4 ст. 187, п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України. 
		Таким чином, на підставі об`єктивно з`ясованих всіх обставин кримінального провадження у сукупності та враховуючи знаряддя й спосіб вчинення злочинів, зокрема застосовування вогнепальної зброї, а також поведінку винних до та після вчинення злочинів, вилучення у потерпілого грошових коштів, суди дійшли обґрунтованих висновків про доведеність винуватості засудженого в умисному вбивстві потерпілого ОСОБА_12 з корисливих мотивів під час розбійного нападу на потерпілого, поєднаного з насильством, небезпечним для його життя та здоров`я, вчиненому за попередньою змовою групою осіб та відповідно правильність кваліфікації його дій за ч. 4 ст. 187, п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
		У підсумку, колегія суддів вважає, що суд, оцінивши у сукупності всі докази у справі, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими і в своїй сукупності доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень. 
		Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо засудженого ОСОБА_9 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді першої інстанції, можливо дійти висновку про те, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		Зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинені засудженим дії, які суд правильно кваліфікував за ч. 4 ст. 187, п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
		За таких обставин, у цьому кримінальному провадженні суд дослідив і з`ясував усі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, та дійшов обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку безсумнівно доводять вчинення засудженим інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
		Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84, 91, 94 КПК України та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації діяння, в касаційній скарзі не наведено та перевіркою матеріалів провадження не встановлено.
		Про невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого.  
		Щодо доводів касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого   ОСОБА_9 через суворість, то вони є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.
		Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
		Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
		Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема, у справі «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів з огляду на відповідність таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
		Як видно з матеріалів кримінального провадження, районний суд керувався саме вказаними вимогами кримінального закону.
		При призначенні покарання ОСОБА_9 суд першої інстанції врахував: ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, а саме класифікацію за ст. 12 КК України, згідно якою він вчинив особливо тяжкі кримінальні правопорушення; дані про його особу: є не судимим, на обліках у наркологічному і психоневрологічному диспансерах не перебуває; позитивну характеристику з місця проживання, та негативно характеризується органом МВС за місцем проживання, обставини, що пом`якшують покарання - добровільна явка до органів МВС, активне сприяння розкриттю злочинів, обставину, що обтяжує покарання - вчинення злочинів у стані алкогольного сп`яніння. 
		Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, поведінку під час та після вчинених злочинних дій, суд першої інстанції з урахуванням положень ст. 65 КК України обґрунтовано призначив ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій ч. 4 ст. 187, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 України, мотивувавши таке рішення.
		Покарання, призначене ОСОБА_9 судом, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 65, 70 КК України.
		Переконливих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо призначеного покарання за матеріалами провадження не встановлено. За таких обставин слід визнати, що призначене  ОСОБА_9 покарання є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження нових кримінальних правопорушень, а підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через його суворість, про що зазначається у касаційній скарзі, не вбачається. Доводи захисника про не врахуванні судом при визначенні покарання засудженому добровільної явки до органів МВС, активного сприяння розкриттю злочинів, позитивних характеристик є неспроможними та спростовуються вищенаведеним.
		Аналогічні за змістом доводи касаційної скарги сторони захисту розглядались і в апеляційному порядку.
		Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційних скаргах сторони захисту, в тому числі і тим, на які посилається у касаційній скарзі захисник, та обґрунтовано залишив їх без задоволення.
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		Відповідно до  ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення, у разі відсутності підстав передбачених  ст. 438 КПК України для його скасування або зміни.
		Кваліфікація дій засудженого ОСОБА_9 за п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України  є правильною.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б стали безумовною підставою для скасування чи зміни судових рішень не допущено.
		Призначене засудженому покарання відповідає тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого.
		З урахуванням викладеного, касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_9 слід залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.
		Керуючись статтями 433,434,436 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Вирок Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від  22 липня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 жовтня 2013 року щодо ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_9 - без задоволення.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                      ОСОБА_2                                       ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...