Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/28146/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано судом: 08.04.2023. Зареєстровано: 08.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 10.04.2023.

Номер судового провадження: 2/761/1206/2023

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 761/28146/20
		Провадження № 2/761/1206/2023
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		06 лютого 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва
		у складі головуючого судді Мальцева Д.О.
		за участю секретаря Любченко Б.А,
		представник позивача ОСОБА_1 
		відповідач-1 ОСОБА_2 
		представник відповідача-1 ОСОБА_3 
		відповідач-2 ОСОБА_4 
		третя особа-2 ОСОБА_5 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги приватний нотаріус КМНО Чорноног Л.В., ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування квартири,
		В С Т А Н О В И В:
		Фізична особа - підприємець ОСОБА_6 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач 1), ОСОБА_4 (далі по тексту - відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорноног Лариса Віталіївна (далі по тексту - третя особа 1), ОСОБА_5 (далі по тексту - третя особа 2) відповідно до якого просив визнати недійсним договір дарування трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 59, 6 кв.м, житловою площею 37, 5 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого мана 542325180000 від 24.02.2020, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Чорноног Л.В., зареєстрований в реєстрі за № 178 (далі по тексту - Договір).
		Позиція позивача. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25.09.2019, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19.02.2020, у справі № 761/42965/18 позов ФОП ОСОБА_6 до ОСОБА_2 задоволено та стягнуто з відповідача 1 на користь позивача грошові кошти за договором поставки від 01.04.2017 у розмірі основного боргу у сумі 431 940, 00 грн., кошти інфляційних втрат у сумі 66 871, 56 грн., 3 % річних у сумі 20 200, 00 грн. та судовий збір у розмірі 5 190, 12 грн., а всього 524 202, 27 грн. Оскільки відповідач 1 у добровільному порядку рішення суду не виконав, позивач звернувся до органів ДВС для його примусового виконання. 10.06.2020 в ході вчинення виконавчих дії було накладено арешт на належні відповідачу 1 корпоративні права. Разом з тим, як стало відомо з відкритої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідач 1 відчужила відповідачу 2 спірну квартиру за договором дарування. Таке відчуження мало місце за через п`ять днів після набрання рішенням суду законної сили. Відтак позивач вважає, що у правочині, яким відповідач 1 відчужила на користь відповідача 2 спірну квартиру, вбачаються ознаки фіктивності. Таке відчуження, на думку позивача, здійснено відповідачем 1 з метою уникнення виконання рішення суду від 25.09.2019 про стягнення з останньої грошових коштів шляхом неможливості звернення стягнення на належне їй майно. Крім того, спірний договір укладений між близькими родичами, які проживали однією сім`єю, договір є безвідплатним, і сторони вказаного договору не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином, а дії відповідачів були спрямовані на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близької людини, з метою приховання майна від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів. Відтак, позивач просив визнати спірний договір дарування недійсним на підставі ст. 234 ЦК України.
		Позиція відповідача 1. Відповідач 1 ОСОБА_2 проти позову заперечувала, просила відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у відзиві. Зазначила, що спірна квартира була набута нею та її чоловіком ОСОБА_5 за час перебування у шлюбі, а отже є спільною сумісною власністю. При цьому, ОСОБА_5 не є боржником перед позивачем. Крім того, відповідач 1 разом з чоловіком, незалежно від наявності спору, давно вирішили подарувати квартиру донці, що і зробили 24.02.2020. 
		Крім того, на час укладення договору дарування, ані чоловік відповідача 1, ані її донька, відповідач 2 не знали про наявність боргу у відповідача 1 перед позивачем, а тому не мали умислу укласти фіктивний Договір. Вони діяли виключно з метою настання реальних правових наслідків, які обумовлені договором дарування. Відповідач 2 прийняла у дар квартиру та використовує її за призначенням, сплачує комунальні платежі тощо. Відтак, позивачем не доведено, що в учасників правочину був відсутній намір створити юридичні наслідки. Крім того, відповідач 1 офіційно працює, має постійний дохід, а відтак у позивача є правовий механізм та фактична можливість стягувати із доходів відповідача 1 борг у примусовому порядку, що виключає примусове відчуження нерухомого майна, належного відповідачу 1.
		Позиція відповідача 2. Відповідач 2 ОСОБА_4 проти позову заперечувала, просила відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у відзиві. Зазначила, що про борги матері відповідачу 2 не було відомо до осені 2022 року, оскільки саме тоді мати відповідача 2 повідомила останню, що їй необхідно приїхати до Києва для участі у судовому засіданні. Повідомила також, що батьки обіцяли подарувати їй квартиру багато років тому назад, а коли подарували, то відповідач 2 діяла так, як повинна діяти обдарована особа - щиро та з вдячністю прийняла квартиру в дар. Крім того, відповідач 2 утримує квартиру, оплачує комунальні послуги та планує повернутись до м. Києва (наразі відповідач 2 навчається у м. Львів) та проживати у спірній квартирі на правах власника.
		Позиція третьої особи 1. Від третьої особи 1 пояснення не надходили.
		Позиція третьої особи 2. Третя особа 2 ОСОБА_5 проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні. Зазначив, що одружився з відповідачем 1 ОСОБА_2 у 2006 році, однак проживати без реєстрації шлюбу сторони почали з 2003 року. При цьому, доньці відповідача 1 на той момент було три роки. До відповідача 2 ОСОБА_4 чоловік відповідача 1 завжди ставився як до доньки. У 2010 році у подружжя народився син. У 2014 році сторони придбали спірну квартиру, купівлю якої профінансував чоловік відповідача 1. Пояснив, що на момент укладення спірного договору дарування, не знав про боргові зобов`язання відповідача 1 перед позивачем, інакше поділив би спільно набуте за час шлюбу майно. При цьому, останній наголосив, що у будь-якому випадку подарував би квартиру відповідачу 2 як і обіцяв. 24.02.2020 ОСОБА_5 реалізував свій намір шляхом надання нотаріальної згоди на відчуження квартири доньці. 
		09.09.2020 ухвалою суду відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
		09.09.2020 ухвалою суду по справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін по справі, сторонам встановлено строки для надання заяв по суті справи.
		15.04.2022 від представника відповідача 1 надійшов відзив.
		04.05.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 1.
		01.09.2022 у судовому засіданні до участі у справі залучено ОСОБА_5 в якості третьої особи.
		01.09.2022 ухвалою суду задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.
		08.11.2022 від третьої особи 1 надійшли докази на виконання вимог ухвали суду від 01.09.2022.
		08.12.2022 від представника відповідача 1 надійшло клопотання про допит відповідача 1, відповідача 2, третьої особи 2 у якості свідків.
		22.12.2022 від відповідача 2 надійшов відзив.
		23.12.2022 від третьої особи 2 надійшли письмові пояснення.
		Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, позов просив задовольнити.
		Відповідач 1, представник відповідача 1 у судовому засіданні проти позову заперечували, просили відмовити у його задоволенні.
		Відповідач 2 у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.
		Представник третьої особи 1 у судове засідання не з`явився, причини неявки суду невідомі. Судом вживались заходи щодо належного повідомлення останнього про дату, час та місце проведення судового засідання.
		Третя особа 2 у судовому засіданні проти позову заперечувала, просила відмовити у його задоволенні.
		Суд, заслухавши пояснення сторони позивача та відповідача, третьої особи 2, дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
		Згідно з ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Згідно ч.1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
		За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).
		При цьому, відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. 
		У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		За змістом ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
		Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою вказаної статті визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
		Відповідно до ст. 215-235 ЦК України особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.
		Згідно положень ч. 1-2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		Згідно з частинами 1, 2 статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
		Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони, вчиняючи його, знають, що він не буде виконаним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.
		Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. 
		Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II). 
		Так у судовому засіданні встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25.09.2019, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19.02.2020, у справі № 761/42965/18 позов ФОП ОСОБА_6 до ОСОБА_2 задоволено та стягнуто з відповідача 1 на користь позивача грошові кошти за договором поставки від 01.04.2017 у розмірі основного боргу у сумі 431 940, 00 грн., кошти інфляційних втрат у сумі 66 871, 56 грн., 3 % річних у сумі 20 200, 00 грн. та судовий збір у розмірі 5 190, 12 грн., а всього 524 202, 27 грн.
		Рішення суду набрало законної сили 19.02.2020.
		06.03.2020 позивачем отримано виконавчий лист щодо примусового виконання вказаного рішення суду та пред`явлено його до виконання до Шевченківського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ), та за яким 20.05.2020 відкрито виконавче провадження № 62145018 та винесено постанови про арешт майна боржника (рахунки у банківських установах, нерухоме майно). У подальшому виконавцем неодноразово накладався арешт на майно боржника та його грошові кошти.
		У судовому засіданні встановлено, що 24.02.2020 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено Договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Чорноног Л.В., зареєстровано в реєстрі за № 178.
		Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, вказує, що спірний договір дарування має бути визнаний недійсним на підставі ст. 234 ЦК України, оскільки у правочині, яким відповідач 1 відчужила на користь відповідача 2 спірну квартиру, вбачаються ознаки фіктивності. Таке відчуження, на думку позивача, здійснено відповідачем 1 без реального настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином та з метою уникнення виконання рішення суду від 25.09.2019 про стягнення з останньої грошових коштів шляхом неможливості звернення стягнення на належне їй майно. 
		Так, допитана у судовому засіданні відповідач 1 як свідок, пояснила, що давно пообіцяла доньці подарувати спірну квартиру і виконала свою обіцянку 24.02.2020. Крім того, зазначила, що спірна квартира є спільною сумісною власністю відповідача 1 ОСОБА_2 та третьої особи 2 ОСОБА_5 . Також вказала, що члени сім`ї позивача не знали про боргові зобов`язання відповідача 1 перед позивачем.
		Допитана у судовому засіданні відповідач 2 ОСОБА_4 як свідок, пояснила, що дійсно батьки пообіцяли подарувати спірну квартиру і виконали свою обіцянку 24.02.2020. Вказану квартиру відповідач 2 прийняла як новий власник, сплачувала комунальні послуги. Також пояснила, що наразі навчається у м. Львів, однак після завершення навчання планує повернутись до м. Києва та проживати у спірній квартирі як власник.
		Допитаний у судовому засіданні третя особа 2 ОСОБА_5 як свідок пояснив, що спірна квартира була спільною сумісною власністю подружжя. Пояснив, що на момент укладення спірного договору дарування, не знав про боргові зобов`язання відповідача 1 перед позивачем, інакше поділив би спільно набуте за час шлюбу майно. При цьому, останній наголосив, що у будь-якому випадку подарував би квартиру відповідачу 2 як і обіцяв. 24.02.2020 ОСОБА_5 реалізував свій намір шляхом надання нотаріальної згоди на відчуження квартири доньці.
		Судом також встановлено, що відповідач 1 з 24.02.2020 була знята з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстрована у Деснянському районі м. Києва.
		З матеріалів справи також вбачається, що відповідач 1 працевлаштована в ТОВ «ІНТЕРОКО» та обіймає посаду продавця-консультанта підрозділу «Торговий персонал» з 24.09.2021 по теперішній час (Довідка № 117 від 19.09.2022, видана ТОВ «ІНТЕРОКО»). Дохід відповідача 1 за період з березня 2022 року по серпень 2022 року склав 113 191, 67 грн. (довідка про доходи № 101 від 16.09.2022, видана ТОВ «ІНТЕРОКО»).
		Представником відповідача 1 надано до матеріалів справи квитанції про сплату відповідачем 1 грошових коштів на рахунок ДВС в якості добровільного виконання рішення суду.
		За таких обставин, з матеріалів справи не вбачається, що спірний договір дарування квартири містить ознаки фіктивності, оскільки позивачем не доведено тієї обставин, що відповідачем 1 відчужено квартиру без реального настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
		Також не доведено і того, що спірний договір було укладено між сторонами з метою уникнення виконання рішення суду від 25.09.2019 про стягнення з останньої грошових коштів шляхом неможливості звернення стягнення на належне їй майно.
		Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідач 1 офіційно працевлаштована, отримує дохід, не переховується від виконавчої служби та має можливість у добровільному порядку виконувати рішення суду про стягнення заборгованості на користь позивача.
		У свою чергу звернення стягнення на нерухоме майно, яке належить боржнику, є виключним заходом примусового виконання рішення суду та застосовується виключно у випадку, коли всі інші засоби були використані виконавцем та виявились недієвими.
		Відтак, позивачем не доведено тієї обставини, що між відповідачем 1 та відповідачем 2 було укладено фіктивний правочин, зокрема, не доведено того, що сторони, вчиняючи його, знали, що він не буде виконаним, як не доведено і наявності умислу у відповідачів на вчинення фіктивного правочину та що відповідачів мали інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. 
		За таких обставин, твердження позивача про те, що оспорюваний Договір був укладений з порушенням норм чинного законодавства, не знайшли свого підтвердження наявними у матеріалах справи доказами, а відтак, відсутні підстави і для визнання цього Договору недійсним.
		Так, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
		Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		При цьому, згідно вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
		Згідно з ч.1 ст. 76, ч. 1 ст.77 та ст. 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Згідно роз`яснень, які містяться предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
		При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00,  § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав їх безпідставності та необґрунтованості.
		На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 16, 202-204, 215, 253, 256, 257, 267, 626, 638, 655 ЦК України, ст. 2, 4, 5, 10, 11, 12, 76-80, 89, 274, 350-355 ЦПК України, суд, - 
		В И Р І Ш И В :
		Відмовити у задоволенні цивільного позову Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги приватний нотаріус КМНО Чорноног Л.В., ОСОБА_5 , про визнання недійсним договору дарування квартири.
		Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Дата складання повного тексту рішення суду 17.02.2023.
		 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...