Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/791/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 10.04.2023. Зареєстровано: 10.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 11.04.2023.
Дата набрання законної сили: 14.02.2024
Результат оскарження 14.02.2024 Верховний Суд України: змінено судове рішення
Номер судового провадження: 2/201/1084/2023

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		                № 201/791/23
		провадження 2/201/1084/2023
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 квітня 2023 року місто Дніпро
		 
		суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Антонюк О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Онкологічний диспансер м. Маріуполь», третя особа виконуюча обов`язки директора Комунального некомерційного підприємства «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» Верчикова Марина Всеволодівна про визнання незаконним і скасування наказу про призупинення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору та витрат,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		        ОСОБА_1 23 січня 2023 року звернулася до суду з позовом до відповідача Комунального некомерційного підприємства «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» про визнання незаконним і скасування наказу про призупинення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору та витрат, позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своєму позові та з представником посилаються на те, що згідно наказу № 38-к від 20 травня 1996 року з 27 травня 1996 року ОСОБА_1 прийняли на роботу на посаду завідуючої диспансерним відділенням у Комунальне некомерційне підприємство «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» (КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь»), де вона працює і до цього часу. Наказом № 29 від 28 лютого 2022 року КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» на підприємстві оголошено простій. З інформації, розміщеної на ресурсі Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, ОСОБА_1 стало відомо, що у КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» 28 липня 2022 року відбулися зміни в керівному складі підприємства, замість директора Волошина С.П. вказано Верчикову М.В .. При цьому, адреса реєстрації КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» не змінилась, та станом на дату звернення з цим позовом до суду визначена як: м. Маріуполь, пр. Миру, 80 .
		28 липня 2022 року в месенджері Viber в загальній групі працівників КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» сестра медична хірургічного відділення 2 повідомила про намір відкриття нового місця локації диспансеру у місті Києві. В цьому ж повідомленні, зазначено про необхідність до 20 серпня 2022 року всім працівникам прибути в місце локації з документами.
		З підстав відсутності будь-якої іншої інформації та підтверджуючої документації за висвітленими в месенджері Viber питаннями, ОСОБА_1 15 серпня 2022 року подано до в.о. директора КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» Верчикової М.В. звернення з зазначенням особистих контактів для зв`язку (діючі номери телефону, адреса @ пошти), окрім того, керівника КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» було повідомлено про готовність ОСОБА_1 виконувати свої обов`язки за посадою (приступити до роботи) у м. Києві, повідомлено кількісний склад родини, зазначено потреби у забезпеченні житлом на новому місці дислокації підприємства та у фінансовій допомозі для переїзду.
		26 серпня 2022 року у месенджері Viber позивачці від Верчикової М.В. надійшла виписка з наказу № 12/08-К від 22 серпня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з працівниками». Ознайомившись зі змістом отриманої виписки з наказу, позивач вважає, що виданий наказ є не обґрунтованим, свавільним, таким, що порушує діючі норми законодавства Україні, права та інтереси позивача, має дискримінаційний характер.
		Фактичні обставини свідчать про те, що в оскаржуваному наказі КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» від 22 серпня 2022 року № 12/08-К не наводить дійсні та достатні причини призупинення дії трудового договору, а також не вказує - у чому саме є неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки. З відповіді Департаменту охорони здоров`я Донецької обласної державної адміністрації від 02 січня 2023 року за № 01-20/6/0/71-23, що надана на запит трудового колективу КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» вбачається, що наказом КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» від 27 липня 2022 року № 1-0 продовжено діяльність диспансеру, визначено організацію трудових відносин, та повідомлення до працівників про необхідність надання інформації щодо готовності приступити до виконання обов`язків з 22 серпня 2022 року.
		Позивач вважає, що керівництвом КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» проводилось вибіркове призупинення дії трудових договорів з працівниками, які з тих чи інших виключно суб`єктивних міркувань такого керівництва є неугодними на підприємстві. Позиція позивача щодо можливості застосування «прихованого покарання» відносно неї зі сторони відповідача шляхом видання оскаржуваного наказу про призупинення дії трудового договору підтверджується активною громадською діяльністю ОСОБА_1 , яка спільно з головою профспілкового комітету КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» О.О. Дедеш та іншими активно налаштованими працівниками здійснюють заходи щодо захисту та відновлення прав та інтересів трудового колективу КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» в світі подій, що відбуваються на підприємстві.
		       Отже, на думку позивача, зміст оскаржуваного наказу КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» № 12/08-К від 22 серпня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з працівниками» в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 сам по собі свідчить про його безпідставність та необґрунтованість, не відповідність вимогам діючого законодавства України. Позивач ОСОБА_1 позбавлена можливості працювати з моменту прийняття відповідачем протиправного наказу про призупинення з нею трудового договору та фактичного, незаконного відсторонення її від роботи і до моменту прийняття рішення про скасування відповідного наказу, поновлення трудових відносин та допуску позивача до роботи.
		Предметом оскарження за змістом цього позову є наказ КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» № 12/08-К від 22 серпня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з працівниками» в частині призупинення з ОСОБА_1 дії трудового договору. Оскаржуваний наказ позивач отримала 26 серпня 2022 року у месенджері УіЬег від керівника КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» Верчикової М.В..
		З оскаржуваним наказом під особистий підпис позивача в порушення пункту 11 глави 10 розділу II Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у держорганах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, перелічених в наказі Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року № 1000/5 - ознайомлено не було. Станом на дату звернення з цим позовом всі вимоги позивача до КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» про надання копії наказу залишені без розгляду (відповіді).
		На думку позивача, датою первісного ознайомлення позивача з оскаржуваним наказом можна вважати дату 26 серпня 2022 року, якою позивачем отримано копію оскаржуваного наказу у месенджері УіЬег від керівника КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» Верчикової М.В.. Тобто, станом на дату пред`явлення цього позову, встановлений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду позивачем порушений. Але, на думку позивача, визначений нормою ст. 233 КЗпП України строк пропущено з поважних причин, а тому суд може поновити цей строк, адже з дня отримання оскарженого наказу минуло не більше одного року.
		Отже, позивач вважає вказане призупинення дії трудового договору незаконним та таким, що порушує його права та законні інтереси, її було фактично звільнено з порушенням процедури зупинення трудового договору, передбаченої чинним законодавством, без врахування тимчасової непрацездатності, обставин в країні, згоди на переведення та іншу запропоновану посаду, розрахунок не проводиться і по сьогоднішній день. Позивач вважає такі порушення і відсутність розрахунку з ним при звільненні з роботи незаконними, та таким, що грубо порушує його трудові права та вимоги діючого законодавства, звернувся до відповідача і просив відповісти, чому саме так призупинено дію наказу і не проведено розрахунок, своєчасно не вручено наказ, належної відповіді не було, що також не законно. Вважаючи незаконним не тільки саму видачу розпоряджень, наказів, а і той порядок, який при цьому відповідачем був застосований, просила поновити позивачу строк на звернення до суду із цією позовною заявою про вирішення трудового спору, визнати незаконним та скасувати наказ № 12/08- К від 22 серпня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з працівниками» в частині призупинення з 22 серпня 2022 року з ОСОБА_1 дії трудового договору, стягнути з відповідача КНП «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за період з 22 серпня 2022 року по 10 квітня 2023 року, допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу) в межах суми платежу за один місяць та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати на судовий збір в сумі 1073 грн. 60 коп. і 1 503 грн. та витрати на правову допомогу адвоката 25 000 грн., задовольнивши уточнений позов в повному обсязі.
		       Представник відповідача КНП «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» надав відзив, де позовні вимоги не визнав, зупинення трудового договору стосовно позивача і наказ, порядок цього застосування та винесення були правильні і законні, в передбаченому законом порядку, передбачений в цьому випадку розрахунок провели, позовні вимоги безпідставні та не можливими до задоволення, просив в позові відмовити в повному обсязі.
		       Третя особа виконуючої обов`язки директора КНП «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» Верчикова М.В. підтримала позицію та відзив відповідача на позовну заяву, вимоги не визнала, фактичне звільнення позивача з роботи і порядок цього були правильні і законні, в передбаченому законом порядку, позовні вимоги безпідставні та не можливими до задоволення, просила в позові відмовити в повному обсязі.
		З`ясувавши думку сторін, третьої особи, дослідивши добуті та надані докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовну заяву обгрунтованою і підлягаючою задоволенню.
		       Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 
		Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. 
		Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
		Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
		Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
		Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
		Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
		Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
		В судовому засіданні з наданих позивачем і відповідачем, третьою особою документів з`ясовано, що згідно наказу № 38-к від 20 травня 1996 року з 27 травня 1996 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду завідуючої диспансерним відділенням у Комунальне некомерційне підприємство «Онкологічний диспансер м. Маріуполь».
		Наказом № 29 від 28 лютого 2022 року КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» на підприємстві оголошено простій. З інформації, розміщеної на ресурсі Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, ОСОБА_1 стало відомо, що у КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» 28 липня 2022 року відбулися зміни в керівному складі підприємства, замість директора Волошина Сергія Петровича вказано Верчикову Марину Всеволодівну . При цьому, адреса реєстрації КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» не змінилась, та станом на дату звернення з цим позовом до суду визначена як: м. Маріуполь, пр. Миру, 80 .
		28 липня 2022 року в месенджері Viber в загальній групі працівників КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» сестра медична хірургічного відділення 2 повідомила про намір відкриття нового місця локації диспансеру у місті Києві. В цьому ж повідомленні, зазначено про необхідність до 20 серпня 2022 року всім працівникам прибути в місце локації з документами.
		З підстав відсутності будь-якої іншої інформації та підтверджуючої документації за висвітленими в месенджері Viber питаннями, ОСОБА_1 15 серпня 2022 року подано до в.о. директора КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» Верчикової М.В. звернення з зазначенням особистих контактів для зв`язку (діючі номери телефону, адреса @ пошти), окрім того, керівника КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» було повідомлено про готовність ОСОБА_1 виконувати свої обов`язки за посадою (приступити до роботи) у м. Києві, повідомлено кількісний склад родини, зазначено потреби у забезпеченні житлом на новому місці дислокації підприємства та у фінансовій допомозі для переїзду.
		26 серпня 2022 року у месенджері Viber - ОСОБА_1 від Верчикової Марини Всеволодівни надійшла виписка з наказу № 12/08-К від 22 серпня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з працівниками».
		Ознайомившись зі змістом отриманої виписки з наказу, позивач вважає, що виданий наказ є не обґрунтованим, свавільним, таким, що порушує діючі норми законодавства Україні, права та інтереси позивача, має дискримінаційний характер з огляду на наступне.
		Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.
		Разом з тим, відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.        
		Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (далі Указ) в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Відповідно до змін, внесених Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та наразі діє.
		Згідно з пунктом 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
		Статтею 1 Закону України від 15 березня 2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
		На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
		У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
		Згідно із пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 2136-ІХ главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
		З огляду на викладене вище, положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю. Водночас, норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.
		За умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору. Фактичні обставини свідчать про те, що в оскаржуваному наказі КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» від 22 серпня 2022 року № 12/08-К не наводить дійсні та достатні причини призупинення дії трудового договору, а також не вказує - у чому саме є неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки.
		З відповіді Департаменту охорони здоров`я Донецької обласної державної адміністрації від 02 січня 2023 року за № 01-20/6/0/71-23, що надана на запит трудового колективу КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» вбачається, що наказом КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» від 27 липня 2022 року № 1-0 продовжено діяльність диспансеру, визначено організацію трудових відносин, та повідомлення до працівників про необхідність надання інформації щодо готовності приступити до виконання обов`язків з 22 серпня 2022 року.
		Зміст оскаржуваного наказу КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» № 12/08-К від 22 серпня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з працівниками» в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 сам по собі свідчить про його безпідставність та необґрунтованість, не відповідність вимогам діючого законодавства України.
		Отже, КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» своїм наказом № 12/08-К від 22 серпня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з працівниками» призупинив з ОСОБА_1 дію трудового договору без належної правової підстави, ефективним способом відновлення порушеного права позивача ОСОБА_1 є поновлення з 22 серпня 2022 року дії трудового договору з нею з підстав визнання оскаржуваного наказу незаконним.
		Оскільки на момент звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом законодавством не передбачено іншого способу захисту її порушених майнових прав у випадку незаконного призупинення дії трудового договору з нею, з метою відновлення порушеного права позивача застосовується найбільш адекватний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача за аналогією закону (ч. 9 ст. 10 ЦПК України) із нормами частини 2 ст. 235 КЗпП України яка передбачає, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Позивач ОСОБА_1 позбавлена можливості працювати з моменту прийняття відповідачем протиправного наказу про призупинення з нею трудового договору та фактичного, незаконного відсторонення її від роботи і до моменту прийняття рішення про скасування відповідного наказу, поновлення трудових відносин та допуску позивача до роботи.
		Відповідно до Постанови КМУ від 8 лютого 1995 року за № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», надалі за текстом Постанова № 100, вона застосовується, серед іншого, у випадках вимушеного прогулу. Відповідно до п. 2 Постанови № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
		Щодо строків звернення до суду з позовними вимогами.
		Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
		Предметом оскарження за змістом цього позову є наказ КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» № 12/08-К від 22 серпня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з працівниками» в частині призупинення з ОСОБА_1 дії трудового договору. Оскаржуваний наказ позивач отримала 26 серпня 2022 року у месенджері УіЬег від керівника КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» Верчикової М.В..
		З оскаржуваним наказом під особистий підпис позивача в порушення пункту 11 глави 10 розділу II Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у держорганах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, перелічених в наказі Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року № 1000/5 - ознайомлено не було. Фактично датою первісного ознайомлення позивача з оскаржуваним наказом можна вважати дату 26 серпня 2022 року, якою позивачем отримано копію оскаржуваного наказу у месенджері УіЬег від керівника КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» Верчикової М.В.. Тобто, станом на дату пред`явлення цього позову, встановлений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду позивачем порушений.
		Згідно п. 1 Глави XIX Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 (з подальшими змінами) з 12 березня 2020 року на всій території України запроваджено карантин. Постановою КМУ від 23 грудня 2022 р. № 1423 дію карантину на території України через СОVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року.
		Отже, визначений статтею 233 КЗпП України строк продовжено в силу Закону.
		Окрім того, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан. Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738-ІХ затверджено Указ Президента України від 7 листопада 2022 року № 757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 19 лютого 2023 року.
		Стан війни в Україні створив об`єктивні перешкоди позивачу для реалізації своїх прав на судовий захист шляхом оскарження в судовому порядку у визначені строки наказу КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» № 12/08-К від 22 серпня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з працівниками» в частині призупинення з ОСОБА_1 дії трудового договору.
		При цьому, в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права людини на судовий захист не можуть бути обмежені. Згідно правової позиції Верховного суду, запровадження воєнного стану може бути підставою, яка відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України повинна враховуватися при вирішенні питання щодо поновлення процесуального строку, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такими обставинами.
		В сукупності всіх викладених обставин, визначений нормою ст. 233 КЗпП України строк пропущено з поважних причин, а тому, суд може поновити ці строки, адже з дня отримання оскарженого наказу минуло не більше одного року.
		Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
		Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захистити себе у разі подання до неї необгрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
		Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України). Частиною 3 статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати зокрема на професійну правничу допомогу.
		Щодо обґрунтування підсудності справи.
		Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
		Як вже було зазначено вище, згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, адресою місцезнаходження КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» станом на дату звернення з цим позовом до суду є: Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, 80.
		З урахуванням зазначеної адреси місцезнаходження КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь», судова справа за цим позовом підлягає розгляду в Жовтневому районному суді м. Маріуполя. 
		Однак, відповідно до розпорядження Верховного Суду від 06 березня 2022 року № 1/0/9-22, у зв`язку з неможливістю здійснення правосудця деякими судами було змінено територіальну підсудність судових справ.
		Відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану змінено територіальну підсудність судових справ, зокрема, Жовтневий районний суд м. Маріуполя змінено на Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.
		За цих підстав, даний позов за підсудністю подається до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
		Згідно зі ст. З КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
		Позивач вважає вказане незаконним та таким, що порушує його права та законні інтереси, її було фактично звільнено також з порушенням процедури зупинення трудового договору, передбаченої чинним законодавством, без врахування положення та ситуації в країні, тимчасової непрацездатності, згоди на переведення та іншу запропоновану посаду, розрахунок не проводиться і по сьогоднішній день. Позивач вважає такі порушення і відсутність розрахунку з ним при звільненні з роботи незаконними, та таким, що грубо порушує його трудові права та вимоги діючого законодавства, звернувся до відповідача і просив відповісти, чому його так призупинено дію наказу і не проведено розрахунок, своєчасно не вручено наказ, належної відповіді не було, що також не законно. Вважаючи незаконним не тільки саму видачу розпоряджень, наказів, а і той порядок, який при цьому відповідачем був застосований. Отже, виник спір, який в добровільному порядку не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.
		       Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, виходячи з наступного.
		Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
		Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		За змістом статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. 
		За загальновідомими правилами, встановленими ст. 4 Конвенції Міжнародної Організації Праці № 158, 04 лютого 1994 року ратифікованої Верховною Радою України, яка набула чинності 16 травня 1995 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного зі здібностями або поведінкою працівника, або викликаного виробничою необхідністю підприємства, установи або служби.
		Згідно ч. 2 ст. 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.
		Як неодноразово зазначалось судами під час розгляду аналогічних спорів, у наказі про звільнення, накладення дисциплінарного стягнення обов`язково має бути зазначено, в чому полягає порушення закону, трудової дисципліни, тобто має бути вказівка на фактичні обставини, які послужили підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення. Наказ, розпорядження про звільнення з роботи повинен обов`язково містити нормативне посилання, тобто відповідач повинен зазначити назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акта чи акта локального нормотворення, на підставі якого позивач звільняється чи притягується до дисциплінарної відповідальності.
		У частині першій статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода обов`язкових яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Однією з головних гарантій від незаконного звільнення, яка грунтується на положеннях Конвенції Міжнародної Організації Праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця від 22 червня 1982 року (Конвенція МОП № 158), є те, що роботодавець не може діяти довільно, на власний розсуд визначаючи як підстави, так і процедуру звільнення.
		Згідно статті 9 Конвенції МОП № 158, тягар доказування наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в ст. 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.
		Аналогічний правовий висновок щодо принципу розподілу тягаря доказування у трудових спорах та застосування до спірних правовідносин Конвенції МОП № 158 міститься в постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі № 235/3148/17-ц, від 23 січня 2019 року по справі № 520/211/16-ц.
		В той же час, як вбачається зі змісту статті 7 Конвенції МОП № 158 трудові відносини з працівником не припиняються з причин, пов`язаних з його поведінкою і роботою, доти, доки йому не нададуть можливість захищатись у зв`язку з висунутим проти нього звинуваченням.
		Відповідно до ст. 13 Закону України від 15 березня 2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
		Отже, як вбачається, спеціальна норма права передбачає право сторін призупинити дію трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. При цьому, роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, а працівник не може виконати роботу. Лише наявність правової норми, яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою, для сторін мають наступити відповідні наслідки за обставинами, що передбачає така норма права.
		Вказана норма передбачає призупинення дії трудового договору не само по собі у зв`язку з військовою агресією проти України, а лише за умови виключення можливості надання та виконання роботи. Тобто у наказі про призупинення дії трудового договору має зазначатися інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість саме обох сторін виконувати свої обов`язки.
		Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» («Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65)).
		У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic, заява № 47273/99, § 50-51, 69); «Волчі проти Франції» (Walchliv.France, заява № 35787/03, § 29).
		При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях «правової визначеності» та «належного здійснення правосуддя» як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (рішення у справах «Карт проти Туреччини» (Kartv. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79; «Ефстатіу та та інші проти Греції» (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24); «Ешим проти Туреччини» (Esimv.Turkey, заява № 59601/09, § 21).
		Судом дійсно встановлено, що згідно наказу № 38-к від 20 травня 1996 року з 27 травня 1996 року ОСОБА_1 прийняли на роботу на посаду завідуючої диспансерним відділенням у Комунальне некомерційне підприємство «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» (КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь»), де вона працює і до цього часу.
		Наказом № 29 від 28 лютого 2022 року КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» на підприємстві оголошено простій. З інформації, розміщеної на ресурсі Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, ОСОБА_1 стало відомо, що у КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» 28 липня 2022 року відбулися зміни в керівному складі підприємства, замість директора Волошина Сергія Петровича вказано Верчикову Марину Всеволодівну . При цьому, адреса реєстрації КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» не змінилась, та станом на дату звернення з цим позовом до суду визначена як: м. Маріуполь, пр. Миру, 80 .
		28 липня 2022 року в месенджері Viber в загальній групі працівників КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» сестра медична хірургічного відділення 2 повідомила про намір відкриття нового місця локації диспансеру у місті Києві. В цьому ж повідомленні, зазначено про необхідність до 20 серпня 2022 року всім працівникам прибути в місце локації з документами.
		З підстав відсутності будь-якої іншої інформації та підтверджуючої документації за висвітленими в месенджері Viber питаннями, ОСОБА_1 15 серпня 2022 року подано до в.о. директора КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» Верчикової М.В. звернення з зазначенням особистих контактів для зв`язку (діючі номери телефону, адреса @ пошти), окрім того, керівника КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» було повідомлено про готовність ОСОБА_1 виконувати свої обов`язки за посадою (приступити до роботи) у м. Києві, повідомлено кількісний склад родини, зазначено потреби у забезпеченні житлом на новому місці дислокації підприємства та у фінансовій допомозі для переїзду.
		26 серпня 2022 року у месенджері Viber - ОСОБА_1 від Верчикової Марини Всеволодівни надійшла виписка з наказу № 12/08-К від 22 серпня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з працівниками».
		Ознайомившись зі змістом отриманої виписки з наказу, позивач наголошує і з цим погоджується суд, що виданий наказ є не обґрунтованим та таким, що порушує діючі норми законодавства Україні, його права та інтереси, має дискримінаційний характер з огляду на наступне.
		Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.
		Відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (далі Указ) в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Відповідно до змін, внесених Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та наразі діє.
		Згідно з пунктом 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
		Статтею 1 Закону України від 15 березня 2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
		На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
		У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
		Згідно із пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 2136-ІХ главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
		З огляду на викладене положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю. Водночас, норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.
		Частиною 1 статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
		Частиною 2 вказаної статті передбачено, що призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому, зокрема, зазначається інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім`я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору.
		Згідно із частиною 4 статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
		Разом з тим, як вбачається з лексико-граматичного тлумачення положень частини 1, 2 статті 13 Закону, спеціальна норма права передбачає право роботодавця призупинити дію трудового договору настає за певних умов. Такими умовами призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через збройну агресію: роботодавцем надати роботу, а працівником - виконувати її. До того ж побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником.
		Зокрема, про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору може свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
		Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.
		Фактичні обставини свідчать про те, що в оскаржуваному наказі КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» від 22 серпня 2022 року № 12/08-К не наводить дійсні та достатні причини призупинення дії трудового договору, а також не вказує - у чому саме є неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки.
		З відповіді Департаменту охорони здоров`я Донецької обласної державної адміністрації від 02 січня 2023 року за № 01-20/6/0/71-23, що надана на запит трудового колективу КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» вбачається, що наказом КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» від 27 липня 2022 року № 1-0 продовжено діяльність диспансеру, визначено організацію трудових відносин, та повідомлення до працівників про необхідність надання інформації щодо готовності приступити до виконання обов`язків з 22 серпня 2022 року.
		При цьому, ОСОБА_1 15 серпня 2022 року було подано до в.о. директора КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» Верчикової М.В. звернення з зазначенням особистих контактів для зв`язку (діючі номери телефону, адреса @ пошти), окрім того, керівника КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» було повідомлено про готовність ОСОБА_1 виконувати свої обов`язки за посадою (приступити до роботи) у м. Києві, повідомлено кількісний склад родини, зазначено потреби у забезпеченні житлом на новому місці дислокації підприємства та у фінансовій допомозі для переїзду.
		Співставляючи хронологію подій, вбачається, що керівництвом КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» проводилось вибіркове призупинення дії трудових договорів з працівниками, які з тих чи інших виключно суб`єктивних міркувань такого керівництва є неугодними на підприємстві.
		В цьому контексті слід звернути увагу на норми абз. 4 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», за якою - призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади.
		Позиція позивача щодо можливості застосування «прихованого покарання» відносно неї зі сторони відповідача шляхом видання оскаржуваного наказу про призупинення дії трудового договору підтверджується активною громадською діяльністю ОСОБА_1 , яка спільно з головою профспілкового комітету КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» О.О. Дедеш та іншими активно налаштованими працівниками здійснюють заходи щодо захисту та відновлення прав та інтересів трудового колективу КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» в світі подій, що відбуваються на підприємстві.
		Доданими до цієї позовної заяви письмовими доказами, підтверджується, що з однієї сторони керівництво КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» стверджувало про неможливість надання позивачу роботи, а з іншої - повідомляло про продовження роботи диспансеру та пропонувало приступити до роботи (виконання обов`язків) з 22 серпня 2022 року.
		ОСОБА_1 отримала від Міністерства економіки України лист щодо надання роз`яснень деяких питань законодавства з питань праці. Серед іншого, Міністерство економіки України підкреслило, що в світі норм ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», головною умовою для призупинення дії трудового договору - є абсолютна неможливість надання роботодавцем та виконання працівником відповідної роботи. Та ці дві умови мають виконуватись одночасно.
		Тобто зміст оскаржуваного наказу КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» № 12/08-К від 22 серпня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з працівниками» в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 сам по собі свідчить про його безпідставність та необґрунтованість, не відповідність вимогам діючого законодавства України.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у своїй постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 461/3490/18 зазначив, що «при розгляді справи суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом».
		З огляду на викладене та враховуючи, що КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» своїм наказом № 12/08-К від 22 серпня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з працівниками» призупинив з ОСОБА_1 дію трудового договору без належної правової підстави, ефективним способом відновлення порушеного права позивача ОСОБА_1 є поновлення з 22 серпня 2022 року дії трудового договору з нею з підстав визнання оскаржуваного наказу незаконним.
		Оскільки на момент звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом законодавством не передбачено іншого способу захисту її порушених майнових прав у випадку незаконного призупинення дії трудового договору з нею, з метою відновлення порушеного права позивача застосовується найбільш адекватний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача за аналогією закону (ч. 9 ст. 10 ЦПК України) із нормами частини 2 ст. 235 КЗпП України яка передбачає, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Водночас, під вимушеним прогулом розуміється час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.
		У постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 552/3404/17 зазначено, що: «...вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати та відповідно отримувати заробітну плату...» Крім того, Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року № 815/5976/14 зазначив, що: «...виплата за вимушений прогул є заробітною платою, тому вона обчислюється саме у прив`язці до часу такого стану працівника, коли він вимушений був (не з його вини) не виконувати свою трудову функцію...».
		Позивач ОСОБА_1 позбавлена можливості працювати з моменту прийняття відповідачем протиправного наказу про призупинення з нею трудового договору та фактичного, незаконного відсторонення її від роботи і до моменту прийняття рішення про скасування відповідного наказу, поновлення трудових відносин та допуску позивача до роботи.
		Відповідно до постанови Верховного Суду у справі № 712/3841/17 від 21 серпня 2019 року: «якщо буде встановлено порушення ст. 46 КЗпП України, де роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП України).
		Відповідно до Постанови КМУ від 8 лютого 1995 року за № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», надалі за текстом Постанова № 100, вона застосовується, серед іншого, у випадках вимушеного прогулу. Відповідно до п. 2 Постанови № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
		При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.
		Відповідно до п. 5 Постанови № 100 основою для обчислення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цієї Постанови визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
		Таким чином, при визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватись виходячи з виплат, отримані ним за попередні два місяці роботи.
		Відповідно до довідки про заробітну плату від 20 липня 2022 року № 47, заробітна плата позивача за 2 місяці до призупинення дії договору з нею становила 52 223.28 грн. Враховуючи норми чинного законодавства та правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду, якщо відповідач порушив вимоги 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та протиправно призупинив дію трудового договору з Позивачем, фактично відсторонив його від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позивач вважає, що у даному випадку має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 1 273.74 грн. помноженої на фактичну кількість робочих днів за період вимушеного призупинення дії трудового договору в період з 22 серпня 2022 року по день ухвалення судом рішення у цій справі.
		Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.
		Така позиція в повній мірі відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій в постанові від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц.
		Щодо строків звернення до суду з позовними вимогами.
		Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
		Предметом оскарження за змістом цього позову є наказ КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» № 12/08-К від 22 серпня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з працівниками» в частині призупинення з ОСОБА_1 дії трудового договору.
		Оскаржуваний наказ позивач отримала 26 серпня 2022 року у месенджері УіЬег від керівника КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» Верчикової М.В..
		З оскаржуваним наказом під особистий підпис позивача в порушення пункту 11 глави 10 розділу II Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у держорганах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, перелічених в наказі Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року № 1000/5 - ознайомлено не було. Станом на дату звернення з цим позовом всі вимоги позивача до КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» про надання копії наказу залишені без розгляду (відповіді).
		Датою первісного ознайомлення позивача з оскаржуваним наказом можна вважати дату 26 серпня 2022 року, якою позивачем отримано копію оскаржуваного наказу у месенджері УіЬег від керівника КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» Верчикової М.В.. Тобто, станом на дату пред`явлення цього позову, встановлений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду позивачем порушений.
		Статтею 234 КЗпП України встановлено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
		Згідно п. 1 Глави XIX Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
		Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 (з подальшими змінами) з 12 березня 2020 року на всій території України запроваджено карантин.
		Постановою КМУ від 23 грудня 2022 р. № 1423 дію карантину на території України через СОVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року.
		Отже, визначений статтею 233 КЗпП України строк продовжено в силу Закону.
		Окрім того, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан.
		Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738-ІХ затверджено Указ Президента України від 7 листопада 2022 року № 757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 19 лютого 2023 року.
		Стан війни в Україні створив об`єктивні перешкоди позивачу для реалізації своїх прав на судовий захист шляхом оскарження в судовому порядку у визначені строки наказу КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» № 12/08-К від 22 серпня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з працівниками» в частині призупинення з ОСОБА_1 дії трудового договору.
		Позивач є внутрішньо переміщеною особою, яка в умовах війни окрім вирішення власних життєвих, побутових питань є особою зобов`язаною в силу Закону доглядати власного батька похилого віку (1936 року народження), який є інвалідом 2 групи, недієздатним та потребує постійного стороннього догляду (копія довідки МСЕК).
		Позивач не є юридично обізнаною особою на рівні достатньому для самостійного визначення нею підстав для судового захисту її цивільного права або інтересу, обрання правильного способу захисту який повинен відповідати природі такого права або охоронюваного законом інтересу, характеру незаконного посягання із визначенням максимально ефективного способу захисту особистих прав та інтересів.
		З підстав призупинення КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» трудового договору з позивачем, остання фактично була позбавлена єдиного заробітку, що фактично також вплинуло на можливість своєчасного звернення ОСОБА_1 за кваліфікованою правовою допомогою та своєчасного звернення до суду.
		При цьому, в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права людини на судовий захист не можуть бути обмежені. Згідно правової позиції Верховного суду, запровадження воєнного стану може бути підставою, яка відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України повинна враховуватися при вирішенні питання щодо поновлення процесуального строку, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такими обставинами.
		В сукупності всіх викладених обставин, позивач вважає, що визначений нормою ст. 233 КЗпП України строк пропущено з поважних причин, а тому, суд може поновити ці строки, адже з дня отримання оскарженого наказу минуло не більше одного року.
		Враховуючи правову позицію щодо включення середнього заробітку до структури заробітної плати, яка викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові №755/12623/19, позивач згідно з пунктом 1 частини 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору у справах про стягнення заробітної плати.
		Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захистити себе у разі подання до неї необгрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
		Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України). Частиною 3 статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати зокрема на професійну правничу допомогу.
		Частиною 1, 2 статті 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Згідно частини 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
		Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
		Між ОСОБА_1 та адвокатом Семененко Є.М. 19 грудня 2022 року було укладено договір про надання правової допомоги № 19-12/2022. Адвокатом Семененко Є. М. в рамках укладеного з ОСОБА_4 договору, було проведено попереднє вивчення наявних матеріалів, документів, надано юридичні консультації за процедурними питаннями можливості та порядку оскарження наказу «Про призупинення дії трудового договору з працівниками» (в тому числі в судовому порядку), вжито заходів із складення позовної заяви в інтересах та від імені ОСОБА_4 до КНП «Онкодиспансер м. Маріуполь» з вимогами про визнання незаконним та скасування наказу № 12/08-К від 22 серпня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з працівниками» в частині призупинення з ОСОБА_1 дії трудового договору, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Згідно з частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з частиною першою статті 17 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
		Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
		Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
		Як вказав Європейський суд у рішенні від 9 січня 2013 року «Олександр Волков ти України», № 21722/11, п. п. 165, 166, приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру» (див. рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (C. v. Belgium), п. 25, Reports 1996-ІІІ). Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом (див. рішення від 16 грудня 1992 року у справі «Нємець проти Німеччини» (Niemietz v. Germany), п. 29, Series А № 251-В). Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (див. рішення у справах «Сідабрас та Джяутас проти Литви» (Sidabras and Dziautas v. Lithuania), заяви №№ 55480/00 та 59330/00, п. 47, ECHR 2004-VIII, та «Бігаєва проти Греції» (Bigaeva v. Greece), заява № 26713/05, пп. 22-25, від 28 травня 2009 року). Стаття 8 Конвенції охоплює питання захисту честі та репутації як частину захисту права на повагу до приватного життя (див. рішення у справах «Пфайфер проти Австрії» (Pfeifer v. Austria), заява № 12556/03, п. 35, від 15 листопада 2007 року, та «А. проти Норвегії» (A. v. Norway), заява №28070/06, пп. 63 та 64, від 9 квітня 2009 року); впливає на широке коло стосунків заявника з іншими людьми, включаючи стосунки професійного характеру, під впливом опиняється і професійна репутація заявника.
		Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
		У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
		       Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
		Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. 
		Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.
		Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. 
		Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню.
		Не може суд прийняти до уваги позицію сторони відповідача стосовно не визнання позовних вимог в частині їх обгрунтованості, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджується. Суд вважає не правомірними дії відповідача стосовно фактичного звільнення позивача, призупиненні дії трудового договору, про порядок, який відповідачем був застосований при видачі розпоряджень, наказів та інш., оскільки вони не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні: порушення законодавства з боку відповідача неправомірність дій по відношенню до позивача судом встановлено.
		Твердження відповідача відносно протиправності його дій стосовно позивача є лише його оціночним судженням, що не може бути витлумачене, як таке, що містить фактичні дані. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів, які використовує в своєму позові позивач. 
		При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити і поновити позивачу строк на звернення до суду із цією позовною заявою про вирішення трудового спору; визнати незаконним та скасувати наказ КНП «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» № 12/08- К від 22 серпня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з працівниками» в частині призупинення з 22 серпня 2022 року з ОСОБА_1 дії трудового договору; стягнути з КНП «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за період з 22 серпня 2022 року по 10 квітня 2023 року в сумі 211 440 грн. 84 коп. (із розрахунку 166 робочих днів: 116х1273.74=211 440.84); допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу) в межах суми платежу за один місяць та стягнути з КНП «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати на судовий збір в сумі в сумі 1073 грн. 60 коп. і 1 503 грн. та витрати на правову професійну допомогу адвоката 25 000 грн., а всього 27 576 грн. 60 коп..
		Таким чином суд вважає, що обставини позовних вимог знайшли своє об`єктивне підтвердження в ході судового засідання, позовні вимоги в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону і підлягають задоволенню в повному обсязі.
		На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 43, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 21, 22, 36, 39-1, 40, 47, 48, 147, 149, 221, 232, 233, 235 КЗпП України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		Позовну заяву задовольнити.
		Поновити позивачу ОСОБА_1 строк на звернення до суду із цією позовною заявою про вирішення трудового спору.
		Визнати незаконним та скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» (код ЄДРПОУ 01990708) № 12/08- К від 22 серпня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з працівниками» в частині призупинення з 22 серпня 2022 року з ОСОБА_1 дії трудового договору.
		Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» (код ЄДРПОУ 01990708) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середню заробітну плату за період з 22 серпня 2022 року по 10 квітня 2023 року в сумі 211 440 грн. 84 коп..
		Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу) в межах суми платежу за один місяць.
		Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» (код ЄДРПОУ 01990708) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати на судовий збір в сумі в сумі 1073 грн. 60 коп. і 1 503 грн. та витрати на правову професійну допомогу адвоката 25 000 грн., а всього 27 576 грн. 60 коп..
		Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
		       Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
		 
		Суддя -

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...