Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 946/2971/21 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 12.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 12.04.2023.
Дата набрання законної сили: 05.04.2023
Номер судового провадження: 51-3655км22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020160150000574

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		5 квітня 2023 року
		м. Київ
		справа № 946/2971/21
		провадження № 51-3655 км 22
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                   ОСОБА_1 ,
		суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,
		прокурора                                       ОСОБА_5 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Болградського районного суду Одеської області від 6 червня 2022 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за             № 12020160150000574, за обвинуваченням
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у с. Приозерне Кілійського району Одеської області, зареєстрований на АДРЕСА_1 , проживає на АДРЕСА_2 , раніше не судимого, 
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Болградського районного суду Одеської області від 6 червня 2022 року    ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.  
		На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 1 рік 6 місяців та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
		Прийнято рішення щодо цивільного позову та речових доказів.
		Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 10 квітня 2020 року                  у період часу з 19:30 по 20 год, більш точного часу не встановлено, перебуваючи навпроти домоволодіння, де проживає, що на АДРЕСА_2 , в ході сварки, що виникла між ним та потерпілим ОСОБА_7 у зв`язку з вчиненням останнім протиправних дій відносно дружини ОСОБА_6 -   ОСОБА_8 , діючи умисно, наніс ОСОБА_7 не менше 2-х ударів кулаком в обличчя, потім штовхнув його, внаслідок чого останній впав на землю, після чого, притиснувши ОСОБА_7 до землі, наніс кілька ударів кулаками в різні частини тіла та обличчя, спричинивши потерпілому тілесне ушкодження середньої тяжкості, яке не потягло за собою наслідків, передбачених            ст. 121 КК, але спричинило тривалий розлад здоров`я.
		Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року вирок щодо              ОСОБА_6 залишено без змін.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо нього скасувати та виправдати його. Зазначає, що у матеріалах кримінального провадження відсутня постанова про призначення слідчого або групи слідчих, а тому докази зібрані в поза процесуальний спосіб, що тягне їх недопустимість з огляду на положення кримінального процесуального закону та практику Верховного Суду. Також вважає, що в його діях відсутній склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК, оскільки він діяв у стані необхідної оборони з метою припинення протиправного посягання потерпілого ОСОБА_7 на нього та його дружину ОСОБА_8 . Відтак, кримінальне провадження мало бути закрите судами на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). 
		Позиції інших учасників судового провадження
		У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 та просив залишити судові рішення щодо нього без зміни.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судами норм матеріального                                 й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
		Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. 
		Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 , в якій порушувалися питання невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, відсутності в діях ОСОБА_6 складу інкримінованого йому злочину, недопустимості доказів, що були покладені в основу обвинувального вироку суду, апеляційний суд, не встановивши істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу, та навівши мотиви прийнятого рішення, обґрунтовано залишив вирок місцевого суду без змін.
		Розглядаючи доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 про відсутність у його діях складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК, оскільки він діяв у стані необхідної оборони, колегія суддів зазначає наступне.
		Зазначені вимоги касаційних скарг були предметом розгляду як суду першої інстанції так й апеляційного суду, з висновками яких погоджується й колегія суддів.
		Як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, відповідно до ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
		Під суспільно небезпечним посяганням необхідно розуміти спробу заподіяти шкоду охоронюваним законом правам та інтересам особи, яка захищається, або іншої особи, суспільним інтересам або інтересам держави. До таких інтересів належать: життя, здоров`я, особиста і статева свобода, честь і гідність особи, власність, недоторканність житла, а також інші права і законні інтереси особи, яка захищається, або іншої особи.
		Кінцевою метою дій того, хто захищається, є захист вищезазначених цінностей. Ця мета досягається шляхом відвернення чи припинення посягання. Захист при необхідній обороні виявляється тільки в активних діях, які за зовнішніми ознаками можуть співпадати з ознаками тих діянь, які передбачені КК (наприклад, заподіяння тілесних ушкоджень).
		Перевищенням меж необхідної оборони є умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК).
		Особливістю необхідної оборони є специфіка мотиву діяння, прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. 
		Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання                                  є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж.
		Стан необхідної оборони існує лише протягом наявності суспільного небезпечного посягання, яке має початковий і кінцевий момент. Право на необхідну оборону виникає з моменту створення особою, яка здійснює посягання, реальної небезпеки заподіяння істотної шкоди охоронюваним суспільним відносинам (життю і здоров`ю), а його кінцевим моментом є припинення таких дій і усвідомлення (реальна можливість усвідомлення) особою, яка здійснює захист, факту остаточного припинення особою, яка здійснює посягання, суспільно небезпечних дій.
		У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист,              а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
		Встановивши фактичні обставини кримінального провадження, суд першої інстанції   дійшов висновку, з яким погодився й апеляційний суд, що в діях потерпілого ОСОБА_7 суспільно небезпечного посягання не було, оскільки він жодних активних дій щодо ОСОБА_6 не вчиняв, а останній без будь - якої загрози щодо нього зі сторони ОСОБА_7 завдав йому численних ударів. При цьому посилання на те, що ОСОБА_7 здійснив напад на дружину засудженого ОСОБА_6 - ОСОБА_8 , не спростовує того факту, що з наданих у судовому засіданні показань свідка ОСОБА_8 та самого ОСОБА_6 вбачається, що останній повалив потерпілого і, притиснувши до землі (сівши зверху), наносив ОСОБА_7 численні удари в різні частини тіла та голову, незважаючи на те, що останній не чинив опору. Вказане підтверджується також і показаннями свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , котрі бачили як лише засуджений ОСОБА_6 наносив удари ОСОБА_7 , а потерпілий взагалі не реагував. 
		З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що з урахуванням всіх обставин вчиненого діяння у їх сукупності, зокрема, кількість, характер і локалізацію ударів, спосіб їх нанесення, причини припинення злочинних дій, поведінку винного                              і потерпілого, що передувала події, їх стосунки, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про направленість умислу ОСОБА_6 саме на умисне заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_7 та правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 122 КК, що також узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду.
		Надаючи оцінку доводам касаційної скарги засудженого про істотне порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, яке, на його думку, полягає у тому, що суд ухвалив вирок на недопустимих доказах, оскільки досудове розслідування проведено неуповноваженими особами, а саме: слідчими, не включеними до групи слідчих у цьому кримінальному провадженні, то колегія суддів вважає їх безпідставними та такими, що не підтверджуються матеріалами кримінального провадження.
		Виходячи зі змісту положень статей 86, 87 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні обвинувального судового рішення. Недопустимими              є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
		Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні суб`єкт, джерело, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. Тобто, надаючи оцінку доказам, суд перевіряє дотримання, передбаченого кримінальним процесуальним законом, порядку їх отримання. При цьому, в аспекті належного суб`єкта доказування необхідно розглядати наявність повноважень                        у слідчих і прокурорів, котрі здійснювали досудове розслідування та його процесуальне керівництво.
		За змістом статей 37, 38, 39 КПК прокурори й слідчі у кримінальному провадженні визначаються керівником прокуратури та органу досудового розслідування відповідно.
		Згідно з висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 4 жовтня 2021 року (справа                                № 724/86/20), за приписами статей 39, 110, ч. 1 ст. 214 КПК рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов`язково приймається у формі, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови. 
		В контексті застосування приписів ст. 110 КПК об`єднана палата зазначила, що зміст і значення процесуального рішення у формі постанови визначає не виключно його назва, а зміст, структура і обсяг викладеної у процесуальному рішенні інформації про визначення групи слідчих у кримінальному провадженні з огляду на приписи зазначеної статті кримінального процесуального закону.
		Отже, процесуальне рішення керівника відповідного органу досудового розслідування про визначення групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, має відповідати вимогам ст. 110 КПК. При цьому, враховуючи вимоги ч. 6 вказаної статті, таке рішення повинно бути виготовлене на офіційному бланку та підписане службовою особою, яка його прийняла.
		Таким чином у разі, якщо процесуальне рішення про визначення слідчих (групи слідчих), які здійснюватимуть досудове розслідування, прийнято не у формі «постанови», а у формі «доручення», однак зміст, структура і обсяг викладеної у ньому інформації відповідають вимогам КПК, то потрібно констатувати, що у відповідному кримінальному провадженні є процесуальне рішення, яким належно визначено слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування.
		Наявні у матеріалах кримінального провадження доручення заступника начальника СВ Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області від 15 квітня 2020 року та від 16 липня 2020 року на здійснення у кримінальному провадженні № 12020160150000574 досудового розслідування слідчим ОСОБА_12 та ОСОБА_13 (т. 2 а. п. 37, 47) містять ті самі реквізити, що й постанова: посада особи заступника керівника органу досудового розслідування, час і місце складання доручення, підстави для його винесення ( статті 39, 214 КПК), номер кримінального провадження, внесеного до ЄРДР, та вказівки щодо проведення всебічного, повного і неупередженого досудового розслідування.
		Суд апеляційної інстанції,  переглядаючи вирок в апеляційному порядку, перевірив всі доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_9 , які є аналогічними тим, що зазначені засудженим у касаційній скарзі, проаналізував докази, надавши їм оцінку на предмет допустимості, а сукупності зібраних доказів - на предмет достатності для підтвердження обвинувачення, та навівши підстави прийнятого рішення, обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК, за обставин, вказаних у вироку, та відсутності підстав, передбачених                  ст. 284 КПК, для закриття кримінального провадження щодо нього.
		Таким чином, оскільки істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, колегія суддів не встановила, тому підстави для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 відсутні.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд 
		ухвалив:
		Вирок Болградського районного суду Одеської області від 6 червня 2022 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.
		Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                       ОСОБА_2                                                    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...