Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 357/8975/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 12.04.2023.
Дата набрання законної сили: 05.04.2023
Номер судового провадження: 61-8275ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                
		Іменем України    
		 
		05 квітня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 357/8975/20
		провадження № 61-8275св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,         
		 
		учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Озерна-Агро», третя особа - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2021 року, ухвалене у складі судді Кошель Б. І., та постанову Київського апеляційного суду від 21 липня        2022 року, постановлену у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Озерна-Агро» (далі - ТОВ «Озерна-Агро»), третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення шкоди за безпідставне користування земельною ділянкою.
		Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що він є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3220480500:01:007:0004, загальною площею 5,4990 га, розташованої на території Биковогребельської сільської ради Білоцерківського району Київської області. 14 лютого 2011 року ОСОБА_2 , діючи в його інтересах на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 31 березня 2009 року, зі строком дії у три роки                       (до 31 березня 2012 року) та без права передоручення, уклала договір оренди зазначеної земельної ділянки з ТОВ «Озерна-Агро».
		Відповідно до пункту 8 договору строк його дії складає 5 років, тобто           до 23 лютого 2016 року. 
		10 березня 2015 року між ОСОБА_2 , яка діяла від його імені, та відповідачем укладена додаткова угода до договору оренди від 14 лютого 2011 року. 
		Позивач указував, що у 2015 році повідомив ОСОБА_2 , що не бажає  продовжувати договір оренди з відповідачем. У 2017 році, після того як дізнався від ОСОБА_2 про відсутність у неї документів щодо виплат за оренду паїв, звернувся до ТОВ «Озерна-Агро» із заявою, в якій просив провести звірку бухгалтерської документації щодо нарахування та отримання належних йому коштів за оренду паїв, надати копії цих документів, а також здійснити орендну плату за користування паями. Одночасно позивач повідомив відповідача, що не підписував додаткову угоду від 10 березня 2015 року та після проведення всіх розрахунків просив скасувати додаткову угоду. 
		На вказану заяву відповідач, посилаючись на договір оренди землі              від 14 лютого 2011 року та додаткову угоду до договору оренди землі         від 10 березня 2015 року, повідомив, що позивачу належить виплата орендної плати за користування земельної ділянки у 2017 році. Того ж дня позивач отримав копію додаткової угоди від 10 березня 2015 року, яку підписала інша особа. При цьому позивач стверджував, що він згідно             з умовами додаткової угоди від 2015 року, не отримував і не міг отримувати відповідні виплати за оренду паїв, оскільки про існування цієї додаткової угоди дізнався лише у вересні 2017 року. 
		 
		16 січня 2018 року за його заявою було внесено відомості до Єдиного реєстру досудового розслідування за № 4201811103000011 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 358 КК України. У рамках кримінального провадження було встановлено, що підпис у додатковій угоді від 10 березня 2015 року до договору оренди землі від 14 лютого 2011 року був вчинений не позивачем, а ОСОБА_2 без будь-яких правових підстав. ОСОБА_2 ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2020 року звільнено від кримінальної відповідальності за статтею 49 КК України за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України. 
		 
		Позивач вказував, що додатковою угодою від 10 березня 2015 року продовжено строк дії договору оренди землі від 14 лютого 2011 року           до 01 травня 2022 року, однак він вважав, що строк дії договору оренди землі від 14 лютого 2011 року закінчився 23 лютого 2016 року. При цьому вказував, що додаткову угоду від 10 березня 2015 року він не підписував,       а відповідач відмовив у поверненні земельної ділянки та продовжує її безпідставно використовувати, посилаючись на державну реєстрацію додаткової угоди. 
		 
		Посилаючись на положення статті 1212 ЦК України, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача суму коштів (шкоди) за безпідставне користування земельною ділянкою у розмірі 493 548,74 грн.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області 
		від 19 листопада 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на те, що додаткова угода від 10 березня 2015 року до договору оренди землі             від 14 лютого 2011 року фізично існує, оскільки не була визнана недійсною      у судовому порядку, відтак встановлювала правовідносини, що в свою чергу виключає можливість задоволення позову, який позивач обґрунтовує положеннями статті 1212 ЦК України.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 21 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області 
		від 19 листопада 2021 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову.
		У решті рішення суду залишено без змін.
		 
		Змінюючи мотиви відмови у задоволенні позову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вказав, що незважаючи на те, що позивач визначає спірну додаткову угоду як недійсний правочин, враховуючи фактичні обставини справи, апеляційний суд дійшов висновку, що вказаний правочин має вважатися неукладеним.
		Підписану ОСОБА_2 додаткову угоду не можна вважати угодою, вчиненою повіреним поза межами своїх повноважень, оскільки для цього потрібно було б встановити наявність на час укладення правочину належного повіреного, який має відповідні межі своїх повноважень, однак при укладенні правочину вийшов за них. У цій справі, на час підписання додаткової угоди від 10 березня 2015 року, будь-які повноваження      ОСОБА_2 як повіреного позивача були відсутні у зв`язку                          з припиненням дії довіреності після 31 березня 2012 року. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що додаткова угода до договору оренди взагалі не була вчинена, оскільки її не було підписано жодною особою, яка мала на це право.
		 
		Однак, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову             у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідач без належної на це правової підстави утримував земельну ділянку позивача, вирощував на ній сільськогосподарські культури, відтак отримував дохід, що позивач вважав безпідставним і вимагав стягнути саме цей дохід на свою користь. Однак       у порушення вимог статті 12 ЦПК України позивач не представив суду належні та відповідні докази з приводу того, що відповідач взагалі використовував земельну ділянку для вирощування сільськогосподарських культур у спірний період, а також з приводу того, який фактично дохід було отримано від цього відповідачем. 
		При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що фактичне використання спірної земельної ділянки для вирощування сільськогосподарських культур ґрунтується лише на припущеннях позивача і не підтверджено належними доказами. Не підтверджено такими доказами і розмір доходу, який за твердженням позивача отримав відповідач. Розраховуючи суму позову, позивач взяв середні показники врожайності різних агрокультур по регіону за спірний період (при чому лише зернобобових). При цьому матеріали справи не містять жодного доказу з приводу, яка культура вирощувалася на спірній землі та чи взагалі вирощувалася, і чому саме враховувалися зернобобові культури.
		 
		Також апеляційний суд звернув увагу і на те, що розмір отриманого відповідачем прибутку позивач обраховував з абсолютного показника вартості продажу зернобобових, які мали бути вирощені на вказаній ділянці, без врахування необхідності здійснення витрат на їх вирощування, збирання, перевезення, зберігання, продаж тощо.
		 
		Спростовуючи доводи представника позивача про те, що відповідач не заперечував проти розрахованого позивачем розміру прибутку, що він його визнав, і відтак це не потребувало доведення, суд апеляційної інстанції вказав, що у відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечував проти задоволення позову. Тому апеляційний суд дійшов висновку, що, оскільки заяву про визнання обставин позову відповідач не надав, відтак такі обставини потребують доведення позивачем. При цьому суд констатував, що у разі наявності певних труднощів у сторони в можливості отримання доказів чинним процесуальним законодавством передбачено процес їх витребування або забезпечення судом. У той же час така процедура має бути ініційована виключно стороною у справі. У цій справі жодного клопотання з приводу витребування доказів позивач до суду не подавав. На запитання суду ні позивач, ні його представник не змогли відповісти про існування обставин, які об`єктивно перешкоджали йому використати передбачені процесуальним законом права щодо процесу доведення у справі.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У серпні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду        від 21 липня 2022 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано справу із суду першої інстанції.
		У жовтні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення про відмову у задоволенні позову. 
		 
		Заявник не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що договір є неукладеним, заявник вказує, що суд неодноразово наголошував на тому, що договір не визнаний судом недійсним з посиланням на презумпцію статті 204 ЦК України.
		Крім того, відповідач знав про природу договору та той факт, що неодноразово отримував вимогу про повернення земельної ділянки, що підтверджує бездіяльність відповідача та завдало збитків позивачу.  
		Заявник зазначає, що незважаючи на встановлення судом неукладення додаткової угоди, відповідач користувався земельною ділянкою позивача без належних правових підстав, що суд мав взяти до уваги. 
		 
		Посилаючись на порушення норм процесуального права, заявник вказує, що до суду першої інстанції було подано клопотання від 23 лютого 2021 року про витребування доказів, однак відповідач цих доказів не надав. 
		При цьому позивач долучив до позовної заяви статистичні дані Головного управління статистики у Київській області, на підставі яких позивач склав розрахунок суми завданої шкоди, які відповідач не оспорив, а суд не обрахував.
		 
		Крім того, суд апеляційної інстанції, оцінюючи докази, долучені до матеріалів справи, надав перевагу одним доказам над іншими.
		 
		Суд апеляційної інстанції безпідставно видалив позивача із залу судового засідання, чим обмежив його право на захист. Заявник стверджує, що            у судовому засіданні він не здійснював будь-яких дій, які б могли спровокувати негативну поведінку чи неповагу до суду.
		Суд апеляційної інстанції не надав оцінку долученому до матеріалів справи доказу - рішенню Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2021 року у справі № 357/3691/21, яким встановлено, що відповідач підтверджував факт користування спірною земельною ділянкою після 2015 року.
		   
		Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права             у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 925/230/17 (провадження № 12-188гс18), від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2020 року у справі № 913/169/18, від 04 березня             2020 року у справі № 917/32/17, від 19 серпня 2020 року у справі № 385/344/16-ц (провадження № 61-24602св18), від 28 лютого 2018 року         у справі № 909/45/17, від 02 липня 2018 року у справі № 909/42/17.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу 
		 
		У жовтні 2022 року ТОВ «Озерна-Агро» подало до Верховного Суду відзив,       у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2022 року - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3220480500:01:007:0004, загальною площею 5,4990 га, що розташована на території Биковогребельської сільської ради Білоцерківського району Київської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на підставі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЖ №682196, виданого                    08 вересня 2009 року.
		 
		14 лютого 2011 року між ОСОБА_1 (за підписом його сестри - ОСОБА_2 , на підставі довіреності, яка була дійсна до 31 березня       2012 року) та ТОВ «Озерна-Агро» укладений договір оренди землі на земельну ділянку з кадастровим номером 3220480500:01:007:0004, загальною площею 5,4990 га, яка розміщена на території Биковогребельської сільської ради Білоцерківського району Київської області, строком на 5 років, тобто до 14 лютого 2016 року, який 23 лютого 2011 року зареєстровано управлінням Держкомзему у Білоцерківському районі зареєстрований у Державному реєстрі земель за №322048054000111.
		 
		Із тексту додаткової угоди від 10 березня 2015 року встановлено, що ОСОБА_1 та ТОВ «Озерна-Агро» уклали додаткову угоду до договору оренди землі від 14 лютого 2011 року, за якою ОСОБА_1 передав ТОВ «Озерна-Агро» в оренду земельну ділянку загальною площею 5,4990 га з кадастровим номером 3220480500:01:007:0004, розташовану на території Биковогребельської сільської ради Білоцерківського району Київської області. 
		Згідно з умовами цієї додаткової угоди, сторони домовились пункт 8 договору викласти у такій редакції: «договір укладено на термін                        до 01 травня 2022 року з урахуванням ротації культур» та пункт 9 договору викласти у такій редакції: «річна орендна плата за користування земельної ділянкою встановлюється у розмірі 4,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки у пункті 5 даного договору і складає 3 905,28 грн за один рік оренди».
		 
		23 листопада 2015 року державний реєстратор Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Попова Л. О. прийняла рішення про державну реєстрацію прав за індексним номером 26396192, яким зареєструвала право користування (оренди) земельною ділянкою з кадастровим номером: 3220480500:01:007:0004 строком до 01 травня 2022 року за ТОВ «Озерна-Агро».
		 
		25 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Озерна-Агро» із заявою, в якій просив провести звірку бухгалтерської документації щодо нарахування та отримання належних йому коштів за оренду паїв відповідно до умов додаткової угоди від 10 березня 2015 року, надати копії цих документів, а також здійснити орендну плату за користування паями. Одночасно позивач повідомив відповідача, що не підписував додаткову угоду від 10 березня 2015 року та після проведення всіх розрахунків просив скасувати додаткову угоду за згодою сторін до кінця 2017 року.
		 
		23 червня 2020 року ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі № 357/4241/20 (провадження № 1кп/3571222/20), яка набрала законної сили 30 червня 2020 року, клопотання прокурора Білоцерківської місцевої прокуратури про закриття кримінального провадження № 42018111030000011, внесеного до ЄРДР 16 січня 2018 року за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, задоволено та звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України.
		 
		З тексту даної ухвали встановлено, що прокурор Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області ініціював клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_2 , підозрюваної у вчиненні злочину передбаченого частиною першою статті 358 КК України                       у кримінальному провадженні № 42018111030000011 внесеному до ЄРДР        16 січня 2018 року у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності передбачених статтею 49 КК України.             14 лютого 2011 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Озерна-Агро» в особі генерального директора Піскарьової Н.С. укладено договір оренди землі на земельну ділянку з кадастровим номером: 3220480500:01:007:0004, загальною площею 5,4990 га, що розташована на території Биковогребельської сільської ради Білоцерківського району Київської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 5 років, який 23 лютого 2011 року управлінням Держкомзему у Білоцерківському районі зареєстрований у Державному реєстрі земель за № 322048054000111.          10 березня 2015 року ОСОБА_2 , перебуваючи за місцем свого проживання, отримавши від представника ТОВ «Озерна-Агро» додаткову угоду до договору оренди землі, укладеного 14 лютого 2011 року, про продовження терміну дії договору до 01 травня 2022 року, і в той же час, усвідомлюючи протиправний характер і значення своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, умисно, шляхом проставляння власного підпису, підробила підпис в реквізитах сторін «Орендодавець» за ОСОБА_1 , чим надала йому статус офіційного документа. Державним реєстратором реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Поповою Л.О., 23 листопада 2015 року прийнято рішення № 26396192 про державну реєстрацію вказаної вище додаткової угоди від 10 березня       2015 року. Таким чином, ОСОБА_2 підозрювалась у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, тобто підроблення іншого офіційного документа, який видається підприємством, і який надає права, з метою використання його іншою особою. У підготовчому судовому засіданні від 23 червня 2020 року підозрювана ОСОБА_2 , якій роз`яснено суть підозри, підстави звільнення від кримінальної відповідальності та право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави, проти задоволення клопотання прокурора Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області не заперечувала.
		 
		12 серпня 2020 року ОСОБА_1 звертався до ТОВ «Озерна-Агро» із заявою про повернення йому земельної ділянки, оскільки незаконність користування доведена у кримінальному провадженні № 420181811103000011, у рамках якого ОСОБА_2 визнала свою вину щодо підробки додаткової угоди від 10 березня 2015 року до договору оренди землі від 14 лютого 2011 року, а 23 червня 2020 року ухвалою суду задоволено клопотання прокурора Білоцерківської місцевої прокуратури про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за закінченням строків для притягнення до кримінальної відповідальності.
		 
		20 серпня 2020 року генеральний директор ТОВ «Озерна-Агро» Вільд Бертольд Карл Алоіса надав відповідь на заяву ОСОБА_1 , в якій зазначив, що пропозиція про повернення земельної ділянки є передчасною та не відповідає положенням вказаного договору оренди та додаткової угоди.
		 
		До позовної заяви ОСОБА_1 долучив розрахунок суми школи, завданої відповідачем, розрахований на підставі показників, наданих Головним управлінням у Київській області (лист від 19 серпня 2020 року № 09-48).
		 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог                      і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанова суду апеляційної інстанції у повній мірі                                        не відповідають.
		 
		У цій справі позивач заявив позовну вимогу про стягнення шкоди за безпідставне користування земельною ділянкою з мотивів недійсності додаткової угоди до договору оренди землі (непідписання договору та неотримання коштів за ним). Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, оскільки вважав, що додаткова угода існує, бо не була визнана недійсною, відтак встановлювала правовідносини, що в свою чергу виключає застосування положень статті 1212 ЦК України. Суд апеляційної інстанції, змінюючи мотиви відмови у задоволенні позову, викладені судом першої інстанції, дійшов висновку про те, що вказаний правочин слід вважати неукладеним.
		 
		Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
		 
		Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
		 
		Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233        ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.
		У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.
		 
		У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
		 
		Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача.
		 
		Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.
		 
		Зазначений правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21).
		 
		Таким чином, встановивши, що ОСОБА_1 не укладав додаткову угоду ні особисто, ні через представника, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що така угода є неукладеною і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. 
		 
		Системний аналіз положень статей 11, 202, 1212 ЦК України свідчить про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
		 
		Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що відсутність договірних відносин між ОСОБА_1 та ТОВ «Озерна-Агро» є підставою вимагати в судовому порядку стягнення шкоди за безпідставне користування земельною ділянкою.
		 
		Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої                   статті 1212 ЦК України.
		 
		Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20 вересня 2018 у справі № 925/230/17 (провадження № 12-188гс18) на які як на підставу касаційного оскарження посилається заявник.
		 
		Встановивши відсутність договірних відносин між сторонами, суд апеляційної інстанції відмовив позивачу у стягненні шкоди за безпідставне користування земельною ділянкою з підстав недоведеності вимог. Суд апеляційної інстанції вважав, що позивач не довів належними та допустимими доказами те, що відповідач взагалі користувався земельною ділянкою для вирощування сільськогосподарських культур у спірний період, та не довів розмір фактичного доходу, отриманого відповідачем.
		 
		Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
		 
		Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
		 
		Положення Глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. 
		 
		Згідно зі статтею 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження                   № 14-32цс19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (провадження № 14-175цс21)).
		 
		Предметом регулювання Глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18)).
		 
		У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19 (провадження № 12-12гс21) Велика Палата Верховного Суду вказала, що сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави, у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
		 
		Положення частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією із сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого отримання.
		 
		Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
		 
		Предметом позову у цій справі є стягнення з ТОВ «Озерна-Агро» неодержаного доходу за безпідставне користування земельною ділянкою, належної позивачу на праві власності, за період з 2016 року по 2019 рік         у розмірі 493 548,74 грн.
		 
		Таким чином, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів (коштів) за безпідставне користування земельною ділянкою є за своїм змістом кондикційними.
		 
		Разом з тим, для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).
		 
		Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження                № 14-77цс18).
		 
		У справі, що переглядається, апеляційний суд зазначив, що позивач має подати докази визначення розміру доходу або можливого доходу відповідача.
		 
		Звертаючись до суду, позивач надав розрахунок суми шкоди, завданої йому відповідачем, яка обрахована відповідно до відомостей, отриманих від Головного управління статистики у Київській області щодо середньої врожайності та середньої ціни сільськогосподарських (зернобобових) культур на сільськогосподарських підприємствах Білоцерківського району Київської області за період 2016-2019 років (а. с. 36-37).
		 
		Встановлено, що листом-відповіддю від 20 серпня 2020 року ТОВ «Озерна-Агро» відмовило ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, кадастровий номер 3220480500:01:007:0004, посилаючись на існування між сторонами договірних відносин та правомірне користування спірною земельною ділянкою (а. с. 34).
		 
		Відповідач заперечував проти стягнення шкоди у розмірі, визначеному позивачем (а. с. 75-81). 
		 
		23 грудня 2021 року позивач під час розгляду справи судом першої інстанції звертався з клопотанням про витребування від відповідача відомостей про врожайність, затратність виробництва, оранки землі, посівних культур, обґрунтовуючи його тим, що відповідач не надав такої інформації на адвокатські запити (а. с. 88-89).
		   
		Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 12 ЦПК України).
		 
		За змістом частини п`ятої статті 12 ЦПК України на суд покладені обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, а відповідно до вимог статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Суд може визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, однак зобов`язаний встановити обставини, які підлягають доказуванню і зобов`язаний вжити всіх необхідних заходів             з метою правильного вирішення справи. Принцип змагальності не виключає необхідності всебічного та повного дослідження всіх обставин справи задля об`єктивного вирішення справи.
		 
		Суд апеляційної інстанції, зазначаючи, що права позивача порушені і він має право на застосування статті 1212 ЦК України, але відмовляючи у задоволенні позову з підстав недоведеності позивачем розміру шкоди,              не звернув увагу на те, що суд першої інстанції, відмовляючи позивачу у задоволенні клопотання про витребування доказів у відповідача щодо розмірів отриманого прибутку за період користування земельною ділянкою без правових підстав, усупереч вимогам статті 265 ЦПК України не навів мотивів відмови в задоволенні клопотання, чим не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи.
		 
		В даному випадку діє презумпція завдавача шкоди, за якої позивач має право вимагати відшкодування шкоди за безпідставне користування земельною ділянкою, а відповідач у випадку його незгоди з розміром шкоди, визначеним позивачем, має право оспорювати цей розмір і доводити менший розмір шкоди. 
		 
		Отже, висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивач не довів розмір збитків, які йому завдано відповідачем, який без достатньої правової підстави зберігав у себе майно позивача, є передчасними.
		 
		У цій справі позивач визначив розмір шкоди, надав докази на її підтвердження й спростувати такі докази має саме відповідач, а суд може лише оцінити докази і, якщо розмір шкоди завищений, зменшити його. 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а отже, не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.
		 
		Відповідно до пункту 3 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		 
		Суд апеляційної інстанції дійшов вірних висновків про визнання договору неукладеним, про відсутність договірних відносин між сторонами і про право позивача вимагати в судовому порядку відшкодування шкоди за безпідставне користування земельною ділянкою, однак при цьому не дослідив всі зібрані у справі докази та не врахував, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів, що призвело до невстановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		 
		Враховуючи вищевказані порушення норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.
		 
		Під час нового розгляду апеляційному суду належить врахувати викладене, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, з огляду на мотиви скасування судового рішення, та на підставі належних доказів встановити розмір шкоди, завданої позивачу за безпідставне користування земельною ділянкою, на підставі чого вирішити спір.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ :
		 
		Касаційну скаргу   ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2022 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий  Д. Д. Луспеник    Судді:   І. А. Воробйова     Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць      Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...