Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 444/3497/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 14.04.2023.
Дата набрання законної сили: 11.04.2023
Номер судового провадження: 61-20170ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова                   
		Іменем України
		 
		11 квітня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 444/3497/18
		провадження № 61-20170св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач (за первісним позовом) -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі (за первісним позовом):  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		треті особи: приватний нотаріус Жовківського районного нотаріального округу Головач Орислава Романівна, ОСОБА_4 ,
		 
		позивач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
		відповідач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
		третя особа - приватний нотаріус Жовківського районного нотаріального округу Шайда Світлана Степанівна,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 22 січня 2021 року у складі судді Мікули В. Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,
		 
		у справі за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Жовківського районного нотаріального округу Головач Орислава Романівна, ОСОБА_4 , про поділ спільної сумісної власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Жовківського районного нотаріального округу Шайда Світлана Степанівна, про визнання правочину удаваним та поділ спільного сумісного майна.
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Жовківського районного нотаріального округу Головач О. Р., про поділ спільної сумісної власності.
		 
		Позов обґрунтований тим, що починаючи з 01 травня 2011 року до 25 вересня 2018 року позивач проживала з ОСОБА_2 однією сім`єю. Шлюб планували зареєструвати одразу, однак через смерть матері відповідача, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та побутові клопоти це питання постійно відкладалося. З початку травня 2011 року вони почали проживати разом у старому батьківському будинку ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 . З цього часу спільно вели господарство, обробляли город, в них був спільний побут та бюджет, разом відпочивали, ходили в гості, на весілля, разом як подружжя були на випускному вечері сина ОСОБА_5 та дочки ОСОБА_6 , тобто з 01 травня 2011 року між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
		 
		Поблизу старого будинку на АДРЕСА_1 , вони почали зводити новий одноповерховий будинок з мансардою з дерев`яного брусу, загальною площею 69,6 кв. м, житловою 46,1 кв. м. Будинок зводився за рахунок спільних грошових та трудових затрат, за спільні кошти закуповували будівельні матеріали, оплачували роботи, позивач також брала безпосередню трудову участь у виконанні будівельних робіт. В період будівництва, вона як дружина, повністю несла витрати на закупівлю продуктів харчування, готувала їжу, як для сім`ї, так і для робітників, займалася внутрішнім оздобленням будинку, самостійно придбала меблі та побутову техніку. Будинок введений в експлуатацію 07 червня 2018 року. Титульним власником зазначеного будинку виступив відповідач.
		 
		Також, під час спільного проживання навесні 2013 року для потреб сім`ї придбано автомобіль OPEL COMBO, 2009 року випуску, який 02 квітня 2013 року зареєстровано за відповідачем.
		 
		25 вересня 2018 року відповідач без попередження виставив її речі на вулицю і замінив замки від вхідних дверей. Згодом їй стало відомо, що спільний будинок та земельну ділянку на якій він розташований, відповідач без її згоди подарував своїй дочці ОСОБА_3 .
		 
		Враховуючи зазначене, позивач просила суд:
		- встановити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 01 травня 2011 року по 25 вересня 2018 року; 
		- визнати житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
		- визнати транспортний засіб OPEL COMBO, 2009 року випуску, об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
		- визнати недійсним з моменту укладення договір дарування житлового будинку та земельної ділянки, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 30 серпня 2018 року; 
		- в порядку поділу спільної сумісної власності визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку житлового будинку в АДРЕСА_1 ; 
		- в порядку поділу спільної сумісної власності визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частку житлового будинку в АДРЕСА_1 ;
		- в порядку поділу спільної сумісної власності визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку транспортного засобу OPEL COMBO;
		- в порядку поділу спільної сумісної власності визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частку транспортного засобу OPEL COMBO, 2009 року випуску.
		 
		У червні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Жовківського районного нотаріального округу Шайда С. С., про визнання правочину удаваним та поділ спільного сумісного майна.
		 
		Зустрічний позов обґрунтований тим, що сторони проживали як подружжя з весни 2011 року, проте їх стосунки припинилися з серпня 2017 року. За час їх спільного проживання ОСОБА_1 придбала за кошти ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0795 га в АДРЕСА_2 . 
		 
		Вже під час судового процесу він з`ясував, що ОСОБА_1 здійснила оформлення права власності цієї земельної ділянки шляхом укладення договору дарування 29 липня 2016 року виключно з метою неможливості в подальшому визнати це майно спільним сумісним майном. 
		 
		Зазначає, що в дійсності був укладений договір купівлі-продажу, оскільки попередньому власнику були передані грошові кошти, дана особа не є ані родичем, ані близькою особоюОСОБА_1 .
		 
		Позивач (за зустрічним позовом) просив суд:
		- визнати договір дарування, що зареєстрований за № 988 та посвідчений 29 липня 2016 року приватним нотаріусом Шайда С. С., за яким ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 4622710400:01:003:0149) за адресою: АДРЕСА_2 удаваним правочином, що в дійсності є договором купівлі-продажу;
		- визнати земельну ділянку (кадастровий номер 4622710400:01:003:0149) за адресою: АДРЕСА_2 спільним сумісним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_7 ; 
		- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки (кадастровий номер 4622710400:01:003:0149), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 25 вересня 2019 року, яка внесена до протоколу судового засідання, до участі у справі як третю особу залучено ОСОБА_4 .
		 
		Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 22 січня 2021 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року, первісний позов  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Жовківського районного нотаріального округу Головач О. Р., ОСОБА_4 , про поділ спільної сумісної власності задоволено.
		 
		Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 01 травня 2011 року по 25 вересня 2018 року.
		 
		Визнано житловий будинок, що складається з кухні, санвузла, двох коридорів та трьох житлових кімнат, житловою площею 46,1 кв. м, загальною площею 69,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1590193546227, об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		 
		Визнано транспортний засіб марки OPEL COMBO, 2009 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		 
		Визнано недійсним з моменту укладення договір дарування житлового будинку та земельної ділянки, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 30 серпня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Головач О. Р., зареєстрований в реєстрі за № 1043.
		 
		В порядку поділу спільної сумісної власності визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку житлового будинку, що складається з кухні, санвузла, двох коридорів та трьох житлових кімнат, житловою площею 46,1 кв. м, загальною площею 69,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1590193546227.
		 
		В порядку поділу спільної сумісної власності визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частку житлового будинку, що складається з кухні, санвузла, двох коридорів та трьох житлових кімнат, житловою площею 46,1 кв. м, загальною площею 69,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1590193546227.
		 
		В порядку поділу спільної сумісної власності визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку транспортного засобу марки OPEL COMBO, 2009 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
		 
		В порядку поділу спільної сумісної власності визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частку транспортного засобу марки OPEL COMBO, 2009 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
		 
		У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Жовківського районного нотаріального округу Шайда С. С., про визнання правочину удаваним та поділ спільного сумісного майна відмовлено.
		 
		Вирішено питання розподілу судових витрат.
		 
		Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що відповідач визнав факт спільного проживання з позивачем, як подружжя, з весни 2011 року до серпня 2017 року, при цьому наявними в матеріалах справи доказами також підтверджується факт спільного проживання сторін, як подружжя до 25 вересня 2018 року.
		 
		Спірні житловий будинок та автомобіль сторони придбали внаслідок ведення спільного господарства, побуту, спільної праці та за спільні грошові кошти, під час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а тому це майно є спільною сумісною власністю та підлягає поділу між ними в рівних частках, при цьому відповідач ОСОБА_2 не довів, що спірне майно набуте ним за належні йому на праві власності особисті кошти.
		 
		Крім цього, встановлено, що 30 серпня 2018 року відповідач ОСОБА_2 подарував спірний житловий будинок та земельну ділянку на якій він розміщений своїй дочці ОСОБА_3 без згоди іншого співвласника, при цьому ОСОБА_3 знала про факт спільного проживання її батька ОСОБА_2 з  ОСОБА_1 однією сім`єю та будівництва спірного будинку за час спільного проживання, тому суд першої інстанції задовольнив вимогу позивача за первісним позовом про визнання недійсним вказаного договору дарування.
		 
		Позивач за зустрічним позовом не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування земельної ділянки та, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними договором, тому у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції відмовив.
		 
		Залишаючи без змін рішення районного суду апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував матеріальний закон, дотримав процедуру розгляду, передбачену ЦПК України.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісних позовних вимог та задовольнити зустрічні позовні вимоги.
		 
		Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Жовківського районного суду Львівської області.
		 
		05 квітня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
		 
		 
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 394/876/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 04 листопада 2021 року у справі № 760/23559/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц та інших. 
		 
		В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що ОСОБА_8 не підписував акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, який складений Річківською сільською радою 18 вересня 2017 року за № 1600.
		 
		Суди дійшли до помилкового висновку про спільне проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як подружжя до 25 вересня 2018 року на підставі матеріалів перевірки заяви позивача до Жовківського відділення поліції Кам`янка-Бузького відділу поліції ГУНП у Львівській області, оскільки поліція немає жодного відношення до встановлення фактів, а саме хто і коли будував будинок, з якого була виселена ОСОБА_1 .
		 
		Вважає сфальсифікованим висновок експерта від 23 вересня 2019 року № 29/19, яким встановлено, що станом на серпень 2017 року дерев`яний одноповерховий будинок з мансардою площею 69,6 кв. м був споруджений.
		 
		Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги факт придбання автомобіля OPEL COMBO за особисті кошти ОСОБА_2 .
		 
		ОСОБА_1 не довела факт участі у будівництві спірного будинку та у придбанні транспортного засобу, при цьому земельну ділянку вона придбала у 2016 році за кошти ОСОБА_2 , на що увагу суди не звернули.
		 
		Суди необґрунтовано відмовили у задоволенні зустрічного позову, оскільки син ОСОБА_1 - ОСОБА_5 в судовому засіданні при допиті в якості свідка, зазначив, що спірна земельна ділянка була куплена, а не подарована.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
		 
		 
		 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Суд встановив, що відповідно акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 18 вересня 2017 року № 1600, який складений Річківською сільською радою Жовківського району Львівської області, ОСОБА_1 проживає без реєстрації разом з ОСОБА_2 з 2011 року в АДРЕСА_1 та ведуть спільне господарство (т. 1 а. с. 8). 
		 
		26 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Жовківського відділення поліції Кам`янка-Бузького відділу поліції ГУНП у Львівській області про те, що 25 вересня 2018 року ОСОБА_2 без її згоди виставив її речі з будинку в АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 28).
		 
		В ході розгляду заяви ОСОБА_1 працівниками поліції було встановлено, що ОСОБА_2 проживав з ОСОБА_1 продовж семи років, будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1 , будувала ОСОБА_1 разом з  ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 30 - зворот).
		 
		Матеріалами справи підтверджується, що в АДРЕСА_1 знаходяться два житлові будинки. Житловий будинок загальною площею 39,7 кв. м належав матері відповідача ОСОБА_9 . Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 19 березня 2012 року право власності на зазначений будинок, як спадкове майно за заповітом, було визнано за ОСОБА_2 . За цією ж адресою розташований новозбудований житловий будинок загальною площею 69,6 кв. м, інвентаризація якого проводилася 05 травня 2018 року. Право власності на вказаний будинок було зареєстровано за ОСОБА_2 27 червня 2018 року (т. 1 а. с. 9 - 14).
		 
		03 квітня 2018 року за № ЛВ 061181140455 у департаменті Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області зареєстровано повідомлення ОСОБА_2 про початок виконання будівельних робіт на будівництво індивідуального житлового будинку, господарської будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , вид будівництва зазначено як нове, будівельний паспорт виданий відділом містобудування та архітектури Жовківської райдержадміністрації 02 березня 2018 року за № 54 (т. 1 а. с. 15).
		 
		Декларація про готовність вказаного об`єкта до експлуатації зареєстрована у департаменті Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області 07 червня 2018 року, за якою на об`єкті виконано всі передбачені будівельним паспортом обсяги робіт з дотриманням відповідних державних будівельних норм, стандартів і правил, вартість основних засобів, які прийняті в експлуатацію становить 748 577,00 грн (т. 1 а. с. 17, 18).
		 
		30 серпня 2018 року ОСОБА_2 подарував спірний житловий будинок та земельну ділянку, на якій він розміщений, своїй дочці ОСОБА_3 , що підтверджується договором дарування житлового будинку та земельної ділянки, що зареєстрований за № 1043 та посвідчений приватним нотаріусом Головач О. Р. (т. 1 а. с. 25, 26).
		 
		Відповідно до висновку експерта від 23 вересня 2019 року № 29/19, який складений ТОВ «СЕРБ», встановлено, що дерев`яний одноповерховий будинок з мансардою площею 69,6 кв. м, що розташований на АДРЕСА_1 , на земельній ділянці з кадастровим номером 4622787900:02:007:0054, станом на серпень 2017 року був споруджений. Визначити рік його побудови не надається можливим (т. 1 а. с. 241 - 244).
		 
		02 квітня 2013 року ОСОБА_2 зареєстрував за собою транспортний засіб ОРЕL COMBO (т. 1 а. с. 37).
		 
		29 липня 2016 року між ОСОБА_4 і  ОСОБА_1 укладено договір дарування, що зареєстрований за № 988 та посвідчений приватним нотаріусом Шайда С. С., за яким ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 4622710400:01:003:0149) за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 224).
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		 
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		 
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		 
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		 
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		 
		Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		 
		За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.
		 
		Статтею 60 СК України закріплено презумпцію спільності майна подружжя. Відповідно до положень вказаної статті майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
		 
		Відповідно до статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
		 
		Частиною першою статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		 
		Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
		 
		Відповідно до статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
		 
		В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20 (провадження № 61-7340св22) зроблено висновок, що «проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно. У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має встановити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України), і підсумувала, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю у наведеному визначенні. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя. З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України)».
		 
		Суди попередніх інстанцій на підставі показань допитаних в суді свідків, акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 18 вересня 2017 року № 1600, який складений Річківською сільською радою Жовківського району Львівської обл. (в якому зазначено, що ОСОБА_1 проживає без реєстрації разом з ОСОБА_2 з 2011 року по час складання акта в АДРЕСА_1 ), наявних в матеріалах справи фотосвітлин, висновку психофізіологічного дослідження з використанням поліграфа від 01 серпня 2017 року, виконаного щодо ОСОБА_1 на замовлення ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 32, 33), матеріалів перевірки Жовківського відділення поліції Кам`янка-Бузького відділу поліції ГУНП у Львівській області по зверненню ОСОБА_10 від 02  вересня 2018 року установили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 01 травня 2011 року по 25 вересня 2018 року проживали однією сім`єю, разом систематично вели спільне господарство, брали участь у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї, мали взаємні права та обов`язки.
		 
		Належних та достовірних доказів на спростування зазначеного ОСОБА_2 не надав.
		 
		Отже, обґрунтованим є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 01 травня 2011 року по 25 вересня 2018 року, а тому майно, яке набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності.
		 
		Суд установив, що спірний будинок зведений за час спільного проживання сторін. Таким чином, позовні вимоги про визнання житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_10 та ОСОБА_2 (як майно, набуте ними за час спільного проживання) підлягають до задоволення.
		 
		Також, суди першої та апеляційної інстанцій надали обґрунтовану оцінку поясненням ОСОБА_2 про те, що автомобіль OPEL COMBO він придбав 16 березня 2013 року за особисті кошти, які позичив у колишнього тестя, визнавши такі пояснення неналежними, оскільки доказів дотримання форми договору позики (відповідно до статей 1047, 1051 ЦК України) відповідач суду не надав, а тому автомобіль ОРЕL COMBO, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , є спільною сумісною власністю позивача ОСОБА_10 та відповідача ОСОБА_2 , як майно, набуте ними за час спільного проживання.
		 
		Розглядаючи позови, пов`язані з правом спільної власності, суди повинні виходити з того, що відповідно до статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
		 
		Відповідно до статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними,  якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
		 
		У постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 456/980/18 (провадження № 61-18412св19) зазначено, що визначення ідеальної частки у праві спільної сумісної власності, яка є рівною для всіх її співвласників, без виділу частки або поділу спільного сумісного майна в натурі, має самостійне правове значення, оскільки в результаті визначення розміру часток позивачів припиняється право спільної сумісної власності та виникає право спільної часткової власності.
		 
		З врахуванням наведеного, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності за кожним на 1/2 ідеальну частку житлового будинку та на 1/2 ідеальну частку транспортного засобу марки OPEL COMBO, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) зазначено, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
		 
		Суди встановили, ОСОБА_3 знала про факт спільного проживання її батька ОСОБА_2 з ОСОБА_1 однією сім`єю та будівництва спірного будинку за час спільного проживання. Крім того, встановлено, що ОСОБА_3 має власну сім`ю, а у спірному будинку ніколи не проживала.
		 
		Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
		 
		За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
		 
		Якщо об`єкт належить на праві спільної сумісної власності кільком особам, то право власності кожного із співвласників у спільній сумісній власності поширюється на весь об`єкт, тому передати у власність можна лише об`єкт в цілому. Договір дарування спільного майна, укладений без згоди іншого співвласника, є недійсним в цілому.
		 
		Вказана правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц (провадження № 61-43510сво18) та у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у справі № 199/2754/17 (провадження № 61-18143св19).
		 
		Суд установив, що ОСОБА_1 не знала про укладення оспорюваного договору дарування, не надавала згоду на його укладення, тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про визнання недійсним договору дарування житлового будинку та земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 30 серпня 2018 року, оскільки у ОСОБА_2 як у співвласника, який вчинив правочин, були відсутні необхідні повноваження на укладення правочину, при цьому укладення оспорюваного договору призвело до порушення та звуження обсягу права ОСОБА_1 .
		 
		Крім того, слід зазначити, що в акті обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, який складений Річківською сільською радою 18 вересня 2017 року за № 1600 виправлено описку та виправлено ОСОБА_8 на ОСОБА_11 (дошлюбне прізвище ОСОБА_12 ), що підтверджується актом від 24 вересня 2019 року № 1506 (т. 1 а. с. 255).
		 
		Звертаючись із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання удаваним правочином договору дарування від 29 липня 2016 року, за яким ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку, що в дійсності є договором купівлі-продажу, ОСОБА_2 зазначив, що таку земельну ділянку, площею 0,0795 га в АДРЕСА_2 ОСОБА_1 придбала за його особисті кошти, а під час розгляду справи він з`ясував, що вона оформила право власності на цю земельну ділянку шляхом укладення договору дарування виключно з метою неможливості в подальшому визнати таке майно спільним сумісним.
		 
		Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
		 
		Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 357/3132/15-ц (провадження № 61-16179св19) для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників.
		 
		Позивач за зустрічним позовом не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування земельної ділянки та, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними договором, в тому числі ОСОБА_2 не подав докази про те, що ОСОБА_1 сплатила продавцю ОСОБА_4 грошові кошти за придбання земельної ділянки.
		 
		Враховуючи зазначене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судами попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови у задоволенні зустрічного позову.
		 
		Доводи скаржника у касаційній скарзі про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу з огляду на те, що заявник, вказуючи зазначені підстави касаційного оскарження, виконуючи вимоги пункту 3 частини другої статті 389, не навів належного обґрунтування щодо застосування якої норми права Верховному Суду потрібно сформулювати висновок із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній.
		 
		Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 394/876/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 04 листопада 2021 року у справі № 760/23559/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц та інших є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		 
		Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
		Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		 
		Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
		 
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		 
		Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 22 січня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                     А. І. Грушицький
		 
		 
		                                                                                                     І. В. Литвиненко
		 
		 
		                                                                                                                                     Є. В. Петров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...