Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/5856/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 14.04.2023.
Дата набрання законної сили: 12.04.2023
Номер судового провадження: 61-3462ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		12 квітня 2023 року
		місто Київ
		 
		справа № 201/5856/17
		провадження № 61-3462св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Ступак О. В.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», 
		треті особи: Національний банк України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2021 року, постановлене суддею Антонюком О. А., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2022 року, ухвалену колегієюсуддів у складі Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ФАБУЛА СПРАВИ
		Стислий виклад позиції позивача
		ОСОБА_1 у квітні 2017 року звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» 
		(далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», банк), треті особи: Національний банк України 
		(далі - НБУ), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), у якому просив стягнути з відповідача на його користь відшкодування збитків у розмірі 11 706 688, 27 грн, 368 607, 90 дол. США, 4, 88 євро та на відшкодування моральної шкоди 2 141 294, 48 грн, що завдані йому внаслідок порушення АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зобов`язань та безпідставного списання грошових коштів.
		Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «ПРИВАТБАНК» 
		(далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»), правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та ним укладено договори депозитних вкладів та карткових рахунків, зобов`язання за якими відповідач належно виконував. Проте, 22 грудня 2016 року при перегляді рахунків у застосунку «Приват24» позивачу стало відомо про здійснення банком списання коштів на підставі наказу від 21 грудня 2016 року № 44. Сповіщення про здійснення списання банк не надсилав; строк виконання зобов`язань не настав; зміст цього наказу банк не оприлюднив.
		Позивач зазначав, що 20 квітня 2017 року звернувся до відповідача із вимогою про повернення на його рахунки грошових коштів, незаконно списаних 22 грудня 2016 року, проте АТ КБ «ПРИВАТБАНК» кошти не повернуло, пояснень щодо їх безпідставного списання не надало.
		Правовими підставами позову  ОСОБА_1 визначив статті 41, 55, 58 Конституції України, статтю 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), статті 3, 15, 16, 321, 1058, 1071, 1073 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закон України «Про захист прав споживачів», Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
		Стислий виклад заперечень інших учасників справи
		АТ КБ «ПРИВАТБАНК», НБУ та Фонд заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням від 09 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2022 року, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська частково задовольнив позов ОСОБА_1 .
		Суд стягнув з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 грошові кошти на відшкодування завданих збитків у розмірі 11 706 688, 27 грн, 368 607, 90 дол. США, а також 4, 88 євро.
		В іншій частині вимог позову відмовив. Здійснив розподіл судових витрат. 
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов переконання, що законодавством передбачено можливість списання банком грошових коштів з рахунків клієнта виключно за його розпорядженням, судовим рішенням, на підставі закону або договору та лише на підставі належно оформлених розрахункових документів. Тобто банк при здійсненні операції зі списання грошових коштів з рахунку або видачі готівки повинен пересвідчитися, що розрахунковий документ належно оформлено, містить всі потрібні реквізити, особа, яка підписала розрахунковий документ, має у належний спосіб оформлені повноваження. АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не могло списувати кошти з рахунків позивача на підставі меморіальних ордерів, оформлених згідно з наказом банку від 21 грудня 2016 року № 44, оскільки це не відповідає приписам статті 1071 ЦК України, пункту 1.6 статті 1, статті 17.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», статті 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що майно позивача (акції банку, до яких входили і акції додаткової емісії, придбані за кошти позивача) відчужено Державі за 1, 00 грн, будь-яка сума позивачу за акції не сплачувалася, що свідчить про наявність конфіскації належного позивачу майна та порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції. Суди зробили висновки про те, що договір про придбання акцій від 20 грудня 2016 року № 94/2016 є нікчемним згідно з частинами першою, другою статті 228 ЦК України, статтею 41 Конституції України, тому визнання його недійсним за частиною другою статті 215 ЦК України не вимагається.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 11 квітня 2022 року із застосуванням засобів електронного зв`язку направило до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2022 року в частині задоволення позовних вимог, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		АТ КБ «ПРИВАТБАНК», наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального правата порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначило те, що:
		- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 916/174/17, від 10 травня 2018 року у справі № 904/272/17, від 17 листопада 2020 року у справі № 910/8012/17, від 02 листопада 2021 року у справі № 910/8852/20, відповідно до яких договори про придбання акцій, укладені у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку за участі держави, є оспорюваними;
		- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 910/8357/18, від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20, у постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13, від 11 травня 2016 року у справі № 6-806цс16, у яких зазначено, що відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці;
		- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 904/281/17, від 09 жовтня 2018 року у справі № 910/9673/17, у яких визначено правила застосування статті 237 ЦК України щодо представництва сторони у правовідносинах;
		- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2021 року у справі № 925/1276/19, згідно з якими наслідком недійсності правочину є повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану (двостороння реституція);
		- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 396/29/17 (провадження № 61-29467св18), від 12 червня 2020 року у справі № 906/775/17, від 13 травня 2021 року у справі № 910/6360/20, у яких зазначено, що законом не передбачено здійснення односторонньої реституції у випадку визнання правочину недійсним;
		- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 826/20221/16 (провадження № 11-1459апп18) та у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 910/1464/19, щодо застосування статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Положення про визначення пов`язаних з банком осіб, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 12 травня 2015 року № 315;
		- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень Закону України від 13 травня 2020 року № 590-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» у правовідносинах зі стягнення грошових коштів, щодо яких здійснено обмін на акції додаткової емісії банку в процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку;
		- суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання про відкладення судового засідання.
		Касаційна скарга обґрунтовується тим, що за грошові кошти з депозитних та карткових рахунків позивача, відкритих у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», придбано акції додаткової емісії банку, які у подальшому відчужені на користь держави не помилково, а за наявності передбачених законодавством правових підстав. Уповноважена особа Фонду, яка під час запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» діяла від імені Фонду, на підставі меморіальних ордерів, виданих банком як спеціальною фінансовою установою, що має банківську ліцензію та може здійснювати переказ грошових коштів, за підписом Фонду у порядку, визначеному положеннями статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», здійснила списання грошових коштів від імені позивача.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		НБУу травні 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду пояснення, у яких просив касаційну скаргу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» задовольнити, посилаючись на те, що списання грошових коштів відбулося з підстав, встановлених законом. Договір про придбання акцій від 20 грудня 2016 року № 94/2016 не є нікчемним та не визнаний судом недійсним, правовими наслідками укладення цього договору є припинення зобов`язань за депозитними договорами, укладеними між позивачем та банком, що виключає можливість стягнення з відповідача коштів на користь позивача.
		ОСОБА_1  у липні 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		Ухвалою від 13 травня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та відмовив у задоволенні клопотання заявника про зупинення виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2022 року.
		Ухвалою від 31 травня 2022 року Верховний Суд задовольнив клопотання АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та зупинив виконання оскаржуваних рішень до закінчення касаційного провадження у справі.
		Ухвалою від 14 грудня 2022 року Верховний Суд відмовив у задоволенні заяви про зупинення касаційного провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи № 201/2485/17 за позовом ОСОБА_2 до АТ КБ «ПРИВАТБАНК», треті особи: НБУ, Фонд, про розірвання договорів банківського вкладу, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди.
		Ухвалою від 06 квітня 2023 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Критерії оцінки правомірності судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» були укладені договори депозитних вкладів та карткових рахунків, а саме:
		1) від 02 серпня 2016 року № SAMDNWFD0071256358401 вклад «Стандарт» строковий на 6 місяців, на суму 4 302 497, 30 грн, строком до 02 лютого 2017 року включно, зі сплатою 18, 00 % річних; станом на 21 грудня 2016 року залишок коштів на вкладі становив 4 514 038, 40 грн;
		2) від 02 серпня 2016 року № SAMDNWFD0070750449801 вклад «Стандарт» строковий на 6 місяців, на суму 950 561, 20 грн, строком до 10 лютого 2017 року включно, зі сплатою 18, 50 % річних; станом на 21 грудня 2016 року залишок коштів на вкладі становив 1 262 482, 43 грн;
		3) від 21 грудня 2015 року № SAMDNWFD0070959578601 вклад «Стандарт» строковий на 12 місяців, на суму 862 910, 79 грн, строком до 21 грудня 2016 року включно, зі сплатою 24, 50 % річних; станом на 21 грудня 2016 року залишок коштів на вкладі становив 1 126 347, 70 грн;
		4) від 21 грудня 2015 року № SAMDNWFD0070959778101 вклад «Стандарт» строковий на 12 місяців, на суму 862 883, 16 грн, строком до 21 грудня 2016 року включно, зі сплатою 24, 50 % річних; станом на 21 грудня 2016 року залишок коштів на вкладі становив 1 126 314, 65 грн;
		5) від 21 грудня 2015 року № SAMDNWFD0070959828401 вклад «Стандарт» строковий на 12 місяців, на суму 862 883, 16 грн, строком до 21 грудня 2016 року включно, зі сплатою 24, 50 % річних; станом на 21 грудня 2016 року залишок коштів на вкладі становив 1 126 314, 65 грн;
		6) від 07 грудня 2015 року № SAMDNWFD0070938734901 вклад «Стандарт» строковий на 12 місяців, на суму 753 000, 00 грн, договір продовжувався до 07 грудня 2017 року включно, зі сплатою 25, 00 % річних; станом на 21 грудня 2016 року залишок коштів на вкладі становив 1 015 582, 97 грн; 
		7) від 29 січня 2016 року № SAMDNWFD0071014807001 вклад «Стандарт» строковий на 12 місяців, на суму 238 071, 14 грн, строком до 29 січня 2017 року включно, зі сплатою 24, 00 % річних; станом на 21 грудня 2016 року залишок коштів на вкладі становив 332 493, 64 грн;
		8) від 10 липня 2015 року № SAMDNWFD0070711723201 вклад «Стандарт» строковий на 6 місяців, на суму 200 000, 00 грн, договір продовжувався до 16 січня 2017 року включно, зі сплатою 18, 50 % річних; станом на 21 грудня 2016 року залишок коштів на вкладі становив 291 519, 16 грн;
		9) від 09 червня 2016 року № SAMDNWFD0071195305701 вклад «Стандарт» строковий на 12 місяців, на суму 219 336, 02 грн, строком до 09 червня 2017 року включно, зі сплатою 20, 50 % річних; станом на 21 грудня 2016 року залишок коштів на вкладі становив 291 033, 79 грн;
		10) від 30 жовтня 2015 року № SAMDNWFD0070880053601 вклад «Стандарт» строковий на 12 місяців, на суму 198 000, 00 дол. США, договір продовжувався до 02 листопада 2017 року включно, зі сплатою 9, 20 % річних; станом на 21 грудня 2016 року залишок коштів на вкладі становив 198 008, 71 дол. США;
		11) від 21 жовтня 2015 року № SAMDNWFD0070866061601 вклад «Стандарт» строковий на 12 місяців, на суму 51 892, 97 грн, договір продовжувався до 21 жовтня 2017 року включно, зі сплатою 25, 00 % річних; станом на 21 грудня 2016 року залишок коштів на вкладі становив 172 592, 15 грн;
		12) від 25 червня 2016 року № SAMDNWFD0071215201201 вклад «Стандарт» строковий на 6 місяців, зі сплатою 19, 00 % річних; станом на 21 грудня 2016 року залишок коштів на вкладі становив 106 557, 21 грн;
		13) від 13 вересня 2016 року № SAMDNWFD0071300961301 вклад «Стандарт» строковий на 12 місяців, на суму 20 000, 00 грн, договір продовжувався до 13 вересня 2017 року включно, зі сплатою 19, 00 % річних; станом на 21 грудня 2016 року залишок коштів на вкладі становив 61 958, 79 грн;
		14) від 29 вересня 2015 року № SAMDNWFD0070834308201 вклад «Стандарт» строковий на 6 місяців, на суму 51 932, 56 дол. США, договір продовжувався до 04 квітня 2017 року включно, зі сплатою 8, 50 % річних; станом на 21 грудня 2016 року залишок коштів на вкладі становив 51 937, 12 дол. США;
		15) від 07 вересня 2015 року № SAMDNWFD0070797082201 вклад «Стандарт» строковий на 12 місяців, на суму 38 149, 00 дол. США, договір продовжувався до 10 вересня 2017 року включно, зі сплатою 9, 50 % річних; станом на 21 грудня 2016 року залишок коштів на вкладі становив 46 476, 36 дол. США;
		16) від 25 червня 2016 року № SAMDNWFD0070783403801 вклад «Стандарт» строковий на 12 місяців, зі сплатою 19, 00% річних; станом на 21 грудня 2016 року залишок коштів на вкладі становив 1 262 482, 43 грн;
		17) від 26 вересня 2016 року № SAMDNWFD0071317121600 про розміщення та погашення ощадного (депозитного) сертифікату «Депозитний сертифікат на 6 міс.», на суму 20 100, 00 дол. США, зі строком повернення 27 березня 2017 року, зі сплатою 8, 00 % річних, серія сертифікату ПБ, № 007132, вклад зараховано на рахунок №  НОМЕР_1 , станом на 21 грудня 2016 року залишок коштів становив 20 100, дол. США;
		18) від 07 вересня 2015 року № SAMDNWFD0071189769501 вклад «Стандарт» строковий на 12 місяців, на суму 6 709, 80 дол. США, договір продовжувався, строком до 06 червня 2017 року включно, зі сплатою 9, 50 % річних; станом на 21 грудня 2016 року залишок коштів на вкладі становив 6 795, 59 дол. США.
		На карткових рахунках станом на 21 грудня 2016 року були такі залишки коштів:
		1) №  НОМЕР_2 (картка для виплат Голд) - 136 991, 74 грн;
		2) №  НОМЕР_3 (картка «Ключ до рахунку») - 111 863, 70 грн;
		3) №  НОМЕР_4 (картка Platinum) - 412, 35 грн;
		4) №  НОМЕР_5 (картка Універсальна Голд) - 20 930, 07 грн;
		5) №  НОМЕР_6 (картка для виплат Голд) - 7 143, 56 грн;
		6) №  НОМЕР_7 («Приват-вклад») - 1 069, 28 грн;
		7) №  НОМЕР_8 (бонусний) - 934, 41 грн;
		8) №  НОМЕР_9 (картка для виплат Голд) - 227, 75 дол. США;
		9) №  НОМЕР_10 (Internet card) - 107, 62 грн;
		10) №  НОМЕР_11 («Приват-вклад») - 28, 17 дол. США;
		11) №  НОМЕР_12 (картка Platinum) - 20, 78 дол. США;
		12) № НОМЕР_15 - 11, 44 дол. США;
		13) №  НОМЕР_13 (картка для виплат Голд) - 4, 04 євро;
		14) №  НОМЕР_14 (картка Platinum) - 0, 84 євро.
		Станом на 19 грудня 2016 року зобов`язання були чинними, виконувалися, строк виконання за ними не настав.
		22 грудня 2016 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» здійснило списання коштів ОСОБА_1 з його рахунків, а саме:
		1) 4 514 038, 40 грн за договором від 02 серпня 2016 року № SAMDNWFD0071256358401;
		2) 1 262 482, 43 грн за договором від 02 серпня 2016 року № SAMDNWFD0070750449801;
		3) 1 126 347, 70 грн за договором від 21 грудня 2015 року № SAMDNWFD0070959578601;
		4) 1 126 314, 65 грн за договором від 21 грудня 2015 року № SAMDNWFD0070959778101;
		5) 1 126 314, 65 грн за договором від 21 грудня 2015 року № SAMDNWFD0070959828401;
		6) 1 015 582, 97 грн за договором від 07 грудня 2015 року № SAMDNWFD0070938734901;
		7) 332 493, 64 грн за договором від 29 січня 2016 року № SAMDNWFD0071014807001;
		8) 291 519, 16 грн за договором від 10 липня 2015 року № SAMDNWFD0070711723201;
		9) 291 033, 79 грн за договором від 09 червня 2016 року № SAMDNWFD0071195305701;
		10) 198 008, 71 дол. США за договором від 30 жовтня 2015 року № SAMDNWFD0070880053601;
		11) 172 592, 15 грн за договором від 21 жовтня 2015 року № SAMDNWFD0070866061601;
		12) 106 557, 21 грн за договором від 25 червня 2016 року № SAMDNWFD0071215201201;
		13) 61 958, 79 грн за договором від 13 вересня 2016 року № SAMDNWFD0071300961301;
		14) 51 937, 12 дол. США за договором від 29 вересня 2015 року № SAMDNWFD0070834308201;
		15) 46 476, 36 дол. США за договором від 07 вересня 2015 року № SAMDNWFD0070797082201;
		16) 1 262 482, 43 грн за договором від 02 серпня 2016 року № SAMDNWFD0070783403801;
		17) 20 100, 00 дол. США за договором від 26 вересня 2016 року № SAMDNWFD0071317121600; 
		18) 6 795, 59 дол. США за договором від 07 вересня 2015 року № SAMDNWFD0071189769501.
		19) 136 991, 74 грн з картки/рахунку №  НОМЕР_2 (картка для виплат Голд)
		20) 111 863, 70 грн з картки/рахунку №  НОМЕР_3 (картка «Ключ до рахунку»);
		21) 412, 35 грн з картки/рахунку №  НОМЕР_4 (картка Platinum);
		22) 20 930, 07 грн з картки/рахунку №  НОМЕР_5 (картка Універсальна Голд);
		23) 7 143, 56 грн з картки/рахунку №  НОМЕР_6 (картка для виплат Голд);
		24) 1 069, 28 грн з картки/рахунку №  НОМЕР_7 («Приват-вклад»);
		25) 934, 41 грн з картки/рахунку №  НОМЕР_8 (бонусний);
		26) 227, 75 дол. США з картки/рахунку №  НОМЕР_9 (картка для виплат Голд);
		27) 107, 62 грн з картки/рахунку №  НОМЕР_10 (Internet card);
		28) 28, 17 дол. США з картки/рахунку №  НОМЕР_11 («Приват-вклад»);
		29) 20, 78 дол. США з картки/рахунку №  НОМЕР_12 (картка Platinum);
		30) 11, 44 дол. США з картки/рахунку №  НОМЕР_15 ;
		31) 4, 04 євро з картки/рахунку №  НОМЕР_13 (картка для виплат Голд);
		32) 0,84 євро з картки/рахунку №  НОМЕР_14 (картка Platinum).
		Розрахункові документи, які були складені за ініціативою ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», для оформлення операцій списання коштів з рахунків ОСОБА_1 за наведеними договорами депозитних вкладів та картковими рахунками в зазначених сумах - меморіальні ордери, оригінали яких були вилучені у відповідача в кримінальному провадженні № 12017040030000033, містять посилання на підставу списання коштів - наказ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 21 грудня 2016 року № 44, підписаний уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».
		Рішенням Комісії з питань визначення пов`язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами НБУ від 13 грудня 2016 року № 105 визнано ОСОБА_1 пов`язаною з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» особою за ознаками відповідно до статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», за кодом типу пов`язаності № 526 (керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб), про що НБУ направив на адресу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» електронне повідомлення.
		Рішенням Правління НБУ від 18 грудня 2016 року № 498-рш/БТ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» віднесено до категорії неплатоспроможних; надано пропозицію Кабінету Міністрів України щодо виведення ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з ринку шляхом його продажу інвестору в особі держави відповідно до статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		18 грудня 2016 року Кабінет Міністрів України схвалив постанову № 961 «Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи», відповідно до якої Кабінет Міністрів України прийняв пропозицію НБУ щодо участі держави в особі Міністерства фінансів України у виведенні з ринку ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у спосіб, визначений пунктом 5 частини другої статті 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Установлено, що держава в особі Міністерства фінансів України придбаває акції ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» повністю за одну гривню; з метою відновлення та забезпечення стабільної роботи ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» держава в особі Міністерства фінансів України бере участь у його додатковій капіталізації шляхом придбання акцій додаткової емісії існуючої номінальної вартості на суму, що не перевищує розміру мінімальної потреби в капіталі, розрахованої НБУ.
		Рішенням Виконавчої дирекції Фонду від 18 грудня 2016 року № 2859 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» розпочато процедуру виведення ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 19 грудня 2016 року до 18 січня 2017 року (включно). Призначено строком на один місяць з 19 грудня 2016 року до 18 січня 2017 року (включно) уповноваженими особами Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», зокрема, директора департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Фонду Соловйову Наталію Анатоліївну, начальника відділу запровадження планів врегулювання неплатоспроможності банків Фонду Шевченка Андрія Миколайовича, провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіну Марину Анатоліївну. Делеговано Соловйовій Н. А. та Шевченку А. М. повноваження тимчасового адміністратора ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема, статтями 37-39 цього Закону. Шевченку А. М. надано такі повноваження за винятком повноважень органів управління. Делеговано Славкіній М. А. повноваження тимчасового адміністратора ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у частині виконання обов`язків директора філії «Розрахунковий центр» ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».
		Відповідно до наказу від 19 грудня 2016 року № 1 «Про виконання обов`язків уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» Соловйова Н. А. з 19 грудня 2016 року приступила до виконання повноважень Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК». На підставі частини першої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з 19 грудня 2016 року Соловйова Н. А. набула усі повноваження органів управління (загальних зборів, спостережної (наглядової) ради і правління) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту) у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».
		Згідно з рішеннямвиконавчої дирекції Фонду від 20 грудня 2016 року № 2887 «Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» погоджено умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені пов`язаних осіб неплатоспроможного банку; доручено уповноваженій особі Фонду Шевченку А. М. укласти договори про придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» від імені набувачів - пов`язаних осіб неплатоспроможного банку, а також надано Шевченку А. М. право підписувати договори про придбання акцій додаткової емісії від імені набувачів - пов`язаних з банком осіб; доручено уповноваженій особі Фонду Славкіній М. А. укласти договори про придбання акцій додаткової емісії від імені емітента - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», а також надано Славкіній М. А. право підписувати договори про придбання акцій додаткової емісії від імені емітента - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та проставляти печатку; доручено уповноваженій особі Фонду Соловйовій Н. А. забезпечити списання з рахунків пов`язаних з банком осіб грошових коштів після виконання укладених договорів, а також забезпечити відображення операцій, пов`язаних із виконанням цих договорів у бухгалтерському обліку ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».
		Наказом тимчасової адміністрації ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 20 грудня 2016 року № 22 заборонено здійснювати будь-які видаткові банківські операції - безготівкові та готівкові - з рахунків пов`язаних осіб банку та клієнтів банку.
		На виконання рішення виконавчої дирекції Фонду від 20 грудня 2016 року № 2887 20 грудня 2016 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в особі уповноваженої особи Фонду Славкіної М. А. та ОСОБА_1 , від імені якого діяла уповноважена особа Фонду Шевченко О. М. , укладено договір про придбання акцій № 94/2016, за умовами якого банк передав, а позивач придбав прості іменні акції додаткової емісії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у кількості 75 572 штук за номінальною ціною 280, 00 грн за одну акцію. На виконання цього договору між сторонами підписано акт приймання-передавання.
		Згідно з наказом тимчасової адміністрації ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 21 грудня 2016 року № 44 «Про перерахування коштів пов`язаних осіб» працівникам банку доручено здійснити операції з розблокування рахунків, перерахувати кошти пов`язаних з банком осіб та після виконання операцій із перерахування грошових коштів негайно здійснити блокування всіх рахунків, а також заборонено здійснення будь-яких інших перерахувань коштів, зазначених у додатках.
		21 грудня 2016 року Держава Україна в особі Міністерства фінансів України та уповноважена особа Фонду Шевченко А. М. , який діяв від імені усіх власників простих іменних акцій банку, у тому числі від імені ОСОБА_1 , уклали договір купівлі-продажу акцій банку № БВ-744/16/13010-05/131, за умовами якого Держава Україна в особі Міністерства фінансів України придбала 100 % акцій ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» за ціною продажу в 1, 00 грн.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
		Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		У справі, що переглядається, позивач просив стягнути з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на його користь збитки в розмірі незаконно списаних з депозитних та карткових рахунків коштів.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних відносин і проявляється у зроблених витратах, втраті або пошкодженні майна, а також неодержаних доходів, які б вона одержала за звичайних умов та якби зобов`язання було виконано боржником.
		До числа умов, сукупність яких є підставою для застосування заходів цивільно-правової відповідальності, належать наявність шкоди; протиправність поведінки боржника; причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою; вина боржника.
		За законодавством України обов`язок доведення протиправності поведінки заподіювача, факту наявності збитків та їх розміру, а також причинно-наслідковий зв`язку між правопорушенням і збитками, існування вини відповідача у їх завданні, покладається на позивача.
		Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
		Частина друга статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
		Частиною третьою статті 55 Закону України «Про Національний банк України» передбачено, що Національний банк України здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк України не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.
		Згідно з частиною першою статті 61 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України здійснює державне регулювання діяльності банків у формах, визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність», як безпосередньо, так і через створений ним орган банківського нагляду.
		Щодо визнання особи пов`язаною з банком
		Відповідно до частин першої - четвертої статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, для цілей цього Закону пов`язаними з банком особами є: 1) контролери банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; 3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; 4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини; 8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини.
		Банк зобов`язаний подавати Національному банку України інформацію про пов`язаних із банком осіб у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України.
		Національний банк України при здійсненні банківського нагляду має право визначати пов`язаними з банком особами фізичних та юридичних осіб, зазначених у пунктах 1-9 частини першої цієї статті, за наявності ознак, визначених у нормативно-правових актах Національного банку України, з урахуванням характеру взаємовідносин, операцій та наявності інших зв`язків із банком. Про таке рішення Національний банк України не пізніше наступного робочого дня повідомляє відповідний банк. У такому разі особа вважається пов`язаною з банком, якщо банк протягом 15 робочих днів із дня отримання повідомлення Національного банку України про визначення особи пов`язаною з банком не доведе протилежного.
		Особа, визначена рішенням Національного банку України пов`язаною з банком особою, чи такий банк можуть оскаржити в установленому законом порядку рішення Національного банку України про визначення особи пов`язаною з банком особою, а в разі притягнення такої особи до передбаченої законом відповідальності - оспорити підстави рішення Національного банку України про її визначення пов`язаною з банком особою.
		Главою 2 Розділу ІІ Положення про визначення пов`язаних із банком осіб, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 12 травня 2015 року № 315, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, врегульовано порядок визначення Національним банком України пов`язаних із банком осіб, згідно з яким: Національний банк України може визначати пов`язаною із банком особу відповідно до вимог статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» із застосуванням зокрема ознак, зазначених у главі 3 цього розділу. Національний банк України може визначати пов`язаною з банком особу, використовуючи одну або декілька ознак одночасно. Рішення про визначення юридичних або фізичних осіб пов`язаними з банком особами приймає Комісія з питань визначення пов`язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами. Національний банк приймає рішення про визначення юридичної або фізичної особи пов`язаною з банком особою кожного разу, коли Національний банк України виявляє підстави для цього. Визначення особи непов`язаною з банком не перешкоджає наступному визначенню такої особи пов`язаною, якщо для цього виникають підстави. Національний банк України не пізніше наступного робочого дня після прийняття рішення про визначення особи (осіб) пов`язаною з банком засобами електронного зв`язку доводить його до відома банку або надсилає його в письмовій формі. Особа вважається пов`язаною з банком, якщо банк протягом 15 робочих днів із дня отримання такого повідомлення Національного банку України про визначення пов`язаною з банком особи не доведе протилежного.
		У справі, що переглядається, 13 грудня 2016 року Комісія з питань визначення пов`язаних із банком осіб і перевірки операцій банків НБУ ухвалила рішення № 105 «Про визначення осіб, пов`язаними з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», яким ОСОБА_1 визнано пов`язаною особою з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», номер ознаки пов`язаної особи 526 (керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 826/20221/16 (провадження № 11-1459апп18) про визнання протиправними та скасування рішень, поворот їх виконання, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зроблено висновки про те, що причиною звернення позивачів до суду є їхнє прагнення одержати від ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» грошові кошти. Це є основною вимогою у цьому спорі. Під час розгляду спору про стягнення грошових коштів (депозиту та процентів, нарахованих за ним) позивачі вправі доводити відсутність у них статусу осіб, пов`язаних з банком, у певний період часу як підставу своїх вимог, посилаючись безпосередньо на частину першу статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», без оскарження рішення НБУ про визнання їх пов`язаними з банком особами як самостійної позовної вимоги.
		Суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що позивач у межах цієї справи не спростовував факт своєї пов`язаності з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та не посилався на незаконність рішення Комісії від 13 грудня 2016 року № 105 щодо віднесення його до категорії пов`язаних з банком осіб.
		Щодо повноважень Фонду на укладення правочинів від імені банку
		У частині другій статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин,  закріплено, що Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.
		На виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку (пункт 1 частини четвертої статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
		Статтею 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовано особливості виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави.
		Відповідно до частини шостої статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у день отримання рішення Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку відповідно до пункту 5 частини другої статті 39 цього Закону Фонд у строки, встановлені цією частиною, вживає заходів до додаткового розміщення акцій нової емісії. До здійснення внеску до статутного капіталу Фонд має право розпорядитися необтяженими грошовими зобов`язаннями банку перед пов`язаними особами, а також необтяженими грошовими зобов`язаннями перед юридичними та фізичними особами, що не пов`язані з банком, крім коштів за поточними та депозитними рахунками таких осіб шляхом обміну зазначених зобов`язань на акції додаткової емісії банку.
		У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 916/174/17, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, та постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 201/477/17 (провадження № 61-397св18) та від 25 квітня 2018 року у справі № 201/551/17 (провадження № 61-356св18) зроблено висновки про те, що окреме зазначення у частині шостій статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» про зобов`язання кожної із наведених груп осіб із застосуванням розділового сполучника «а» дає підстави для висновку про неоднакове правове регулювання правовідносин щодо відповідних необтяжених грошових зобов`язань банку в залежності від особи кредитора у таких зобов`язаннях і встановлення виключення щодо коштів за поточними та депозитними рахунками саме стосовно осіб, які не пов`язані з банком.
		Отже Фонд в особі уповноваженої особи наділений правом на розпорядження грошовими коштами, які обліковуються на поточних та депозитних рахунках вкладників, які визнані пов`язаними з банком особами.
		Щодо відносин представництва та правомірності списання коштів з рахунків
		Згідно з частиною другою статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
		У частинах першій, третій статті 237 ЦК України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
		Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа (частина третя статті 242 ЦК України).
		Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.
		У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що саме на виконання вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом, що врегульовує спірні правовідносини, і ухвалених Кабінетом Міністрів України та НБУ рішень Фонд уклав договори про придбання акцій додаткової емісії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».
		20 грудня 2016 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію у банку Славкіної М. А. та ОСОБА_1 , від імені якого діяла уповноважена особа Фонду Шевченко А. М. , укладено договір про придбання акцій № 94/2016, за умовами яких банк передав, а позивач придбав акції додаткової емісії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».
		21 грудня 2016 року уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» від імені усіх власників простих іменних акцій банку, у тому числі й від імені ОСОБА_1 , уклала договір купівлі-продажу акцій банку № БВ-744/16/13010-05/131, за умовами якого Держава Україна в особі Міністерства фінансів України придбала 100 % акцій ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».
		Також суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що рішеннямвиконавчої дирекції Фонду від 20 грудня 2016 року № 2887 «Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» доручено уповноваженій особі Фонду Соловйовій Н. А. забезпечити списання з рахунків пов`язаних з банком осіб грошових коштів після виконання укладених договорів, а також забезпечити відображення операцій, пов`язаних із виконанням цих договорів у бухгалтерському обліку ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».
		Отже, за грошові кошти з депозитних та карткових рахунків позивача, відкритих у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», були придбані акції додаткової емісії банку, які у подальшому відчужені на користь держави правомірно, на підставі законодавчо передбачених положень.
		Уповноважена особа Фонду, яка під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» діяла від імені Фонду на підставі меморіальних ордерів, виданих банком як спеціальною фінансовою установою, що має банківську ліцензію та може здійснювати переказ коштів, за підписом Фонду у порядку, визначеному положеннями статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», здійснила списання грошових коштів від імені позивача як його представник.
		З наведених підстав Верховний Суд дійшов переконання, що списання грошових коштів з рахунків позивача здійснено за наявності відповідної правової підстави, якою є договір про придбання акцій, що укладений на виконання вимог закону, та це списання не є конфіскацією майна, оскільки держава за плату придбала акції у ОСОБА_1 .
		Наведені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 201/477/17 
		(провадження № 61-397св18) та від 25 квітня 2018 року у справі № 201/551/17 (провадження № 61-356св18) за позовами вкладників ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», які визнані пов`язаними з банком особами, до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про розірвання договорів депозитних вкладів, відшкодування збитків та моральної шкоди.
		Оцінка висновків судів попередніх інстанцій щодо нікчемності договору про придбання акцій
		У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зробив висновок про те, що договір про придбання акцій від 20 грудня 2016 року № 94/2016 є нікчемним згідно з частинами першою, другою статті 228 ЦК України, статтею 41 Конституції України.
		Верховний Суд не погоджується з цим висновком судів з таких підстав.
		Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга, третя статті 215 ЦК України).
		Згідно з частинами першою, другою статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
		Статтею 204 ЦК України встановлюється презумпція правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
		Тож у разі неспростування презумпції правомірності договору, передбаченої у статті 204 ЦК України, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.
		Конструкція недійсності договору потрібна для того, щоб не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів, або ж їх відновлювати. В основі конструкції недійсності (нікчемності та оспорюваності), як правило, перебуває порушення норм ЦК України чи іншого закону.
		У тому разі, якщо правочин вчиняється на підставі закону, який по суті формує публічний порядок (стаття 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), оскільки його прийняття переслідувало легітимну мету запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи та вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку, то правочин (договір про придбання акцій, укладений на підставі частини шостої статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») не може бути кваліфікований як нікчемний на підставі статті 228 ЦК України.
		Такі висновки в цілому узгоджуються з висновками, викладеними в таких постановах Верховного Суду, на які посилається АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у касаційній скарзі.
		У постанові Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/19 зроблено висновок про те, що відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Отже правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи». Тому, в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
		Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20, в якій також зроблено висновок про те, що вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, що сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав, тобто особа має обґрунтувати юридичну зацікавленість щодо наявності/відсутності цивільних прав. При розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину суд повинен вирішувати питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.
		У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 916/174/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю 
		«ХІМ-ОЙЛ-ТРАНЗИТ-ЮКРЕЙН» до Фонду, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання недійсним договору про придбання акцій від 20 грудня 2016 року № 30/2016 та стягнення грошових коштів зроблено висновок про те, що позивач під час розгляду справи судами не довів невідповідність оспорюваного договору вимогам закону, оскільки Фонд набув права на вчинення від імені пов`язаних з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» осіб правочинів про придбання акцій додаткової емісії зазначеного банку. Зважаючи на встановлені судами обставини віднесення ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у встановленому законом порядку до категорії неплатоспроможних, а також ухвалення Кабінетом Міністрів України рішення про участь держави в особі Міністерства фінансів України як інвестора у виведенні з ринку ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», наведений висновок судів відповідає положенням статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статті 237 ЦК України. Наведеними нормами права передбачено виникнення представництва як підстави для вчинення правочину однією стороною від імені другої сторони не лише з договору чи акта органу юридичної особи, а й безпосередньо із закону та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства, зокрема, укладення уповноваженою особою Фонду договорів про придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку від імені пов`язаних осіб такого банку. Верховний Суд відхиливдоводи скаржника щодо порушення його права власності та укладення оспорюваного договору з метою незаконного заволодіння майном, оскільки списання коштів з відповідних рахунків позивача здійснено за наявності відповідної правової підстави - договору про придбання акцій, укладеного на виконання вимог закону, а саме приписів статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». З наведених підстав Верховний Суд дійшов переконання, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору про придбання акцій від 20 грудня 2016 року № 30/2016 та стягнення у зв`язку з цим відповідних грошових коштів, адже зазначений договір укладений Фондом від імені позивача із застосуванням повноважень, які виникли відповідно до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		У постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 904/272/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пром Гарант Плюс» до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про зобов`язання відповідача повернути на розрахункові рахунки позивача грошові кошти, як помилково списані, та стягнення з останнього пені зазначено, що звертаючись до суду з цим позовом товариство посилалося на те, що не укладало договорів на придбання акцій та не давало розпоряджень відповідачу на списання коштів з власних рахунків, а відтак зазначене списання є помилковим переказом, що зумовлює обов`язок банку повернути кошти та сплатити пеню. Верховний Суд відхилив доводи скаржника щодо неукладення ним спірного договору та/або його нікчемності зробивши висновок про те, що нормами статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статті 237 ЦК України передбачено виникнення представництва як підстави для вчинення правочину однією стороною від імені другої сторони не лише з договору чи акта органу юридичної особи, а й безпосередньо із закону та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства, зокрема, укладення уповноваженою особою Фонду договорів про придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку від імені пов`язаних осіб такого банку.
		У постанові від 19 червня 2018 року у справі № 904/281/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зірка Буковелю» до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення безпідставно отриманих коштів Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що списання спірних сум з рахунків позивача здійснено за наявності правової підстави - договору про придбання акцій від 20 грудня 2016 року № 17/2016, згідно з умовами якого позивач придбав акції додаткової емісії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в обмін на відступлення права вимоги за грошовими зобов`язаннями за власними рахунками, відкритими у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», отже правовідносини сторін регулюються нормами зобов`язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог. Верховний Суд врахував, що договір про придбання акцій від 20 грудня 2016 року № 17/2016 не оспорювався, у встановленому чинним законодавством порядку недійсним не визнавався, у зв`язку з чим погодився з висновками судів про те, що Фонд набув права на вчинення від імені пов`язаних з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» осіб правочинів про придбання акцій додаткової емісії зазначеного банку. Такий висновок судів відповідає положенням статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статті 237 ЦК України, оскільки наведеними нормами права передбачено виникнення представництва як підстави для вчинення правочину однією стороною від імені другої сторони не лише з договору чи акта органу юридичної особи, а й безпосередньо із закону та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства, зокрема укладення уповноваженою особою Фонду договорів про придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку від імені пов`язаних осіб такого банку. Верховний Суд відхилив доводи позивача про порушення права власності та незаконне заволодіння його майном - грошовими коштами з тих підстав, що списання коштів із відповідних рахунків позивача здійснено за наявності належної правової підстави - договору про придбання акцій, укладеного на виконання вимог закону, а саме статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Верховний Суд наголосив на тому, що за змістом статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення за жодних умов не обмежують право держави вводити у дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 910/9673/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптімус Плюс» до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення коштів зазначено, що відповідно до статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом. Згідно зі статтею 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Частиною третьою статті 242 ЦК України передбачено, що законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа. Врахувавши наведені приписи законодавства, Верховний Суд зробив висновок про те, що цими нормами передбачено виникнення представництва як підстави для вчинення правочину однією стороною від імені другої сторони не лише з договору чи акта органу юридичної особи, а й безпосередньо із закону та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства, зокрема, укладення уповноваженою особою Фонду договорів про придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку від імені пов`язаних осіб такого банку.
		Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 826/20221/16 (провадження № 11-1459апп18) зроблено висновки про те, що спірні договори про придбання акцій спрямовані на обмін вимог позивачів на акції ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», тобто за правовою природою є договорами міни. Зазначені правочини є цивільно-правовими договорами, спрямованими на передання сторонами одна одній певного майна. У цій справі таким майном є права вимоги позивачів до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та акції останнього. Правове регулювання міни передбачене статтями 715, 716 ЦК України. За загальним правилом, саме власнику належить правомочність вчинення правочинів, спрямованих на розпорядженням його майном. Від імені власника правочин може бути вчинений представником. Відповідно до частини третьої статті 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представник не є ані стороною правочину, який він вчинив від імені особи, яку він представляє, ані учасником зовнішніх правовідносин. Тому участь в укладенні договорів уповноважених осіб Фонду як представників фізичних осіб - позивачів та юридичної особи - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» не змінює цивільно-правової природи договорів міни. Також Велика Палата Верховного Суду виснувала, що договір купівлі-продажу акцій спрямований на продаж належних, зокрема, позивачам акцій ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» державі і особі уповноваженого органу, тобто за правовою природою є договором купівлі-продажу. Зазначений договір є цивільно-правовим договором, спрямованим на передання права власності на акції.Відносини позивачів з банком щодо купівлі-продажу акцій банку та облік прав власності на них є корпоративними відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статі 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, яка діяла на момент звернення з позовом, але оскільки основною вимогою є цивільно-правова вимога про стягнення з банку суми депозитів та процентів, тому вимоги про захист права у зв`язку з укладенням таких договорів мають розглядатися як тісно пов`язані з основною вимогою також судом цивільної юрисдикції.
		У постанові Верховного Суду від 17 листопада 2020 року у справі № 910/8012/17 за позовом THEO Worldwide Corp до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», UK SPV Credit Finance plc про визнання недійсним договору про придбання акцій від 20 грудня 2016 року № 63/2016 та стягнення коштів зроблено висновки про те, що положеннями статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статті 237 ЦК України передбачено виникнення представництва як підстави для вчинення правочину однією стороною від імені другої сторони не лише з договору чи акта органу юридичної особи, а й безпосередньо із закону та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства, зокрема укладення уповноваженою особою Фонду договорів про придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку від імені пов`язаних осіб такого банку.
		У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували наведені висновки Верховного Суду та помилково виснували, що договір про придбання акцій від 20 грудня 2016 року № 94/2016 є нікчемним на підставі частин першої, другої статті 228 ЦК України та статті 41 Конституції України.
		Верховний Суд зробив висновок, що договір про придбання акцій не є нікчемним, оскільки його укладено на підставі частини шостої статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		Списання грошових коштів з рахунків позивача здійснено уповноваженою особою Фонду від імені ОСОБА_1 як його представником за наявності для цього відповідної правової підстави, якою є договір про придбання акцій, укладений на виконання вимог закону, тож не суперечить йому.
		Договір про придбання акцій від 20 грудня 2016 року № 94/2016 є дійсним, чинним та таким, що породжує визначені його умовами правові наслідки, оскільки немає судових рішень про визнання цього договору недійсним. Банк на підставі зазначеного договору став власником всіх прав, що виникають з договорів депозитних вкладів та карткових рахунків, тобто набув прав кредитора у цих зобов`язаннях. Відтак, правовими наслідками укладення договору про придбання акцій від 20 грудня 2016 року № 94/2016 є припинення зобов`язань за договорами депозитних вкладів та карткових рахунків, що виключає можливість задоволення вимог про стягнення грошових коштів з банку.
		У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій помилково не врахували, що ОСОБА_1 не пред`являв позовні вимоги, обґрунтовуючи їх доводами про незаконність рішення Комісії НБУ від 13 грудня 2016 року № 105 про визнання його пов`язаною з банком особою, а також доводами про недійсність договору про придбання акцій від 20 грудня 2016 року № 94/2016, та не спростував презумпцію правомірності правочину, що свідчить про те, що правова підстава, яка слугувала подальшому списанню коштів з рахунків ОСОБА_1 , є чинною, тому вимоги до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» є передчасними та недоведеними.
		Відтак оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
		Оскільки Верховний Суд погодився з доводами касаційної скарги про те, що договір про придбання акцій від 20 грудня 2016 року № 94/2016 не є нікчемним, а також з урахуванням того, що ОСОБА_1 не обґрунтовував позов доводами про недійсність зазначеного договору, презумпцію правомірності правочину не спростував, тому немає необхідності надавати оцінку доводам касаційної скарги щодо неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2021 року у справі № 925/1276/19, згідно з якими наслідком недійсності правочину є повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану (двостороння реституція); а також висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 396/29/17, від 12 червня 2020 року у справі № 906/775/17, від 13 травня 2021 року у справі № 910/6360/20, у яких зазначено, що законом не передбачено здійснення односторонньої реституції у випадку визнання правочину недійсним.
		Щодо доводу касаційної скарги про ефективний спосіб захисту
		АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підставою касаційного оскарження зазначало відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень Закону України від 13 травня 2020 року № 590-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» у правовідносинах зі стягнення грошових коштів, обміняних на акції додаткової емісії банку в процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку.
		Наведеним Законом статтю 5 ЦПК України доповнено частинами третьою, четвертою відповідно до яких єдиним способом захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку і права та інтереси яких були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, є відшкодування завданої шкоди у грошовій формі. Визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта/рішення, зазначеного в частині третій цієї статті, не може бути підставою для застосування способів захисту у вигляді визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку.
		Верховний Суд врахував, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Зазначені норми права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
		Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
		Отже, при вирішенні спору по суті важливе значення має встановлення наявності в особи, яка звернулася із позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.
		Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
		Відтак, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
		Ефективність способу захисту підлягає з`ясуванню в разі, якщо суд встановить порушення прав позивача. 
		Втім, оскільки Верховний Суд зробив висновок про недоведеність ОСОБА_1 протиправного порушення його прав, тому Суд не вдається в оцінку обраного позивачем способу захисту, оскільки відсутність порушеного права є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.
		Щодо доводу касаційної скарги про порушення права на доступ до суду
		У касаційній скарзі АТ КБ «ПРИВАТБАНК» посилається на те, що суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання про відкладення судового засідання.
		Відповідно до матеріалів справи, ухвалами від 13 січня 2022 року Дніпровський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та призначив справу до апеляційного розгляду на 30 березня 2022 року.
		АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 24 березня 2022 року засобами електронного зв`язку надіслало до суду апеляційної інстанції клопотання, в якому просило відкласти розгляд справи та до закінчення воєнного стану в Україні не здійснювати розгляд справи без участі уповноваженого представника банку.
		Ухвалою від 30 березня 2022 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання, Дніпровський апеляційний суд залишив без задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та вважав за можливе здійснити розгляд справи у відсутність осіб, що не з`явилися в судове засідання.
		Відповідно до статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належно повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Тобто процесуальним законом надано право розглядати справу за відсутності сторін, які належно повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки, тому суд апеляційної інстанції не порушив зазначені норми права.
		Верховний Суд врахував, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» було належно повідомлене про день, час та місце розгляду справи, клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не подавало.
		Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 (провадження № 61-22682св19)).
		Оскільки суд апеляційної інстанції не встановив неможливості розгляду справи за відсутності учасників справи, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), розгляд апеляційним судом справи за відсутності представника АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не свідчить про порушення норм процесуального права.
		Щодо клопотання про постановлення окремої ухвали стосовно суддів апеляційної інстанції
		АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у червні 2022 року звернулося до Верховного Суду з клопотанням про постановлення окремої ухвали, якою повідомити Вищу раду правосуддя про допущені порушення норм процесуального права колегією суддів Дніпровського апеляційного суду у складі Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.
		Як на підстави для постановлення окремої ухвали заявник посилається на відмову колегії суддів у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, що на думку заявника призвело до порушення права на доступ до суду.
		Відповідно до статті 420 ЦПК України суд касаційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
		Згідно з частиною десятою статті 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли.
		Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлення під час розгляду справи порушень норм матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. 
		Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду.
		Аналізуючи наведені АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підстави для постановлення окремої ухвали, Верховний Суд вважає їх необґрунтованими.
		Суд касаційної інстанції не встановив порушень норм процесуального права, допущених судом апеляційної інстанції при вирішенні клопотання АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про відкладення розгляду справи, які слугували б підставою для постановлення окремої ухвали у цій справі.
		Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у червні 2022 року подало до Верховного Суду клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення таких виключних правових проблем: 1) щодо застосування положень статті 228 ЦК України у якості підстав для висновку про нікчемність правочину, укладеного відповідно до імперативних положень закону, а саме правочину, укладеного відповідно до статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», за відсутності приписів у наведених нормах матеріального права, які б надавали чи могли надати суду право встановити нікчемність такого правочину; 2) щодо можливості застосування судом лише односторонньої реституції за правочином, нікчемність якого встановлена у мотивувальній частині судового рішення, з огляду на компетенцію суду, встановлену частиною п`ятою статті 216 ЦК України, та обов`язкові правові наслідки нікчемного правочину, визначені у частині першій статті 216 ЦК України. 
		ОСОБА_1 у липні 2022 року надіслав до Верховного Суду заперечення на зазначене клопотання обґрунтоване тим, що питання нікчемності правочину за жодних умов не впливає на вирішення справи по суті.
		Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).
		Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права. При цьому справа має принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Водночас не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.
		Наведені заявником аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що свідчать про існування виключної правової проблеми, судова практика щодо вирішення питань порушених заявником у клопотанні є однозначною, що свідчить про недоведеність заявником якісного показника виключності правової проблеми, а тому в задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду потрібно відмовити. 
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання про прийняття до свого провадження цивільної справи № 201/2485/17 за позовом ОСОБА_2 до АТ КБ «ПРИВАТБАНК», треті особи: НБУ, Фонд, про розірвання договорів банківського вкладу, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди. Ухвалою від 17 листопада 2022 року 
		(провадження № 14-94цс22) Велика Палата Верховного Суду повернула справу на розгляд відповідній колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, не встановивши ознак виключності правових проблем, окреслених колегією суддів, зокрема чи може бути кваліфікований договір про придбання акцій в пов`язаної особи як нікчемний на підставі частини другої статті 228 ЦК України чи цей договір є оспорюваним.
		Щодо клопотань АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та НБУ про розгляд справи з їх участю
		Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи в межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, які можуть додатково пояснити її учасники, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
		Верховний Суд створює учасникам справи належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Кожен із учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
		Згідно із частиною першою статті 6 Конвенції однією з істотних гарантій справедливого судового розгляду є публічний судовий розгляд.
		Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження в судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини» Axen v. Germany, заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії» Varela Assalino contre le Portugal, заява № 64336/01). Так, у випадках коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
		ЄСПЛ у рішенні від 26 травня 1988 року у справі Ekbatani v. Sweden, заява № 10563/83,зазначив, що якщо розгляд справи в суді першої інстанції був публічним, відсутність «публічності» при розгляді справи в другій і третій інстанціях може бути виправданою особливостями процедури в цій справі. Якщо апеляційна скарга стосується виключно питання права, залишаючи осторонь фактичні обставини справи, то вимоги статті 6 Конвенції можуть бути дотримані і тоді, коли заявнику не було надано можливості бути заслуханим в апеляційному чи касаційному суді особисто.
		Оскільки Верховний Суд у справі, що переглядається, не встановив потреби викликати учасників справи з метою надання ними пояснень, то у задоволенні відповідних клопотань АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та НБУ потрібно відмовити.
		Щодо поновлення виконання оскаржуваних судових рішень
		За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		Ухвалою від 04 липня 2022 року Верховний Суд зупинив виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2022 року до закінчення касаційного провадження у справі.
		Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційну скаргу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» потрібно задовольнити, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2022 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Відтак немає підстав для поновлення виконання оскаржуваних судових рішень, оскільки відповідно до частини другої статті 419 ЦПК України з моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Верховний Суд встановив, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 826/20221/16 (провадження № 11-1459апп18) та у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 916/174/17, від 10 травня 2018 року у справі № 904/272/17, від 19 червня 2018 року у справі № 904/281/17,від 09 жовтня 2018 року у справі № 910/9673/17, від 17 листопада 2020 року у справі № 910/8012/17, зробили помилковий висновок про нікчемність договору про придбання акцій від 20 грудня 2016 року № 94/2016, оскільки зазначений договір є оспорюваним.
		Верховний Суд врахував, що договір про придбання акцій від 20 грудня 2016 року № 94/201 не визнаний недійсним, у цій справі ОСОБА_1 не обґрунтовував позов доводами про недійсність зазначеного договору, презумпцію правомірності правочину не спростував, що свідчить про те, що правова підстава, яка слугувала подальшому списанню коштів з рахунків позивача, є чинною.
		Зважаючи на наведене, Верховний Суд зробив висновок, що рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції потрібно скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову у зв`язку з його недоведеністю.
		За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.(частини перша-четверта статті 412 ЦПК України).
		Розподіл судових витрат
		Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Згідно з частиною сьомою статті 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Верховний Суд зробив висновок про задоволення касаційної скарги АТ КБ «ПРИВАТБАНК», скасував оскаржувані судові рішення та ухвалив нове судове рішення про відмову в позові, тому судові витрати, понесені заявником у зв`язку із розглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, в розмірах 12 750, 00 грн та 17 000, 00 грн, відповідно, мають бути компенсовані йому за рахунок держави, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
		Отже на підставі частини сьомої статті 141 ЦПК України понесені АТ КБ «ПРИВАТБАНК» судові витрати у виді судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у загальному розмірі 29 750, 00 грн потрібно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Клопотання Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» та Національного банку України про розгляд справи з їх участю залишити без задоволення.
		Клопотання Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду залишити без задоволення.
		Клопотання Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» про постановлення окремої ухвали залишити без задоволення.
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» задовольнити.
		Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2022 року скасувати і ухвалити нове рішення.
		Відмовити у задоволенні позову  ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК», треті особи: Національний банк України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про відшкодування збитків та моральної шкоди.
		Компенсувати Акціонерному товариству Комерційному банку «ПРИВАТБАНК» судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, у розмірі 29 750, 00 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                               О. В. Ступак
		 
		 
		Судді                                                                                                            І. Ю. Гулейков
		 
		 
		А. С. Олійник
		 
		 
		С. О. Погрібний
		 
		 
		В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...