Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/2753/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 14.04.2023.
Дата набрання законної сили: 11.04.2023
Номер судового провадження: 61-4434ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала
		Іменем України
		11 квітня 2023 року
		місто Київ
		справа № 201/2753/22
		провадження № 61-4434ск23
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури, 
		розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2022 року у складі судді Наумової О. С., додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2022 року у складі судді Наумової О. С., постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури, просив відшкодувати моральну шкоду у розмірі 2 000 000,00 грн, завдану внаслідок незаконного перебування під слідством та судом.
		На обґрунтування позову посилався на таке.
		Він незаконно перебував під слідством та судом у кримінальному провадженні № 42016080000000434, відомості про яке до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) внесено 07 грудня 2016 року. 30 грудня 2016 року йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України), 29 березня 2017 року затверджено обвинувальний акт та направлений до суду. 
		Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2020 року у справі № 201/4819/17 його визнано невинним і виправдано. 
		Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2021 року апеляційну скаргу прокурора прокуратури Запорізької області залишено без задоволення, вирок суду першої інстанції залишено без змін. 
		Постановою Верховного Суду від 24 січня 2022 року ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2021 року залишено без змін, касаційну скаргу прокурора - без задоволення. 
		Зазначене рішення суду касаційної інстанції засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 отримано 07 лютого 2022 року, а його захисником - 09 лютого 2022 року. 
		Отже, кримінальне провадження стосовно нього з моменту повідомлення йому про підозру, в судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій тривало в період з 30 грудня 2016 року до 24 січня 2022 року, тобто 60 місяців та 25 днів.
		У зазначений період часу він зазнав моральних страждань, відчував страх, пригніченість, оскільки більше п`яти років відстоював свою невинуватість під час досудового розслідування та у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, витрачав час на участь у слідчих діях за його участі та судових засіданнях. Він був обмежений у вільному виборі місця знаходження та поведінки, оскільки щодо нього було застосовано домашній арешт; він також втратив свій авторитет серед свого професійного оточення на роботі та в суспільному житті; тривалий час був відсторонений від посади та в результаті цих неправомірних дій втратив роботу в податкових органах України; зазнав надзвичайного впливу держави в особі органів досудового слідства та прокуратури на свою особистість як людина та громадянин. 
		У період з 29 грудня 2016 року до 10 січня 2017 року перебував на лікуванні з діагнозом «вперше розвинутий одиничний судомний напад 29 грудня 2016 року, з вегетативними порушеннями, астено-депресивним синдромом в помірному ступені, органічною мікросимптоматикою на фоні раніше перенесеної ЧМТ 2008 року».
		Також під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження на досудовому слідстві він дізнався, що його телефонні розмови, перед затриманням, прослуховували працівники правоохоронних органів, які не мали на це право, оскільки ухвали слідчого судді за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором про надання дозволу на проведення аудіо-відео контролю були винесені щодо іншої особи. Прокурор навмисно затягував строки розгляду справи в судах, не з`являвся в судові засідання без поважних причин. Таких випадків було близько десяти, при цьому суд двічі реагував на це, виносячи відповідні ухвали з клопотаннями про притягнення зазначеного прокурора до дисциплінарної відповідальності. 
		Наголошував, що справа мала виняткове значення для нього, оскільки він страждав від почуття невизначеності свого майбутнього, зважаючи на те, що ризикував бути позбавленим волі, був позбавлений своєї професії через обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого корупційного злочину, та зазнав інших негативних впливів внаслідок притягнення до кримінальної відповідальності. 
		Під домашнім арештом позивач перебував у період з 26 січня 2017 року до 28 квітня 2017 року, був відсторонений від посади з 16 січня 2017 року до 28 квітня 2017 року, проходив лікування в медичному закладі, куди потрапив в результаті його протиправного затримання, особистого обшуку під час затримання, вилучення засобів телефонного зв`язку. 
		Визначаючи розмір моральної шкоди ОСОБА_1 посилався на вимоги Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік» (далі - ЗУ «Про державний бюджет України на 2022 рік»), відповідно до якого, з 01 січня 2022 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 6 500,00 грн, тому мінімальний розмір моральної шкоди, яку необхідно стягнути на його користь складатиме 395 241,93 грн, з розрахунку (60 місяців х 6 500,00 грн.) + (6500/31 х 25 днів = 5 241,93 грн). Водночас, ураховуючи тривалість часу, протягом якого позивач зазнав кримінального переслідування, несправедливості та значних моральних страждань, вважав, що розмір морального відшкодування, який підлягає стягненню на його користь, становить 2 000 000,00 грн.
		Короткий зміст рішень судів
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Стягнуто Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 395 241,93 грн на відшкодування моральної шкоди.
		В іншій частині позову відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 були завдані моральні страждання, що безумовно змінило його нормальний життєвий ритм, тому, враховуючи характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, виходячи із засад розумності та виваженості, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не мотивовано завдання йому моральної шкоди у розмірі 2 000 000,00 грн, проте суд першої інстанції дійшов висновку, що відшкодування моральної шкоди у розмірі 395 241,93 грн відповідатиме розміру шкоди завданої позивачу.
		Водночас суд першої інстанції відхилив доводи позивача, що внаслідок кримінального переслідування ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади, оскільки 04 вересня 2018 року позивачу вручено повідомлення про зміну істотних умов державної служби, запропоновано іншу посаду, проте наказом Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС у Дніпропетровській області) від 02 листопада 2018 року № 1252-0 «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з роботи у зв`язку із незгодою державного службовця на проходження державної служби у зв`язку зі зміною її істотних умов.
		Суд першої інстанції також відхилив доводи ОСОБА_1 про перебування у період з 29 грудня 2016 року до 10 січня 2017 року на лікуванні з діагнозом «Вперше розвинутий одиничний судомний напад 29.12.2016р., з вегетативними порушеннями, астено-депресивним синдромом в помірному ступені, органічною мікросимптоматикою на фоні раніше перенесеної ЧМТ 2008 року», оскільки зазначене не підтверджує причинно-наслідкового зв`язку між захворюванням та незаконним притягненням позивача до кримінальної відповідальності.
		Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2022 року стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5 335,20 грн.
		Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції визнав, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу підтверджені належним і допустимими доказами у розмірі 27 000,00 грн. Водночас, урахувавши часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, тобто 5 335,20 грн.
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2022 року задоволено частково, апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України задоволено. апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2022 року задоволено частково.
		Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2022 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури скасовано, в цій частині ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2022 року в частині розміру відшкодування моральної шкоди, стягнутої з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 змінено з 395 241,93 грн на 349 483,33 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2022 року в частині розміру стягнутих з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу змінено з 5 335,20 грн на 4 716,90 грн. В іншій частині додаткове рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відшкодування на користь позивача моральної шкоди. Водночас відмовив у задоволенні позову в частині вимог до Державної казначейської служби України, оскільки зазначена служба не є стороною спірних правовідносин, відповідно є неналежним відповідачем.
		Щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції визнав помилковим висновок суду першої інстанції, що строк розгляду справи судом касаційної інстанції входить у період перебування особи під слідством та судом, оскільки останнім днем є день набрання законної сили виправдувальним вироком, який у цій справі набрав законної сили разом з ухваленням апеляційним судом рішення від 22 червня 2021 року про залишення вироку Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2020 року без змін, що відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17, від 13 серпня 2020 року у справі № 607/10144/18, від 09 листопада 2022 року у справі № 707/2000/19, від 07 вересня 2022 року № 711/4624/21.
		Отже, період перебування позивача під слідством і судом становить не 60 місяців і 25 днів (з 30 грудня 2016 року до 24 січня 2022 року), як помилково зазначив суд першої інстанції, а з 30 грудня 2016 року до 22 червня 2021 року, тобто 53 місяці і 23 дні. Тому розмір морального відшкодування становить 349 483,33 грн ((6 500,00 грн х 53 місяці) + (6 500,00 грн / 30 х 23 дні)).
		Водночас суд апеляційної інстанції не встановив підстав для стягнення на користь позивача відшкодування моральної шкоди у більшому розмірі, ніж встановлений законом мінімальний розмір.
		Щодо розміру витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції погодився, що позивачем підтверджено понесення таких витрат у загальному розмірі 27 000,00 грн, проте, враховуючи часткове задоволення позову у суді апеляційної інстанції, додаткове рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У березні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2022 року змінити, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю; додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2022 року змінити, ухвалити нове судове рішення, яким заяву про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 33 000,00 грн задовольнити повністю; постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року скасувати повністю.
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції правильно встановив період перебування позивача під слідством та судом, а саме з 30 грудня 2016 року до 24 січня 2022 року, проте суди першої та апеляційної інстанції, без урахуванням підтверджених обставини необґрунтовано стягнули відшкодування моральної шкоди у мінімальному розмірі. 
		Заявник звертає увагу, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано ряд обставин, які зумовлюють стягнення більшого розміру відшкодування моральної шкоди ніж встановлений законом мінімальний розмір такого відшкодування, зокрема, після затримання ОСОБА_1 працівниками прокуратури та поліції 29 грудня 2016 року, заявник з 29 грудня 2016 року до 10 січня 2017 року перебував на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні, що зумовлено було саме протиправними діями працівників прокуратури; у період з 16 січня 2017 року до 28 квітня 2017 року його було відсторонено від роботи на державній службі, стосовно нього було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Наведені та інші обставини у сукупності свідчать, що відшкодування моральної шкоди може бути здійснено судом у більшому ніж встановлений законом мінімальний розмір, оскільки законом не встановлено максимальний граничний розмір відшкодування моральної шкоди.
		Заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 757/32334/15-ц, від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/23996/17, від 20 грудня 2019 року у справі № 465/5299/15-ц, від 24 лютого 2020 року у справі № 405/6920/16 від 05 серпня 2020 року у справі № 644/9923/18.
		Позиція Верховного Суду
		У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК Україниу разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
		Проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень.
		Встановлені судами обставини
		Суди встановили, що у провадженні слідчого відділу прокуратури Запорізької області перебувало кримінальне провадження № 42016080000000434 від 07 грудня 2016 року за фактом вимагання службовими особами ГУ ДФС в Дніпропетровській області від директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Платінум» неправомірної вигоди у розмірі 20 000,00 грн за вчинення дій, направлених на зменшення податкових зобов`язань.
		30 грудня 2016 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України (одержання службовою особою неправомірної вигоди в інтересах третьої особи за невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища, службовою особою, яка займає відповідальне становище та поєднане з вимаганням неправомірної вигоди) у кримінальному провадженні № 42016080000000434.
		Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2017 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту до 03 березня 2017 року.
		29 березня 2017 року прокурором відділу прокуратури Запорізької області затверджено обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 за частиною третьою статті 368 КК України, який направлений до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська для судового розгляду.
		Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 січня 2017 року у справі № 335/454/17 відсторонено підозрюваного ОСОБА_1 від посади заступника начальника відділу якості аудиту управління аудиту ГУ ДФС у Дніпропетровській області строком на 2 місяці, але не більш ніж на час проведення досудового розслідування.
		У зв`язку із встановленням у діях ОСОБА_1 складу іншого кримінального правопорушення, 29 жовтня 2019 року складено обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 за частиною другою статті 369-2 КК України (пропозиція здійснити вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави за надання неправомірної вигоди для себе та одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави).
		Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2020 року у справі № 201/4819/17, залишеним без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2021 року, ОСОБА_1 визнано невинним у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 369-2 КК України і виправдано.
		Постановою Верховного Суду від 24 січня 2022 року касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2021 року залишено без змін.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права щодо рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року
		Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з наявності підстав для відшкодування на користь позивача моральної шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», з урахуванням бюджетного закону на відповідний рік, у якому подано позов.
		Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
		Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
		Відповідно до пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
		Згідно з частинами першою, другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
		Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
		Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України). Цим законом є Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).
		Відповідно до статті 1 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
		Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України № 266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
		Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини перша, п`ята, шоста статті 4 Закону № 266/94-ВР).
		Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України № 266/94-ВР розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Проте визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, потрібних для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
		Тому суд повинен з`ясувати усі доводи позивача, наведені ним на обґрунтування як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір відшкодування моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
		Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
		У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що на підставі Закону № 266/94-ВР ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу повідомлення йому про підозру.
		Водночас суд апеляційної інстанції переглядаючи рішення суду першої інстанції підставно змінив судове рішення в частині обрахунку періоду перебування позивача під слідством та судом, а саме до набрання законної сили виправдувальним вироком суду, а не як помилково вважав Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська - дати прийняття Верховним Судом постанови про залишення без змін ухвали Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2021 року.
		Зазначений висновок суду апеляційної інстанції відповідає висновку, викладеному, зокрема у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 707/2000/19.
		З моменту набрання вироком суду законної сили будь-які обмеження прав позивача були припинені, і позивач отримав можливість для відновлення попереднього стану.
		Отже, визначаючи розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що період за який позивачеві відшкодовується моральна шкода, необхідно розраховувати з 30 грудня 2016 року до 22 червня 2021 року, тобто 53 місяці та 23 дні, тому розмір завданої позивачеві моральної шкоди відповідно до статті 13 Закону № 266/94-ВР не може становити менше ніж 349 483,33 грн ((6 500,00 грн х 53 місяці) + (6 500,00 грн / 30 х 23 дні)). 
		Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду, однак розмір грошового відшкодування визначається судом не лише від обсягу страждань, а й залежить від характеру порушення, глибини страждань, погіршення здібностей потерпілого та інших істотних обставин.
		Переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції належним чином мотивував свій висновок щодо стягнутого на користь позивача розміру відшкодування моральної шкоди.
		Так, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що відсторонення позивача від роботи ухвалою слідчого судді від 26 січня 2017 року до 16 березня 2017 року з продовженням цього терміну до 28 квітня 2017 року, а також застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту на строк з 26 січня 2017 року до 03 березня 2017 року, з 10 березня 2017 року до 28 березня 2017 року, з 24 березня 2017 року до 28 квітня 2017 року, на думку суду, у спірних правовідносинах не є достатньою підставою для збільшення мінімального розміру моральної шкоди. Правомірність зазначених вище процесуальних рішень позивачем не оскаржувалась. Серед іншого, застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту на 89 днів не призвело до позбавлення позивача волі та полягало у обмеженні свободи пересування у період часу з 21:00 год. до 07:00 год.
		Також суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено, що перебування на стаціонарному лікуванні у період з 29 грудня 2016 року до 10 січня 2017 року з діагнозом одиничний судомний напад, знаходилося в причинно-наслідковому зв`язку з перебуванням під слідством, оскільки у 2008 році ОСОБА_1 переніс важку черепно-мозкову травму, знаходився на лікуванні в нейрохірургічному відділенні, клінічний діагноз зазначено на фоні раніше перенесеної черепно-мозкової травми у 2008 році.
		За наведених обставини суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача відшкодування моральної шкоди у більшому розмірі, ніж визначений законом мінімальний її розмір, що враховуючи обставини справи, є пропорційним та достатнім для компенсації позивачу спричинених негативних наслідків морального характеру.
		Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її надмірного збагачення за рахунок держави.
		Висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди є правильними, висновок суду апеляційної інстанції щодо визначеного розміру моральної шкоди є законними та обґрунтованими, а також узгоджуються з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18)про те, що «законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
		Заявник як на підставу касаційного оскарження посилається на неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року 
		у справі № 236/893/17, постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 757/32334/15-ц, від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/23996/17, від 20 грудня 2019 року у справі № 465/5299/15-ц, від 24 лютого 2020 року у справі № 405/6920/16 від 05 серпня 2020 року у справі № 644/9923/18.
		Висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 не суперечать висновкам судів першої та апеляційної інстанції щодо оцінки обставин та порядку визначення розміру відшкодування моральної шкоди.
		Посилання заявника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, є необґрунтованим, оскільки вони хоча і стосуються подібних правовідносин, проте зроблені за інших фактичних обставин.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права щодо додаткового рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року
		Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
		Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
		Практична реалізація згаданого принципу щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається у такі етапи:
		1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
		2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)
		3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
		Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України випливає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
		Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
		Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
		При цьому для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження 
		№ 12-171гс19).
		Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
		Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про розподіл судових витрат та стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 33 000,00 грн.
		Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що понесені позивачем витрати підтверджено у загальному розмірі 27 000,00 грн, зокрема, судами враховано такі види адвокатських послуг: попереднє усне консультування клієнта 2 год. У розмірі 3 000,00 грн; усний аналіз спору та документів, рішень судів попередніх інстанцій 3 год. - 4 500,00 грн; складання позовної заяви 13 год. - 19 500,00 грн, що відповідає умовам договору про надання правової допомоги представника в цивільному процесі від 07 квітня 2022 року. Водночас інші витрати не підтверджено, зокрема, послугу із представництва у суді 2 год. - 3 000,00 грн, оскільки справа розглянута судом першої інстанції без участі сторін.
		Проте, урахувавши положення частини другої статті 141 ЦПК України, суди першої та апеляційної інстанції, здійснюючи розподіл витрат на правничу допомогу обґрунтовано виходили з пропорційності задоволених позовних вимог.
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
		Таким чином, не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
		Касаційна скарга не містить посилання на інші підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України. 
		Тому відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України є підстави для визнання касаційної скарги ОСОБА_1 необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.
		Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, 
		УХВАЛИВ:
		У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2022 року, додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2022 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди відмовити.
		Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                                            В. В. Яремко
		                                                                                                                        А. С. Олійник
		                                                                                                                        О. В. Ступак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...