Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 240/37093/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; реалізації податкового контролю.
Надіслано для оприлюднення: 13.04.2023. Зареєстровано: 14.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 14.04.2023.
Дата набрання законної сили: 12.04.2023
Номер судового провадження: К/990/30758/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		12 квітня 2023 року   
		Київ
		справа №240/37093/21
		адміністративне провадження №К/990/30758/22
		              
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
		суддів: Усенко Є.А.,  Яковенка М.М., 
		розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу № 240/37093/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАЛКИ-ІЛЬМЕНІТ» до Головного управління ДПС у Житомирській області про зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАЛКИ-ІЛЬМЕНІТ» на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2022 року (головуючий суддя - Мацький Є. М., судді: Сушко О. О., Залімський І. Г.),
		ВСТАНОВИВ:
		У листопаді 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВАЛКИ-ІЛЬМЕНІТ» (далі - позивач, ТОВ «ВАЛКИ-ІЛЬМЕНІТ») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову та збільшення позовних вимог (т. 1 а. с. 75) просило: визнати протиправним та скасувати Розпорядження ГУ ДПС від 13 вересня 2021 року №388-р «Про анулювання ліцензії ТОВ «ВАЛКИ-ІЛЬМЕНІТ» (далі - Розпорядження №388-р); визнати протиправними дії ГУ ДПС щодо внесення до Єдиного державного реєстру суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним (далі - Єдиний реєстр ліцензіатів та місць обігу пального) відомостей (інформації) про анулювання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) реєстраційний номер: 06050414202000328; дата реєстрації: 21 лютого 2020 року, виданої ТОВ «ВАЛКИ-ІЛЬМЕНІТ»; зобов`язати ГУ ДПС видалити з Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального відомості (інформацію) щодо анулювання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) реєстраційний номер: 06050414202000328; дата реєстрації: 21 лютого 2020 року, виданої ТОВ «ВАЛКИ-ІЛЬМЕНІТ», та поновити про неї інформацію (внести відомості) в цьому реєстрі.
		На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на протиправність розпорядження ГУ ДПС про анулювання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) на підставі рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 червня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Рішення РНБО), введеного в дію Указом Президента України від 24 червня 2021 року №266/2021 (далі - Указ №266/2021), оскільки така підстава не передбачена законом. Крім того, позивач зазначав, що спірного розпорядження він не отримав, а ознайомився лише після отримання відзиву від відповідача, що свідчить про те, що спірне розпорядження видане відповідачем без встановленої законом процедури прийняття такого рішення. 
		Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 18 липня 2022 року позов задовольнив повністю. 
		Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 04 жовтня 2022 року рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовив.
		Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.
		Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «ВАЛКИ-ІЛЬМЕНІТ» зареєстроване 30 березня 2001 року, номер запису: 12851200000000115, код ЄДРПОУ 31280048. Основним видом економічної діяльності є 07.29 Добування руд інших кольорових металів (т. 1 а. с. 12).
		3 метою здійснення господарської діяльності позивач отримав Ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) реєстраційний номер: 06050414202000328, дата реєстрації: 21 лютого 2020 року; термін дії: з 21 лютого 2020 року до 21 лютого 2025 року, адреса місця зберігання: 12110, Житомирська область, Хорошівський район, с. Рудня-Гацьківка, вул. Івана Франка, 1-А (далі - Ліцензія № 06050414202000328).
		Як зазначає позивач, він випадково дізнався з Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального про те, що 13 вересня 2021 року його Ліцензію № 06050414202000328 анульовано (т. 1 а. с. 14). Про підстави анулювання Ліцензії № 06050414202000328 та наявність письмового Розпорядження № 388-р він дізнався вже після звернення до суду з цим позовом.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з такого:
		1) виключно Законом України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі - Закон № 481/95-ВР) регулюються відносини, пов`язані з одержанням та анулюванням ліцензії на право зберігання пального. Анулювання документа дозвільного характеру з підстав, не передбачених законом, забороняється. Частина п`ятдесята статті 15 Закону № 481/95-ВР закріплює чіткий перелік підстав, за яких може бути анульована ліцензія на право зберігання пального. Даний перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Враховуючи, що анулювання Ліцензії № 06050414202000328 відбулося не на підставах, які визначені Законом № 481/95-ВР, суд дійшов висновку про протиправність Розпорядження №388-р;
		2) зміни, внесені до Закону № 481/95-ВР, які набрали чинності з 01 січня 2022 року, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин відповідно до статті 58 Конституції України;
		3) належних доказів вручення Розпорядження № 388-р позивачу у передбаченому законодавством порядку відповідач не надав. Копія рекомендованого повідомлення за треком відправлення 1001805294582 про вручення поштового відправлення (т. 1 а.с. 49) не має відмітки про його вручення. Поряд з цим, згідно з відомостями з офіційного веб-сайту «Укрпошта» за треком відправлення 1001805294582 (т. 1 а.с.67) таке відправлення повернулось до Житомира 22 вересня 2022 року, натомість позивач зареєстрований за адресою: вул. Шевченка 1-А, смт. Іршанськ, Хорошівський район Житомирської області;
		4) згідно з пунктом 532 Додатку № 2 Рішення РНБО, у ньому здійснено посилання на Спеціальний дозвіл № 3590, відповідно, за позицією позивача, санкції стосувалися анулювання чи зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами, а не ліцензії на право зберігання пального. Однак, як пояснив позивач, на даний час він продовжує здійснювати свою господарську діяльність, основним видом якої є саме добування руд кольорових металів, яке здійснюється на підставі Спеціального дозволу на користування надрами № 2578 від 19 жовтня 2001 року, який наразі є чинним - не анульованим;
		5) анулювання ліцензії має наслідком виключення з реєстру, однак, рішення відповідача про анулювання ліцензії реалізовано не шляхом виключення позивача з реєстру, а шляхом зазначення відомостей (дати) про анулювання ліцензії.
		Суд апеляційної інстанції не погодився з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з такого:
		1) у цій справі підлягають застосуванню норми Закону України від 14 серпня 2014 року № 1644-VII «Про санкції» (далі - Закон №1644-VII), який був прийнятий усвідомлюючи потребу невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України, включаючи ворожі дії, збройний напад інших держав чи недержавних утворень, завдання шкоди життю та здоров`ю населення, захоплення заручників, експропріацію власності держави, фізичних та юридичних осіб, завдання майнових втрат та створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод. Указ №266/2021, який став підставою для винесення оскаржуваного Розпорядження №388-р, є чинним і обов`язковим до виконання на території України, відповідно, оскаржуване розпорядження є правомірним, винесеним з дотриманням норм Закону №481/95-ВР та на підставі Рішення РНБО, введеного в дію Указом №266/2021;
		2) та обставина, що в Указі №266/2021 визначено вид обмежувального заходу - анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, не впливає на правомірність Розпорядження №388-р, адже Указом №266/2021 надано відповідачу дискреційні повноваження, тобто діяти за певних умов на власний розсуд у межах закону.
		Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, ТОВ «ВАЛКИ-ІЛЬМЕНІТ» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення ним норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Касаційна скарга обґрунтована правильністю висновків суду першої інстанції про те, що виключно Закон № 481/95-ВР регулює спірні у цій справі правовідносини, натомість, Закон №1644-VII не може бути застосований у цій справі. Відповідно, враховуючи, що на час прийняття спірного Розпорядження №388-р Закон № 481/95-ВР не передбачав такої підстави для анулювання ліцензії на зберігання пального, як прийняття рішення РНБО, то таке розпорядження є протиправним. Звертає увагу, що зберігання пального здійснюється в межах діяльності, право на яку підтверджується Спеціальним дозволом на користування надрами № 2578 від 19 жовтня 2001 року, який не анульований, а діяльність на підставі такого дозволу здійснюється і на даний час. Натомість, за змістом Указу №266/2021 санкції у вигляді анулювання дозволу стосувалися Спеціального дозволу №3590 від 29 грудня 2004 року, який і був анульований. Крім того, згідно з частиною п`ятдесят першою статті 15 Закону № 481/95-ВР до моменту одержання суб`єктом господарювання письмового розпорядження у належний спосіб та з дотриманням встановленої законом процедури, ліцензія на право зберігання пального не вважається анульованою/недійсною. Однак, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального, натомість суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій частині, оскільки доказів отримання позивачем Розпорядження №388-р відповідач не надав. На переконання позивача, спосіб анулювання виданих ліцензій на право зберігання пального без попередження суб`єкта господарювання, тобто без дотримання визначеної статтею 15 Закон № 481/95-ВР процедури, свідчить про недотримання принципів, встановлених статтею 2 КАС України, та принципу належного урядування відповідним органом державної влади.
		При обґрунтуванні доводів касаційної скарги позивач посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах з таких питань: можливість анулювання ліцензії на право зберігання пального на підставі рішення РНБО, введеного в дію відповідним Указом Президента України (застосування частини п`ятдесятої статті 15 Закону № 481/95-ВР в редакції, чинній до 01 січня 2022 року, і Закону №1644-VII); визначення моменту, з якого ліцензія вважається анульованою (питання застосування частини п`ятдесят першої статті 15 Закону № 481/95-ВР). 
		Ухвалою від 15 листопада 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з метою перевірки зазначених доводів ТОВ «ВАЛКИ-ІЛЬМЕНІТ».
		05 грудня 2022 року від ГУ ДПС надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач, посилаючись на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також доводи відзиву на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		Відповідно до частин першої і третьої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		За правилами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
		Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Статтею 73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		За приписами частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. 
		Верховний Суд, аналізуючи зазначені норми КАС України, неодноразово наголошував на тому, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами. Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути визначені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.
		При цьому обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
		Проаналізувавши зміст оскаржуваної у цій справі постанови апеляційного суду, суд касаційної інстанції вважає, що вона не відповідає вимогам статті 242 КАС України, оскільки, суд допустив поверхневий підхід до вирішення цієї справи.
		Так, з огляду на зміст первісної редакції позовної заяви, підставами позовних вимог були такі доводи позивача: 1) станом на момент анулювання ліцензії була відсутня жодна з перелічених у частині п`ятдесятій статті 15 Закону № 481/95-ВР підстав для анулювання Ліцензії № 06050414202000328; 2) відповідно до частини п`ятдесят першої статті 15 Закону № 481/95-ВР ліцензія анулюється та вважається недійсною з моменту одержання суб`єктом господарювання письмового розпорядження про її анулювання, однак, жодного розпорядження чи будь-якої іншої інформації позивач не отримував. Такими підставами позивач обґрунтовував протиправність дій ГУ ДПС щодо внесення до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального відомостей (інформації) про анулювання Ліцензії 06050414202000328 та зобов`язання ГУ ДПС таку інформацію видалити.
		Подавши заяву про зміну предмета позову та збільшення позовних вимог, позивач просив також визнати протиправним та скасувати Розпорядження №388-р, а підставами таких вимог визначав: 1) Рішення РНБО, введене в дію Указом №266/2021 не є обставиною, з якою Закон № 481/95-ВР пов`язує підстави для анулювання ліцензії; 2) у Рішенні РНБО здійснено посилання на Спеціальний дозвіл №3590, відповідно, санкції стосувалися саме анулювання чи зупинення дії цього спеціального дозволу на користування надрами, і не стосується будь-яких інших дозвільних документів позивача, в тому числі й ліцензії на право зберігання пального (яка до того необхідна при провадженні господарської діяльності на підставі Спеціального дозволу №2578 від 19 жовтня 2001 року, який не анульовано); 3) застосовані санкції у вигляді анулювання або зупинення дозволів передбачає різний рівень втручання в права та свободи позивача і виключно Президент України уповноважений визначити необхідний ступінь втручання, однак, відповідне визначення (анулювання) здійснило ГУ ДПС на власний розсуд, а сам розпорядчий документ не містить жодних обґрунтувань обраного відповідачем виду санкції в сфері національної безпеки і оборони. Такими підставами позивач обґрунтовував протиправність Розпорядження №388-р.
		Отже, саме в межах цих питань, які є ключовими у цій справі, і підлягав розгляду спір, який переданий на вирішення суду. 
		З огляду на зміст рішення суду першої інстанції, саме в межах цих доводів суд здійснив оцінку доводів сторін, натомість суд апеляційної інстанції обмежився перевіркою виключно двох питань: 1) щодо конкуренції норм Закону № 481/95-ВР і Закону №1644-VII, визнавши, що останній є, фактично, спеціальним у спірних правовідносинах; 2) наявність у ГУ ДПС дискреційних повноважень на обрання відповідного виду санкції із запропонованих у Рішенні РНБО (анулювання або зупинення).
		Однак, посилаючись на те, що Закон №1644-VII є спеціальним у спірних правовідносинах, суд апеляційної інстанції не перевірив цей висновок у взаємозв`язку із доводами позивача, що безпосередньо у Рішенні РНБО здійснено посилання на Спеціальний дозвіл №3590, що, на переконання позивача, свідчить про незастосовність прийнятих Рішенням РНБО санкцій до ліцензії на право зберігання пального. Не містить постанова апеляційного суду й висновку про те, що Рішення РНБО стосується абсолютно усіх дозвільних документів, які видавалися позивачеві. 
		Не перевіреними залишилися й висновки суду першої інстанції в частині протиправності дій ГУ ДПС щодо внесення до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального відомостей (інформації) про анулювання Ліцензії 06050414202000328, які позивач обґрунтовував в тому числі порушенням ГУ ДПС процедури анулювання ліцензії, зокрема, вимог частини п`ятдесят першої статті 15 Закону № 481/95-ВР стосовно визначення моменту, з якого ліцензія анулюється. Суд першої інстанції дійшов висновку, що надані ГУ ДПС документи на підтвердження отримання позивачем спірного розпорядження, не є належними доказами цієї обставини, однак, постанова апеляційного суду не містить спростування таких висновків суду.
		За змістом частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. 
		Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Отже, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції, хоча і обмежений відповідними межами апеляційного перегляду, однак, скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову з ухваленням нового про відмову у його задоволенні, в обов`язковому порядку повинен обґрунтувати, в чому полягає неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права у взаємозв`язку із усіма висновками, які стали підставою для задоволення позову. 
		Надання правової оцінки усім доводам сторін в межах заявлених позовних вимог КАС України закріплює у статті 242 КАС України як ознака обґрунтованості судового рішення. Цей принцип є обов`язковим як для суду першої інстанції, так і для суду апеляційної інстанції, особливо в умовах ухвалення цими судами різних за результатом судових рішень. 
		Дотримання такого принципу в подальшому об`єктивно впливає на визначення підстав для касаційного оскарження судових рішень, які утворюють межі касаційного перегляду, адже за усталеною позицією Верховного Суду вимогам касаційної скарги щодо скасування судових рішень і ухвалення нового про задоволення/відмову у задоволенні позовних вимог має кореспондувати викладення у касаційній скарзі підстав для оскарження судових рішень у взаємозв`язку із усіма висновками, які стали підставою для відмови у задоволенні/задоволення позову.
		В даному випадку, ТОВ «ВАЛКИ-ІЛЬМЕНІТ» обґрунтовувало підстави для касаційного оскарження постанови апеляційного суду відсутністю висновку Верховного Суду з питання застосування норм права у подібних правовідносинах, однак, під час касаційного перегляду виявлено, що суд апеляційної інстанції не в повному обсязі здійснив апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції і не здійснив перевірку висновків цього суду у питаннях, які позивач ставить перед судом касаційної інстанції. Зазначене позбавляє суд касаційної інстанції можливості здійснити касаційний перегляд справи із прийняттям остаточного судового рішення, яке б вирішило спір між сторонами, і реалізувати мету, з якою касаційне провадження було відкрито. 
		Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у касаційній скарзі наявні доводи про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно здійснив апеляційний перегляд справи в порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 311 КАС України. Не зважаючи на те, що такі доводи здебільшого приведені у взаємозв`язку із доводами про наявність у позивача права оскаржити судове рішення в касаційному порядку, колегія суддів вважає за необхідне такі доводи врахувати, адже розгляд цієї справи здійснювався судом першої інстанції в порядку загального позовного провадження, відповідно, підстава для розгляду справи в апеляційному суді в порядку письмового провадження, передбачена пунктом 3 частини першої статті 311 КАС України, була відсутня.
		Зазначене у сукупності свідчить про поверхневий підхід суду апеляційної інстанції до вирішення спору, який виник між сторонами у цій справі, і часткове підтвердження у цій справі доводів позивача про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які унеможливлюють перевірку правильності застосування цим судом норм матеріального права. Відповідно, Верховний Суд не може визнати законною і обґрунтованою постанову суду апеляційної інстанції, оскільки не встановлення дійсного предмета доказування та/або ненадання правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування, свідчить про недотримання судом вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, не вжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи.
		Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
		Частиною четвертою зазначеної статті встановлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Ураховуючи те, що порушення норм процесуального права допустив суд апеляційної інстанції, його судове рішення у цій справі підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до цього суду.
		Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з урахуванням предмета доказування у цій справі, з перевіркою їх належними та допустимими доказами, надати належну правову оцінку кожному доказу окремо та у їх сукупності. Судове рішення, з урахуванням встановлених обставин та зібраних доказів, повинно містити обґрунтування, чому суд приймає або відхиляє той чи інший доказ, надавши правову оцінку усім доводам сторін в межах заявленого позову.
		Оскільки за наслідками касаційного перегляду судових рішень у цій справі колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат згідно з частиною шостою статті 139 КАС України не здійснюється.
		Керуючись статтями 341, 345, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАЛКИ-ІЛЬМЕНІТ» задовольнити частково.
		Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2022 року у справі № 240/37093/21 скасувати.
		Справу № 240/37093/21 направити на новий розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		СуддіМ.М. Гімон Є.А. Усенко   М.М. Яковенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...