Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/695/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано для оприлюднення: 13.04.2023. Зареєстровано: 14.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 14.04.2023.
Дата набрання законної сили: 13.04.2023
Номер судового провадження: К/990/21224/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		13 квітня 2023 року 
		м. Київ
		 
		справа №160/695/22
		адміністративне провадження № К/990/21224/22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Білак М.В., 
		суддів: Калашнікової О.В., Мартинюк Н.М.,
		 
		розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
		за касаційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України 
		на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року (головуючий суддя - Віхрова В.С.)
		на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2022 року (головуючий суддя - Щербак А.А., судді: Баранник Н.П., Малиш Н.І.)
		у справі №160/695/22
		за позовом ОСОБА_1  
		до Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України,
		третя особа старший державний виконавець Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Дніпро) Тичинський Дмитро Євгенович, 
		про визнання протиправним та скасування постанови. 
		I. РУХ СПРАВИ
		1.          У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому  просила визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 30 липня 2021 року про стягнення виконавчого збору у ВП №41176175.
		2.          Позовні вимоги обґрунтовані порушенням статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження», оскільки державний виконавець у ВП №41176175 стягнув з позивача виконавчий збір без реального виконання судового рішення. В подальшому виконавчий документ було передано приватному виконавцю, який його виконав і також стягнув із позивача винагороду.
		3.          Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2022 року, позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення виконавчого збору від 30 липня 2021 року у ВП №41176175, яка винесена в межах примусового виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва за виконавчим листом №2-16665/10 від 26 січня 2011 року.
		4.          Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Відділ примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
		5.          Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		6.          26 січня 2011 року Шевченківським районним судом м. Києва видано виконавчий лист N2-16665/10 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованості у розмірі 22 829 678, 31 грн, та судових витрат: судового збору у сумі 1700 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн. Також згідно із виконавчим листом звернуто стягнення на предмет іпотеки: нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 в рахунок погашення її заборгованості за кредитним договором №126/07В від 25 грудня 2007 року на користь ПАТ «ВТБ Банк».
		7.          11 грудня 2013 року у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження ВП №41176175 на примусове виконання вказаного виконавчого документу.
		8.          У зв`язку із надходженням від стягувача (Банку) заяви про повернення виконавчого документу у                        ВП №41176175, старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сніжинським Т.Є. 30 липня 2021 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». 
		9.          30 липня 2021 року у ВП №41176175 державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 2 282 967,83 грн. У постанові зазначено, що сума стягнення за виконавчим документом при відкритті виконавчого провадження склала 22 829 678,31 грн. Тому, сума виконавчого збору, що підлягає стягненню за виконавчим документом, складає 10 % суми, що підлягає примусовому стягненню, а саме: 2 282 967,83 грн.
		10.          Постанову від 30 липня 2021 року про стягнення виконавчого збору у ВП №41176175 виділено у виконавче провадження №67634557.
		11.          Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Тичинського Д.Є. від 25 листопада 2021 року відкрито виконавче провадження №67634557 з примусового виконання постанови №41176175, виданої 30 липня 2021 року Департаментом державної виконавчої служби відділу примусового виконання покарань, про стягнення виконавчого збору в розмірі 2 282 967,83 грн.
		12.          Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що нею сплачено в повному обсязі суму боргу за виконавчим документом - виконавчим листом Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2011 року №2-16665/10.
		13.          Примусове виконання вказаного виконавчого документу відбулось у виконавчому провадженні №66937543, відкритого приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О.
		14.          Після виконання виконавчого листа Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2011 року №2-16665/10 в повному обсязі та сплати ОСОБА_1 суми боргу в розмірі 22 829 678,31 грн на користь ПАТ «ВТБ Банк», приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. винесено постанову від 24 вересня 2021 року у виконавчому провадженні №66937543 про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 2 283 149,83 грн.
		15.          На підтвердження відсутності боргу, позивачем подано до суду копію листа АТ «Універсал Банк» від 01 лютого 2022 року №44699, в якому повідомлено, що предмет іпотеки згідно з пунктом 1.3 Іпотечного договору №126/07В-12 від 25 грудня 2007 року реалізовано на прилюдних торгах, іпотека припинена, заборгованість перед банком відсутня.
		16.          Не погоджуючись з постановою про стягнення виконавчого збору від 30 липня 2021 року у ВП №41176175, позивач звернулась до суду з вказаним позовом.
		III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		17.          Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про безпідставність прийняття державним виконавцем спірної постанови та стягнення виконавчого збору, оскільки виконавцем не було вчинено дій для реального виконання рішення суду.
		18.          Зазначено, що на момент виникнення правовідносин, відповідно до статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження», виконавчий збір підлягав стягненню у розмірі 10% суми, що підлягала стягненню. Прийняття оскаржуваної постанови призвело до подвійної сплати боржником і виконавчого збору, і винагороди приватного виконавця за виконання одного й того ж виконавчого документа.
		19.          При розгляді справи був застосований правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18.
		V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		20.          У касаційній скарзі вказано, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували частину другу статті 27, частину третю статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» та пункт 8 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затверджену наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, а саме - без врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі №520/9144/18, від 17 вересня 2020 року у справі №640/16620/19, від 26 червня 2020 року у справі №360/3324/19.
		21.          Відповідач наголосив про застосування судами попередніх інстанцій частини другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, яка не була чинною на момент відкриття виконавчого провадження і на час повернення виконавчого провадження. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій помилково врахували висновок Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18. У вказаному рішенні сформовано правовий висновок про застосування статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції до 28 серпня 2018 року, яка вже не діяла на момент виникнення спірних правовідносин.
		VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
		22.          Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
		23.          Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
		24.          Відповідно до зазначеної вище норми, підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		25.          Спір у справі, що розглядається виник стосовно правомірності винесення державним виконавцем у ВП №41176175 постанови про стягнення виконавчого збору (у розмірі 10 відсотків від суми, що підлягала стягненню) та її подальше виконання у окремому виконавчому провадженні.
		26.          Позивач, звертаючись до суду із позовом, наголосив, що винесення оскаржуваної постанови створило ситуацію подвійного стягнення, оскільки державний виконавець, не здійснивши виконання судового рішення та повернувши виконавчий документ, стягнув виконавчий збір, а приватний виконавець, здійснивши фактичне виконання рішення суду, стягнув винагороду.
		27.          Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
		28.          Правовідносини щодо здійснення виконавчих дій до 05 жовтня 2016 року регулювались Законом України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон №606-XIV). З 05 жовтня 2016 року вступив у силу Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження».
		29.          Судами встановлено, що у ВП №41176175 державним виконавцем здійснювалось примусове виконання виконавчого листа Шевченківського районного суду м. Києва, виданого судом 26.01.2011р., відкрито виконавче провадження 11 грудня 2013 року, постанова про стягнення виконавчого збору датована 30 липня 2021 року.
		30.          Тобто, на момент виникнення спірної заборгованості та відкриття виконавчого провадження №41176175 діяв Закон №606-XIV, а під час прийняття постанови про стягнення виконавчого збору - Закон №1404-VIII.
		31.          Згідно з частиною першою статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
		32.          Відповідно до частини першої статті 46 Закону №606-XIV (в редакції на час виникнення заборгованості позивача) у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного  його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується  начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом.
		33.          Згідно зі статтею 28 Закону №606-XIV (в редакції на час відкриття виконавчого провадження) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, становлений частиною  другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного  виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу  за виконавчим документом.
		34.          До 28 серпня 2018 року частиною другою статі 27 Закону №1404-VIII визначалось, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
		35.          Законом України від 03 липня 2018 року №2475-VIII, який вступив у силу з 28 серпня 2018 року, до частини другої статті 27 Закону №1404-VIII внесено зміни, відповідно до яких виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
		36.          Тобто, з моменту виникнення заборгованості ОСОБА_1 та до прийняття постанови про стягнення виконавчого збору змінювалось законодавство щодо здійснення обрахунку виконавчого збору, а саме: з 10% від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом до 10 % від суми, що підлягає примусовому стягненню. 
		37.          Вказані обставини не були враховані судами першої та апеляційної інстанцій, оскільки до спірних правовідносин судами був застосований виключно Закон №1404-VIII. 
		38.          Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		39.          Конституційний Суд України в Рішенні від 09 лютого 1999 року у справі №1-7/99 (про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої ст. 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
		40.          Отже, положення статті 46 Закону №606-XIV в редакції, яка була чинною на момент виникнення заборгованості, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні із нормами ст. 27 Закону №1404-VІІІ в редакції, яка була чинною на момент винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору.
		41.          Таким чином, оскільки внесені Законом України від 03 липня 2018 року №2475-VIII зміни до статті 27 Закону №1404-VIII погіршили становище боржника (позивача), а державний виконавець фактично не стягнув з нього коштів за виконавчим документом, то суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для стягнення виконавчого збору у визначеному виконавцем розмірі, однак за інших мотивів. 
		42.          Окрім того, колегія суддів зазначає, що статтею 27 Закону №1404-VIII урегульовано стягнення виконавчого збору, а статтею 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено право приватного виконавця на отримання винагороди. 
		43.           Згідно зі статтею 31 вказаного закону за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода (частина перша).
		Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової (частина друга).
		Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). (частина четверта).
		Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (частина п`ята).
		Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення. (частина шоста).
		44.          У справі, яка розглядається, судами встановлено, що у ВП №41176175 державним виконавцем фактичного виконання рішення суду досягнуто не було, виконавчий документ був повернутий стягувачу. В подальшому виконавчий лист Шевченківського районного суду міста Києва, виданий судом 26 січня 2011 року, переданий приватному виконавцю, який здійснив його виконання та стягнув винагороду.
		45.          Тобто, прийняття у даному випадку спірної постанови про стягнення виконавчого збору та виділення її виконання в окреме виконавче провадження, створило умови для подвійного стягнення із боржника виконавчого збору і винагороди приватному виконавцю за виконання одного виконавчого документу.
		46.          Верховний Суд наголошує, що Закон №1404-VIII містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.
		47.          З одного боку, Закон №1404-VIII не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред`явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям.
		48.          З іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні у державного виконавця.
		49.          Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.
		50.          Так, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження. Виконавче провадження, серед іншого, здійснюється з дотриманням такої засади як справедливість (пункт 5 частини першої статті 2 Закону №1404-VIII).
		51.          Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.
		52.          Вказана ситуація здатна підважити засади виконавчого провадження та порушити такі стрижневі елементи верховенства права як правова визначеність і повага до людських прав (частина перша статті 6 КАС України).
		53.          При цьому, згідно із пунктом 8 частини другої статті 2 КАС України суб`єкт владних повноважень під час прийняття рішень, вчинення дій серед іншого повинен керуватися принципом пропорційності, зокрема дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
		54.          Верховний Суд зауважує, що з-поміж учасників виконавчого провадження в рамках спірних правовідносин у зв`язку з неповнотою законодавчого регулювання саме боржник перебуває у найбільш уразливому становищі, якого зобов`язано сплатити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа.
		55.          Вказана проблематика зумовлена неповнотою законодавства і стосується також й аспекту дієвого юридичного захисту індивідуальних людських прав від їх порушення суб`єктами владних повноважень та питання ефективного способу захисту (частина перша статті 2 КАС України), який повинен забезпечити поновлення порушеного права й бути адекватним наявним обставинам.
		56.          У цьому контексті Верховний Суд зауважує, що питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа є несправедливим з огляду на те, що стягнення виконавчого збору чи основної винагороди одночасно як таких, є неприпустимим. Тобто у контексті вирішення адміністративного спору Верховний Суд дійшов висновку, що з точки зору дотримання засад виконавчого провадження, передбачених зокрема пунктом 5 частини першої статті 2 Закону №1404-VIII, справедливим може бути лише стягнення однієї з указаних сум.
		57.          Розв`язуючи це питання, Верховний Суд повторно зазначає, що законодавство про виконавче провадження не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Зрештою, як уже зазначалося, це право залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.
		58.          Водночас, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв`язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.
		59.          Так, частиною восьмою статті 27 Закону №1404-VIII встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
		60.          Поняття й процедура, що згадані у цій нормі, стосується правовідносин, що не є подібними до спірних, оскільки в останніх не було передачі виконавчого документа.
		61.          Однак, на відміну від решти положень виконавчого законодавства, тільки ця норма Закону №1404-VIII регулює подібні суспільні правовідносини.
		62.          Так, вона містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець.
		63.          Логічний і цільовий способи уяснення частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).
		64.          Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагород. Ця норма унеможливлює подвійну плату боржником зазначених коштів, а тому її застосування дозволяє розв`язати спір про подвійне стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа в умовах неповноти законодавства, що регулює спірні правовідносини.
		65.          Згідно із частиною четвертою статті 6 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
		66.          За правилами частини шостої статті 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).
		67.          Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що для розв`язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України), до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону №1404-VIII.
		68.          Застосування частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII до спірних правовідносин дає Верховному Суду підстави зробити такий висновок: у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.
		69.          У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.
		70.          Застосування аналогії закону дозволяє Верховному Суду також зробити висновок, що у такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.
		71.          Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 21 липня 2022 у справі №320/6215/19.
		72.          Отже, відсутні підстави для подальшого примусового виконання спірної постанови. Тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку щодо протиправності постанови про стягнення виконавчого збору від 30 липня 2021 року у ВП №41176175 та наявності підстав для її скасування.
		73.          Однак суди попередніх інстанцій не врахували, що спірні правовідносини врегульовані Законом №606-XIV і Законом №1404-VIII.
		74.          Посилання скаржника у касаційній скарзі на правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 28 квітня 2020 року у справі №520/9144/18, від 17 вересня 2020 року у справі №640/16620/19, від 26 червня 2020 року у справі №360/3324/19, є необґрунтованими з огляду на те, що правовідносини у цих справах виникли виключно під час дії Закону №1404-VIII (у редакції після 28 серпня 2018 року).
		75.          Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		76.          Відповідно до частини четвертої статті 351 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
		77.          Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про визнання протиправною, скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 30 липня 2021 року у ВП №41176175, однак змінюючи мотиви прийняття цих рішень.
		78.          В іншій частині оскаржувані судові рішення містять належне обґрунтування та мотивування, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відповідно підлягають залишенню без змін.
		79.          З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 341, 345, 351, 366 КАС України, суд, -          
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити частково.
		Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2022 року у справі №160/695/22 змінити в частині мотивів, виклавши їх у редакції цієї постанови.
		В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2022 року у справі №160/695/22 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		М.В. Білак
		О.В. Калашнікова
		Н.М. Мартинюк,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...