Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/12518/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 13.04.2023. Зареєстровано: 14.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 17.04.2023.
Дата набрання законної сили: 05.09.2023
Номер судового провадження: 2/753/1917/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
		 
		справа № 753/12518/22
		провадження № 2/753/1917/23
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 березня 2023 року Дарницький районний суд м. Києва в складі: 
		головуючого судді                         Мицик Ю.С.. 
		при секретарі                         Мелещенковій А.С.
		за участю:
		позивача                                  ОСОБА_1 
		представники відповідача                не з`явилися
		представник третьої особи                 не з`явився,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: первинна профспілкова організація працівників Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», про визнання наказу незаконним, поновлення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,-
		встановив:
		Стислий виклад позиції позивача та відповідача
		У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «АМПУ») про визнання наказу незаконним, поновлення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди.
		Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він з 16 липня 2020 року перебував у трудових відносинах з ДП «АМПУ», а з 19 березня 2021 року працює на посаді аналітика консолідованої інформації 1 категорії відділу досліджень та аналізу служби аналізу та управління ризиками апарату управління ДП «АМПУ». 
		Указом Президента України від 24 квітня 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
		Наказом ДП «АМПУ» від 28 лютого 2022 року № 84-к «Про організаційні заходи, пов`язані з веденням воєнного стану в Україні» (зі змінами), погодженого з Первинною профспілковою організацією працівників ДП «АМПУ», встановлено початок простою в апараті управління ДП «АМПУ» з 08 год. 30 хв. 01 березня 2022 року - до припинення або скасування воєнного стану в Україні. У подальшому законами України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався, він діє і дотепер.
		Незважаючи на зазначене, на підставі наказу ДП «АМПУ» від 30 серпня 2022 року № 238-к «Про припинення простою та призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 » припинено з 30 серпня 2022 року простій, встановлений йому наказом ДП «АМПУ» від 28 лютого 2022 року № 84-к «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні» (зі змінами) (пункт 1) та призупинено з 30 серпня 2022 року дію трудового договору, укладеного з ним, до відновлення можливості виконувати ним роботу, але не пізніше дня після припинення або скасування воєнного стану в Україні (пункт 2).
		На думку позивача, пункт другий наказу ДП «АМПУ» від 30 серпня 2022 року № 238-к в частині призупинення дії трудового договору є незаконним, суперечить вимогам статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки у обох сторін трудових відносин була та є можливість виконувати обов`язки, а тому у ДП «АМПУ» були відсутні підстави для призупинення дії трудового договору, укладеного з ним.
		Вважає, що він має право на отримання належної йому суми заробітної плати за період незаконного призупинення дії трудового договору.
		Також внаслідок порушення його прав у сфері трудових відносин, йому спричинена моральна шкода, яку оцінює у 150 000,00 грн.
		Твердження відповідача щодо обов`язковості досудового врегулювання спору в частині оскарження наказу про призупинення дії трудового договору до Держпраці позивач вважав безпідставними, оскільки така процедура буде можлива лише після внесення змін до Наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства від 27 жовтня 2020 року № 2161 та доповнення відповідних форм документів, зокрема форми припису про скасування наказу (розпорядження) або усунення порушень законодавства про працю щодо призупинення дії трудового договору. 
		З урахуванням зазначеного,  ОСОБА_1  просив визнати незаконним та скасувати пункт 2 наказу ДП «АМПУ» від 30 серпня 2022 року№ 238-к «Про припинення простою та призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 » та поновити дію трудового договору, укладеного між ним ДП «АМПУ»; стягнути з ДП «АМПУ» на його користь суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 30 серпня 2022 року до 10 січня 2023 року у розмірі 253 605,45 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів; 150 000,00 грн моральної шкоди та сплачений ним судовий збір. Рішення суду в частині поновлення дії трудового договору та стягнення середньомісячного заробітку за один місяць допустити до негайного виконання.
		У відзиві представник ДП «АМПУ» - Мельников Д.О. посилався на те, що позивач передчасно звернувся до суду з позовом, не дотримався запровадженого на період воєнного стану особливого порядку врегулювання трудового спору. Також представник відповідача вказував на законність наказу від 30 серпня 2022 року № 238-к, оскільки позивач з березня 2022 року погоджувався з тим, що робота у відповідача була зупинена і така зупинка була викликана відсутністю виробничих та організаційних умов виконання роботи та забезпечення його роботою. Станом на момент запровадження простою і станом на момент призупинення дії трудового договору істотних змін не відбулось - воєнний стан не скасований, відсутні організаційні і технічні умови, необхідні для виконання роботи позивачем. Також зазначив, що позивач обрав неналежний спосіб захисту та неналежного відповідача за вимогою про стягнення середнього заробітку, оскільки відшкодування працівникам, пов`язаних із трудовими відносинами грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України, здійснюється за рахунок коштів держави-агресора. Звернув увагу суду, що на правовідносини сторін не поширюються положення ст. 32 КЗпП України. Заперечував проти стягнення з відповідача моральної шкоди через недоведеність вимог.
		Первинна профспілкова організація працівників державного підприємства «Адміністрація морських портів України» надала письмові пояснення, в яких підтримала позов. Послалася на те, що призупинення дії трудового договору є зміною умов трудового договору та оплати праці, яке потребує отримання попередньої згоди від профспілки відповідно до п.8.1.8 Колективного договору. Оспорюваний наказ виданий без попередньої згоди первинної профспілкової організації. Головною умовою для призупинення дії трудового договору є абсолютна неможливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором 
		Рух справи, процесуальні дії суду та заяви (клопотання) учасників справи
		?ухвалою суду від 27 жовтня 2022 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в судове засідання на 02 грудня 2022 року о 10 год. 30 хв. у приміщенні суду (а. с. 170-171, т. 1);
		?28 листопада 2022 року від представника третьої особи первинної профспілкової організації працівників ДП «АМПУ» - адвоката Лакуша А.В. надійшли пояснення на позовну заяву (а. с. 173-174, т. 1);
		?02 грудня 2022 року розгляд справи не відбувся у зв`язку з відсутністю електроенергії в приміщенні Дарницького районного суду м. Києва, справу знято з розгляду та призначено на 30 січня 2023 року о 16 год. 00 хв. (а. с. 179, т. 1);
		?21 грудня 2022 року представник ДП «АМПУ» Мельников Д.О. подав клопотання про закриття провадження у справі (а. с. 218-221, т. 1);
		?27 грудня 2022 року від представника відповідача надійшла заява про залишення позову без руху, оскільки позивачем не була визначена сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу та не сплачено судовий збір за вказану вимогу (а. с. 226-229, т. 1);
		?27 грудня 2022 року від представника ДП «АМПУ» - Мельникова Д.О. надійшов відзив на позовну заяву (а. с. 1-14, т. 2);
		?03 січня 2023 року від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив (а. с. 113-123, т. 2);
		?у січні 2023 року від представника ДП «АМПУ» - Мельникова Д.О. надійшли заперечення (на відповідь на відзив) (а. с. 125-131, т. 2);
		?ухвалою суду від 23 січня 2023 року заяву представника ДП «АМПУ» - Мельникова Д.О. задоволено. Постановлено проводити судове засідання, призначене на 30 січня 2023 року о 16 год. 00 хв., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів представником відповідача - Мельниковим Д. О. за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon» (а. с. 204-205, т. 1);
		?27 січня 2023 року від позивача надійшли пояснення щодо суми розрахунку середнього заробітку (а. с. 136-139, т. 2);
		?30 січня 2023 року розгляд справи не відбувся у зв`язку з відсутністю електроенергії в приміщенні Дарницького районного суду м. Києва, справу знято з розгляду та призначено на 16 лютого 2023 року о 10 год. 00 хв. (а. с. 145-146, т. 2);
		?01 лютого 2023 року від представника ДП «АМПУ» - Мельникова Д.О. надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (а. с. 148-150, т. 2); 
		?ухвалою суду від 01 лютого 2023 року відмовлено у задоволенні заяви адвоката Мельникова Д. О., який діє в інтересах ДП «АМПУ», про розгляд справи в режимі відеоконференції (а. с. 152-153, т. 2);
		?06 лютого 2023 року від представника ДП «АМПУ» - Мельникова Д.О. надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (а. с. 155-159, т. 2);
		?ухвалою суду від 06 лютого 2023 року відмовлено у задоволенні заяви адвоката Мельникова Д. О., який діє в інтересах ДП «АМПУ», про розгляд справи в режимі відеоконференції (а. с. 166-167, т. 2);
		?10 лютого 2023 року від представника ДП «АМПУ» - Солодовникова А.В. надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (а. с. 223-226, т. 2);
		? ухвалою суду від 10 лютого 2023 року заяву представника відповідача ДП «АМПУ» Солодовникова А.В. задоволено частково. Постановлено проводити судове засідання, призначене на 16 лютого 2023 року о 10.00 год., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів представником відповідача - Солодовниковим А.В. за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon». (а. с. 134-135, т. 2);
		?ухвалою суду від 16 лютого 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк п`ять днів з дня отримання ним копії ухвали, для усунення недоліків (а. с. 4-6, т. 3);
		?13 лютого 2023 року представник ДП «АМПУ» Мельников Д.О. подав клопотання про закриття провадження у справі, у зв`язку з відсутністю предмета спору, оскільки між сторонами припинено трудові відносини (а. с. 237-238, т. 2);
		?17 лютого 2023 року від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками (а. с. 8-36, т. 3);
		?24 лютого 2023 року представник ДП «АМПУ» Мельников Д.О. ознайомився з матеріалами справи (а. с. 38, т. 3);
		?28 березня 2023 року від позивача ОСОБА_1 надійшли пояснення щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі (а. с. 43-46, т. 3);
		? ухвалами суду від 29 березня 2023 року клопотання представника ДП «АМПУ» про закриття провадження у справі залишено без задоволення.
		Враховуючи відсутність підстав для відкладення судового засідання, визначених ч. 2 ст. 223 ЦПК України, наявні в матеріалах справи заяви по суті справи, суд зважаючи на положення ч. 1 ст. 223 ЦПК України та на строки розгляду справи встановлені ст. 275 ЦПК України, постановив здійснити розгляд справи без участі представників відповідача та третьої особи, за наявними матеріалами справи.
		 
		Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин
		ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах з ДП «АМПУ», з 19 березня 2021 року працював на посаді аналітика консолідованої інформації першої категорії відділу досліджень та аналізу служби аналізу та управління ризиками апарату управління ДП «АМПУ».
		Наказом ДП «АМПУ» від 28 лютого 2022 року № 84-к «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні» встановлено початок простою в апараті управління ДП «АМПУ» з 08 год 30 хв. 01 березня 2022 року - до припинення або скасування воєнного стану в Україні (а. с. 38-39, т. 1).
		На підставі пункту 1 наказу ДП «АМПУ» від 30 серпня 2022 року № 238-к «Про припинення простою та призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 » припинено з 30 серпня 2022 року простій, встановлений наказом ДП «АМПУ» від 28 лютого 2022 року № 84-к «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні», аналітику консолідованої інформації 1 категорії відділу досліджень та аналізу служби аналізу та управління ризиками апарату управління ОСОБА_1 (а. с. 45, т. 1).
		Згідно з пунктом 2 Наказу ДП «АМПУ» від 30 серпня 2022 року № 238-к, призупинено з 30 серпня 2022 року дію трудового договору, укладеного із ОСОБА_1 , до відновлення можливості виконувати ним роботу, але не пізніше дня після припинення або скасування воєнного стану в Україні (а. с. 45, т. 1).
		Відповідно до наказу ДП «АМПУ» від 09 січня 2023 року № 18 ОСОБА_1 10 січня 2023 року звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників) (а. с. 172, т. 2). 
		 
		Мотиви, з яких виходить суд та застосовані норми права
		Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.
		Разом з тим відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
		Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
		Згідно з пунктом 3 вказаного Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
		Указами Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року № 259/2022, від 17 травня 2022 року № 341/2022, від 12 серпня 2022 року № 573, від 07 листопада 2022 року № 757/2022 та від 06 лютого 2023 року № 58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», продовжено строк дії воєнного стану в Україні, в тому числі, з 05 год. 30 хв. 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
		Статтею 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ (далі - Закон № 2136-ІХ) передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
		На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
		У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
		Відповідно до пп. 5 пункту 1 статті 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Згідно з пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 2136-ІХ главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
		Таким чином, положення Закону № 2136-ІХ, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону № 2136-ІХ, також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.
		Частиною першою статті 13 Закону № 2136-ІХ визначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
		Частиною 2 вказаної статті передбачено, що про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.
		Згідно з частиною третьою статті 13 Закону № 2136-ІХ відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
		Таким чином, Закон № 2136-ІХ надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, та не виплачувати у період призупинення заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам.
		Разом з тим, як вбачається з аналізу положень частини першої статті 13 Закону № 2136-ІХ, таке право роботодавця настає за певних умов. Такими умовами призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через збройну агресію: роботодавцем надати роботу, а працівником виконувати її. До того ж побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником.
		Отже, спеціальна норма права передбачає право сторін призупинити дію трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. При цьому, роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, а працівник не може виконати роботу. Лише наявність правової норми, яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору, не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права.
		Щодо абсолютної неможливості надавати роботу та виконувати її, то роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, в свою чергу, працівник не може виконати роботу. Зокрема, про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору може свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
		Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.
		Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі у дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
		Разом з тим, стороною відповідача не було доведено наявності передбачених законом підстав для призупинення з позивачем дії трудового договору.
		Відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позивачем позовні вимоги і свідчили б про неможливість виконання виробничих завдань та функцій підприємства, призупинення його діяльності, а також про неможливість виконання  ОСОБА_1 визначених трудовим договором завдань.
		За змістом статті 2-1 Кодексу законів про працю України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці.
		Статтею 5-1 Кодексу законів про працю України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		Особисто позивач не був ініціатором призупинення із ним трудового договору, не звертався до відповідача з питанням про те, що він не може виконувати роботу через збройну агресію і тому слід призупинити із ним дію трудового договору, а у позові наполягає на тому, що має можливість працювати. Відповідне рішення про призупинення дії трудового договору ініціював та прийняв роботодавець.
		Більш того, позивач звертався до відповідача з листом, яким повідомив роботодавця, що має можливість виконувати роботу в подальшому та просив відновити дію трудового договору.
		Відповідачем не було доведено тієї обставини, що ОСОБА_1 , займаючи посаду аналітика консолідованої інформації 1 категорії відділу досліджень та аналізу служби аналізу та управління ризиками апарату управління, не мав переважного права на продовження виконання покладених на нього посадових обов`язків у відношенні до інших працівників підприємства, дія трудових договорів з якими призупиненою не була.
		Оскаржуваний позивачем наказ не відповідає вимогам статті 13 Закону № 2136-ІХ, оскільки не містить інформації про фактичні обставини, які б указували на неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки.
		При цьому, підставою для призупинення трудового договору, тобто обмеження відповідно до Закону № 2136-ІХ прав громадян, гарантованих статтями 43, 44 Конституції України, є не сам факт уведення воєнного стану в Україні, а об`єктивна неможливість роботи на умовах трудового договору.
		За наведених обставин, суд дійшов висновку, що пункт 2 наказу ДП «АМПУ» від 30 серпня 2022 року № 238-к «Про припинення простою та призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 » слід визнати незаконним та скасувати.
		Разом з тим, суд відхиляє доводи позивача, що призупинення з ним дії трудового договору потребувало отримання попередньої згоди від Профспілки відповідно до п.8.1.8 Колективного договору, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що позивач є членом Профспілки.
		Заперечення представника відповідача про передчасність звернення ОСОБА_1 до суду, оскільки він не оскаржив наказ до Держпраці України, суд до уваги не приймає, оскільки позивач вправі звернутися за захистом своїх трудових прав безпосередньо до суду.
		Враховуючи, що на час розгляду справи позивач з 10.01.2023 звільнений з ДП «АМПУ» у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі наказу ДП «АМПУ» від 09.01.2022 № 18-к, що не заперечувалося сторонами, не підлягає задоволенню його вимога про поновлення дії трудового договору. 
		 
		Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Призупинення трудового договору з працівником відповідно до положень статті 13 Закону України № 2136-ІХ від 15.03.2022 року "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" хоча і не припиняє трудових відносин і не є звільненням у розумінні положень Кодексу законів про працю України, проте фактично позбавляє працівника роботи і належного йому заробітку, який би він отримав, коли б працював та своєму робочому місці чи виконував покладені на нього трудові обов`язки.
		У випадку, якщо наказ буде визнаний незаконним та скасованим, то це на думку суду створить ситуацію, яка як для роботодавця так і для працівника, буде фактичним вимушеним прогулом, викликаним противними діями роботодавця.
		Тому у даному випадку, суд, керуючись відповідно до частини 1 статті 10 ЦПК України принципами верховенства права, вважає за можливе, з метою відновлення порушених трудових прав працівника, застосувати за аналогією закону, що передбачено ч. 9 ст. 10 ЦПК України, положення ст. 235 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Вирішуючи вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд виходить з того, що згідно з частиною першою статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя "включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру". Стаття 8 Конвенції "захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом" Поняття "приватне життя" в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя" (OLEKSANDR VOLKOV v. UKRAINE, № 21722/11, § 165, ЄСПЛ, від 09 січня 2013 року).
		Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації. Враховуючи порушення права позивача на працю, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.
		Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
		Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria", заява № 1365/07, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява № 21722/11, § 170)).
		Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Кантоні проти Франції" ("Cantoni v. France", заява № 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" ("Vyerentsov v. Ukraine", заява № 20372/11, § 65)).
		У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Белеш та інші проти Чеської Республіки" (Beles and Others v. the Czech Republic, заява № 47273/99, § 50-51, 69); "Волчі проти Франції" (Walchli v. France, заява № 35787/03, § 29).
		При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях "правової визначеності" та "належного здійснення правосуддя" як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом ( рішення у справах "Карт проти Туреччини" (Kart v. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79; "Ефстатіу та та інші проти Греції" (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24); "Ешим проти Туреччини" (Esim v. Turkey, заява № 59601/09, § 21).
		У даному випадку ситуація у якій ОСОБА_1 звернувся за захистом до суду, проаналізована судом по двом ключовим статтям в сукупності зі Статтею 14 Конвенції (заборона дискримінації). Перша стаття - це стаття 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя), яка в сукупності зі Статтею 14 формує практику ЄСПЛ у сфері заборони дискримінації. Друга позиція - це Стаття 1 Протоколу 1, яка захищає право власності.
		У даному випадку суд приходить до висновку про свавільний та дискримінаційний характер наказу № 238-к від 30 серпня 2022 року «Про припинення простою та призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 » та про порушення трудових прав позивача в контексті права власності щодо оплати праці.
		Судом встановлено, що у період з 30 серпня 2022 року до 10 січня 2023 року, тобто 95 днів, коли дія трудового договору була призупинена, позивач не отримував заробітної плати.
		Правила обрахунку середнього заробітку визначені постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».
		Згідно з пунктом 2, 5, 8 вказаного Порядку середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочих (календарних) днів на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.
		Враховуючи, що з 01 березня 2022 року по 30 серпня 2022 року наказом відповідача був встановлений простій, судом для розрахунку середнього заробітку приймається до уваги заробітна плата ОСОБА_1 за січень та лютий 2022 року.
		Позивач для розрахунку середнього заробітку надав суду індивідуальні відомості про застраховану особу Пенсійного фонду України та розрахункові листи, які видані відповідачем позивачу. На спростування наданих позивачем доказів щодо розміру його заробітної плати, відповідач будь-яких доказів не надав.
		Судом встановлено, що заробітна плата позивача у січні 2022 року становила 47 827,20 грн, у лютому 2022 року - 56 283,90 грн. 
		Із розрахункових листів за січень 2022 року та лютий 2022 року вбачається, що загальна кількість відпрацьованих ОСОБА_1 робочих днів у січні 2022 року склала 19 днів, у лютому 2022 року - 20 днів. 
		Таким чином, розмір середньоденної заробітної плати, обчислений відповідно до положень Порядку № 100, становить: 47 827,20 грн + 56 283,90 грн.= 104 111,10 грн / 39 (відпрацьовані робочі дні) = 2 669,51 грн (середньоденна заробітна плата).
		За наведених обставин, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку не виплаченого внаслідок призупинення дії трудового договору за період із 30 серпня 2022 року (день призупинення згідно оскаржуваного наказу) до 10 січня 2023 року (день звільнення позивача), що становить 95 днів, в розмірі 253 603,45 грн, з розрахунку: середньоденна заробітна плата позивача 2 669,51 грн х 95 днів = 253 603,45 грн.
		 
		Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 150 000,00 грн
		Згідно зі статтею 237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
		За змістом вказаної норми закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі статтею 237-1 Кодексу законів про працю України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 Кодексу законів про працю України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
		При вирішенні питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд враховує, що діями ДП «АМПУ» спричинено моральні страждання ОСОБА_1 , оскільки порушено трудові права позивача.
		Оцінивши докази в їх сукупності, при визначенні суми моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, суд враховує характер та тривалість страждань ОСОБА_1 , у зв`язку з незаконним призупиненням дії трудового договору, внаслідок чого позивач був позбавлений доходу і можливості утримувати свою сім`ю. Вказані обставини призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, що потребувало від нього додаткових зусиль для організації свого життя та, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, а в решті позовних вимог в цій частині відмовити.
		 
		Розподіл судових витрат між сторонами.
		Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Позивач сплатив судовий збір у розмірі 992,40 грн за вимогу немайнового характеру щодо визнання незаконним та скасування наказу, 2 481,00 грн за вимогу про відшкодування моральної шкоди та 2 536,05 грн за вимогу про стягнення середнього заробітку.
		Вимоги позивача щодо визнання незаконним та скасування п. 2 спірного наказу та стягнення середнього заробітку задоволені повністю, тому судові витрати в розмірі 3 528,45 грн (992,40+2 536,05) підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Позовна вимога про стягнення моральної шкоди в розмірі 150 000,00 грн задоволена частково, а отже в силу статті 141 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 173,67 грн. 
		На підставі викладеного та керуючись статтями 12, 19, 48, 81, 89, 92, 141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
		в и р і ш и в:
		Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
		Визнати незаконним та скасувати пункт 2 наказу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» від 30.08.2022 року № 238-к «Про припинення простою та призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 ».
		Стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 253605 грн. 45 коп., з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.
		Стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів» на користь ОСОБА_1 10 000 грн. моральної шкоди. 
		В задоволенні решти позову - відмовити.
		Стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 3702 грн. 12 коп.
		Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.
		Повне найменування сторін:
		Позивач:  ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
		Відповідач: Державне підприємство «Адміністрація морських портів Україні» (01135, м. Київ, проспект Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 38727770).
		Третя особа: Первинна профспілкова організація працівників Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, проспект Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 38782344).
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
		Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Повний текст рішення виготовлено 12.04.2023.
		 
		Суддя: Ю.С.Мицик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...