Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/10006/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 14.04.2023. Зареєстровано: 15.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 17.04.2023.

Результат оскарження 29.12.2023 Другий апеляційний адміністративний суд: скасовано судове рішення повністю і ухвалено нове судове рішення
Номер судового провадження: П/520/12311/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		14 квітня 2023 р. Справа № 520/10006/21 
		Харківський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мороко А.С., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, Державної казначейської служби України, Міністерства внутрішніх справ України, про скасування наказів та зобов`язання вчинити певні дії , -
		В С Т А Н О В И В:
		 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просять суд:
		- скасувати Накази Міністерства внутрішніх справ України від 21.08.2014 року № 1642 о/с та Наказ № 295 о/с начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області від 24.09.2014 року, якими звільнено майора міліції ОСОБА_1 та старшого лейтенанта ОСОБА_2 з органів МВС у запас збройних сил (з постановленням на військовий облік) за п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України;
		- визнати недійсним запис про звільнення майора міліції ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 від 24.09.2014 року на підставі Наказу № 295 о/с від 24.09.2014 року та зобов`язати Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, код ЄДРПОУ 08592129, видати новий дублікат трудової книжки з записом про звільнення від 31 липня 2019 року за п.п. «г» п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, через скорочення штатів (згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» № 730 від 16 вересня 2015 року);
		- визнати недійсним запис про звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_2 , від 24.09.2014 року на підставі Наказу № 295 о/с від 24.09.2014 року та зобов`язати Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, код ЄДРПОУ 08592129, видати новий дублікат трудової книжки з записом про звільнення від 31 липня 2019 року за п.п. «г» п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, через скорочення штатів (згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» № 730 від 16 вересня 2015 року); 
		- зарахувати старшому лейтенанту міліції ОСОБА_3 , ІПН НОМЕР_2 ,період з 17 червня 2014 до 31 липня 2019 року до загального трудового стажу, до стажу роботи за спеціальністю, стажу державної служби, безперервного стажу, який враховується при наданні пільг та переваг, в тому числі при призначенні пенсій і допомоги по державному соціальному страхуванню, в тому числі при призначенні пенсії на пільгових умовах і за вислугу років, при встановленні розмірів місячних ставок (посадових окладів) залежно від тривалості роботи за спеціальністю, а також при виплаті разової винагороди або відсоткових надбавок за вислугу років;
		- зарахувати майору міліції ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 ,період з 17 червня 2014 до 31 липня 2019 року до загального трудового стажу, до стажу роботи за спеціальністю, стажу державної служби, безперервного стажу, який враховується при наданні пільг та переваг, в тому числі при призначенні пенсій і допомоги по державному соціальному страхуванню, в тому числі при призначенні пенсії на пільгових умовах і за вислугу років, при встановленні розмірів місячних ставок (посадових окладів) залежно від тривалості роботи за спеціальністю, а також при виплаті разової винагороди або відсоткових надбавок за вислугу років;
		 - стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України, код ЄДРПОУ 37567646, з Єдиного казначейського рахунку в установленому законом порядку на користь ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , матеріальну шкоду у розмірі 210 700 (двісті десять тисяч сімсот) грн. 80 коп.
		- стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України, код ЄДРПОУ 37567646, з Єдиного казначейського рахунку в установленому законом порядку на користь ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_2 , матеріальну шкоду у розмірі 167 530 (сто шістдесят сім тисяч п`ятсот тридцять) грн. 50 коп.
		- стягнути з відповідачів на користь позивачів витрати на правову допомогу на момент розгляду справи по суті. 
		В обґрунтування позовних вимог, представник позивачів вказав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не вчиняли проступків у розумінні п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, які б дискредитували звання рядового та начальницького складу та були б несумісними з подальшою службою в органах внутрішніх справ. Представник позивачів вважає, що притягнення позивачів в якості підозрюваних та (або) обвинувачених до кримінальної відповідальності не доводить вчинення ними протиправних дій та не має наперед встановленого значення для вирішення питання про винуватість або невинуватість особи. При цьому, не винуватість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 встановлено виправдовувальним вироком суду, а тому накази №295 о/с від 24.09.2014 та наказ № 1642 о/с від 21.08.2014 про звільнення позивачів з органів внутрішніх справ є протиправними та такими, що порушують трудові права позивачів. З огляду на протиправність вказаних наказів, позивачі мають право на внесення коректних даних у трудові книжки про підстави їх звільнення та виплату середнього заробітку у відповідності до приписів Кодексу законів про працю України.
		Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачам надати відзив на позов.
		Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана відповідачам та ними отримана, що підтверджується електронними роздруківками. 
		Представник Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Луганській області надав відзив на позов, в якому вказав, що законодавець розмежував підстави звільнення працівників ОВС за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу та притягнення до кримінальної відповідальності. Зокрема, наказ ГУ МВС України у Луганській області від 24.09.2014 № 295 о/с (яким позивачі звільненні з ОВС) виданий саме на підставі п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, а не у зв`язку з притягненням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності. Також, представник ГУ МВС України у Луганській області звернув увагу суду, що підставою видання наказу від 24.09.2014 № 295 о/с послугував наказ ГУ МВС України у Луганській області від 22.09.2014 № 1966 про притягнення позивачів до дисциплінарної відповідальності, який не оскаржується та не є скасованим. Стосовно позовних вимог в частині визнання недійними записів про звільнення позивачів та зобов`язання видати нові дублікати трудових книжок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , то позивачем у позові взагалі не зазначаються підстави заявлених позовних вимог та їх нормативне обґрунтування.
		Представник МВС України надав до суду відзив на уточнену позовну заяву, в якому вказав, що трудові відносини та служба в органах внутрішніх справ мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже передбачені загальним законодавством про працю норми і порядок вирішення спорів, які виникають при проходженні служби в органах внутрішніх справ, не розповсюджується на правовідносини з грошового забезпечення працівників міліції. Тому посилання представника позивачів на норми КЗпП є безпідставним та необґрунтованим. Також, представник МВС України вказав на дотримання належного порядку заповнення трудових книжок позивачів, а тому вносити до них зміни чи видавати нові немає законодавчо визначених підстав. Щодо стягнення на користь позивачів матеріальної шкоди, то такі підстави у розумінні Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» відсутні та є необґрунтованими.
		Представником Державної казначейської служби України відзиву на позов у встановлений судом строк до канцелярії суду не направлено, причин поважності його неподання відповідачем не повідомлено.
		Згідно положень ч.4 ст. 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
		Відповідно до ч.6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
		Положеннями ч.1 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
		Згідно ч.2 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України: за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду.
		Відповідно 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
		Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Оскільки на території м. Харкова з 24.02.2022 ведуться активні бойові дії, суд ухвалює рішення по справі за наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.
		Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступне. 
		Як вбачається з матеріалів справи, наказом УМВС України в Луганській області від 31.07.2010 № 33 майора міліції ОСОБА_1 (М-1235831) призначено на посаду начальника сектору дільничих інспекторів міліції Рубіжанського міського відділу.
		Наказом Рубіжанського МВ УМВС України в Луганській області від 18.02.2006 № 44, рядового міліції ОСОБА_2 призначено на посаду міліціонера взводу патрульно  постової служби міліції при Рубіжанському МВ УМВС, з присвоєнням спеціального звання молодшого сержанта поліції.
		Наказом ГУ МВС України в Луганській області № 177, сержанта міліції ОСОБА_2 призначено на посаду дільничого інспектора міліції сектору дільничих інспекторів міліції Рубіжанського міського сектору охорони громадського порядку.
		17.06.2014 до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості за фактом вчинення співробітниками Рубіжанського МВ ГУ МВС України в Луганській області ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 263 КК України (№ 42014130000000314).
		19.06.2014 до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення за ч.1 ст. 15, ч.2 ст. 258 КК України ( № 42014130000000315).
		Наказом МВС від 21.08.2014 № 1642 о/с "По особовому складу" старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2 , дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Рубіжанського міського відділу ГУ МВС України у Луганській області звільнено у запас ( з постановленням на військовий облік) за п. 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (за вчинення вчинків, що дискредитують звання рядового та начальницького складу).
		Наказом ГУ МВС України у Луганській області від 24.09.2014 № 295 о/с «По особовому складу», відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ та на виконання вимог наказів МВС від 21.08.2014 № 1642 о/с, від 21.08.2014 № 926 та наказу ГУ МВС від 22.09.2014 № 1966, старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2 , дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Рубіжанського міського відділу ГУ МВС України у Луганській області звільнено у запас ( з постановленням на військовий облік) за п. 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (за вчинення вчинків, що дискредитують звання рядового та начальницького складу).
		Наказом ГУ МВС України у Луганській області від 24.09.2014 № 295 о/с «По особовому складу», відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ та на виконання вимог наказів МВС від 21.08.2014 № 1642 о/с, від 21.08.2014 № 926 та наказу ГУ МВС від 22.09.2014 № 1966, майора міліції ОСОБА_1 , начальника сектору дільничних інспекторів міліції Рубіжанського м`якого відділу ГУ МВС України у Луганській області, звільнено у запас ЗС ( з постановленням на військовий облік) за п. 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (за вчинення вчинків, що дискредитують звання рядового та начальницького складу).
		Позивачі, вважаючи, що відповідачами порушено процедуру їх звільнення з ОВС без доведеного факту вчинення ними протиправного діяння, чим завдано шкоди також їх трудовим правам, звернулись до суду із даним позовом,
		По суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
		Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Таким чином, суд з`ясовує, чи використане повноваження, надане суб`єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи. 
		Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки регулюється Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію", в редакції чинній на момент виникнення правовідносин, Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV(далі - Дисциплінарний статут) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі  Положення № 114).
		Отже, спеціальним нормативно-правовим актом, нормами якого врегульовані спірні правовідносини, є саме Положення № 114, яким передбачено, що це Положення визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки.
		Це виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень Кодексу законів про працю України з підстав поширення дії останнього лише за умови неврегульованості вказаних питань нормами спеціального законодавства, а тому посилання представника позивачів на необхідність врахування у спірних правовідносинах норм Кодексу законів про працю України, суд до уваги не приймає.
		Аналогічна правова позиція неодноразово викладалася Верховним Судом, зокрема в постановах від 09 лютого 2021 року в справі №826/10404/16, від 15 лютого 2021 року в справі № 160/3607/19.
		Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-XII (далі - Закон №565-XII) міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Для забезпечення громадського порядку працівники міліції зобов`язані вживати заходів незалежно від свого підпорядкування.
		У частині 1 ст. 10 Закону № 565-ХІІ закріплено, що міліція відповідно до своїх завдань зобов`язана забезпечувати безпеку громадян і громадського порядку; виявляти, запобігати і припиняти кримінальні правопорушення; виявляти та припиняти адміністративні правопорушення; виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх усунення тощо.
		Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону № 565-ХІІ працівник міліції на території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу в разі звернення до нього громадян або службових осіб з заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або у разі безпосереднього виявлення таких зобов`язаний вживати заходів до попередження і припинення правопорушень, рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинити правопорушення, охорони місця події і повідомити про це найближчий підрозділ міліції.
		Згідно зі статтею 18 Закону №565-XII порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення).
		У пункті 66 Положення закріплено, що особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ.
		Тобто, законодавцем у пункті 66 Положення №114 визначено спеціальну підставу для припинення служби, яке відбувається у формі звільнення, а саме - вчинення дій, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, вчинення такого проступку, що підриває довіру та авторитет органів внутрішніх справ і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.
		Частиною 1 статті 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV (далі - Дисциплінарний статут) унормовано, що службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
		Статтею 2 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
		Згідно зі статтею 5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Особи рядового і начальницького складу, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Особи рядового і начальницького складу не несуть дисциплінарної відповідальності в разі, якщо шкода завдана правомірними діями внаслідок сумлінного виконання наказу начальника або виправданого за конкретних умов службового ризику.
		За змістом статті 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги, статутів і наказів начальників; дотримуватися норм професійної та службової етики; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку тощо.
		Текст присяги працівника внутрішніх справ України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 №382: кожний працівник органів внутрішніх справ України, який склав таку присягу, вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України: поклявся завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю; присягнув з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов`язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ, поклявся мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров`я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок.
		Отже, системно проаналізувавши вищезазначені норми права, суд зазначає, що вчинки, які дискредитують працівників органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ, пов`язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред`являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.
		В основі поведінки працівника міліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, які відображені у ст. 5 Закону України «Про державну службу», Кодексі честі працівника органів внутрішніх справ, Етичному кодексі працівника органів внутрішніх справ та інших нормативно-правових актах, що регулюють діяльність органів системи МВС України та їх особового складу.
		Професійний обов`язок співробітника органів внутрішніх справ полягає в безумовному виконанні закріплених законами та іншими нормативно - правовими актами та Присягою працівника органів внутрішніх справ України завдань щодо захисту особистої безпеки громадян.
		Таким чином, під вчинками, що дискредитують звання працівника ОВС та органи внутрішніх справ, слід розуміти протиправні, винні діяння, які здійснені посадовою особою органу внутрішніх справ у зв`язку з виконанням службових обов`язків або не пов`язані з їх виконанням, але за своїм характером здатні принизити в очах громадськості гідність та авторитет працівника органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ.
		Види дисциплінарних стягнень за порушення службової дисципліни наведені в статті 13 Дисциплінарного статуту, найсуворішим з яких є звільнення з органів внутрішніх справ, що застосовується як крайній захід дисциплінарного впливу.
		Порядок накладення дисциплінарних стягнень на осіб рядового і начальницького складу врегульовано статтею 14 Дисциплінарного статуту, зокрема, з метою з`ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення. 
		Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органів внутрішніх справ. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу. 
		При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов`язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
		Отже, з системного аналізу вищезазначених норм права випливає, що самостійними правовими підстави для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності є матеріали службового розслідування, а зафіксованим та підтвердженим фактом наявності у особи ознак дисциплінарного проступку є наказ про притягнення такої особи до дисциплінарної відповідальності, реалізацією якого є прийняття керівництвом наказу про звільнення особи з органів внутрішніх справ.
		Відтак, у разі виникнення у особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, сумнівів щодо обґрунтованості звільнення зі складу з органів внутрішніх справ, то, в першу чергу, наданню оцінки підлягає сам наказ про притягнення такої особи до дисциплінарної відповідальності, процедура проведення службового розслідування, висновки службового розслідування за фактом допущення працівником міліції проступку, який дискредитує звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, за наслідками чого начальник вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні працівника складу дисциплінарного проступку, та, відповідно, вирішує питання щодо наявності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, обґрунтувавши при цьому своє рішення у відповідному наказі, у тому числі в частині обрання виду стягнення серед установлених законом.
		Як вбачається зі змісту адміністративного позову та заяви про збільшення позовних вимог, представником позивачів не оскаржується сама процедура проведення службового розслідування чи висновки службового розслідування за фактом вчинення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проступку, який дискредитує звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у контексті розуміння п. 66 Положення № 114.
		Тобто, представником позивачів фактично не спростовуються обставини допущення позивачами вчинку, який дискредитує звання рядового і начальницького складу ОВС згідно п. 66 Положення № 144, незважаючи на те, що вчинення подібних дій призводить до встановлення негативної суспільної думки населення щодо органів правопорядку, які, у відповідності до своїх службових обов`язків, повинні неупереджено дотримуватись законодавства України, в тому числі щодо морально-етичних принципів.
		Натомість порушення своїх прав позивачі вбачають виключно у порушенні процедури їх звільнення, а способом захисту прав позивачів обрано оскарження наказів про їх звільнення від 21.08.2014 № 16424 о/с та від 24.09.2014 № 295 о/с, якими лише реалізовано застосоване до позивачів дисциплінарне стягнення.
		При цьому, представники МВС України та ГУ МВС України у Луганській області у відзивах на позов звернули увагу суду, що позивачами не оскаржується сам наказ ГУМВСУ у Луганській області від 22.09.2014 № 1966 про притягнення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, який слугував підставою для прийняття оскаржуваних наказів від 21.08.2014 № 16424 о/с та від 24.09.2014 № 295 о/с
		Суд приймає до уваги лист Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Луганській області від 11.07.2019 № ВДЗ/172, в якому зазначено, що матеріали особових справ позивачів залишились в адміністративній будівлі ГУМВС України у Луганській області, яка була захоплена незаконними збройними формуваннями, однак вказані обставини не обмежують позивачів в оскарженні наказу ГУМВСУ у Луганській області від 22.09.2014 № 1966 при притягнення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, як підстави для процедури їх звільнення з органів внутрішніх справ за наказами від 21.08.2014 № 1642 о/с та від 24.09.2014 № 295 о/с.
		При цьому, як вбачається зі змісту заяви про збільшення позовних вимог, протиправність спірних наказів та, власне, незаконність процедури звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ, представник позивачів пов`язує з недоведеністю вчинення позивачами проступків, які дискредитують органи внутрішніх справ за наявності виправдовувального вироку Жовтневого районного суду від 04.12.2017.
		Тобто, основна правова позиція представника позивачів саме щодо незаконного звільнення позивачів із займаних посад ґрунтується на тому, що у судовому порядку не було доведено обставин вчинення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кримінально караного діяння, а відтак, як вважає представник позивачів, і відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ.
		Суд звертає увагу, що законодавець не визначає обов`язковою умовою для звільнення особи за п. 66 Положення № 114 притягнення особи до адміністративної чи кримінальної відповідальності та обов`язкову наявність обвинувального вироку. Дискредитація звання рядового і начальницького складу є окремою підставою для звільнення з органів внутрішніх справ. 
		Дана позиція суду відповідає позиції Вищого адміністративного суду України (постанова ВАСУ від 12.03.2015р. по справі №К/800/65823/14).
		Відсутність вироку суду про визнання позивачів винними в інкримінованому кримінальному правопорушенні не є підставою для скасування оспорюваних наказів від 21.08.2014 № 1642 о/с та від 24.09.2014 № 295 о/с, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ не за вчинення злочину, а за вчинки, які дискредитують звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (п. 66 Положення № 114).
		Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 14.03.2023 року по справі № 320/1206/21.
		Тобто, звільнення за дискредитацію звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ ( за п. 66 Положення № 114) є окремою підставою для звільнення, яке ніяк не пов`язано з порушенням кримінальної справи і набранням чинності вироком, який постановлено судом за результатами розгляду кримінальної справи, а вчинення працівником органів внутрішніх справ діяння, за яке передбачено одночасно різні види юридичної відповідальності, зокрема дисциплінарну, кримінальну та/або адміністративну, не у всіх випадках ставить їх у залежність одне від одного.
		Відтак, адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо прямої чи опосередкованої оцінки правильності кримінально-правової кваліфікації діяння особи чи інших аспектів кримінального провадження, а тому суд у межах даної справи не оцінює обставини скоєння позивачами кримінально караного діяння та процедуру притягнення їх до кримінальної відповідності у взаємозв`язку з підставами притягнення їх до дисциплінарної відповідальності та звільнення з органів внутрішніх справ.
		Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду від 14.07.2020 по справі № 2а-1/13.
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 06.10.1982 у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 07.10.1987 у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85).
		Гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11.02.2003 у справі «Ringvold v. №rway», заява № 34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.
		Суд не приймає до уваги позицію представника позивачів на незаконність звільнення осіб, у разі їх перебування під слідством чи застосуванням до них запобіжного заходу у вигляді тривання під вартою, оскільки засуджені за вчинення злочину особи рядового і начальницького складу (в тому числі і без позбавлення спеціального звання), підлягають звільненню зі служби в органах внутрішніх справ після вступу в законну силу вироку суду за п. 67 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, тобто це є окремою підставою для звільнення, яка передбачає інший порядок звільнення.
		Окрім того, до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були застосовані дисциплінарні стягнення не за обставинами проведення щодо них слідчих дій/притягнення до кримінальної відповідальності, а виключно за обставинами допущення проступків, які дискредитують звання рядового та начальницького складу органів МВС, тобто за п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
		Щодо посилання представника позивачів на обставини того, що звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснено в період їх знаходження під вартою у СІЗО № 27 в м. Харкові та проведення щодо них слідчих дій, що, на думку представника позивачів, вказує на порушення процедури звільнення, то суд вважає його необґрунтованим, з огляду на наступне.
		Так, відповідно до довідки про звільнення серії ХАР № 001196, ОСОБА_1 відбував покарання з 23.06.2014 по 22.09.2014.
		Однак, наказ про звільнення майора міліції ОСОБА_1 № 295 о/с датується 24.09.2014 року, тобто він прийнятий після його звільнення з місця відбування покарання.
		Відтак, звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ відбулось саме 24.09.2014 за наказом № 295 о/с, а не за наказом 1642 о/с від 21.08.2014, що також підтверджується дублікатом трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 .
		Обставини звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_2 саме 24.09.2014 року за наказом № 295 о/с підтверджується матеріалами справи та, зокрема, дублікатом трудової книжки ОСОБА_2 серії НОМЕР_4 . 
		Відповідно до ч.5 ст.18 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади, пониження в спеціальному званні та звільнення з органів внутрішніх справ, вважаються виконаними після видання наказу по особовому складу.
		Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично було остаточно звільнено з органів внутрішніх справ наказом начальника управління МВС України у Луганській області № 295 о/с від 24.09.2014 р., а не під час перебування позивачів в СІЗО.
		Представником позивачів інших підстав неправомірного звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із займаних посад не вказано та не надано відповідних доказів.
		Частиною 6 ст. 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України встановлено, що про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу.
		Так, представником позивачів не надано жодних зауважень щодо порядку проведення службового розслідування щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , рішення про накладення дисциплінарних стягнень щодо позивачів також не оскаржуються, а матеріали справи не містять доказів на спростування вчинення позивачами протиправних діянь, які є несумісним з проходженням служби в органах внутрішніх справ, суперечать змісту Присяги працівників внутрішніх справ, підривають довіру громадян як до працівників міліції, так і до органів внутрішніх справ в цілому, принижують їх авторитет.
		Таким чином, суд приходить до висновку, що суб`єктом владних повноважень правомірно обрано позивачам такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення з органів внутрішніх справ, оскільки вчинений позивачами проступок є таким, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, та негативно впливає на рівень авторитету та довіри до органів міліції з боку суспільства. Такий захід дисциплінарного впливу застосовано суб`єктом владних повноважень обґрунтовано, розсудливо, пропорційно, тобто з урахуванням балансу між несприятливими наслідками та цілями, на досягнення яких він спрямований.
		З огляду на вказане позовні вимоги в частині скасування наказів від 21.08.2014 № 16424 о/с та від 24.09.2014 № 295 о/с задоволенню не підлягають.
		Щодо заповнення трудових книжок в системі органів внутрішніх справ, суд зазначає наступне.
		Питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110 (далі - Інструкція № 58).
		Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1276 від 30 грудня 2005 року затверджено Інструкцію організації обліку кадрів в системі Міністерства внутрішніх справ України, яка визначає порядок організації та здійснення обліку осіб рядового і начальницького (офіцерського) складу, робітників і службовців центрального апарату Міністерства, органів і підрозділів внутрішніх справ, вищих навчальних закладів МВС та установ і підприємств, які безпосередньо підпорядковані МВС України, внутрішніх військ, а також особливості ведення трудової книжки в органах внутрішніх справ України (далі - Інструкція № 1276).
		Відповідно до п. 2.1.1.6. Інструкції № 1276 основним документом персонального обліку працівників - службовців є трудова книжка, яка оформлюється відповідно до Кодексу Законів про працю України та Інструкції № 58.
		Аналогічні положення закріплено у п. 6.1 Правил оформлення та ведення особових справ працівників органів внутрішніх справ України (додаток № 4 до п. 2.1.1.4. Інструкції № 1276).
		Згідно п. 2.1 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). 
		Відповідно до пункту 6.6. Правил оформлення та ведення особових справ працівників органів внутрішніх справ України (додаток № 4 до п. 2.1.1.4. Інструкції з організації обліку кадрів у системі МВС України) запис про службу в органах внутрішніх справ здійснюється у трудовій книжці без переліку найменувань підрозділів посад та підстав звільнення.
		Таким чином, з системного аналізу вищезазначених норм права випливає, що оформлення, видача та внесення записів до трудових книжок працівників ОВС проводиться за спеціальними інструкціями, затвердженими саме МВС України, а відтак посилання представника позивачів на необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Інструкції № 110 від 17.08.1993 (яка затверджена Мінпраці, Мінюстом, Мінсоцзахисту України) є безпідставним, як і вимога щодо зобов`язання внести запис про звільнення  31.07.2019 ( в день отримання позивачами дублікатів їх трудових книжок).
		Отже, позовні вимоги в цій частині також задоволенню не підлягають.
		Щодо решти позовних вимог (зобов`язання щодо зміни підстав звільнення з ОВС, визнання недійними записів про звільнення позивачів, зарахування до стажу позивачів певних періодів та стягнення матеріальної шкоди  середнього заробітку, у зв`язку із затримкою виплати повного розрахунку на день звільнення та затримки видачі їм трудових книжок), то вказані вимоги мають похідний характер від вимог про скасування наказів від 21.08.2014 № 16424 о/с та від 24.09.2014 № 295 о/с, а тому також задоволенню не підлягають.
		Суд звертає увагу на рішення ЄСПЛ у справі «Вільхо Ескелінен та інші проти Фінляндії, заява № 63235/00, рішення від 19 квітня 2007 року, а саме: « п.47. У зв`язку з цим суд запровадив функціональний критерій, заснований на характері обов`язків службовця та його відповідальності. Особи, що займають посади, пов`язані з виконанням обов`язків щодо захисту загальнодержавних інтересів або з участю у здійсненні визначених публічним правом повноважень, володіють частиною суверенної влади держави. Держава має законний інтерес щодо налагодження з такими службовцями спеціальних відносин, заснованих на вірності та відданості. З іншого боку, щодо інших посад, які не мають у собі аспектів «державного управління», держава не має такого інтересу. (див. згадану вище справу «Пеллегрін» (Pellegrin), п. 65). Таким чином, Суд постановив, що із сфери застосування пункту 1 статті 6 вилучаються лише такі спори, що порушуються державними службовцями, чиї обов`язки є типовим прикладом специфічної діяльності, пов`язаної з державною службою, оскільки останні діють як представники державної влади і відповідають за захист загальнодержавних інтересів та інтересів інших державних органів. Яскравим прикладом такої діяльності є збройні сили та поліція (п. 66). Суд дійшов висновку, що жодні спори між адміністративними органами та службовцями, які займають посади, пов`язані з виконанням покладених публічним правом повноважень, не входять до сфери застосування пункту 1 статті 6 (п. 67)».
		Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
		Згідно п.41 висновку №11 (2008), Консультативної ради європейських суддів, до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень - обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
		Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
		Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-263, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - 
		ВИРІШИВ:
		Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ІПН: НОМЕР_2 ) до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області (93404, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Партизанська 16, код ЄДРПОУ: 08592129), Державної казначейської служби України (01601, м.Київ, вул. Бастіонна 6, код ЄДРПОУ: 37567646), Міністерства внутрішніх справ України ( 01024, м.Київ, вул. Богомольця 10, код ЄДРПОУ: 00032684), про скасування наказів та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
		 
		 
		 
		Суддя А.С.Мороко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...