Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 638/17170/21 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано для оприлюднення: 17.04.2023. Зареєстровано: 17.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 18.04.2023.
Дата набрання законної сили: 18.05.2023
Номер судового провадження: 1-кп/638/752/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12021220000001387

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17 квітня 2023 року        
		м. Харків
		 
		Справа № 638/17170/21
		Провадження № 1-кп/638/752/23
		 
		Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
		головуючого судді - ОСОБА_1 ,
		за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
		 
		сторін кримінального провадження:
		прокурора - ОСОБА_6 ,
		обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
		захисника - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
		представника потерпілої ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 (в режимі відеоконференції),
		представника власника майна - ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові в приміщенні зали судових засідань Дзержинського районного суду м. Харкова обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021220000001387 від 15 вересня 2021 року, стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Біла Церква Київської області, розлученого, осіб на утриманні не має, офіційно непрацевлаштованого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , 
		 
		за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України,
		 
		у с т а н о в и в :
		 
		14 вересня 2021 року, приблизно о 22:10 ОСОБА_7 керував технічно справним автомобілем «Hyundai Accent», державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_14 , та рухався по вул. Новгородській в м. Харкові зі сторони проспекта Науки в м. Харкові, зі швидкістю 50 км/год.
		 
		Під час руху, в районі будинку 46 по вул. Новгородській в Харкові, ОСОБА_7 , діючи необережно, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, на який вийшов пішохід, не зменшив швидкість, не зупинився, щоб дати дорогу даному пішоходу, для якого може бути створена перешкода чи небезпека, чим грубо порушив вимоги п. 18.1 Правил дорожнього руху України, згідно з яким, водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_10 , яка в цей час рухалася зліва направо по нерегульованому пішохідному переходу-зебрі по ходу його руху.
		 
		Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 12-14/606-А/21 від 18 жовтня 2021 року, пішоходу ОСОБА_10 спричинені тілесні ушкодження у вигляді: травми голови з наявністю синців на обличчі, лінійного перелому правої скроневої кістки з переходом на середню черепну ямку, епідуральної гематоми справа, посттравматичної перфорації барабанної перетинки зправа, забою головного мозку; перелом восьмого ребра зліва по лінії лопатки; розрив акроміально- ключичного зчленування справа, забій легенів, що за своєю сукупністю відносяться до категорії тяжких тілесних пошкоджень по критерію небезпеки для життя.
		 
		Порушення 18.1 Правил безпеки дорожнього руху України водієм ОСОБА_7 , згідно з висновком комплексної експертизи матеріалів і засобів звуко- та відеозапису та автотехнічної експертизи ХНДЕКЦ МВС України № КСЕ-19/121-21/22623 від 26 жовтня 2021 року, перебувають у прямому причинному зв`язку з подією та її наслідками і виразилися в тому, що він, керуючи технічно справним автомобілем «Hyundai Accent», державний номерний знак НОМЕР_1 , під`їжджаючи до нерегульованого пішохідного переходу, що розташований в районі буд. № 46 по вул. Новгородській в м. Харкові, на якому перебував пішохід, проігнорував зменшення швидкості, не вжив заходів щодо зупинки транспортного засобу та скоїв наїзд на ОСОБА_10 , що спричинило вищевказані наслідки.
		 
		Таким чином, ОСОБА_7 вчинив кримінального правопорушення-злочин, передбачений частиною другою статті 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_10 .
		 
		Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у пред`явленому йому обвинуваченні за частиною частиною другою статті 286 КК України визнав повністю, щиро розкаявся у скоєному, погодився з кваліфікацією вчиненого ним діянння, підтвердивши обставини, а саме час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованого кримінального правопорушення, викладені в обвинувальному акті, які відповідають дійсності. Зазначив, що таке трапилося вперше у житті. Керував автомобілем зі швидкістю приблизно 40 км/год, у стані алкогольного та наркотичного сп`яніння не перебував, що підтверджено експертизою. Після наїзду одразу підійшов до потрепілої, побачив, що вона лежить, викликав швидку допомогу та поліцію, і чекав поки приїде поліція та швидка, яка забрала потерпілу. А він залишився на місці ДТП з поліцією. Наступного дня відразу поїхав до лікарні, приїзджав два рази, привозив потерпілій фрукти, перераховував грошові кошти на картковий рахнок, який вони надали, пропонував допомогу. Відшкодував всього 8 000 грн 00 коп. Вони разом із чоловіком намагались домовитися з приводу загальної суми відшкодування, однак чоловік потерпілої просив занадто велику суму, яка є для нього надмірною. Після чого чоловік сказав, щоб він більше не приїзджав. Тому більше з потерпілою стороною він не спілкувався. Таким чином, відшкодував суму у загальному розмірі 8 000 грн 00 коп., про що має чеки. Крім того, повідомив суду обставини про те, що працював у «Таксі 3040», автомобіль був застрахований. Однак не знає, якою саме страховою компанією та жодних інших обставин, оскільки цим займався власник, а він у цьому питанні некомпетентний, зокрема чи хтось звертався до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування, чи була заведена справа та виплачено страхове відшкодування. Зауважив, що разом із поліцією, швидкою допомогою на місце приїзджала також і страхова компанія, зібрала документи. Цивільний позов визнав частково, зазначив, що має можливість сплатити суму у розмірі 20 000 грн 00 коп. У подальшому буде працювати та намагатись відшкодувати шкоду, завдану потерпілій. Стосовно призначення покарання, просив суд не позбавляти його волі.
		 
		У судовому засіданні захисник обвинуваченого-адвокат ОСОБА_9 зазначила, що обвинувачений є особою похилого віку, після дорожньо-транспортної пригоди на місці події одразу вжив заходів, а саме викликав поліцію та швидку допомогу, просила суд врахувати наявність обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_7 , на диспансерному (профілактичному) обліку в КНП ХОР «Обласний наркологічний диспансер» не перебуває, впродовж останніх п`яти років за медичною допомогою до КНП «МПНД № 3» ХМР не звертався, той факт, що свою вину у вчиненні кримінального правопорушення він визнав повністю, його щире каяття, добровільно частково відшкодував потерпілій завдану шшкоду та у подальшому також буде виплачувати. Крім того, зазначила, що ОСОБА_7 раніше не судимий, інших проступків за час розгляду не вчиняв, до відповідальності не притягувався. Просила суд призначити мінімальне покарання, не пов`язане із побавленням волі.
		 
		У судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 просила суд призначити ОСОБА_7 покарання за частиною другою статті 286 КК України у виді чотирьох років позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк два роки. На підставі статті 75 КК України звільнити обвинуваченого від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на два роки.
		 
		Представник потерпілого - адвокат ОСОБА_11 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, цивільний позов просив задовольнити повністю. Зазначив, що позовні вимоги є обгрунтованими, потерпіла отримала тяжкі тілесні ушкодження, які спричинили вкрай негативні наслідки у її житті, що зумовлено трималим лікуванням та реабілітацією після дорожньо-транспортної пригоди, яка триває і по цей час. Сума, яку відшкодував до цього часу обвинувачений, є явно недостньою для відшкодування завданої потерпілій шкоди. Щодо призначення покарання просив врахувати позицію прокурора та загалом покладається на розсуд суду.
		 
		Показання обвинуваченого ОСОБА_7 не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
		 
		Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_7 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, обставини вчиненого правопорушення, що викладені в обвинувальному акті, та беручи до уваги, що інші учасники судового провадження також не оспорюють фактичних обставин правопорушення, водночас, судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі і обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви щодо добровільності та істинності їх позиції, суд вважав за можливе провести судовий розгляд справи щодо всіх її обставин із застосуванням правил частини третьої статті 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого та вивченням матеріалів, що характеризують його особу, визнавши недоцільним дослідження інших доказів по справі.
		 
		Перед встановленням такого порядку дослідження доказів, судом було з`ясовано, що сторони кримінального провадження правильно розуміють зміст цих обставин, а процесуальні наслідки встановлення такого порядку дослідження доказів в частині обмеження права апеляційного оскарження вказаних обставин їм роз`яснені та зрозумілі. У суду не виникло сумнівів у добровільності позицій сторін.
		 
		Таким чином, оскільки проти цього не заперечували учасники судового провадження, суд вважав, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, при цьому обвинувачений та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, і у суду немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції.
		 
		Судом обвинуваченому роз`яснено, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
		 
		Дослідивши зібрані у справі докази, які підтверджують його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, суд вважає, що вина ОСОБА_7 повністю доведена, а його дії органом досудового розслідування правильно кваліфіковані за частиною другою статті 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження потерпілій.
		 
		Аналіз досліджених доказів, які суд вважає належними, допустимими і в сукупності достатніми для ухвалення вироку, дозволяє дійти висновку про те, що своїми діями ОСОБА_7 за кваліфікуючими ознаками порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій тяжке тілесне ушкодження, скоїв злочин, передбачений частиною другою статті 286 КК України.
		 
		При призначенні виду та міри покарання ОСОБА_7 суд враховує його щире каяття, добровільне часткове відшкодування потерпілій заподіяної шкоди, та, відповідно до статті 66 КК України, визнає ці обставини такими, що пом`якшують його покарання.
		 
		Обставин, що обтяжують покарання винного, передбачених статтею 67 КК України, судом не встановлено.
		 
		Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Біла Церква Київської області, розлучений, осіб на утримання не має, офіційно непрацевлаштований, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на диспансерному (профілактичному) обліку в КНП ХОР «Обласний наркологічний диспансер» не перебуває, впродовж останніх п`яти років за медичною допомогою до КНП «МПНД № 3» ХМР не звертався, раніше не судимий.
		 
		Відповідно до висновку Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласний наркологічний диспансер» щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 1927 від 18 вересня 2021 року, у ОСОБА_7 алкогольних та наркотичних ознак сп`яніння не виявлено.
		 
		Відповідно до частини другої статті 50 Кримінального кодексу України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.
		 
		Відповідно до вимог статті 65 Кримінального кодексу України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		 
		При призначенні покарання суд керується положенням п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23 жовтня 2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог статті 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
		 
		Також, при призначенні покарання обвинуваченому, суд керується відповідними роз`ясненнями, які викладені в п. 20 постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», де зазначено, що при призначенні покарання за відповідною частиною статті 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, особу винного.
		 
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 682/956/17 вказала про те, що визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів.
		 
		Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає зі статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
		 
		Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12» зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
		 
		Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09 червня 2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24 березня 2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29 листопада 2007 року).
		 
		Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
		 
		Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.
		 
		Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
		 
		Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
		 
		Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.
		 
		Так, в справі «Скополла проти Італії» від 17 вересня 2009 року, суд зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
		 
		При призначенні покарання суд також враховує ставлення обвинуваченого до скоєного, який вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, щиро розкаявся, поведінку після дорожньо-транпортної пригоди, який вжив невідкладних дій безпосередньо на місці дорожньо-транспортної пригоди, відразу викликав швидку допомогу та поліцію, у подальшому здійснював дії та вживав заходів, направлені на допомогу потерпілій, зокрема добровільно частково відшкодував завдану потерпілій шкоду, а саме, в загальному розмірі 8 000,00 грн 00 коп. Разом із тим, суд вважає, що сума відшкодованої шкоди є незначною, яка документально підтверджена копіями доданих до відзиву на позовну заяву квитанцій лише на суму 5 025 грн 13 коп., є явно недостатньою для повного відшкодування шкоди, заподіяної потерпілій, оскільки не співрозмірна із її характером і розміром, заявлений цивільний позов у кримінальному провадженні ОСОБА_7 визнав частково, на суму 20 000 грн 00 коп., яку він має змогу сплатити. 
		 
		Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 також суд бере до уваги характер та ступінь тяжкості скоєного злочину, який є тяжким злочином, обставини вчинення ним кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який розлучений, осіб на утриманні не має, офіційно непрацевлаштований, згідно характеристики, мешкає за місцем своєї реєстрації, будь-яких даних щодо порушення останнім громадського порядку, а також скарг від сусідів не надходило, на диспансерному (профілактичному) обліку в КНП ХОР «Обласний наркологічний диспансер» не перебуває, впродовж останніх п`яти років за медичною допомогою до КНП «МПНД № 3» ХМР не звертався, до адміністративної чи кримінальної відповідальності раніше не притягувався, не судимий.
		 
		Відповідно до висновку Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласний наркологічний диспансер» щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 1927 від 18 вересня 2021 року, у ОСОБА_7 алкогольних та наркотичних ознак сп`яніння не виявлено.
		 
		Таким чином, враховуючи позицію учасників судового провадження, сторони захисту, обвинувачення, представника потерпілої, які не наполягали на призначенні обвинуваченому реальної міри покарання та вважали за можливевиправлення обвинуваченого без реального відбування покарання, а відтак призначення покарання із застосуванням статті 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, відповідно до загальних засад призначення покарання, законності, справедливості, обґрунтованості, вимог, зазначених в абзаці 2 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначені виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , визначаючи достатність покарання для подальшого виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, враховуючи тяжкість, характер, суспільну небезпеку та наслідки скоєного кримінального правопорушення, конкретні обставини справи, та розмір завданої шкоди, дані про особу винного, наявність обставин, які пом`якшують, та відсутність обставин, які обтяжують покарання, виходячи із достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень, ставлення обвинуваченого до вчиненого, зважаючи на те, що за приписами статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, суд доходить висновку про необхідність призначити обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі у межах санкції частини другої статті 286 КК України, що буде достатнім для виправлення особи та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
		 
		Враховуючи наявність обставин, які пом`якшують покарання, дані про особу винного, зважаючи на те, що згідно положень статті 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність, виходячи з принципу індивідуалізації покарання, суд вважає, що виправлення та перевиховання ОСОБА_7 можливе без ізоляції його від суспільства, із застосуванням до нього положень статті 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком та покладенням відповідних обов`язків, передбачених статтею 76 КК України.
		 
		В той же час, з урахуванням обставин дорожньо-транспортної пригоди, водночас, зважаючи на те, що ОСОБА_7 не висловлював доводів про те, що автомобіль є засобом його заробітку та єдиним джерелом його доходу, вчинення кримінального правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту, тобто порушення правила безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілій тяжкі тілесні ушкодження, суд доходить виновку про необхідність призначити ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
		 
		Суд вважає, що саме таке покарання відповідатиме гуманності й справедливості, та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.
		 
		При вирішенні цивільного позову суд виходить з наступного.
		 
		Потерпілою ОСОБА_10 та представником потерпілої - адвокатом ОСОБА_11 заявлено цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_7 , в якому просить стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 моральну шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 500 000 (п`ятсот тисяч) гривень 00 копійок. Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 (двадцять п`ять тисяч) гривень 00 копійок.
		 
		Цивільний позов обгрунтовано тим, що 14 вересня 2021 року, приблизно о 22 годині 10 хвилин у м. Харкові, в районі вул. Новгородська буд. № 46, ОСОБА_7 (далі - ОСОБА_7 , цивільний відповідач), керуючи транспортним засобом Hyundai Accent, д.н.з. НОМЕР_1 , порушив п.18.1 Правил дорожнього руху України, здійснивши наїзд на пішохода - ОСОБА_10 (далі - ОСОБА_10 , цивільний позивач), яку з тілесними ушкодженнями було доставлено до лікарні.
		 
		Порушення 18.1. Правил безпеки дорожнього руху України водієм ОСОБА_7 , згідно з висновком комплексної експертизи матеріалів і засобів звуко- та відеозапису та авто технічної експертизи ХНДЕКЦ МВС України № КСЕ-19/121-21/22623 від 26 жовтня 2021 року перебувають у прямому причинному зв`язку з подією та її наслідками і виразилися в тому, що він, керуючи технічно справним автомобілем «Hyundai Accent», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під`їжджаючи до нерегульованого пішохідного переходу, що розташований в районі буд. № 46 по вул. Новгородській в м. Харкові, на якому перебував пішохід, проігнорував зменшення швидкості, не вжив заходів щодо зупинки транспортного засобу та скоїв наїзд на ОСОБА_10 .
		 
		В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження, відповідно до висновку судово-медичного експерта № 12-14/606-А/21, ОСОБА_10 було завдано наступних пошкоджень: травма голови з наявністю синців на обличчі, лінійного перелому правої скроневої кістки з переходом на середню черепну ямку, епідуральної гематоми справа, посттравматичної перфорації барабанної перетинки справа, забою головного мозку; перелом восьмого ребра зліва по лінії лопатки; розрив акроміально-ключичного зчленування справа, забій легенів.
		 
		Перераховані пошкодження утворилися від дії тупих твердих предметів, могли виникнути в умовах ДТП, при обставинах, викладених у постанові, в своїй сукупності, відносяться до категорії тяжких тілесних пошкоджень по критерію небезпеки для життя (п.2.1.3. Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних пошкоджень»).
		 
		У зв`язку із тяжкими травмами ОСОБА_10 була вимушена звернутися до лікарні для отримання стаціонарного лікування, що підтверджується довідкою, наданою Комунальним некомерційним підприємством «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» Харківської міської ради.
		 
		Своїми злочинним діями ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, за яке передбачена відповідальність за частиною другою статті 286 КК України.
		 
		У зв`язку із вчиненням цивільним відповідачем злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, позивач розраховувала на отримання матеріальної допомоги у зв`язку із заподіянням їй тілесних ушкоджень. Проте, ОСОБА_7 не покрив витрати на користь позивача, не відшкодував завдану шкоду повністю.
		 
		Зважаючи на те, що ушкодження здоров`я, заподіяні ОСОБА_10 , мають серйозний характер та відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, позивач постійно була вимушена вкладати власні кошти у лікування, реабілітацію, відновлення після травм.
		 
		Внаслідок отриманих травм у позивача повністю змінився нормальний темп та уклад життя, з`явилася тривожність, пов`язана з користуванням транспортного засобу та постійного страху за своє життя.
		 
		Також, у зв`язку із лікуванням ОСОБА_10 не мала можливості відвідувати роботу, що негативно відобразилося на її фінансовому стані, та, як наслідок, на психологічному стані, адже вона вимушена була постійно шукати джерела заробітку для покриття витрат на лікування, що негативно відображалось та відображається і по цей час на самопочутті та процесі одужання.
		 
		Зважаючи на досудове розслідування та подальший судовий розгляд, ОСОБА_10 вимушена також була звернутися до фахівців для отримання ефективної правової допомоги, у зв`язку з чим ОСОБА_10 уклала договір про надання правової допомоги (правових послуг) б/н від 28 вересня 2021 року з Адвокатським бюро «ОСОБА_15 та партнери».
		 
		Позивачка вважає, що злочинними діями ОСОБА_7 їй було заподіяно моральну шкоду.
		 
		Оскільки в результаті вчинення обвинуваченим суспільно-небезпечних дій завдано майнової та моральної шкоди цивільному позивачу, він має право в межах кримінального провадження до початку судового розгляду справи пред`явити цивільний позов до обвинуваченого, і, залежно від підстав та доведеності якого, суд своїм остаточним рішенням у кримінальному провадженні вирішує питання щодо відшкодування шкоди потерпілому, а відтак потерпілою, відповідно до положень статті 128 КПК України, пред`явлено цивільний позов до обвинуваченого.
		 
		У грудні 2021 року ОСОБА_7 подано відзив на позовну заяву, в якому він не згоден із розміром заявлених позовних вимог, а також зі складом осіб, які мають відповідати за шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
		 
		Відзив мотивовано тим, що на час дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_7 була застрахована Акціонерним товариством страхова компанія «Країна» (код ЄДРПОУ 20842474). Вважає, що страхова компанія має були залучена в якості співвідповідача або, принаймні, третьою особою.
		 
		У зв`язку із цим, при пред`явленні позовних вимог про відшкодування шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільно-правову відповідальність володільця транспортного засобу або Моторне (транспортне) бюро України. Непред`явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до особи, яка завдала шкоди у відповідному розмірі.
		 
		Відповідно до статті 3 Закону України Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення статті 1194 ЦК України, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону України Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір (у передбачених випадках Моторному (транпортному) страховому бюро України (МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транпортну пригоду встановленого зразка. У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування страхового відшкодування. Наявність такої згоди у вигляді відповідної заяви цієї особи та виконання передбаченого статтею 33 цього Закону обов`язку з`ясовується судом першої інстанції, у зв`язку із чим до участі у справі може бути залучений страховик.
		 
		Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.
		 
		За загальним правилом, викладеним у пункті 5 частини першої статті 991 ЦК України, страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.
		 
		Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає спеціальні правила щодо наслідків невиконання страхувальником обов`язку перед страховиком, зокрема з надання своєчасного повідомлення про настання страхового випадку.
		 
		Правилами статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачені випадки, коли страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регрес ний позов до страхувальника або до водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, і ці випадки характеризуються не лише виною водія забезпеченого транспортного засобу у настанні ДТП, а і його навмисною протиправною поведінкою щодо заволодіння забезпечуваним транспортним засобом, керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів тощо.
		 
		Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
		 
		Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
		 
		Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
		 
		Вказані правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.
		 
		Крім того, вважає, що зазначений потерпілою розмір моральної шкоди не є обгрунтованим, ані розумним, ні справедливим та призведе до неправомірного збагачення позивача.Також у позовній заяві позивачка стверджує, що після вчинення дорожньо-транпортної пригоди ОСОБА_7 не виплачував грошове відшкодквання, що не відповідає дійсності, оскільки він фактично виплатив на користь потерпілої 5 000 грн 00 коп., що документально підтверджено копіями наданих суду чеків, та у подальшому після отримання будь-яких доходів має намір сплачувати посильну для нього суму. Вважає, що позивачем не надано доказів, які можуть підтвердити тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках потерпілої ОСОБА_10 , порушення життєвих планів. В матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують обгрунтованість саме такого розміру відшкодування моральної шкоди. Просить суд врахувати викладені обставини під час розгляду цивільного позову. Окрім того, вважає розмір витрат на правову допомогу 25 000 грн 00 коп. завищеним, що виходить за межі розумності та не відповідає складності справи, відсутні докази фактичного понесення такого розміру витрат.
		 
		Відповідно до частини другої статті 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
		 
		Згідно з положеннями частини першої статті 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
		 
		Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		 
		Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		 
		Як принцип всієї практичної діяльності держави, всіх її органів та посадових осіб за ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави, їх утвердження і забезпечення і є головним обов`язком держави.
		 
		На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини направлені норми Конституції України про розповсюдження юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, як результат порушених прав фізичних та юридичних осіб.
		 
		Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п. 3 частина друга статті 11 ЦК України).
		 
		Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкода майнова і шкода моральна.
		 
		Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків і інші способи відшкодування майнової шкоди та моральної (немайнової) шкоди (п.п. 8, 9 частина друга статті 16 ЦК України).
		 
		Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Відповідно до частини першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
		 
		Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
		 
		Згідно з частиною першою статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення відшкодовується відповідно до закону.
		 
		Статтею 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		 
		Моральна шкода полягає у тому числі у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
		 
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
		 
		В пункті 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» вказано, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		 
		В пункті 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. 
		 
		Верховним судом України в п. 9 Постанов Пленуму «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за №4 (з подальшими змінами та доповненнями) звернуто увагу судів на те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалість, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
		 
		Відповідно до положень статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		 
		Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		 
		Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
		 
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. 
		 
		При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		 
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
		 
		Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		 
		Водночас, відповідно до вимог частини другої статті 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
		 
		Згідно зі статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
		 
		Відповідно до статті 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпечуваного транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.
		 
		Відповідно до частиною 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.
		 
		Відповідно до вимог частини першої статті 1167, статті 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
		 
		Відповідно до положень статті 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.
		 
		Стосовно заміни відповідача або залучення у якості співвідповідача страхової компанї (страховика) суд зазначає наступне.
		 
		Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		 
		Звертаючись до суду з позовом про стягнення моральної шкоди, позивач зазначив відповідачем ОСОБА_7 .
		 
		Згідно частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також Держава. 
		 
		Згідно положень частини першої, другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.
		 
		Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
		 
		Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (частина четверта статті 51 ЦПК України).
		 
		Із системного аналізу зазначених норм права вбачається, що у разі пред`явлення позову до неналежного відповідача, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів або замінювати первісного відповідача належним відповідачем, та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
		 
		Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.
		 
		Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Нормами ЦПК України саме на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі.
		 
		При цьому клопотань у передбачений ЦПК України спосіб і строк про заміну неналежного відповідача чи про залучення до участі у справі в якості співвідповідача інших фізичних та/чи юридичних осіб під час судового розгляду справи, як то передбачено положеннями частини першої, другої статті 51 ЦПК України, позивачка чи її представник не заявляли.
		 
		Суд же не наділений відповідними повноваженнями без відповідного клопотання позивача, поданого відповідно до приписів статті 51 ЦПК України, самостійно за власною ініціативою заміняти первісного відповідача належним відповідачем або залучати до участі у справі співвідповідача.
		 
		Стосовно посилань на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, суд зауважує, що правовідносини, які склалися між сторонами, є іншими та стосуються стягнення страхового відшкодування (страхової виплати), разом із тим, предметом цивільного позову, поданого у рамках кримінального провадження, є стягнення моральної шкоди, а тому у даному випадку не підлягають застосуванню.
		 
		Згідно із положеннями статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		 
		Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		 
		Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		 
		Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		 
		Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
		 
		Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
		 
		Згідно вимог статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
		 
		Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		 
		Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		 
		Стаття 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		 
		Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		 
		Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
		 
		Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		 
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		 
		Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Крім того, за правилом частини першої-другої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		 
		Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
		 
		Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
		 
		Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
		 
		Суд бере до уваги, що відповідно до висновку Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласний наркологічний диспансер» щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 1927 від 18 вересня 2021 року, у ОСОБА_7 алкогольних та наркотичних ознак сп`яніння не виявлено.
		 
		Також суд виходить з того, що відповідно до довідки Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» Харківської міської ради від 17 вересня 2021 року, ОСОБА_10 перебувала на стаціонарному лікуванні в 1-му нейрохірургічному відділенні з 14 вересня 2021 року по теперішній час з діагнозом: відкрита ЧМТ, забій головного мозку важкого ступеню зі здавленням головного мозку епідуральним крововиливом зправа на рівні правої скроневої частки, субдуральний крововилив на рівні лівої півкулі, лінійний перелом правої сконевої кістки з переходом на СЧЯ, отогемолікворея справа, забій м`яких тканин грудної клітини, забій мяких тканин голови, обличчя, тулуба, кінцівок. Стан після операції косино-пластичної трепанації черепа, видалення епідуральної гематоми (15 вересня 2021 року).
		 
		Разом із тим, обставин, які б свідчили про те, що потерпіла ОСОБА_10 внаслідок отриманих під час дорожньо-транспортної пригоди стала непрацездатно та отримала інвалідність, судом не встановлено.
		 
		Задовольняючи частково позов про відшкодування моральної шкоди, судом враховано встановлені фактичні обставини, тяжкість заподіяних тілесних ушкоджень, тривалість лікування в медичній установі, фізичний біль та глибину моральних і психічних страждань потерпілої, вимушеність зміни у способі звичайного способу життя на тривалий період, наслідки перенесених травм та операції з трепанації черепа, видалення епідуральної гематоми, необхідність тривалого періоду реабілітації та відновлення, який триває і по цей час.
		 
		Водночас, за встановлених обставин, вимоги позивачки (потерпілої) ОСОБА_10 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000 грн 00 коп. суд вважає надмірними та без достатньо переконливих доказів заподіяння саме такого розміру моральної шкоди, а тому моральна шкода у заявленому розмірі не відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості та за даних конкретних обставин є неспівмірною та явно завищеною.
		 
		Слід зауважити, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
		 
		Суд керується також рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Ромашов проти України» від 27 липня 2004 року і вважає, що завдана позивачу моральна шкода не може бути виправлена лише шляхом Констатації Судом факту порушення. Крім того, в даному рішенні Європейський суд констатує, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
		 
		Виходячи з обставин кримінального провадження, судом встановлено, що потерпіла дійсно зазнала страждань, пов`язаних з порушенням звичного способу життя, внаслідок отримання тілесних ушкоджень та необхідності тривалого лікування та подальшої реабілітації.
		 
		При вирішенні питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди суд враховує характер та обсяг страждань, яких зазнали потерпіла, їх тривалість, їх психоемоційні переживання, тяжкість вимушених змін у їх життєвих стосунках, що пов`язано з тривалим лікуванням та подальшою реабілітацією після перенесених внаслідок дорожньо-транспортної пригоди травм.
		 
		Враховуючи встановлені судом обставини у їх сукупності, заслухавши пояснення сторін кримінального провадження, представника потерпілої та вивчивши матеріали справи, судом встановлено наявність безпосереднього причинного зв`язку між протиправними діями відповідача і шкодою, заподіяною потерпілій, та наявністю вини відповідача у заподіянні цієї шкоди, характер немайнових втрат, яких вона понесла, зокрема душевні страждання.
		 
		З врахуванням наведеного, суд вважає суму моральної шкоди у розмірі 90 000 грн 00 коп. співмірною, виваженою та справедливою. 
		 
		Визначаючи розмір відшкодування потерпілій моральної шкоди саме у такій сумі, суд виходить з того, що визначаючи розмір відшкодування, слід керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності та розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення, про що також зазначила Велика Палата Верховного Суду у справі № 752/17832/14-ц від 15 грудня 2020 року.
		 
		Потерпілою не доведено перед судом заподіяння їй моральної шкоди саме у розмірі, заявленому з позові, а також такого матеріального стану відповідача, який би свідчив про його спроможність реально задовольнити вимоги потерпілої. Відтак, визначений розмір задоволених судом позовних вимог, на думку суду, відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, а також не порушує баланс між правами обвинуваченого, з одного боку, та інтересами потерпілої, з іншого.
		 
		При цьому, суд також виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, що відповідає вимогам п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», на підставі чого суд доходить висновку про наяність правових підстав для часткового задоволення вимог потерпілої про стягнення з ОСОБА_7 на її користь моральної шкоди у розмірі 90 000 грн 00 коп., що буде відповідати вимогам розумності, виваженості та справедливості. У задоволенні іншої частини позовних вимог необхідно відмовити.
		 
		Враховуючи наведені вище норми чинного законодавства, стосовно заміни (залучення) у якості відповідача (співвідповідача) страховика, суд звертає увагу, що визначення кола відповідачів, предмета та підстав спору є суто правом позивача. Нормами ЦПК України саме на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. Заміна неналежного відповідача чи залучення до участі у справі в якості співвідповідача інших фізичних та/чи юридичних осіб передбачено положеннями частини першої, другої статті 51 ЦПК України. Відповідних клопотань сторона позивача не заявляла. Водночас, суд не наділений відповідними повноваженнями самостійно за власною ініціативою заміняти первісного відповідача належним відповідачем або залучати до участі у справі співвідповідача.
		 
		Окрім того, викладені у відзиві доводи відповідача про те, що на час дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_7 була застрахована Акціонерним товариством страхова компанія «Країна», суд до уваги прийняти не може, з огляду на наступне.
		 
		Під час судового розгляду обвинувачений повідомив, що будь-які обставини про те, що автомобіль був застрахований та якою саме страховою компанією, йому невідомі. Судом з`ясовувалось, проте сторона захисту жодних обставин про те, чи хтось звертався до страхової компанії з повідомленням про страховий випадок, із заявою про виплату страхового відшкодування, чи була заведена справа та виплачено страхове відшкодування та в якому саме розмірі, під час судового розгляду суд не повідомляли, будь-яких доказів на підтвердження цих обставин суду не надали.
		 
		Оскільки в обвинувальному акті та в матеріалах обвинувального акту відсутні будь-які відомості про те, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_7 була застрахована у страховій компанії, ні до позовної заяви, ані до відзиву на позовну заяву доказів на підтвердження викладених у ньому заперечень проти позовних вимог, зокрема, жодних доказів стосовно факту наявності чи відсутності страхового полісу обов`язкого страхування циваільно-правової відповідальності, суду не надано, що позбавляє суд можливості встановити відповідні фактичні обставини.
		 
		Окрім того, ОСОБА_7 повідомляв суд про те, що він працював у «Таксі 3040», автомобіль був застрахований.
		 
		Однак такі обставини матеріалами справи не підтверджено.
		 
		Так, відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
		 
		Аналіз норм статей 1167, 1172, 1187, 1188 ЦК України дає підстави для висновку про те, що шкода, в тому числі моральна, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
		 
		Наявність трудових відносин між володільцем та особою, яка керувала джерелом підвищеної небезпеки має підтверджуватись відповідними доказами, зокрема документами про наявність трудових відносин тощо. 
		 
		На виникнення зобов`язання володільця (власника) транспортного засобу щодо відшкодування заподіяної ним майнової шкоди впливають обставини, такі як в який саме час було заподіяно шкоду (під час виконання трудових чи службових обов`язків); чи було джерело підвищеної небезпеки надано працівникові в процесі виконання ним трудових обов`язків чи він самовільно, неправомірно використав його в особистих цілях.
		 
		Матеріали обвинувального акту не містять жодних відомостей про те, що обвинувачений перебував у офіційних трудових відносинах з будь то якою організацією (юридичною особою), під час розгляду жодних доказів на підтвердження цього факту, зокрема копій трудових договорів, наказів про прийняття на роботу тощо, учасниками судового провадження суду також не надано, а відтак суд виходить з того, що таких фактичних обставин у кримінальному провадженні під час розгляду обвинувального акту судом не встановлено.
		 
		Таким чином, судом не встановлено обставин про те, що на момент вчинення ОСОБА_7 дорожньо-транспортної пригоди він перебував у офіційних трудових (службових) відносинах, зокрема зі службою таксі, що могло би бути підставою для стягнення моральної шкоди, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, з роботодавця.
		 
		Отже, правові підстави для заміни відповідача чи залучення співвідповідача та стягнення моральної шкоди зі страхової компанії та/чи роботодавця за таких обставин відсутні.
		 
		Суд роз`яснює, що потерпіла не позбавлена права у разі наявності спору щодо виплати страхового відшкодування (страхової виплати) та моральної шкоди, звернутися до суду також і до страховика (страхової компанії) у порядку цивільного судочинства за наявності на те законних підстав та відповідних доказів на підтвердження цих обставин відповідно до наведених вище положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
		 
		Стосовно стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн 00 коп. суд зазначає наступне.
		 
		Щодо вирішення питання щодо процесуальних витрат суд має чітко дотримуватись вимог глави 8 КПК України, яка регламентує поняття процесуальних витрат у кримінальному процесі, їх види та порядок відшкодування.
		 
		Положеннями частини першої статті 124 КПК України встановлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
		 
		До таких витрат відповідно до п. 1 частини першої статті 118 цього Кодексу належать витрати на правову допомогу.
		 
		Згідно з п. 3 частини першої статті 91 КПК України розмір процесуальних витрат, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
		 
		Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
		 
		Правовою підставою відшкодування витрат на правову допомогу є договір, укладений між потерпілим та адвокатом-представником, а також документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, для визначення розміру процесуальних витрат на правову допомогу, що підлягають відшкодуванню, крім договору про надання правової допомоги, особа має надати і оригінали документів, які підтверджують ці витрати, а також процесуально підтвердити надання правових послуг (складений процесуальний документ, вчинена процесуальна дія (участь у слідчих (розшукових) діях чи ознайомлення із процесуальними документами тощо)).
		 
		Згідно з п. 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		 
		Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного вище Закону).
		 
		Суду надано копію договору, відповідно до якого, між потерпілою ОСОБА_10 та Адвокатським бюро «ОСОБА_15 та партнери», в особі керуючого, адвоката ОСОБА_11 було укладено договір про надання правової допомоги (правових послуг) від 28 вересня 2021 року.
		 
		Наведених вище вимог закону під час вирішення питання про процесуальні витрати потерпілої у кримінальному провадженні не дотримано, оскільки належні документально підтверджені докази фактичного понесення судових витрат на правову допомогу в матеріалах справи відсутні, під час судового розгляду суду також не надано, а тому правових підстав для їх стягнення суд не вбачає.
		 
		Таким чином, цивільний позов в частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 25 000 грн, оскільки фактичне понесення таких витрат належними доказами не підтверджено, задоволенню не підлягає у зв`язку із недоведеністю.
		 
		Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_7 не обирався. Підстав для обрання запобіжного заходу до набрання вироком законної сили не вбачається.
		 
		Виходячи з того, що по справі були понесені витрати на проведення судової автотехнічної експертизи № СЕ-19/121-21/22112-ІТ від 21 жовтня 2021 року в розмірі 2402 гривні 68 копійок та судової експертизи матеріалів та засобів відео-звукозапису та автотехнічної експертизи № КСЕ-19/121-21/22623 від 26 жовтня 2021 року в розмірі 6864 гривні 80 копійок, то відповідно до положень частини другої статті 124 КПК України, ці витрати слід стягнути з обвинуваченого ОСОБА_7 в дохід держави.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 174 КПК України необхідно скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2021 року.
		 
		Питання про речові докази суд вирішує відповідно до статті 100 КПК України.
		 
		На підставі наведеного, керуючись статтями 368, 370, 374 КПК України, суд -
		 
		ухвалив:
		 
		Визнати  ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , винуватим у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
		 
		На підставі статті 75 КК України звільнити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 2 (два) роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього відповідно до пунктів 1, 2 частини першої, пункту 2 частини третьої статті 76 КК України такі обов`язки:
		 
		- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 
		 
		- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
		 
		- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
		 
		Відповідно до частини першої статті 165 Кримінально-виконавчого кодексу України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.
		 
		Запобіжний захід до набрання вироком законної сили ОСОБА_7 не обирати.
		 
		Стягнути з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави процесуальні витрати на проведення судової автотехнічної експертизи № СЕ-19/121-21/22112-ІТ від 21 жовтня 2021 року в розмірі 2402 (дві тисячі чотириста дві) гривні 68 копійок та судової експертизи матеріалів та засобів відео-звукозапису та автотехнічної експертизи № КСЕ-19/121-21/22623 від 26 жовтня 2021 року в розмірі 6864 (шість тисяч вісімсот шістдесят чотири) гривні 80 копійок.
		 
		Цивільний позов ОСОБА_10 до ОСОБА_7 , про відшкодування шкоди, завданої злочином - задовольнити частково.
		 
		Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 90 000 (дев`яносто тисяч) гривень 00 копійок у відшкодування моральної шкоди, завданої злочином.
		 
		У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
		 
		Скасувати накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2021 року арешт автомобіля марки «Hyundai Accent», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником якого, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , є ОСОБА_14 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
		 
		Речовий доказ - автомобіль марки «Hyundai Accent», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який, відповідно до порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 1104 від 19 листопада 2012 року «Про затвердження порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження», знаходиться на спеціальному майданчику зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів, який знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 107 - повернути законному власнику ОСОБА_14 .
		 
		Речовий доказ - DVD-R диск «TITANUM», на якому знаходяться відео- файл NVR_ch6_main_20210914220903_20210914221035.dav - залишити зберігати в матеріалах кримінального провадження № 12021220000001387.
		 
		Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених статтею 349 КПК України, до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти діб з дня його проголошення.
		 
		Відповідно до частини другої статті 394 КПК України вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
		 
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		 
		Згідно з частиною шостою статті 376 КПК України копія вироку негайно після його проголошення вручається прокурору та обвинуваченому, інші учасники судового провадження копію вироку суду мають право отримати після подачі відповідної заяви про це до суду.
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                 ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...