Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/12317/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Старі категорії; Позовне провадження; Спори про відшкодування шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: 18.04.2023. Зареєстровано: 18.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 19.04.2023.
Дата набрання законної сили: 14.07.2023
Номер судового провадження: 2/953/31/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                               
		Справа № 640/12317/18
		н/п 2/953/31/23 
		                                               РІШЕННЯ
		                                       ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		13 квітня 2023 року                                                                        м.Харків
		Київський районний суд м. Харкова в складі:
		головуючого - судді Губської Я.В., 
		при секретарі  Мордухович К.Г.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Держави України в особі Державної казначейської служби України (м.Київ, вул. Бастіонна буд.6), третя особа: Прокуратура Харківської області (м.Харків вул. Б. Хмельницького буд. 4) про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями прокуратури,-
		ВСТАНОВИВ:
		       13.07.2018 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який в процесі розгляду справи уточнив та просив суд стягнути з Державного бюджету України на його користь 300 000 грн. в якості компенсації за завдану моральну шкоду.
		       В обґрунтування позову посилався на те, що з 1986 року він проходив службу в органах внутрішніх справ. 05.06.2015 Дергачівським РВ ГУМВС України в Харківській області було внесено відомості до ЄРДР за №12015220280000959 від 05.06.2015 за фактом замаху на вбивство гр. ОСОБА_2 та розпочато досудове розслідування. 10.06.2015 слідчим СВ Дергачівського РВ ГУМВС України в Харківській області повідомлено про підозру ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, п.п.6,12 ч.2 ст. 115 КК України. Також, 10.06.2015 прокуратурою Дергачівського району Харківської області повідомлено про підозру ОСОБА_1 , який перебував на посаді командира взводу УМВСУ на Південній залізниці, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, п.п.6,12 ч.2 ст. 115 КК України. Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 10.06.2015 йому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 09.07.2015. Ухвалою Червонозаводського районного суду м.Харкова від 06.07.2015 йому було продовжено запобіжний у вигляді тримання під вартою до 10.08.2015. Також, ухвалою Червонозаводського районного суду м.Харкова від 06.08.2015 йому було продовжено запобіжний у вигляді тримання під вартою до 04.10.2015. Постановою процесуального керівника з кримінального провадження №№12015220280000959 від 05.06.2015 від 11.09.2015 виділено кримінальне провадження №42015220000000765 за фактом організації на вбивство ОСОБА_2 05.10.2015 Харківською установою виконання покарань №27 його було звільнено з-під варти у зв`язку зі спливом строків тримання під вартою. Вказав, що за результатами досудового розслідування, 25.11.2015 прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури області Шпаком Є.А. закрито кримінальне провадження відносно нього на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України. Посилався на те, що в рамках кримінальної справи протягом періоду з 10.06.2015 по 05.10.2015, внаслідок незаконних дій посадових осіб він заходився в СІЗО і йому була завдана моральна шкода. Вказав, що під час його знаходження під вартою, наказом №741 від 22.06.2015 «Про організаційно -штатні зміни в підрозділах транспортної міліції» було скорочено усі посади лінійного відділу станції «Харків-Пасажирський» УМВС України на Південній залізниці. Наказом МВС України на Південній залізниці №195 о/с від 23.06.2015 його було звільнено в запас за п.64 «Г» (через скорочення штату). Зазначив, що за період досудового слідства часом в 5 місяців 15 днів, з ним проводилась мінімальна кількість слідчих дій, а тримання його такий тривалий час під вартою було направлено не на встановлення істини по справі, а на спричинення психологічного тиску з метою отримання з його боку визнання в скоєнні злочину, якого він не скоював. Вказав, що співробітниками прокуратури, які проводили досудове розслідування спричинювався на нього психологічний тиск, який був виражений спочатку в погрозах, а потім у висловлюваннях «взяти на себе злочин» меншої тяжкості в обмін на зміну запобіжного заходу. В процесі досудового розслідування жодних доказів, вказуючи на факт скоєння ним злочину, який був йому інкримінований, добуто не було. Підозра не знайшла свого підтвердження і він стверджує, що відбулось незаконне затримання, взяття та тримання під вартою. Таким чином він має право на відшкодування моральної шкоди. Вказав, що у зв`язку зі знаходженням під слідством та триманням під вартою, він не приступив до виконання службових обов`язків, йому не було нараховано та виплачено заробітну плату за 3 місяці 2015 року, він був звільнений за скороченням штату в період знаходження під вартою, відправлений на пенсію в період знаходження під вартою та йому не була виплачена одноразова грошова допомога при звільненні. Крім того, знаходячись під вартою в спеціальній установі, він тримав хронічне захворювання-гепатит С. Після звільнення з-під варти, оскільки в родині склалось тяжке матеріальне становище, він був вимушений піти працювати за контрактом, а не лікуватись. В 2019 році, знаходячись на службі, йому стало погано та він був направлений до шпиталю з діагнозом «хронічний вірусний гепатит С» та поставлений на Д-облік в 22 інфекційну лікарню м.Харкова. Лікування потребувало значних коштів. Окрім того, вказав, що змінився стан його здоров`я, він був змушений змінити рід діяльності. Крім того, внаслідок його притягнення до відповідальності, його знайомі та співробітники стали ставитись до нього упереджено та він втратив можливість кар`єрного зросту.
		Ухвалою судді Київського районного суду м.Харкова Попраса В.О. від 17.07.2018 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
		Ухвалою судді Київського районного суду м.Харкова Попраса В.О. від 14.09.2018 по спарві призначено судово- медичну експертизу.
		Ухвалою судді Київського районного суду м.Харкова Попраса В.О. від 18.03.2019 відновлено провадження у справі.
		Ухвалою судді Київського районного суду м.Харкова Попраса В.О. від 18.04.2019 по справі призначено судово -психологічну експертизу.
		Ухвалою судді Київського районного суду м.Харкова Попраса В.О. від 11.06.2019 відновлено провадження у справі.
		Ухвалою судді Київського районного суду м.Харкова Попраса В.О. від 21.08.2019 по справі призначено судово-психологічну експертизу.
		Ухвалою судді Київського районного суду м.Харкова Попраса В.О. від 14.05.2021 відновлено провадження у справі.
		22.09.2021 на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, з підстав звільнення судді Попраса В.О. у відставку, цивільна справа надійшла в провадження судді Губської Я.В.
		Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 09.12.2022 відмовлено в об`єднанні цивільних справ.
		Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 13.03.2023 закрито підготовче провадження по справі.
		16.08.2018 до суду від представника третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких представник просив відмовити в задоволенні позову. Посилався на те, що оскільки позивач знаходився під слідством та судом з 10.06.2015 до 25.11.2015 мінімальний розмір заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат застосовується в розмірі 1600 грн. Посилання у позові на виникнення в позивача хвороб внаслідок перебування під слідством та судом вважає недоведеним, оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що до часу його затримання він раніше не мав захворювань, і що саме порушення кримінальної справи спричинило виникнення у нього проблем зі здоров`ям. Також позивачем не надано доказів, що після його звільнення по теперішній час він звертався до лікарів за наданням йому медичної допомоги, проходив певні курси лікування, несе постійні фінансові затрати на лікування та відновлення стану свого здоров`я. Крім того, позивач з 23.09.2015 відповідно до наказу МВС України Управління МВС України на Південній залізниці №195 о/с звільнений з органів внутрішніх справ в запас за п.64 «Г» (через скорочення штатів), має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів ОВС, а на теперішній час перебуває на військовій службі в Національній Гвардії України. Таким чином спростовуються доводи позивача про втрату кар`єрного зросту, довіри до нього та упередженого ставлення оточуючих і співробітників. Також позивач у позові не зазначає, яких саме страждань він зазнав, не розкриває в чому саме полягали вказані страждання, їх міра, ступінь, не зазначає причинно- наслідкових зв`язків між діями органів досудового розслідування та зазначеними наслідками, не посилається на рішення відповідних органів, якими були визнані незаконними дії органу досудового розслідування та суду.
		Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_6 в судове засідання не з`явились, надали заяву про слухання справи у їх відсутність, позовні вимоги просили задовольнити.
		Представник відповідача в судове засідання не з`явився, повідомлявся про час та місце слухання справи належним чином, причини неявки суду не відомі. Правом надання відзиву на позов не скористався. 
		Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, через канцелярію суду подав заяву про слухання справи у їх відсутність, проти задоволення позову заперечував, з урахуванням письмових заперечень на позовну заяву, які долучені до матеріалів справи.
		Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані позивачем докази, суд вважає що даний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
		Статтями 1, 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.
		Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази  подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів  змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
		У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		Статтями 77, 78 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 1988 року проходив військову службу в органах внутрішніх справ України.
		05.06.2015 Дергачівським РВ ГУМВС України в Харківській області було внесено відомості до ЄРДР за №12015220280000959 від 05.06.2015 за фактом замаху на вбивство гр. ОСОБА_2 та розпочато досудове розслідування. 
		10.06.2015 слідчим СВ Дергачівського РВ ГУМВС України в Харківській області повідомлено про підозру ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, п.п.6,12 ч.2 ст. 115 КК України.
		Також, 10.06.2015 прокуратурою Дергачівського району Харківської області повідомлено про підозру ОСОБА_1 , який перебував на посаді командира взводу УМВСУ на Південній залізниці, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, п.п.6,12 ч.2 ст. 115 КК України. 
		Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 10.06.2015 ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 09.07.2015.
		Ухвалою Червонозаводського районного суду м.Харкова від 06.07.2015 ОСОБА_1 було продовжено запобіжний у вигляді тримання під вартою до 10.08.2015. 
		Також, ухвалою Червонозаводського районного суду м.Харкова від 06.08.2015 ОСОБА_1 було продовжено запобіжний у вигляді тримання під вартою до 04.10.2015. 
		Постановою процесуального керівника з кримінального провадження №№12015220280000959 від 05.06.2015 від 11.09.2015 виділено кримінальне провадження №42015220000000765 за фактом організації на вбивство ОСОБА_2 
		05.10.2015 Харківською установою виконання покарань №27 ОСОБА_1 було звільнено з-під варти у зв`язку зі спливом строків тримання під вартою. 
		25.11.2015 постановою прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Харківської області Шпаком Є.А. закрито кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
		Також, 20.12.2018 постановою слідчого в ОВС першого слідчого відділу СУ прокуратури Харківської області Богінського О.В. кримінальне провадження внесене в ЄРДР №42015220000000765 від 11.09.2016 щодо замовлення умисного вбивства ОСОБА_2 за ч.2 ст.15,п.п.6,12 ч.2 ст. 115 ККУ закрито на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діях невстановленої особи складу кримінального правопорушення.
		Відповідно до довідки ДУ «Харківський слідчий ізолятор» зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 заарештований 10.06.2015 на підставі протоколу затримання згідно ухвали Дергачівського районного суду Харківської області від 10.06.2015, застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. В установі утримувався з 16.06.2015 по 04.10.2015.
		Згідно висновку судово- медичної експертизи №08-392/18 від 14.11.2018 зазначено, що на підставі даних комісійної судово-медичної експертизи по цивільній справі №640/12317/18 (н/п 2/640/2676/18) за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа Прокуратура Харківської області, судово-медична експертна комісія, вивчивши матеріали цивільної справи та у відповідь на поставлені питання, дійшла до наступних підсумків: 1-3. Згідно з даними наданої медичної документації (медична картка амбулаторного хворого ОСОБА_1 1967 р. н. НОМЕР_2 , та виписка із медичної карти амбулаторного хворого) у хворого 03 листопада 2016 року діагностовано захворювання - вірусний гепатит С. При цьому слід зазначити, що відомості з медичної документації не дозволяють зробити висновок про наявність гострої чи хронічної форми гепатиту С, який був діагностований 03.11.2016 року, а також неможливо висловитися, щодо дати інфікування вірусом гепатиту С гр. ОСОБА_1 , 1967 р.н. Унеможливлює визначення дати інфікування вірусом гепатиту С той факт, що для вірусу гепатиту С характерний безсимптомний перебіг, тобто після інфікування людини на протязі років або десятиліть у неї можуть бути відсутні клінічні симптоми прояву вірусу гепатиту С. Вірусний гепатит С є захворюванням, що передається від людини до людини багатьма шляхами: під час статевих контактів, контактів з кров?ю або іншими біологічними рідинами, використанням однієї зубної щітки, бритви, татуювань, манікору, Переливань крові або її компонентів, використання нестерильних шприців, виконання медичних маніпуляцій нестерильним інструментарієм, від матері до дитини, тощо. Приймаючи до уваги велику кількість потенційно небезпечних (інфікуванням вірусом гепатиту С) подій у житті кожної людини, визначення точного часу інфікування вірусним гепатитом С практично неможливе. У випадку ОСОБА_1 можливість інфікування вірусним гепатитом С можливо пов?язана, в тому числі, з введенням 1,2 літру донорської крові у 1993 році. Згідно з сучасними науковими даними, перебування під судом та слідством не вважається фактором ризику для інфікування вірусним гепатитом С. Визначити, чи зберігається у ОСОБА_1 на момент проведення медичної експертизи - 08.02.2019 року вірусний гепатит С за наданою медичною документацією неможливо. Це пов?язано з тим, що останнє обстеження на наявність вірусу гепатиту С у крові хворого було виконано у листопаді 2016 року. В той же час, сучасне лікування вірусного гепатиту С протягом 3-6 місяців призводить до повного одужання. Таким чином на момент проведення експертизи ОСОБА_1 може не мати вірусний гепатит С у випадку, якщо він отримував лікування у період часу з 2016 по 2019 роки. Аналіз крові на наявність антитіл до вірусу гепатиту С виконаний 21 вересня 2018 року, який є позитивним, може бути позитивним як у людини, що хворіє на вірусний гепатит С так і у людини, що була інфікована та одужала.
		23.09.2015 ОСОБА_1 був звільнений з органів внутрішніх справ згідно наказу УМВС СУПЗ №195 о/с від 23.09.2015 в запас за п.64 «Г» (через скорочення штатів).
		В процесі розгляду даної цивільної справи було задоволено клопотання позивача та призначено у справі судово-психологічну експертизу за ухвалою суду від 21.08.2019 року. 
		Як вбачається з Висновку Харківського науково-дослідницького інституту судових експертизи ім. Заслуженого професора М.С. Бокаріуса за результатами проведення судової психологічної експертизи від 28.04.2021 року №18826: «Ситуація, що досліджується за справою №640/12317/18 була для ОСОБА_1 психотравмувальною. ОСОБА_1 завдані страждання (на моральному рівні). За умови визнання судом заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди, орієнтовний розмір її грошової компенсації може становити 84,24 розмірів мінімальної заробітної плати, прийнятій на момент винесення відповідного рішення суду.»
		Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім`ї, і рівних та невід`ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини "випливають із властивої людській особі гідності".
		Ці ідеї відображені й у Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини - головним обов`язком держави (ст. 3 Конституції України).
		Відповідно до положення статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Рішенням Конституційного Суду України від 03.10.2001 по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.
		Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
		Конституція України, як основний закон, закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої, насамперед, на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Основний Закон України заклав серйозне підґрунтя для розвитку і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави, в якій людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. В Конституції України відображається надзвичайно цінна ідея про те, що саме держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність, а не навпаки. 
		На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини направлені норми Конституції України про розповсюдження юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, як результат порушених прав фізичних та юридичних осіб.
		Відповідно до вимог ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державною у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. 
		Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. 
		Вимогами ст. 1176 ЦК України також передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю зазначених органів, встановлюється законом. 
		Крім того, відшкодування шкоди, завданої органами дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду, передбачено Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду". 
		Згідно з п. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 13 квітня 2012 року № 4652-VI) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
		Відповідно до ст. п. 1 ч. 1 ст. 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали чи постанови суду про повернення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд) факту незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину; 3) відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з підстав, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення. 
		Згідно вимог ст. 3 вищезазначеного Закону громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги;5) моральна шкода. 
		Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. 
		Судом встановлено, що відповідно до вимог Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконним діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", а також ч. 1 ст. 1176 ЦК України, ОСОБА_1 вправі порушувати питання про відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо нього вчинялися незаконні дії з незаконного порушення кримінальної справи, незаконного обрання міри запобіжного заходу. 
		Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством. 
		Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.
		Відповідно до положень ст. 4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться за рахунок коштів Державного бюджету у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		       Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
		Згідно з вимогами ч. ч. 4, 5 ст. 4 Закону, ч. 2 ст. 23 ЦК України відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральні втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
		Відповідно до частини 5 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також згідно прецедентній практиці Європейського Суду з прав людини, зокрема рішень Європейського Суду від 8 червня 1976 року у справі "Енгель та інші проти Нідерландів" та рішенню "Боцано проти Франції" від 2 грудня 1986 року, які в силу ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання на порушення положень цієї статті, має захищене позовом право на відшкодування. 
		Також, у п. 2 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, йдеться про те, що вищевказаний Закон встановлює випадки, умови та порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «;Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства, поновлення порушених у зв`язку з цим трудових, службових, пенсійних, житлових, інших особистих і майнових прав, а також визначає органи, на які покладається вчинення дій по забезпеченню відшкодування шкоди, завданої громадянинові, та пов`язані з цим обов`язки зазначених органів.
		Виходячи з вимог п. 17 вказаного вище Положення, передбачене частиною 5 ст. 4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		Розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
		Верховним Судом України підтверджено можливість звернення особи з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, в порядку цивільного судочинства.
		Судом установлено, що внаслідок незаконних дій органів, що здійснювали досудове розслідування, та прокуратури позивач ОСОБА_1 зазнав моральної шкоди, оскільки їх дії призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків та відносин з рідними та близькими.
		Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» (Скарга № 42255/04) від 1 липня 2010 року зокрема зазначив: «Суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс (в числі багатьох прикладів, рішення від 15 жовтня 2009 у справі «Антипенко проти Російської Федерації» (Antipenkov v. Russia), скарга № 33470/03, § 82; Постанова Європейського Суду від 14 лютого 2008 у справі «Пшеничний проти Російської Федерації» (Pshenichnyy v. Russia), скарга № 30422 / 03, § 35 1; рішення у справі «Гарабаев проти Російської Федерації (Garabayev v. Russia), скарга № 38411/02, § 113, ECHR 2007-VII (витяги) 2 а також Постанова Європейського Суду від 1 червня 2006 р .) у справі «Грідін проти Російської Федерації» (Gridin v. Russia), скарга № 4171/04, § 20 березня)».
		Позиція Європейського Суду з прав людини з приводу відшкодування моральної шкоди є такою, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
		У рішенні ЄСПЛ від 12.07.2007 року у справі «Stankov v. Bulgaria» № 68490/01, § 62, Суд зазначив, що оцінка моральної шкоди, за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом.
		Як встановлено судом, ОСОБА_1 перебував під слідством з 10.06.2015 по 25.11.2015, тобто 5 місяців 15 днів (169 днів).
		Виходячи з аналізу вищенаведеного законодавства стосовно відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, роз`яснень щодо застосування цього законодавства, практики Європейського Суду з прав людини, враховуючи обставини справи, беручи до уваги, що початковим моментом реалізації функції обвинувачення є акт повідомлення особи про підозру, ОСОБА_1 повідомлено про підозру 10 червня 2015 року, та 10.06.2015 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а 25.11.2015 постановою прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Харківської області Шпаком Є.А. закрито кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати, а тому суд приходить до переконання, що позивач має право на відшкодування заподіяної йому моральної шкоди. Зокрема, він перебував під слідством та утримувався під вартою протягом 5 місяців та 15 днів. У результаті незаконного повідомлення про підозру та перебування під вартою позивач переніс душевні страждання, зазнав моральних втрат, був позбавлений можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків.
		При цьому суд вважає безпідставними доводи представника третьої особи про те, що ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку заподіяння йому моральної шкоди, оскільки така шкода є очевидною. Позивач безпідставно перебував під слідством, що не могло не вплинути на його душевний стан і спосіб життя. Сам факт безпідставного перебування позивача під слідством доведений, і внаслідок цього він зазнав моральної шкоди.
		Як вище зазначалося, з огляду на вимоги закону та правові позиції Верховного Суду України, особа, якій заподіяно моральної шкоди внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, не позбавлена можливості звертатися безпосередньо до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди в порядку цивільного судочинства.
		Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено обов`язок судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Зміст права на справедливий суд, в силу п. 1 ст. 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, полягає у праві кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Відтак, ст. 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно, за приписами ст. 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
		Крім того, мінімальні стандарти ефективності розслідування, встановлені практикою Суду, включають в себе вимоги того, що розслідування має бути незалежним, безстороннім та бути предметом уваги з боку громадськості, і при цьому компетентні органи повинні діяти зі зразковою сумлінністю та оперативністю (наприклад, рішення у справі «Менешева проти Росії», заява N 59261/00, п. 67, ECHR 2006-III).
		Аналізуючи вищезазначені обставини в даній справі, застосовуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, суд приходить до висновку про захист порушеного права позивача саме в обраний ним спосіб, з врахуванням правових підстав, визначених ст. 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		Позивач оцінює розмір завданої йому моральної шкоди в розмірі 300 000 грн. 
		Як зазначалося, розмір моральної шкоди має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом, виходячи з такого розміру мінімальної зарплати, що діє на час розгляду справи.
		При цьому Верховний Суд у постанові №468/901/17-ц від 04 грудня 2019 року зробив наступний правовий висновок: «Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 2.12.2015 у справі №6-2203цс15, відповідно до ч.3 ст.13 закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менш як одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.»
		Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у редакції, чинній на час розгляду справи, установлено з 01 квітня 2023 року мінімальну заробітну плату на рівні 6700 гривень.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
		Отже, чинним законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.
		На підставі всього вищевикладеного, враховуючи, що позивач перебував під слідством з 10.06.2015 по 25.11.2015, тобто 5 міс.15 днів, розмір встановленого станом на 01 квітня 2023 року розміру мінімальної заробітної плати 6700,00 грн., мінімальний гарантований розмір для відшкодування становить 36850 грн., проте звертаючи увагу на характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і саму можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі, суд виходить з того, що відшкодування моральної шкоди не повинно приводити до безпідставного збагачення позивача та приходить до висновку про необхідність частково задовольнити позовні вимоги та визначити позивачу відшкодування моральної шкоди у розмірі 60 000,00 грн.
		 У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок про те, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
		               Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
		Визначаючи розмір моральної шкоди саме у такому розмірі, який перевищує гарантований законодавством України мінімальний розмір шкоди станом на 2023 рік, суд, виходив з вимог виваженості та поміркованості, водночас, врахував характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
		Вказаний розмір не є більшим, ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», та не призведе до його збагачення.
		Посилання позивача на те, що у зв`язку з незаконними діями посадових осіб його було звільнено з займаної посади не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, оскільки з наданих матеріалів вбачається, що позивач був звільнений зі служби у зв`язку зі скороченням штату.
		Також не знайшло свого підтвердження посилання позивача на те, що під час перебування під вартою в умовах СІЗО він захворів на гепатит С, оскільки дані твердження є необґрунтованими, недоведеними в тому числі висновком судово -медичної експертизи №08-392/18 від 14.11.2018.
		Щодо висновку судової-психологічної експертизи Харківського науково-дослідницького інституту судових експертизи ім. Заслуженого професора М.С. Бокаріуса від 28.04.2021 року №18826, орієнтований розмір її грошової компенсації може становити 84,24 розмірів мінімальної заробітної плати, прийнятій на момент винесення відповідного рішення суду, суд вважає, що висновком експерта визначено саме орієнтовний розмір моральної шкоди, а тому суд вважає, що розмір, визначений для відшкодування 60 000 грн. є належним, розумним, справедливим та не призведе до незаконного збагачення позивача.
		Відповідачем у справі є Держава в особі Державної Казначейської служби України, як орган через який держава реалізує свою правосуб`єктність.
		Згідно зі статтею 2 ЦК України, держава Україна є учасником цивільних відносин.
		Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року №215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
		Відповідно до покладених завдань ДКС України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 п.4 Положення).
		Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 (далі Порядок).
		Відповідно до п.3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконується на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів. Згідно з пунктом 35 Порядку, - Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.
		Таким чином, грошові кошти підлягають стягненню з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку. Державна Казначейська служба хоч і є самостійним суб`єктом цивільних правовідносин, однак в рамках пред`явленого позову - є органом через який держава реалізує свою правосуб`єктність. Також підтвердженням факту того, що Державна казначейська служба України повинна бути відповідачем, є судова практика: Постанова ВСУ від 04.02.2019 року по справі №752/19717/15-ц, а також Постанова Великої Палати Верховного суду України від 20.09.2018 року по справі 686/23731/15-ц, де чітко вказується і пояснюється, що Казначейська служба є належним відповідачем. Усі судові справи такої правової природи розглядаються із обов`язковою участю Казначейства в якості відповідача.
		Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
		Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. 
		Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем було сплачено 18055,00 грн. вартості судово-психологічної експертизи та 5582,71 грн. вартості судово-медичної експертизи.
		На підставі вимог ст.ст. 133, 141 ЦПК України у випадку часткового задоволення позову також підлягає стягненню здійснена оплата позивачем судової психологічної експертизи пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 3611,00 грн. та судово -медичної експертизи в розмірі 1116,54 грн.
		Керуючись ст.ст. 13, 77-79, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,- 
		УХВАЛИВ:
		Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Держави України в особі Державної казначейської служби України (м.Київ, вул. Бастіонна буд.6), третя особа: Прокуратура Харківської області (м.Харків вул. Б. Хмельницького буд. 4) про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями прокуратури - задовольнити частково. 
		Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) суму в розмірі 60 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, 3611,00 грн. компенсації витрат, пов`язаних з проведенням судово-психологічної експертизи та 1116,54 грн. компенсації з проведення судово-медичної експертизи. 
		В задоволенні решти вимог -відмовити.
		Рішення набирає законної сили  після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками  справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.  У разі подання апеляційної скарги рішення,  якщо його не скасовано,  набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття  апеляційного провадження або прийняття  постанови суду  апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.  
		На  рішення суду першої інстанції  протягом  30  днів  з дня  його  проголошення, може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення, а у випадку  проголошення  в судовому засіданні  лише вступної та резолютивної частини  судового рішення  строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення. 
		       Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...