Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 460/46180/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них; громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Надіслано для оприлюднення: 18.04.2023. Зареєстровано: 19.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 20.04.2023.
Дата набрання законної сили: 18.04.2023
Номер судового провадження: А/857/1271/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 квітня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/46180/22 пров. № А/857/1271/23
		Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
		 
		судді-доповідачаІщук Л. П.,
		суддів Обрізка І.М., Сеника Р.П.,
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року, ухвалене головуючим суддею Комшелюк Т.О. у м. Рівне, у справі №460/46180/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, 
		в с т а н о в и в :
		 
		25.10.22 ОСОБА_1 звернулась в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просить визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у нарахуванні та виплаті їй з 25.10.22 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити їй доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік та з урахуванням змін розміру мінімальної заробітної плати протягом відповідного року), починаючи з 25.10.22 до зміни законодавства або зміни правового статусу позивача з урахуванням виплачених сум.
		В обґрунтування позовних вимог зазначає, що вона є інвалідом, не працює і проживає в населеному пункті, який відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджених постановою Кабінету Міністрів Української РСР №106 від 23 липня 1991 року, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення та перебуває на обліку Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області. Але відповідач не проводить їй виплату щомісячного підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на радіоактивно забрудненій території, передбаченого статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильської катастрофи». 
		Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
		Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржила його в апеляційному порядку, вважає, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою адміністративний позов задовольнити.
		Апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що визначальним для набуття непрацюючою особою права на доплату, передбачену ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є факт проживання на території радіоактивного забруднення, а не наявність статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи і отримала відповідне посвідчення.
		Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
		Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
		Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
		Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи довічно, проживає у населеному пункті  с.Вежиця Сарненського району Рівненської області, який віднесений до зони гарантованого добровільного відселення, перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області; не працює.
		Підвищення до пенсії відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ не отримує.
		Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати відповідного підвищення до пенсії після ухвалення Конституційним Судом рішення від 17.07.2018 №6-р/2018, позивач звернулась до суду з даним позовом.
		Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, хоч і є непрацюючою особою і проживає на території радіоактивного забруднення, однак не має посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, отже, не належить до категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що позбавляє її права на отримання доплати, передбаченої ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ. 
		Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я визначено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ), який створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
		Стаття 39 Закону №№796-ХІІ (у редакції, чинній до 01.01.2015), була викладена у наступній редакції : 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
		- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
		- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
		- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
		2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
		3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
		28.12.2014 було прийнято Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII (далі - Закон №76), який набрав чинності 01.01.2015, п.п.7 п.4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39, 45.
		04.02.2016 було прийнято Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №987-VIII (далі - Закон №987), який згідно з розділом II «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01.01.2016 та яким включено до Закону №796-ХІІ статтю 39 наступного змісту :«Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження.
		Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
		Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) п.п.7 п.4 розділу І Закону №76-VIII, і втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		Конституційний Суд України у цьому рішенні вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
		Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
		При цьому, в рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання, а саме, застосування статей 53, 60 №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте, застережень щодо порядку застосування ст.39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.
		Апеляційний суд зазначає, що Конституційний Суд України у Рішенні №1-зп від 13.05.1997 висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
		Так, виходячи з наведеного, з 17.07.2018 відновила дію редакція ст.39 Закону №796-ХІІ , яка була чинною до 01.01.2015. 
		Колегія суддів звертає увагу, що ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №796-ХІІ.
		Стаття 39 у редакції Закону №987-ХІІ, яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак, редакція ст.39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.
		Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта, зокрема, статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76 спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність з 01.01.2016 статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №987-ХІІ.
		Ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та ст. 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
		Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
		Таким чином, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 6-р/2018 від 17.07.2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі ст. 39 Закону №796-ХІІ.
		Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18.
		Як встановлено судом першої інстанції, позивач є інвалідом ІІІ групи довічно, пенсіонером, не працює і проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
		На підтвердження таких обставин апеляційним судом досліджено письмові докази, які є в матеріалах справи і які підтверджують вищезазначені обставини.
		Таким чином, з вищенаведеного можна зробити висновок про наявність у позивача усіх умов, передбачених статтею 39 Закону №796-ХІІ, а отже, вона є особою, яка має право на отримання підвищення до пенсії як особа, яка не працює і проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, тому позов підлягає до задоволення.
		Оскільки позивач просить проводити виплату з дня її звернення до суду  25.10.22, колегія суддів вважає, що така вимога є підставною. 
		Щодо висновків суду першої інстанції про необхідність статусу потерпілого від Чорнобильскої катастрофи і наявність відповідного посвідчення, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.2 ст.65 Закону №796, посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
		При цьому, як зазначено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18, положення статті 39 Закону №796-ХІІ не ставлять у залежність право особи на підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, з наявністю/відсутністю в неї посвідчення, що підтверджує віднесення останньої до осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи. Системний аналіз положень Закону №796-ХІІ дає підстави дійти висновку, що цей закон спрямований на регулювання правового становища широкого кола громадян, не всі з яких мають право на отримання посвідчення встановленого зразка. Право на отримання підвищення до пенсії гарантується (1) непрацюючим (2) пенсіонерам, які (3) проживають на територіях радіоактивного забруднення.
		У даному контексті також слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18 визначила обставини цієї зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, а саме: а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону №796, у редакції, чинній до 01.01.2015.
		В цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що за ознаками типових справ ця справа (№240/4937/18) є зразковою для справ, у яких предметом спору є виплата пенсійними органами непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищення до пенсії у розмірах, установлених частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року.
		Дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що дана справа є типовою і відповідає ознакам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18. 
		Частиною 3 ст. 291 КАС України передбачено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
		Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, не врахував правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного суду у постанові від 18 березня 2020 року в зразковій справі №240/4937/18, внаслідок чого безпідставно відмовив позивачу у задоволенні позову.
		Таким чином, судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права, що відповідно до частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття постанови про задоволення позову.
		З огляду на результат апеляційного розгляду та документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем у вигляді судового збору за подання позову в розмірі 992,4 грн. та апеляційної скарги у розмірі 1488,6 грн., відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України слід відшкодувати ОСОБА_1 такі судові витрати шляхом стягнення їх за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
		Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
		п о с т а н о в и в :
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року у справі №460/46180/22 скасувати та ухвалити постанову про задоволення позову.
		Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1  підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
		Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити  ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік) з 25 жовтня 2022 року.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, місцезнаходження: м.Рівне, вул. Короленка,7, 33028) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати в розмірі 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. 
		 
		 
		Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко   Р. П. Сеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...